Закон України про відродження і діяльність Українського козацтва (стр. 2 )

Зростання розриву у доходах викликає незадоволення з боку експлуатованих глобалістами країн і народів, що може спричиняти міжнародні конфлікти, оскільки бідні держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку у світовому виробництві. До того ж, розподіл витрат і вигод глобалізації веде до поглиблення у несправедливості розподілу доходів населення, нерівномірного розвитку галузей, занепаду деяких з них, (вугільна промисловість, важке машинобудування, суднобудування, сільське господарство, тощо) з відповідними соціальними наслідками.

Питання розподілу доходів є одним із найважливіших у процесі глобалізації світової економіки. Про це яскраво свідчать масові і нескінченні протести проти несправедливого розподілу результатів праці громадян і в розвинутих країнах.

Самими вразливими негативними наслідками глобалізації у сільському господарстві є знищення сталих виробничих агросистем, відчуждження селян від господарювання на землі, позбавлення їх засобів існування і роботи на селі, колонізація земель сільськогосподарського призначення транснаціональними холдінгами через оренду і ринок общинних і державних земель, експортна (колоніальна) орієнтація виробництва сільгосппродукції, монополізація цін і глобальна спекуляція на ринку цін сільгосппродуктів і продовольства, та втрата родючості грунтів, через погоню за надприбутками і невиконання заходів збереження родючості землі.

Нині 147 Транс Національних Компаній контролюють половину сільського господарства на планеті. За 20 років їх наступу на світове сільське господарство, проблеми голоду в світі тільки загострюються - чисельність голодуючих в світі збільшилося на 200 млн. чоловік. Понад 800 млн. селян позбавлені землі як засобу існування на селі, роботи і приречені до голоду і недоїдання.

Поширюючи світовий контроль над використанням земель і монополію виробництва і збуту сільськогосподарської продукції, глоболісти заснували глобальну спекуляцію на світовому ринку харчових продуктів. З 2005року ціни на харчові продукти у всьму світі зросли в 2.5 рази: якщо шість років тому харчова корзина на одну людину в місяць становила 100 доларів, то тепер вона коштує 250 доларів.

В Україні ж за цей час ціни на харчові продукти зросли у чотири рази і продовжують зростати.

Негативні наслідки глобалізації - це результат сучасного бурхливого розвитку і непідготовленості суспільства до її регулювання. Викликана ринковими силами, сама по собі вона не забезпечує ні справедливості, ні соціального прогресу, ні усування несправедливості і вимагає великої відповідальності як від національних урядів, так і від міжнародних інститутів щодо відвернення негативних наслідків.

В умовах світової глобалізації, кожна країна, намагається, перш за все, не допустити її негативних впливів і наслідків на економіку і безпеку держави та дуже обачливо відноситься до пропозицій провідників глобалізму - Міжнародного Валютного Фонду, Світового Банку, Євросоюзу, СОТ, ТНК, тощо.

Нажаль, принизлива політика нашої влади: за будь - яку ціну увійти до Європейського Союзу, і мати примарні вигоди в глобалізованому світі - привела Україну, через необачну приватизацію землі і власності, лібералізацію цін і ринків та експортну орієнтацією виробництва, тільки до втрати народних і державних інтересів. Але, не дивлячись на сумний наслідок здачі державних і народних інтересів, наші політики продовжують принизливо проситися до клубу світових глобалістів через здачу їм останнього – ринку землі сільськогосподарського призначення і через приватизацію енергетичного комплексу.

Колонізуючи землі слабких країн, глобалісти їхньою ж владою знищують виробничу і соціальну інфраструктуру на селі, Через те, отримавши землю наші селяни опинилися без засобів виробництва та обігових коштів і, позбавлені умов господарювання на землі, вимушені здавати землю в оренду агрохолдингам, їхати в найми за кордон, чи на тимчасові заробітки в місто.

. Все це відбувається через те, що влада в Україні почуває себе безконтрольною, безвідповідальною і безкарною. Конституційні права громадян контролю над діями влади не використовуються через те, що діяльність безлічі громадських організацій замкнута на вузьких корпоративних інтересах і розвинута тільки на представницькому рівні, не маючи ніякого зв’язку з громадськістю.

