Зміст (стр. 2 )

Реалізація поставленої мети визначила потребу вирішення ряду конкретних дослідницьких завдань, якими і визначається наукова новизна дослідження:

­  сформулювати та уточнити правовий зміст основних понять і категорій інформаційної безпеки, як складової національної безпеки;

­  створити класифікацію об’єктно-суб’єктного складу на напрямків інформаційної безпеки, придатну для застосування в нормативно-правових актах;

­  з’ясувати особливості формування інформаційного права та правової бази інформаційної безпеки на сучасному етапі;

­  розкрити сутність інституціонального механізму захисту інформаційної безпеки, та проаналізувати основні проблеми організації його функціонування;

­  визначити особливості застосування форм та методів державного управління в галузі інформаційної безпеки;

­  здійснити порівняльний аналіз повноважень державних органів в сфері інформаційної безпеки;

­  дослідити специфіку правового регулювання захисту інформаційної безпеки держави, суспільства, людини;

­  проаналізувати співвідношення національного законодавства в сфері інформаційної безпеки з міжнародно-правовими нормами і стандартами;

­  узагальнити сучасний досвід правотворчої і правозастосовчої практики щодо захисту інформаційної безпеки як важливої функції держави;

­  визначити пріоритетні напрямки законодавчого закріплення та реалізації політики інформаційної безпеки України;

­  окреслити перспективи розвитку системи інформаційної безпеки України і теоретично обґрунтувати конкретні пропозиції і рекомендації щодо її вдосконалення.

Об’єктом дослідження при цьому виступають суспільні відносини, що виникають в процесі формування та функціонування системи інформаційної безпеки на сучасному етапі розвитку української державності, в умовах прояву світових інформатизаційних та глобалізаційних тенденцій.

Предметом дослідження є державно-правовий механізм інформаційної безпеки як системне поняття, що включає інституціональні форми, організаційні методи, правові норми та принципи регулювання правовідносин щодо захисту інформаційної безпеки держави, суспільства, людини.

Обраний предмет обумовив використання системного підходу, завдяки якому комплексно аналізуються всі формальні складові системи інформаційної безпеки, механізм їх узгодженого функціонування в інституціональному і правовому вимірах. Конкретним методам дослідження всіх елементів системи інформаційної безпеки, їх зв’язків і взаємодії, залежності ефективності функціонування системи в цілому від специфічних властивостей окремих елементів і їх взаємовпливів присвячений окремий підрозділ першого розділу дисертації.

Використання різноманітних методів комплексного наукового аналізу широкої джерельної та історіографічної бази забезпечує наукову новизну одержаних результатів. Вона полягає, передусім, в обґрунтуванні наявності специфічних правовідносин, які виникають в інформаційній сфері, що обумовило подальший розвиток автором концепції формування галузі інформаційного права, виокремлення її предмету та методу. Значна частина цих відносин пов’язана з реалізацією завдань інформаційної безпеки. Розроблено і запропоновано нову класифікацію складу та напрямів інформаційної безпеки, в основу якої автором покладено не традиційне розуміння загроз, а специфічні риси суб’єктів та об’єктів інформаційних відносин. Уточнені та вдосконалені існуючі в національному законодавстві категорії і поняття національної та інформаційної безпеки, національних інтересів, інформаційного ринку, інформаційної інфраструктури, інформаційного ресурсу тощо. Вперше введено в науковий обіг авторське визначення поняття та моделі державно-правового механізму інформаційної безпеки України. Окреслені особливості правового захисту інформаційної безпеки конкретних об’єктів – держави, суспільства і окремої людини. Охарактеризовано специфіку застосування традиційних форм та методів державного управління в інформаційній сфері. Здійснено порівняльний аналіз та класифікацію повноважень державних органів, задіяних в формуванні політики інформаційної безпеки та реалізації її завдань. Спрогнозовані тенденції розвитку механізму інформаційної безпеки і перспективи формування відповідної правової бази з урахуванням міжнародно-правових стандартів та правотворчого досвіду інших країн в цій галузі. Запропоновані критерії оцінки ефективності функціонування державно-правового механізму інформаційної безпеки в сучасних умовах глобальної інформатизації та стрімкого розвитку інформаційних та комунікативних технологій.

Все це дозволило створити перше в українській правовій науці комплексне дослідження організаційно-правових засад процесу формування та реалізації політики інформаційної безпеки на сучасному етапі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці рекомендацій, спрямованих на вдосконалення концептуальних засад державної політики інформаційної безпеки України та відповідної законодавчої бази її формування і реалізації, а також у пропозиціях, що забезпечують підвищення ефективності практичного функціонування системи правового захисту інформаційної безпеки на сучасному етапі розвитку української держави і суспільства.

