Предмет і завдання курсу „Психологія особистості” (стр. 2 )

Психоаналіз на противагу гуманістичній психології досліджує особистість, яка постійно перебуває в конфлікті із собою.

Фундаментиальний принцип психоаналізу полягає у тверджені, що психологія особистості визначається тенденціями пошуку задоволення та уникнення болю. Цей принцип називається принципом задоволення. Цей принцип активно керує особистістю в перші роки життя. Саме перші переживання задоволення і фрустрації грають вирішальну роль у подальшому розвитку особистості. Всі почуття, думки, імпульси мають першопричину, тобто певні події, які вплинули на їх виникнення. Вони створюються в результаті попередніх переживань індивіда. Через глибокий аналіз можна визначити конкретний зв’язок теперішнього і минулого.

Особистість за психоаналізом розвивається у конфлікті між своїми біологічними потребами за які відповідає частинка «Воно», яку приглушує «Над-Я», совість людини.

15. Поняття про психологічний захист.

“Психологічний захист” розуміють як фільтр свідомості, зміст цього поняття полягає в тому, що він є захистом особистості від усвідомлення неприємних висновків (витісняючи неприємні висновки у підсвідоме).

Люди по-різному реагують на свої внутрішні труднощі: придушують власні схильності, заперечуючи їх існування, «забувають» про травмуючу їх подію, шукають вихід у самовиправданні, намагаються викривити реальність, займаються самообманом та ін. Так, використовуючи різні захисні механізми, вони захищають свою психіку від перенапруження.

Захисні механізми – це своєрідні пристосувальні процеси, властивості, якості, яких набуває особистість у процесі соціалізації.

Захисні механізми психіки виникають у ранньому дитинстві та розвиваються протягом життя.

А. Фрейд запропонувала вважати захисними такі «психодинамічні» механіми:

1)  витіснення (подавлення) - витіснення з усвідомлення неприйнятного мотиву чи небажаної інформації.;

2)  регресія - це повернення до ранніх періодів розвитку та відповідної їм манери самовираження. Вона зменшує тривогу, але джерело хвилювання залишається без змін. Куріння, переїдання, вживання алкоголю для самозабуття, кусання нігтів, копирсання в носі;

3)  реактивні утворення - це несвідома інверсія бажання, замінюють моделі поведінки або переживань на діаметрально протилежні справжнім бажання особистості;

4)  ізоляція – це операція відокремлення елементів психічного життя особистості, уявлень, вражень від іншої частини психіки;

5)  заперечення - примітивний захисний механізм, завдяки якому людина не визнає тривожні аспекти реальності і своєї особистості. Основна формула заперечення: «Небезпеки немає. Нічого не бачу. Нічого не чую».;

6)  проекція – це приписування іншій людині, предметам якостей, почуттів та намірів, що вкорінені у самій особистості;

7)  ідентифікація – це процес злиття власної особистості з якоюсь іншою. Ідентифікація є елементом нормального розвитку:хлопчики ідентифікують себе з батьком, дівчатка з матірю, а всі так чи інакше ідентифікують себе з героями культури;

8)  раціоналізація – це пояснення наших думок, почуттів, намірів, дій, які є неприпустимими, специфічним виправдовуючим чином. Неприпустиму поведінку перетворює на припустиму та необхідну.

9)  інтелектуалізація – дає можливість за допомогою надмірного пояснення відійти від справжнього усвідомлення причин своє поведінки або змісту подій.

10)  включення – це спосіб переоцінки значення травматичного фактора та вмонтування його в нову систему цінностей, куди колишня система входить як частина, і тоді відносна значущість травми знижується на тлі інших могутніших чинників.

11)  заміщення – захисний механізм, який полягає у перенесенні дій, спрямованих на недоступний об’єкт, на дії з доступним об’єктом.

12)  сублімація – спрямування інстинктивної енергії в прийнятні у суспільстві види діяльності.

16. Я-концепція особистості.

«Я - концепція» - це прояв самосвідомості, динамічна система уявлень людини про себе. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом.

Я-концепція – цілісний образ власного Я, який виступає як установка по відношенню до самого себе і включає компоненти: когнітивний – уявлення і знання про свої здібності, зовнішність, соціальний статус та ін. (самоусвідомлення); емоціонально-оцінювальний – самоповагу, самокритичність та ін.; поведінковий – прагнення зберегти свої базові якості незалежно від ситуації, стремління бути зрозумілим, завоювати симпатію оточуючих.

