Закон України про відродження і діяльність Українського козацтва (стр. 4 )

9. діяльність Військ територіальної самооборони і їхніх підрозділів здійснюється на засадах військових Статутів Збройних сил і військового законодавства України і підпорядковується Командуванню Сухопутних військ Збройних сил України.

4. Задачі системи і військ мобілізаційного резерву територіальної самооборони

1. створення системи і мобілізаційного резерву військ територіальної амооборони у мирний час;

2. формування особистого складу підрозділів мобілізаційного резерву військ територіальної самооборони у мирний час;

3. первинна військова підготовка і шорічні військові навчання на зборах за місцем проживання особистого складу мобілізаційного резерву військ територіальної самооборони у мирний час;

4. створення систем і опорних пунктів територіальної самооборони, забезпечених укриттями, маскуванням, сховищами зброї і матеріальних запасів у мирний час;

5. створення опорних пунктів територіальної військової самооборони і базових навчальних центрів особового складу військового мобілізаційного резерву територіальної самооборони на базі військових комісаріаів у мирний час;

6. мобілізація особистого складу військового мобілізаційного резерву територіальної самооборони і приведення до бойової готовності підрозділів територіальної самооборони за нормативами часу і комплектування у загрозливий період;

7. створення в мирний час централізованої мережі спостереження і передачі даних про загрозу ракетнго і повітряного нападу на території України;

8. забезпечення бойового чергування централізованої мережі спостереження і постів підрозділів протиповітряної, протиракетної оборони і радіоелектронної перешкоди територіальної оборони у загрозливий період;

9. приведення у бойову готовність укріплень, сховищ, маскування і опорних пунктів територіальної самооборони у загрозливий період;

10. забезпечення виконання задач військової територіальної самооборони на недопущення вторгнення нападника на довірену до оборони територію нашої держави у воєнний період ;

11. забезпечення підрозділам самооборони умов ведення партизанської війни з нападниками у випадках оточення і окупації об’єктів територіальної оборони.

5. Ідеологічні, соціальні і громадські заходи забезпечення безпеки і оборони України в часи локальних війн і регіональних військових кон-фліктів та загрози світової війни за ресурси, землі, харчі і ринки

Безпека і обороноздатність кожної держави забезпечується перш за все її народом, його ідеологічною, соціальною і громадською єдністю. На жаль, в наш час суспільство в України розділено на два різнополюсні класи. Більшість громадян трудяться, створюють матеріальні блага, навчають і лікують людей, захищають їх від внутрішнього і зовнішнього насильства, але отримують від того такі низькі доходи, які не покривають навіть прожитковий мінімум сім’ї, а горстка сімейних кланів, яка присвоїла власність, ринки і владу в державі, наживається на несправедливому розподілі результатів праці і розкраданні держави, вивозить надприбутки за кордон і там будує собі розкішне життя.

Безпорадність суспільства в контролі над діями влади, нестабільність і безвідповідальність влади привели до руйнування народного господарства, соціальної несправедливості в суспільстві, панування в країні корупції, хабарництва, насильства, приниження трудящої людини безробіттям і знеціненням її праці та до недоїдання більшості населення через недоступність цін на харчові продукти.

Відчуження селян від господарювання на землі, втрата ними мотивів до праці і втрата в суспільстві мотивації до військової служби і захисту батьківщини, ставлять Україну під загрозу втрати землі як життєвого простору і державності України.

Тому забезпечення безпеки і обороноздатності треба починати з відновлення ідеологічної, соціальної і громадської єдності нашого суспільства шляхом:

1. Визнання всім народом і владою Всеукраїнської ідеї побудови могутньої, сильної, соціальної, правової держави, визначеної народом України у статті 1 Конституції.

2. Об’єднання владою всього народу України на побудову і захист могутньої, сильної, соціальної, правової держави.

3. Відродження Українського козацтва як об’єднуючої громадської сили в суспільстві на побудову могутньої, сильної, соціальної, правової держави.

4. Відродження в суспільстві кращих патріотичних, військових, господарських, духовних і культурних козацьких традицій на побудову і захист могутньої, сильної, соціальної, правової держави.

