Тема 3. Державно-правовий розвиток України ХХ ст (стр. 2 )

Джерела права. Формування власної правової системи УЦР розпочала відразу після Жовтневого перевороту. 25 листопада 1917 р. вона ухвалила Закон про правонаступництво, згідно з яким усі закони колишньої Російської держави зберігали чинність на території України. УЦР дозволялось ухвалювати нові закони та від імені УНР скасовувати старі. За час своєї діяльності УЦР ухвалила такі важливі нормативно-правові акти:

1. Перший Універсал – акт-звернення УЦР до населення України від 10 (23) червня 1917 р. Його виголосив В. Винниченко на другому Військовому з’їзді в Києві. В Універсалі викладено історію виникнення УЦР, її звернення до російського Тимчасового уряду й підкреслювалося, що оскільки цей уряд не задовольняє вимог УЦР про автономію України, український народ, хоч і не відокремлюється від Росії, буде сам „порядкувати своїм життям”. У ньому наголошувалося на необхідності самостійно організовуватися та приступати до негайного закладення підвалин автономного ладу, до скликання шляхом всенародного, рівного, прямого і таємного голосування Український установчих зборів. УЦР проголошувала себе виразником всенародної волі та брала на себе відповідальність за стан справ у державі.

2. Другий Універсал – програмне звернення УЦР до „Громадян землі Української” від 3 (16) липня 1917 р. Став наслідком переговорів керівництва Центральної Ради з міністрами Тимчасового уряду Росії в Києві та закритих засідань 5-ї сесії УЦР. В Універсалі було офіційно заявлено, що Петроград простяг руку представникам української демократії в особі Центральної Ради, закликав у згоді з ним „творити нове життя України на добро всієї революційної Росії”, визнав Генеральний секретаріат як носія найвищої крайової влади в Україні, склад якого затверджується Тимчасовим урядом за погодженням з УЦР. У відповідь на такі поступки УЦР проголосила, що відкладає здійснення автономії до Всеросійських Установчих зборів і відкидає будь-які самовільні кроки для її досягнення.

3. Третій Універсал – це акт-звернення конституційного характеру, прийнятий УЦР 7 (20) листопада 1917 р. Звернений до українського народу та всіх народів України. Цим актом було проголошено УНР, що зберігала зв’язок з федеративною Російською Республікою. До УНР включено Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії. Щодо інших суміжних губерній і областей, населених українцями, то їхню долю намічалося визначити в майбутньому. УЦР оголосила себе найвищим органом державної влади до скликання Всеукраїнських установчих зборів, а Генеральний секретаріат – найвищим виконавчим органом. Поряд з іншими важливими положеннями, Універсалом передбачалося скасування на території УНР приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські й церковні землі та проголошення їх власністю трудового народу. Встановлювався 8-годинний робочий день. Скасовувалася смертна кара, підлягали амністії політичні арештанти. Проголошувалися загальнолюдські демократичні права і свободи.

4. Закон „Про національно-персональну автономію” від 9 січня 1918 р. – надавалося право росіянам, полякам та євреям задовольняти свої національно-культурні потреби на території України незалежно від місця їх проживання. Водночас представники кількісно менших націй зобов’язувалися проходити складнішу процедуру визнання своїх прав на національний розвиток.

5. Четвертий Універсал – акт, яким було проголошено самостійність, незалежність і суверенітет УНР. Ухвалений у ніч на 9 (22) січня 1918 р. на засіданні Малої Ради УЦР. В Універсалі зазначалося, що УНР хоче жити у згоді з усіма державами-сусідами, УЦР зобов’язала Раду Народних Міністрів УНР вести мирні переговори у м. Брест-Литовському щодо укладення миру, визначила курс на тверду та рішучу боротьбу з більшовиками, передбачала провести соціалізацію і передачу землі трудовому народові без викупу. Визнавалися всі свободи, проголошені у Третьому універсалі, а також права всіх націй в УНР на національно-персональну автономію. Проголошуючи в Четвертому універсалі повну та абсолютну незалежність і самостійність України, УЦР заявляла, що не пориває зі своєю традиційною ідеєю федералізму і залишає в цій справі останнє слова за Українськими установчими зборами.

6. Конституція УНР – Основний Закон УНР, затверджений в останній день існування УЦР 29 квітня 1918 р. у формі Статуту про державний устрій, права і вольності УНР. Конституція УНР визначала, що вся влада в УНР „походить від народу” (ст. 22), а її верховним органом мали стати Всенародні (Верховні) збори. Найвищою виконавчою владою УНР конституція проголошувала Раду Народних Міністрів, що мала вести справи, які стосувалися всієї України, координувати та контролювати діяльність місцевих установ, не втручаючись при цьому в їхню компетенцію. Судова влада в межах цивільного, кримінального та адміністративного законодавства повинна була здійснюватись іменем УНР виключно судовими установами, рішення яких не могли змінювати ні законодавча, ні адміністративні органи влади. Вищим судовим органом є Генеральний Суд УНР. Конституція УНР утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державної символіки тощо.

Питання 2. Українська  Скоропадського та її право.

Навесні 1918 р. стало зрозумілим, що УЦР виявилася абсолютно не здатною оперативно управляти країною у складних внутрішніх і зовнішніх умовах. Дедалі очевиднішою ставала нагальна необхідність кардинального реформування всього державного механізму. У зв’язку з цим 29 квітня 1918 р. у Києві відбувався хліборобський з’їзд, організований з ініціативи Союзу землевласників, на якому колишнього царського генерала П. Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч з 29 на 30 квітня 1918 р. його прибічники захопили всі державні органи. Відбувався державний переворот, УЦР припинила існування.

В основу економічної політики гетьман поклав принципи підприємництва, приватної власності, а у сфері політичного життя – жорстку модель централізованої влади. У „Грамоті до всього українського народу” 29 квітня 1918 р. було визначено основні завдання гетьманської влади: підготування закону про вибори до національного законодавчого сейму, надання селянам права викупу землі в поміщиків, відродження свободи торгівлі, відбудова промисловості, поліпшення умов праці робітників. Однак задекларовані наміри увійшли у протиріччя з реаліями суспільного життя. Повернення земельної власності поміщикам, заводів і фабрик капіталістам, переслідування прихильників УЦР, наступ на політичні права і свободи не сприяли стабілізації політичної ситуації в країні. На вершині всенародного невдоволення в ніч проти 14 листопада 1918 р. повстала Директорія УНР – орган, створений з метою повалення гетьманської диктатури. Розв’язанню цього завдання сприяла й міжнародна ситуація. Директорія УНР уміло скористалася ситуацією. Через місяць її війська увійшли в Київ. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського припинила існування.

Державний лад. Єдиної позиції щодо форми правління Української Держави вітчизняні дослідники донині не мають. Одні вважать її перехідною від парламентської до президентської республіки, інші – конституційною монархією, де актом конституційного характеру стали оприлюднені 29 квітня 1918 р. „Закони про Тимчасовий державний устрій України”. У цьому акті з’являється змінена назва держави – Українська Держава. У гетьмана зосереджувалася вся повнота законодавчої та виконавчої влади. Він визнавався головнокомандувачем армії та військово-морського флоту. Представляв Українську Державу на міжнародній арені, здійснював помилування, міг переглянути вироки і припинити кримінальне переслідування, якщо останнє не порушувало законних інтересів громадян. Закони набирали чинності лише після затвердження його главою держави. Він затверджував і звільняв Раду Міністрів у повному складі.

У свою чергу Рада Міністрів провадила координацію та організацію діяльності центральних органів управління, її очолював голова Ради Міністрів, який особисто формував склад кабінету. Саме Рада Міністрів розробляла проекти законів, обговорювала їх на своєму засіданні та передавала на затвердження гетьманові.

У зв’язку з тим, що формування вищої судової установи відбулося за часів Центральної Ради, тому 2 червня 1918 р. гетьман переглянув Закон УЦР „Про Генеральний суд” і вніс до нього відповідні поправки. Зміни торкнулися, насамперед, організації у складі Генерального суду цивільного, кримінального та адміністративного департаментів. Кількісний і персональний склад департаментів мав затверджувати Державний сенат. При цьому лише 8 липня гетьман затвердив Закон про створення Державного сенату як „вищої в судових і адміністративних справах державної інстанції”. У ньому визначалася структура сенату, вимоги до сенаторів і порядок їх призначення. Державний сенат запроваджувався в Українській Державі з 1 вересня 1918 р.

Джерела права. Гетьманська адміністрація вдалася до скасування тих нормативно-правових актів, що суперечили політичним і соціально-економічним засадам Української Держави. Неврегульованість певних сфер державного будівництва заповнювалися законотворчістю гетьмана. Серед найважливіших нормативно-правових актів виокремлюють такі акти конституційного характеру:

1. „Грамота до всього українського народу” від 29 квітня 1918 р. – проголошувала про розпуск УЦР та її органів місцевої влади, при цьому окреслювала наміри будівництва держави на засадах приватної власності.

2. „Закони про тимчасовий державний устрій України” від 29 квітня 1918 р. – визначали структуру та принципи функціонування Української Держави на період до скликання сейму.

3. „Закон про громадянство Української Держави” від 2 липня 1918 р. – визначав належність до українського громадянства. Запроваджувався „нульовий варіант”, що передбачав визнання всіх російських підданих, які перебували в Україні на момент видання закону, громадянами Української Держави. Ті, хто вагався, мав один рік на прийняття остаточного рішення.