Рослинність РЛП «Донецький кряж», приєднаних до нього ділянок та ділянок, перспективних для приєднання до парку (* – рослинні угрупування ділянок, що рекомендовані до приєднання до існуючей території РЛП «Донецкий кряж») (стр. 7 )

Доцільно створення|створіння| і обладнання для відпочинку нових водних об'єктів — прудів. Службові дороги пропонуємо перекрити, густину доріг зменшити.

Необхідно розробити декілька маршрутів екологічних стежок довжиною від 1 до 3 км. Рекомендуємо виставити щити з|із| вказівкою заборон та обмежень на ті або інші дії відпочиваючих|відпочивальників|.

Значна частина|частка| рекреаційної зони може бути використана для господарських цілей як сінокоси і пасовища, а також для збору|збирання| лікарських і інших корисних рослин. Проте|однак| здійснення цих функцій повинне грунтуватися на строгій|суворій| лімітації використання природних рослинних ресурсів, їх нормуванні. Тому необхідне проведення досліджень за визначенням рослинних ресурсів на території РЛП| і можливостей|спроможностей| їх використання.

У рекреаційній зоні необхідне проведення заходів щодо лісовпорядження, лісовідновлення і догляду за насадженнями. Вважаємо за доцільне переглянути підходи по створенню|створінню| суцільних лісових масивів на місці степової рослинності. Як показує досвід|дослід|, це нерідко|незрідка| приводить|призводить, наводить| до негативних|заперечних| результатів: відсутності або низькій якості лісових культур, а натомість – порушеним деградованим рослинним угрупованням покладів, насиченим бур’яновими видами, еродованим землям|грунтам|.

Рекомендуємо також не проводити на території РЛП| відкриття|розорювання| земель|грунтів| як нових, так і таких, що використалися раніше під поля і городи. Провести на цих землях|грунтах| роботи по відновленню степової, лучної або лісової рослинності.

Здійснення вказаних заходів дозволить ліквідовувати місця зростання ряду|лави, низки| бур’янів, зокрема карантинних, зберегти фіторізноманіття і раціонально використовувати багатства рослинного світу РЛП|.

За результатами обстежень на території РЛП «Донецький кряж» відзначено 16 видів адвентивних деревинно-чагарникових рослин. Джерелом їхнього поширення і заносу, ймовірно, є полезахисні та протиерозійні лісосмуги. Не всі адвентивні деревно-чагарникові види мають однакове просторове поширення. Практично на всіх досліджуваних ділянках відзначені Salix fragilis L., Armeniaca vulgaris Lam., Padellus mahaleb (L.) Vassilaz, Acer negundo L., Lonicera tatarica L. Ці види швидко ростуть, відрізняються широкою екологічною амплітудою, що дозволяє деревним видам швидко займати значну кількість екотопів і прискорювати процес сільватизаціі.

Оптимізаційні заходи щодо запобігання занесення адвентивних деревинно-чагарникових видів повинні бути комплексними - сінокіс, випас, санітарні рубки, більш ретельний підбір асортименту порід при формуванні полезахисних і протиерозійних лісосмуг.

2.6.4. Збереження різноманітності флори ex-situ.

Проблема охорони рослинного світу з кожним роком набуває все більшої гостроти. Ботанічним садам при цьому відводиться основна роль, так як саме в ботанічних садах є можливість зберігати зникаючі рослини в умовах культури, а також займатися їх вивченням у природних умовах. Невід'ємною складовою діяльності ботанічних садів сьогодні є охорона рідкісних і зникаючих видів рослин ex situ. Загроза зникнення окремих видів рослин природної флори зумовила актуальність розробки нових способів відновлення їхніх місцеперебувань. Збереження видів in situ є більш кращим по відношенню до збереження ex situ. Тим не менш часто ступінь порушення природних місцеперебувань раритетних видів рослин у багатьох регіонах не залишає можливості для збереження видів in situ. У таких випадках реінтродукція стає першочерговим кроком по збереженню окремих раритетних видів рослин.

Методи активної охорони рослин, а саме реінтродукція та репатріація раритетних видів останнім часом набувають все більшої актуальності і практичну значимість. Ще більш зросла роль ботанічних садів у збереженні рослинного світу після прийняття в 2002 р. Глобальної стратегії охорони рослин (ГСОР). Найбільш важливе завдання ГСОР, стосовно до ботанічним садам, полягає в тому, що до 2010 року 60% зникаючих видів світової флори повинні бути включені в колекції ex situ та 10% з них охоплено програмами по реінтродукції. На сьогодні в колекції ex situ включено 20% зникаючих видів світової флори і, за попередніми даними (на момент підписання ГСОР в 2002 році), тільки 2% з них охоплено програмами по реінтродукції [43].

Останнім часом охорону рідкісних і зникаючих видів ex situ розглядають у комплексі з охороною in situ, а колекції даних видів у ботанічних садах являють собою резерв зникаючих видів природної флори. Власне, реінтродукції є комплексним методом охорони рослин, який на практиці об'єднує і взаємодоповнюючих два вже відомих методу охорони рослин ex situ та in situ. Завдання розробки реінтродукціонних програм і проведення реінтродукції рослин покладається на ботанічні сади, так як вони є сполучною ланкою в збереженні рослин ex situ та in situ.

На сьогодні формування штучних популяцій видів рослин в природних біотопах досить поширене. Це новий напрямок, перспективність якого підтверджується численними публікаціями. Незважаючи на це, понятійний апарат, а також багато методичні та теоретичні питання реінтродукції залишаються відкритими чи не досить проробленими.

На базі Донецького ботанічного саду НАН України (ДБС) з 2003 року проводяться планомірні роботи по реінтродукції раритетних видів рослин флори південного сходу України.

На основі аналізу літературних даних та проведення експериментальних досліджень нами вироблена загальна схема реінтродукції видів рослин, виділені принципи, методичні підходи до реінтродукції і способи закладання реінтродукціонних локусів видів рослин.

Серед основних принципів виділяємо наступні: збереження генофонду, збагачення ресурсів виду, формування дублюючих популяцій і підтримання деградуючих популяцій виду. Основними критеріями реалізації принципів є підбір місця закладання реінтродукціонних локусів, вихідного рослинного матеріалу, методичних підходів і способів закладання локусів.

Оскільки закладання експериментальних ділянок для проведення реінтродукціонних робіт може відбуватися декількома шляхами, в залежності від обраного принципу проведення реінтродукції даного виду, нами виділено дві моделі формування реінтродукціонной популяції. Перша модель формування реінтродукціонної популяції має місце, коли реінтродукцію проводять у відповідності з принципом підтримання деградованої популяції виду. У цьому випадку в популяційному полі реінтродукціонної популяції, яка формується, крім реінтродукціонних локусів будуть присутні залишки природної популяції. Друга модель формування реінтродукціонной популяції має місце тоді, коли реінтродукцію проводять за принципами - збагачення ресурсів виду і формування його дублюючих популяцій в межах ареалу. У такому випадку в популяційному полі реінтродукціонної популяції, яка формується, присутні тільки реінтродукціонні локуси. Якщо закладання реінтродукціонних локусів здійснюється насіннєвим способом, можливий варіант усунення безпосереднього впливу інших видів співтовариства (попереднє зняття верхнього шару і перекопування грунту).

Формування реінтродукціонних популяцій здійснюють різними способами: насіннєвим, насадженням рослин (вихідний рослинний матеріал - особини інтродукційної або природної популяції), розсадним (посадковий рослинний матеріал - рослини, вирощені в умовах закритого грунту), щтучновегетатівним (посадковий рослинний матеріал - партікули, кореневі і стеблові живці і т. д.) і комбінування (комбінування вегетативного та насіннєвого матеріалу).

Реінтродукціона популяція структурно складається з кількох компонентів, які формуються поступово і є взаємопов'язаними і взаємозалежними один від одного. Елементарною одиницею реінтродукціонної популяції є реінтродукціонний локус - частина популяційного поля формованої реінтродукціонної популяції, в якій зосереджені в певному порядку рослини або пропагул того чи іншого виду. Сукупність реінтродукціонних локусів в даному місцепроізрастанні утворює реінтродукціонний локалітет. Через деякий час, різний для кожного виду рослин, реінтродукційні локуси збільшують свою площу, зливаються і сприяють збільшенню загальної площі реінтродукціонного локалітету. Такий реінтродукціонний локалітет, де має місце об'єднання реінтродукціонних локусів в єдине популяційне поле і відзначена поява перспективного підросту, можна вважати реінтродукціонною популяцією.

Проведені фахівцями ДБС НАН України дослідження [3, 4] стали передумовою для виділення послідовних етапів реінтродукції видів рослин, які дають можливість систематизувати і проаналізувати результати проведених реінтродукціонних робіт. Необхідність виділення етапів реінтродукції була викликана, перш за все, тим, що реінтродукції рослин - це завжди тривалий, багаторічний процес і не завжди успішний. І якщо про результати реінтродукції рослин в цілому ми можемо сказати, виходячи з результатів багаторічного моніторингу, то оцінити успішність чи неуспішність реінтродукціонного процесу, коли він знаходиться ще в реалізації, дуже складно. Виділення етапів реінтродукції рослин дає можливість відобразити не тільки почерговість дій, але і визначити, на якому з етапів перебуває той чи інший реінтродукціонний проект, наскільки він є успішним на даному етапі (потрібно продовжувати роботу або призупинити проект). А в разі негативних результатів реінтродукції рослин - визначити, який з етапів виявився найбільш критичним для реінтродукції даного виду. Нами виділено такі послідовні етапи реінтродукції видів рослин:

▪ Попереднє біоекологічне обгрунтування: охоплює теоретичний період обгрунтування необхідності проведення заходу (вибір об'єкта реінтродукції, вивчення його біоекологічних особливостей, встановлення причин раритетності і т. п.).

▪ Визначення економічної оцінки реінтродукції: встановлення і попередня оцінка витрат на одержання посадкового матеріалу, транспортування, техніку реінтродукції, моніторинг.

▪ Польові дослідження: вивчення сучасного стану природних популяцій виду, який підлягає реінтродукції, вибір місця проведення реінтродукцінних робіт і його дослідження з метою встановлення доцільності реінтродукції виду в даному місцепроізрастанні (локалітетів).

▪ інтродукційних дослідження: закладання реінтродукціонного розплідника, вивчення біоекологічних особливостей виду, нагромадження резерву посадкового матеріалу.