Самостійні роботи № 1 - 4 (стр. 2 )

3.  Формування ЦО, їх призначення і порядок створення

Спеціалізовані формування - це організаційно оформлені підрозділи, створені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, що потребують спеціальної кваліфікації особового складу i застосування спеціальних технічних засобів. Такі формування мають три рівні підпорядкування і створюються: центрального підпорядкування — Кабінетом Міністрів України; територіального підпорядкування — місцевою державною адміністрацією; об'єктового підпорядкування — адміністрацією підприємств.

На спеціалізовані формування покладаються:

— рятувальні та евакуаційні роботи в осередку ураження та надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо на місці робіт або на шляхах евакуації;

— профілактична робота для запобігання аварій i катастроф;

— виробництво, ремонт та технічне обслуговування захисних дихальних апаратів, контрольних приладів, засобів аварійного зв'язку для ліквідації наслідків НС.

Для виконання покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму складі оперативні, допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації та виробничі підприємства. Структуру оперативних підрозділів, штати i чисельність затверджує відповідний орган державної виконавчої влади (адміністрація) за поданням штабу ЦО. Оперативні підрозділи утримуються за рахунок державного та

місцевого бюджетів, а також коштів підприємств. Решта підрозділів утримуються за рахунок засновників.

Невоєнізовані формування ЦО створюються в областях, районах, містах, на підприємствах, в установах i організаціях незалежно від форм власності i підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Невоєнізовані формування ЦО - це група людей, об'єднаних в загони, команди, дружини, ланки, групи, оснащені спеціальною технікою, майном та підготовлені до дій у НС.

Штатну чисельність невоєнізованих формувань визначає керівник підприємства, установи та організації на підставі вимог концепції ЦО України за погодженням із штабом ЦО. Невоєнізовані формування створюються завчасно i комплектуються згідно Закону “Про цивільну оборону України”. Зарахування до невоєнізованих формувань не звільняє від основної діяльності. Невоєнізовані формування, які створюються для проведення рятувальних робіт, можуть використовуватись у мирний і воєнний часи.

Базою створення невоєнізованих формувань є підприємства, установи, організації, їх люди, матеріальні та технічні засоби. Адміністрація підприємства, установи та організації несе відповідальність за створення,

оснащення i підготовку невоєнізованих формувань.

За підпорядкованістю всі невоєнізовані формування ЦО розподіляються на територіальні та об'єктові, за призначенням — на формування загального призначення i формування служб ЦО.

Територіальні формування утворюються в областях, містах, сільських районах i підпорядковуються відповідному начальнику ЦО. Вони застосовуються для виконання завдань ЦО при виникненні НС на найбільш важливих об’єктах згідно з планами відповідного начальника ЦО. Об'єктові формування створюються на об'єктах, які продовжують свою діяльність у воєнний час і виконують РІНР на своїх об’єктах.

Формування загального призначення застосовуються для проведення РІНР в осередках ураження. До них відносяться: збірні загони (команди, групи); збірні загони (команди) механізації робіт i рятувальні загони (команди, групи). Формування служб ЦО призначаються для виконання спеціальних заходів

під час проведення РІHP (розвідка, надання медичної допомоги, локалізація і гасіння пожеж, проведення заходів радіаційного i хімічного захисту, ведення аварійно-технічних робіт, захист тварин, забезпечення охорони громадського порядку тощо).

До невоєнізованих формувань ЦО зараховуються працездатні громадяни України за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок із середньою i вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.

Для забезпечення заходів з ЦО, захисту населення і місцевостей від наслідків НС та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і

підпорядкування створюються спеціалізовані служби ЦО: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально - технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв’язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для

проведення евакуаційних заходів в умовах НС на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.

Для надання медичної допомоги населенню, охорони громадського порядку в осередках ураження та лиха, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контролю за станом навколишнього середовища, матеріально-технічного та інженерного забезпечення заходів з ЦО залучаються міністерства

та інші органи державної виконавчої влади.

Самостійна робота № 2

Надзвичайні ситуації воєнного часу

1.  Причини виникнення надзвичайних ситуацій у часи війни

2.  Вплив сучасних засобів ураження на промислові об’єкти і людей

3.  Стисла характеристика осередків ураження (всі питання об’єднані)

Постановою КМУ № 000 від 15.07.99 року затверджено “Положення про класифікацію НС”.

Відповідно характеру НС розрізняються:

1. НС техногенного характеру (транспортні аварії, пожежі, неспровоковані вибухи, викид небезпечних речовин, раптове руйнування споруд і мереж, тощо).

2. НС природного характеру (геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, зміна стану повітря, інфекційні захворювання, зміна стану водних ресурсів та атмосфери, тощо).

