Павло Данильчук: «Хто пройшов Майдан, не погодиться на повернення в минуле»
Штрихи з біографії
Павло Данильчук народився 30 червня 1985 року в селі Торговиця Млинівського району Рівненської області. Закінчив з відзнакою Торговицьку загальноосвітню школу. У 2007 році закінчив Волинський державний університет імені Лесі Українки за спеціальністю політологія та отримав ступінь магістра. Активно працював у громадських організаціях «Молода просвіта», «Студентське братство», «Молодіжний націоналістичний конгрес». У 2004 році був заступником регіонального координатора Громадської кампанії «Пора», учасником студентського страйкового комітету у Луцьку. У роках – голова Волинського осередку Всеукраїнської громадської організації «Пора». З 2006 по 2007 рік – регіональний керівник Всеукраїнської громадської організації «Опора». З 2006 по 2008 рік – голова Волинської обласної організації «Національний альянс», був членом ради Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Національний альянс». Активно працював у громадській раді при Луцькому міському голові, організовував і координував молодіжні програми і проекти «Пам’ять без кордонів», «Школа активної молоді», «Усвідомлений вибір – 2006», «Хто для мене Іван Мазепа». З 2007-го по 2010-й – спеціаліст І категорії відділу у справах сім’ї та молоді департаменту молодіжної політики та спорту Луцької міської ради, заступник голови обласної студентської ради при голові Волинської облдержадміністрації. З 14 червня 2010 року працював директором Волинського обласного центру національно-патріотичного виховання молоді. Був членом політичної партії «За Україну!», у якій очолював Луцьку міську організацію. У 2010 році обраний депутатом Луцької міської ради за списком партії «За Україну!» і став керівником фракції «За Україну!», головою постійної комісії міської ради з питань міжнародного співробітництва, інформаційної політики, молоді, спорту та туризму. Зараз позафракційний. Брав активну участь у подіях на Майдані, лідер «Правого сектору» на Волині.
– Павле Петровичу, почнемо ми, напевно, з Майдану, з війни із Росією, бо з чого ж зараз починати, як не з того, що у всіх на вустах? Які у вас почуття?
– На своїй сторінці в інтернеті й у низці інтерв’ю я вже не раз писав і говорив, що як депутат міськради в останні місяці я не виконував належно своїх функцій у міській раді через революційні події, які відбулися у країні. Тільки на кількох сесіях вдалося побувати. Я був учасником революції від самого початку. Ми втратили п’ять хлопців із Волинської сотні в боях на Інститутській і одного ще 18 січня під час оборони Майдану. Це важко до кінця осмислити і пережити, тому мусимо знати, хто в них стріляв і хто віддавав накази. Вимагаємо розслідування. Не можемо допустити, щоб ця справа забулася. Збираємо кошти на допомогу родинам і на лікування поранених. За декілька місяців чимало змінилося у житті, і дуже багато могло би відбутися по-іншому в результаті революції, якби не російська інтервенція в Криму і на Сході. Ще революція не завершилась, ще у системі влади після втечі Януковича нічого не змінилося, а вже треба вирішувати інші завдання та захищати країну від агресора. Це внесло корективи і в дії «Правого сектору». Ми мусили відмовитись від активних люстраційних заходів, відкласти всі внутрішні суперечності заради того, щоб дати владі створити структури і налагодити роботу. «Правий сектор» співпрацює із Збройними силами України, з військкоматами, готує своїх прихильників до служби на базі військового ліцею. Дуже багато наших хлопців зараз у добровільних батальйонах на Сході, на вишкільних базах «Правого сектору». Ми домагаємося від влади, щоб нам надали можливість створити свій добровільний батальйон при Збройних силах чи інших силових структурах. Ця справа, на жаль, дуже гальмується, що призводить до тих втрат, які маємо під час антитерористичної операції. Чимало невмотивованих людей було мобілізовано й опинилось у війську. Тим часом їхати воювати із ворогом готові були ветерани Афганістану, військової розвідки, підготовлені патріоти із «Правого сектору», але вони не підійшли за віковим цензом. Це – неправильно. Бо зовсім іншого характеру набула б антитерористична операція, якби на базі наших організацій відразу були створені підрозділи, які з перших днів готові були захищати Україну від московського агресора. Думаю, що тоді не було би таких великих втрат і розбурхування ситуації на Донбасі. Для військово-патріотичного виховання молоді пропонуємо використати Центр туризму, спорту та екскурсій управління освіти облдержадміністрації. Українській армії сьогодні потрібні патріоти, а військово-патріотичне виховання у нас було занедбане. Центр патріотичного виховання молоді у нашій області, який я очолював, ліквідувала минула влада. Багато добровольців готові їхати на Схід і захищати Україну, але для них потрібно провести бодай короткий вишкільний курс.
