Державне регулювання економіки (стр. 5 )

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він - індикатор економічного здоров'я країни, з іншого-ефективний засіб державного впливу на економіку.

Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по-різному. По-перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в країні національного продукту. По-друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення дохідної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Вони використовуються державою для вирішення проблем, пов'язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси. її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача - може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику "дорогих" чи "дешевих" грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але незалежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов'язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття.

Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку. Окремі економічні інструменти неоднаково ефективні в досягненні поставлених цілей. Одні з них краще пристосовані для регулювання інфляції, другі - для стимулювання економічного зростання, треті - зниження рівня безробіття і т. д. Наприклад, грошовий мультиплікатор більший за бюджетний, якщо метою державного регулювання є зниження рівня інфляції. Тому, якщо уряд стоїть перед необхідністю вибору інструмента з метою реалізації антиінфляційної політики, то головним чином він повинен використовувати грошово-кредитний механізм, який дає більший ефект, ніж скорочення бюджетних витрат.

Аналіз елементів економічної політики, методів і засобів державного регулювання в умовах перехідного періоду дає можливість зробити висновок, що їх поєднання повинно максимально врахувати особливості економічних і соціальних процесів в країні, ступінь одержавлення власності, готовність суб'єктів ринкових відносин брати на себе ті чи інші економічні функції.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1.  Що таке «ДРЕ»?

2.  Що є об'єктом ДРЕ?

3.  Хто є суб'єктом ДРЕ?

4.  Що таке вади «державного регулювання економіки»?

5.  Які є фактори вад ДРЕ (держави)?

6.  Чим обумовлені масштаби ДРЕ?

7.  Що належить до інструментів прямого державного регулювання?

8.  Що належить до інструментів опосередкованого державного регулювання?

9.  У чому полягає сутність мотивації?

10.  Що є предметом правового регулювання?

11.  Що таке «гіпотеза», «диспозиція» та «санкція» як елементи юридичних норм?

12.  Що є формами правового регулювання?

13.  Що встановлюється виключно законодавством України?

14.  Що визначається виключно законодавством України?

15.  Що таке «ліцензування»?

16.  Що таке «квотування»?

17.  Що таке «стандартизація»?

18.  У чому полягає сутність економічних методів ДРЕ?

19.  У чому полягає сутність пропагандистських методів ДРЕ?

20.  Які функції Президента України?

21.  Які функції Верховної Ради України?

22.  Які функції Кабінету Міністрів України?

23.  Яка структура центральних органів виконавчої влади в Україні?

24.  Охарактеризуйте принципи макроекономічного планування.

25.  Яким чином класифікуються показники макроекономічних планів?

26.  У чому полягає сутність балансового методу планово-економічних розрахунків?

27.  Яким чином класифікуються баланси?

28.  У чому полягає сутність нормативного методу планово-економічних розрахунків?

29.  Що таке «нормативи місткості» та «нормативи витрат», як вони використовуються в практиці планово-економічних розрахунків?

30.  Яким чином побудовано систему норм і нормативів?

31.  Чим зумовлене застосування програмно-цільового методу планування?

32.  Що таке «соціально-економічна проблема»?

33.  Що таке «цільова комплексна програма (ЦКП)»?

34.  Яким чином класифікуються ЦКП?

35.  Що таке «етапи програмно-цільового планування»?

36.  Яким чином чергуються етапи програмно-цільового планування?

37.  Які основні вимоги до цілей у програмно-цільовому плануванні?

Тема 4. Фінансова політика держави і фінансовий механізм

Фінансова діяльність держави – одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Ця діяльність виявляється у збиранні, розподілі та використанні потрібних державі грошових коштів. Отже, фінансова діяльність держави спричинена необхідністю держави здійснювати розподіл та перерозподіл національного доходу.

Заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання на базі фінансового законодавства називаються фінансовою політикою держави.

Сутність фінансової політики. Термін “фінанси” походить від франц. finance – “обов`язкова сплата грошей”, що, у свою чергу походить від лат. finare – “закінчити, врегулювати суперечку ( грошову )”.

