Порядок проведення службового розслідування (стр. 1 )

1. Порядок проведення службового розслідування.

Стаття 11 Закону «Про державну службу» передбачила з цією метою проведення, на вимогу державного службовця, службового розслідування. Так, у разі відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою проводиться службове розслідування, відповідно до «Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 000.

Рішення про проведення службового розслідування може прийматися лише в чітко визначених випадках, а саме:

~ У разі невиконання або неналежного виконання державним службовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або "Заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян;

_У разі недодержання державним службовцем законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, Рушення етики поведінки;

_на вимогу державного службовця з метою зняття безоставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Головдержслужба може проводити службові розслідування за дорученням вищих посадових осіб України та Першог;

віце-прем'єр-міністра України, а у разі безпосереднього звернення державного службовця рішення щодо проведенні службового розслідування приймається керівником Голов. держслужби.

Відповідно до пункту 4 Порядку службове розслідування проводиться за рішенням керівника з відстороненням державного службовця від виконання повноважень за посадою (зі збереженням заробітної плати) або без такого відсторонення.

Для проведення розслідування утворюється комісія, завданням якої є встановити, чи мав місце факт порушенні з боку державного службовця, тобто, по суті, кваліфікувати дії останнього як правомірні чи неправомірні. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

За результатами розгляду керівник державного органу (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, в десятиденний термін приймає відповідне рішення, із яким ознайомлюється державний службовець. Рішення може бути таким: про припинення службового розслідування у зв'язку з відсутністю порушення з боку державного службовця чи безпідставністю висунутих проти нього звинувачень або підозри; про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності;

про негайну передачу матеріалів службового розслідування у разі виявлення в діях службовця чи інших осіб ознак злочину слідчим органам.

Рішення за результатами службового розслідування може бути оскаржено державним службовцем згідно із законодавством.

2. Сучасні тенденції розвитку державної служби: маркетизація та менеджеризація державного управління.

Сутність менеджменту органу державної влади характеризує основні складові.

При цьому підході менеджмент розглядається як форма практичної діяльності, що пов'язана з процесом прийняття рішень щодо найкращого використання ресурсів (капіталу, матеріалів та людей), з метою досягнення запланованих завдань, що забезпечують постійний розвиток організації.

Менеджмент можна також розглядати як вид людської діяльності, що становить систему функцій (планування, прогнозування, організацію, координацію, облік, контроль, мотивування). Ці функціональні компоненти менеджменту і виражають його сутність.

Як будь-якій організації, державній організації притаманні процеси управління, які є предметом менеджменту.

Органи державної влади відрізняються від інших організацій тим, що притаманна їм адміністративна діяльність відрізняється від виробничої діяльності. Основним ресурсним компонентом системи менеджменту органу державної влади є державний службовець.

З погляду менеджменту орган державної влади або орган місцевого самоврядування, як і інша організація, має внутрішнє та зовнішнє середовище.

("1") Основні внутрішні змінні в органі державної влади, — це цілі, завдання, структура, технологія і люди. Цілі органу державної влади — це те, заради чого він створюється і функціонує. В органах державної влади цілі можуть бути встановлені вищим за організаційно-правовим статусом органом управління або формуватися цим органом.

Особливістю встановлення цілей системи державного управління, зокрема конкретних органів виконавчої влади, є безперечне використання нормативних документів (Конституції держави, заковів про органи влади, програм діяльності КМУ, національних і державних програм тощо).

Одним із найбільш придатних методів формування цілей в органах державної влади й органах місцевого самоврядування е метод управління, який дає змогу об'єднати планування і контроль у складній галузі людських ресурсів, метод управління за цілями, Крім того, це — спосіб мотивації, який допомагає перебороти деякі негативні впливи контролю на поведінку працівника. На основі рішення керівництва про структуру кожна посада має ряд завдань, які розглядаються як необхідний внесок у досягнення цілей організації. Завдання, що закріплюються за особою в організації (державним службовцем органу) набирають форми завдання як приписаної роботи, серії робочих функцій, які мають бути завершені в заданій формі в обмежений термін часу

Люди — найважливіша змінна для органу державної влади. сучасний менеджмент ставиться до людей, що працюють в органах, не просто як до трудових ресурсів, робочої сили, кадрів або персоналу, а як до особистостей. Як і будь-яку іншу організацію, орган державної влади або орган місцевого самоврядування оточує зовнішнє середовище, яке своїми змінами робить вплив на даний орган. Сучасний менеджмент вважає, що керівники найважливіших для суспільства організацій — ділових, освітніх, державних — змушені зосередити увагу на зовнішньому оточенні та його впливах на внутрішню будову організації

Методи управління — це способи і прийоми управлінської діяльності, за допомогою яких здійснюються завдання органу, спрямовані на досягнення цілей

Економічні методи управління — це комплекс способів і прийомів управління, які базуються на використанні економічних законів, товарно-грошових відносин та економічних категорій (ціна, собівартість, вартість, прибуток, рентабельність), а також норм і нормативів

Організаційно-розпорядчі методи управління є сукупністю засобів правового й адміністративного впливу на відносини людей в організації

Соціально-психологічні методи управління — це способи і прийоми впливу на процес формування та розвитку колективу, а також на соціальні та психологічні процеси, притаманні групам чи окремим особам

Прийняття управлінського рішення — це процес вибору однієї з можливих альтернатив розв'язання проблеми. У процесі вибору та прийняття управлінського рішення різні керівники використовують різні методи, сукупність яких становить їх інструментарій. Ці методи залежать від виду рішень, що приймаються в організації

Найбільш актуальним завданням сьогодення при розробці систем управління є перехід від окремих функціональних та технічних рішень до комплексних рішень у галузі управління. Тому останнім часом у менеджменті як управлінській діяльності відокремлюють три взаємопов'язаних блоки що є трьома широкими галузями процесу праці — блоки змісту, процесу та контролю.

Під змістом управління розуміється те, що робить менеджер; під процесом — те, як це робиться. Третім блоком менеджменту є контроль і навчання, які розглядаються такими, що мають сприяти перетворюванню можливостей людини у форму прибуткової послуги або продукту

Розробляючи системи менеджменту органу державної влади або органу місцевого самоврядування, слід мати на увазі, що державне управління є одним із найбільш важливих владних товарів. Одним із завдань держави (у тому числі її органів) є управління державним законодавством та програмами

3. Теорія держ/сл сущность, основні школи.

У розвиненому вигляді офіційну професійну державну службу започатковано в Європі та США у середині XIX ст., а наприкінці того ж століття в основному склалася концепція державної служби сучасного типу.

Головною сутнісною парадигмою державної служби на сучасному етапі державотворення стає реалізація законів держави, забезпечення захисту прав та інтересів громадян і накладення на них відповідних обов'язків, а її суспільне призначення полягає в оптимальному здійсненні функцій державного управління.

Сам термін «служба» має декілька значень. Найбільш часто під ним розуміється один із видів платної суспільне корисної діяльності, що полягає в здійсненні управління, надання громадянам управлінських послуг. Можна виділити такі основні особливості поняття державної служби, що поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності:

- державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в органах державної влади та їх апараті;

- вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави; - ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу органів державної влади і правове регулювання роботи державних службовців; - зміст діяльності держслужбовців полягає у практичному виконанні завдань і функцій держави; особливість державної служби пов'язана з оплатою праці осіб, котрі на ній перебувають, з державних коштів.

ст 1 З-ну «Про державну службу»: «Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів».

Існуючі системи державної служби з певною умовністю поділити на закриті та відкриті.

("2") Прикладами закритих систем державної служби є Франція та Японія. Такі системи характеризуються обмеженим доступом до державної служби та низькою мобільністю службовців у межах міжвідомчих переміщень. Урядова служба тут сприймається як «вибрана еліта». Типовими представниками відкритої системи державної служби є Сполучені Штати Америки. Ця система характеризується відсутністю елітних спеціалізованих закладів із підготовки керівного персоналу державних службовців.

4. Управління державною службою України: цілі, завдання, принципи, орг. структура.

Принципи державної служби - це основоположні ідеї, положення, настанови, які віддзеркалюють об'єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації компетенції, функцій та завдань органів державної влади, повноважень та обов'язків державних службовців, які працюють у системі державної служби.

Принципи державної служби визначають:

- сутність державної служби, її найважливіші риси;

- загальний характер управлінської, законотворчої, організаційно-розпорядчої, консультативно-дорадчої та іншої діяльності державних службовців;

- закономірності в системі організації та функціонування державної служби;

- значущість, законність і соціальну цінність правовідносин, що виникають у системі державної служби;

- об'єктивні зв'язки, що виникають у системі державно-службових правовідносин

Складність і багатогранність кадрових проблем поставили питання про необхідність створення спеціальних державних органів та служб для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою. В Україні проведення єдиної державної кадрової політики в сфері державної служби та функціональне управління державною службою покладено на Головне управління державної служби України. Головдержслужба України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

Відповідно до ст. 7 Закону «Про державну службу» на Головне управління державної служби України покладено здійснення таких функцій:

- прогнозування і планування потреби державних органів та їх апарату в кадрах;

- забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті;

- розроблення і внесення на розгляд Уряду проектів нормативних актів з питань державної служби;

- розроблення, координація й контроль за здійсненням заходів щодо підвищення ефективності державної служби;

- здійснення методичного керівництва за проведенням конкурсного відбору державних службовців у державних органах та їх апараті;

- організація навчання і професійної підготовки державних службовців;

- контроль за дотриманням визначених Законом України «Про державну службу» умов реалізації громадянами права на державну службу;

- організація, координація та забезпечення умов для розвитку наукових досліджень із питань державної служби.

Головдержслужба є робочим органом Ради по роботі з кадрами при Президентові України, як консультативно-дорадчий орган. Вона розглядає й узагальнює досвід роботи з кадрами, розробляє рекомендації щодо стратегії кадрової політики, розглядає проекти документів із питань формування єдиної системи нормативно-правового забезпечення роботи з кадрами та інші питання державної служби.

("3") Згідно з положеннями Закону «Про боротьбу з корупцією», інших нормативних документів у цій сфері Головдержслужба вживає заходи щодо запобігання корупційним проявам, контролю за дотриманням законодавства в органах державної влади та місцевого самоврядування, узагальнює звітність органів виконавчої влади щодо дотримання вимог вищеназваного закону.

5. Институционный механизм гос. службы (субъекты госслужбы)

• в інституціональному аспекті державна служба - це правова, а також етична нормативна система, що забезпечує реалізацію цілей, функцій, законів держави. Завдяки етичній стороні інституту державної служби вона не може бути зведена лише до державно-правового інституту, а набуває загальнокультурного, у тому числі, історичного, традиційного, соціального статусу;

Отже, державна служба розглядається одночасно як інститут, як діяльність, як система правил роботи з виконання функцій держави і як персонал, котрий спроможний ефективно виконувати ці функції. Виходячи з таких засад, можна сказати, що державна служба є засобом реалізації функцій соціальної держави, поєднуючи особисті, групові

та державні інтереси, будучи основним каналом повсякденних зв'язків держави й народу.

Что касается институционального механизма, приводится схема подчиненности по вертикалям власти:

Кабинет Министров Украины

24 областных + АРК+ Севастоп. и Киевские администрации

Районные администрации

Управления

Начальники отделов

Специалисты

6. Способы замещения должностей.

Крім конкурсного порядку прийняття на посади третьої-сьомої категорій державних службовців існують посади, зарахування на які може здійснюватися без проведення конкурсу. До них віднесені такі адміністративні посади:

1) керівники, перші заступники, заступники керівників урядових органів державного управління - призначаються Кабінетом Міністрів України;

2) заступники голів обласних державних адміністрацій - призначаються головами відповідних держадміністрацій за погодженням із відповідним віце-прем'єр-міністром; 3) заступники голови Київської міської державної адміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади,- призначаються Київським міським головою за погодженням із Кабінетом Міністрів України; 4) керівники апаратів обласних. Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій - призначаються головами відповідних держадміністрацій за погодженням із Кабінетом Міністрів України;

5) голови районних державних адміністрацій - призначаються Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України;

6) перші заступники та заступники голів районних державних адміністрацій - призначаються головами районних державних адміністрацій за погодженням із відповідним заступниками голів обласних державних адміністрацій; 7) керівники апаратів районних державних адміністрацій - призначаються головами відповідних держадміністрацій; 8) керівники управлінь, відділів та інших структури"» підрозділів обласних. Київської і Севастопольської міський державних адміністрацій - призначаються головами відповідних держадміністрацій за погодженням із відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади; 9) керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій — призначаються головами відповідних держадміністрацій за погодженням із відповідними обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями;

10) керівники структурних підрозділів районних державних адміністрацій в Автономній Республіці Крим - призначаються головами відповідних районних держадміністрацій за погодженням із відповідними посадовими особами Ради міністрів АРК;

11) керівники кадрових служб центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій - призначаються керівником відповідного органу за наявності висновку Головдержслужби.

("4") 7. Характеристика основних концепцій бюрократии.

Бюрократія — система управління, в якій влада належить адміністрації чиновників.

Розрізняють два основних типи бюрократії: “імперську” (“традиційну”) бюрократію, яка виникла в азіатських імперіях і спирається на авторитет традиції, і раціонально-легальну бюрократію, яка виникла при переході до індустріального суспільства.

Раціональна бюрократія е типом управління, який спирається на знання, застосування законів і органів влади. Для бюрократичної організації (М. Вебер) характерні: ефективність, яка досягається за рахунок чіткого розподілу обов'язків між членами організації, строга ієрархія влади, яка дає змогу посадовій особі вищого рівня контролювати виконання завдань співробітниками нижчого рівня; безособова адміністративна діяльність, у рамках якої кожен функціонер органу виступає не як індивід, а як носій соціальної влади. Завдяки цим характеристикам бюрократія відіграє виняткову роль як функція та орган управління.

Поняття “бюрократизм”, хоч і збігається часто з поняттям “бюрократія”, не тотожне з ним. За суттю бюрократизм означає ненормальність, хворобу системи управління, панування канцелярії, формалістики, домінування букви інструкції, наказу над суттю справи. Бюрократизм становить собою таку форму здійснення влади (перш за все державної), за якої відбувається підміна загальної волі суспільства, громадян волею групи осіб, причому не легітимна, а суб'єктивістська, вільна, часто протизаконна зміна форм і методів ведення тих чи інших справ. Така підміна зумовлюється багатьма причинами: нераціональною побудовою державного апарату, в якому немало дублюючих, паралельних структур; відсутністю або слабким правовим регулюванням процесів владовідносин і управління; низьким рівнем контролю за дотриманням встановлених процедур; недостатньою професійною підготовкою державних службовців. Але головна причина має суб'єктивний характер і зумовлена сприятливими можливостями влади в реалізації деяких запитів людей.

8. Принципи, цілі та функції державної службі.

Метою державної служби є соціальні, правові, організаційні та психологічні аспекти, які одночасно притаманні як усьому процесу державної служби, так і цільовим особливостям кожної з її складових частин. Головною метою й критерієм функціонування державної служби є також її ефективність та економічність.

Головне завдання державної служби - в ефективному забезпеченні комплексної взаємопов'язаної діяльності службовців, спрямованої на вироблення й реалізацію державної політики та управлінських рішень, здійснення регулятивних та обслуговуючих функцій в інтересах усього суспільства чи його окремих складових.

Основними цілями і завданнями державної служби в Україні є сприяння незмінності конституційного ладу, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав і свобод людини і громадянина, а також забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конституційних засадах.

Функціями державної служби є забезпечення здійснення функцій держави, оскільки державна служба забезпечує реалізацію завдань і функцій держави через власний механізм, через практичне виконання службовцями своїх посадових обов'язків, що визначаються компетенцією конкретних органів державної влади.

Зазначені функції, що відображають роль державної служби в суспільстві:

— забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами ;

— забезпечення результативної та стабільної діяльності органів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень і компетенції на конституційних засадах;

— захист прав та свобод людини і громадянина, реалізація їх інтересів, надання громадянам управлінських послуг на високому рівні;

— створення умов для залучення на державну службу

— установлення професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців;

— максимально об'єктивний і гласний добір та просування кадрів на основі їх ділових та професійних якостей, заслуг і результатів роботи;

- статистичний облік кадрів державної служби;

- оцінка раціональності та ефективності затрат на апарат;

- формування дійового кадрового резерву;

("5") - відповідне матеріально-технічне та технологічне забезпечення виконання державними службовцями їх функцій;

- організація професійного навчання персоналу державної служби;

- здійснення ефективного управління державною службою;

- розробка форм публічної відповідальності державного апарату.

