Тема 11. Суспільство як соціальний процес (стр. 4 )

В цьому випадку «нація» трактується як сукупність громадян однієї держави, якій властиве усвідомлення своєї єдності.

Поняття «громадянське суспільство» включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, тобто економічних, моральних, культурно-духовних, релігійних, національних.

Громадянське суспільство – це сфера спонтанного самовиявлення вільних індивідів і асоціацій, а також організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади

Економічною основою громадянського суспільства виступає власність у всьому різноманітті її форм, перш за все, – приватна, кооперативна, асоційована, колективна і т. п. Вона забезпечує реальну економічну свободу, без якої неможлива ні політична, ні соціальна свобода.

Громадянське суспільство – це постійно функціонуюча організація людей, які об'єднані довкола самостійно обраних цілей. Саме громадянське суспільство гарантує кожній людині вільний вибір свого економічного буття, стверджує пріоритет прав людини, виключає монополію однієї ідеології, одного світогляду, гарантує свободу совісті. І держава, і громадянин взаємно відповідальні за верховенство демократично ухвалених законів, за долю Батьківщини.

Структурно громадянське суспільство виступає підсистемою суспільства як цілого, яка збігається з соціальною сферою суспільного життя. Як підструктура громадянське суспільство має складну внутрішню структуру, в яку входять компоненти інституційного характеру і певний тип культури.

Громадянське суспільство повинне грунтуватися на волі, рівноправ'ї, самоорганізації і саморегулюванні. Держава не повинна підкорятися служінню громадянському суспільству і направляти свою діяльність на гарантування рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості.

Під громадянським суспільством найчастіше розуміють або просто людське суспільство, або ті форми соціальності, які чинять вплив на політику, або опозиційні державі суспільні групи. В будь-якому разі, основне призначення громадянського суспільства полягає в тому, що воно знімає напруження між державою, локальними соціальними групами та індивідами, що неминуче виникає у міру розширення суспільного простору і поглиблення соціальної диференціації. Модель, в якій громадянське суспільство і держава співпрацюють одне з одним, вважається найбільш оптимальною, проте умовою її дієвості є відносна однорідність інтересів та ціннісних установок індивідів і соціальних груп.

Схема 85. Інститути громадянського суспільства

У вітчизняній літературі нерідко виявляється синонімічність понять «громадянське суспільство» і «політична демократія», хоча насправді поняття «політична демократія» більшою мірою характеризує політичний режим, а «громадянське суспільство» – це соціологічний опис особливого типу суспільства і його взаємин з державою.

«Відкрите суспільство» і «громадянське суспільство» часто розглядають як супідрядні поняття. Перше вказує на ту обставину, що суспільство, як і всяка відкрита система в природі, володіє засобами самоорганізації і самоудосконалення. В якості вищих цінностей відкрите суспільство визнає владу закону, свободу людини, існування без насильства. Ця ідея сформульована Карлом Поппером в праці «Відкрите суспільство і його вороги». Поняття «громадянське суспільство», в першу чергу, має на увазі спосіб здійснення і взаємозв'язку всіх видів законодоцільної людської активності, що є автономною від влади і виступає джерелом суспільного розвитку.

Враховуючи різнонаправленість приватних інтересів, громадянське суспільство не в змозі взяти на себе владні функції, але воно є сукупністю неурядових інститутів, досить сильних для того, щоб бути противагою державі.

У політичній сфері завдання формування нації належить громадянському суспільству, в той же час завдання стабілізації цього процесу – державі. Якщо зміст поняття «держава» складає сфера реалізації загальнозначущих інтересів соціальних груп, класів, етносів, то зміст громадянського суспільства – сфера реалізації повсякденних інтересів індивідів. Якщо держава спирається на конституцію, владу, примус, право, то в якості засобів реалізації цілей громадянського суспільства можуть виступати лише переконання, правові і моральні норми, традиції, звичаї, мистецтво та ін.

Основою держави виступають політичні інститути, органи законодавчої, виконавчої та судової влади, політичні лідери і політична еліта. Основою громадянського суспільства визнається вільний індивід з його невід'ємними правами і неполітичні організації, за допомогою яких він їх реалізує. Політичні сили (партії, рухи, групи тиску і т. п.) виступають сполучною ланкою між державою і громадянським суспільством.

Схема 86. Взаємодія держави і громадянського суспільства

Можливі два варіанти взаємодії громадянського суспільства і держави:

1) громадянське суспільство генетично і функціонально передує правовому. Державна влада, виступаючи в якості об'єкта впливу з боку політично активної громадськості, реалізує її ініціативи у формі законів. Цей варіант носить ідеально належний характер, теоретично можливий;

2) реалістичнішим варіантом є інший: правова держава не «визріває» з надр громадянського суспільства, а проголошується такою, що «існує» і сама ініціює формування громадянського суспільства.

В будь-якому разі – органічному «визріванні» інститутів громадянського суспільства або їх оформленні «зверху» – очевидною є активна роль держави у політичному і законодавчому забезпеченні реформування і функціонування громадянського суспільства.

Забезпечення прав людини, їх реальний характер визначаються двома чинниками: наявністю громадянського суспільства і правової держави.

Можна виділити три типи взаємин громадянина і держави:

• патерналістський, етатистський – ототожнення суспільства і держави, розуміння громадянина як «гвинтика» складного державного механізму; заперечення прав і свобод громадянина; встановлення повного державного контролю за життям громадянина; визначення державою статусу і прав громадянина. Цей тип довгий час панував у Радянському союзі;

• індивідуалістичний, ліберальний – визнання того, що вільний громадянин є джерелом всякої державної влади; пріоритет індивіда по відношенню до держави; обмеження самостійності громадянина об'ємом його прав і свобод; обмеження держави громадянським суспільством, мінімізація її функцій. Цей тип традиційно складався в Західній Європі, США та інших країнах на основі ідеї про державу як суб'єкта ствердження моральності (Платон, Аристотель, Гегель), досягнення загальної безпеки (Гоббс), охорони права приватної власності (Локк), досягнення суспільного блага (Гроцій), ствердження загальної свободи (Руссо, Лассаль);

• комунітаризм – з одного боку, протистоїть лібералізму і піддає критиці його засадничі ідеї: індивідуалістичне розуміння особи; ліберальний універсалізм; атомістичне уявлення про суспільство, а звідси – пріоритет прав людини над іншими цінностями; процедурний характер ліберальної демократії; пріоритет приватного життя над прилюдною.

З іншого боку, комунітаризм протистоїть і колективізму, який, з цієї точки зору, означає одноманітність, конформізм і схильний до репресій по відношенню до індивіда. Таким чином, комунітаризм базується на ідеях розвитку індивідуальності, толерантності, плюралізму. (А. Макінтайр, М. Уолцер, М. Сандел, Ч. Тейлор та ін.)

Громадянське суспільство є сферою, яка в максимальній мірі сприяє самостійній активності громадян і вільному розвитку особи, що веде до пріоритету інтересів особи і суспільства в цілому в їх стосунках з державою. Правова держава, що забезпечує верховенство законів і гарантує забезпечення прав і свобод людини і громадянина, виступає неодмінною умовою існування громадянського суспільства.

Останнє може існувати лише у демократичній політичній системі, оскільки вона є механізмом реалізації найважливіших прав і свобод людини і громадянина.

Демократична політична система характеризується розгалуженою внутрішньою структурою громадських організацій, органів місцевого самоврядування і управлінських державних органів, що гарантують дотримання цих прав і свобод.

Свого часу Гегель запропонував виразну формулу імперативності етики громадянського суспільства: «Будь особистістю і поважай інших як особистостей».

Цей імператив розширює моральні горизонти (коло ближніх) до спільного громадянства. У складі норм етики громадянського суспільства на передній план виходять вимоги моральної, а не лише правової рівності, а також норми, що передбачають повагу до власності, дотримання правил чесної ринкової гри, контрактної педантичності, табу на нерозбірливість у засобах конкурентної боротьби.

В етиці громадянського суспільства основною є вимога поєднувати конкурентний потенціал з потенціалом кооперативним, ринкову орієнтацію – з орієнтацією на добровільне обмеження економічної поведінки, недопущення її соціально образливих форм.

Етика громадянського суспільства змінюється разом із змінами в суспільстві. При переході до постіндустріальної цивілізації посилюється підлеглість діяльності особи інституціалізованим цілям і нормативам організацій, їх регламентам.