Лекція з навчальногої дисципліни “Право Європейського Союзу” на тему: " Інституційний (організаційно-правовий) механізм Європейського Союзу " (стр. 1 )

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра конституційного та міжнародного права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри конституційного та міжнародного права

полковник міліції

ій

“__” ______________2015 р.

ЛЕКЦІЯ

з навчальногої дисципліни “Право Європейського Союзу”

на тему: " Інституційний (організаційно-правовий) механізм Європейського Союзу "

Для слухачів НАВС за ОКР

“магістр”

за напрямом підготовки

“Правознавство” 8.03040101

Обговорено і схвалено на засіданні кафедри

30.08.2014 р.

протокол № 1

Київ – 2015 р.

Мета і завдання лекційного заняття інституційний (організаційно-правовий) механізм Європейського Союзу становить одну з основ підготовки юриста-професіонала, має за мету озброєнні слухачів, студентів, курсантів НАВС системою знань в галузі міжнародного права, щоб правовим засобом шляхом угод між суверенними і рівноправними суб'єктами сприяти нормальному функціонуванню міжнародної системи і забезпеченню миру і вирішенню міжнародних проблем, а також формування у курсантів й студентів навичок та вмінь юридичної діяльності.

Предметом лекційного заняття є багатогранні явища і процеси, що охоплюють великий обсяг специфічних понять і термінів, пов`язаних в силу свого предмету із багатьма галузевими дисциплінами.

Вимоги до знань та вмінь. Знати: поняття, особливості права Європейського Союзу; історію його становлення і розвитку; систему і структуру інституцій ЄВРОСОЮЗУ; принципи, норми та джерела ; поняття і юридичну природу інституційного механізму та інституцій Євросоюзу. Вміти: орієнтуватись у проблемах сучасного Європейського права, механізмах реалізації його норм; приймати практичні рішення з питань міжнародної проблематики; аналізувати інституційний механізм Європейського Союзу.

ПЛАН

1. Загальна характеристика інституційного механізму та інститутів Європейського Союзу.

2. Правовий статус Європейського Парламенту в інституційному механізмі ЄС.

3. Європейська Комісія.

4. Рада Європейського Союзу.

5. Суд Європейських Спільнот.

6. Рахункова палата (Палата Аудиторів).

Список рекомендованих джерел:

1.  Грицяк І. А. Право та інституції Європейського Союзу: Навчальний посібник. – К.: К. І.С., 2004. – 260 с.

2.  Європейський Парламент. Правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу: Монографія. – К.: КНТ, 2007. – 204 с.

3.  Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посіб.: Пер. з англ. –К.: “Знання”, 2002. – 381 с.

4.  Копійка В. В., І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб.: - К.: Ін Юре, 2001. – 448 с.

5.  Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. . – К.: Либідь, 2004. – 816 с.

6.  , , Фастовець Європейського Союзу: Загальна частина: Підручник для вищих навчальних закладів. – К.: Вид. КНЕУ., 2002. – 460 с.

7.  Топорнин право: Учебник. – М.: Юристъ, 2001. – 456с.

8.  Тюшка ір про Конституцію для Європи: генезис, юридична природа, політична цінність (Монографія). – К.: К. І.С., 2007. – 228 с.

1. Загальна характеристика інституційного механізму та інститутів Європейського Союзу.

Особливості договірного механізму інтеграції, здійснюваної в Європейському Союзі (далі Євросоюз, ЄС), дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму цього об'єднання. За допомогою спеціальних інститутів та органів Європейський Союз забезпечує досягнення поставлених цілей та реалізацію завдань у різних сферах суспільного життя. Разом ці органи утворюють цілісну систему або організаційний механізм, в якому кожний інститут та орган ЄС має значення як окремо, так і в правовому зв'язку з іншими.

Значного розвитку набули й правові форми регулювання інтеграційних процесів у Європейському Союзі, в його рамках відбувається активне формування власної системи правових норм. Тенденція до зближення правового статусу громадян держав-учасників, значна частина прав і обов'язків в економічній і соціальній сферах визначається не національним, а наднаціональним правом ЄС, свідчить про встановлення безпосереднього і постійного правового зв'язку між громадянином і цією організацією, аналогічного тому, що існує між державою і громадянином. Зважаючи на те, що національні інтереси України безпосередньо пов'язані з поступовою інтеграцією до Європейського Союзу, одним із найважливіших інструментів для реалізації даного завдання є право ЄС. Необхідно звернути особливу увагу на тенденцію збільшення впливу права ЄС на правопорядок України у зв'язку з поглибленням процесу співробітництва (прийняття Концепції Сусідства та Плану дій), розширення Європейського Союзу та вступу до нього в травні 2004 року безпосередніх країн-сусідів України. Тому питання інституційного механізму Євросоюзу, — нині становить актуальну проблему української правової науки в цілому.