5. Встановлення громадського козацького контролю над діями влади по виконанню нею головного її призначення - побудови і захисту могутньої, сильної, соціальної, правової держави, боротьиі з корупцією, хабарництвом, насильством і приниженням людини праці.

6. Відродження сільських і міських козацьких громад як середовища життя і діяльності козацтва та збереження ідентичності, духовності і єдності народу України.

Підготував:

Наказний генеральний отаман « Селянського

козацтва України»,

народний депутат України другого скликання

13 березня 2012 року

Тяжко жити у кайданах,

Умирать в неволі,

А ще гірше cпати, спати

І спати на волі!

 Відродження духовних традицій і розвиток

духовних цінностей Українського козацтва

Духовність як психологічно-суспільний стан людини чи суспільства - це таке багатогранне явище, що в загальному розумінні визначається як сукупність якостей людської особи, які відмічають наявність у неї високоморальних принципів і наближають людину до християнського ідеалу.

В сфері соціальних, культурних і публічних відносин в суспільстві, духовність визначається як об’єднуюче начало суспільства, яке виражається у вигляді моральних цінностей і традицій, і проявляється в індивідуальній свідомості людини як совість.

Духовна діяльність людини і суспільства полягає в додержанні моральних традицій, в реалізації нею і суспільством таких моральних цінностей як об’єднуючої ідеї, мрій, ідеалів, мети і в досягненні особистих і суспільних цілей.

Духовність народу формується протягом віків. На формування духовності вплива­ють внутрішні і зовнішні чинники. Вона скла­дається з надбання моральних цінностей минулих поколінь, ідей, волі, душі, серця, думки й уяви, з життєвого досвіду поколінь в боротьбі за майбутнє. На силу і зміст духовності мають величезний вплив ве­ликі постаті, що, з одного боку, висловлюють найглибші засади духовності даного народу, а з другого — своєю творчістю, ідеями і діями потрясають свідомість людей, надають їй нового змісту й напря­му, як наприклад Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький, Тарас Шев­ченко, Володимир Вернадський, Михайло Грушевський та безліч талановитих соратників, які доносили їхні ідеї до народу і організовували його на створення і розвиток української державності. Крім того, на формування духовності мають великий вплив історичні події, глибокі переживання, як війни, революції, лихоліття, а також панівні ідеї, як прийняття християнства, козацька ідея, ідеї представницької демократії, соціалістична, ліберальна, анархістська, ісламська, іудейська та інші. Об’єднуючою ідеєю народи обирають ту, яку вони розуміють і впевнені, що її реалізація задовольнить їхні потреби, прагнення і надії.

Духовність нашого народу формувалася на основі моральних цінностей громадської (общинної) ідеї наших далеких і недавніх предків, християнської моралі, православної віри, козацької ідеї, соціалістичної ідеї і життєвого досвіду наших батьків.

Таке могутнє духовне надбання зобов’язує наше покоління народу України проголосити українською ідеєю, здобуту духом, кров’ю і потом всіх наших поколінь і задекларовану народом в Конституції України, - ідею побудови сильної, могутньої, соціальної правової держави.

Витоки нашої духовної і культурної спадщини криються в семи – тисячолітній глибині найпершої у світі держави оріїв, яка започаткувала всесвітню цивілізацію у VII тисячолітті. Український народ формувався і будував свою державність протягом тисячоліть етнокультурного добору з різних племен, довкола осереддя духовної традиції, створеної нашими предками оріями – хліборобами.

Носієм цієї духовності була перша хліборобська держава Євразії, праукраїнська рання общинна країна хліборобів — Аратта (Оратанія), основою духовності і державності якої були спільне общинне користування землею та іншими природними багатствами і громадське врядування суспільного життя.

Духовність і культура наших предків - оріїв, орачів, існувала і розвивалася тисячоліття, до 1700-х років до н. е., і залишила нам, нащадкам, історичний і генний досвід вільного, общинного користування землею і демократичного устрою суспільства.