Я - концепція
Я образ	Самооцінка	Самовизначення	Самоактуалізація
я-фізичне я-психічне я-соціальне я-духовне я-ідеальне я-реальне	завищена занижена адекватна позитивна негативна (пов¢язана з рівнем домагань: Самооцінка= успіх/рів. домагань	особистісне сімейне професійне рольове	оптимістичне самопочуття впевненість в собі вимогливість до себе цілепокладання

Функції «Я-образ» та «Я-концепція»:

1)  Забезпечують відчуття особистісної визначеності незалежно від зовнішніх умов;

2)  Дозволяють зберігати стабільність та індивідуальність поведінки, незалежно від умов;

3)  Дають можливість планувати життєві ситуації.

17.Особистість і темперамент.

Темперамент — це біологічний фундамент особистості, який базується на властивостях нервової системи, пов’язаний з будовою тіла та обміном речовин в організмі. “Т” успадковують, а тому зусилля людини мають спрямовуватися не на його зміну, а на те, щоб його знати та використовувати для адекватної реалізації у відповідній діяльності. Це зумовлюється тим, що темперамент визначає стиль поведінки людини та способи організації нею своєї діяльності.

Типи темпераменту.

1.  Сангвінік – легка пристосовуваність до умов, що змінюються; високий спротив труднощам життя; рухливість, товариськість, активність і працездатність, швидке переключення на нову роботу, оптимістичність.

2.  Холерик – підвищена збудливість, велика життєва енергія, недостатність самовладання, невитриманість, різкість, захопленість новими справами, нетерпимість, запальність.

3.  Флегматик – мала чутливість та емоційність, заспокійливість, повільність, врівноваженість, впертість, терплячість, працездатність, інертність, надійність у дружбіхороша опірність сильним і тривалим подразникам.

4.  Меланхолік – висока чутливість, емоційна ранимість, пасивність, інертність, образливість, невпевненість у собі, нерішучість, невиразність міміки, рухів, чутливість до людей, багатство асоціативного внутрішнього світу.

Тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію до дозрівання, усталення, набуття нових якостей під впливом життєвих обставин.

Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість). Вона характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає темпераментну реакцію. Друга властивість — реактивність, тобто сила і енергія, з якою людина реагує на вплив. Пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія-інтроверсія свідчать про загальну спрямованість зовні чи всередину. Серед властивостей темпераменту необхідно визначити також темп психічних реакцій.

18.Особистість і характер.

Характер - це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса хар-ру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою хар-ру.

Щоб бути рисою характеру, риса особистості має бути: досить виразною; досить тісно пов’язаною з іншими рисами хар-ру в одне ціле; систематично виявлятися в різних видах діяльності, ситуаціях, обставинах.

Виділяють такі риси хар-ру:

1) риси, які характеризують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування - ощадливість, раціональність;

2) риси, які характеризують дії, спрямовані на досягнення цілей, - наполегливість, цілеспрямованість, послідовність;

3) риси, які безпосередньо пов’язані з темпераментом і характеризують особливості дії, вчинків, поведінки загалом, - інторверсія-екстраверсія, тривожність, витриманість-імпульсивність, ригідність.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

· спрямованість; · переконання; · розумові риси; · емоції; *волю; *темперамент; · повноту; · цілісність; · визначеність; · силу.

Характер не успадковується і не є природженою властивістю особистості, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер формується і розвивається під впливом навколишнього середовища, життєвого досвіду людини, його виховання.

19. Особистість і здібності.

Якість і засоби виконання будь-якої діяльності, її успішність і рівень досягнень залежать від здібностей особистості.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме – набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці.

Природну основу розвитку здібностей становлять задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Тільки своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання приводить до формування у неї здібностей.

Першою ознакою зародження здібностей є нахил – стійка орієнтованість індивіда на певну діяльність, якою він прагне займатися. Справжній нахил поряд з тяжінням до діяльності призводить до швидкого досягнення високих результатів. Хибний нахил, на відміну від справжнього, може виявлятися у споглядальному ставленні до чогось або, незважаючи на активне захоплення, дає посередні результати.

Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.

Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначенні рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися.

Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових, результатів, які мають велике значення для суспільства.

20. Сутність поняття “спрямованість особистості”.

Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність людини і є відносно незалежними від нявних ситуацій. На думку Петровського, ця система спонукань визначає активність особистості і вибірковість її відношення до навколишнього світу. Спрямованість особистості характеризується її інтересами, нахилами, ідеалами і переконаннями.

Залежно від їх особливостей виділяють 3 види спрямованості особистості:

1)  Індивідуалістична – в поведінці переважають мотиви, спрямовані на задоволенна особистих потреб;

2)  Колективістична – в поведінці і діяльності домінують громадські мотиви, які спонукають приносити користь людям, суспільству.

3)  Ділова - провідними є мотиви пов¢язані з виконанням певної діяльності, доручень, службових обов¢язків.

Спонукати людину можуть як матеріальні, так і ідеальні мотиви. Людиною можуть рухати матеріальні інтереси, помисли і пристрасті, а в остаточному підсумку - зовнішні причини, обставини життя, економічні, моральні і політичні відношення.

Спрямованість особистості — це інтегративна якість, яка визначає сукупність стійких мотивів, що орієнтують життєдіяльність особистості. Спрямованість особистості характеризується її потребами, потягами, бажаннями, інтересами, схильностями, ідеалами, цінностями, світоглядом, переконаннями та мораллю.

21. “Ядро особистості”

Ядро особистості складають, За Киричук:

1)життєві дизпозиції (інстинкти, імпульси) ;

Серед життєвих диспозицій важливою є перевага любові до життя у всіх його проявах над подоланням свого життя та інших шляхом руйнування; підвищена увага до власної персони та ін. Життєві диспозиції особистості проявляються в соціально-психологічних особливостях діяльності, зокрема у психології ділового спілкування.

2)мотиви, або спонуки (потреби духовні, соціальні, культурні, потяги, пристрасті тощо); – це динамічні психічні сили, що проявляються як стан внутрішньої напруги, що спонукають особистість до цілеспрямованої активності. Найважливіший компонент життєвих спонук – потреби.

У психології є численні класифікації потреб. За А. Маслоу – це потреби фізіологічні, безпеки, належності і любові, поваги, самоактуалізації (використання своїх здібностей і талантів). Класифікація потреб за Е. Фроммом: у встановленні зв’язків з іншими через підкорення, владу, любов; у подоланні себе через творення або руйнування; в самоідентичності – задоволення шляхом належності до певної групи або рухом до індивідуальності; в системі цінностей та ін

3)можливості, або потенціали (потенціал, гнів, любов).

Виділяють такі потенціали:

Афективний. Включає відносно короткочасні емоційні стани, які пов’язані з різкою зміною важливих для особистості життєвих обставин, а також переживань нею свого ставлення до себе (інтерес, образа, радість, презирство, подив, страх, сором, гнів, вина). Це і є емоційна реакція на успіх і невдачу.

Аксіологічний. Характеризується успадкованою здатністю особистості до вільного вибору цінностей. Цінність – це інтуїтивний пошук істини, ідей.

За Е. Фромом, ми маємо одну продуктивну орієнтацію і чотири непродуктивні. Продуктивна формується на основі любові, праці і думки. Непродуктивні - співвідношення трьох іпостасей:

-  рецептивний тип, де джерело благ перебуває поза особистістю (звідси прагнення заволодіти людьми і речами);

-  експлуататорський тип – наявність агресії стосовно людей і речей;

-  нагромаджувальний тип – прагнення зберегти те, що є в наявності;

-  ринковий тип – сприймання самого себе як товару.

Когнітивний. Е. Фром писав: «Будучи відірваними від природи, ми вимушені самостійно формувати концепцію свого «Я», виховувати в собі здатність відповідально заявити: «Я – це я». Як результат цього процесу - розвиток самосвідомості, здатності особистості самовідображувати себе, сприймати себе зі сторони, рефлектувати з приводу своїх можливостей, що є важливим фактором його становлення, розвитку та самовдосконалення. Психічні образи – Я-фізичне, Я-психічне, Я-соціальне, Я-духовне – змінюються в процесі розвитку відповідно до зміни успадкованих когнітивних можливостей і форм соціальної взаємодії.

Праксеологічний. Це – стійкість в умовах стерсових ситуацій, працездатність, психічний тонус, експресивність, вразливість, відмова від загрозливих та авторитарних методів впливу на іншу людину тощо.

22. Сутність ієрархічної теорії мотивації Маслоу.