Через ігнорування владою об’єднуючої громадської ідеї і безпорадність суспільства в контролі за діями влади, нестабільність і безвідповідальність влади привела до руйнування народного господарства, соціальної несправедливості в суспільстві, панування в країні корупції, хабарництва, насильства, приниження трудящої людини безробіттям і знеціненням її праці та до недоїдання більшості населення через недоступність цін на харчові продукти. Особливо болісно таке приниження відчувається над селянством, яке становить третину населення країни і втрачає мотиви до праці на землі.

Зміна, за роки незалежності, політичної системи і соціально – економічних відносин в суспільстві та знищення нав’язаними глобалістами радикальними реформами збалансованої агросистеми в Україні, не тільки зруйнували виробничі сільськогосподарські комплекси і відчужджили більшу частину селян від господарювання і праці на землі, перетворили сільське господарство України в сировинний придток Зажоду, а й викликали загрози втрати землі сільсько -господарського призначення як засобу існування селян на селі, як місця існування народу і основи державності України.

Протидіяти цьому в Україні здатна лише громадська сила Селянського козацтва України і селянства, яка підтримує Українську національну ідею і має сформульовану козацьку ідею відродження господарських, військових, патріотичних, духовних і культурних традицій козацтва, створює і об‘єднує сільські і міські козацькі громади самозахисту села і селянина, і пропонує владі Концепцію аграрної і продовольчої політики, здатної вивести Україну на рівень передових аграрних держав світу, і забезпечити народ України харчовими продуктами за доступними цінами.

Втрата селянами умов господарювання і мотивів до праці на землі та втрата в суспільстві мотивів до військової служби і захисту батьківщини, покладають на громадську силу Селянського козацтва України звичаєву і громадянську відповідальність – стати на захист землі і держави, села і селянина, військовослужбовців і збройних сил.

Тепер, коли влада, під тиском глобалістів, в особі Міжнародного Валютного Фонду, вирішила, на виконання його вимог і інтересів олігархів країни, відкрити ринок земель сільськогосподарського призначення, Україна стала під загрозою втрати селянами землі як засобу існування на селі, знищення села і колонізації землі олігархами і міжнародним капіталом, захистити Україну від втрати землі як місця існування народу й держави може тільки громадська сила Селянського козацтва і селянства.

Господарська діяльність і господарські традиції Українського козацтва

Виникнення українського козацтва, як соціального, політичного явища і військово-соціального стану в середньовічному суспільстві, мотивувалося прагненням закріпачених селян до вільного господарювання на своїй землі.

Зародження і розвиток феодальної системи земельних відносін на українських землях, привело до встановлення і посилення феодально-кріпосницького гніту українського селянства, який доповнювався обмеженнями національних і релігійних прав українського народу.

В історії цивілізацій з селянством, взагалі, пов’язаний сумний парадокс. Селянство, яке своєю працею на землi, по-сутi годує людство, i через це вже мусило б займати пріоритетне місце в суспільстві, в дійсності було найбільш приниженою, безправною, пригнобленою, переслідуваною його частиною. Славетний церковний проповідник Iоанн Золотоуст ще в IV столітті зауважив, що кожна людська праця годує тільки себе i єдиною, яка годує й інших, i багато iнших, є праця селянина на землі, але водночас, ніхто так не переслідується, не гнобиться i не грабується як селянин.

Наступ феодалів на селянство на Українських землях породжував хвилю антифеодальної боротьби, найбільш поширеною формою якої були селянські втечі. У Галичині, Західному Поділлі, Волині, де раніш усього виникла феодальна система господарства, втечі селян стали масовим явищем. Українські селяни групами, сім'ями, цілими селищами втікали у майже безлюдні східні і південні окраїни Поділля, Брацлавщини та Київщини.

В той час, коли Польщею запроваджувалися феодальні латифундiї, що утверджувалися на обземеленнi селян i найжорстокішій панщині, виникло унікальне, тільки Україні притаманне історичне явище, так зване «покозачення», коли селяни цілих регіонів України позбавлялися феодальної та іноземної підлеглості, займали вільні землі, засновували свої господарства і встановлювали козацький спосіб життя.

«Покозачення», по суті, було спробою мирним шляхом визволитися з-під влади Польщi i перейти під юрисдикцію козацтва, одержати право працювати вільно на власній землі.

Пориваючи з феодальною залежністю і осідаючи на нових місцях, втікачі вважали себе вільними людьми і звалися козаками. У другій половині XV — на початку XVI ст. поселення селян-втікачів простягалися цілою смугою від середньої течії Дніпра майже до Дністра. Осередком козацтва, на думку М. Грушевського, було середнє Подніпров'я, його передстепова смуга нижче Києва, яка у XIV—XV ст. входила до складу Київського князівства, а пізніше — Київського воєводства. Безмежні степи, куди переселялися втікачі, були багаті на природні дари. Козаки відроджували землеробство у тих місцях, де воно було забуте, і давали йому початок у регіонах, де землеробства не знали. Вони орали цілинні землі, прокладали шляхи, будували мости, засновували селища, розводили сади та ін. Поряд із землеробством козаки займалися скотарством і промислами. Серед них були люди, досвідчені у різних галузях ремесла: теслярі, ковалі, зброярі, кушніри, шевці, кравці та ін. Так, на землях Північної України, що відігравали роль буфера між Кримським ханством та володіннями польських та литовських правителів, відбувалося формування нової соціальної групи суспільства - козацтва. Про ремесла і промисел козаків, французький інженер Боплан в "Описі України" пише: "В країні Запорізький ви знайдете людей, що вміють усі ремесла, потрібні для громадського життя: теслярів для будування домів і човнів, стельмахів, слюсарів, мечників (зброярів), гарбарів, шевців, боднарів, кравців і т. і... Козаки великі митці в добуванні селітри, котрою переповнена Україна, та у виготовленні гарматного пороху. Жінки прядуть лен і вовну, ткуть для вжитку полотно і сукно. Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити і пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед і вино, виробляти горілку і т. і... Вони взагалі спосібні до всіх мистецтв."

Козацькі слободи і хутори визначалися значним благополуччям у порівнянні з убогими селищами феодально залежних селян, перед усім тому, що вони займали для господарювання стільки землі, скільки їм було треба для забезпечення достатку сім’ї, і як вільні люди були більш зацікавлені у наслідках своєї праці. Закріпачені селяни, користувалися у вдвічі меньшими земельними ділянками, які змогли б їх прогодувати, та ще й відробляли за земельну ділянку панщину на панському полі, або сплачували оброк ( плату за оренду панської землі).

Вільні козаки-поселенці утворювали на нових землях і нову суспільну організацію — громаду. Кожний втікач, що прибував на козацькі землі, вважався вільним від кріпацтва, отримував формально рівні з усіма іншими права користуватися господарськими угіддями і промислами, брати участь у самоврядуванні, зокрема, у виборах козацької старшини — отаманів, суддів, писарів та ін.

Українська Гетьманська держава, що склалася в ході Визвольної війни пiд проводом Богдана Хмельницького, відібрала землю у феодалів і повернула її селянам, дала їм волю. Понад 80 відсотків селян на Гетьманщині було показачено i об’єднано у козацькі громади.

Така суспільна організація, яка не визнавала кріпацтва, одразу ж протиставила себе феодальній державі. Тому, з одного боку, вона була привабливою силою для пригнобленого селянства і міської голоти, а з другого — викликала шалений опір пануючих верств, які намагалися, якщо не знищити козацтво як соціальну силу, то максимально обмежити її.

Культура козацького хліборобства — вільна праця на власній землі, козацькі хутори, запорозькі зимівники — багатогалузеві господарства, орієнтовані на ринок, — усе це позначилося на високій землеробській культурі всього українського селянства. Це дало право письменникові Олесю Гончару назвати українського селянина геніальним хліборобом.

Агрокультура українського козацтва мала витоки в ментальності українського селянства.

Земля з прадавніх часів відігравала найвизначнішу роль у життєдіяльності наших предкiв-праукраїнцiв. Українці становлять автохтонний етнос, що тисячоліттями перебував на тих самих землях, i землеробство було головним його заняттям. Рільництво на цих землях мало свої особливості, які визначають феномен українського землеробства.

Міцним i багатогранним, зокрема духовним, був зв’язок українців із землею. Пошановуючи її як святиню, український селянин любив землю. В’ячеслав Липинський, український мислитель, історик i соціолог, стверджував, що «любов до землі є основною динамічною силою як української, так i всіх осілих націй». Він називав любов до землi однією з характерних рис українського світогляду. Нашому селянинові завжди було притаманне особливо дбайливе, доброчесне ставлення до землi. Обробіток її супроводжувався численними засторогами i обрядами, пов’язаними великою мірою з природними циклами, iз сільськогосподарським календарем. Від свого першопочатку українське аграрництво формувалося циклічно: підтримувалася багатовікова сівозміна поля, завдяки якій ділянки землi поперемінно «відпочивали» (не засівалися).