Про високий рівень агрокультури і духовного зв’язку хліборобів скіфської пори із землею передається нам у давньоукраїнському (скіфському) міфі, що його переповідає Геродот у своїй «Історії»: «Злетіли з Неба золоті знаряддя: Плуг, Ярмо, Сокирка й Коряк — і впали на Скитську землю».Ці золоті світлоносні знаряддя-символи знаменують громадську організованість скіфського хліборобського суспільства: плуг і ярмо — як знаряддя хліборобів-скотарів, бойова сокира воїна — їхня зброя, як воїнів для захисту землі-годувальниці, і коряк — келих, як багатство народу. За таких духовних принципів, скіфи — народ хліборобів-воїнів утримували свою державність майже тисячу років, але під час великого переселення народів у III—VII століттях н. е. змішалися з іншими племенами і народностями Причорномор’я і Криму.

Духовні цінності наших предків слов’ян антів, такі як общинне володіння землею з індивідуальним землекористуванням і громадським самоврядуванням, описані Візантійськими сучасниками. Прокопій Кесарійський пише: «Словенами і антами не володіє один муж, але споконвіку живуть вони громадоправством і тому спільно цікавляться всім, що для них приємне або при­кре. Вірять, що є один Бог, володар грому, і йому жертвують воли та всяку жертвенну тва­рину. Всі вони помітно рослі та сміливі». Інший грецький письменник, цісар Маврикій, опо­відає так про побут словен: «Словени й анти мають однаковий спосіб життя і однакові на­хили: вони вільні і ніколи не даються наломи­ти під ярмо чужої влади, а вже ніколи на власній землі. Їх багато, і вони витривалі, лег­ко зносять спеку й холод, сльоту, наготу тіла й голод. Для тих, що їх відвідують, вони лас­каві і зичливо переводять їх з місця на місце, куди їм треба... Дуже зручно вживають засі­док, нападів і підступів вдень і вночі, придуму­ючи над різними способами воювання».Про полян писали, що вони були «мудрі й підприємливі» та берегли «тихих і скромних звичаїв своїх предків».

В ранні віки слов’янства, на терені вікових духовних традицій і моральних цінностей, в українських племен виступає велика життєва сила й зв'язок з при­родою, культ бога сонця й грому, велика жит­тєрадісність. Вони любили танці і пісні, любили хліборобське життя, радо вою­вали і були підприємливими в торгівлі. Прихід варязьких здобичників вніс у формування ук­раїнської духовності великий войовничий настрій. Візантійський пат­ріарх Фотій каже про походи українських ва­рягів на Візантію: «Подуло на нас щось суворе, тверде, погибельне». Варяги нав’язали слов’янам тверді, войовничі, здобувчі, владарні і організаційні засади існування.

До початку княжої пори, в українській духовності склалися два напрямки впливу: з одного боку підприє­мливі, творчі, цивілізаторські прикмети ста­роукраїнських племен, а з дру­гого — бурхливі, здобувчі і організаційні влас­тивості варягів, та вплив войовничого грецько-візантійського світу.

Духовність України княжої пори складалася в умовах жорстокого військового протистояння Київської Русі проти нападів сусідніх племен за військовою здобиччю, яка вважалася в світі в ту жорстоку пору військовим промислом, в умовах військових походів на об’єднання етнічних слов’янських земель в єдину слов’янську державу Київська Русь і захист державності. В ці небезпечні і відповідальні часи великого значення набуваютьтакі духовні цінності як патріотизм і відповідальність перед народом і вітчизною. ПровІдниками державницької духовності, її головної мети і цілі – створення сильної, могутньої слов’янської держави Київської Русі були князь-завойовник Святослав, державотворець, великий князь Володимир, князь просвітитель і будівничий Ярослав Мудрий, князь воїн і державотворець Володимир Мономах, літописці «Руської Правди», «Слова о полку Ігоревім» і тисячі їхніх соратників і проповідників.

Ідея державності Київської Русі, образ її величі й історичного покликання, знайшла свій вислів у легенді про благословенство св. Андрія на Київ­ських горах: «Яковозсияет благодать на горах сих»; яку силу, зав­зяття і розмах, яку мужність і любов трудів і небезпек представляли «хоробрі русичі», що прибивали щит на мурах Царгороду, грозили Візантії в походах Святослава.

«Русь уважала за великий сором, якби перемогли Ромеї і позбавили слави, яку вона здобула у сусідів, що ніхто її перемогти не може», як пише Лев Диякон про похід Свято­слава. «Про них оповідають таке, - пише грець­кий письменник, - що вони навіть переможені не віддають себе у руки ворогів. Як не сподіва­ються вирятуватися, встромляють собі в нутро меч і так себе забивають. Про мужню і хороб­ру вдачу давніх українців свідчать не лише подвиги, але і характерні слова Святослава перед критичним боєм під Доростолом: «За на­шим військом йшла така слава, що без труду підбивали ми сусідні народи і без проливу крові тримали у неволі цілі краї... від предків дістали ми мужність ¾ пригадаймо ж, яка непе­реможна була до тих часів наша сила, і міцно биймося за своє спасіння. То не наш звичай втікачами йти додому! Нам або жити з перемо­гою, або славно полягти, як годиться хороб­рим мужам». «Поляжемо, а не осоромимо землі нашої!» — це клич і заповіт Святослава Завойовника, що промовляє до нас з далини віків.

Українську духовність княжої доби характеризували такі елементи: велика життєва сила й енергія, мужність, хоробрість, войовничість, підприє­мливість, рухливість, почуття честі, слави, вірність Батьківщині і любов до руської землі, погорда смерті, любов ризику, небезпек і зма­гань. Стиль життя характеризували: боротьба, чин і труди, розмах і сила, велич і почуття культурно-цивілізаційної місії в суперництві з Візан­тією за першість та державне будівництво в часах Володимира Великого, Ярослава Муд­рого і романтичного князя – лицаря Володимира Мономаха. Життя було героїчне, озброєні княжі го­роди і дружини стояли на сторожі величі і мо­гутності Київської Русі.

На процес формування цієї духовност ірусів мали свій вплив, з одного боку, грецько-візантійські ос­нови, культурно-цивілізаційні впливи, торго­вельні і політичні зв'язки, прийняття християн­ства, а з другого — західно-римські впливи в добі галицько-волинського князівства. Одначе культура і духовна сила русів були такі ба­гаті й оригінальні, що змогли перетопити в гор­нилі свого духа сторонні впливи Візантії й За­ходу і витворити одну з передових культур Європи, найвеличавішу на Сході Європи.

Величезний перелом в духовності Київської Русі викликало прийняття християнства: дикій, су­ворій, непогамованій, стихійній силі, молодечій буйності і лицарській войовничості християн­ство надало духовної глибини і оформленості. На щастя України, життєві сили і багат­ство української духовної природи було таке ве­лике, що християнство не перебрало до гли­бин української духовності, але мусило злитися з багатими звичаями, міфами, і сильною вдачею «хоробрих русичів», що виразно бачимо в «Слові о полку Ігоревім» та в різних народних звичаях, повір'ях і переказах.

Об’єднання слов’янських князів виявило почуття єдності земель Київської Русі, потребу духовного і політичного об'єд­нання. Про це пише літописець так: «Чого сва­римося поміж собою і губимо українську зем­лю? Користають з того половці і пустошать наші землі та радіють нашим розладдям. Відтепер будьмо однодушні і спільно боронімо та пиль­нуймо українські землі. З «Поучення дітям» Володимира Мономаха бачимо, яким мав бути український князь-володар: «Не позволяйте сильним нищити слабих. Самі розсудіть справу вдовиці... переїжджаючи по своїх землях, не позволяйте службі кривдити ні своїх, ні чужих, ні в селах, ні на полях... дома не лінуйтеся, але всього доглядайте, не покладайтеся на суддю ані на молодшого дружинника, щоб не насміха­лися ті, що приходять до вас... на війні не зда­вайтеся на воєводів, сторожі самі наладнуйте, а вночі, не забезпечивши вояків, не лягайте спа­ти і рано встаньте; смерті бо, діти, не бійтеся ні на раті, ні од звіра, но творіть мужеське діло, як вам Бог подасть». З тих слів бачимо образ справедливого, мудрого, відважного володаря-полководця і господаря на своїй землі.

Із «Слова о полку Ігоревім» пізнаємо муж­ню і героїчну духовність та світогляд «хоробрих русичів», лицарську вдачу, глибокий патріотизм, ідею єдності «руської землі» ¾ , велич держави і потребу соборності.

В ньому величаво змальовано картину повного розгрому половців: «Грізний великий київський князь Святослав прибув із своїми ситими пол­ками та сталевими мечами, наступив на половецьку землю, притоптав холми і яруги, скала­мутив ріки й озера, висушив потоки й болота, а поганого Кобяка наче буря вхопила з поміж залізних половецьких полків. Упав Кобяк нав­колішки в городі Києві у Святославовій гридниці. Німці й венеціани, греки й моравяни виспівують славу Святославу». Яка сила, яка ве­лич, яка гроза, наче удар грому, пробивається із тих слів! Мужня героїчна духовність пробивається зі слів князя Ігоря, немов биття хороброго серця з-під сталевого панцира лицаря: «Краще нам порубаним бути, аніж у неволю попасти». Чи ж відгомін тих слів не дзвенить у наших серцях, немов клич бойової сурми і заграви великого минулого? «Хочу з вами надламати спис край поля половецького і або головою наложити, або води з Дону шоломом напити­ся». Чи ж не відчуваємо в тих словах жадоби чину і рішучості, немов вістря обосічного меча в боротьбі?!

З цього стародавнього твору, немов із величавого храму святої Софії і Золотих Воріт, немов із київських гір встає перед нами могутність і велич Київської Русі, глибока державницька думка, героїчна мужня духовність, немов княжі лицарі, закуті в сталь, розуміння життя як чину, бо­ротьби й героїчного змагання.

Княжа держава Київська Русь впала одразу ж після зміни державницької ідеї і духовності Святослава, Володимира, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха і Романа Мстиславовича на амбіційні ідеї і прагнення удільних князів до особистої влади.

Київська Русь пала, але її мужня і державницька духовність була успадкована новою громадською силою – Українським козацтвом, яке трансформувало державотворчу ідею і духовність Київської Русі у державотворчу ідею і духовність України, завоювало і створило українську державність – першу визнану світом українську козацьку державу Гетьманщину.

Давня сила, мужність і героїчна ли­царська вдача русичів відродилися в самій активній частині українського населення – українському козацтві.

Козацтво як соціальний стан в суспільстві виникло на етнічних землях України вX 111 - XV століттях, а на початку ХV1 стало такою незалежною організованою господарсько-військовою силою, яка не визнавала польської влади, з нею були вимушені рахуватися не тільки польські феодали, а й татарські нападники і турецькі та інші завойовники.

На початку ХV11 століття козацтво як соціальна верства вже не було однорідним:

- Реєстрове (городове) козацтво – заможні, привілейовані земельними наділами і самоврядуванням козаки, які перебували на державній військовій службі в Речі Посполитій;

- Запорозьке козацтво – незалежні козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації невизнаної української держави Запорозька Січ;

- Посполите, нереєстрове козацтво ( сучасна назва Селянське козацтво ), яке виникло внаслідок самозаймання неосвоєних земель і самовільного «покозачення», не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя, не визнаючи польської влади.

Проте, незважаючи на неоднорідність, козацтво мало свою соціальну нішу і було об’єднане єдиною козацькою ідеєю.

В козаччині український народ виділив з поміж себе найкращий, найбільш активний елемент – ідеал українського народу.

На глибинне національне коріння козацтва вказували в1621 році ієрархи ураїнської православної церкви: «Це ж бо те племя народу руського з насіння Яфетового, що воювало грецьке цісарство Чорним морем і суходолом. Це з того покоління військо, що Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі плавало і Константинополь штурмувало. Це ж вони за Володимира, монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірик».

Таке усвідомлення людьми національної основи козацтва забезпечило йому всенародну любов і шану, хоч для цього й потрібне було не одне століття.

Навіть в наші часи, в народі слово козак сприймається як кращий, бойовий, надійний.

Особливістю духовності козацької доби було те, що головною її складовою частиною стала козацька ідея вільного громадського господарювання на своїй землі, самоврядування сільських і міських козацьких громад, завоювання державності України на етнічних українських землях і захист землі і Батьківщини, яка об’єднувала всі верстви українського народу, а для селян стала надією на визволення з кріпацтва і отримання козацьких привілей вільного господарювання на своїй землі і самоврядування козацької громади.

В основі духовності козацької пори значне місце займали і кращі моральні цінності православної віри, такі як повага до старших за віком, повага і відповідальність до сім’ї, громади і Батьківщини, ідеали добра, любові, справедливості, мудрості, чесності, досконалості, втілення найкращих людських якостей, до яких зобов'язана прагнути людина.

Основи особистої духовності і честі козаків закладені у Козацькому звичаєвому Кодексі честі, зміст якого збережено до наших днів:

Чотирнадцятирік (Козацький звичаєвий Кодекс).

Народ кожен пильнується оком Господнім. Гріхи наші гноблять нащадків наших. Справою Божою єсть посполітеє діло козацьке за віру Христову, за волю та рідну землю. Корогви наші – то тінь Покрови Богородиці. Доля народу – козацька доля. Коли супостати грабують народ – встають козаки за долю батьків, жінок та дітей своїх. Юдиним та фарисеям не панувати на нашій землі. Праведне діло для рук козацьких. Не купімося на нові підманки, бо за ласою слідом – нове ярмо.

ЗАВІТИ:

1. Починай справу з молитвою Божою та іменем Божим. Не злися, коли щось не вийшло. Мабуть до діла готовий не був. Спроможеш, як будеш готовим до найтяжчого. Проси у Бога і дасть тобі силу, коли справа угодна для Бога. Нема на світі такого, щоб не корилося праведним людям.

2. Між Богом та козаком посередник один – Христос, а заступниця нашому роду – Богородиці Покрова.

3. Не обіцяй і не клянися. Бо людина – то тріска в потоці життя. Не все залежить від наших бажань. Краще вір справі, аніж словам.

4. Перед Богом всі люди рівні. Не гноби ні татарина, ані ляха і сам також не гнись. Корися в поході Старшині та козацькій громаді, бо ця покора для тебе ярмо, а скупині – то є заручина волі.

5. У козака сила лише в своїй землі. В чужому краї є сила лише проти полону.

6. Лишнього не хапай. Не всяке добро на добре. Всього на світі з’їсти не вдасться, - то ж бо тримайся посту. В походах посту немає.

7. Коли просять, - помагай, - і коли не просять, а треба - помагай. Не відказуй навіть ворогам.

8. Родину свою шануй, бо то твоя втіха та рай на землі. Нема на світі притулку, окрім сім’ї.

9. Козак має зброю пильнувати, як око своє. І ще більше. Здоровіє другим коротити можеш тільки тоді, коли честі твоїй рятунку нема. Коли ж честь свою ставиш вище громади, - складай свою зброю.

10. Як не можеш козакові відрядити зі справи рівно з своєю долею, тоді козака наймитом не займай. Бо справа не піде на лад і совість свою загубиш.

11. Умій слухати. Слухай все до кінця. Отамана не перебивай. Гаси дратування та злість. Мовчання від розуму. Втрачай слова, як найдорожчий скарб.

12. Заповіт із чужого досвіду.

13. Заповіт із набитих гуль.

14. Пам’ятай: один вірний шлях на землі – терпіння. Найвеличніші перемоги на світі – це перемоги над власним «Я».

Вимоги цього Кодексу честі повинні були виконувати всі козаки, бо честь козака – це благородство його душі, її чиста совість і чесність.

До поняття честі, козаки традиційно перейняли від своїх славних предків українського народу:

- дотримання моральних норм поведінки між людьми;

- доблесть, мужність і самовідданість у боротьбі проти ворогів народу України;

- непоступливість перед голосом власної совісті, прагнення до правдивого життя.

Козацька ідея, сприйнята народом як всенародна Українська ідея здобуття вільного господарювання на своїй землі, самоврядування громад і завоювання державності України, єдина духовність козацтва і українського народу і багата духовна, господарська і військова спадщина далеких і близьких предків привели козацтво до перемоги у запеклій боротьбі з ворогами і створення першої визнаної Української козацької держави Гетьманщини.

Козацька ідея і духовність козацької пори стали тою рушійною силою і в подальшому розвитку української державності в формі автономії і адміністративної одиниці в складі Російської імперії і в формі Союзної республіки Радянського Союзу, яка привела народ України до здобуття мирним шляхом незалежної, суверенної держави України в наш час.