Суспільне призначення державної служби полягає у забезпеченні ефективного здійснення завдань і функцій Української держави шляхом сумлінного виконання державними службовцями покладених на них службових повноважень.

9. Конституційно - правові засади державної служби.

Державна служба опосередковується правовими нормами, які регламентують правовий статус державних службовців, гарантії і процедури його реалізації, умови й порядок проходження державної служби, види заохочень і відповідальності державних службовців. Сукупність цих правових норм складає правовий інститут державної служби. До нього входять норми конституційного, міжнародного, трудового, цивільного, адміністративного, кримінального, фінансового та інших галузей права.

16 грудня 1993 року був прийнятий Закон України «Про державну службу». Уперше на законодавчому рівні було встановлено принципи державної служби, визначено загальні засади діяльності та правовий статус державних службовців, закріплено право громадян України на державну службу. Закон сформулював основні складові елементи державної служби: етику поведінки державного службовця; структуру управління державною службою;

права, обов'язки, обмеження, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців, проходження державної служби; інститут кар'єрної служби; підстави припинення державної служби; матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців тощо. Норми закону сприяли становленню головних елементів сучасної державної служби: введення конкурсів та атестацій, основні обов'язки та права державних службовців, обмеження, пов'язані зі статусом державного службовця, декларування доходів, особливості дисциплінарної відповідальності, введення Присяги державних службовців, гарантії та привілеї службовців тощо.

Крім того, державно-службові відносини у сфері державної служби здійснюються на підставі цілої низки спеціальних законів: «Про боротьбу з корупцією», «Про місцеві державні адміністрації», «Про Прокуратуру України», «Про дипломатичну службу», «Про Національний банк України», «Про міліцію», «Про Службу безпеки», «Про статус суддів», «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України», «Митний кодекс України» та ін.

10. Суть і особливості державної служби як соціального інституту. Види держслужби.

Державна служба - як будь-який соціально-правовий інститут - має свою структуру, що складається з відповідних видів і рівнів. Вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій. Пропонується поділ на службу в органах представницької, виконавчої та судової влади. Загальноприйнятим визнається поділ державної служби на два види: цивільну (служба в державних органах) і мілітаризовану (військова служба, служба в органах внутрішніх справ) .

Сьогодні в Україні перелік видів державної служби, визначений Законом «Про державну службу», а загальноприйнята міжнародна практика віднесення до цього інституту й інших державних служб, які, через зрозумілі обставини, сьогодні не можуть бути включені до системи державної служби нашої країни (служба в державних закладах вищої школи, охорони здоров'я, освіти тощо).

Виходячи зі сказаного, можна запропонувати таку класифікацію видів державної служби:

а) загально функціональна (адміністративна) - служба в органах державної влади та їх апараті, що регулюється Законом України «Про державну службу»;

б) спеціалізована - служба в державних органах, що здійснюється відповідно до інших законів України (Про дипломатичну службу. Про Службу безпеки України, Про прокуратуру, Про статус суддів. Митний кодекс України, Про Державну податкову адміністрацію, Про Національний банк України тощо);

в) цивільна - в державних закладах вищої школи, освіти, науки, охорони здоров'я, державних установах (пошта, шляхи сполучення, будівництво, телекомунікації тощо).

11. ПОНЯТТЯ СТАТУСУ, КАРЬЕРИ

Головними елементами правового статусу державного службовця, на нашу думку, є:

- цілісність, системність правового положення державного службовця, співвідношення повноважень посади, яку він обіймає, з правами й обов'язками, що витікають із факту перебування на державній службі;

("6") - установлені правові стимули й мотивації для зацікавленості державного службовця в ефективному виконанні обов'язків;

- механізми юридичної відповідальності державних службовців через інститути адміністративної, кримінальної відповідальності, норми трудового, фінансового, економічного права;

- забезпечення стабільності статусу державного службовця та відповідних гарантій, соціального захисту

Правовий статус державних службовців - це сукупність прав, обов'язків, свобод, обмежень, відповідальності, що встановлені законами і гарантовані авторитетом держави.

