Персонал і оплата праці (стр. 2 )

Таблиця 5.3

План підготовки і підвищення кваліфікації працівників на 201__ р.

Показники	План на рік	У тому числі за кварталами
I	II	III	IV
1. Підготовка нових робітників – усього
У тому числі:
1.1. Для основного виробництва
Продовження табл. 5.3
Показники	План на рік	У тому числі за кварталами
I	II	III	IV
З них за професіями:
1.2. Для допоміжного виробництва
З них за професіями:
2. Підвищення кваліфікації працівників – усього
У тому числі:
2.1. Для основного виробництва – усього
З них за професіями:
2.2. Для допоміжного виробництва
З них за професіями:

5.2. Планування продуктивності праці

Потреба в персоналі визначається обсягом робіт і рівнем продуктивності праці.

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники:

·  виробіток:

·  трудомісткість.

Виробіток (В) – це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

(5.11)

де О – обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);

Т – затрати робочого часу;

Ч – середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість - це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

(5.12)

де Тр - трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованими і на певний період незмінними нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Разом із тим, трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно.

Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Перевага даного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку.

Показник валової продукції характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства; показник товарної продукції – обсяг, який надходить у народногосподарський обіг; показник вартості чистої продукції (новоствореної вартості) – вклад підприємства у створення продукції.

Розмір чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і елементами упредметненої праці, тобто витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування:

ОЧП = ОВП-МВ, (5.13)

де ОЧП – обсяг чистої продукції;

ОВП – обсяг валової продукції;

МВ – матеріальні витрати.

Трудомісткість відображає суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції розрізняють такі її види:

1. Технологічна трудомісткість (ТТ), яка включає всі затрати праці основних робітників як відрядників, так і почасовиків:

ТТ = ТВ + ТП, (5.14)

де ТВ – затрати праці основних робітників-відрядників;

ТП – затрати праці основних робітників-почасовиків.

2. Трудомісткість обслуговування виробництва (ТОб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

3. Виробнича трудомісткість (ТВнр) – це всі затрати праці основних і допоміжних робітників:

ТВнр=ТТ + ТОб. (5.15)

4. Трудомісткість управління виробництвом (ТУ) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.

5. Повна трудомісткість (Т) – це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = ТТ + ТОб+ТУ, або

Т = ТВ + ТП + ТОб+ТУ, або (5.16)

Т = ТВнр+ТУ.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

Передплановим етапом планування продуктивності праці є її аналіз. Для оцінювання рівня продуктивності праці використовують показники:

·  середньорічний, середньоденний, середньогодинний виробіток продукції одним робітником;

·  середньорічний виробіток продукції на одного працівника;

·  трудомісткість продукції.

Узагальнюючим показником є середньорічний виробіток продукції на одного працівника.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.

Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції (виконаних робіт, наданих послуг у вартісному виразі на планову чисельність персоналу основної діяльності. Так, у промисловості плановий рівень продуктивності праці ( ППпл ) за методом прямого розрахунку обчислюється за формулою:

(5.17)

де Опл – плановий обсяг випуску продукції, грн.;

Чпл – планова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

Поширеним методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Метод коригування базової продуктивності праці під дією техніко-економічних факторів більш трудомісткий, але дає точніші результати й застосовується на етапі складання планів. Він передбачає розрахунок планованого скорочення (збільшення) чисельності під впливом кожного техніко-економічпого фактора й на цій підставі визначення планованого зростання продуктивності праці в такій послідовності:

а) розрахунок вихідної чисельності промислово-виробпичого персоналу підприємства в плановому періоді (тобто умовна чисельнісгь, яка була б потрібна для випуску планового обсягу продукції за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника (Чви)):

(5.18)

де Чб – чисельність працівників у базовому періоді, осіб;

Ко – темп зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;

Приклад. У базовому періоді обсяг промислової продукції підприємства становив 300 тис. грн., виробіток на одного працюючого – 2200 грн., а обсяг продукції на плановий період установлено в розмірі 350 тис. грн.

Чисельність працівників у плановому періоді за умови виробітку на рівні базового періоду становитиме 350000:2200=159 (осіб). Справжня ж потреба в працівниках буде меншою. Для її визначення необхідно врахувати по факторну та сумарну економію робочої сили.

б) визначення зміни чисельності працівників під впливом різних факторів зростання продуктивності праці і розрахунок загального зменшення (збільшення) чисельності (Є):

(5.19)

де Єі – зміна чисельності під впливом і-го фактора, осіб;

а – кількість факторів, які впливають на зміну продуктивності праці в плановому періоді;

в) визначення планового приросту продуктивності праці (∆ПП) стосовно до базового (передпланового) періоду:

(5.20)

г) розрахунок планового рівня продуктивності праці (Вп):

(5.21)

(5.22)

Чп=Чви - Є, (5.23)

де Чп – планова чисельність працівників, осіб;

д) визначення питомої ваги приросту обсягу виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці (∆ОВ'):

(5.24)

де ∆ОВ – темпи приросту обсягу виробництва в плановому періоді, %;

∆Ч – темпи приросту чисельності працівників у плановому періоді, %.

Темп приросту чисельності розраховують так:

(5.25)

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства всі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура, природні ресурси). Ураховуючи їх, можна ґрунтовніше виробляти стратегію щодо продуктивності праці на перспективний період.

До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може впливати безпосередньо (характер продукції, технологічні процеси, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва та праці, система мотивації тощо).

З метою планування продуктивності праці ці чинники можна об'єднати в такі групи:

·  підвищення науково-технологічного рівня виробництва;

·  удосконалення організації виробництва, праці й управління;

·  зміна обсягу та структури продукції, що випускається;

·  інші фактори.

Кількість чинників, які враховують під час планування продуктивності праці, та їхній зміст залежать від галузевої специфіки підприємства, особливостей здійснюваних заходів. Вплив чинників па продуктивність праці в даному методі планування визначають на підставі розрахунку умовного вивільнення чисельності працівників.

Можливий такий порядок розрахунку вивільнення чисельності.

До першої групи чинників – «ІІідвищешія науково-технологічного рівня виробництва» належать:

·  упровадження нової техніки, прогресивних технологій, механізація й автоматизація виробництва;

·  поліпшення використання сировини;

·  застосування прогресивних матеріалів тощо.

Здійснення цих заходів знижує трудомісткість продукції.

Зміну чисельності працівників під дією будь-якого заходу цієї групи (Єт) визначають за формулою

(5.26)

де Тро, Тр1 – затрати праці на одиницю продукції в натуральному або вартісному виразі до та після впровадження заходу, що планується, нормо-год;

ОВ1 – обсяг продукції в натуральному (або вартісному) вимірі, планований до випуску після реалізації заходу;

Ф – корисний фонд робочого часу одного працівника вбазовому році (періоді), год;

Кв. н – базовий коефіцієнт виконання норм виробітку;

Кд – коефіцієнт, який ураховує термін дії заходу в плановому періоді:

(5.27)

де М – кількість повних місяців дії заходу в плановому році;

М' – кількість місяців у плановому періоді.

Економію чисельності завдяки впровадженню нового, більш продуктивного устаткування (Єн) визначають так:

(5.28)

де Ц – загальна кількість устаткування, од.;

Ц1 – кількість діючого устаткування, од.;

Ц2 – кількість нового устаткування, од.;

П – продуктивність нового устаткування порівняно з діючим, %;

У – питома вага робітників, які обслуговують устаткування. у чисельності промислово-виробничого персоналу.

Дослідження доводять, що заміна універсальних верстатів автоматами й напівавтоматами забезпечує зростання продуктивності у 3, спеціальними – у 4 й агрегатними верстатами – у 5 разів.

Визначення вивільнення чисельності працівників за рахунок чинників «Удосконалення організації виробництва, праці йуправління» треба робити окремо щодо працівників апарату управління й робітників.

Зменшення чисельності апарату управління виробництвом (за рахунок збільшення цехів, дільниць; поліпшення структури управління тощо) визначають зіставленням чисельності апарату управління до і після впровадження заходу з урахуванням терміну реалізації заходу.

Вивільнення робітників у зв'язку з підвищенням норм обслуговування (Єно) можна розрахувати так:

(5.29)

де Ц – планова кількість устаткування, на якому планується підвищити норми обслуговування, од.;

НОп, НОб – норми обслуговування відповідно в плановому й базовому періодах.

Зменшення чисельності працівників за рахунок поліпшення використання корисного фонду робочого часу (Єф) визначають за формулою

(5.30)

де Фб, Фп – відповідно базовий та плановий фонди робочого часу одного робітника, год;

У – питома вага чисельності робітників у вихідній чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства, частки одиниці.

За групою чинників «Зміна обсягу та структури продукції, що випускається» відносне вивільнення чисельності працівників пов'язано з тим, що чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу, окрім основних виробничих робітників, зростає меншою мірою, ніж обсяг виробництва. Так, скорочення чисельності в плановому періоді у зв'язку зі зростанням обсягу виробництва (Єо) визначають за формулою