Конкретні результати запроваджені в навчальний процес Одеської національної юридичної академії, Одеського юридичного інституту НУВС МВС України в навчальних курсах „Інформаційне право”, „Інформаційна безпека”, для викладання яких автором видано навчальний посібник, рекомендований МОН України для юридичних навчальних закладів. Результати використані в підготовці коментарю до Закону України „Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 року, зокрема статей 58 та 61. Рекомендації та висновки дисертаційного дослідження впроваджувались в процесі діяльності Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, використовувались в роботі Управління з питань внутрішньої політики Одеської обласної державної адміністрації.

Сформульовані автором теоретичні положення та практичні рекомендації можуть використовуватись: в подальших наукових дослідженнях проблем інформаційного права; у правотворчій роботі по вдосконаленню законодавства щодо інформаційної сфери; у правозастосовчій діяльності для підвищення ефективності управління в сфері інформаційної безпеки; у навчальному процесі при підготовці навчально-методичних матеріалів з проблематики інформаційного права; у правовиховній роботі для підготовки державних службовців системи інформаційної безпеки.

Висновки проведеного дослідження, сформульовані в монографії автора, отримали схвальні рецензії фахівців-правознавців як такі, що обґрунтовують існування нової галузі інформаційного права, та є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням правових проблем інформаційної безпеки.

Результати виконаної дослідницької роботи пройшли апробацію на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, симпозіумах, круглих столах. Зокрема, результати доповідались і обговорювались на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії в 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роках. Вони були представлені на міжнародних наукових конференціях „Судовий захист прав людини: національний і європейській досвід” (Одеса, 2001 р.), „Парламентаризм в Україні: теорія і практика” (Київ, 2001 р.), „Права людини і сучасні проблеми розвитку українського суспільства” (Одеса, 2001 р.), „Україна в контексті процесу глобалізації: нові реалії і національна стратегія” (Дніпропетровськ, 2001 р.), „Україна і Росія: проблеми адаптації правових систем” (Одеса, 2002 р.), „Розвиток демократії та демократична освіта” (Одеса, 2002) „Правові аспекти громадянського суспільства: Реальність і перспективи” (Кишинів, Молдова, 2003) „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (Київ, 2004 р.), науково-практичній конференції „155-річний досвід підготовки правознавців на Півдні України” (Одеса, 2002 р.), ІІІ Національній науково-теоретичній конференції „Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (Одеса, 2003 р.), доповідались на україно-американському круглому столі „Глобалізація злочинності і макроекономіка” (Одеса, 2004 р.).

Основні результати проведених досліджень знайшли відображення в 35 наукових публікаціях, в тому числі індивідуальній монографії, навчальному посібнику, рекомендованому МОН України для юридичних навчальних закладів; в 28 статтях в наукових журналах та збірниках наукових праць, визначених ВАК України в якості фахових видань з юридичних наук.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www. /search. html

ВИСНОВКИ ТА ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Комплексний правовий аналіз сучасного стану політики інформаційної безпеки України дозволив визначити організаційно-правові основи її формування та реалізації, окреслити перспективи розвитку. Характеристика інформаційної складової національної безпеки засвідчила необхідність пов’язувати її і з функціонуванням держави, що створює ресурс захисту безпеки, і з розвитком системи міжнародного співробітництва задля створення умов забезпечення національної безпеки та реалізації національних інтересів. В свою чергу, це обумовило важливість уточнення змісту понять національний інтерес і національна безпека, які запроваджені в чинному законодавстві.

В нашому розумінні національний інтерес являє собою інтегральний вираз життєво важливих інтересів всіх громадян, які реалізуються законними засобами в рамках функціонування політичної системи. Конкретний зміст національних інтересів повинен відбиватися та закріплюватися в національному законодавстві, що, зокрема, обумовлює легітимність останнього.

Разом з тим ми доводимо, що існуюча в законодавстві тенденція прив’язувати зміст національної безпеки лише до категорії інтересів негативно відбивається на ефективності державної діяльності щодо підтримання національної безпеки і не створює надійних критеріїв оцінки цієї діяльності. Адже зміна інтересів – надзвичайно динамічний процес, на який впливають і об’єктивні, і суб’єктивні фактори. Тому ми пропонуємо застосовувати поняття національної безпеки як певного стану та умов існування її об’єктів. А саме, за нашим визначенням, національна безпека представляє собою стан захищеності гарантованих законодавством умов життєдіяльності держави, суспільства та окремої особи від внутрішніх та зовнішніх загроз. Підтримання національної безпеки є важливим напрямком державної діяльності, що актуалізується в залежності від наявності та ступеня відповідних загроз. В такий спосіб стан захищеності або безпечні умови не залежатимуть від зміни інтересів.