З огляду на довготривалу мету "ще тіснішого об'єднання" народів Європи, засновники ЄС віддали перевагу інституційній структурі, яка має дві суттєві властивості.

По-перше, вона відображає склад держав-учасників у законодавчому органі — виборній асамблеї, у виконавчому органі, який віддзеркалює рівновагу сил всередині цієї асамблеї, та в судовому органі, який розглядає всі спори щодо застосування права ЄС.

По-друге, всі інституції ЄС є незалежними від органів національної влади держав-учасниць і розміщуються в одному місці — на території Співтовариства.

З огляду на це інституційна структура ЄС має такі характерні риси.

Суміщення функцій. Принаймні три найважливіших інституції Співтовариства (Комісія, Рада та Європейський Парламент) наділені функціями різного характеру, які не можуть бути чітко пристосовані до традиційного розмежування між законодавчими, виконавчими, судовими та наглядовими органами. Наприклад, хоча Комісія традиційно розглядається як виконавчий орган Співтовариства, вона суміщає усі ці чотири функції.

Поліцентричність структури. Незважаючи на те, що центр ваги інституцій Співтовариства незмінно знаходиться у Брюсселі, його структура поширюється принаймні на три міста: Брюссель (Бельгія), Люксембург і Страсбург (Франція) — не враховуючи виключно функціонального розташування, наприклад, Центру ядерних досліджень Євроатому в Іспрі (Італія) та Калхемі (Сполучене Королівство). Це може спричиняти деякі перешкоди в управлінні, але надає іншим важливим європейським центрам можливість робити свій внесок у розбудову Європи. Поліцентрична структура була затверджена спеціальним Протоколом до Амстердамського договору.

Розподілена лояльність. Теоретично всі інституції Співтовариства задумані й створені в такий спосіб, щоб бути відданими тільки одній справі — інтересам Співтовариства. Однак це виявилося практично неможливим з принципових і прагматичних міркувань. Комісія, безумовно, є органом, який зобов'язаний присвячувати себе тільки інтересам Європейського Союзу — у зв'язку з цим від єврокомісарів вимагається навіть складати присягу. Однак Рада представляє інтереси держав-учасниць, а від Суду Європейських Співтовариств вимагається, щоб до всіх спорів, які передаються йому на розгляд, він ставився з повною і беззастережною неупередженістю.

Розподіл влад. Цей принцип уперше був сформульований французьким філософом-конституціоналістом Монтеск'є у ХVIII ст., і створення французьких післяреволюційних інституцій базувалося саме на цьому принципі. Він полягає в тому, що, здійснюючи свою владу, законодавчі, виконавчі й судові органи мають бути повністю незалежними один від одного. Цей принцип застосовується до інституцій ЄС тому, що всі вони є повністю незалежними одна від одної, хоча, як було згадано вище, і виконують змішані функції.

Термін “інститут” в європейському праві відноситься до установ Союзу, які наділені повноваженнями приймати юридично обов'язкові рішення. В інших випадках використовується поняття “орган”. Такий поділ було закладено у договорі – Європейського об’єднання з вугілля та сталі (Париж, 1951 р., учасники договору – Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург), яким започатковано процес правового регулювання інтеграції в Європі.

Всього у ЄС нараховується п’ять інститутів: Європейський парламент; Рада Європейського союзу; Європейська комісія; Суд європейських співтовариств; Рахункова палата (Палата аудиторів).

Інститути доповнюють наступні органи: судовий – Суд першої інстанції. Два органа консультативного характеру – Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів, що діють у дорадчій якості.

Органами фінансової і валютної політики є – Європейський центральний банк, Європейська система центральних банків, Європейський інвестиційний банк.

Європейський Парламент призначає Уповноваженого по правам людини (омбудсмена).

Поняття інституційно-правового механізму діяльності застосовують у праві міжнародних організацій для опису системи їх органів, повноважень і функцій органів та процедур прийняття рішень.

Відтак під інституційним механізмом Європейського Союзу слід розуміти систему органів, встановлену установчими договорами, та інші органи, які закріплені в договорах, а також створені на основі вторинного права Європейських Співтовариств та Європейського Союзу.

Важливим принципом побудови інституційної системи Євросоюзу є її цілісність та єдність, тобто інститути ЄС визнаються керівними органами Європейського Союзу, що наділені владними повноваженнями.

Кожна система органів повинна дотримуватись певних меж, які можна визначити як рамки діючого для неї власного правового порядку. В свою чергу, такими рамками організаційної структури Європейських Співтовариств можна визначити:

·  дотримання кількості органів, передбаченої установчими договорами;

·  здійснення завдань і цілей виключно органами, передбаченими ними;