Основи психології. Основи педагогіки (стр. 13 )

людини. Інколи інтерес до чогось не згасає все життя, наприклад, захоплення професією. Нестійкість інтересів, коли вони набувають характеру пристрасних, але короткочасних захоплень, є віковою особливістю, яка стимулює пошук покликання й допомагає виявити здібності. Переконання – система усвідомлюваних потреб, які спонукають діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду; це система знань, пропущених через почуття. Переконана та людина, у якої ідеї поєдналися з почуттям і волею. Прагнення. Усвідомлюваним мотивом є також прагнення особистості, тобто мотиви поведінки, у яких виявлена потреба в чомусь, що може бути досягнуто вольовими зусиллями. Оскільки прагнення не задовольняються інакше, ніж через спеціально організовану діяльність, вони здатні підтримувати активність особистості протягом тривалого часу. Прагнення набирають різних психологічних форм. Одна з них – мрія як створений фантазією образ бажаного майбутнього. Мрія

підтримує і посилює енергію людини. Прагнення виявляються і в пристрастях, тобто мотивах і відповідних потребах, що мають непереборну силу, котра відсуває на задній план усе, не пов’язане з пристрастю. Формою прагнень є також ідеал як потреба наслідувати приклад, взятий особистістю за зразок поведінки. Ідеалом може бути конкретна особа, збірний образ чи суспільні цінності. Ідеали завжди відбивають життя: не можна уявити щось, елементів чого не було б у реальності. Водночас є два типи ставлення до ідеалу: споглядально-захоплене, пасивне і пристрасно-діяльне, коли ідеал є планом життя, породжує бажання самовиховуватися.

В ході свого особистісного розвитку індивід поступово стає суб’єктом своєї життєдіяльності, тобто починає діяти на основі усвідомленої активності. Це дає змогу для становлення особистості як індивідуальності – оволодіння своєрідним поєднанням психологічних особливостей, в цілому притаманних людству. Така своєрідність зумовлює її відмінність від інших людей.

Ключовими ознаками особистості є:

активність – характеристика особистості, яка визначає інтенсивність, тривалість, частоту та різноманітність дій, що виконуються за власними спонуканням;

емоційність – сукупність якостей особистості, котрі визначають динаміку виникнення, перебігу та припинення емоцій; чутливість до емоційних ситуацій;

саморегуляція – здібність до стійкого функціонування в різноманітних умовах завдяки усвідомленому суб’єктивно бажаному регулюванню різноманітних його параметрів (поведінки, діяльності, взаємодії з навколишніми тощо);

спонукання (мотиви) – внутрішні рушійні чинники, які призводять до виявлення активності.

До основних сфер особистості належать (за М. Шевандріним):

потребово-мотиваційна сфера – включає в себе потреби (переживання нестачі у певних умовах життєдіяльності та розвитку), мотиви (пов’язані із задоволенням потреб спонукання до діяльності) та спрямованість (систему стійких мотивів, які орієнтують динаміку розвитку особистості, задають головні тенденції її поведінки);

емоційно-вольова сфера – включає емоційно-вольові процеси, стани і якості особистості, виявляється у вигляді суб’єктивно забарвлених реакцій: переживання життєдіяльності та усвідомлення навколишнього та внутрішнього світу, формування ставлення до нього, застосування зусиль для побудови взаємодії з ним;

когнітивно-пізнавальна сфера – охоплює когнітивно-пізнавальні процеси та якості особистості, котрі забезпечують отримання, збереження, впізнавання, відновлення, забування та перетворення інформації;

моральна сфера особистості – вміщує особистісні репрезентації регулятивних програм, закріплених у звичках, звичаях, традиціях, принципах соціального життя, які виявляються в моральних станах, діях, вчинках та якостях особистості;

екзистенційно-буттєва сфера – об’єднує суб’єктивні самопрезентації існування особистості, які виявляються у станах самозаглиблення, в якостях особистості, зумовлених співпричетністю особистісного буття до буття світу;

дієво-практична сфера – представлена здібностями, навичками, уміннями особистості, що забезпечують її виявлення як діяча, сприяють практичній реалізації у навколишньому світі, досягненню результатів у діяльності;

міжособистісно-соціальна сфера – функціонує як відображення спілкування особистості з соціальним оточенням, що відбувається шляхом обміну інформацією, через взаємодію та побудову відносин з людьми, з суспільством в цілому

Формування особистості — це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування.

Спадковість — це відновлення у нащадків біологічної подібності. У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вер­тикальному положенні, до окремих видів діяльності та ін.).

Середовище — все те, що оточує дитину від народження до кінця жит­тя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючії середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для. її роз­витку і виховання. Соціалізація людини — процес перетворення людської істоти на суспі­льний індивід, утвердження її як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили. У середовищі людина соціалізується.  Соціалізація — процес двобічний. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить, а з другого — активно входить у систему соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду.

Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Соціалізація проходить під впливом багатьох обставин, які можна звести до трьох груп: макрофактори (суспільство, держава, планета, світ і навіть космос), мезофактори (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина), мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства ровесників, засоби масової комунікації та інші інститути виховання). Вони в різній мірі безпосередньо впливають на кожну конкретну людину, динамічно змінюються в умовах науково-технічної революції самі, змінюється і питома вага в соціалізації підростаючих поколінь.

Гармонія (гр. harmonia - співзвуччя, згода, протилежне хаосу, дисгармонії) - філософсько-естетична категорія, що визначає високий рівень впорядкованості, взаємовідповідність різного у складі цілого, яке відповідає естетичним критеріям досконалості, краси. Гармонія виступає невід'ємною частиною, якісною характеристикою змісту естетичного ідеалу, вона є вищою метою суспільного розвитку - формування гармонійно розвинутої, суспільно активної особистості. Отже, гармонія в розвитку особистості - це єдність духовного багатства, моральної чистоти, фізичної досконалості. Складовою гармонійного виховання і розвитку особистості є фізичне виховання, зміцнення сил і здоров'я людини, вироблення правильної постави і санітарно - гігієнічної культури. Слід пам’ятати, що без міцного здоров’я і фізичного загартування людина втрачає працездатність, не здатна проявляти вольові якості, переборювати труднощі. Важливою проблемою в процесі всебічного гармонійного розвитку особистості вважають розумове виховання. Завдяки йому людина виділилася із тваринного світу як суспільна істота, створила всі багатства матеріальної і духовної культури і забезпечила безперервний соціально-економічний прогрес. Ось чому оволодіння знаннями, удосконалення мислення, пам’яті повинно виступати серцевиною всебічного гармонійного розвитку особистості. Технічне навчання - не менш важлива складова частина гармонійного розвитку. Вивчення людиною сучасних досягнень науки і техніки, в тому числі і побутової, оволодіння вміннями і навичками праці допоможе працювати в різних галузях народного господарства, жити в сучасному суспільстві, всі сфери якого заповнені новою складною технікою. Важливою є роль моральних принципів у розвитку і формуванні особистості. І це зрозуміло: прогрес у суспільстві можуть рухати лише люди з високою мораллю, добросовісним ставленням до праці і власності. Велика увага у гармонійному вихованні приділяється духовному росту людини, формуванню в неї високих естетичних смаків та уподобань. Найважливішою складовою естетичного виховання є виховання художнє, тобто таке, що використовує виховний вплив мистецтва, вчить належно сприймати і оцінювати художні досягнення. Естетичне виховання робить людину повноцінним учасником художнього життя суспільства, якщо не митцем, то слухачем, глядачем, читачем, здатним сприймати твори мистецтва в усьому обсязі їх змісту і досконалості форми. Естетика, естетичне виховання допомагають людині розрізняти добро і зло, смішне і потворне, гідне наслідування і гідне презирства. Гармонійне виховання і гармонійний розвиток повинні здійснюватись у тісному взаємозв’язку. Всебічно розвинута гармонійна особистість завжди шукає ідеалу в житті, прагне пізнати світ, природу у всій красі, чисто, велично, прагне жити за законами краси. Тому їй неприйнятні поняття "дизгармонія", хаос, безлад, незлагодженість, що є великими ворогами не тільки розвитку особистості, а й суспільства взагалі. Ось чому всі люди землі прагнуть миру і спокою, гармонії в усіх галузях суспільного життя. Гармонійно розвинута особистість сьогодні - це ідеал виховання.

Активність особистості – здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею довколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури. Активність особистості проявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні. Людина не автоматично переключається з однієї справи на іншу, а свідомо, з урахуванням соціальної ситуації, оцінки значущості імпульсів, наслідків дій тощо. Вона може вибирати, і в цьому полягає свобода її волі.