У сучасному розумінні фінансами називають систему економічних відносин, за допомогою яких створюються і розподіляються державні кошти.

Як зазначає ін, “фінансова політика держави зумовлена об`єктивною необхідністю розподілу та перерозподілу національного доходу, а також задоволення як індивідуальних потреб громадян, так і потреб суспільства в цілому.”

На практиці фінансова політика держави уявляє собою процес збирання, розподілу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують виконання державою функцій. Нею займаються уповноважені державні органи, що здійснюють пряме планове збирання і розподіл коштів.

Всі фінансові ресурси в державі поділяються на централізовані та децентралізовані фонди грошових коштів. Централізовані фонди надходять у розпорядження держави як суб’єкта влади, тоді як децентралізовані утворюються в усіх галузях народного господарства.

До державних фінансів України належать зведений державний бюджет України, фінанси державного сектора економіки, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, державний кредит, резервні та страхові фонди.

До поняття “фінанси” близьке за своїм значенням поняття “гроші”. Проте, між цими поняттями існує й принципова відмінність : якщо гроші – це загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюються затрати праці виробників, то фінанси є економічним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, знаряддям контролю за фондами грошових ресурсів. Крім державних, у суспільстві є й приватні фінанси. Якщо стан і розвиток державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади, то приватні фінанси залежать виключно від законів ринкової економіки. Здійснюючи фінансову діяльність, держава може в примусовому порядку забезпечити власні доходи, приватні ж особи зробити цього не можуть. Державні фінанси пов`язані з грошовою системою держави, яка не залежить від волі приватного власника. Нарешті, ще одна відмінність між державними та приватними фінансами полягає в тому, що перші є засобом досягнення загального інтересу громадян держави, тоді як другі зорієнтовані переважно на отримання прибутку тих чи інших фізичних чи юридичних осіб.

Таким чином, фінансову діяльність держави можна розглядати як особливу галузь управління, спеціальним завданням якої є мобілізація коштів для всіх інших сфер її діяльності. На сучасному етапі, коли Україна здійснює перехід до ринкової економіки, значення фінансової діяльності держави дедалі зростає, причому держава частіше вдається до економічних важелів фінансової діяльності на противагу тоталітарній економіці, за якої держава у своїй фінансовій діяльності віддавала перевагу командно-адміністративним важелям.

Принципи та методи фінансової політики. У своїй фінансовій діяльності держава керується рядом принципів. Одним з них є публічний характер фінансової діяльності, що означає її відкритість. Найважливіші акти цієї діяльності держави доводяться до відому громадськості завдяки засобам масової інформації.

Іншим принципом фінансової діяльності є розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади. Чіткому розмежуванню повноважень різних органів влади щодо фінансової діяльності присвячено цілий ряд статей Конституції України, інших законодавчих актів. Докладніше функції тих чи інших органів розглядаються у третій частині даної роботи.

З цим принципом тісно пов`язано наступний – пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими у вирішенні державних проблем, пов`язаних з фінансами.

Ще одним принципом є пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни.

Важливим принципом фінансової діяльності держави є фінансування її безпеки, що здійснюється за рахунок централізованих державних фондів.

Одним з принципів фінансової діяльності виступає єдність фінансової діяльності та грошової системи держави, адже державні кошти створюються й розподіляються у грошовій формі, закріпленій національним законодавством.

В якості одного з принципів фінансової діяльності розглядають її міжгалузевий характер. Ця діяльність охоплює виробничу й невиробничу сфери економіки, утримання соціальної сфери тощо.

Принципом фінансової діяльності держави є також її самостійність, тобто держава займається цією діяльністю відокремлено від інших сфер діяльності, маючи для цього фінансову систему з її фондами та інститутами.

Ще одним важливим принципом фінансової діяльності держави є її соціальна спрямованість. Даний принцип має на увазі орієнтованість держави у своїй фінансовій діяльності на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має практично втілюватися в реальності прав людини і громадянина, в існуванні доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров`я, соціального забезпечення, у підтримці малозабезпечених прошарків населення тощо.

Принцип плановості фінансової діяльності держави передбачає, що кожна сфера цієї діяльності обов`язково планується державним бюджетом, зведеним балансом доходів і видатків (в міністерствах), балансом доходів і видатків (на підприємствах), кошторисом доходів і видатків (в установах і організаціях), кредитним планом і касовим планом (в банках).

Нарешті ще одним принципом фінансової діяльності є принцип гласності, тісно пов`язаний з першим із вищезгаданих принципів – принципом її публічного характеру. Фінансова політика держави перебуває під контролем суспільства, зокрема, завдяки обраному виборцями депутатському корпусу.

За визначенням іна, “методи фінансової діяльності – засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розпоряджається і використовує фонди грошових ресурсів.”. Всі методи фінансової діяльності держави поділяються на дві категорії: методи формування фондів грошових ресурсів та методи розподілу цих фондів.

Методи формування фондів грошових ресурсів, у свою чергу, поділяються на обов`язкові та добровільні.

До обов`язкових методів належать податки, збори (митні, дорожні та ін.), штрафи, плата за використання природних ресурсів, страхування (страхування майна, особисте страхування, страхування відповідальності тощо), платежі в централізовані спеціальні фонди грошових ресурсів (пенсійний фонд, фонд соціального страхування, Чорнобильський фонд тощо.).За допомогою цих методів держава примусово залучає грошові кошти до своїх фондів.

Крім обов`язкових існують добровільні методи мобілізації грошових ресурсів. До них належать грошово-речові лотереї, позики різних видів, добровільні внески громадян, акції та ін. Застосовуючи ці методи, держава залучає у своє розпорядження тимчасово вільні кошти населення і підприємств.

Другою категорією методів фінансової діяльності є методи розподілу фондів грошових ресурсів. Одним з основних серед них є метод бюджетного фінансування, тобто безповоротного безвідплатного цільового відпуску коштів на певні потреби. Іншим методом є метод банківського кредитування, тобто поворотний відплатний цільовий терміновий відпуск коштів державним банком кредиторові під заставу.

До методів розподілу фондів грошових ресурсів належать також виплати пенсій, страхових відшкодувань і різних допомог.

Правові аспекти фінансової діяльності держави в Україні. Фінансова політика держави регламентована системою фінансово-правових актів, серед яких виділяють акти органів законодавчої влади (закони) та акти органів виконавчої влади (підзаконні акти).Існують різні форми фінансово-правових актів : Конституція України, закони України, укази Президента України, декрети Кабінету Міністрів України, накази, інструкції чи положення Міністерства фінансів України або Державної податкової адміністрації, методичні вказівки, листи, телеграми Національного банку України та ін.

Конституція України приділяє велику увагу фінансовій діяльності держави. Так, п.4 ст.85 Конституції передбачає, що “до повноважень Верховної Ради України належить…затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання…” Виходячи з необхідності забезпечення економічної безпеки держави, ст.92 Конституції закріплює, що “виключно законами України встановлюються…Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи…’’.

Ст. 95 Конституції наголошує, що “бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.” Ст. 96 Конституції закріплює за Верховною Радою України затвердження бюджету на певний термін. Участь Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Національного банку України у здійсненні фінансової діяльності передбачено статтями 97, 98 та 100 Конституції. Ст. 99 Конституції визначає національну грошову одиницю України – гривню. Ст. 116 встановлює, що “Кабінет Міністрів України … забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики…”

Ст. 138 Конституції України відносить до відання Автономної Республіки Крим розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим. Ст. 143 передбачає, зокрема, що “територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону…”

Крім Конституції України правовим аспектам фінансової діяльності держави приділяється увага в інших законодавчих актах, зокрема в Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Розділ ІІ цього Закону присвячено діяльності такого важливого суб`єкта фінансової діяльності держави як Національний банк України. У відповідності до ст.8 Закону “Національний банк є центральним банком України, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України.”

Правове регулювання фінансової діяльності держави здійснюється також законами України “Про систему оподаткування”, “Про контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про Державну податкову службу в Україні”, “Про бюджетну систему України”, “Про страхування”, “Про Рахункову палату Верховної Ради України” та ін.

Ще одним законодавчим актом, що регулює фінансову діяльність держави, а саме таку її форму як випуск цінних паперів, є Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”. Даний закон передбачає можливість випуску облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик. “Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів. Кошти, одержані від реалізації внутрішніх республіканських або місцевих позик, спрямовуються відповідно в республіканський і місцеві бюджети, в позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів.”

Фінансовий механізм. Фінансовою діяльністю називають процес збирання, розподілу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують виконання державою її функцій. Фінансовою діяльністю займаються уповноважені державні органи, здійснюючи пряме планове збирання і розподіл грошових коштів.

 

У своїй фінансовій діяльності Українська держава дотримується наступних принципів :

Ø  публічний характер;

Ø  розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

Ø  пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими;

Ø  пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни;

Ø  фінансування безпеки держави;

Ø  єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;

Ø  міжгалузевий характер;

Ø  самостійність;

Ø  соціальна спрямованість;

Ø  плановість;

Ø  гласність.

Держава здійснює свою фінансову діяльність за допомогою обов`язкових (податки, збори, штрафи, плата за використання природних ресурсів, страхування, платежі в централізовані спеціальні фонди та ін.) та добровільних (лотереї, позики, добровільні внески, акції та ін.) методів формування фондів грошових ресурсів, а також за допомогою методів розподілу цих фондів, до яких належать фінансування, кредитування, виплати пенсій, страхових відшкодувань і різних допомог.

Фінансова політика обумовлена станом економіки держави.

 

Правові аспекти фінансової діяльності держави знайшли відбиток у деяких статтях Конституції України, у законах України “Про банки та банківську діяльність”, “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про систему оподаткування”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про оподаткування прибутку підприємств” та деяких інших.

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною, суперечливою і неоднозначною. Об'єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про перехід до економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

Фінансова криза в Україні (неплатежі, спад виробництва, інфляція, девальвація гривні) є головним дестабілізаційним чинником економічного життя. Наповнення дохідної частини бюджету за рахунок повного збору податків, а також зовнішніх запозичень, зменшення державних витрат - це важливий, проте не основний шлях виходу із кризової ситуації. Тому в рамках поглиблення ринкової трансформації треба спрямувати ринкові механізми та інститути до відновлення і розвитку національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, проведення радикальних структурних перетворень у галузевій і територіальній структурі господарства.

Це дасть змогу суттєво збільшити доходи як національних виробників, так і населення, що стане основою для вирішення фінансових проблем в Україні. Крім того, для виходу із фінансової кризи і зміцнення економічної безпеки держави потрібно:

досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей, та виробництв - високотехнологічного машинобудування (особливо ВПК) та агропромислового комплексу;

активізувати роботу з подолання кризи неплатежів, у тому числі за рахунок використання вексельного обігу, використовувати в повному обсязі Закон про банкрутство, звести до мінімуму бартерні операції;

створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;

вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в Україну грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;

сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

Грошова стабілізація в нашій країні досягнута, проте без фінансової стабілізації вона є штучною, а фінансова без стабілізації виробництва - нестійкою. Україна стоїть перед потребою доповнити грошову стабілізацію фінансовою, а фінансову - стабілізацією виробництва. Звідси випливає, що фінанси і підприємництво є головними ланками у ланцюгу економічних реформ. Здорові фінанси - це здорове виробництво. Зростання виробництва було і є основою фінансово-економічної стабілізації і процвітання.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1.  Назвіть складові фінансової системи України.

2.  Назвіть складові податкової системи України.

3.  У чому зміст зведеного балансу фінансових ресурсів держави?

4.  Дайте характеристику держави як суб'єкта ринку цінних паперів.