Сталими i нерозривними були також взаємостосунки українського землероба з природою. Вона обдарувала його грунтами дивовижної родючості — чорноземом. Чорнозем утворюється в степу, де сприятливі природні умови для цього. Тут сухий клімат, відмерла трава не перегниває, не вимивається дощами, а поступово перетворюється в гумус, насичений органічною речовиною, тобто акумульованою сонячною енергією. Нагромаджується певний високий гумусний горизонт чорнозема. Найкращий у світі чорнозем сформувався в результаті взаємодії хлібороба із землею. Своєю працею численні покоління вдосконалювали землю, нарощували такі багаті грунти, що згодом вони стали унікальним здобутком української агрокультури.

Сільські козацькі громади, як поземельні об’єднання у козацьких слободах і селах, обробляючи вдосталь землі, мали можливість використовувати і вдосконалювати ґрунтоутворюючу систему хліборобства — трипілля. Головна її суть полягала в тому, що всю землю козаки розділяли на три приблизно рівні частини: одну відводили під пар, тобто не засівали зовсім, а використовували як пасовище ("толока"), на другій ("царина") сіяли озимину, а на третій ("ярина") — ярові культури. Наступного року розорювали вже толоку, де вирощували озиме жито або озиму пшеницю, тобто ця ділянка ріллі ставала цариною. Натомість тогорічну царину, після жнив, орали на зяб, а весною засівали її яровими культурами. Іншими словами, впродовж трьох років кожна з названих ділянок ріллі почергово змінювала призначення. Згуртованість в козацькій громаді давала їм можливість об’єднувати земельні ділянки по сівозмінах у великі масиви і, обробляючи кожен свою земельну ділянку в них, мати щорічно загальну толоку для відпочинку землі і випасу робочих волів коней і домашньої худоби. Малоземелля ж селян не дозволяло їм використовувати сівозміни класичного трипілля, як хліборобської системи відродження і накопичення родючості землі.

Так, у покозаченій Україні, в результаті вільного гоосподарюваня і праці на власній землі, розвивалася інтенсивна економіка і висока світова агрокультура.

Козацтво змушене було воювати, бо того вимагали обставини того часу. Але не тільки військовою діяльністю займалося козацтво,- головною його діяльністю було хліборобство.

Своєю вільною, без феодального примусу й кріпаччини працею на землі українське козацтво розвинуло передову економіку. На Запорізькій Січі, де ніколи не було кріпацтва, уперше в Європі склалася прогресивна форма багатогалузевого господарства сільських козацьких громад вільних землеробів.

Будучи хоробрими, професійними, воїнами, козаки водночас залишалися хліборобами, займалися промислами, були носіями передової агрокультури, творцями матеріальних i духовних цінностей.

Отже, господарські традицій українського козацтва полягають у вільному господарюванні і громадському самоврядуванні на своїй землі, дбайливому ставленні до неї, збереженні і підвищенні її родючості, та у захисті від захоплення ворожими, чи шахрайськими силами.

Виходячи з того, що козаки завжди були кращими і заможними

господарями на землі, відродження господарських традицій козацтва в наш час полягає в створенні сучасних зразкових селянських, фермерських господарств і виробничих сільськогосподарських кооперативів, в яких власники земельних ділянок сільських козацьких громад є господарями, працівниками і власниками результатів своєї праці.

За роки ринкових реформ, на землях України склалися три основні форми господарювання:

особисті селянські господарства, в яких селяни господарюють в основному на присадибних ділянках площею в середньому у 0, 5 гектари, на яких вони обробляють 11 мільонів гектарів, або 29 відсотків орної землі і віробляють 66,7 відсотків сільськогосподарської продукції в державі;

незначна кількість фермерських господарств у яких ведеться господарство на земельних ділянках по 40-60 гектарів, загальною площею 3мільони гектари, або на 7,4 відсотках загального землекористування і виробляється 2.7 відсотка сільськогосподарської продукції в державі;

орендні підприємства капіталістичного типу оренди землі, площею у десятки і сотні тисяч гектарів, господарями яких є аграрні холдінги, які орендують у селян земельні ділянки загальною площею 20,4 мільонів гектарів, або 59 відсотка загальної площі землекористування а виробляють всього 30,6 відсотки сільськогосподарської продукції в державі.

Що до продуктивності цих форм господарювання, то за наведеними показниками не складно порахувати, що найпродуктивніше використовують землю селяни на своїх крихітних, в основному присадибних ділянках, на яких виробляють сільгосппродукції на гектарі у 6 разів більше ніж фермери і в 4 рази більше ніж аграрні холдінги.

Виявляється парадокс – селяни важкою, невідкладною, майже ручною працею в чотири рази продуктивніше використовують землю, ниж озброєні 600 сильною технікою і капіталом аграрні холдінги.

Однак, парадоксу в цьому не має. Секрет продуктивності селянських господарств полягає в господарських традиціях українського козацтва і селянина. Поперше, селянин як господар на своїй землі і хозяїн вирощеної продукції має найвищі мотиви до праці. Подруге, він використовує землю для ведення багатогалузевого виробництва – вирощує зерно, городину, фрукти, виробляє молоко, м'ясо та інше.

При такому відношенні до праці і господарювання, наші селяни заслуговують найвищого рівня життя і достатку, але цього немає, тому що такий рівень життя може забезпечити господарювання не на ділянці у 0.5 гектари, а що найменше угектарів за наявності необхідної техніки і кредитного інвестиційного капіталу, які недоступні для селян. Реформатори і влада створили умови господарювання на землі не селянам, а орендному капіталу, до якого самі причетні, а селяни вимушені віддавати свої ділянки сільськогосподарського призначення їм в оренду на самих принизливих умовах.

Особисті селянські господарства можуть подвоїти продуктивність присадибних земельних ділянок, як що держава забезпечить їм фінансову кредитну підтримку на модернізацію присадибного тваринництва, зрошення земельних ділянок і електрифікацію виробничих і побутових технологій.

Самим болючим для особистих селянських господарств є відчуждження їх від господарювання на приватизованих ділянках сільськогосподарського призначення і вимушена передача їх в оренду орендним агрохолдингам.

Рівень сучасних сільськогосподарських технологій недоступний для господарювання на дрібних земельних ділянках. Для того, щоб господарювати на цих ділянках, селянам треба об’єднуватися у виробничі сільськогоспо-дарські кооперативи і будувати, за допомогою державного пільгового кредитного інвестування сучасні багатогалузеві господарства.

Модернізація виробництва особистих селянських господарств і об’єднання селян – власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення у сучасні виробничі сільськогосподарські кооперативи і є головними напрямками відродження господарських традицій українського козацтва.

Фермерські господарства поступаються особистим селянським господарствам за продуктивністю на землі в шість разів з тієї ж причини, що не розбудовують багатогалузеві господарства, спостерігаючи легкий приварок орендних холдингів.

Орендні аграрні холдинги, які осіли майже на 60 вадсотках земель сільськогосподарського призначення України, - це взагалі зернотрейдери, створені на іноземному капіталі як спільні підприємства, і володіють ними закордонні власники. Назви цих підприємств самі вказують на їхню приналежність: агрохолдинги Landkom International, «Дакор Агро», Райз – Максимко», СП ТОВ «Нубілон», ТОВ «Кернел – Трейд», ЗАТ АТ «Каргіл», ПП «Сантрейд», ТОВ «Луі Дрейфус Комотидиз» та інші. Одним з най впливовіших монополістів аграрного ринку «Хліб Інвестбуд» , наприклад, керує товариство з обмеженою відповідальністю «Каласар», власником якого є кіпрський офшор Genetechma Finance Limited. Сама ж кіпрська офшорна компанія є дочірньою компанією Люксембурської компанії Bellevue Indastries Sarl, яка є донькою ВАТ «ВЭБ-Лизинг», що є безпосередньо дочірньою фірмою російського «Внешэкономбанка».

В руках транснаціонального капіталу і під його контролем, а не під контролем держави знаходиться ринок і ціни закупівлі, експорту українського зерна, соняшника, ріпаку, сої і натуральних білкових кормових добавок як соняшникова, ріпакова і соєва макуха, та рівень плати нашим селянам за оренду землі.

Маніпулюючи цінами на Українську сільгосппродукцію, вони вкладають свої надприбутки не на розбудову багатогалузевого господарювання на нашій землі, зокрема на відродження тваринництва, а на шалене будівництво залізничних, річкових та морських терміналів, завершують будівництво власного флоту для вивозу з України за кордон зерна пшениці, ячменю, жита, соняшника, сої, ріпаку та соняшникової і рапсової макухи. Потужності цих терміналів уже можуть експортувати за 30 млн. тон зерна і продовжують нарощуватися до повної монополії Заходу у нашому сільському господарстві. .

Зернотрейдери які мають інколи лише один офіс у м. Києві, і агрохолдінги, за рахунок привласнення надбання народу-земельної ренти, отримують від того мільярдні надприбутки, а держава і селяни терплять такі ж самі мільярдні збитки. Експортуючи зерно, Україна інвестує економіку інших країн, сприяє інтенсивному розвитку в них тваринництва за сучасними технологіями та створенню робочих місць з гідною заробітною платою в галузях тваринництва, комбікормової і харчової промисловості країн – імпортерів українського зерна.

Паразитуючи безкарно на привласненні земельної ренти на ринку зерна, і олійних культур, блокуючи розвиток особистих селянських, фермерських господарств і виробничих сільськогосподарських кооперативів, орендні аграрні холдинги, співвласники яких сидять у Верховній Раді України і вищіх органах виконавчої влади, намагаються відкрити ринок земель сільськогосподарського призначення, заради того, щоби не втратити свої мільярдні надприбутки в хаосі світової фінансової кризи, а вкласти їх у земельний капітал.

Відродження козацьких і селянських господарських традицій знаходиться під загрозою втрати селянами землі, як засобу існування на селі, на ринку землі, відкриття якого декларує влада декларує до початку 2012 року. Ринок землі, при цьому, проголошується як засіб залучення іноземних інвестицій і технологій та боротьба з корупцією на тіньовому ринку землі.

Насправді іноземні інвестиції прийдуть в Україну не на розвиток сільського виробництва, а на скупівлю землі. А з корупцією на незаконному ринку землі треба боротися не легалізацією незаконної скупівлі землі, а притягненням до кримінальної відповідальність за шахрайство і поверненням землі сільським і козацьким громадам.

Справжніми ж мотивами відкриття ринку землі є:

- легалізування незаконно скупленої землі агрохолдінгами, зернотрейдерами і банками - представниками транснаціонального капіталу;

- капіталізація, в умовах світової фінансової кризи, надприбутків світового аграрного, промислового і кримінального капіталу через скупку земель українських селян;

- наміри Міжнародного Валютного Фонду примусити владу України відкрити ринок землі саме в умовах кризи і користуючись бідністю наших селян, скупити її за безцінь. При визначеній Держкомземагенством у 2010 році нормативній ціні у 11900 – 15000 грн. за гектар, ринкова ціна землі декларується на рівні 1200 – 3600 грн. за гектар.

Заяви влади про те, що іноземні компанії не матимуть права купувати землю, не відповідають дійсності, тому що вони можуть застосовувати схему дворівневої структури, коли іноземна компанія створює в Україні «компанію першого рівня», яка створює « компанію другого рівня». А «компанія другого рівня» формально вже відповідає вимогам Земельного кодексу, і є українською юридичною особою, яка може виступати власником землі.

Об’єднана Рада Українського та зарубіжного козацтва і Селянське козацтво України звернулися до Президента, Уряду і Верховноїт Ради України з пропозицією про відмову від намірів припинити Мораторій і відкрити продаж, дарування і заставу земель сільськогосподарського призначення, бо земля – це надбання народу, основа державності і місце існування нашого народу, його сила, свобода і майбутнє, тому не може бути втрачена чи розпродана владою.

Селянське козацтво і селяни України вважають, що сучасна влада здатна на відмовитися від завершення Курсу радикальних реформ влади Кучми, Ющенка і Тимошенко на знищення села і агрокультури України, бажає змін на краще в земельній, аграрній і продовольчій політиці на користь не окремого клану олігархів, транснаціонального капіталу, а на користь селян, всього народу України і пропонує такі пропозиції до другого читання проекту Закону «Про ринок землі»:

- змінити назву проекту Закону на «Закон про обіг земель сільськогосподар-ського призначення»;

- встановити безстроковий мораторій на продаж, дарування і заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

- встановити виключне право Держави на викуп земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власників, які втратили в’язок з сільськими громадами і передачу їх в користування сільським господарствам всіх форм власності і господарювання на умовах оренди;

- встановити такі форми обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення:

- використання, передача в оренду, передача в спадщину і продаж Державі земельних ділянок власниками земельних ділянок сільськогосподар-ського призначення;

- викуп Державою земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власників, які втратили зв’язок з сільськими громадами і передачу їх в користування сільським господарствам всіх форм власності і господарювання на умовах оренди;

- повернення у власність Держави земельних ділянок сільсько-господарського призначення, на які не отримано вимоги власника, та які втратили власників;