Профіль громади міста Обухів (стр. 3 )

1816 року князь єв звів у центрі Обухова білокам'яну Свято-Воскресенську церкву, біля якої після смерті був похований. Церква була із дзвіницею, з двома престолами: головний — в ім'я святителя Миколая. Біля річки Кобрини князь єв збудував цегельний завод.

1834 року Обухову надано статус ярмаркового містечка. Тоді вже тут відбувалося 6 губернських ярмарків за рік. У містечку проживало 5165 чоловік. У 1845 році в Обухові діяла полотняна фабрика, що давала щорічної продукції на 810 карбованців, цегельний завод виробляв цегли на 600 карбованців.

В маєтку єва нараховувалося тоді 306 селянських дворів і 12 єврейських будинків (євреї проживали вільно). Окрім землеробства, власницькі селяни займалися фурманством («ізвозом»), шевцюванням, кравцюванням, ткацтвом, столярством, гончарством, садівництвом, малярством, виготовленням цегли.

Після реформи 1861 року почався процес обезземелення селян, що відбилося на демографічній ситуації Обухова: в 1866 р. у ньому налічувалося 3220 жителів, майже на 2 тисячі менше, ніж у 1834 році.

У 1900 році в Обуховській волості, до складу якої входили містечко Обухів (1-а і 2-а частини), села Нещерів, Копачів, Вільшанка, «деревня» Гудимівка (нині Перше Травня) і хутір Роговий, проживало 14140 чоловік. Першій, власницькій частині містечка належало 3833 десятини землі - з них 1396 десятин поміщицької (власність князів Горчакових). У цій частині жило 3698 чоловік. На її території знаходилися: православна церква, церковно-приходська школа, дві єврейські синагоги, аптека, один лікар, один фельдшер, заїжджий двір, цегельний завод, 8 кузень, один шинок, 22 вітряки, винокурний  завод,  в  якому  працювало  13  місцевих  робітників  і  один «пришлый». Винокурня належала св. кн. Горчаковій. Другій, казенній частині, належало 2780 десятин землі, в ній проживало 4573 чоловіки. На її території знаходилися: православна церква, каплиця, однокласна народна школа, фельдшер, 9 кузень, 2 водяних і 5 кінних млинів, 34 вітряки.

Початок XX століття характеризувався поглибленням диференціації населення Обухова.

Кожного року в містечку проходило 6 губернських ярмарків і відбувалися щочетвергові базари. Ярмаркова Старокиївська дорога, що пролягала через Обухів, не відпочивала: валки базарувальників рухалися нею і вдень, і  вночі — пішки, на кінній і воловій тязі. Ярмарково-базарна стихія породила суто обухівський  прошарок людей: промисловиків-баришників і торговців свиньми — кабанників.

На початку XX ст. Обухів вважався «гончарною столицею» Київського повіту Київської губернії. Цьому сприяли великі природні поклади хорошої гончарної, рудої глеїстої глини і прадревні традиції, закладені ще в трипільські часи...

  Перед Великою Вітчизняною війною в Обухові діяли три семирічні і одна середня школи, його населення обслуговувала лікарня, діяв клуб на 40 місць.

  Після визволення в Обухові стрімко йшла післявоєнна відбудова приміщень шкіл, лікарень, будинків приватного сектору.  Змінювався зовнішній вигляд Обухова - райцентру однойменного Обухівського району.

Визначальним у розвитку інфраструктури Обухова став рік 1956-й коли на його території почалося будівництво автотраси Київ - Дніпропетровськ. Ця дорога поклала початок урбанізації села.

 25 березня 1960 року на базі двох обухівських колгоспів створився радгосп «Обухівський». Вирішальне вплинуло на індустріалізацію Обухова і Обухівського району будівництво директивної будови Трипільської електростанції.

В кінці 70-х на початку 80-х років розпочалося будівництво Трипільського промислового вузла. Було споруджено каскад підприємств - промислових гігантів: найбільший у Європі Київський картонно - паперовий комбінат, Трипільський завод силікатної цегли, Трипільський біохімзавод, завод вентиляційних виробів і конструкцій, інші промислові об'єкти. На території старого Обухова виросло два нових житлових мікрорайони на 20 тисяч населення.

  19 листопада 1979 року селище міського типу переведено до групи міст районного підпорядкування - Обухів став містом. Проживало тоді в ньому 13200 мешканців
  Малий бізнес в Обухові почав розвиватися в 1988-1989 р. р. На виробництвах цих підприємств зайнято від 10 до 100 працюючих. На території міста функціонують 6 дитячих дошкільних закладів, 5 загальноосвітніх шкіл, дитяча школа мистецтв, 5 бібліотек, 2 музеї, 4 заклади культури, районна лікарня, мед амбулаторія, заклади ресторанного типу, 4 православні церкви, 1 костел, 1 монастир та 6 релігійних конфесій, 2 телестудії, 2 спортивних комплекси, 3 стадіони (центральний на 2000 місць).

І до сьогодні Обухів не втратив слави міста творчих майстровитих людей. Про це свідчать не тільки видатні імена поета Андрія Малишка і художника Георгія Киянченка, заслуженого майстра народної творчості України Галини Кучер і художниці Параски Коломийко, а й династій гончарів – таких як Хабрики, Висоти, цілої когорти теперішніх майстрів різних жанрів.