Кар'єра — це суб'єктивно усвідомлені власні судження працівника про своє трудове майбутнє, очікувані шляхи самовираження та задоволення працею. Тобто, кар'єра - це поступове просування працівника по службових сходинах, зміна кваліфікаційних можливостей, навиків, здібностей і розмірів винагород, пов'язаних з його діяльністю.

12. СУТЬ І ОСНОВНІ ТИПИ ПОСАД

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця органу державної влади та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Іншими словами, посада — це юридичний опис, який визначає соціальний статус (відносини з вищими, нижчими і рівними посадами), організаційний статус (місце посади в структурі органу) та правовий статус державного службовця (коло повноважень, функції, права, обов'язки).

Посадові особи - це керівники та заступники керівників органів державної влади та їх апарату, інші державні службовці, наділені державно-владними повноваженнями, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, діяльність яких має владно-розпорядчий характер і спрямована на організацію й забезпечення ефективної праці підпорядкованих їм органів, структурних підрозділів, службовців.

На основі класифікації посад в органах державної влади за змістом і характером діяльності, способами призначення та надання повноважень можна виділити такі типи посад, що існують у сфері державного управління:

1. Політичні. 2. Адміністративні. 3. Патронатні.

Згідно з даним класифікаційним підходом чітко простежується тенденція, відповідно до якої політичні та патронатні посади обіймають позакар'єрні службовці, а адміністративні - переважно кар'єрні державні службовці

Політичні посади обіймаються політичними діячами, які забезпечують визначення та вироблення політики.

Адміністративні посади - це посади, що мають забезпечувати реалізацію політики з орієнтацією на людину, особистість, громадянина. (зміна політичного керівництва не повинна впливати на діяльність незмінюваного адміністративного апарату). Патронатні посади є допоміжними щодо того чи іншого політичного лідера.

(7 категорій, 15 рангів)

13. ХАР-КА ОСОБЛІВОСТЕЙ ЦИВІЛЬНОЇ І ПУБЛІЧНОЇ (ДЕРЖ І МУНИЦ) СЛУЖБИ

Державна служба - як будь-який соціально-правовий інститут - має свою структуру, що складається з відповідних видів і рівнів. Вид державної служби визначається залежно від виконуваних нею державних функцій. У літературі пропонується поділ на службу в органах представницької, виконавчої та судової влади. Вважаємо, що такий поділ не охоплює всієї багатоманітності видів державної служби. Загальноприйнятим визнається поділ державної служби на два види: цивільну (служба в державних органах) і мілітаризовану (військова служба, служба в органах внутрішніх справ).

Класифікація видів державної служби:

а) загальнофункціональна (адміністративна) - служба в органах державної влади та їх апараті, що регулюється Законом України «Про державну службу»;

б) спеціалізована - служба в державних органах, що здійснюється відповідно до інших законів України (Про дипломатичну службу. Про Службу безпеки України, Про прокуратуру, Про статус суддів. Митний кодекс України, Про Державну податкову адміністрацію, Про Національний банк України тощо);

("7") в) цивільна - в державних закладах вищої школи, освіти, науки, охорони здоров'я, державних установах (пошта, шляхи сполучення, будівництво, телекомунікації тощо).

14. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН ЇХ ХАР-КА.

З метою організаційно-правового забезпечення розвитку державної служби як соціально-правового інституту Української держави 16 грудня 1993 року був прийнятий Закон України «Про державну службу». Уперше на законодавчому рівні було встановлено принципи державної служби, визначено загальні засади діяльності та правовий статус державних службовців, закріплено право громадян України на державну службу. Закон сформулював основні складові елементи державної служби: етику поведінки державного службовця; структуру управління державною службою; права, обов'язки, обмеження, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців, проходження державної служби; інститут кар'єрної служби; підстави припинення державної служби; матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців тощо. Норми закону сприяли становленню головних елементів сучасної державної служби: введення конкурсів та атестацій, основні обов'язки та права державних службовців, обмеження, пов'язані зі статусом державного службовця, декларування доходів, особливості дисциплінарної відповідальності, введення Присяги державних службовців, гарантії та привілеї службовців тощо.

