Полковник "Гузар" - лицар ідеї і чину (стр. 1 )

Михайло Колодзінський

ПОЛКОВНИК "ГУЗАР" - ЛИЦАР ІДЕЇ І ЧИНУ

Видання книги, котру ти, шановний читачу, тримаєш у руках - не випадковість. Ідея її перевидання виникла у нас вже давно і потреба в тому, щоб праця Колодзінського побачила світ є нагальною і незаперечною. Колодзінський є для нас яскравим прикладом воїна ідеї і чину, чільним теоретиком і практиком Української Національної Революції. З нагоди 70-річчя ОУН, 60-ї річниці з дня постання Карпатської України та героїчної загибелі полковника М. Колодзінського праця "Українська воєн­на доктрина" нарешті побачила світ.

Народився Михайло Колодзінський (згодом полковник "Гузар") на західноукраїнських землях у 1902 році. Уже 20-річним юнаком став на шлях революційної боротьби за Українську Державу, вступивши до лав Української Військової Організації (УВО), потім ОУН, вишколювався на її таємних військових курсах. У 1932-33рр. очолив військову референтуру Крайової Екзекутиви ОУН. Добре усвідомлюючи роль і значення військової підготовки членства ОУН, а також необхідність вироблення національної військової доктрини, наполегливо працював над різними темами з військової ділянки Ґрунтовна праця "Українська воєнна доктрина" (1935-1937) - вагомий результат його роботи в цій галузі.

У 1938 році, коли на Карпатській Україні активізувався рух за самостійність, Михайло Колодзінський був одним із перших, хто пішов підтримати закарпатських братів. В цей час з'явля­ється його праця '"Воєнне значення і стратегічне положення Закарпаття".

У 1939 році, коли Карпатська Україна оформлювалася в окрему державу й готувала своє військо, М. Колодзінський був там разом з побратимами Романом Шухевичем "Щукою" та Зеноном Коссаком. У день проголошення незалежності Карпат­ської України 15 березня 1939р. на неї напали війська фашист­ської Угорщини. На вимогу загарбників капітулювати без спротиву прозвучала відповідь, котра стала девізом кожного члена ОУН: "В словнику українського націоналіста немає відповід­ника для означення терміну "капітуляція". Ворог може перемогти нас у лютому бою, але примусити здатися - ніколи". Так Україна перша поставила збройний спротив коричневій чумі. Колодзінський став шефом штабу "Карпатської Січі", тісно співпрацюючи з поручником "Щукою" та іншими членами ОУН. Карпатські січовики мужньо протистояли десятикратно переважаючим силам ворога, але брак зброї і набоїв, а також підтримка мадярів гітлерівською Німеччиною були причинами, що січовики не змогли перемогти окупантів. Багато з них загинуло в лютих боях, багатьох озвірілі мадяри помордували в полоні.

Полковник Михайло Колодзінський разом з Зеноном Коссаком і кількома пішими січовиками після тяжких боїв попрямували до Солотвини, плануючи нову тактику боротьби - парти­занську, щоби невеликими відділами непокоїти ворога і вини­щувати його, раптово завдавати дошкульних ударів і зникати, появляючись знову в цілком несподіваних для нього місцях. Але цим планам не дано було здійснитися. Захланні на чуже мадяри схопили патріотів і, нехтуючи міжнародні воєнні закони, роз­стріляли полонених українців.

Так загинув видатний український військовик, чільний діяч ОУН полковник М. Колодзінський, залишивши для нас свої пра­ці з ділянки військової стратегії і наказ віддати всі сили в обороні рідної землі - України.

Праця, котру ми сьогодні пропонуємо до вашої уваги, вперше побачила світ у 1940 році, вдруге була видана за кор­доном у 1957 році. Наше, третє видання, подаємо в дещо скороченому варіанті, з технічних причин, але переконані, що і сьогодні "Українська воєнна доктрина" знайде свого читача, ідеї Колодзінського знайдуть широкий відгук в серцях послідовни­ків, втіляться в їх Чинах.

Слава Україні! Слава Героям!

Віктор Рог, Голова Молодіжного Конгресу Українських Націоналістів

ВІД ВИДАВНИЦТВА

(Передмова до першого видання 1940 р.)

„Українська воєнна доктрина", яку оце даємо читачам у руки, це перша того роду праця в українській мові.

Праця ця постала між 1935 і 1937 рр. і, хоч як основне зміни­лися з того часу політичні відносини на Сході Европи, всі підставові думки, на яких спирається воєнна доктрина полк. М. Колодзінського, не втратили й досі своєї актуальності. Сьогод­ні, коли перестали вже існувати польська, румунська й чеська окупаційні влади на українських землях, історичним матеріалом у праці автора стали тільки ті роздали, що торкатися деталів, а не головних напрямних організування боротьби проти західних ворогів України. Сталось це тому, що автор, стоячи на націоналістично-соборницькому становищі, не втрачав з очей питомої ваги основного масиву українських земель - Східної України в означуванні відношення України до сусідніх держав і пере­ходова стадія політичного поневолення України різними оку­пантами не змогла заслонити перед ним вікової історичної ролі України, як основного чинника тривалого і справедливого ладу на Сході Европи. Події, що відбувалися в останніх десятиліттях на землях України, і визвольна боротьба українського підпілля проти чужонаціональної влади захопили й полонили його ще в молодечих роках і з того часу бере він активну участь у націо­нальному русі, спершу як член УВО й ОУН, згодом як військо­вий референт Крайової Екзекутиви ОУН у Львові, а врешті як полковник і шеф штабу Армії Карпатської України. І хоч полк. Колодзінський, цей великий романтик і ентузіаст революційної боротьби, віддав усе, що мав, включно з своїм життям, для боротьби проти західних ворогів України, та увесь час ясно бачив, що історичні вирішення будуть не на прикордонних землях, але на широких степах України. За українську владу у Львові боровся друг Колодзінський („Кум"), за нашу столицю в Хусті згинув полк. “Гузар", але про золотоверхий Київ, мріяв романтик „Мішко". Східна Европа, терени замешкані понево­леними Москвою азійськими народами, воєнні рейди Олега, Ігоря, Святослава були завжди в осередку уваги автора „Воєнної доктрини". Там, на широких східньо-европейських і азійських просторах лежать невикористані до цього часу політичні можли­вості важливої ролі України у визволенні других народів і забезпеченні цілого простору перед московським загарбницьким імперіалізмом, - а в Києві - ключ для їх розв'язки. Вказує на це довговічний, призабутий нами досвід історії української держави. Революційна боротьба є початком не тільки озброєння маси, але початком творення збройної, воєнної сили, початком органі­зації української армії для завдань, що чекають на нас на Сході Европи.

На потребу організувати українську армію ставив полк. М. Колодзінський якнайсильніший натиск за увесь час своєї органі­заційної роботи. Бувши сам по крові вояком, що поблажливо, а то й легковажно ставився до невояків, майбутній полк. „Гузар" завжди звертав увагу, що справжнє державне відродження нерозривно зв'язане з приявністю й діянням осередку військової сили, і підносив державно-творче значення Запорізької Січі, роль Міхновського й вартість лицарських чеснот. Одначе дале­кий був друг „Кум" від думки скоротити роль політично-виз­вольної організації до функції підземного війська.

Не було в нього механічно-технічного розуміння революції. Наша боротьба - це політична боротьба. Українська національна революція - це не саме скинення ворожого ярма з своєї шиї, не бунт раба проти пана. Проти такого вузького розуміння наших завдань автор боровся увесь час, стягаючи на себе назву роман­тика серед своїх друзів, для яких закриті були ширші політичні горизонти. Наша революція - це початок здійснення історичної місії України, ми несемо визволення слабшим від нас народам Сходу Европи, за те приєднуємо їх до нашої системи свобідних політичних союзів і силою тієї політичної співпраці здобуваємо для України належне їй місце в укладі політичних сил нової Европи. Не за саме прогнання чужинця з нашої землі, а за вищу, належну нашому народові рангу між народами світу йде наша боротьба. Так розумів цілі нашої революції М. Колодзінський, коли писав: „Хочемо витрати війну, велику й жорстоку, війну, яка зробить нас володарями Східної Европи". Прогнання наїзника з нашої землі не розв'язує справи. Ворога треба перемогти на його власній землі, а тоді щойно неволені ним народи полі­тично тяготітимуть до Києва, а не до політичних осередків істо­ричних ворогів України. Тоді в їх власному державному інтересі буде вести узгіднену з Україною, а не проти українську полі­тику, а збіжність державних інтересів України й інших народів Сходу Европи створить нову політичну силу, новий вирішний чинник міжнародної політики. За таку ціну йде бій, а не тільки за прогнання чужинців з Хусту, Києва чи Львова. Такі думки лягли в основу його воєнної доктрини.

„Українська воєнна доктрина" складається з трьох частин. Першу, історично-політичну частину, доступну для ширшого загалу видаємо друком, надіючись, що зацікавить вона вивчати й поглибляти порушену автором проблематику. Друга частина подає з погляду воєнної географії розгляд кордонів України. Третя - обговорює стратегію нашої визвольної війни.

Доля не судила полк. Колодзінському перевести в життя свою воєнну доктрину. На землі князя Лаборця настали великі дні, в забутих лісах Карпатської України воскресали привиди лицарської слави. І „Кум" - великий романтик і Дон-Кіхот гали­цького підпілля, пішов за зовом крови. Десь поза Києвом ввижа­лися йому далекі високорівні Паміру, Каспійські води, бавов­няні поля на шляхах Святослава, що ждали на українські бойові знаки... Але тут на відвічній землі українській рішалась справа чести українського імені. І “Гузар" кинувся організувати зброй­ну оборону нової карпато-української держави. Дня 14 березня 1938р. іменований полковником і оперативним шефом Штабу Армії Карпатської України, полковник Гузар узяв на себе прак­тично цілу оборону незахищених кордонів вільної держави. Держава Карпатської України творилася так, як завжди твори­ться українська держава: без зброї, без набоїв, без допомоги ні від кого, в боротьбі на два фронти - на цей раз проти мадярів і чехів для відміни - і як завжди з третім ворогом за плечима, готовим до скоку, та з диверсією озброєних польських банд у нутрі держави. Боротьба за владу була безнадійна. Осталася тільки боротьба за честь Карпатської України. Остався той са­мий вибір, як колись Крутянцям... „Бо коли вже нема розумного виходу з тяжкого положення, - писав колись автор „Воєнної доктрини", - то треба вміти вмерти по геройську, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь".