Поняття і особливості методології теорії права і держави (стр. 5 )

- ці правила мають загальнообов'язковий характер;

- вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права;

- формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

- установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами;

- у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми;

- правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.

Кожне право як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, - між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему. Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються.

Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.

Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб'єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов'язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовувані у випадках порушень велінь, що містяться в нормативних приписах. Пі приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.
Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно виїдається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що пред'являються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.

Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого - відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.

Отже, право як волевиявлення держави - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неоднорідному суспільстві.

14.Право та його функції. Соціальна цінність права.

Право має певні напрямки впливу та будується на конкретних правових і демократичних засадах.
Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні.
До загальносоціальних відносять функції:

·  гуманістичну - право охороняє та захищає права людства, народу, людини;
організаторсько-управлінську - право суб'єктів на розв'язання певних економічних і соціальних проблем;

·  інформаційну (комунікативну) - право інформує людей про волю законодавця;
оцінно-орієнтувальну - поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціальне допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;

·  ідеологічно-виховну - право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки;

·  гносеологічну (пізнавальну) - право само виступає як джерело знань.
До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) та охоронну.

·  Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих чи тих галузях чи інститутах права.
Регулятивно-статична функція закріплює суспільний порядок у соціальне неоднорідному суспільстві у стані спокою;

·  регулятивно-динамічна забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства.
Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення чи усунення їх із повсякденного життя.

Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.
У сучасній юридичній літературі визнають принципи: демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.
Принципи права, як керівні юридичні вимоги, відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і направляють правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

15.Поняття правової системи. Основні елементи.

Пізнання сутності і ролі права в житті вимагає широкого підходу до правових явищ у всім їхньому різноманітті і взаємодії між собою, а також обліку функціональних властивостей правових явищ стосовно людини, державі, суспільству. Разом з численними визначеннями поняття права що відбивають і розкривають його істотні риси, у науковому проведенні було обґрунтовано і затвердилося поняття "правова система". Правова система - це заснована на державній волі пануючого чи класу всього суспільства сукупний зв'язок правий, правосвідомості і юридичної практики. Це поняття охоплює широке коло правових явищ, включаючи нормативне, організаційне, соціально-культурні аспекти, сторони правового феномена.

В окремих авторів міститися різні погляди на елементи правової системи, але в основних положеннях ці погляди збігаються. У роботах російських учених структура правової системи характеризується трьома групами правових явищ. По-перше, це юридичні норми, принципи й інститути; по-друге, сукупність правових заснувань; по-третє, сукупність правових поглядів, представлень, ідей, властивих даному суспільству, правова культура.

Близька до цієї характеристика елементів правової системи міститься в книзі американського дослідника Л. Фрідмена "Введення в американське право", де виділені правові явища, об'єднані також у три групи.

Перша група, називана автором "структура", включає принципи правової системи і правові заснування; друга - "сутність" поєднує норми й образи поводження людей усередині правової системи, рішення, "живий закон", норми, що приймаються; третя група - "правова культура" включає відносини людей до права і правової системи, ідеали і чекання в правовій системі суспільства. Правова культура, на думку Фрідмена, це та частина загальної культури суспільства, що має відношення до правової системи.

Деякі правознавці тлумачать правову систему, як право в "широкому змісті", поєднують як основні елементи цієї складної структури правосвідомість, норми права, правовідносини, правові заснування, правову культуру.

Правова система кожної держави відбиває закономірності розвитку суспільства, його історичні "національно-культурні" особливості. Кожна держава має свою правову систему, що має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості.
Виникнення й історія розвитку правової системи держави свідчить про те, що на зміст і динаміку правової системи впливає вся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. На правову систему великий вплив робить політика, політична культура. Сучасна правова карта світу розкриває різноманіття правових систем і в теж час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності в законодавстві, правозастосовчої діяльності в сфері регулювання ринкові відносини, охорони навколишнього середовища, у регулюванні інших сфер суспільного і державного життя.

Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Об'єднаних Націй, що нараховує в даний час понад 180 держав-членів. Цей процес стимулюють також законодавчі акти суверенних держав, що закріплюють пріоритет дії міжнародних актів, що відносяться до прав людини, до мирного врегулювання конфліктів між державами. Правові системи по подібності, єдності їхніх елементів поєднуються в групи, "правові родини". Угруповання правових систем у "правові родини" здійснюються на основі юридичного підходу, при якому за основу беруться джерела праве, чи приватне чи публічне право, інші юридичні якості.

У древньому світі самою розвитий правовою системою було римське право, юриспруденція Древнього Рима. Рецепція римського права стала найважливішою складовою частиною формування в середньовічній Європі романо-германської правової системи, "правової родини". Свої цінності, особливості притаманні правовій системі, що сформувалася в Англії й основою родини, що стала, загального права. На формування індуського, іудейського, а також мусульманського права вирішальне вплив зробила релігія.

16.Система права та її елементи (на прикладі України).

Правознавство розрізняє поняття «правова система» та «система права».

Правова система включає всі правові явища даного суспільства, в т. ч. систему права, систему законодавства, правовідносини, правосвідомість, правову культуру, правопорядок, законність і т. д.