Тема №6 «Місце та роль УКРБЮРО Інтерполу в протидії злочинності» (стр. 2 )

4.  Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків, 1970 року (ст. 15);

5.  Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 року (ст. 13);

6.  Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства, 1977 року (ст. 12);

7.  Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 року (ст. 24);

8.  Рамкова конвенція Організації Об’єднаних Націй проти організованої злочинності, 1997 року (ст. 11);

9.  Конвенція про корупцію у контексті кримінального права, 1999 року (ст. 30);

10.  Додатковий протокол до Угоди між урядами країн-учасниць Чорноморського Економічного співробітництва про співпрацю у боротьбі зі злочинністю, зокрема організованою (ст. 8).

Двосторонні:

1.  Угода про співробітництво у сфері попередження злочинів у правоохоронній діяльності між Урядом України та Урядом Держави Ізраїль, 1994 року (ст. 7);

2.  Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Іспанією, 1996 року (ст. 19);

3.  Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію, 1998 року (ст. 11);

4.  Договір між Україною та Республікою Індія про видачу правопорушників, 2002 року (ст. 12);

5.  Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про видачу правопорушників, 2003 року (ст. 15);

6.  Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників, 2004 року (ст. 6).

ТЕКСТ

ВСТУП

Як показує досвід, на заваді міжнародному співробітництву стоять кілька головних факторів:

·  розбіжності у структурах поліцейських органів різних країн, через що необізнаним з ними людям часто буває важко розібратися, який підрозділ займається даною справою або може надати інформацію;

·  мовні бар’єри;

·  різні правові системи в різних країнах світу.

Усі ці проблеми були подолані прийняттям рішення, згідно з яким уряд кожної країни-члена має призначити одне постійне поліцейське відомство, яке виконуватиме функції Національного Центрального Бюро (НЦБ) й діятиме як осередок міжнародного співробітництва. У більшості випадків на цю роль призначається відомство високого рівня з широкими повноваженнями, здатне належно відреагувати на кожний запит Генерального Секретаріату або іншого НЦБ або в разі потреби підтримати широкомасштабну поліцейську акцію, започатковану іншими національними службами.

Штати НЦБ комплектуються вітчизняними поліцейськими або урядовими чиновниками, які постійно займаються цими справами в межах, окреслених їхнім вітчизняним законодавством.

НЦБ контактують безпосередньо поміж собою. Проте вони зобов’язані надсилати копії своєї кореспонденції до Генерального Секретаріату з тим, аби останній мав змогу централізувати інформацію та координувати співробітництво.

Діяльність НЦБ можна типізувати в такий спосіб:

·  збирають з вітчизняних джерел документи та інформацію, пов’язану ж міжнародною правоохоронною діяльністю, й передають ці матеріали до інших НЦБ та Генерального Секретаріату;

·  забезпечують виконання у своїй країні поліцейських запитів і вжиття заходів на прохання НЦБ інших країн;

·  приймають від НЦБ запити щодо надання інформації, проведення перевірок тощо та відповідають на них;

·  передають до НЦБ інших країн прохання вітчизняних судових або поліцейських органів про міжнародну допомогу, в тому числі про виконання судово-медичних експертиз.

Нарешті, керівники НЦБ беруть участь у сесіях Генеральної Асамблеї Інтерполу у складі делегацій своїх країн і в подальшому забезпечують проведення в життя прийнятих Асамблеєю резолюцій.

1. Історичні етапи становлення Національного центрального бюро (НЦБ) Інтерполу в Україні.

Перші контакти українських правоохоронних органів із зарубіжними колегами в межах Інтерполу з'явилися в 1990 р., але не безпосередньо, а через відповідні структури колишнього СРСР.

Постановою Радою Міністрів СРСР від 7 квітня 1990 р. № 000 «Про вступ СРСР у Міжнародну організацію кримінальної поліції-Інтерпол» було прийнято рішення про вступ до Міжнародної організації кримінальної поліції (далі – МОКП). У вказаній постанові було зазначено наступне:

1. Прийняти пропозицію Міністерства внутрішніх справ СРСР, Комітету державної безпеки СРСР, Міністерства закордонних справ СРСР, Прокуратури СРСР, Міністерства юстиції СРСР, Міністерства фінансів СРСР і Головного управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР про вступ СРСР до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол).

Міністерству внутрішніх справ СРСР оформити членство СРСР в Інтерполі.

3. Міністерству внутрішніх справ СРСР до кінця 1990 року створити Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР (НЦБ СРСР) у складі Міністерства і внести відповідні зміни в його структуру.

