Афоризми Василя Сухомлинського (стр. 1 )

Афоризми Василя Сухомлинського

• Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.

• Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

• Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.

• Любов – це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.

• Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.

• Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.

Ледача подушка

(оповідання)

Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, до дитячого садка йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері і питає Яринка дідуся:

-  І чого це я рано ніяк не прокинуся?

-  Це подушка в тебе ледача, - каже дідусь. – Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми її, винеси на свіже повітря і добряче вибий – вона й не буде ледача…

Петрик, собака і кошеня

(оповідання)

Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в сад. Бачить, біжить назустріч чорний кудлатий собака.

Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилося маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: «Захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра».

Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голову до нього і жалібно нявчить.

Собака зупинився, злякано подивився на Петрика й сховався в кущах.

Конвалія в саду

(оповідання)

Петрик уранці прийшов у сад і побачив конвалію. Зачарований дивною красою квітки, хлопчик довго стояв перед нею. «Зірву квітку, поставлю в вазу на столі, – подумав Петрик. – Красиво буде в кімнаті».

Він простяг руку, щоб зірвати квітку, та враз уявив собі: що ж станеться із садом без конвалії? Затулив долонями квітку, і в саду стало похмуро й незатишно. На зелені листки впала сіра тінь, замовкли пташки.

Петрик відтулив квітку, і на деревах знов почувся пташиний спів.

«Он яка ти, дивовижна квітко, – подумав Петрик. – Хіба ж можна тебе зривати й нести до кімнати?»

Як бджілка знаходить квітку конвалії

(оповідання)

Вилетіла з вулика бджілка. Літає над пасікою й прислухається. Чує, десь далеко-далеко дзвенять голосні дзвіночки. Летить бджілка на музику дзвіночків. Прилітає до лісу. А то дзвонить квіти конвалії. Кожна квітка – маленький срібний дзвіночок. У середині – золотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу – лунає дзвін – аж до пасіки лине. Ото так конвалія кличе бджілку. Прилітає бджілка, збирає з квітки пилок та й каже:

–  Дякую, квіточко…

А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає голівку.

Хто свічки засвітив

(оповідання)

Пішла Маринка з мамою до лісу. Був травень, усе зеленіло. Глянула Маринка на зелені крони каштанів. Радісно загорілися її оченята.

–  Дивіться, мамо, – говорить дівчинка, – на каштанах свічки горять. Хто це їх засвітив?

–  Прийдемо вранці, подивимось, – усміхнулась мама.

Рано-вранці по холодній росі прийшла мама з Маринкою до лісу. Дивиться Маринка на зелені каштани. Бачить – білочка стрибає. Ой, та це ж вона свічки засвітила. Хто їй вогнику дав? Певно, сонечко? Зійшло, дало білочці гарячу іскорку, вона й засвітила свічки на каштанах.

Я вирощу внучку, дідусю

(оповідання)

У садку росте стара вишня. Маленький хлопчик Олесь побачив вишеньку та й питає дідуся:

– Де взялася ця маленька вишенька?

– З кісточки виросла, – відповів дідусь.

–  То це донька старшої вишні?

–  Так, донька.

–  А внучка у старої вишні буде?

–  Буде, Олесю, – відповів дідусь, – якщо ти викохаєш оцю маленьку вишеньку, діждешся з неї ягідок, посадиш кісточку – то з кісточки її виросте внучка старої вишні.

Олесь задумався.

–  Я вирощу внучку старої вишні, – сказав Олесь.

Кмітливий скляр

(оповідання)

Звечора в ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво-дивне. Весь ставок покритий тонким склом. А під склом вода грає. Питається Юрко в тата:

– Хто це покрив ставок?

Сміється тато й каже:

– Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок однією величезною склянкою. Живе той скляр далеко на півночі. А тепер до нас завітав.

– Хто ж той скляр? – запитав Юрко.

– Мороз.

Хлопчик і сніжинка

(оповідання)

З неба летіла додолу сніжинка. Вона була ніжна, легка, прозора, мов пушинка. І красива, мов зірка.

На землі стояв хлопчик. Він бачив, як падає сніжинка, і думав: «Ось вона впаде комусь під ноги і її затопчуть».

– Ні, не треба падати сніжинці на землю, не треба її затоптувати.

Хлопчик простягнув долоню. Він хотів приголубити сніжинку, а вона впала на добру, теплу його руку й розтала. Хлопчик із жалем дивиться на долоню. А там блищить крапелька, мов сльозинка.

Для чого півневі гребінець

(казка)

У нашого півня червоний гребінець. Уночі, як тільки кури посідають на сідало, він бере свій гребінець і розчісує свого барвистого хвоста. Через те і хвіст у нього такий пишний. Розчесавши хвоста, півень кладе гребінець на голову. А вдень ходить, розпустивши хвоста.

Їжачок і світлячок

(казка)

Ішов лісом їжачок. Ніс яблуко на своїх голках. Раптом бачить – щось світиться, а то такий пеньок. «Дай, – думає їжачок, – візьму шматочок пенька, буду ввечері світити, бо діти маленькі в темряві бояться». Узяв він світлячка, приніс додому. Світліше стало в гнізді у їжачка. Дітки-їжаченята зраділи:

– Ой, як світло тепер у нас. Будемо малюнки розглядати.

Два метелики

(казка)

Над зеленим лужком літали два метелики. Один білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик говорить:

–  Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку. А червоний метелик і собі хвалиться:

–  Ні, мої крильця красивіші, бо я схожий на сонце.

Зайшло сонце, настала ніч. Обидва метелики посіріли.

Найгарніша мама

(казка)

Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого – некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого.

Побачили та й питають, дивуючись:

–  Хто ти такий? Де ти взявся?

–  Я – Совеня, – відповідає мале. – Я випало з гнізда, не вмію літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.

–  Хто ж твоя мама? – питає Соловей.

–  Моя мама Сова, – гордо відповідає Совеня.

–  Яка ж вона? – питає Дятел.

–  Моя мама найгарніша.

–  Розкажи, яка ж вона, – питає Дрізд.

–  У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, – відповідає з гордістю Совеня.

–  Ха-ха-ха! – зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. – Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.

–  Неправда! – закричало Совеня. – Мама в мене найгарніша.

Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.

Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.

Велике і мале

(казка)

У корови Лиски народилось Телятко. Воно ще маленьке, але вже вибрикує. Припало Телятко до матері, напилось молока, й захотілось Теляткові погуляти.

Пішло воно по двору, дивиться – сидить маленьке звірятко. Доторкнулось телятко до маленького звірятка, а на ньому пух м’який-м’який, ще м’якіший, ніж материнське вим’я.

Дивиться маленьке звірятко на величезного звіра – теля, прищулилось і сидить собі тихо-тихо.

–  Хто ти такий? – запитує Телятко.

–  Я стара Кролиця, – відповідає маленьке звірятко.

–  Невже ти стара, Кролице? – здивувалось Телятко. – Значить, у тебе й дітки є?

–  Є в мене маленькі дітки – кроленятка. – А ти хто?

–  Я маленьке Телятко, відповіло Телятко, – я тільки що народилось.

–  Невже ти тільки що народилось? – здивувалась стара Кролиця. – Дивно: ти ж ще маленьке, а вже таке велике?

–  А ти вже стара мати, а така маленька, – ще більше здивувалось Телятко. – Невже все на світі таке дивне?

Жаба, що співала по-журавлиному

(казка)

Сподобалося жабі, як журавель співає. Сидить вона в болоті, слухає журавлиний спів і думає:

«Навчуся співати по-журавлиному, буду не така, як усі жаби. Хай дивується весь жаб’ячий рід».

Довго вчилася жаба співати по-журавлиному і таки навчилася. Розмовляють з нею жаби по-жаб’ячому, а вона мов не розуміє, відповідає по-журавлиному. Розгнівалися жаби й кажуть своїй подружці:

–  Ти ж така жаба, як і ми, то чому ж не хочеш говорити по-жаб’ячому?

А жаба відповідає:

– Може, у мене виростуть крильця і я полечу, як журавель.

Як починається осінь

(казка)

Осінь – дочка Діда Мороза. Старша дочка, бо є ще в нього молодша доня – Весна. В Осені коси заквітчані пшеничними колосками й червоними ягідками калини. Ходить Осінь лугами, берегами. Де зітхне, там холодом війне.

Любить Осінь ночами сидіти на березі ставка. А вранці над водою піднімається сивий туман і довго не розходиться. Оце й починається Осінь.

Бояться Осені пташки. Як тільки побачать її ластівки, злітаються і про щось тривожно радяться. А журавлі піднімаються високо в небо й тривожно курличуть.

Любить Осінь заходити в садки. Доторкнеться до яблуні – яблука жовтіють.

А дятли радіють, зустрівшись із Осінню: голосно щебечуть, перелітають із місця на місце, шукають поживи на деревах.

Сьогодні теплий, сонячний день. Низько стоїть сонце – світить, але не дуже гріє. Сіла старша донька Діда Мороза під стогом сіна, розплітає косу, гріється. Співає пісню про срібні павутинки.

Як зайчик грівся взимку проти місяця

(казка)

Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець із яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить: