Поняття і особливості методології теорії права і держави (стр. 10 )

· Систематичне тлумачення — з'ясування змісту і змісту правових вимог у їхньому взаємному зв'язку, у зв'язку з їхнім місцем і значенням у даному нормативному акті, інституті, галузі і всій системі права в цілому. Усі норми мають потребу в систематичному тлумаченні, особливо норми відсильні і бланкетні.

· Історико-політичне тлумачення — з'ясування змісту законодавчої волі в зв'язку з історичною обстановкою видання акта; розміщенням політичних сил; соціально-економічними і політичними факторами, що обумовили ініціативу і саму появу акта.

· Телеологічне (цільове) тлумачення правових актів спрямовано на встановлення цілей його видання: безпосередніх, віддалених, кінцевих.

· Спеціально-юридичне тлумачення — сукупність прийомів, що відокремилися від інших способів тлумачення в зв'язку з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних засобів і прийомів вираження волі законодавця.

Результати використання всіх способів обумовлюють обсяг тлумачення. По обсязі тлумачення підрозділяється на три види: адекватне (буквальне), обмежувальне, розширювальне.

Як правило, має місце адекватне тлумачення. Обмежувальне і розширювальне допускаються завжди при одній неодмінній умові — розбіжності дійсного (сьогодення, справжнього) змісту норми з буквальним. Норма витлумачується чи ширше вже буквального її змісту, але обов'язково відповідно до того, що знайдено в підсумку з'ясування щирого змісту норми.

Визначальним моментом у визначенні видів роз'яснення правових актів є суб'єкт — особа чи орган, що дає це роз'яснення.

Офіційне тлумачення чи дається тим органом, що видав даний акт (і тоді воно зветься автентичного), чи ж органами, на які покладений обов'язок тлумачити чи закони інші нормативні акти (легальне тлумачення). Акти офіційного тлумачення обов'язкові для правозастосувачів.

Серед актів офіційного нормативного тлумачення виділяються акти конституційного тлумачення. У багатьох державах його дає конституційний суд.

Суб'єктами офіційного автентичного тлумачення можуть виступати всі державні органи, що організують процес реалізації права. Коло їх широке, тому юридична чинність актів тлумачення неоднакові.

Вищою юридичною чинністю володіють акти тлумачення парламентських органів і вищих судових інстанцій, якщо вони уповноважені на тлумачення законів.

У зв'язку зі здійсненням виконавчо-розпорядницьких функцій, організацією правовідносин і контролем за дотриманням законодавства тлумачення підзаконних актів здійснюють уряд, міністри й інші виконавчі органи.

У правоохоронній сфері велику роль грають роз'яснення (інструктивні і директивні листи, накази й інструкції) таких відомств, як Міністерство юстиції. Вищий арбітражний суд, прокуратура, органи внутрішніх справ. Більшість з них є внутрішньовідомчими, але є і такі роз'яснення, що приймаються до посібника громадянами. Такі, наприклад, офіційні роз'яснення органами внутрішніх справ правил дорожнього руху.

Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим. Сила його тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості. Відповідно виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами; компетентне, котре дається знаючими в праві людьми (фахівцями); доктринальне, вихідне від учених, що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку.

У залежності від сфери дії актів роз'яснення правових норм проводиться розподіл тлумачення на нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення споконвічне призначено для поширення його результатів на невизначене коло осіб і випадків. Воно, подібно правовій нормі, має абстрактний характер, тобто не прив'язується до конкретної ситуації.

Казуальне тлумачення, навпроти, викликано цілком визначеним випадком і переслідує основною метою правильне рішення саме даної справи.

26. Галузь та інститути права (поняття, ознаки).

Галузь права - відносно самостійна сукупність юридичних норм, що регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин і воло­діє тільки їй властивим режимом правового регулювання. Як раніше вказувалося, підставою формування галузей права є режим правово­го регулювання, що визначається поєднанням предмета, мети, мето­ду, способів, типу правового регулювання.

Ознаки галузі права:

1.  охоплює певну якісно однорідну сферу суспільних відносин;

2.  має відносно самостійну сукупність юрид. норм - диспозицій (прав і обов'язків), що визначають умови їх реалізації, та своєрідних санкцій;

3.  відзначається своєрідністю обсягу, кількістю інститутів, що її складають; наявністю чи відсутністю підгалузей права;

4.  володіє лише їй властивим режимом правового регулюв., котрим забезп. ефективність дії як галузі в цілому, так і підгалузей та інститутів.

5.  є стійкою і автономною у своєму функціонуванні.

За фундаментальністю норм, сконцентрованих у галузях права, їх можна поділити на:

· базові (фундаментальні) - містять вихідні норми права, які регулюють первинні суспільні відносини, та володіють вихідними юридичними режимами правового регулювання, що мають особли­ву значущість для інших галузей права і використовуються ними (конституційне - провідне; цивільне; адміністративне; кримінальне);

· профілюючі (спеціальні, конкретизуючі) - містять норми права, які регулюють сфери суспільних відносин, що пов'язані з первинними суспільними відносинами, і спрямовані на конкретиза­цію і підсилення дії певних норм базових галузей права.