– Чи відбулися зміни після Майдану?
– Звичайно, що відбулися. У свідомості людей насамперед, у головах тих, хто прагнув змін. Ми готувалися до національної революції. Усі молоді хлопці й дівчата, які пройшли націоналістичні організації, були на Майдані, воювали. Майдан об’єднав людей, а Путін ще більше допоміг нашій державі і суспільству. Цей рух уже неможливо повернути назад. І тактично, і в довготерміновій перспективі перемога громадянського суспільства над диктатурою очевидна. Палиці в колеса вставили анексія Криму Росією і продовження нею фактично непрямої військової інтервенції на Сході. Через це на місцях, на жаль, піднімає голову контрреволюція – колишні «регіонали» і високопосадовці хочуть залишитись при справах. Тільки окремі кадри змінено. Нема оновлення влади та реформування системи державного управління. До чергового вибуху народного гніву й до нової революції може призвести повернення «регіоналів» і комуністів на свої посади. Після лютневої революції, яка вимушено призупинилася заради боротьби із сепаратизмом й агресією, не дай, Боже, може розпочатися нова революція – достатньо одного вибуху. Ті, хто пройшов Майдан і бойові дії, вже не погодяться на повернення колишніх, процвітання корупції і злодійських схем. Зміни мусять бути, бо люди за це пролили кров. На жаль, ми бачимо, що ситуація не змінюється на користь націоналістів-патріотів, які були на передовій. Якщо говорити про «Правий сектор», то нашого побратима Сашка Білого вбили, а партію спеціально не реєстрували, щоб наш лідер Дмитро Ярош не йшов на президентських виборах як кандидат від «Правого сектору». Диктатор Янукович ганебно втік з країни, але залишились ті, хто йому служив і виконував злочинні накази. До відповідальності мають бути притягнені керівники Партії регіонів на місцевому рівні, а Комуністичну партію необхідно заборонити, як злочинну.
– Чи готовий «Правий сектор» увійти в новий уряд, у виконавчі структури?
– Будемо дивитися, але щось я у цьому дуже сумніваюся. Надто багато дезінформації з цього приводу. Готуємось до парламентських і місцевих виборів, які, вважаю, мали відбутися разом із президентськими, щоб кардинально змінити систему влади. На жаль, чимало одіозних кадрів утрималися в кріслах і круговою порукою гальмують зараз люстраційні процеси, пристосовуються до нової ситуації. Про всі їхні дії ми знаємо, отримуючи звернення та скарги від людей. Через свої відділення і структури, які зараз діють у всіх районах Волині, будемо стежити за діями посадовців. Тут співпрацюємо з «Автомайданом», «Громадським сектором», «Самообороною» і з іншими новітніми громадськими організаціями, які виникли на Майдані. Революція ще не завершилась. Контрреволюція ще хоче все повернути. Це ми бачимо на Донбасі, де місцеві еліти переграли самі себе, так підтримували і фінансували сепаратистів, аби втриматись при владі. У нас також чимало є таких, хто хотів би вмить увесь «Правий сектор» кудись відправити з Волині. Звідси й чимало провокацій, що чинять різні псевдоструктури і самозванці, які діють начебто від імені «Правого сектору». З цього приводу ми вимушені були робити чіткі заяви. У нас організація націоналістична, у ній є чітка дисципліна.
– У міській раді ви очолюєте постійну депутатську комісію з питань міжнародного співробітництва, молоді, спорту і туризму. Які рішення ради вважаєте важливими?
– Луцьку вдалося втілити за підтримки Європейського Союзу низку грантових проектів. Не всі вони гладко реалізовувались, зокрема, проект щодо реконструкції Луцького зоопарку. Але я вважаю, що фахівці нашого управління міжнародного співробітництва мають надійний потенціал і досвід, щоб втілювати такі проекти. Є хороші напрацювання, які варто впроваджувати, залучаючи громадські організації. На жаль, через загострення ситуації у державі чимало планів призупинено. Тут важливо, щоб ми зберегли відкритість і привабливість для інвесторів, щоб Луцьк ставав по-справжньому європейським містом. У цьому плані і на пленарних засіданнях сесій, і в роботі постійної депутатської комісії я завжди відстоював збереження та розвиток Старого міста, наших парків і скверів. Зрозуміло, що історико-культурний заповідник «Старий Луцьк» має бути переданий місту, тоді він матиме перспективу. Чим більше повноважень здобуде місцеве самоврядування, тим ефективніше вирішуватиме місто і справи міжнародного співробітництва, і свою перспективу.
– На останніх сесіях міськради ви порушили низку питань, які стосувались плану зонування міста та роботи комунальних підприємств. Наскільки важливі вони для міста і для вас, що повернули вас до сесійної зали?
– Я пропустив кілька зимових сесій – був у Києві на Майдані. Потім я зайшов до сесійної зали лише для того, щоб подати заяву про вихід із «Батьківщини», і вимушений був піти, бо було багато інших справ. На одній із сесій за присутності наших людей було ухвалено заяву про вбивство Сашка Білого на політичне замовлення. Депутати не хотіли відразу голосувати. Довелося чинити певний тиск, щоб усі зрозуміли, що не можна у цьому випадку змовчати. Тим паче, що Луцьк дуже близький до Рівного, а вбивство одного із лідерів «Правого сектору» є плювком нової тимчасової влади у бік усіх патріотичних сил. Хтось має відповісти за анексію Криму, за нерозслідувані справи проти вбивства мирних майданівців. Принциповим питанням я вважаю і затвердження плану зонування міста, тому і взяв участь у сесії. До «Правого сектору» і до мене як депутата звернулися громадяни, які мешкають у мікрорайоні сорокового кварталу та виступають проти забудови парку і знищення зелених насаджень. Ми вирішили підтримати мешканців. Будівельні роботи призупинено. Має бути розроблений детальний план території і його громадське обговорення. На мою пропозицію заборонено забудову у зоні зелених насаджень. Треба визначити чіткі межі парку та визначити його статус. З іншого принципового питання на сесії я виступав із запитом щодо ситуації у трудовому колективі комунального підприємства «Луцьктепло». Маємо багато звернень від людей. Керівництво не може знайти спільної мови із працівниками. Вони протестують проти порушення їхніх прав і можливого переходу на чотиригодинний робочий день, говорять про факти зловживання коштами і дивні внутрішні комерційні таємниці. Ми стали на бік колективу. З другої спроби відбулися відкриті загальні збори трудового колективу за участю міського голови Миколи Романюка. Людям пообіцяли кадрові зміни. Головна вимога – комунальне підприємство повинне працювати відкрито і прозоро. Будемо тримати ці питання на контролі.
Вів інтерв’ю
Михайло СВІТЛІКОВСЬКИЙ
«Луцький замок», 12 червня 2014 року
