Моніторинг системи безоплатної правової допомоги в Харківській області (стр. 4 )

Рис. 2.2.3.9 Відсотковий розподіл відповідей слідчих на запитання: „Наскільки, на вашу думку, легко знайти адвоката, який надасть безоплатну правову допомогу підозрюваному (затриманому, звинуваченому)?” у залежності від поінформованості респондента про місцезнаходження адвокатських об’єднань на території обслуговування підрозділу

Як можна побачити з рис. 2.2.3.9, ті слідчі, які знають точне місцезнаходження адвокатських об’єднань, значно легше знаходять адвокатів для надання безоплатної правової допомоги затриманим. З таких слідчих лише 8 % зазначили, що знайти безоплатного адвоката практично неможливо. В той час, серед слідчих, які не знають жодного адвокатського об’єднання, такий відсоток майже втричі більший — 23 %.

До анкети було включено два запитання з метою виявлення поінформованості слідчих органів внутрішніх справ про рівень оплати державою праці адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу населенню. Переважна більшість опитаних слідчих (78 %) зазначили, що вони не знають ставок оплати правової допомоги за призначенням. Але навіть серед тих слідчих, які вважали, що вони володіють такою інформацією, лише 16 % дали правильну відповідь. У цілому ж, тільки 5 % респондентів знають реальні ставки оплати адвокатів за призначенням
(15 грн за один день роботи адвоката за призначенням). Більшість слідчих
(58 %), які зазначили, що вони знають рівень оплати, називали суми, які вдвічі й більше перевищують реальні ставки.

Рис. 2.2.3.10 Відсотковий розподіл відповідей слідчих на запитання: „Наскільки ви згодні із такими твердженнями…”

Особливим чинником, що, на наш погляд, впливає на доступність правової допомоги, є особисте ставлення правоохоронців до праці адвоката та системи захисту звинувачених. Не є секретом, що часто працівники міліції сприймають працю адвоката як загрозу для себе, а тому докладають зусиль для блокування, або обмеження юридичної допомоги підозрюваним або звинуваченим особам.

З метою оцінки загального ставлення слідчих ОВС до роботи адвокатів респондентам було запропоновано дати відповіді на низку тверджень, половина з яких (2 та 4) характеризує позитивне ставлення, інша половина (1 та 3) – негативне (рис. 2.2.3.10).

Як можна побачити, більшість слідчих усвідомлюють користь від роботи адвокатів як для підвищення свого професійного рівня, так і для всієї системи кримінального судочинства. Про це свідчить той факт, що переважна більшість респондентів погодилися із другим (63 %) та четвертим твердженнями (63 %), що характеризують позитивне ставлення до роботи адвокатів, та не погодилися із першим твердженням (56 %), котре характеризує негативне ставлення. В той же час, незважаючи на в цілому позитивне ставлення до роботи адвокатів, майже половина опитаних слідчих (44 %) вважають, що більшість адвокатів допомагають злочинцям уникнути відповідальності за вчинені злочини.

Окремий блок питань анкети було присвячено вивченню думки слідчих щодо суб’єктів отримання безоплатної правової допомоги. Спочатку слідчим було запропоновано висловити своє ставлення до двох загальних тверджень (див. рис. 2.2.3.11):

-  Окремі категорії осіб (етнічні меншини, нелегальні мігранти, особи без постійного місця проживання) можуть обійтися і без правової допомоги.

-  Кожен громадянин/особа без громадянства/ повинен мати рівні права на отримання правової допомоги.

Більшість опитаних (73 %) не згодні з першим твердженням та згодні з другим – 83 %, що свідчить про об’єктивне ставлення слідчих до різних категорій осіб.

З метою більш поглибленого аналізу респондентам було запропоновано висловити свою думку щодо виправданості ненадання безоплатної правової допомоги затриманим у випадках, коли:

1.  Особу затримали під час скоєння тяжкого злочину;

2.  Особа чинить опір працівникам міліції під час затримання;

3.  Особа відмовляється співпрацювати з органами дізнання та слідства;

4.  Особа намагається перешкоджати встановленню істини у справі (чинить тиск на свідків, знищує речові докази й т. ін).

Розподіл відповідей на це запитання наведено на рис. 2.2.3.12.

Рис. 2.2.3.11. Розподіл відповідей слідчих на запитання: «Чи згодні ви із наступними твердженнями….» (у %)

Рис. 2.2.3.12 Процентний розподіл відповідей слідчих на запитання: „Як ви вважаєте, чи виправдане ненадання безоплатної правової допомоги у випадках, коли…”

Відповіді, отримані на це запитання дещо відрізняються від відповідей на попереднє, більш загальне запитання — третина опитаних слідчих виправдовує ненадання безоплатної правової допомоги особам, які поводять або поводили себе „неналежним” чином, зокрема: особу застали під час скоєння тяжкого злочину — 29 % опитаних, особа чинить опір під час затримання – 30 %, або ж перешкоджає встановленню істини у справі – 31 %. Кожен п’ятий респондент (22 %) взагалі виправдовує ненадання такої допомоги, якщо особа відмовляється співпрацювати з органами дізнання та слідства.

У ході опитування слідчим було запропоновано розташувати різні категорії осіб у залежності від потреби надання їм безоплатної правової допомоги таким чином: 1 місце — необхідно надавати обов’язково, 11 — надавати абсолютно не потрібно). У табл. 2 наведено відповіді респондентів на це завдання.

Таблиця 2.2.3.1.

Результати ранжування різних категорій осіб у залежності від необхідності надання їм безоплатної правової допомоги

Категорія осіб	Ранг
Неповнолітні	1
Особи, які не мають громадянства	2
Представники національних та етнічних груп	3
Особи, хворі інфекційними захворюваннями, туберкульозом, ВІЛ/СНІД	4
Особи без постійного місця проживання	5
Наркозалежні особи, алкоголіки	6
Держслужбовці середньої ланки (вчителі, лікарі)	7
Підприємці	8
Державні чиновники (керівники, директори підприємств, установ)	9
Депутати	10

Єдина категорія осіб, до якої респонденти не змогли чітко визначити свою позицію, були особи, яких звинувачують у вчиненні тяжких злочинів — 23 % опитаних присвоїли їм друге місце, ще 13 % — третє, а 19 % — останнє, одинадцяте місце. Що ж до інших категорій, то перші три місця посідають неповнолітні, особи, які не мають громадянства та представники національних та етнічних груп. Останні три — підприємці, державні чиновники та депутати.

Наступний блок запитань стосувався професійної діяльності слідчих та їх досвіду у співпраці з адвокатами. Аналіз даних свідчить про те, що 30 % опитаних слідчих постійно стикаються із роботою адвокатів за призначенням, 36 % респондентів — у випадках, коли виникає необхідність залучити адвоката, 34 % ніколи не стикалися із їх роботою в ході своєї службової діяльності (рис.2.2.3.13).

У випадках, коли виникає необхідність залучити безоплатного адвоката до участі у справі, слідчі переважно звертаються або до адвокатських об’єднань — 33 %, або до знайомих адвокатів — 31 % (рис.2.2.3.14). Послугами чергових адвокатів користуються лише 8 % опитаних, що може свідчити про низьке поширення практики чергування адвокатів для надання безоплатної правової допомоги.