· комплексні - містять норми права, що регулюють сфери державного й господарського життя (господарське, аграрне, еколо­гічне, морське право й ін.), виникають на основі подальшого розви­тку комплексних інститутів права, що утворюються на стику суміж­них галузей права і користуються режимами, які належать цим галу­зям (господарське, аграрне, екологічне, житлове, транспортне право).

Галузі права за субординацією в правовому регулюванні:

· Галузі матеріального права - містять норми права, що прямо регулюють суспільні відносини (конституц., цивільне, адмін., кримін. та ін.).

· Галузі процесуального права - містять норми права, що визначають процедуру здійснення матеріального права і похідні від нього (адміністративно-процесуальне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне та ін.).

Галузі матеріального і процесуального права співвідносяться між собою, з одного боку, як самостійні, з іншого - як родинні, котрі необ­хідно доповнюють один одного. Матеріальне право і процесуальне право не можуть бути формою один одного, оскільки регулюють різні суспільні відносини і слугують їх правовою формою. Матеріальні галу­зі права регулюють відносини між суб'єктами матеріальних відносин у різних сферах громадського життя, процесуальні - між судом і учас­никами процесу. Поділ галузей права на матеріальні і процесуальні залежить від того, які норми права в них переважають (матеріальні чи процесуальні).

Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права.

Інститут галузі права - це система відносно відособлених правових норм у межах певної галузі права, що регулюють окрему групу (вид) взаємозалежних суспільних відносин.

Ознаки інституту галузі права:

· регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а окремі видові особливості (сторони, ознаки) одного роду суспільних відносин або здійснює особливі завдання, функції в цьому регулюванні, тобто має видову однорідність соціального змісту;

· володіє відносною нормативною самостійністю, стійкістю і автономністю функціонування, але на іншому рівні, ніж галузь права;

· формується об'єктивно, а не створюється штучно; має відособленість від інших інститутів права - його норми не можуть з волі законодавця переміщатися в межі іншого правового інституту;

· характеризується специфічністю засобів правового регулю­вання;

· втілює у своєму змісті особливу юридичну конструкцію, деякі загальні положення, єдині принципи;

· має можливість формувати загальні поняття у власних межах, які допомагають забезпечувати безпрогальність регульованих ним відносин.

Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій само­стійний структурний підрозділ.

Види інститутів права:

· за галузевою приналежністю: інститути конституційного права, інститути цивільного та ін.;

· за функціональною роллю в правовому регулюванні (за функціями права): регулятивні (інститут міни); охоронні (інститут адміністра­тивного нагляду); захисні (інститут відшкодування майнової шкоди);

· залежно від елементного складу: прості (галузеві) - прямо поєд­нують подібні норми права усередині якоїсь певної галузі права (інсти­тут застави в цивільному праві); складні (комплексні, міжгалузеві) - складаються з сукупності відносно відособлених норм права різних галузей і спрямовані на регулювання певної групи (виду) взаємоза­лежних суспільних відносин (інститут власності становлять норми конституційної, цивільної, кримінальної та інших галузей права);

· за субординацією у правовому регулюванні: інститути матері­ального права (інститут підряду); інститути процесуального права (інститут порушення кримінальної справи).

Міжгалузеві інститути права - система відносно відособлених правових норм кількох галузей права, спрямованих на регулювання певної групи (виду) взаємозалежних суспільних відносин. Так, інсти­тут власності складається з норм конституційної, цивільної, кримі­нальної та інших галузей права. Найбільші міжгалузеві інститути права знаходять втілення у відповідній комплексній галузі законо­давства.

У рамках інституту виділяють субінститут права - сукупність норм права, що відображає деякі особливості регулювання конкрет­ного виду суспільних відносин, які перебувають у межах складного інституту (інститут злочинів проти життя і здоров'я в кримінальному праві може бути поділений на два субінститута - проти життя і проти здоров'я).

Родинні інститути однієї і тієї ж галузі права утворюють підгалузі права. Підгалузь права - це система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузь права називають ще укруп­неним інститутом.

27. Механізм правового регулювання: основні складові

У правовому суспільстві народ, з одного боку, і держава — з іншої, приймають на себе зобов'язання випливати праву. Звідси проблема реалізації права має двох сторін і може бути розглянута по двох напрямках: проходження праву з боку органів держави і посадових осіб; здійснення права у вчинках громадян, у діяльності їхніх організацій і об'єднань. Вихідною формою реалізації пра­ва державою є законодавання. Прийняття правових законів, формулювання в законах правових розпоряджень — сама важка і найблагородніша справа законодавців. Тим самим вони реалізують об'єктивні по обставинах і природні за умовами місця і часу вимоги, що випливають із самої природи речей, які містяться в суспільних відносинах.