Утворення незалежної, суверенної, соціальної, правової держави України по праву можна вважати тріумфом козацької ідеї і духовності, які не втратили своєї об’єднуючої суті в суспільстві в наш час і на майбутнє.

Незалежна і суверенна державність України досталася нашому поколінню як дарунок від старших поколінь і предків, бо була завойована і побудована саме їхньою кров’ю і потом, духом і розумом, стражданнями і працею.

Може тому так і сталося, що ми - народ України, прийнявши найдемократичнішу Конституцію суверенної, незалежної соціальної правової держави, недооцінили велич цього подарунку долі, допустили до влади випадкових людей, які зрадою, наживою, некомпетентністю і безглуздими амбіціями, зруйнували народне господарство, збройні сили, освіту, науку, медицину, знецінили моральні цінності і духовність в суспільстві до межі загрози втрати державності України.

Підміна владою всеукраїнської ідеї, задекларованої в Конституції України - побудови

соціальної правової держави, ідеологією споживання і особистого збагачення за будь яку ціну, знецінює моральні і духовні цінності в суспільстві.

Демократичні основи в суспільстві цинічно деформуються у псевдо демократію:

- влада фактично не обирається, а перекуповується від одного клану олігархів до другого;

- народного контролю діяльності законодавчої, виконавчої, судової і правоохоронної влади не існує;

- більшість із засобів масової інформації, пропагують блуд і розбещеність, насилля і інші пороки, християнські ідеали чистоти і порядності піддають систематичному блюзнірству, осміюванню, нав’язують агресію псевдо людських цінностей, яка ранить души людей; - суспільство в державі розділено на два різнополюсні класи. Більшість громадян трудяться, створюють матеріальні блага, навчають і лікують людей, захищають їх від внутрішнього і зовнішнього насильства, але отримують від того такі низькі доходи, які не покривають навіть прожитковий мінімум сім’ї, а горстка сімейних кланів, яка присвоїла власність, ринки і владу в державі, наживається на несправедливому розподілі результатів праці і розкраданні держави, вивозить надприбутки за кордон і там будує собі розкішне життя.

Безпорадність суспільства в контролі над діями влади, нестабільність і безвідповідальність влади, привели до руйнування народного господарства, соціальної несправедливості в суспільстві, панування в країні корупції, хабарництва, насильства, приниження трудящої людини безробіттям і знеціненням її праці та до недоїдання більшості населення через недоступність цін на харчові продукти.

Відчуження селян від господарювання на землі, втрата ними мотивів до праці на землі і втрата в суспільстві мотивації до військової служби та захисту батьківщини, ставлять Україну під загрозу втрати землі як життєвого простору і втрати державності. Тому захист землі, життєвого простору і державності України від створених загроз, треба починати з відновлення духовної, ідеологічної, соціальної і громадської єдності нашого суспільства шляхом:

- визнання всім народом і владою Всеукраїнської ідеї побудови могутньої, сильної, соціальної, правової держави, визначеної народом України у статті 1 Конституції;.

- об’єднання владою всього народу України на побудову і захист могутньої, сильної, соціальної, правової держави;

- відродження Українського козацтва, найактивнішої громадської верстви народу України, його ідеї і духовності, як об’єднуючої громадської сили в суспільстві на побудову могутньої, сильної, соціальної, правової держави;

- відродження в суспільстві кращих духовних, патріотичних, військових, господарських, і культурних козацьких традицій на побудову і захист могутньої, сильної, соціальної, правової держави;

- встановлення громадського козацького контролю над діями влади по виконанню нею головного її призначення - побудови і захисту могутньої, сильної, соціальної, правової держави, боротьбі з корупцією, хабарництвом, насильством і приниженням людини праці;

- відродження сільських і міських козацьких громад як середовища життя і діяльності козацтва та збереження ідентичності, духовності і єдності народу України;

- будувати відносини в суспільстві на цінностях козацької ідеї, козацької моралі і духовності:

Душа – Богу,
Життя – Україні,

Серце - людям,
Честь – нікому.

Чесному всюди честь!

Наказний генеральний отаман Селянського Козацтва України,
народний депутат України другого скликання