Рис. 2.2.3.13. Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Чи доводилося вам стикатися із роботою адвокатів за призначенням?” (у %)

Рис. 2.2.3.14. Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Якщо у вас виникає необхідність залучити безоплатного адвоката, то яким чином ви це робите?” (у %)

У ході дослідження кримінальних справ було проаналізовано тип захисника, якого залучають до цих справ (рис.2.2.3.15). Так у 13 % справ брали участь захисники за призначенням. Майже всі випадки їх участі — це виконання вимог ст. 45 КПК України про обов’язкову участь адвоката у справі. У більшості випадків — 17 % — участь адвоката за угодою. На районному рівні це представники юридичної контори, адвокатського об’єднання або приватні адвокати. Причому у більшості випадків їх робота, зважаючи на кількості документів, які вони підготували, виступи на судових засіданнях, якість послуг, котрі вони надають, не відрізняється суттєво від роботи адвокатів, які працюють за призначенням. Розповсюдженою є практика, коли адвокат як за призначенням, так і за угодою лише у фінальній стадії судового розгляду виступає із промовою: „Прошу суд врахувати, що скоєний моїм підзахисним злочин не є тяжким, він скоїв його вперше, а тому прошу суд суворо його не карати”. Тобто адвокати посилаються на об’єктивні речі, на які вони взагалі не мають впливу, і які суд врахує і без їх промови.

Рис. 2.2.3.15 Типи захисників, які долучаються до кримінальних справ (за результатами контент-аналізу кримінальних справ) (у %)

Опитаним слідчім було запропоновано висловити свою думку щодо факторів, котрі впливають на обрання ними адвокатів за призначенням (див. рис. 2.2.3.16).

Рис. 2.2.3.16. Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Чи впливають на вибір вами адвоката за призначенням такі фактори...” (у %)

Як бачимо, найважливішим фактором є кваліфікація чи спеціалізація адвоката — 52 % опитаних, далі вид вчиненого правопорушення — 35 %, статус затриманої особи — 32 %, специфіка підрозділу — 30 % та матеріальний стан затриманої особи — 26 %.

Викликає здивування той факт, що кожен третій респондент враховує при обранні адвоката за призначенням специфіку свого підрозділу (таємницю слідства, конфедиційність інформації й т. ін.), що, на нашу думку, створює штучні перешкоди для залучення адвоката до справи.

Що ж до інших факторів, то слід зазначити, — діючий Кримінально-процесуальний кодекс містить посилання при розгляді призначення захисника й статусу затриманої особи (неповнолітній, особа, котра не володіє мовою, на якій ведеться судочинство) — ст. 45 та матеріального стану затриманої особи — ст.47. В той же час, слід зауважити, що невідповідність статусу особи переліку, наведеному у ст. 45, або наявність у затриманого достатньої кількості коштів не повинні розглядатися як такі, що позбавляють його права на безоплатну правову допомогу.

Ст. 45 Кримінально-процесуального кодексу передбачає обов’язкову участь захисника у випадках, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення. Тобто законодавець розглядає як фактори, котрі треба враховувати при призначенні захисника не вид вчиненого правопорушення, а вид можливого покарання. Якщо ж санкція статті, за якою кваліфікується злочин, не передбачає довічного ув’язнення, це зовсім не означає, що особа може бути обмежена у доступі до безоплатної правової допомоги.

Лише 16 % опитаних слідчих вважають, що немає жодних відмінностей між процедурою залучення адвокатів у вихідні та святкові дні, а також процедурою залучення вночі. Третина респондентів (30 %) зазначають, що зробити це важче, ніж у будні. 35 % — можуть розраховувати лише на знайомих адвокатів і то незавжди, а 18 % — відповіли, що знайти адвокатів в такий час практично неможливо.

З метою виявлення неформального залучення адвокатів до участі у процесі респондентам було запропоновано відповісти на запитання: „Чи є адвокати, котрі готові з’явитися в будь-який час на ваше неформальне прохання для участі у справі за призначенням?”. Розподіл відповідей на це запитання подано на рис.2.2.3.17.