Крім того, державно-службові відносини у сфері державної служби здійснюються на підставі цілої низки спеціальних законів: «Про боротьбу з корупцією», «Про місцеві державні адміністрації», «Про Прокуратуру України», «Про дипломатичну службу», «Про Національний банк України», «Про міліцію», «Про Службу безпеки», «Про статус суддів», «Про внесення змін до Закону України «Про статус народного депутата України», «Митний кодекс України» та ін.

15. ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ ДЕРЖСЛ. МЕХАНІЗМ РЕГЛАМЕНТУВАННЯ ПОСАДОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ.

1. В цілому визначаються: З-ном про держ/службу, загальними правилами поведінки держ/сл, з-ном про боротьбу з корупцій.

У цілому зміст правового становища державних службовців характеризується загальногромадянськими, загально службовими та особистими правами.

Правовий статус державних службовців як суб'єктів адміністративно-правових відносин загалом характеризується тим, що:

- їхні права та обов'язки встановлюються, як правило, у межах компетенції органів, в яких вони перебувають на державній службі;

- діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер;

- службові права та обов'язки характеризуються єдністю, своєрідність якої полягає в тому, що їх права одночасно є обов'язками, оскільки вони повинні використовувати в інтересах служби, а обов'язки - правами, без наявності яких обов'язки неможливо здійснювати;

- здійснення службовцями своїх прав та обов'язків гарантується законодавством;

- законні приписи й вимоги державних службовців повинні виконуватися всіма, кому вони адресовані;

- вони мають право на просування по службі, тобто на службову кар'єру. Порядок і умови реалізації цього права

встановлюються нормативними актами;

- передбачені обмеження окремих загальногромадянських прав службовців з метою ефективності службової діяльності;

- для них передбачені певні пільги, а також підвищена відповідальність за вчинення правопорушень.

2. Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця - це нормативний документ, який визначає науково обґрунтований перелік професійних завдань, обов'язків та повноважень державного службовця, вимоги до його професійної підготовки, освітньої кваліфікації, досвіду практичної роботи.

16. ЕФЕКТІВНОСТЬ ДЕРЖ/СЛ. КРИТЕРІЇ І МОДЕЛИ ОЦІНКИ.

("8") Ефективність діяльності державного апарату залежить від результатів діяльності кожного державного службовця. Оцінювання показників діяльності персоналу є однією з найважчих проблем державного управління.

Система оцінювання в галузі державного управління вперше виникла у 60-х роках у США, а у Німеччині та Франції - у 70-х роках XX ст. В Україні поки що не розроблено відповідної теорії та методики, яка б давала об'єктивну інформацію та оцінку результатів діяльності службовців.

Оцінювання показників діяльності:2-а тлумачення: «процес, який складається із систематичного збирання та аналізу інформації щодо показників діяльності працівників протягом тривалого часу» ; «процес перевірки належності виконання працівниками роботи, передбаченої вимогами їх посади»

Роль показників оцінювання є предметом дискусій. Тому можна погодитися з думкою про те, що традиційні підходи до оцінювання, притаманні науці управління, можуть бути застосовані в державному управлінні з великим рівнем умовності. Система оцінювання показників діяльності службовців у переважній більшості складається з визначення критерію успішності діяльності. Для цього застосовується об'єктивний критерій та шкала оцінки, яка дає змогу визначити відмінності у стандартах показників. Такий критерій повинен охоплювати специфічні аспекти роботи, не пов'язані з іншими видами діяльності та відмінні від них. Шкала оцінки, що являє собою градовані показники від незадовільних до найвищих стандартів, застосовується до кожного критерію. Після підрахунку результатів усіх чинників виноситься загальна оцінка. За однією з поширених методик оцінюванню даються такі характеристики:

1. Знання змісту роботи. 2. Якість виконання роботи. І3 Обсяг виконаної роботи. 4. Ініціативність. 5. Здатність до адаптації. 6. Залежність. 7. Співробітництво. 8. Можливі сфери поліпшення роботи. 9. Пунктуальність. 10. Відвідування.

Однак тут виникає слушне запитання: які показники діяльності оцінювати? Практичний персонал-менеджмент базується на трьох підходах: