Актуальні питання роботи бібліотеки вищого навчального закладу (стр. 7 )

В основі розстановок формального типу перебуває групування документів не за змістом, а за формальними ознаками: рік, місце, мова, формат видання тощо. Їх використовують переважно для розстановки великих бібліотечних зібрань. Вони також застосовуються при упорядкуванні окремих видів документів: газет, журналів, електронних носіїв.

Алфавітна розстановка передбачає упорядкування документів на полицях в алфавітному порядку прізвищ авторів або перших слів назв, якщо автор невідомий. Цей спосіб розставляння дає змогу чітко додержуватися алфавітного порядку в фонді, зібрати на полицях разом всі самостійні видання творів одного автора, всі номери тієї чи іншої газети або журналу і в разі їх запиту подати читачеві прямо з полиці без попередньої довідки в каталозі. В практиці бібліотек алфавітна розстановка використовується як основна і як допоміжна. Як основна вона застосовується в бібліотеці переважно лише для розставлення певних спеціалізованих фондів: журнального, газетного, обмінного та дублетного. Як допоміжна найчастіше зустрічається в сполученні з систематичною і утворює найпоширенішу з розстановок – систематично-алфавітну, де другою ознакою після галузі знань є місце даної книги в алфавітному рядку цього ділення. Алфавітне розставлення здійснюється за допомогою авторських таблиць.

Суть хронологічної розстановки полягає в тому, що документи на стелажах розставляють за роками (часом) їх видання. Найчастіше вона застосовується для розстановки журнального, газетного (крім поточних видань) і депозитарного фондів. Як основну її застосовують головним чином у вигляді хронологічно-алфавітної або хронологічно-нумераційної розстановки. Ця розстановка дає змогу відокремити нові видання від попередніх.

Географічна (топографічна) розстановка – це розміщення документів за місцем видання або за назвою місць, яким присвячений зміст документа. У масових бібліотеках географічна розстановка як допоміжна застосовується для розміщення фонду художньої літератури зарубіжних країн.

Мовна (лінгвістична) розстановка – це розставлення документів за мовою видання.

Найбільш поширеною розстановкою формального типу є форматне розташування, суть якого полягає в тому, що документи розміщують на полицях за форматами, беручи до уваги висоту документа. Нумераційна розстановка – це формальне розташування за номерами, які присвоюють документам у порядку їхнього надходження до бібліотеки або відповідно до номерів, що присвоюють документу під час реєстрації в бібліотеці та видавничими установами (стандарти, описи винаходів). Ця розстановка найбільш проста у використанні, перспективна для автоматизації процесу зберігання фондів. Існує кілька її різновидностей: інвентарна, власне нумераційна або порядкова та кріпосна.

Суть кріпосної розстановки полягає в тому, що за кожним документом у бібліотеці закріплюють певну кімнату, шафу, полицю і місце на полиці. Кріпосне розташування буває політичного та шафового типу. Отже, перевага формальних розстановок полягає в економному витрачанні корисних площ фондосховищ, простоті, перспективності для автоматизації процесів зберігання та використання фонду. Але їм властиві і прорахунки. До істотних з них належить те, що формальне розставлення не враховує зміст документів, унаслідок чого документи різного змісту будуть міститися на полицях поруч, а близькі за змістом і навіть однакові примірники, які надійшли до бібліотеки в різний час, можуть опинитися далеко один від одного. І, нарешті, застосування будь-якої формальної розстановки доцільне лише в тому разі, коли в бібліотеці є складені зразкові каталоги на увесь фонд.

Таким чином, семантичні та формальні розстановки дуже різноманітні, мають як переваги, так і прорахунки. Тому в бібліотеках використовують не лише якийсь один спосіб розміщення, а кілька способів, тобто систему розстановок, яка має забезпечити повне розкриття, ефективне використання та зберігання фонду.

Література

1.   Библиотечные фонды / . – М.: Книжная палата, 1992. – 199 с.

2.   Библиотечный фонд: учебник / . – М.: Книжная палата, 1991. – 271 с.

3. Бібліотечні фонди: навч. посібник / . – 1993. – 110 с.

УДК 027.7

ББК 78.3

І. В. Халеп, бібліотекар І категорії

Наукової бібліотеки ЧДІЕУ

Книга як основний різновид видання

Люди перестають мислити, коли перестають читати.

Д. Дідро

Сьогодні я хочу поговорити про такий носій інформації, як книга. У зв’язку з активною інформатизацією і комп’ютеризацією суспільства може здатися, що книга відійшла на задній план, але це не так. Мій виступ носитиме швидше пізнавальний характер, ніж науковий. Сподіваюсь, кожний дізнається для себе щось нове. Спочатку коротко звернемось до історії книги.

Книга - одне з найбільших чудес, створене людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, свою всю мудрість вони довірили книгам. Книги відкривають нам світ, допомагають уявити минуле, заглянути в майбутнє.

Історія книги

Давнина

Усна передача - найдавніший спосіб передачі знань в історії людства. Після винаходу стародавніми цивілізаціями систем запису люди почали використовувати для письма майже все, на чому можна писати - глиняні таблички, кору дерева, листи металу і т. п. Перші книги писали на листях, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі.

У Давньому Єгипті для запису, з часів Першої Династії, користовувався папірус (вид паперу, зробленого із стебел однойменної рослини). Однак першим свідченням вважають бухгалтерські книги Короля Неферіркаре Какйя П'ятої Династії (приблизно 2400 до н. е.). Окремі листи папірусу, для зручності зберігання, склеювалися в сувої. Ця традиція набула широкого поширення в Стародавній Греції та Давньому Римі. Згідно з Геродотом, фінікійці принесли писемність і папірус в Стародавню Грецію близько X або IX століття до н. е. Грецьким словом для папірусу як матеріалу для записів стало «Бібліон», а для книги - «Біблос». Від слова «Біблос» утворилося слово бібліотека, яке походить від назви фінікійського портового міста Біблос, через який папірус експортувався до Стародавньої Греції.

Старовинні рукописи

Сувої папірусу були ще поширені, коли в I столітті н. е. з'явилися старовинні рукописи, як свідчать розкопки в Помпеях. Поступово їх стали використовувати все частіше і частіше; перша письмова згадка про рукописи як різновид книг відноситься до кінця I століття. У язичницькому світі рукописи не знайшли визнання і тільки з християнством були популяризовані і отримали широке розповсюдження.

Спершу старовинні рукописи використовували для ведення бухгалтерії, але, з розвитком пергаменту в III столітті н. е., поступово почали витісняти папірус. Це відбувалося вже в християнському світі. Причин прийняття рукопису як основного виду книг декілька: він економічний, оскільки можна використовувати обидві сторони аркуша; його легко сховати, він був зручний і доступний.

Найдавніші рукописні книги в Україні з’явилися у період Київської Русі із запровадженням християнства. У першій половині ХІ ст. князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі скрипторій (майстерню для переписування книг), забезпечений великою бібліотекою, кваліфікованими писарями і художниками. Давні книги переписувались уставом – високим, урочистим письмом, що передбачало пропорційність кожного знака. Робота переписувачів була дуже повільною і вимагала скрупульозного виконання.

Середньовіччя

Падіння Римської імперії в V столітті зменшило її культурний вплив на решту світу. У Західній Римській імперії традиції письма латинню зберігали в монастирях. Перед винаходом і впровадженням друкарської машини майже всі книги переписувалися вручну, що робило книги дорогими і рідкісними. Існувало чотири типи переписувачів:

- «копірувальники», вони мали справу з масовим виробництвом і з кореспонденцією;

- «каліграфи», які мали справу з виробництвом важливих книг;

- «коректори» зіставляли і порівнювали закінчену книгу з рукописом, з якої її копіювали;

- «художники», які малювали червоні літери; і «ілюмінатори», які малювали ілюстрації.

У VII столітті ірландські ченці ввели пропуски між словами. Це полегшило їм читання, оскільки вони не дуже добре знали латину. Але до XII століття пропуски так і не набули широкого поширення.

У перших книгах для сторінок використовували пергамент або веленевий папір (шкіру теляти). Обкладинки були зроблені з деревини і покриті шкірою. Оскільки висушений пергамент погано формується, книги були оснащені затискачами або обв'язкою. За часів пізнього Середньовіччя, коли з'явилися перші громадські бібліотеки, книжки часто приковувалися до книжкової полиці або столу, щоб запобігти крадіжкам. Цей спосіб використовувався до XVIII століття.

Перші книги переписувалися в основному в монастирях, по одній за раз. З розвитком в XIII ст. університетів, попит на книги зріс і з'явився новий спосіб копіювання. Книги поділялися на окремі листи («пеціа»), які видавалися копірувальникам. Таким чином, значно збільшувалася швидкість виробництва книг.

На початку XIV століття в Західній Європі з'явилася ксилографія (вона була розроблена задовго до цього на Сході). У ксилографії матриця із зображенням сторінки вирізувалася зі шматка деревини. Її можна було занурити в чорнило і використовувати, щоб зробити кілька копій сторінки. Але створення книги було копітким процесом, тому що для кожної сторінки потрібно було робити своє різьблення. Крім того, дерево було недовговічне - воно легко стиралася і тріскалося.

Китайський винахідник Пі Шенг розробив набірну керамічну матрицю імовірно в 1045 р., але прикладів його печатки не збереглося. Він викладав символи в дрібний піддон, покритий розплавленим воском. Потім прикладав дошку і натискав на неї, поки всі символи не вирівнювалися до одного рівня. Коли віск охолоджувався, він використовував цей піддон для друку.

30 вересня 1452 року в друкарні Йоганна Гутенберга вийшла в світ перша в Європі справжня солідна книга - Біблія. За першим разом було надруковано 180 примірників Біблії, з яких дотепер залишилося тільки 48.