Тема 3. Державно-правовий розвиток України ХХ ст (стр. 1 )

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра історії держави і права

"ЗАТВЕРДЖУЮ"

Завідувач кафедри

________

“___”____________ 2015 р.

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з історії держави та права України

Тема 3. Державно-правовий розвиток України ХХ ст.

Навчальний час 2 години

Для слухачів ННІЗН

Обговорено та ухвалено на засіданні кафедри “___” _____________ 2015 року, протокол № ____.

Київ 2015

Категорія студентів: слухачі.

Кількість годин: 2 години

НАВЧАЛЬНА МЕТА: ознайомлення із закономірностями та особливостями суспільної організації населення, виникнення, розвитку і порядку функціонування національної державності та права України у ХХ – на початку ХХІ ст..

ВИХОВНА МЕТА сприяти формуванню наукового світогляду, підвищенню рівня правової свідомості та правової культури, моральних, естетичних та інших якостей особистості, національно-патріотичному вихованню курсантів

РОЗВИВАЛЬНА МЕТА: сприяти формуванню наукового світогляду, методологічних та теоретико-концептуальних засад в осмисленні курсантами юридичного фаху, підвищення якості їх історико-правової підготовки.

НАВЧАЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ: ноутбук та відеотека

НАОЧНІ ЗАСОБИ: схеми, таблиці, лекція, підручник, начально-методичний комплекс

МІЖПРЕДМЕТНІ ТА МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ

ЗАБЕЗПЕЧУЮЧІ ДИСЦИПЛІНИ: Історія України, історія держави та права зарубіжних країн, теорія держави та права.

ЗАБЕЗПЕЧУВАНІ ДИСЦИПЛІНИ: історія вчень про державу і право; галузеві та спеціальні юридичні дисципліни.

План ЛЕКЦІЇ:

2 год.

1.  Державотворча діяльність Української Центральної Ради.

2.  Українська  Скоропадського та її право.

3.  Становлення радянської влади в України. Конституція УСРР 1919 р.

4.  Правової засади входження України до складу СРСР. Конституція УСРР 1929 р.

5.  Конституції УРСР 1937 р. та 1978 р.

6.  Проблеми розвитку державності в Україні на сучасному етапі. Конституційний процес в Україні.

Література:

1. Історія держави і права України : підруч. / [А. С. Чайковський (кер. авт. кол.), В. І. Батрименко, Л. О. Зайцев та ін.] ; за ред. А. С. Чайковського. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.

2. Історія українського права : посіб. / [І. А. Безклубий, І. С. Гриценко, О. О. Шевченко та ін.] ; за ред. І. А. Безклубого. – К. : Грамота, 2010. – 336 с.

3.Іванченко Р. П. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності [Текст] : навч. посіб. для студентів ВНЗ / Раїса Іванченко. - 3-є вид., перероб. і допов. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2014. - 622 с.

3. Кузьминець О. Історія держави і права України : навч. посіб. / О. Кузьминець, В. Калиновський. – 2-е вид. допов. – К. : Україна, 2002. – 448 с.

4. Купрійчук ітарна політика українських урядів у добу національної революції (1917-1920 рр.) [Текст] : монографія / ійчук; - Київ : Вид-во Європ. ун-ту, 2014. - 377 с.

5. Терлюк І. Я. Історія держави і права України : навч. посіб. / І. Я. Терлюк. – К. : Атіка, 2011. – 944 с.

6.Україна - європейська країна [Текст] [ст. з історії Укр. держави : використ. факсим. копії рідкіс. іст. док.] / [Нац. музей історії України] ; [авт.-уклад і керівник проекту С. Чайковський ; відп. ред. Ю. Ференцева ; фото: О. Іванов та ін.]. - Київ : Балтія-Друк, 2015. - 119, [2] с. :

7. Хрестоматія з історії держави і права України : навч. посіб. / Упоряд.: А. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс та ін. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 656 с.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Державотворча діяльність Української Центральної Ради.

Лютнева революція 1917 р. створила сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху пригноблених народів Росії, в тому числі українського. Вихідною точкою процесу відродження української державності у ХХ ст. вважається створення Української Центральної Ради (далі – УЦР) на початку березня 1917 р. на спільному засіданні представників різних українських організацій, політичних партій, товариств і груп (робітничих, студентських, кооперативних та ін.). Так, перша відозва „До українського народу” за підписом „Українська Центральна Рада”, датована 9 березня 1917 р., закликала творити „своє нове вільне життя”. На одному з перших засідань УЦР її головою обрано видатного українського історика, громадського та політичного діяча М. Грушевського.

З метою легалізації свого правового статусу та виборів постійних членів УЦР 6 – 8 квітня 1917 р. у Києві проводить Всеукраїнський національний конгрес (з’їзд), на якому обрано новий склад Ради (118 осіб), її голову – М. Грушевського та його заступників – В. Винниченка та С. Єфремова. Всеукраїнський національний конгрес надав УЦР право кооптувати до свого складу нових членів, яким вона широко користувалася. З її ініціативи та за безпосередньої участі протягом травня – червня 1917 р. у Києві відбулися всеукраїнські селянські, два військові з’їзди. Усі вони висловили повну підтримку політиці УЦР, яка фактично перетворилася в загальнонаціональний представницький орган державної влади, уповноважений проявляти ініціативу у створенні крайових рад, розбудові автономії України.

Після складних переговорів у Петрограді, а потім у Києві, Тимчасовий уряд нарешті визнав Генеральний секретаріат УЦР вищим розпорядчим органом України. Однак підготовлений УЦР Статут вищого управління Україною, в якому українці домагалися автономії, Тимчасовий уряд відмовився затвердити. Замість Статуту 4 серпня 1917 р. до Києва надійшла „Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові”. У ній йшлося про перетворення Генерального секретаріату на місцевий орган, підпорядкований Тимчасовому уряду. Юрисдикція Генерального секретаріату поширювалася на 5 із 9 українських губерній: Київську, Подільську, Волинську, Полтавську і частину Чернігівської.

Новий виток посилення напруження стався після Жовтневого перевороту 1917 р. і захоплення більшовиками влади в Росії. Свого піку він досяг після ухвалення резолюції, в якій УЦР висловилася проти більшовицького повстання в Петрограді. У відповідь уряд Російської Федерації на чолі з В. Леніним 4 грудня 1917 р. направив до УЦР ультиматум, в якому, з одного боку, визнав право Української Народної Республіки (далі – УНР) на національне самовизначення, а з іншого – пред’явив низку претензій до її політики. Збройний конфлікт розпочався 10 грудня 1917 р. у Харкові з роззброєння українського бронедивізіону російськими більшовицькими військами. Українські як політичні, так і військові сили не змогли протистояти більшовицькому натиску. Тож українці вбачали свій порятунок в укладенні договору з країнами, що воювали з радянською Росією.

27 січня (9 лютого) 1918 р. після нетривалих переговорів між УНР і державами Четверного блоку було підписано Брестський мирний договір. Відповідно до його умов Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнавали УНР суб’єктом міжнародного права та зобов’язувалися надати їй збройну допомогу для боротьби з більшовиками. У своєю чергою УЦР упродовж першої половини 1918 р. мала поставити державам-союзницям значну кількість сільськогосподарської продукції. Виконуючи умови договору, війська Четверного блоку 18 лютого вступили на територію України. 1 березня разом з передовим українським загоном С. Петлюри вони ввійшли до Києва. Проте втрата соціальної підтримки всередині країни, непорозуміння з союзниками на ґрунті протилежного бачення економічного та політичного розвитку країни призвели до припинення діяльності УЦР. Останній день її існування, 29 квітня 1818 р. позначений ухваленням Статуту про державний устрій, права і вольності УНР.

Державний лад. За формою правління Україна в перший період революції була демократичною республікою, хоча й перебувала у складі Російської імперії. У той час Росія офіційно залишалася монархією, адже ніяких рішень центральних органів влади з її скасування не ухвалювалося. Лише 1 вересня 1917 р. Тимчасовий уряд проголосив Російську державу республікою.

З огляду на це, українська влада підпорядковувалася центральному органу Росії – Тимчасовому уряду. До скликання Установчих зборів в його руках зосереджувалася законодавча та виконавча влада.

Українська Центральна Рада – це представницький орган різноманітних верств тогочасного суспільства, її вищим органом визнавалися Загальні збори (сесії). Загальні збори мали скликатися один раз на місяць, однак за весь період роботи відбулося лише дев’ять сесій. З метою оперативного управління 8 квітня 1917 р. УЦР створила Комітет Центральної Ради. До нього входили Президія УЦР (голова і два заступники) та 17 членів. Комітет обирав голів комісій, що діяли у складі УЦР, її секретарів, скарбника. Він готував проекти найважливіших політичних документів, ухвалював і проголошував їх від імені Центральної Ради. У червні – липні 1917 р. відбулася реорганізація Комітету. Він став називатися Малою радою, чисельність якої зросла до 56 осіб.

Виконавчі функції покладалися на Генеральний секретаріат УЦР створений 15 червня 1917 р. Після проголошення III Універсалом УНР Генеральний секретаріат виконував обов’язки уряду України, а після ухвалення IV Універсалу був реорганізований у Раду Народних Міністрів.

Важливою складовою структур УЦР були її численні постійні та тимчасові комісії. Невпорядкованість і відсутність чіткого розмежування повноважень – основна ознака місцевих органів влади цього періоду.

УЦР не відразу взялася за створення власної судової системи. Упродовж тривалого часу в Україні продовжували діяти суди, запроваджені реформою 1864 р. Лише у грудні 1917 р. Генеральне секретарство судових справ розпочало проведення судової реформи зі створення тимчасового (до скликання Установчих зборів) Генерального суду, що складався з трьох департаментів: цивільного, кримінального та адміністративного. Члени Генерального суду обиралися УЦР таємним голосуванням, більшістю у 3/5 голосів, терміном на 3 роки. До складу вищої судової інстанції України входило 18 генеральних суддів.