Сьогодні сучасний Обухів – місто обласного значення із стабільним соціальним та економічним розвитком, достатньою промисловістю, будівельною і  транспортною базою, житлово-комунальним господарством, фінансово-кредитними установами, розвинутою мережею підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування. У місті створені та функціонують сучасні засоби зв’язку, місцеве телебачення, кабельне телебачення. Розвиток малого та середнього бізнесу впливає на зростання надходжень до міського бюджету. Місто розташоване у центральній частині України - 45 км на південь від міста Києва і належить до групи інвестиційно-привабливих міст України.

2.5  Коротка характеристика області

Київська область розташована в північній частині Україні.

Утворена 27 лютого 1932 року.

Площа області становить 28,1 тис. км² (4,65% площі території України).

Центр області – місто Київ.

Населення - 1725,5 тис. осіб (3,798 % до загальної чисельності населення України станом на 01.01.2014 р.).

Густота населення - 61 особа на один квадратний кілометр (середня по Україні – 75).

В Київській області проживає майже два мільйони чоловік (без Києва). У національному складі переважають українці (92,1%). Проживають також росіяни, євреї, білоруси, поляки. Найгустіше заселена територія навколо Києва. Найбільші міста: Біла Церква, Бровари, Фастів, Бориспіль.

Київська область межує на заході з Житомирською і Вінницькою, на сході - з Полтавською і Чернігівською, на півдні - з Черкаською областями України, а на півночі - з Гомельською областю Білорусії.

Адміністративно-територіальний поділ. До складу області входять 25 районів, 13 міст обласного підпорядкування, 13 міст районного підпорядкування, 30 селищ міського типу, 605 сільських рад та 1126 сільських населених пунктів. Адміністративний центр місто - Київ.

Економіка

Київська область - входить до десятки найбільш індустріально розвинених областей України. З урахуванням особливостей розміщення продуктивних сил на території області виділяються три господарські підрайони: Поліський, Київський приміський та Південний лісостеповий.

Провідними галузями промисловості Київщини є машинобудування і металообробка, харчова, електроенергетична, легка, хімічна та нафтохімічна, деревообробна, целюлозно-паперова, будівельних матеріалів. Промисловий комплекс базується на потужній електроенергетиці (Київські ГЕС і ГАЕС, Трипільська ТЕС), а також газі (газопроводи з Харківщини і частково з Росії) та кам`яному вугіллі (з Донбасу).

Підприємства машинобудівного комплексу спеціалізуються на виробництві і ремонті машин для сільського господарства, зокрема, тваринництва і кормовиробництва, хімічного устаткування, екскаваторів, меліоративної техніки, устаткування для харчової промисловості, побутової та іншої техніки. Найважливішими серед них є ВАТ «Борекс» (Бородянський район), що виробляє екскаватори; АТ «Кранобудівна фірма «Стріла» (м. Бровари), яке випускає крани на автомобільному ходу; ВАТ «Ірпіньмаш» – виробляє сільськогосподарську техніку та запасні частини до неї; ВАТ «Електронагрівач» (м. Фастів) – випускає трубчаті електронагрівачі. Загальнодержавне значення має казенний завод порошкової металургії (м. Бровари).

Підприємства хімічного та нафтохімічного комплексу знаходяться у м. Біла Церква – ЗАТ «СП «Росава» (автомобільні шини), ВАТ завод «Гумовотехнічних виробів» та у м. Бровари – ЗАТ «Завод «Пластмас».

Діє потужний лісопромисловий комплекс. Він представлений виробництвом картону (одне з найбільших у Європі підприємств, що працює на вторинній сировині, – ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» у м. Обухів), меблів (м. Бровари, м. Біла Церква, м. Ірпінь, смт. Клавдієво-Тарасове Бородянського району, с. Комарівка Макарівського району, смт. Коцюбинське, м. Фастів).

Харчова промисловість представлена 16 цукровими заводами, з них найбільші – Яготинський, Миронівський, Рокитнянський, Саливонківський; 24 молокопереробними і маслоробними заводами; м'ясопереробними підприємствами у м. Біла Церква, Києво-Святошинському, Вишгородському та Броварському районах.

Легка промисловість області представлена текстильно-суконними підприємствами (м. Богуслав, м. Березань), швейними (м. Переяслав-Хмельницький, м. Боярка, м. Фастів, м. Сквира), трикотажними (м. Біла Церква, м. Бровари, м. Сквира), шкіряно-взуттєвими (м. Біла Церква, м. Васильків, смтБаришівка).

Київщина відома виробництвом художньої кераміки (м. Вишневе, м. Васильків), народними художніми промислами – вишивкою, ткацтвом, гончарством, лозоплетінням (м. Переяслав-Хмельницький, м. Богуслав, с. Літки Броварського району).

Сільське господарство. Київська область у 2012 році зайняла провідну позицію у виробництві валової продукції сільського господарства з часткою у 6,6% від загального виробництва (у 2011 році – 5 місце з часткою 5,8 відсотка). У 2012 році вперше за 22 роки область перевищила рівень виробництва валової продукції у порівнянні з 1990 роком на 4,5 відсотка.