Ольга Мангушева,

приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу

Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів. Окремі питання

З розвитком цивільного та господарського законодавства достатнім попитом сьогодні користується така нотаріальна дія, як прийняття в депозит грошей та цінних паперів. Разом з тим, виникає багато питань щодо застосування діючого законодавства при вчиненні цієї нотаріальної дії. Одним з таких спірних питань є можливість застосування в нотаріальному про­цесі ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

ДЕПОЗИТ (від латинського depositum — річ, віддана на схов) — матеріальна цінність (гроші, цінні папери тощо), яка вноситься на зберігання до банківських, адміністративних, судових, митних, нотаріальних, лікувальних та деяких інших установ і після настання певних умов підлягає поверненню особі, котра внесла матеріальну цінність, або за її розпорядженням чи на підставі закону — іншій особі. Операції за депозитом здійснюються банківськими, адмініст­ративними, судовими, митними, нота­ріаль­ними та деякими іншими установами. У цивільному праві — це один із засобів виконання грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 537 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних з нього грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

відсутності кредитора або уповноваженої ним особи в місці виконання зобов’язання;

ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора в порядку, встановленому законом, про внесення боргу в депозит.

Внесення боргу (грошей або цінних паперів) у депозит нотаріуса — спеціальний спосіб виконання зобов’язання, який було перенесено в ЦКУ зі ст. 177 ЦК УРСР 1963 року з деякими доповненнями. За загальним правилом виконання зобов’язання повинно проводитись безпосередньо кредитору або його повноважному представнику. Цьому можуть перешкоджати обставини, передбачені ст. 537 ЦК України. Більшість таких обставин тлумачиться як прострочення кредитора, наслідки яких передбачені ст. 613 ЦК України.

Оскільки прострочення кредитора чи відсутність його або уповноваженої ним особи (його представника), в тому числі в місці виконання, не звільняє боржника від виконання зобов’язання, йому надається право (але не обов’язок) внести належні з нього гроші або цінні папери в депозит приватного або державного нотаріуса при наявності випадків, передбачених ч. 1 ст. 537 ЦКУ. Тут боржник проводить виконання не кредитору, а нотаріусу, який самостійно повідомляє кредитора про отримане для нього виконання (а боржник вважається таким, що повністю виконав зобов’язання).

Передача грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса проводиться за місцем виконання зобов’язання (ст. 532 ЦКУ, ст. 85 Закону України «Про нотаріат»).

Аналізуючи зміст статей 537, 532 ЦКУ, можна дійти висновку, що нотаріальний депозит застосовується лише в дуже обмежених випадках, коли йдеться про виконання зобов’язання боржником у разі прострочення з боку кредитора. Маючи це на увазі, законодавець відповідним чином прописав норми Закону України «Про нотаріат».

Згідно зі ст. 85 Закону України «Про нотаріат» нотаріус у передбачених законодавством Украї­ни випадках приймає від боржника в депозит грошові суми та цінні папери для передачі їх кредитору.

Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус попереджає кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми та цінні папери.

Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов’язання.

У ст. 85 Закону України «Про нотаріат» чітко вказано від кого (боржника) приймаються грошові суми та на чиє ім’я (кредитора) відкривається депозитний рахунок. Стаття має на увазі наявність зобов’язання та сторін у зобов’язанні — боржника та кредитора.

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про нотаріат» повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит (дебітору), допускається лише за письмовою згодою на те особи, на користь якої було зроблено внесок (кредитора), або за рішенням суду.

Роблячи аналіз статей 85, 86 Закону України «Про нотаріат», можна дійти висновку, що борж­ник добровільно (а не примусово) вносить у депозит нотаріуса грошові кошти або цінні папери. Подальшу долю грошей та цінних паперів законодавець вирішує кількома способами:

передача кредитору на його вимогу;

якщо кредитор не вимагає в нотаріуса видачі грошових коштів або цінних паперів, то вони залишаються на депозитному рахунку нотаріуса й після спливу строку позовної давності зараховуються до Державного бюджету України;

повернути грошові кошти божнику можна тільки за письмовою згодою кредитора або за рішенням суду.

Жодних інших способів передачі грошей або цінних паперів від боржника до кредитора не передбачається.

Інструкцією про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, та Інструкцією про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2003 р. № 13/5, також передбачено правові підстави та процесуальний порядок прийняття в депозит грошей та цінних паперів.

Так, відповідно до п. 277 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми та цінні папери. До цього пункту Інструкції є допов­нення, де вказується, що передбачені законом випадки — це положення ст. 537 ЦК України.

Інструкція про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2003 р. № 13/5, також прописує процесуальний порядок прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів на підставі ст. 537 ЦК України.

Тобто, аналізуючи нотаріальне законодавство щодо правових підстав та процесуального порядку прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів, доходимо висновку, що воно передбачає застосування нотаріального депозиту тільки з підстав, передбачених ЦКУ.

Однак чи можна при цьому застосовувати норми ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»?

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» прострочення з боку кредитора взагалі не існує, навпаки, кредитори бажають отримати свої гроші, та є невиконання зобов’язання з боку боржника.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні в нього кошти в готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.

За змістом цієї статті не зрозуміло, на чиє ім’я необхідно відкрити депозитний рахунок. Якщо припустити, що депозитний рахунок можна відкрити на ім’я боржника, то застосувати положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, та Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2003 р. № 13/5, неможливо, бо вони розраховані на відкриття особистих рахунків на ім’я кредитора.

Однак якщо пристосуватись до вищевказаних Інструкцій та відкривати особисті рахунки на ім’я кредиторів (для цього необхідно мати реєстр кредиторів, завірений господарським судом), то необхідно зараховувати грошові кошти на ім’я кредиторів та на вимогу кредиторів видавати їм грошові суми, що суперечить положенням ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності…», де передбачається використання грошей за рішенням господарського суду (гроші можуть бути використані не обов’язково для повернення їх кредитору, а й для оплати послуг арбітражного керуючого та інших виплат). При цьому ми можемо порушити норми господарського процесу.

Зміст ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності…» суперечить положенням статей 85, 86 Закону України «Про нотаріат», у яких не передбачається розпорядження депозитним рахунком за рішенням суду, бо за рішенням суду можна тільки повернути не витребувану суму боржнику. У всіх інших випадках гроші передаються кредитору або після спливу строку позовної давності перераховуються до Державного бюджету України.

Тобто діючий Закон України «Про нотаріат» та ЦКУ не передбачають випадків застосування ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності…». Порядок обліку депозитних операцій з підстав, передбачених ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності…», також не передбачають Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, та Інструкція про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18.02.2003 р. № 13/5.

Правовою підставою для застосування статей 85, 86 Закону України «Про нотаріат» на цей час є статті 537, 532 ЦК України. Для застосування ст. 48 Закону України «Про відновлення платоспроможності…» необхідно вносити відповідні зміни в чинне нотаріальне законодавство.