Втім, лише «внутрішні» правовідносини між представником та особою, яку представляють, не можуть самі по собі викликати правові наслідки представництва, для цього необхідно, щоб представник почав діяти (укладати правочини з третіми особами, вчиняти інші юридичні дії). На цьому аспекті слушно акцентує увагу концепція «діяльності».
У зв’язку з цим внутрішньопредставницькі відносини між довірителем та представником виступають невід’ємною складовою представництва та передумовою вчинення представником дій з реалізації представницького повноваження.
Наведене свідчить про неспроможність повністю розкрити юридичну природу інституту представництва в цивільному праві за допомогою відокремленого застосування концепцій «діяльності» і «правовідношення».
Наведене виступило методологічною підставою для висновку про те, що сутність інституту представництва в цивільному праві полягає у визнанні його системою трьох послідовних юридичних фактів, поєднаних метою представництва: правоуповноважуючого (договір доручення, довіреність, вказівка закону), правопороджуючого (вчинення правочину на виконання представницького повноваження) та правоздійснюючого (виконання правочину, укладеного представником з третьою особою), як складових механізму формування і здійснення представницьких відносин, що перебувають у стані взаємного зв’язку типу – передумова, її виникнення та здійснення.
3. Заперечується як недостатньо обгрунтована, висловлена в юридичній літературі точка зору про те, що представницькі відносини слід відносити до організаційних відносин в цивільному праві. Дисертант не підтримує виділення в предметі цивільного права організаційних відносин в якості окремої групи відносин.
4. Відповідно до ст. 237 ЦК України сфера використання послуг представників охоплюється вчиненням правочинів від імені особи, яку він представляє. Однак, дисертантом було встановлено, що представнику, окрім вчинення правочинів, доручається також здійснення й інших юридичних дій, внаслідок яких виникають, змінюються та припиняються цивільні права та обов’язки в особи, яку він представляє.
5. Обгрунтовано, що повноваження представника є секундарного типу право представника вчиняти юридичні дії від імені та в інтересах особи, яку він представляє, з безпосереднім виникненням, зміною чи припиненням прав та обов’язків в особи, яка представляється.
6. Для комерційного представництва характерні такі чотири визначальні ознаки:
а) специфічний суб’єктний склад (особи, які займаються підприємницькою діяльністю);
б) можливість одночасного представництва сторін правочину за їх згодою та у випадках, встановлених законодавством;
в) оплатний характер послуг комерційного представника;
г) особливості виконання доручення та припинення договірних відносин.
Відповідно, комерційне представництво визначається як правовідношення, в якому одна особа, яка займається підприємницькою діяльністю (комерційний представник), у межах повноваження зобов’язана вчинити юридичні дії від імені, в інтересах та за рахунок другої особи, яку вона представляє (довірителя).
7. Особливості комерційного представництва зумовлюють необхідність в закріпленні низки законодавчих гарантій для осіб, які довірилися комерційному представнику. У зв’язку з цим доцільно доповнити ст. 243 ЦК України положеннями такого змісту:
«У випадку одночасного представництва сторін договору, повноваження комерційного представника повинні закріплюватись письмовим договором між ним та особою, яку він представляє.
Комерційний представник вправі вимагати виплати обумовленої винагороди і відшкодування понесених ним витрат від сторін договору в рівних частинах, якщо інше не передбачено угодою між ними».
8. Внаслідок проведеного порівняння договору про комерційне представництво в ЦК України та агентського договору в ГК України робиться висновок про те, що одні й ті ж самі майнові відносини по різному врегульовані в цих нормативно–правових актах. Причому, предметом агентського договору в ГК України не є певні специфічні відносини, відмінні від представницьких, і він цілком побудований за моделлю договору доручення. Пропонується внести відповідні зміни до ГК України, привівши його у відповідність з ЦК України, та деталізувати в ньому саме правове регулювання договорів комерційного представництва, які є більш традиційними для континентальної системи права.
9. Специфічним договором про представництво є договір доручення, який є підставою виникнення відносин добровільного представництва незалежно від форми в якій він укладений, а не видана на його основі довіреність. Тоді як довіреність слід розглядати не як підставу виникнення представницьких відносин, а як письмовий документ, адресований третім особам, за допомогою якого в доступній і спрощеній формі здійснюється фіксація повноважень представника.
10. Укладення договору простого товариства є підставою виникнення представницьких відносин лише тоді, коли учасники обрали одну із трьох форм керування справами простого товариства - призначення спеціального учасника, який буде діяти від імені інших. Трудовий договір не є підставою виникнення представницького правовідношення.
11. ЦК України закріпив нову підставу виникнення представницьких відносин – акт органу юридичної особи. Очевидно мається на увазі, що на цій підставі стають представниками юридичної особи її працівники або органи. Дисертант вважає, що органи юридичної особи, а також її працівники під час виконання трудових обов’язків (продавець в роздрібній торгівлі, касир) не є її представниками, вони здійснюють діяльність самої юридичної особи (таким чином трудовий договір не є підставою виникнення представницького правовідношення).
Повноваження, засноване на корпоративному акті (зокрема, рішенні юридичної особи про призначення/обрання виконавчого органу) не створює ефект представництва, оскільки «органи юридичної особи не є самостійним суб’єктом цивільних правовідносин і виступають частиною юридичної особи». Отже, орган юридичної особи не є її представником і у випадку перевищення повноважень цим органом положення ЦК України про вчинення правочину неуповноваженою особою (ч. 1 ст. 241) застосовуватися не можуть. У цьому разі мають застосовуватися положення ЦК України (ч. 2 ст. 203 і ст. 215 ЦК) про нікчемність правочину неуповноваженої особи, вчиненого від імені іншої особи, як такого, що суперечить вимогам закону
12. На основі проведеного аналізу поняття прокури в іноземному законодавстві сформульовано висновок про доцільність закріплення інституту спеціальної довіреності для комерційних відносин у вітчизняному законодавстві шляхом доповнення Господарського кодексу України главою «Прокура».
13. Представником може бути лише особа, наділена повною дієздатністю.
Особою, яка представляється, можуть бути також неповнолітні у віці від 14 до 18 років, а також особи, які визнані обмежено дієздатними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
14. В результаті аналізу різних сфер підприємницької діяльності, в яких найчастіше використовуються послуги представників було встановлено, що комерційними представниками є: 1) патентні повірені у сфері охорони інтелектуальної власності; 2) професійні учасники ринку цінних паперів під час здійснення діяльності по випуску цінних паперів та торгівлі ними на підставі договорів доручення; 3) страхові агенти у сфері страхування; 4) морські агенти у сфері торговельного мореплавства.
15. При вчиненні правочину за допомогою представника, виражається воля останнього, а тому саме його вади волі повинні враховуватися при вирішенні питання про дійсність договорів, укладених представником з третьою особою. Форма договору, укладеного представником з третьою особою, визначаються за особою, яку представляють.
16. Передоручення може мати місце як при добровільному, так і законному представництві. Передоручення можна визначити, як односторонній правочин, який вчинюється представником від імені особи, яку він представляє, сутність якого полягає в наділенні повноваженнями іншої особи (замісника).
17. Замісник вступає у правовідносини з особою, яка представляється, а не з представником. Повноваження «першого» представника зберігаються, однак він не вправі діяти одночасно з замісником.
18. Порушення умов договору або інших письмових чи усних вказівок довірителя, які не отримали закріплення в довіреності, не слід розглядати як діяльність повіреного з перевищенням повноважень.
19. Судова практика визнає правочини, укладені представником з перевищенням повноважень, недійсними. Дисертант вважає, що такі правочини слід розглядати як неукладені, а відносини, які склалися в зв’язку з їх виконанням, кваліфікувати як безпідставне збагачення;
20. Якщо конкретний правочин може існувати без тієї частини, стосовно змісту якої представник вийшов за межі наданих йому повноважень, то він повинен визнаватися дійсним на підставі ст.216 ЦКУ.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
Спеціальна література:
1. Абрамов С. Н. Советский гражданский процесс. – М., 1952. – 420 с.
2. Понятие обязательства по советскому гражданскому праву. – М., 1940. – 19 с.
3. Понятие сделки по советскому гражданскому праву // Советское государство и право, 1946., - № 3. – С.47 – 48.
4. Ценность частного права. //Правоведение. -1992. - № 2. - С. 31 – 48.
5. Односторонние сделки в механизме гражданско – правового регулирования //Антология уральской цивилистики, 1М.: Статут, 2001. - С. 54 – 68.
6. Предмет советского социалистического гражданского права. Свердловськ, 1959. – 668 с.
7. К. Представительство в гражданском праве. – Калинин: Издательство Калининского государственного университета. – 1978. – 87 с.
8. Система русского гражданского права. – С.-П., 1910., Т.1. – 591 с.
9. Н. Система русского гражданского права: Права обязательственные. – СПб.,1901. – 670 с.
10. Договорное право. – М.: Юридическая литература, 1984. – 455 с.
11. И. Общие вопросы методологии гражданского права // Ученые записки : Серия юрид. Наук. – Ленинград, 1948. – Вып.1. – С.3-50.
12. Развитие теории представительства в коммерческих отношениях. Белорусский журнал международного права и международных отношений. – № 4. – 1999. – С.27 – 31.
13. Є. К истории гражданских кодексов советских социалистических республик: Очерки. – М.,1948. – 160 с.
14. Белов, В. Н. Коммерческое представительство и агентирование (договоры). - М. :Финансы и статистика, 20с.
15. Бирюкова, А. К. Некоторые сравнительно-правовые аспекты
коммерческого представительства. //Юридическая мысль. -2001. - № 2 (2). - С. 71 – 74.
16. Правовое положение органа юридического лица // Журнал российского права, 2001. – № 3. – С.108 – 113.
17. «Влияние действий других (третьих) лиц на социалистические гражданские правоотношения»: Автореф. дисс… докт. юрид. наук. – Ленинград, 1962. – 36 с.
18. , Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М.: Статут, 2000. – 681 с.
19. , Договорное право. Книга третья: договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.: Статут, 2002. – 1055 с.
20. Брагинский, М. И. Договор поручения. - М.:Хозяйство и право, 20с.
21. Субъекты гражданского права. – М., 1950. – 367 с.
22. Предмет и система советского гражданского права. – М., 1963. – 196 с.
23. Н. Онекоторых чертах истории советского гражданського права // Советское государство и право. – 1957. - №11. – С.86 – 103.
24. Комментарий. Гражданский кодекс советских республик под редакцией Малицкого. – 1927. – 407 с.
25. Вильнянский С. И. Лекции по советскому гражданскому праву. – Ч. 1. – Харьков, 1958. – 39 с.
26. Сделки. Представительство. Исковая давность. – М., 1970. – 148 с.
27. Гайдук, Э. Г. Прекращение договора поручения :Основания и
последствия. //Юрист. -2001. - № 7. - С. 14 – 18.
28. Галушина, И. Н. Понятие представительства и посредничества в
гражданском праве: Сравнительно-правовой анализ. //Журнал российского права. -2006. - № 2. - С. 139 – 147.
29. Добровольная и безвозмездная деятельность в чужом интересе вне договорного отношения и не по предписанию закона, 1880. – 160 с.
30. Голосова, договор - новый договор российского гражданского права? //Юрист. -2004. - № 4. - С. 7 – 9.
31. Представительство в гражданском праве. – СПб., 1879. – 434 с.
32. Гражданское и торговое право капиталистичеких государств / Отв. Ред. Проф. . – М., 1966. – 552 с.
33. Гражданское право России: Ч.1 Курс лекций/ Отв. Ред.. . – М., 1997. – 776 с.
34. Гражданское право Украины. В двух частях. Ч. 1 // Под ред. , . – Харьков: Основа, 1996. – 477 с.
35. Гражданское право Ч. 1. – Под ред. , . – СПб., 1996. – 632 с.
36. Гражданское право. Т.1 и 2. Под ред. . – М., 1998.
37. Жоффре – Основные правовые системы современности. – М., 1999. – 400 с.
38. Недійсність правочину (угоди) за новим Цивільним кодексом України // Юридична Україна. – 2003. – №10
39. Римское частное право. Учебник. – М.: Инфра-норма, 1997. – 704 с.
40. Доманова І.Ю. «Поняття та правова природа представництва в цивільному праві України». //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуск 56 – 59. – 2004. – С.120-123.
41. Доманова І.Ю. Представник та орган юридичної особи. //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Випуск 67 – 69. – 2004. – С.28-30.
42. Доманова І.Ю. Поняття дій представника без повноваження та їх наслідки. – 2006. - №9. – с.26 – 31.
43. Евецкий А. А. О представительстве при заключении юридических сделок, 18с.
44. Понятие и признаки посредничества в гражданском праве // Юрист. – 2002. – № 1. – С. 23 – 29.
45. Опека и попечительство над взрослыми. – М.: Госюриздат, 1962. – 43 с.
46. Опека и попечительство над несовершеннолетними по советскому праву. – М.: Госюриздат, 1959. – 107 с.
47. Єсипов І. А чи був хлопчик? // Дебет – Кредит. – 2002. – № 16;
48. , Введение в немецкое право. – М., 2001. – 767 с.
49. Договоры посреднических услуг. – М.: ФБК–Пресс, 1997. – 96 с.
50. Заключение о возможности родителям, усыновителям или опекунам выдавать доверенности на совершение сделок от имени малолетних граждан /Уральское отделение Российской школы частного права.
//Семейное право. -2004. - № 1. - С. 20 – 22.
51. Збірник нормативних актів з питань промислової власності. За ред. , . – К.: Вища школа, 1998.
52. Зобов’язальне право: теорія та практика. За ред. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – 912 с.
53. О признании договоров незаключенными // Юридическая практика. – 13 января 2004 р. – № 1–2.
54. Ильинская И. М., Судебное представительство в гражданском процессе. – М., 1964. – 163 с.
55. Илюшина, М. Н. Актуальные вопросы формы сделок и института
представительства юридических лиц //Юрист. -2006. - № 1. - С. 2 – 5.
56. Обязательственное право. М.: Юридическая литература, 1975. – 880 с.
57. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л., 1949. – 143 с.
58. Развитие цивилистической мысли в СРСР. Л.: Изд-во ленинградского ун–та. – 1975. – 160 с.
59. Советское гражданское право. Курс лекций. – Л.: ЛГУ, 1958. – 531 с.
60. , Новый гражданский кодекс РСФСР. – Л.: ЛГУ, 1965. – 447 c.
61. Учение о представительстве в гражданском праве. – Ярославль, 1878. – 121 с.
62. Советский гражданский процесс. – М., 1954. – 453 с.
63. Договор в пользу третьего лица // Вестник ЛГУ. – 1984. –№ 5.
64. Кожевников А. В. Адвокат – представитель потерпевшего, гражданского истца, гражданского ответчика в советском уголовном процессе: Автореф. Дис…. канд. юрид. наук. – Свердловск, 1974. – 25 с.
65. Договор комиссии по советскому праву. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1961. – 52 с.
66. Комментарий ГК УССР 1922 г. под ред. А. Малицкого. – К., 1928. – 407 с.
67. Комментарий к ГК РСФСР // Под ред. , . – М.: Юридическая литература, 1982. – 678 с.
68. А. Гражданские организационно – правовые отношения. «Советское государство и право». – 1966. – № 10. – С
69. А. Структура предмета гражданско-правового регулирования социалистических общественных отношений. – Труды Свердловск. юридического института», вып.13, 1970.
70. Теория юридических фактов в советском гражданском праве: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – Свердловск. – 1950. – 14 с.
71. Договор поручния и доверенность в Гражданском кодексе. – К., 1923. – 96 с.
72. Кузьминшин, А. А. Основания возникновения представительства и
полномочия в гражданском праве. //Юрист. -2000. - № 10. - С. 7 – 13
73. Кузьмишин, А. А. Виды представительства и полномочия в гражданском праве. //Журнал российского права. -2000. - № 11. - С.
57 – 69.
74. Правова природа процесуального представництва у цивільному процесі: Автореф.... дис. канд. юрид. наук. – К., 2006. – 19 с.
75. Основи цивільного права. – К.: Радянська школа, 1948. – 424 с.
76. Лист Міністерства фінансів України «Про використання довіреностей приватними підприємцями» // Податки та бухгалтерський облік. – 2000. - № 78.
77. Заключение и исполнение хозяйственных договоров. – М., 1978. – 144 с.
78. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. – К., 1999. – 556 с.
79. Правовое регулирование отношений по торговому посредничеству: Дисс.... канд. юрид. наук. – МГУ. – 1988.
80. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – Київ: «Київський університет», 2002. – 502 с.
81. Русское гражданское право. Ч.1 – М.: Статут. – 2000. – 290 с.
82. Мельник І. С. Посвідчення доручень – нова нотаріальна дія чи термінологічна помилка? // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. – 1998. – Випуск 38.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 |