5.  Охарактеризуйте етапи бюджетного процесу в Україні.

6.  Які основні функції податків?

7.  Які принципи побудови податкової системи?

8.  Охарактеризуйте систему оподаткування України.

9.  Охарактеризуйте систему податкових органів України.

10.  У чому полягає сутність пропорційного, прогресивного і змішаного (пропорційно-прогресивного) оподаткування?

11.  Яким чином класифікуються податки?

12.  Які податки належать до загальнодержавних?

13.  У чому полягає сутність податкових пільг як інструментів податкового регулювання?

14.  Які суб'єкти економіки належать до сектору загального державного управління (СЗДУ)?

15.  У чому полягають функції підприємств (установ, організацій) СЗДУ?

16.  Які методи оцінювання ефективності використовуються у суспільному (державному) секторі економіки?

17.  За рахунок яких джерел фінансуються установи СЗДУ?

18.  Охарактеризуйте кошторис доходів і видатків установ СЗДУ.

19.  Що таке «державні потреби в продукції (товарах, роботах, послугах)»?

20.  Що таке «державне замовлення»?

21.  Охарактеризуйте матеріальні баланси.

22.  Яким чином побудовано банківську систему України?

23.  Які основні функції Національного банку України (НБУ)?

24.  Які основні органи НБУ?

25.  У чому полягають сутність і наслідки регулювання норм обов'язкових резервів комерційних банків?

26.  У чому полягає зміст процентної політики НБУ?

Тема 5. Бюджет і бюджетний устрій України

Сутність та роль бюджету в соціально-економічних процесах. Бюджет - складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, державний бюджет - це грошові відносини, що виникають у держави з фізичними та юридичними особами у зв¢язку з розподілом та перерозподілом національного доходу, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів та установ, управління державою, укріплення обороноздатності країни.

Будучи частиною бюджетних відносин, державний бюджет як категорія характеризується тими ж рисами, які притаманні фінансам в цілому, але в той же час має свої особливості, які відрізняють його від інших сфер та ланок фінансових відносин. До числа таких особливостей слід віднести те, що:

а) бюджет являє собою економічну форму перерозподільчих відносин, пов¢язаних з відокремленням частини національного доходу в руках держави та її використанням для суспільних потреб;

б) за допомогою бюджету здійснюється перерозподіл національного доходу (національного багатства) між найважливішими сферами суспільного виробництва (промисловістю, сільським господарством, транспортом, будівництвом і т. д.), в межах галузей народного господарства, між сферами суспільної діяльності (виробничою і невиробничою сферами економіки), між регіонами країни та територіями;

в) область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних фінансів, що визначило ключовим положенням бюджету у порівнянні з іншими ланками фінансової системи.

Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості - національного доходу, що розподіляється у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

В умовах ринкових відносин розподіл національного доходу відбувався за рахунок створення, розподілу та використання грошових доходів та накопичень. До числа таких доходів відносяться, перш за все, державні доходи, доходи підприємств та об¢єднань, різних комерційних структур, фінансових груп, банків, а також доходи населення. Значна частина національного доходу поступає в бюджет шляхом прямого перерозподілу – оподаткування державних, приватних та комерційних підприємств. Розподіл частини національного доходу через державний бюджет обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для розширеного відтворення та задоволення інших сукупних потреб суспільства, шляхом перерозподілу коштів між галузями виробничої та невиробничої сфер життєдіяльності суспільства, а також між економічними районами країни.

Перерозподіл національного доходу між галузями, об¢єднаннями, фірмами через державний бюджет обумовлено головним чином необхідністю передачі частини чистого доходу із однієї галузі суспільного виробництва в іншу у відповідності з планами економічного та соціального розвитку країни, з програмами радикальних економічних перетворень суспільства, для проведення перебудови структури суспільного виробництва і т. д.

Такий перерозподіл в значній мірі визваний різним рівнем технічного оснащення, нерівномірністю розміщення та виявлення нових природних багатств, діючою системою ціноутворення і тим, що при переході до ринкових відносин необхідна підтримка із сторони держави перспективних галузей виробництва. Перерозподіл національного доходу як між галузями так і в середині галузей здійснюється за рахунок державних інвестицій та пріоритетного фінансування окремих видів виробництв, високих технологій, інноваційних процесів. Важливим направленням перерозподілу національного доходу є виділення частини коштів на розвиток невиробничої сфери. В умовах ринкових відносин це перш за все стосується підтримки державою таких сфер життєдіяльності суспільства, як освіта, здоров¢я, наука та культура.

Як економічна категорія, бюджет відображає складні відносини з приводу руху централізованих грошових ресурсів, призначених для задоволення суспільних потреб. Зважаючи на той факт, що бюджет в певній мірі є передумовою, та результатом суспільного розвитку, можна виділити фактори, які впливають на формування бюджету та його використання. Такими факторами є:

а) економічні;

б) соціальні;

в) політичні.

Економічні фактори в значній мірі пов¢язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва. Сюди відноситься сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, економічне зростання (спад) виробництва, інфляція, безробіття і т. д.

З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш цілеспрямовану інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державного бюджету України.

Соціальні фактори формування та використання бюджету в значній мірі обумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення країни вцілому. Сюди слід віднести фінансові кошти, що йдуть на освіту, охорону здоров¢я, соціально-культурні міроприємства, соціальний захист населення, а також величину суспільного фонду споживання; обсяг і рівень заробітної плати різних категорій працюючих; розмір споживчого кошику; товарообіг державної та комерційної торгівлі; мережу дошкільних, шкільних та професійно-технічних учбових установ, вузів і т. д.

Політичні фактори безпосередньо пов¢язані з забезпеченням обороноздатності країни та підтримкою внутрішнього правопорядку, управлінням країною, законодавчою та виконавчою владою.

Як висновок можна відзначити, що найважливіше призначення бюджету - це створення матеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції:

·  розподільчу;

·  контролююча;

·  забезпечення існування держави.

Прояв розподільчої функції обумовлений тим, що у відносинах з бюджетом вступають всі учасники суспільного виробництва. Основним об¢єктом бюджетного розподілу та перерозподілу є чистий доход, отриманий в суспільстві. Але це не виключає можливості перерозподілу через бюджет і частини вартості необхідного продукту (прибутковий податок з громадян), а інколи і національного багатства. За допомогою розподільчої функції бюджету відбувається концентрація грошових коштів в руках держави та їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл та перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями та сферами діяльності, між окремими групами населення. В результаті розподілу та перерозподілу здійснюється формування різних фондів грошових ресурсів - державного та місцевих бюджетів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості населення, фондів пенсійного забезпечення, інноваційного і т. д.

Розподільча функція бюджету також використовується для втручання держави в процес суспільного виробництва – регулювання господарської діяльності підприємств, прискорення темпів економічного зростання, посилення господарської активності підприємців. За допомогою бюджету держава впливає не тільки на перерозподіл національного доходу, але і на його виробництво, накопичення грошових ресурсів, сферу споживання, процеси демонополізації економіки, на процеси роздержавлення.

Контролююча функція полягає в тому, що бюджет об¢єктивно – через формування та використання грошових коштів держави – відображає економічні процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки. При формуванні державних доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю справляння різних видів податків, мобілізації інших джерел доходів, дотримання пропорцій між ними, визначенням податкової бази, формами пільгового оподаткування, строками надходження доходів. При використанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання, їх відповідність цільовому призначенню.

Фінансовий контроль здійснюється за виробництвом, розподілом та споживанням сукупного суспільного продукту та національного доходу, за пропорціями, які склалися в процесі перерозподілу національного доходу.

Функція забезпечення існування держави ставить своїм завданням створення матеріально-фінансової бази функціонування держави; утримання апарату управління країною, президентської влади, законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних та митних органів, податкової служби.

При переході економіки України до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних відносин. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки і культури на всій території України. В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково - технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, пов¢язаних із розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту і національного доходу України.