Рис. 2.2.3.17 Розподіл відповідей слідчих на запитання: „Чи є адвокати, котрі готові з’явитися в будь-який час на ваше неформальне прохання для участі у справі за призначенням?” (у %)

Відповідаючи на це питання, половина респондентів (51 %) зазначили, що для надання безоплатної правової допомоги в будь-який час готові з’явитися лише добре знайомі адвокати. Значне поширення практики неформального залучення адвокатів свідчить про неврегульованість нормативного механізму надання безоплатної правової допомоги, і, як наслідок, небажання адвокатів надавати таку допомогу у незручний для них час. З іншого боку, наявність такої практики відображає формальне ставлення слідчих до безоплатної правової допомоги, коли адвокат потрібен лише „для галочки”. Крім того, неформальне запрошення навряд чи передбачає повну незалежність та неупередженість адвоката.

Згідно з Кримінально-процесуальним Кодексом України учасники кримінального процесу мають право на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи до початку суду. Ми задали ув’язненим питання: «Чи була у вас можливість ознайомитися з матеріалами карної справи?» (рис. 2.2.3.19). Тільки 17,6 % відповіли, що мали таку можливість у режимі, котрий повністю їх влаштовував. Слідчий же навмисно прискорював цей процес у 51,5 % випадків. Не мали такої змоги 20,7 % опитаних, важко пригадувати деталі цього процесу 10,2 % респондентам.

Рис. 2.2.3.18 Процентний розподіл відповідей ув’язнених на питання: «Чи була у вас можливість ознайомитися з матеріалами карної справи?»

Висновки:

1.  Вивчення того, як саме відбувається інформування заарештованих та затриманих про гарантовані Конституцією права на отримання захисту, показало, що 72,7 % засуджених не розповідали про їх права. Ще
20,3 % засуджених зазначили, що їм дали швиденько проглянути папірець, де було щось написано про їх права, але самі права не роз’яснювали. Й лише 7 % респондентів відповіли, що їм було повідомлено про їх права. Серед тих, котрі були поінформовані про їх права, тільки 21,8 % були повідомлені про право на вільний вибір захисника своїх прав. Про право захищати свої права особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту повідомили 21,3 % респондентів.

2.  Можливість звернутися до послуг безоплатного адвоката 41,4 % опитаних ув’язнених отримали лише під час судового розгляду. Ще 22,7 % респондентів цієї категорії отримали таку можливість на етапі ознайомлення з матеріалами справи; 19,4 % — при висуненні обвинувачення; 8,6 % — з моменту першого допиту до висунення обвинувачення і лише 7,9 % респондентів отримали таку можливість з моменту затримання до першого допиту.

3.  Аналіз кримінальних справ показує, що більш ніж у половині справ
(64 %) відбувається добровільна відмова звинуваченого від захисту. Але розгляд мотивів відмови в ході опитування показав, що окрім дійсного небажання захищатися за допомогою адвоката, 40,2 % опитаних в'язнів відмовилися під впливом працівників міліції. Слід також зазначити, що 31,3 % опитаних ув'язнених “вирішували проблеми з законом за допомогою хабаря, а ще 31,3 % отримували пропозиції на таке “вирішення”, але відмовились.

4.  У слідчих є певні установки, які на наш погляд, негативно впливають на їх поведінку при наданні інформації та доступу до правової допомоги. Третина опитаних слідчих виправдовують ненадання безоплатної правової допомоги особам, які поводять або поводили себе «неналежним» чином, зокрема: особу застали під час скоєння тяжкого злочину — 29 % опитаних, особа чинить опір під час затримання —
30 %, або ж перешкоджає встановленню істини у справі — 31 %. Кожен п’ятий слідчий (22 %) взагалі виправдовує ненадання такої допомоги, якщо особа відмовляється співпрацювати з органами дізнання та слідства.

5.  У ході дослідження кримінальних справ було проаналізовано тип захисника, якого залучають до справ. Так, у 13 % справ брали участь захисники за призначенням. Майже всі випадки їх участі — це виконання вимог ст. 45 КПК України про обов’язкову участь адвоката у справі. У більшості справ — 17 % — це участь адвоката за угодою.

6.  Залучити адвоката до справи за призначенням є певною проблемою для слідчих. Так, тільки 16 % слідчих вважають, що є адвокати, готові з’явитися в будь-який час за їх неформальним проханням для участі у справі за призначенням. 51 % опитаних вказують, що на це згодні тільки їх добре знайомі адвокати, а 33 % — що взагалі таких адвокатів немає.

2.3 Безоплатна правова допомога на етапі судового розгляду справи: результати контент — аналізу кримінальних справ

Аналіз кримінальних справ у районних судах м. Харкова дозволяє зробити висновок про те, що найбільш поширеними видами злочинів, вчинених у період з 2003 по 2007 рік є:

-  крадіжки (прості або із кваліфікуючими ознаками) — 23,14 % справ;

-  злочини, пов’язані із незаконним обігом наркотичних речовин або прекурсорів (їх зберігання, перевезення, збут, вирощування, виготовлення, утримання місць для вживання тощо) - 21,82 %;

-  порушення громадського порядку у вигляді хуліганства — 13,22 %;

-  спричинення тілесних ушкоджень різної тяжкості — 4,79 %.

Такі тяжкі злочини проти особистості як умисне вбивство та зґвалтування складають відповідно 0,83 % та 0,17 % кримінальних справ.

У ході дослідження було здійснено аналіз співвідношення вироків різних категорій. Як свідчать отримані дані, лише 0,2 % справ закінчуються виправдувальними вироками судів та звільненням особи від кримінальної відповідальності. Майже таку ж цифру було отримано й під час дослідження „Виправдувальний вирок в Україні”[1], автори якого наводять дані про рівень виправдувальних вироків судів в Україні на рівні 0,3 %. При цьому за часів сталінських репресій він складав 10 %, а за часів Російської Імперії — 40 %. Крім того, в рамках дослідження звіту було проведене опитування суддів, яким, поміж інших, було поставлене запитання: "Із чим, на вашу думку, пов’язані труднощі ухвалення виправдувального вироку?". Респонденти мали змогу обрати декілька варіантів відповідей. Найчастіше згадувалися такі відповіді:

1.  Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку вищих судів — 160 респондентів;

2.  Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку правоохоронних органів — 132;

3.  Негативна оцінка виправдувальних вироків з боку колег-суддів — 82;

4.  Тиск органів прокуратури на судові органи — 61;

5.  Бажання зберегти гарні стосунки з прокуратурою та слідством — 49.

Підводячи підсумки, зазначимо, що низький рівень виправдувальних вироків судів пояснюється в основному особистим ставленням суб’єктів системи кримінального судочинства, які намагаються підтримувати її у стані самовідтворення.

На нашу думку, практика поширення переважно звинувачувальних вироків також пов’язана із існуючою системою оцінки ефективності роботи правоохоронних органів. Як підтвердження цієї тези можна навести витяг з інтерв’ю із слідчим:

„Щомісячно ми (слідчі) отримуємо інформацію з судів, до яких ми направляли справи, про вироки, що були до них ухвалені. Це необхідно для статистичної звітності слідчих. У випадку ухвалення виправду-вального вироку слідчого очікує дисциплінарне стягнення”.

Формально робота слідчих оцінюється за кількістю справ, направ-ленних до суду. Але ж фактично беспосеререднє керівництво слідчого підрозділу оцінює роботу слідчих саме за кількістю справ, за якими судом було ухвалено звинувачувальний вирок, та застосовує дисциплінарні стягнення у випадку ухвалення виправдувальних вироків.

Повертаючись до результатів контент-аналізу кримінальних справ, зазначимо, що найпоширенішим видом покарання є позбавлення волі, яке складає 74 % від усіх видів покарання. Тут слід зазначити, що до реального позбавлення волі було засуджено 43 % осіб, в той час як 57 % отримали вироки умовно, або із відстрочкою виконання вироку. Середній термін позбавлення волі по вивчених кримінальних справах складає 4 роки.

