База для порівняння (аналог). Серед чинників|факторів|, що впливають на оцінку якісної (технічний рівень) і кількісної (економічний ефект) характеристик нових машин, особливе місце відведене обгрунтованому вибору бази для порівняння (аналога), тобто машини, з|із| показниками якої проводять зіставлення техніко-економічних характеристик при визначенні технічного рівня і економічної ефективності нової машини.
Як аналог при визначенні технічного рівня нової машини вибирають машину, що має подібні за складом технічні характеристики і що перебуває|перебуває| на рівні кращих світових зразків або продукції конкурентів.|взірців| Цей аналог вибирають на етапі формування планів науково-дослідних робіт, а також при ухваленні|прийнятті, прийманні| рішення|розв'язання, вирішення, розв'язування| про поставлення нової машини на виробництво (назвемо|накликатимемо| її умовно аналог 1).
Як аналог при розрахунку економічного ефекту на одноразових і поточних витратах, тобто при виготовленні |і споживанні|вжитку| нової машини (формули 1.4 і 1.5) беруть машину, подібну за призначенням і сферою застосування|вживання| (назвемо|накликатимемо| її умовно аналог 2).
Для визначення собівартості і ціни нової машини на стадії проектування (наближеними методами, які розглянуті|розгледіти| нижче), беруть машину, подібну за конструктивно-виробничими ознаками, тобто ознаками, що впливають на формування собівартості техніки (назвемо|накликатимемо| її умовно аналог 3). Такими ознаками є|з'являються, являються| принцип дії, принципова схема, структурна схема, вживані матеріали і матеріалі, що комплектують вироби, технологічні процеси, серійність виробництва та ін.
В окремих випадках аналог 1, аналог 2 і аналог 3 можуть збігатися (у різних поєднаннях, але|та| частіше — аналог 2 і аналог 3), загалом це можуть бути різні машини.
Період, за який потрібно вести розрахунок економічної ефективності. Дуже|дуже| важливе| питання про період, за який слід обчислювати економічний ефект. Зараз вже залишилося що мало сумніваючихся із цього приводу|з цього приводу|, хоча ще в недалекому минулому прихильники|прибічники| розрахунку економічного ефекту за термін служби техніки були в значній меншості|меншості|. Більшість авторів у|в, біля| нас в країні і за кордоном приходять до єдиного висновку: економічний ефект впровадження нової техніки слід визначати за термін служби цієї техніки.
Разом з тим|в той же час|, не зважаючи на|незважаючи на| єдину думку, що формується, практичне її здійснення (у формулах для розрахунку економічного ефекту) помилкове. Або розрахунок ведеться за один рік (якщо користуються питомими зведеними витратами|затратами|), або за нормативний термін окупності. Один рік — це астрономічний, а не економічний період часу. Можливо, бачать зручність в тому, що він є|з'являється, являється| найбільш прийнятим плановим періодом, відповідно до якого розробляється багато нормативів, необхідних для розрахунку економічного ефекту. Але|та| тоді значеннями показників, розрахованими для одного року, у тому числі і показником економічного ефекту, можна користуватися як проміжними. Процес виготовлення (виробництва) і споживання|вжитку| (експлуатації) машин не закінчується 31 грудня попереднього і не починається|розпочинається, зачинається| 1 січня подальшого|наступного| року. Для конкретної машини логічно правильним часом, протягом якого виявляється економічний ефект (діє її споживна вартість), є|з'являється, являється| час «життя» машини — термін служби.
Як випливає з наведеного вище загального|спільного| методичного
підходу, визначення економічної ефективності нових машин
зводиться до відшукання|відшукування| п’яти величин: економічного ефекту на витратах виробництва; річного економічного ефекту на витратах експлуатації; терміну служби машини; сумарного економічного ефекту і терміну окупності додаткових витрат|затрат|, якщо економічний ефект на витратах виробництва менше нуля, тобто коли нова машина дорожча.
Прогнозування економічного ефекту виробника. Одним з основних показників при оцінці економічної ефективності різних видів машин є|з'являються, являються| одноразові (для споживача) витрати|затрати|, зокрема ціна цих машин. Визначення собівартості (і на її основі ціни) машин, освоєних в серійному виробництві, становить|уявляє| відомі труднощі, оскільки|тому що| існуюча система обліку|урахування| на підприємствах не дозволяє точно врахувати всі витрати|затрати| на кожну машину. Але|та| ще складніше прогнозувати собівартість і ціну нових машин на стадії їх проектування. Будь-якому підприємству, що випускає нові машини, важливо|поважно| оцінити, в що йому обійдеться цей випуск і за яку ціну воно зможе продавати їх; прогнозування собівартості на стадії проектування потрібне для того, щоб вже на цій стадії виявити, наскільки для підприємства і для народного господарства це буде вигідно і економічно доцільно.
Зрозуміло, на стадії проектування, коли у розпорядженні розробників є|наявний| обмежена кількість необхідних даних, точну собівартість (і ціну) встановити важко|скрутно|. Але|та| методи наближеного розрахунку дають задовільний результат для аналізу економічної ефективності нових машин і цілком|сповна| прийнятні на даному етапі.
Труднощі прогнозування собівартості будь-якого виробу на стадії проектування зменшаться, якщо врахувати ряд|лаву, низку| обмежувальних умов:
· перша умова — у наукових дослідженнях|вишукуваннях| і на практиці нерідко|незрідка| доводиться користуватися наближеними розрахунками на основі неточних початкових|вихідних| показників; при цьому правильність, висновків|виведень| обгрунтувати можна, якщо відомі числові значення помилок;
· друга умова — на стадії проектування, якщо йдеться про аналіз техніко-економічної ефективності варіанта нової машини, досить знати наближене значення собівартості, оскільки|тому що| нас цікавить кінець кінцем|зрештою| нерівність Е > 0, для цього достатня точність визначення собівартості, що забезпечує достовірність даної нерівності;
· третя умова — щоб забезпечити достатню точність для порівнюваних варіантів нових машин, необхідно використовувати одні й ті самі методи обчислення|підрахунку| собівартості.
Початкові|вихідні| дані для прогнозування собівартості залежать від стадії проектування і підготовки виробництва нових машин. Якщо на стадії розроблення технічного завдання|задавання| і ескізного проектування є|наявний| обмежена кількість даних, які, як правило, надалі зазнають значних змін, то на стадії технічного проектування кількість і якість початкових|вихідних| даних вищі. На стадії ж робочого проектування і освоєння дослідної|дослідної| партії наявні дані дозволяють визначати собівартість з|із| високим ступенем достовірності. Це і обумовлює|зумовлює| використання різних методів прогнозування собівартості.
Тема 2
Методи прогнозування собівартості нових машин
Методи прогнозування собівартості й ціни нових машин на стадії проектування. Ці методи грунтуються на використанні технічних і економічних параметрів нових машин. Але всі ці методи базуються на даних про аналог. Звідси –найпильніша увага до вибору цього аналога. Помилка у виборі означає повне перекручування кінцевого результату, тому чим більше ознаки, зазначені для таких аналогів, будуть подібні, тим точніше виявиться результат розрахунку.
Перша група методів базується на функціональній або кореляційній залежності собівартості від технічних параметрів нової машини, що у загальному вигляді може бути формалізовано в такий спосіб:
| (2.1) |
,де Сн — собівартість нової машини, розрахована цим методом, грн; х1, х2, ..., хn — технічні параметри нової машини, залежно від яких визначається її собівартість.
Технічні параметри повинні вибиратися такими, що впливають на формування собівартості даного виду машин. Під істотним ми розуміємо такий вплив, при якому між параметрами машини і її собівартістю забезпечується достатня тіснота зв’язку; наприклад, достатній коефіцієнт кореляції, якщо користуватися кореляційними методами.
Цей метод на сьогодні найменш розроблений (можна назвати обмежену кількість видів машин, для яких розроблені такого роду формули), хоча він і є найбільш перспективним. Перевага методу полягає в тому, що він дозволяє визначити собівартість машин (а отже, і їх майбутню оптову ціну) на самих ранніх стадіях проектування (уже на стадії технічного завдання, коли основні технічні характеристики відомі).
Вибір технічних параметрів і визначення аналітичних залежностей за рівнянням (2.1) вимагають великої аналітичної й дослідницької роботи. Найбільш перспективною технікою, для якої цей метод може знайти застосування, є техніка, що укладається в так звані розмірні (параметричні) ряди; для інших видів техніки його застосування важко, у тому числі для машин і приладів.
Залежність, виражена формулою (2.1), може бути визначена або методом регресійного аналізу, або баловим.
Метод регресійного аналізу використовується для обґрунтування рівня й співвідношень собівартості продукції, що характеризується наявністю одного або декількох технічних параметрів, які відбивають її основні споживчі властивості. Він ефективний при проведенні розрахунків на комп’ютері. Застосування його передбачає такі основні етапи:
· визначення класифікаційних параметричних груп виробів;
· вибір параметрів машин, що найбільшою мірою впливають на собівартість;
· вибір і обґрунтування форми зв’язку зміни собівартості при зміні параметрів;
· побудова системи нормальних рівнянь і розрахунок коефіцієнтів регресії.
Відбір технічних параметрів роблять виходячи з таких основних вимог:
· до складу відібраних входять параметри, зафіксовані в стандартах і технічних умовах, крім суте технічних параметрів (точність, чутливість, швидкодія, маса й т. д.) можуть використовуватися показники серійності продукції, коефіцієнти складності, уніфікації та ін.;
· сукупність відібраних параметрів повинна досить повно характеризувати конструктивні, технологічні й експлуатаційні властивості виробів, що входять у ряд, і мати тісний кореляційний зв’язок із собівартістю;
· параметри повинні бути незалежні (або, у всякому разі, ця взаємозалежність не повинна впливати на формування собівартості).
У практиці застосування цього методу використовуються такі функції:
· лінійна;
· лінійно-статична;
· степенева;
· гіперболічна.
У практичних розрахунках при визначенні форми зв’язку собівартості й технічних параметрів використовують й інші рівняння регресії.
Тісноту кореляційного зв’язку між собівартістю й сукупністю параметрів оцінюють за значенням коефіцієнтів кореляції. Близькість цього коефіцієнта до одиниці свідчить про достатню тісноту зв’язку. За рівнянням регресії одержують розрахункові (вирівняні) значення собівартості машин даного параметричного ряду. Для оцінки результатів вирівнювання обчислюють відносні відхилення розрахункових значень собівартості від фактичних (скалькульованих):
| (2.2) |
,де dС — відносне відхилення розрахункової собівартості від фактичної, %; Сф — фактична собівартість, грн; Ср — розрахункова собівартість, грн.
Значення dС не повинне перевищувати ±15% (вимога до точності кінцевого результату обумовлена точністю вихідних даних, які покладені в основу розрахунку «еталонної» (у цьому випадку фактичної собівартості). У разі більших відхилень необхідно досліджувати:
· правильність формування параметричного ряду, тому що у його складі можуть виявитися машини, що різко відрізняються за своїми параметрами, їх треба виключити;
· правильність відбору технічних параметрів — можлива сукупність параметрів, слабко скоректована із собівартістю, у цьому випадку необхідно продовжити пошук і відбір параметрів.
Порядок і методика проведення регресійного аналізу, знаходження невідомих членів рівнянь і економічна оцінка отриманих результатів здійснюються відповідно до вимог математичної статистики.
Бальний метод полягає у тому, що на основі експертних оцінок значущості параметрів приладів для споживачів кожному параметру присвоюють певн кількість балів, підсумовування яких дає свого роду інтегральну оцінку технічного рівня машини. Множенням суми балів за новим видом приладу на вартісну оцінку одного бала визначають загальну орієнтовну оцінку (собівартість) нової машини.
Собівартість нового приладу розраховують за формулою:
| (2.3) |
,де Сн — собівартість нового приладу, гpн; Nн — кількість оцінюваних параметрів нової машини; Бiн — балова оцінка i-гo параметра нової машини; Viн — питома вага i-гo параметра нової машини; С' — середня оцінка 1 бала, грн; причому
| (2.4) |
,де Сб — собівартість базової машини-еталона, грн; Бiб — бальна оцінка i-гo параметра базової машини-еталона.
Якщо кількість оцінюваних параметрів нової і базової машин однакова (Nн = Nб) і питомі ваги i-x параметрів теж однакові (Viн = Viб), то собівартість нового приладу можна визначити за формулою
| (2.5) |
.Бальний метод зводиться до вирівнювання собівартості машин з різним рівнем тих самих основних параметрів залежно від суми присвоєних балів. Кількість показників, оцінюваних балами, повинна бути обмеженою і в той же час досить повно характеризувати споживчі властивості машин. Обмеження числа оцінюваних показників пов’язане з тим, що при великій кількості показників відносно менша питома вага займає кожного з них, у результаті чого знижується значення кожного конкретного показника.
Одним зі шляхів розвязання функції (2.1) є функціонально-вартісний аналіз. Для цього собівартість машини визначають як функцію. Інакше кажучи, повинні бути відомі «вартості функцій» машини, що й припускає функціонально-вартісний аналіз.
Більш універсальною та тіею, що має більш широке застосування для приладів, є друга група методів. При визначенні собівартості цими методами розрахунки варто вести виходячи з даних за аналогічними (порівнянними) машинами.
Для визначення собівартості використовують такі ознаки порівнянності:
1) конструктивні: принцип дії, оформлення, структурну схему, однорідність використовуваних матеріалів і купованих комплектуючих виробів, ідентичність технологічних процесів обробки;
2) експлуатаційні: точність, надійність, універсальність, діапазон, продуктивність і т. п.
Конструктивні ознаки можна вважати основними, експлуатаційні — додатковими.
На підставі зазначених ознак машини об’єднані в групи. Кожна із зазначених ознак порівнянності містить у собі велику кількість модифікацій. Так, для машин, що показують, ознака «принцип дії» охоплює електромагнітні, магнітоелектричні, електродинамічні й інші системи приладів; ознака «оформлення» — щитові, переносні, спеціального виконання (вібростійкі, тряско-міцні, герметичні й т. п.), стрілкові, зі світловим відліком, на кернах, на розтяжках і т. п. Для радіовимірювальних ознака «принцип дії» свідчить про те, що це електронні, термісторні, напівпровідникові машини і прилади, а ознака «оформлення» — що вони виготовлені із застосуванням звичайного й друкованого монтажу, виконані переносними, стаціонарними. Для установок ознака «принцип дії» означає, що вони потенціометричні, мостові, магнітометричні або радіометричні, ознака «оформлення» — мають ручне зрівноважування, напівавтоматичне або автоматичне керування. Для датчиків «принцип дії» свідчить про тип «перетворювача (контактні, реостатні, дротові, термоелектричні, індуктивні, ємнісні, фотоелектричні, п’єзоелектричні).
Вихідною величиною при використанні цієї групи методів (наближеного розрахунку собівартості) є вартість матеріалів і комплектуючих виробів. Якщо визначення вартості останніх на стадії проектування не викликає особливих труднощів, тому що її можна знайти на підставі принципових схем техніки, специфікацій і цінників на куплені вироби, то встановити вартість матеріалів важче. Нижче наведено метод такого розрахунку, що грунтується на встановленні залежності між масою машини та масою матеріалів. Якщо відомо характер цієї залежності, то можна знайти питоме значення маси матеріалів у загальній масі машини та кожному його виді й за групою в цілому. Знаючи питому вагу витрати матеріалів, можна, визначивши їх загальну масу й помноживши її на середню вартість 1 кг матеріалів, одержати їхвартість для всього приладу.
Для кожної машини даної групи знаходимо масу матеріалів шляхом виключення із загальної маси виробу маси комплектуючих виробів. Потім установлюємо співвідношення між масою матеріалів і загальною масою виробу.
Середня вартість матеріалу С’м визначається як середньозважена з вартості 1 кг вхідних у прилад матеріалів і їх кількості:
| (2.6) |
,де Gмi — маса i-гo виду матеріалу, кг; C’мi — вартість і-го виду матеріалу, грн/кг; n — число найменувань матеріалів у машині.
Маса матеріалів у знову спроектованій машині
| (2.7) |
,де Gпр — маса приладу, задана технічним завданням (технічними умовами), кг; Ум — середня питома вага маси матеріалів у загальній масі приладів даної групи, %. Тоді вартість матеріалів
| (2.8) |
,Якщо питома вага вартості матеріалів у повній собівартості виробу є невеликою (порядку 5–8%), то помилка визначення вартості матеріалів навіть на 50–60% незначно позначиться на загальному результаті — повній собівартості всього приладу.
Метод питомої ваги грунтується на тому, що за питомою вагою вартості окремих елементів витрат у повній (виробничій) собівартості визначають всю собівартість машини. Дані за питомою вагою використовують для порівнянних (аналогічних) машин (аналогів 3). Для них у певних межах зберігається структура собівартості.
Собівартість нових машин рекомендується визначати на підставі даних про структуру собівартості аналогічних приладів, користуючись співвідношенням
| (2.9) |
,де Су1 — повна (виробнича) собівартість спроектованого приладу, розрахована методом питомої ваги (перший спосіб), грн; Ума — питома вага вартості матеріалів і комплектуючих виробів у повній (виробничій) собівартості аналогічного приладу, %; См — вартість матеріалів і комплектуючих виробів у знову спроектованому приладі, грн.
При розрахунку за формулою (2.9) припускають, що знова спроектована машина буде виготовлятися на тому самому заводі, де виробляється аналогічна машина, тому що всі непрямі витрати не розраховують, вони «сховані» у Ум.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8 |