3. НС соціально-політичного характеру, пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування, захоплення об’єктів, установ, систем, тощо.

4. НС воєнного характеру, пов’язані з наслідками застосування ЗМУ, звичайних засобів, під час яких виникають вторинні фактори ураження.

Ядерною зброєю називають боєприпаси, дія яких основана на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ядерних реакціях поділу і синтезу. Ці боєприпаси поділяються на ядерні і термоядерні. Ядерні боєприпаси характеризуються великою потужністю (тротиловим еквівалентом)

і вимірюються в тонах, кіло - і мегатонах. В ядерних боєприпасах застосовується реакція поділу ядер важких елементів – урану-235, плутонію-239, урану-233, які легко поділяються при захваті нейтронів будь-якої енергії, але особливо інтенсивно тепловими.. Термоядерна зброя – це боєприпаси надмалої і малої потужностей, які мають тротиловий еквівалент до 10 тис. т і викликають на техніці, ґрунті після вибуху наведену радіацію.

У термоядерній зброї застосовуються ядерні реакції, які відбуваються одна за одною: поділ ядер урану-235 або плутонію-239 і з’єднання ядер більш легких елементів у ядра атомів більш важких.

У комбінованих боєприпасах застосовують три ядерних реакції, які проходять одна за одною: поділ ядер урану-235 або плутонію-239, з’єднання атомів легких елементів і поділ ядер урану-238, тобто дія заряду основана на принципі “поділ - синтез – поділ”. Порівняно недавно винайдена нейтронна зброя підвищеної проникаючої радіації. Вона належить до термоядерної зброї малої потужності, відмінною властивістю якої є перерозподіл вихідної енергії на користь нейтронного випромінювання в складі проникаючої радіації.

Вибухи ядерної зброї поділяються на повітряні, висотні, наземні і підземні. Повітряні вибухи можуть бути низькі, високі і заатмосферні (вище 35 км). Призначення повітряних вибухів (низьких і високих) – ураження площинних цілей (наприклад, міст), а заатмосферних – для виведення із ладу електропостачання і зв’язку на великих просторах внаслідок дії електромагнітного імпульсу. При наземному вибуху вогнева куля торкається поверхні землі, в радіоактивну хмару втягується велика кількість ґрунту, який також стає радіоактивним і в суміші з продуктами поділу випадає на місцевості, утворюючи небезпечне її радіоактивне забруднення. Підземні ядерні вибухи характеризуються утворенням сейсмічних хвиль, руйнуванням підземних споруд. При висотному вибуху сильно діє світлове випромінювання на органи зору, особливо вночі. Особливістю наземного і підземного ядерних вибухів є

висока руйнівна здатність у зоні, яка прилягає до центру вибуху, і сильне радіоактивне забруднення місцевості.

Територія, в межах якої внаслідок ядерного вибуху відбулись масові ураження людей, тварин і рослин, руйнування і ушкодження будинків, споруд, називається осередком ядерного ураження (ОЯУ).

Розміри ОЯУ залежать в основному від потужності, виду ядерного вибуху, рельєфу місцевості і метеорологічних умов, характеру забудови. Критерієм для визначення меж зон ОЯУ є надмірний тиск у фронті ударної хвилі. Зовнішньою межею ОЯУ є умовна лінія на місцевості з надмірним

тиском 10 кПа (0,1 кг / см 2). 1 кг / см 2 =100 кПа. Залежно від надмірного тиску і швидкісного напору повітря виникають різні пошкодження у людей і тварин, які за складністю ураження поділяються

на легкі, середні, важкі і дуже важкі. Легкі травми виникають при надмірному тиску 20 - 40 кПа (0,2 - 0,4 кг /см 2) і характеризуються вивихами, тимчасовим пошкодженням слуху,

контузією. Середні травми виникають при надмірному тиску 40 - 60 кПа (0,4 - 0,6

кг/см2 ) і проявляються в пошкодженні органів слуху, вивихах кінцівок, кровотечі з носа і вух, розривах барабанних перетинок. Важкі травми виникають при надмірному тиску 60-100 кПа (0,6-1,0

кг/см2) і характеризуються важкими контузіями, переломами кінцівок, часто відкритими, сильними кровотечами з носа і вух. Дуже важкі травми виникають при надмірному тиску понад 100 кПа

(більше 1 кг/см2). Для них характерні переломи кісток, розриви внутрішніх органів (печінка, селезінка, нирки, легені та ін.), відкриті переломи кінцівок, струси мозку, переломи хребта.

В ОЯУ виділяють зони руйнувань: Зона повних руйнувань на зовнішній межі ОЯУ має надмірний тиск у