Збірник тез доповідей викладацьких, аспірантських та магістрантських наукових досліджень за підсумками проведення "Дня науки - 2013" (стр. 9 )

Особливості апроксимації функції основних змінних процесу гідратоутворення в алгоритмі

“Метод Брандона”

, проф., д. т.н., , доц.,к. ф.-м. н, , викл.

Кіровоградський національний технічний університет

Існує багато різних методів апроксимації функцій, заданої таблично, які описані достатньо добре в спеціальній математичній літературі. Різновидність методів апроксимації пояснюється різними вимогами до точності функції, яка наближає мінімум середньоквадратичної оцінки, мінімум максимума модуля нев’язки, точне співпадання в інтерполюючих вузлах [1].

Доцільність застосування апроксимації функції змінних в алгоритмі „Метод Брандона” підтверджена багатьма авторами [1,2].

Метод Брандона [2] можна використовувати для одержання статичної моделі утворення гідратів. Розглянемо використання метода Брандона для описання залежності цільової фукції - швидкості гідратоутворення від змінних параметрів процессу: різниця температур на процес утворення гідратів , відносна кількість заправленого в кристалізатор рідкого агенту y і час протікання процесу t. Його корисно застосовувати в тих випадках, коли потрібно швидко й досить точно описати складний процес гідратоутворення на основі отриманих розрізнених експериментальних даних.

Метод призначений для отримання моделей виду:

ŷ , (1)

або

ŷ , (2)

де довільна одномірна функція кількість входів, .

На точність моделей (1), (2) впливає порядок розрашування вхідних змінних та відповідних . Для визначення номера індексу кожну викреслюють, як функцію однієї змінної і отримують емпіричні лінії регресії. Отримавши набір графіків (рис. 1), апроксимацію починають з тієї змінної, для якої розбіжності між експериментальними даними і мінімальні. Крім того, за формою емпіричної лінії регресії обирають структуру [3].

Рисунок 1 – Можливі види емпіричних ліній регресії

Розглянемо алгоритм методу.

1. За експериментальними даними (обсягом N) викреслюють емпіричну лінію регресії . По її виду визначають структуру і далі по МНК розраховують коефіцієнти цього рівняння.

2. Складають вибірку нової фіктивної вихідної змінної

.

Фіктивна змінна не залежить від , тобто

.

3. По новій вибірці будують емпіричну лінію регресії

.

4. Розраховують її коефіцієнти і знову визначають вибірку наступної фіктивної вихідної змінної

.

Змінна у2 не залежить від двох вхідних змінних та і визначається наступним рівнянням регресії

.

5. Подальшу процедуру визначення функції продовжують до отримання вибірки

.

Остання вибірка не залежіть від усіх вхідних змінних, а визначає коефіцієнт моделі (1)

,

де об’єм вибірки.

При використанні моделі зі структурою (2) виключення впливу вхідних змінних на вихід виконують у відповідності з виразом (3)

. (3)

Таким чином, застосування методу Брандона при обробці експериментальних даних дозволяє отримати залежності, які достатньо точно описують процес утворення гідратів.

Значні переваги цього метода полягають в отриманні декількох оптимізуючих функцій без введення кореляційної залежності.

1. Поляков особенности аппроксимации функций двух переменных в алгоритме «Метод Брандона» // Прикладная информатика. – 2008. – № 6(18). – С. 103-105.

2. (Brandon David). Микроструктура материалов. Методы исследования и контроля: Учебное пособие для студентов. Пер. с англ. под ред. , с доп. . – М.: Техносфера, 2006. – 384 с.

3. , , Статистические методы планирования экстремальных экспериментов. – М.: Издательство «Наука», 1965. – 340 с.

Мотиваційний моніторинг зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями

, асистент, канд. екон. наук

Кіровоградський національний технічний університет

Реалізація курсу на модернізацію економіки України в умовах зниження обсягу людських ресурсів за рахунок кризової демографічної ситуації, високих темпів трудової міграції, зростання частки осіб з обмеженими фізичними можливостями (ООФМ) у структурі населення актуалізує завдання всебічного розвитку людини як працівника та як особистості. Виходячи з цих позицій, особи з інвалідністю мають рівні права з іншими громадянами і повинні мати рівні можливості для реалізації своїх прав, передусім у сфері трудової діяльності. Приймаючи це за основу, потрібно розглядати осіб з інвалідністю не як пасивну, а як активну частину трудового потенціалу суспільства.

Теоретичним та прикладним проблемам розвитку та регулювання зайнятості уразливих верств населення присвячені дослідження провідних вітчизняних вчених, зокрема, І. Ф. Гнибіденка [1], [4], В. В. Онікієнка [5]. Різні аспекти соціально-економічних проблем інвалідності в Україні висвітлені в працях Т. М. Кір’ян [2], єшні [3], І. М. Терюханової [6 ], інас [6], [6]. Разом із тим, актуальні питання забезпечення можливостей розширення зайнятості людей з інвалідністю у науковій літературі все ще залишаються не достатньо дослідженими.

Актуальність статті посилюється недостатністю досліджень мотивації зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. Метою статті є виклад результатів мотиваційного моніторингу зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями.

З метою вивчення актуальних трудових та інших потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями для визначення шляхів можливої допомоги для подальшого включення ООФМ у професійну трудову діяльність на мікрорівні автором було розроблено анкету та складено відповідну програму проведення мотиваційного моніторингу протягом рр. Опитуванням було охоплено більше 300 осіб з обмеженими фізичними можливостями, які проживають у Кіровоградській та Черкаській областях. Автором проводилося опитування серед ООФМ, які є працівниками підприємств УТОС і УТОГ, а також ООФМ, які зверталися до управлінь праці та соціального захисту населення Кіровоградської та Черкаської облдержадміністрацій за отриманням допомоги у працевлаштуванні, безробітних ООФМ.

Інформаційну основу моніторингу складали відповіді респондентів на питання анкети, обробка яких дозволила з’ясувати ситуацію стосовно стану трудової активності цієї категорії громадян.

Результати обробки відповідей опитаних осіб з обмеженими фізичними можливостями подано як розподіл даних у відсотках від загальної чисельності респондентів.

Вікова структура опитаних осіб з обмеженими фізичними можливостями має таку картину: 10% респондентів мають вік до 20 років, 25% – 20-29 років, 10% – 30-39 років, 20% – 40-49, найбільшу частку серед опитаних ООФМ (30%) становлять особи віком 50-59 років.

Розподіл респондентів за гендерною ознакою показав, що 40% опитаних ООФМ становлять чоловіки, 60% – жінки.

Дані дослідження свідчать про те, що отримання освіти є для ООФМ істотною проблемою. При цьому слід відмітити, що серед осіб з ІІІ групою інвалідності найбільша частка тих, хто отримав повну загальну середню освіту (95%), разом із тим серед інвалідів І та ІІ груп таких лише 77%. Результати дослідження показують, що серед ООФМ найнижчий рівень освіти характерний для середньої вікової групи, а серед осіб у віці 20-29 років кожен п’ятий має повну вищу освіту.

Аналіз розподілу осіб з обмеженими фізичними можливостями залежно від наявності у них професії свідчить про високий мотиваційний потенціал зайнятості серед осіб з обмеженими фізичними можливостями. Так, жоден з опитаних респондентів не обрав варіант відповіді „професії немає, можливості виконувати трудові операції немає”.

При цьому потрібно відмітити, що серед осіб з обмеженими фізичними можливостями, які не мають професії, переважна більшість (64,3%) – це особи молодого віку.

Об’єктивним наслідком обмежень в доступі до освіти є відмінності в самооцінці професіоналізму, зафіксовані у респондентів з різними групами інвалідності. Наявність інвалідності не дозволяє досягти навіть середніх показників професіоналізму кожному п’ятому з опитаних інвалідів ІІІ групи. Серед осіб, які мають І та ІІ групи інвалідності переважна більшість оцінює рівень власного професіоналізму як низький (81,8% та 61,6% відповідно).

Розподіл респондентів за наявністю у них бажання оволодіти професією показав, що позитивно оцінюють можливість оволодіти професією 83% опитаних респондентів, переважна більшість серед них – це молодь і особи середнього віку. При цьому лише кожен шостий з опитаних відмітив небажання оволодіти професією, назвавши основною причиною такої позиції передпенсійний вік та погане самопочуття.

Серед опитаних респондентів трудовий стаж мають 72% осіб. Серед тих, хто має трудовий стаж, строком до одного року працювали 3% осіб з обмеженими фізичними можливостями, стаж від 1 до 5 років мають 19% респондентів, від 6 до 10 років – 27%, 11-15 років – 22%, 16-20 років – 18%, понад 20 років – 11%.

Аналіз самооцінки особами з обмеженими фізичними можливостями загального стану власного самопочуття засвідчив, що з віком суттєво збільшується імовірність погіршення здоров’я. Так, серед респондентів, вік яких не перевищує 30 років, переважна більшість оцінює власний стан здоров’я як такий, що потребує періодичного оздоровлення та санаторно-курортного лікування. На необхідність постійного медичного догляду вказали лише 15% респондентів цієї вікової групи. Разом із тим, серед осіб з обмеженими фізичними можливостями, вік яких перевищує 40 років, більше половини опитаних зазначили, що мають потребу в стаціонарному лікуванні, а кожен третій потребує постійного медичного догляду. Очевидно, що наявність інвалідності сама по собі істотно обмежує можливості пошуку роботи. Так, погане самопочуття в якості чинника, що є причиною виключення зі сфери зайнятості, назвав кожен четвертий респондент. Крім цього, серед причин, що негативно впливають на активність осіб з обмеженими фізичними можливостями на ринку праці істотними є низька оплата праці та відсутність відповідної роботи за професією. Віддаленість місця роботи від місця проживання є суттєвим чинником, що перешкоджає зайнятості осіб з І групою інвалідності.

Разом із тим, про силу трудових мотивів свідчить висока питома вага ствердних відповідей (74%) на запитання „Чи є у Вас бажання працювати?”. Водночас, „ні” відповіли 17% опитаних осіб з обмеженими фізичними можливостями (серед них переважали особи з І групою інвалідності), не змогли визначитись з цього приводу 9% опитаних.

Серед тих, хто звернувся за допомогою у працевлаштуванні та перенавчанні 54% отримали очікувану допомогу, решта – ні.

Розподіл осіб з обмеженими фізичними можливостями за видами бажаних професій показав, що більше половини (51,4%) респондентів висловлюють бажання працювати робітниками, 21,5% – службовцями, 27,1% – виконувати роботу, що не потребує професії. На наш погляд, досить низька оцінка власних шансів професійної позиції більшості опитаних полягає в тому, що для осіб з обмеженими фізичними можливостями важливою проблемою є не лише пошук роботи та працевлаштування, але й просування кар’єрними сходами.

Потребу в професійній підготовці та перенавчанні для власного працевлаштування відчуває майже половина (48%) опитаних осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Щодо сфери діяльності, бажаної для осіб з обмеженими фізичними можливостями, то тут ситуація виглядає наступним чином (табл. 2). Бажання працювати на державних підприємствах звичайного типу виявила переважна більшість з 368 опитаних осіб з обмеженими фізичними можливостями: 23,9% інвалідів І групи, 44,6% – ІІ групи і 54,8% – третьої.

В основному це особи середнього віку, більшість з яких мають досвід роботи на державних підприємствах. Кожен п’ятий інвалід І групи обрав в якості сфери праці підприємства УТОГ або УТОС, серед осіб з ІІ групою інвалідності таких виявилося 13,6%, з ІІІ групою – 8,8%. На сільськогосподарських підприємствах (фермерських господарствах) виявив бажання працювати кожен десятий з опитаних ООФМ, більшість яких проживають у сільській місцевості. Займатися індивідуальною трудовою діяльністю в основному виявили бажання 22,1% осіб з ІІІ групою інвалідності, дещо менше таких серед інвалідів ІІ групи – 17,8%, І групи – 2,3%.

Таким чином, мотиваційний моніторинг показава, що сприяння зайнятості ООФМ на мікроекономічному та нанорівні є недостатньо дієвим. Відсутність економічних стимулів для роботодавців по створенню нових і збереженню існуючих робочих місць для ООФМ, недостатність коштів на підприємствах звужує можливості для працевлаштування ООФМ. Невідповідність професійної підготовки частини ООФМ запитам територіального ринку праці не дозволяє їм влаштуватися на гідну роботу. Водночас, пропозиція некваліфікованої і низькооплачуваної роботи не задовольняє потреби осіб з обмеженими фізичними можливостями. Головними причинами, що стримують трудову активність серед осіб з обмеженими фізичними можливостями є: низький рівень заробітної плати, невідповідність зовнішнього середовища трудовим потребам ООФМ (недостатність технічних засобів реабілітації та транспортних засобів; ортезів і протезів; модернізованих меблів, обладнання, предметів побуту, засобів праці; навчальної, наукової літератури і засобів масової інформації на спеціальних, адаптованих до потреб ООФМ, носіях), обмеженість доступу до набуття професійної освіти та конкурентоспроможної професії.

Список літератури

1. Гнибіденко І. Трудова зайнятість – важлива складова соціальної політики / Іван Гнибіденко // Праця і зарплата. – 2007. – № 47. – С. 4-5, С. 7.

2. Кір’ян Т. Рівень та можливості використання праці інвалідів на підприємствах окремих сфер економічної діяльності / Тетяна Кір’ян // Україна: аспекти праці. – 2008. ­– № 2. – С. 13–19.

3. Колєшня Л., Пасічник В. Інтеграція людей з інвалідністю у сферу праці: перспективи і напрями // Україна: аспекти праці. – 2009. – № 7. – С. 20-24.

4. Колот іально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку : монографія / . ­– Київ: КНЕУ, 2010. – 251 с.

5. Онікієнко і тенденції формування трудових ресурсів і зайнятості населення України в довготривалій перспективі / В. В. Онікієнко // Зайнятість та ринок праці. Вип. 8. – К., 1998. – С. 48–58.

6. Терюханова І. Стимулювання роботодавців до працевлаштування інвалідів: зарубіжний досвід та вітчизняна практика / І. Терюханова, Н. Стульпінас, О. Терещук // Соціальний захист. – 2008. – № 11. – С. 16–17.

Вибір і оцінка показників стимулювання праці в сучасних умовах

ій, викладач

Кіровоградський національний технічний університет

В сучасних умовах роль економічної мотивації праці для ефективності виробничої діяльності значно збільшується. В той же час, у відповідних документах політичних партій і урядів України питанням матеріального стимулювання праці як в теорії так і на практиці приділяється небагато уваги.

Фактична відмова від державних гарантій в області заробітної плати – затверджуємий мінімум заробітної плати відстає від росту вартості мінімального споживчого кошика, не своєчасну виплату заробітної плати навіть на державних підприємствах і в бюджетній сфері, відмова власників підприємств (держави) від відповідальності за результати діяльності та інші фактори, знижує роль матеріальних стимулів для більшості найманих працівників до мінімуму. Головним стимулом стає страх втратити роботу.

Тому побудова простих методик проектування систем матеріальної мотивації праці є завданням, практичне значення якого не обмежується тільки економічним аспектом. Таки методики можуть використовувати і профспілкові органи для вирішення проблем пов’язаних з захистом прав трудящих, психологами при оцінці морального клімату в колективі.

Крім простоти і доступності ці методики повинні відповідати наступним вимогам:

- система стимулювання повинна орієнтувати колектив працюючих на досягнення головних цілей організації, сприяти не тільки реалізації внутрішніх резервів виробництва, але і додаткових можливостей по організації збуту готової продукції;

- система повинна бути результатом всебічного аналізу виробничої ситуації, результатом узгодженості позицій функціональних і лінійних керівників;

- вона повинна бути, простою, доступною і зрозумілою для всіх членів колективу, забезпечувати кількісний взаємозв’язок між доступними результатами праці та їх грошовою оцінкою;

- вона повинна бути комплексною, будуватись на кількох рівнях, вирішувати завдання розподілу основної, додаткової заробітної плати, а також премій по рідним преміальним системам.

Найбільш простим, розповсюджений і визнаним методом прийняття рішень про цілі і завдання, які стоять перед колективом є метод експертних оцінок, сутність якого полягає в проведенні експертами інтуїтивно-логічного аналізу проблеми з кількісною оцінкою суджень і формальною розробкою результатів. Одержані висновки приймають як рішення проблем.

Основними проблемами при використанні метода експертних оцінок є: підбір експертів, і формування експертних груп, формування питань і розроблення анкет, робота з експертами, формулювання правил визначення підсумкових оцінок окремих експертів, аналіз і обробки експертних оцінок.

До найпоширеніших методів оцінювання відносяться: ранжування, парне порівняння, безпосередня оцінка, послідовне порівняння.

На першому етапі проводиться вибір показників преміювання в такій послідовності:

- обсягів виробництва, якості, конкурентоспроможності продукції, ефективності виробництва, потім складається прогноз змін показників і тенденцій, формуються поточні і перспективні завдання;

- вибрані показники поділяють на ті що, характеризують кінцеві і проміжні результати, групують по функціональній приналежності, виключають їх дублювання і ті показники, невиконання яких суттєво не впливають на кінцеві результати виробництва;

- якщо кількість показників в цільовому або функціональному групуванні більш семи, а важливість цих показників велика, тоді аналізується можливість і доцільність організації цільового преміювання, а також умови формування відповідного преміального фонду.

На другому етапі оцінюється важливість показників преміювання в такій послідовності:

- шляхом послідовних попарних порівнянь обирається найбільш важливий показник, які ранжируються;

- шляхом попарних порівнянь з найбільш важливим показником визначаються кількісні оцінки важливості всіх інших показників в частках одиниці. Співставляються порядкові номери показників з оцінками важливості і перевіряється узгодженість оцінок, при неузгодженості – проводиться їх уточнення;

- оцінки які більш ніж тридцять відсотків відрізняються від середньої величини аргументуються. При необхідності проводиться коректування оцінок;

- при відсутності переконливої мотивації крайні оцінки виключаються від подальших розрахунків. Всі оцінки розташовуються в порядку важливості. Ряд поділяється на чотири рівні частини. Оцінка крайніх частин виключається при розрахунку середніх величин;

- якщо кількість показників велика найбільш важливі виділяють в групу умов преміювання не розглядається, ті показники, які залишились виділяють і групу показників.

На третьому етапі розробляються шкали заохочення, в яких встановлюється залежність розміру премії від рівня виконання показників преміювання.

Послідовність виконання цієї роботи:

- пропорційно бальної оцінки показників преміювання розподіляється преміальний фонд;

- вимагається максимальне бажання перевиконання показника, яке впливає на поліпшення кінцевих результатів;

- згідно встановлених експертами величин встановлюється норматив преміювання.

Використання цієї методики дозволяє: забезпечити єдність поглядів про ступінь важливості завдань які стоять перед підприємством, своєчасно інформувати членів колективу про зміни важливості завдань шляхом коректування умов преміювання, оцінювати діяльність працівників як по окремих напрямках, так і в цілому.

Вероятностная модель графиков электрических

нагрузок предприятия пищевой промышленности

, асп.

Кировоградский национальный технический университет

Согласно [1] графики электрических нагрузок на длительном интервале времени можно представить в виде аддитивного нестационарного процесса:

, (1)

где, ‑ среднее значение (математическое ожидание) нагрузки за рассматриваемый интервал времени;

‑ соответственно амплитуда, циклическая частота и фазовый сдвиг і-й гармонической составляющей;

‑ случайный процесс с нулевым математическим ожиданием и экспоненциальной или экспоненциально-косинусной автокорреляционной функцией.

Для получения модели был обработан график электрических нагрузок (с получасовым интервалом осреднения) предприятия пищевой промышленности, которое характеризуется многономенклатурным производством. Основным сырьем для переработки является семечка подсолнечника, а выпускаемая продукция ‑ рафинированные масла, маргарины и майонезы. Данные об электропотреблении получены АСКУЭ «Альтаир» за 2010 год.

На рис. 1 представленный пространственный график нагрузки, построенный в координатах время (в сутках года) — время (в часах).

Рисунок 1 — Пространственный годовой график нагрузки

Из графика видно, что процесс электропотребления на протяжении года (ось Х) носит явно выраженный нестационарный характер. Значительное снижение электропотребление в августе и сентябре обусловлено периодами простоя для планового осмотра и ремонта. Напротив, нагрузка на протяжении суток (ось Y) достаточно равномерна и имеет явно выраженную внутрисуточную периодичность (начало 1-й смены, начало 2-й смены, обеденный перерыв).

Среднее значение нагрузки за год .

Для выявления периодов регулярные составляющих в годовом графике нагрузок было выполнено его дискретное преобразование Фурье (рис. 2).