4. Міністерству внутрішніх справ СРСР представити в 1991 році пропозиції про направлення окремих співробітників НЦБ СРСР у штаб-квартиру Інтерполу у м. Ліоні (Франція) для роботи в Генеральному секретаріаті цієї організації.

5. Міністерству внутрішніх справ СРСР разом із Комітетом державної безпеки СРСР, Міністерством закордонних справ СРСР, Міністерством юстиції СРСР, Прокуратурою СРСР, Верховним Судом СРСР і Головним управлінням державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР до 1 липня 1990 р. розробити проект відповідного нормативного акту про правові основи участі СРСР у діяльності Інтерполу і до кінця 1990 року проект положення про Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР.

Але з розпадом СРСР НЦБ СРСР функціонувати не розпочало.

На початку 1991 р. вивчалася й обговорювалася можливість самостійного членства України в Інтерполі, але через відсутність автономної системи правоохоронних органів, вертикальну залежність від МВС СРСР, яке відносило будь-які міжнародні контакти до своєї виключної компетенції, та ще з ряду причин реалізувати ідеї тоді не вдалося.

Відразу, після проголошення незалежності, за ініціативи Міністерства внутрішніх справ України, підтриманої Міністерством юстиції, Міністерством закордонних справ та Службою безпеки, від імені Уряду було подано заявку до Генерального секретаріату Інтерполу про вступ України до Організації.

Уряд України звернувся до Генерального секретаріату Міжнародної організації кримінальної поліції з проханням прийняти Україну до Інтерполу (Постанова Кабінету Міністрів України № 000 від 30 вересня 1992 р.).

У постанові було зазначено:

1. Прийняти пропозицію Міністерства внутрішніх справ, погоджену з Міністерством юстиції, Міністерством закордонних справ та Службою безпеки, про вступ України до Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.

Подати від імені Уряду заявку про вступ України до цієї організації.

2. Виділити для сплати вступного та річного внесків Інтерполу 328 700 швейцарських франків.

Державному експортно-імпортному банку профінансувати зазначені витрати за рахунок коштів Державного валютного фонду України.

Ця заява була розглянута на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу у м. Дакар (4-10 листопада 1992 р.).

Прийняття України до Інтерполу відбулося 4 листопада 1992 року на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу (м. Дакар, Сенегал).

Від України у сесії брала участь делегація, складу якої входили перший Заступник Міністра внутрішніх справ України Володимир Михайлович Корнійчук та начальник Штабу МВС – Олександр Михайлович Іщенко.

Після набуття членства в Інтерполі виникла нагальна необхідність створення підрозділу, який би безпосередньо забезпечив функцію Національного центрального бюро Інтерполу в Україні. З цією метою в МВС було створено тимчасову робочу групу для взаємодії з Інтерполом, керівником якої був призначений Петро Захарович Мельник.

До складу робочої групи увійшли працівники Міністерства Григорій Іванович Стельмах, Ігор Степанович Лимарченко, Олег Олександрович Каплін, Зінаїда Володимирівна Вербенко та інші.

Ці люди провели колосальну роботу і по суті створили фундамент для подальшого розвитку українського бюро Інтерполу.

25 березня 1993 року, відповідно до зобов’язань, передбачених членством держави в Організації, рішенням Уряду України (Постанова Кабінет Міністрів України від 25 березня 1993 р. № 000 «Про Національне центральне бюро Інтерполу») було створене Національне центральне бюро Інтерполу. В цей день також було затверджене “Положення про Національне центральне бюро Інтерполу”.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України «Про Національне центральне бюро Інтерполу» МВС України видало два накази організаційного характеру (№ 000 від 7 квітня 1993 р. та № 000 від 15 лютого 1995 р.), якими відповідно зобов'язало Укрбюро Інтерполу розробити Інструкцію про порядок надсилання та обробки інформації працівниками органів внутрішніх справ щодо звернення до правоохоронних органів зарубіжних країн під час розслідування й розкриття злочинів, затвердило строки звітності та з метою поліпшення взаємодії й координації роботи правоохоронних органів щодо своєчасного попередження, розкриття й розслідування злочинів, які мають транснаціональний характер або виходять за межі території України, створило підрозділи Укрбюро Інтерполу в структурі головних управлінь, управлінь МВС України в Криму, областях, містах Києві та Севастополі. Окремо також затверджені «Типові завдання та функції підрозділів Укрбюро Інтерполу в головних управліннях, управліннях МВС України в Криму, областях, містах Києві та Севастополі».

Поряд із наведеною Інструкцією про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 лютого 1997 р. за № 54/1858).

2. Статус та завдання Робочого апарату Укрбюро Інтерполу.