Огляд зарубіжних стандартів мобільного мовлення, досвіду їх впровадження та правового регулювання переходу на мобільне мовлення в зарубіжних країнах (стр. 2 )

Схема трансляції програм мобільного телебачення в стандарті DVB-H

1.2. DMB-DAB

Цифровий стандарт DAB був створений на початку 1990-х років на основі технології Eureka 147 спеціально для мобільних приймачів, у тому числі автомобільних. Відповідно, стандарт був пристосований для прийому сигналу на великій швидкості, коли спотворення прийому сигналу внаслідок дії ефекту Доплера є найбільшим. Існує дві основних версії стандарту DAB – наземна (DAB-T) та супутникова (DAB-S), проте остання широкого поширення не набула. Наземна версія стандарту призначена для доставки сигналу в ультракороткохвильовому діапазоні (174-230 МГц), або в ІІІ діапазоні ультрависоких частот (1400 – 1900 МГц). У нижчеподаній таблиці наведено основні переваги стандарту порівняно зі стандартом DVB-H.

Основні переваги стандарту DMB порівняно з DVB-H

Критерії порівняння	DMB	DVB-H
1. Більша швидкість перемикання каналів	1.5 сек	5 сек.
2. Більша кількість кадрів за секунду	30 кад./сек.	15 кад./сек..
3. Менша ширина смуги частот	2 МГц	8 МГц
4. Підтримка окремих сервісів	Протоколи потокової передачі без поділу на пакети	-
5. Підтримка цифрового аудіо мовлення (DAB) здійснюється з меншими трудовими і фінансовими витратами	+	-

На сьогодні офіційним стандартом мобільного мовлення формат DMB-T визнано лише в одній країні – в Південній Кореї, де мовлення в стандарті DMB розпочалось 1 грудня 2005 року. Запуск мовлення в цьому стандарті був ініційований 4 з 6 провідних південнокорейських провайдерів послуг – KBS, MBC, SBS, YTN DMB, до яких 1 березня 2006 року приєднались U1 Media та Hangook DMB. KBS, MBC, SBS на момент впровадження мобільного мовлення були найбільшими телерадіокомпаніями Південної Кореї; U1 Media та Hangook DMB – відносно новими гравцями на ринку, заснованими спеціально „під” потреби DMB-ринку консорціумом, створеним операторами телекомунікаційних послуг, виробниками обладнання та невеликими телерадіокомпаніями, які прагнули отримати доступ до DMB-мережі. На сьогодні ці 6 провайдерів послуг забезпечують доступ в форматі DMB до 7 телевізійних, 13 радіоканалів, а також 7 каналів даних.

В Південній Кореї комерційне мовлення в стандарті DMB розгорталось поступово – на початку 2006 року воно було доступним в Сеулі та прилеглих територіях – найбільш густонаселеній частині країни, де проживає 20 мільйонів громадян (близько 40% всього населення Південної Кореї) через наземні стаціонарні та мобільні приймачі. Перед початком Чемпіонату світу з футболу 2006 року мобільне мовлення в стандарті DMB стало доступним в підземному транспорті Сеулу, у 2007 році мобільне мовлення поширилось на інші регіони країни. З травня 2007 року послуга мобільного телебачення в Кореї надається на безоплатній основі.

Перехід Південної Кореї на мобільне мовлення сприяв зростанню внутрішніх обсягів реалізації відповідного профільного обладнання – мобільних телефонів, оснащених DMB-чіп-сетами, USB-модулів, портативних комп’ютерів тощо. Якщо у 2006 році загальний обсяг виручки від реалізації відповідних засобів прийому сигналу в стандарті DMB складав 337 млн. дол. США, у 2007 році – 406 млн. дол. США, то у 2012 році очікується, що вартість проданого обладнання становитиме 1009 млн. дол. США[1]. Серед реалізованого у 2006 році обладнання, пристосованого для прийому DMB-сигналу, основна частка належала мобільним телефонам (близько 60% загального обсягу продажів), автоприймачам (27%), USB-модулям (7%).

В останні роки мобільне мовлення в стандарті DMB почало популяризуватись не лише в Південній Кореї, але і в інших країнах світу, у тому числі і в деяких країнах Європи (Франція, Німеччина, Великобританія).

Так, у жовтні 2006 року тестування мобільного мовлення в стандарті DMB було проведене в Індії. Участь у проекті взяли Індійська компанія суспільного радіомовлення (AIR), декілька інших контент-провайдерів, а також корейських постачальників засобів прийому сигналу в стандарті DMB. Комерційне мобільне мовлення на регулярній основі почало здійснюватись в країні у 2007 році.

В Німеччині тестування мобільного мовлення в форматі DMB розпочалось у 2006 році і було пов’язане з проведенням у цій країні Чемпіонату світу з футболу. 20 листопада 2005 року Агентство з питань нових медіа Баварії (Bayerische Landeszentrale fur neue Medien) спільно з південнокорейськими компаніями, за участі 75 інших компаній та інституцій з 9 європейських країн розпочали реалізацію Проекту мобільного інтерактивного телебачення, радіо, інформаційних та розважальних програм, нових цифрових послуг (MI FRIENDS Project). Сам проект складався з 4 „підпроектів”, що здійснювались в окремих регіонах (у Регенсбурзі, Південному Тіролі, Мюнхені) безпосередньо під час проведення Чемпіонату світу з футболу. В рамках „мюнхенської” складової проекту користувачам було видано 400 DMB-сумісних телефони виробництва LG та 1000 USB-приймачів. В ході проведення експерименту в Мюнхені учасники експерименту отримали змогу дивитись прямі трансляції футбольних матчів та розважальні програми ARD і баварського суспільного мовника BR. Після проведення зазначеного експериментального тестування мобільного мовлення у 2006 році, мовленням в стандарті DMB було охоплено ще 12 міст, де користувачам було запропоновано перегляд 5 каналів телебачення – ZDF, ARD, N24, Pro7/SAT та MTV з абонентською платою близько 5 євро на місяць. Постачальниками мобільних терміналів, що підтримували стандарт DMB, виступили LG та Samsung. Станом на третій квартал 2007 року мобільне мовлення в стандарті DMB було доступним в 16 найбільших містах Німеччини, зокрема в Берліні, Мюнхені, Гамбурзі, Дюссельдорфі, Франкфурті, Нюрнбергу, Регенсбурзі, Штутгарті і та Лейпцигу.

В Італії тестування стандарту DMB було проведено у 2006 році. Після успішного завершення експерименту компанія RAI заявила про намір використовувати для потреб мобільного мовлення саме стандарт DMB, а не DVB-H, з огляду на 2 основних чинники – низьку вартість трансляції програм в першому стандарті та відсутність вільних частот для потреб DVB-H. Ще однією європейською країною, де було проведено тестування мобільного телебачення, стала Великобританія. Зокрема, у 2006 році англійський оператор Virgin Mobile розпочав реалізацію пілотного проекту мобільного мовлення з використанням технології DAB-IP (різновид DMB) , який тривав до літа 2007 року. Роком раніше (у вересні та жовтні 2005 року) мобільне мовлення в стандарті DMB почало тестуватись у Франції. Відповідний експеримент був ініційований Вищою аудіовізуальною радою, тривав 6 місяців та охоплював територію Парижу. Безпосередньо реалізація проекту покладалась на оператора телекомунікацій VDL, мобільного оператора Bouygues Telecom, а також на Перший канал Французького телебачення (TF 1). Основною метою експерименту стало тестування технічних аспектів мовлення в стандарті DMB – засобів передачі, прийому та поширення сигналу, якості мультиплексів, декодерів і приймачів.

Нижче наведено схему трансляції програм мобільного телебачення в стандарті DMB.