Високий рівень покарань із відстрочкою виконання може свідчити, з одного боку, про гуманізацію судової системи, а з іншого – про низьку якість роботи інших правоохоронних органів, які порушують велику кількість кримінальних справ по незначних правопорушеннях. На підтвердження цієї тези можна навести витяг з фокус-групи із суддями. На питання ведучого: „З чим ви пов’язуєте зниження протягом останніх п’яти років кількості вироків із засудженням до реального позбавлення волі?” один із суддів відповів:

„А ви подивіться, які зараз справи надсилають до суду. Переважна більшість з них за ст. 309 Кримінального кодексу (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту). Зараз просто вал таких справ. Вони закривають органам внутрішніх справ більшість показників”.

Як ілюстрацію можна також навести деперсоніфіковану інформацію з однієї з проаналізованих кримінальних справ, яка була порушена за ст. 358 Кримінального кодексу (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів). Справу було порушено відносно інваліда 3-ї групи, який з метою отримання права на безоплатний проїзд у громадському транспорті виправив у своєму посвідченні третю групу інвалідності на другу. Під час спроби пройти в метро його було затримано працівниками охорони метрополітену й доставлено до райвідділу. За справою було проведено 2 експертизи, опитано чотирьох свідків й проведено інші процесуальні дії. Врешті решт справу було передано прокурору, який підписавши обвинувачення передав її до суду. В суді інвалід був визнаний винним та засудженим до штрафу. Загальний обсяг кримінальної справи склав 120 сторінок, весь термін провадження — 52 доби. Постає логічне питання: що саме завдало державі більшої шкоди? Витрати на розкриття та розслідування такої справи чи можлива шкода від використання такого посвідчення?

Аналіз отриманих даних дозволяє зробити припущення, що практика кримінальних справ по фактично незначним злочинам підтримує всю правоохоронну систему в дієздатному стані, або, як зазначалося вище, в стані самовідтворення. По таких справах працюють органи дізнання, слідчі, прокурори й, врешті решт, судді. Порівняння ж суспільної небезпеки й шкоди, яку спричиняють такого роду діяння, із державними витратами на їх розкриття та розслідування буде не на користь останніх.

Що ж до інших видів покарань, то на другому місці після позбавлення волі знаходиться штраф — 16 %, середня сума якого по всьому масиву проаналізованих справ складає 1300 грн, потім обмеження волі — 12 % (сума відсотків по всіх видах покарань перевищує 100 % у зв’язку з тим, що деякі види покарання були призначені одночасно). Громадські роботи як вид покарання застосовуються судами лише у 0,6 % справ. Такий низький показник свідчить, з одного боку, про відсутність системи примусових робіт в Україні, а з іншого — про нерозуміння потенціалу такого виду покарання. Так, наприклад, у розвинутих країнах громадські роботи часто застосовуються в якості безоплатної допомоги місцевим громадам у наведенні ладу на вулицях та прибудинкових територіях.

Результати контент-аналізу свідчать про високу питому вагу злочинів, які скоюють повторно — майже 40 % справ. Це, в свою чергу, вказує на орієнтацію всієї правоохоронної системи лише на розкриття, розслідування злочинів й покарання винних, в той час як виховна та превентивна функція системи правосуддя майже не виконується.

Четверта частина всіх кримінальних справ (23 %) була припинена на підставі постанови суду, більшість з них було припинено із акту амністії. На нашу думку, значна кількість цих справ мала б бути закритою на підставі акту амністії ще на стадії досудового слідства. Але завдяки існуючій процедурі вони повинні бути всебічно, об’єктивно та повно розслідувані та направлені до суду для прийняття рішення про припинення провадження по справі, що є надмірним витрачанням коштів системи кримінальної юстиції.

Проведений аналіз дозволив нам розробити узагальнений портрет підсудного. Так, можна сказати, що в середньому це чоловік (85 %), у віці від 19 до 54 років (83 %), безробітний (72 %), одинокий (57 %) або розведений (14 %), із середньою освітою (57 %) та раніше не судимий (64 %). Як можна побачити, більшість підсудних це чоловіки у працездатному віці, які можуть виконувати соціально-корисні функції, але з різних причин скоїли злочини.

Про ефективність роботи адвокатів як ex-officio, так і платних свідчить і частота їх участі у різних слідчих заходах. Аналіз даних свідчить про те, що адвокати брали участь у 14 % заходів, які проводили органи слідства та прокуратури. За винятком обов’язкової участі адвоката згідно з вимогами ст. 45 КПК України, вони беруть участь лише у допитах обвинувачуваного та іноді у відтворенні обставин та обстановки злочину. В середньому на одного адвоката припадає 1,4 слідчих дії. Участь адвоката у слідчих заходах є одним з найефективніших засобів забезпечення об’єктивності та неупередженості проведення досудового розслідування, тому вкрай важко давати будь–яку оцінку ефективності правової допомоги як платної, так і за призначенням з таким низьким рівнем їх участі у слідчих діях.

Додатковою ілюстрацією до того, як саме діє безоплатна правова допомога, є висвітлення думки слідчих про те, в яких саме слідчих діях найчастіше беруть участь адвокати за призначенням. Під час інтерв'ю значна частина експертів (особливо суддів та адвокатів) зазначали, що проблемою безоплатної правової допомоги по кримінальних справах сьогодні є слабка активність адвокатів за призначенням. Аналіз відповідей слідчих, розподіл яких наведено на рис. 2.3.1, свідчить про те, що найчастіше адвокати за призначенням беруть участь у таких слідчих діях як допити, очні ставки та впізнання, відтворення обстановки та обставин події. Найменш популярними слідчими діями серед безоплатних адвокатів є освідування, огляд, обшук та вилучення.

Слід також зазначити, що адвокати дуже рідко ініціюють проведення слідчих заходів. За їх клопотанням було проведено лише 4 % слідчих дій, зокрема експертиз, допитів або відтворення обставин та обстановки подій тощо. Крім того, як нам відомо з інших джерел, наприклад, опитування засуджених, підписи адвокатів під протоколами слідчих дій іноді можуть ставитися й після закінчення розслідування кримінальної справи, навіть коли адвоката на даному слідчому заході взагалі не було.

Рис. 2.3.1 Розподіл відповідей на запитання: „В яких слідчих діях найчастіше беруть участь адвокати за призначенням?”

Рівень участі адвокатів при судовому розгляді справи є значно вищим – це було відзначено у 37 % справ. Така висока „явка” адвокатів у судові засідання по кримінальних справах у якості захисника ex-officio свідчить про традиційну усталеність відношення до судового процесу, коли адвокати відчувають більшу відповідальність за свої дії. Хоча з іншого боку, суддя має найширші повноваження щодо впливу на всіх учасників процесу, в тому числі і на адвокатів.

Результати дослідження свідчать, що фактично єдиним продуктивним способом впливу адвоката на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі є звернення із клопотаннями. На жаль, ця практика не є дуже поширеною — у вивчених нами кримінальних справах адвокати звернулися із клопотаннями лише у 4 % справ. Ефективною формою захисту можна вважати подачу адвокатом клопотань про перекваліфікацію діяння на більш м’яке, що в свою чергу значно впливає на можливе покарання. Хоча кількість таких випадків у проаналізованих справах була вкрай малою — лише 3 % справ, — слід відзначити, що в половині з них діяння були перекваліфіковані суддею.

Якщо із поданням клопотань про перекваліфікацію необхідні суттєві підстави, то для подання клопотань про збирання доказів необхідна лише добра воля адвокатів. Проте отримані дані свідчать, що робота із вивчення та аналізу доказів у ході судового розгляду також знаходиться на дуже низькому рівні. Так, адвокатами було подано клопотань про виключення доказів, які було отримано з порушеннями, лише у 3,5 % справ. Можливо, низька ефективність роботи адвокатів частково пояснюється відсутністю реальних повноважень по збору та закріпленню доказів по кримінальній справі. З іншого боку, слідчий та прокурор мають процесуально встановлені повноваження зі збору, закріплення та представлення доказів. Таким чином, відсутнє реальне змагальння сторін у процесі, що створює обвинувальний уклін кримінального судочинства із самого початку й до винесення вироку судом. У свою чергу, це практично не залишає місця для роботи адвоката, як ex-officio, так і за угодою.

Аналіз кримінальних справ дозволив прорахувати середній термін по кожному з етапів кримінального провадження (рис.2.3.2)

Рис. 2.3.2 Розподіл середнього терміну провадження по різних етапах слідства (в добах)

Як бачимо, найдовшим є процес розгляду справи у суді — в середньому це 292 доби. При аналізі вказаних термінів треба обов’язково враховувати, що у 15 % справ було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, тобто люди в середньому протягом року знаходяться фактично в умовах ув’язнення за злочин, винуватість у якому ще не доведено судом. Найбільш дисциплінованими є слідчі органів внутрішніх справ та прокуратури, які майже не виходять за рамки двомісячного терміну на розслідування кримінальної справи. Традиційно довго триває апеляційний розгляд справи, який у середньому складає не менше 200 днів, протягом яких засуджені знову ж таки повинні чекати у слідчих ізоляторах.

Цікаві дані було отримано при аналізі процедури оскарження судових вироків. На рис. 2.3.3, 91 % вироків судів взагалі не оскаржуються. Лише у 1 % справ адвокат подає апеляційну скаргу на вирок суду, що, на нашу думку, є показником вкрай неефективної роботи адвокатів.

Фактично, можна ствержувати, що сьогодні в Україні слід казати лише про злагоджену цілеспрямовану роботу обвинувачення. Про якусь змагальність сторін взагалі не йдеться — засуджений протистоїть один на один зі всією правоохоронною системою.

Рис.2.3.3 Суб’єкти оскарження вироків суду (у %). Сума відповідей перевищує 100 %, бо за деякими справами апеляції одночасно подавалися кількома учасниками процесу

Кількість оскаржених вироків з боку засуджених та прокуратури практично дорівнює один одному. Це традиційно пов’язане із практикою прокуратури: у разі подання апеляційної скарги на вирок суду засудженим, прокуратура автоматично оскаржує вирок за мя’кістю та просить суд апеляційної інстанції ухвалити більш суворий вирок.

На рис. 2.3.4 наведено розподіл видів захисників, які беруть участь у апеляційному розгляді справи. Як можна побачити, при апеляційному розгляді справи адвокати беруть участь лише у 26 % справ, причому це роблять лише адвокати за угодою. У 6 % справ функцію захисту виконують родичі

Рис. 2.3.4 Хто є захисником, у апеляційному розгляді справи (у %)

Високі показники неоскаржених вироків суду та низьку участь адвокатів у апеляційному розгляді справ можна пояснити двома версіями. По-перше, це може свідчити про високий рівень довіри засуджених до суду та системи судочинства. У цьому випадку особа, яка отримала звинувачувальний вирок суду, вважає його справедливим та відмовляється від подальшого його оскарження та залучення адвоката. Друга версія, на нашу думку, більш вірогідна, яка узгоджується з результатами дослідження, пов’язана з великою кількістю (приблизно 60 %) вироків із випробуванням. У цьому випадку засудження із випробуванням є в принципі бажаним результатом судового процесу, і тому воно не оскаржується засудженими.