Американський психолог, один з основоположників гуманістичної теорії А. Маслоу () головною характеристикою особливості вважав потяг до самоактулізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості і агресії, як вважав З. Фрейд. Навпаки, в них закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в самоактулізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою –видатним людям. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства відбувається не революційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а задоволенням гуманістичних потреб.

За А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати в певних умовах. Однак ці потреби в самоактулізаціі задовольняються лише за умов задоволення інших потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть нижчих потреб. Ієрархію потреб, згідно з Маслоу, складають:

1)  фізіологічні потреби (усе, що необхідно для підтримки життя, — їжа, одяг, житло);

2)  потреби в безпеці;

3)  потреби в любові й прихильності;

4)  потреби у визнанні та оцінці;

5)  потреби в само актуалізації здібностей і талантів;

Самоактуалізації досягає лише невелика кількість людей, котрі являють собою особистості, Маслоу називає такі їхні особливості, як невимушеність у поведінці, ділову спрямованість, вибірковість, глибину та демократичність у стосунках, незалежність, творчі прояви та ін.

23. Сутність “зсуву мотиву на мету” (за Леонтьєвим)

Механізм зсуву мотиву – механізм створення мотивів, помічений в теорії діяльності. Суть його у тому, що ціль, раніше спрямована на реалізацію через мотив, з часом набуває самостійної сили – сама стає мотивом. Перетворення цілі на мотив може відбутися тільки, якщо накопичуються позитивні емоції. Предмет не може стати мотивом по замовленню навіть при дуже сильному бажанні. Повинен пройти тривалий період накопичення позитивних емоцій – своєрідних мостів, з’єднуючих предмет з системою існуючих мотивів, поки новий мотив не буде включений в цю систему. Процес зсуву мотиву підпорядковується загальному правилу: той предмет, ідея, ціль, який тривало та стійко накопичував позитивні емоції, - перетворюється в самостійний мотив. Так відбувається зсув мотиву на ціль, кажучи по іншому, ціль набуває статус мотиву. Такий механізм діє на всіх етапах розвитку особистості, лише з віком змінюються та ускладнюються ті головні мотиви спілкування, які насичують позитивними емоціями дії, що освоюються, - бо ж по мірі росту все розширюється коло соціальних контактів та зв’язків.

Приклад. Припустимо, що учня першокласника не вдається посадити за уроки. Припустимо тепер, що дитині говорять: до тих поки ти не зробиш уроків, ти не підеш гратися. Нехай таке зауваження діє і дитина виконує домашнє завдання. Таким чином в даному випадку ми спостерігаємо наступне: дитина хоче отримати хорошу оцінку, хоче виконати і свій борг. Для її свідомості ці мотиви без сумніву існують. Та вони для неї психологічно не діючі, а дійсно діючим для неї являється інший мотив: отримати можливість піти гратися.

Дитина почала готувати уроки під впливом мотиву, який ми спеціально для неї створили. Та проходить тиждень-другий, і ми бачимо, що дитина сама сідає за завдання, вже за власним бажанням, за власною ініціативою. Вона робить тепер уроки тому, що хоче отримати хорошу оцінку.

Справа в тому, що при деяких умовах результат дії являється більш значущим, ніж мотив, реально спрямовуючий на цю дію. Дитина починає з того, що добросовісно готує домашні завдання, маючи на увазі швидше піти гратися. В результаті ж це приводить до набагато більшого: не лише до того, що вона отримує можливість іти гратися, алетй отримувати хороші оцінки. Відбувається нове (опредмечування) її потреб, а це значить, що вони піднімаються на ступінь вище.

24. Становлення і розвиток особистості з позиції психоаналізу.

Фрейд, основополжник психоаналізу, сформулював психологічну концепцію особистості, відповідно до якої в структурному плані вона складається з трьох компонентів: “Воно”, “Я” (его), “Над-я”.

“Воно” - це несвідома частина психіки, вируючий казан біологічних природжених інстинктивних потягів: агресивних і сексуальних.

Рівень “Я”- це рівень свідомості, який перебуває у стані постійного конфлікту з «Воно», пригнічуючи сексуальні потяги. На «Я» впливають три сили: «Воно», «Над-Я» і суспільство, яке висуває свої вимоги до людини. «Я» прагне встановити гармонію між ними, підкоряється не принципу задоволення, а принципу «реальності».

«Над-Я» слугує носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль критика, цензура, совісті.

У теорії особистості психоаналізу містяться як деякі продуктивні наукові положення (про складність, багатоплановість структури особистості, про свідоме й несвідоме, про внутрішні суперечності особистості), так і спірні погляди на природу особистості.

Особистість з позиції психоаналізу - суперечлива, із самого початку гріховна, вічно мучиться, невротична і конфліктна істота.

25. Становлення і розвиток особистості з позиції біхевіоризму.

Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) є провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв’язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій. Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

26. Умови становлення і розвитку особистості: гуманістична психологія.

Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник К. Роджерс. Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, “Я-концепція”, що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і тоді виникає дилема – чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Роджерсу явища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвиткові суб’єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень.

Інший представник гуманістичної психології США – Г. Олпорт – вважав особистість відкритою системою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв’язку з іншими людьми. Особистість, за його визначенням, - це динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Однак у цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна увесь час встановлювати нові стосунки і розвивати наявні, тобто постійно “розвивати” гомеостаз. Отже, постійний розвиток особистості є основною формою її існування.

Важливою умовою розвитку особистості визнається можливість чинити опір рівновазі. Напруга має підтримуватись, а не усуватись. При цьому вчений базує свої погляди на біографіях видатних людей, для яких життя – це безперервне долання труднощів, більше того – вони самі прагнуть цього, шукаючи та долаючи перешкоди. Отже, особистість конкретної людини характеризується певною системою рис-мотивів, або трайтів, яка визначає її поведінку та розвиток.

27. Основні психосоціальні стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном.

На стадії дитинства (1-ша стадія) головну роль у житті дитини відіграє мати, вона годує, доглядає, дає ласку, турботу, у результаті чого в дитини формується базова довіра до світу.

2-га стадія раннього дитинства пов'язана з формуванням автономії і незалежності. Дитина відчуває можливість покарання, в неї формується почуття сорому. Наприкінці стадії повинна бути рівновага «автономії» і «сорому».

У віці 3-5 років, на третій стадії, дитина вже переконана, що вона особистість, тому що вона бігає, вміє говорити, формується почуття підприємливості, ініціативи.

У молодшому шкільному віці (4-та стадія) дитина вичерпує можливості розвитку в рамках сім'ї, і тепер школа залучає її до знань. Формується працелюбство.

У підлітковому віці (5-та стадія) формується центральна форма егоідентичності. Підліток знаходить своє «Я», визнання себе з боку оточуючих.

На 6-й стадії (молодість) для людини актуальними стають пошук супутника життя, тісне співробітництво з людьми.

7-ма (центральна) стадія – дорослий етап розвитку особистості. Позитивні симптоми цієї стадії: особистість вкладає себе в улюблену працю і турботу про дітей, задоволена собою і життям. Якщо немає об'єктів любові (немає улюбленої роботи, сім'ї, дітей), то людина спустошується, виникає застій.

Після 50 років (8-ма стадія) відбувається утворення завершеної форми егоідентичності. Людина переосмислює усе життя, усвідомлює своє «Я».

Стадии	Возраст	Задача этапа	Ценные качества	Провідна діяльність
I	Орально-сенсорная	Первый год жизни	Базисное доверие / базисное недоверие	Энергия и Надежда	Емоційне спілкування з дорослими
II	Мышечно-анальная	2-й – 3-й годы жизни	Автономия / стыд и сомнения	Самоконтроль и Сила воли	Предметна діяльність
III	Локомоторно-генитальная	4 – 5 лет	Инициатива / чувство вины	Направление и Целеустремленность	Гра
IV	Латентная	6 – 11 лет	Трудолюбие / чувство неполноценности	Система и Компетентность	Навчальна діяльність
V	Подростковый возраст и ранняя юность	12 – 18 лет	Идентичность / смешение ролей	Посвящение и Верность	Спілкування з ровесниками
VI	Ранняя взрослость	От конца юности до начала среднего возраста	Близость / изоляция	Аффилиация и Любовь	Навчально-фахова діяльність, трудова діяльність
VII	Взрослость	Зрелый возраст	Генеративность / стагнация	Производство и Забота	Трудова діяльність, фахове навчання
VIII	Зрелость	Пенсионный возраст	Целостность эго / отчаяние	Самоотречение и Мудрость

28. Стадії розвитку особистості за Д. Ельконіним.