1.3. MediaFLO

Стандарт MediaFLO (Media Forward Link Only) був розроблений американською компанією Qualcomm спеціально для США та Канади. Основним чинником, який змусив ці дві країни шукати власний шлях впровадження стандартів мобільного мовлення стало те, що 3 смуга частот (ультрависокі частоти) там використовуються для потреб оборони, а перша смуга частот – виключно для потреб телебачення, що, фактично, унеможливлювало впровадження корейського стандарту DMB-T. Окрім США та Канади, досвід впровадження мобільного мовлення в цьому стандарті відомий Великобританії, в якій MediaFLO тестувався в мережах BSkyB, а також Гонконгу, де він тестувався в мережі PCCW. Мовлення в MediaFLO здійснюється на частотах 700МГц за тією ж схемою, що і в інших стандартах – відео стискується за допомогою кодеку Н.264, аудіо – за допомогою MPEG-4 НЕ-ААС, і все це разом запаковується в MPEG-2. Оскільки формат відразу розроблявся для мобільних телефонів, трансляція відео у цьому стандарті здійснюється виключно в форматі QVGA. Для підвищення стабільності сигналу відеопотік ділиться на дві частини – основну, яка є доступною для всіх, хто перебуває в межах покриття мережі, і додаткову, яка є доступною виключно для тих, у кого якість прийому сигналу перевищує певну межу. Схематично функціонування мобільного мовлення в стандарті MediaFLO наводиться нижче.

Схема. Функціонування мобільного мовлення в стандарті MediaFLO

1.4. ISDB-T

В Японії перехід на цифрове мовлення розпочався у жовтні 1996 року. Основним форматом, який використовувався на той час для доставки сигналу кінцевому споживачу був DVB-S, безпосереднє надання послуг цифрового мовлення забезпечувала компанія PerfecTV. У грудні 1997 року на ринок вийшла нова компанія – DirecTV, яка здійснювала мовлення в тому ж стандарті, що і PerfecTV. Проте, стандарт DVB-S не повністю задовольняв потреби провідних телерадіокомпаній Японії (NHK, Nippon Television, TBS, Fuji Television, TV Asahi, TV Tokyo) – пропускна спроможність DVB-S дозволяла транслювати лише один канал в форматі HDTV.

Саме тому компанія NHK розробила власну концепцію цифрового мовлення з інтеграцією служб (Integrated Services Digital Broadcasting - ISDB), спільного для наземних, супутникових, кабельних та мобільних систем. Специфікація нового стандарту ISDB була підготовлена Японською організацією із стандартизації та розподілу частот (ARIB). Новий стандарт, на відміну від DVB-S дозволяв транслювати через один супутниковий транспондер вже не один, а два канали телебачення високої розподільної здатності (HDTV). На сьогодні стандарт ISDB підтриманий низкою японських компаній – SKYPerfecTV, SkyportTV, Sky D, CSBurn, Platone, SkyB, PerfecTV. Сам стандарт існує в 4 модифікаціях для наземного, кабельного, супутникового та мобільного мовлення (відповідно ISDB-T, ISDB-C, ISDB-S, ISDB-1seg).

Система ISDB є досить гнучкою і надає можливість вузькосмугового прийому (з переданої інформації приймається її частина – наприклад – лише заголовки новин), а також доступ до глобальної мережі Інтернет, яка використовується в якості зворотного каналу зв’язку. Ефективність використання частотного ресурсу в стандарті ISDB забезпечується використанням одночастотної мережі SFN. В ISDB передбачена ієрархічна передача, яка створена для адаптації до різних умов. Згідно з її принципами, в одному каналі відразу можуть передаватись відразу декілька (до 3) типів сигналу з різними параметрами. Це дозволяє використовувати ISDB на різних типах приймачів: наприклад, по одному й тому ж самому каналу можна здійснювати передачу HDTV-сигналу або програми телебачення, пристосованої для прийому через мобільні телефони. Так само, як і специфікаціях американського стандарту ATSC та стандарту DVB, для стиснення потоку в ISDB-мовленні використовується система кодування MPEG-2. Формування радіочастотного каналу здійснюється за технологією ортогонального частотного мультиплексування (OFDM), яка на сьогоднішній день є однією з найбільш довершених видів модуляції в ефірному цифровому мовленні. Ширина спектру сигналу складає 5.6 МГц, що уможливлює його використання в каналі шириною 6 МГц[2]. Окрім MPEG-2, специфіковано також кодування відео в стандарті MPEG-4, однак воно не є обов’язковим.

Під тиском телевізійної індустрії США в стандарті ISDB введено систему маркування і захисту цифрового контенту RMP (Rigts management and protection). RMP дозволяє присвоїти цифровому контенту три типи маркування – “copy once” (користувач може записати телевізійний продукт один раз, після чого копіювання продукту на інші носії інформації стає неможливим), “copy free” (користувач може вільно записувати і копіювати телевізійний продукт), “copy never” (користувач взагалі не може записати програму на носій інформації). Крім того, в стандарті ISDB-T підтримуються електронні програми передач (EPG – Electronic Program Guides).

Ще однією особливістю ISDB є обов’язкове шифрування інформації, навіть при передачі безкоштовних загальнонаціональних програм. У зв’язку з цим для доступу до програм в стандарті ISDB споживачі повинні використовувати картки доступу, якими безкоштовно оснащуються всі приймачі сигналу в стандарті ISDB (телевізори, мобільні телефони, портативні комп’ютери тощо). В процесі специфікації стандарту ISDB важлива увага була приділена захисту від зовнішніх імпульсних перешкод та передачі на мобільні приймачі. Так, ISDB дозволяє приймати сигнал телебачення високої розподільної здатності (HDTV) на швидкості 100 км/год., в той час як в стандарті DVB-T на такій швидкості можливий перегляд програм лише стандартної якості, а в американському стандарті ATSC на цій швидкості неможливий перегляд будь-яких програм (стандарт ATSC пристосований лише для прийому на стаціонарні приймачі)[3]. Щоправда, варто відзначити, що мобільний варіант ISDB (ISDB-1 seg) є менш стійким до імпульсних перешкод, і якість програм, що транслюються на великій швидкості рухомого засобу прийому сигналу суттєво поступається якості сигналу в базовій версії стандарту ISDB.

Попри те, що стандарт ISDB є не менш гнучким, ніж європейський стандарт DVB-H, і, більше того, має ряд переваг порівняно із стандартами DVB та DMB (наприклад, в частині більш ефективного використання частотного ресурсу, захисту від перешкод), суттєвого поширення за межами Японії він не отримав. На сьогодні на офіційному рівні впроваджувати цифрове та мобільне мовлення в режимі ISDB вирішила лише Бразилія, в якій телебачення високої розподільної здатності в форматі ISDB було запущено 2 грудня 2007 року[4].

1.5. „Китайські” стандарти

На сьогодні в Китаї застосовується 5 національних стандартів мобільного мовлення: 1) стандарт DMB-T/H - результат наукових розробок двох університетів – Пекінського університету Дзіньхуа та Шанхайського університету Дьяотонг, що поєднав в собі два різних підходи – ортогональне мультиплексування (яке лежить в основі більшості інших стандартів мобільного телебачення) та VSB- модуляцію; 2) стандарт T-MMB, розроблений Beijing Coastline; 3) CMB від Huawei Technologies; 4) CMMB, розроблений SARFT та 5) CDMB від Управління КНР з питань стандартизації радіомовлення. Оскільки питання про вибір того чи іншого стандарту на офіційному рівні поки що не вирішено, виробники обладнання не хочуть розпочинати серійне виробництво телефонів, сумісних виключно з одним із зазначених стандартів. Тим самим впровадження мобільного мовлення в Китаї суттєво ускладнюється. У той же час, на початку грудня 2007 року уряд Китаю офіційно повідомив про початок дискусій між зацікавленими державними органами (Національною адміністрацією з питань стандартизації, Комісією національних розробок і реформ, Державною адміністрацією з питань телебачення, радіомовлення і кіновиробництва), розробниками стандартів та виробниками мобільного обладнання, метою яких є вибір одного із 5 існуючих стандартів. До цього найбільш перспективним вважався стандарт DMB-T/H, до основних переваг якого варто віднести можливість трансляції у діапазоні ультракоротких хвиль та надвисоких частот 3 діапазону, забезпечення кращого співвідношення між сигналом та шумом при меншій потужності. Технологія ортогонального мультиплексування, що застосовується в цьому стандарті, досить подібна до аналогічної технології, що використовується в стандартах DMB та DVB-Т. Водночас за результатами тестування було виявлено, що в існуючому варіанті стандарт не зовсім підходить для прийому мобільними телефонами. Питання про те, чи буде цей стандарт визнано офіційним в КНР, поки що залишається без відповіді, однак планується, що пошук „китайського” шляху впровадження мобільного мовлення остаточно буде завершений на початку 2008 року з тим, щоб виробники мобільних телефонів мали змогу пристосувати засоби прийому сигналу для трансляції Олімпійських ігор 2008 року.

2. Правові аспекти мобільного мовлення

Станом на момент завершення підготовки цього дослідження запуск комерційного мобільного мовлення був здійснений в 4 країнах Європейського Союзу. Як видно із нижченаведеної таблиці, у більшості європейських країн регулювання мобільного мовлення підпадає під дію тих самих обмежень і регуляторних правил, що і „звичайне” телевізійне цифрове мовлення. Зазвичай, здійснення мовлення у „мобільному” форматі не потребує окремого ліцензування. В окремих країнах, наприклад, в Данії, на загальнонаціональних мультиплексах на законодавчому рівні зарезервовано квоту для мобільних мовників (35% потужностей мультиплексів).

Найбільш деталізованим з-поміж країн ЄС є правове регулювання мовлення в Італії та Фінляндії. В Ітлії оператори мереж, які вже отримали ліцензію на право здійснення мовлення в стандарті DVB-T, повинні надсилати повідомлення про намір здійснювати мобільне мовлення в стандарті DVB-H Міністерству з питань комунікацій. При цьому один оператор мережі наземного цифрового мовлення може управляти не більше, ніж одним мультиплексом, потужності якого використовуються для потреб мобільного мовлення. Провайдери контенту, які отримали дозвіл на право мовлення в стандартах наземного, кабельного або супутникового мовлення, повинні повідомляти Міністерство з питань комунікацій про намір здійснювати мовлення в стандарті DVB-H. Аналогічний обов’язок покладається і на провайдерів інтерактивних послуг та послуг з умовним доступом. 15 листопада 2006 року Агентство з питань регулювання комунікацій схвалило рішення, у відповідності до якого оператори електронних послуг, які здійснюють трансляцію програм для дорослих на мобільні телефони, зобов’язані забезпечувати надання споживачам послуг засоби обмеження доступу неповнолітніх до перегляду відповідних програм. На практиці єдиним таким засобом є PIN-код, який забороняє або дозволяє перегляд відповідних програм і надається користувачам мобільного телебачення.

Як відзначалось, необхідну правову основу для впровадження мобільного мовлення в стандарті DVB-H було створено у Фінляндії (у 2006 році було схвалено урядові поправки до Закону про телерадіомовлення, які передбачили закріплення за FICORA функцій ліцензування операторів мультиплексів та виробників контенту, спрощення режиму ліцензування програм мобільного мовлення, поширення дії ліцензій на право мовлення в стандарті DVB-T на мовлення в форматі DVB-H). Digita отримала ліцензію на право управління мережею DVB-H мовлення, доступ до DVB-H мовлення мають близько 40% користувачів (станом на кінець грудня 2006 року цей показник складав 25%), напрацьовано модель взаємодії в трикутнику „виробник контенту - оператор мережі - кінцевий споживач послуг”. На сьогоднішній день особливості регулювання мобільного мовлення полягають у наступному: 1) на оператора мережі (Digita) покладається обов’язок забезпечити доступ до мультиплексу для DVB-H мовлення для всіх виробників контенту на рівних умовах; 2) виробники телевізійних та радіопрограм отримують доступ до мультиплексу на підставі отриманої в FICORA ліцензії на право мовлення; 3) для послуг, пов’язаних з передаю даних в стандарті DVB-H, окрема ліцензія не потрібна; 4) для одного провайдера контенту та пов’язаних з ним осіб не може бути відведено більше 1/3 потужності мультиплексів; 5) Digita не може бути одночасно оператором послуг.