Менеджмент (стр. 1 )

Менеджмент
--

УДК 658.012  ББК 65.я 73   М 48  ISBN -7

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України від 02.07.2001. Лист № 14/18.2 – 990.
Рецензенти:
Афонін А. С., доктор економічних наук, професор.
І., доктор економічних наук.

, Філоненко М. М., , 

М 48 Менеджмент: Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 154 с.

У даному посібнику розглядаються теоретичні, методологічні та прикладні аспекти менеджменту як сучасного важливого напряму удосконалення управління людьми в умовах становлення ринку в Україні. Подані рисунки, ситуації, кросворди, питання, література до кожного розділу посібника, які характеризують сутність менеджменту, зокрема податкового.
Навчальний посібник рекомендований для викладачів економічних факультетів і вузів, а також для працівників податкових інспекцій.

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ МЕНЕДЖМЕНТУ
1.1. Сутність менеджменту
1.2. Розвиток теорії менеджменту
1.3. Класифікація цілей менеджменту
1.4. Сучасні підходи до менеджменту
1.5. Види розподілу праці менеджерів

авчальна мета
Прочитавши цей розділ, ви:
– з’ясуєте, що таке менеджмент та які його цілі;
– зрозумієте, як класифікуються цілі менеджменту;
– дізнаєтесь, які сьогодні є основні підходи щодо розуміння поняття «менеджмент»;
– зрозумієте поділ праці працівників апарату управління.
Основні терміни й поняття: менеджмент, управління, організація, ціль, бізнес, підприємництво.

1.1. Сутність менеджменту
Термін «м е н е д ж м е н т» (від англійського слова management) – керування, управління, організація, завідування, бізнес тощо.
Менеджмент – це особливий вид діяльності менеджера щодо керівництва людьми, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників апарату управління за допомогою сукупності принципів, медодів, засобів і форм наукового керівництва, використовуючи об’єктивні закони і закономірності, координацію операцій організації в умовах ринку для досягнення цілей, тобто задоволення ринкових потреб споживачів, у тому числі з питань оподаткування.
Менеджер – це професіонал високої кваліфікації у сфері управління, який відмінно орієнтується у правових питаннях, ринку, оподаткування, здатний знаходити стратегічно правильні управлінські рішення у різних сферах діяльності: підприємницькій, фінансовій, кредиту та грошового обігу, інших найскладніших ситуаціях.

Рис. 1. Схема сутності менеджменту

1.2. Розвиток теорії менеджменту
Розвиток теорії менеджменту, як й інших наук, відбувався шляхом еволюції. Більшість економістів світу поділяють розвиток її на декілька фаз, зокрема: передфазу, наукового управління, класичної школи, руху за гуманні стосунки, школу поведінських наук, сучасну фазу тощо.
Особливістю теорії менеджменту в період передфази є перехід до ієрархічно-пірамідальної побудови організацій та застосування менеджерами в управлінні, переважно, авторитарного стилю керівництва.
Вперше інтерес до менеджменту як до науки з’явився після виходу у світ книги Ф. Тейлора «Принципи наукового управління». Так, з 1911 року в економічній літературі почали застосовувати термін «наукове управління». У період фази наукового управління праця, управлінського персоналу почала виділятися як окрема сфера діяльності, тому з’явилася потреба виділяти особливу групу людей – менеджерів або працівників апарату управління і вивчати її управлінську діяльность. На думку Ф. Тейлора, менеджмент – це поєднання матеріальних та трудових ресурсів виробництва для створення індустріальної організації.
До фази класичної школи належать провідні теоретики світу з менеджменту. Так, французький підприємець А. Файоль вперше працю менеджерів розділив на: планування, організацію, мотивація та контроль. Німецький економіст М. Вебер стверджував, що бюрократизм є ідеальний тип організації як праці управлінського персоналу, так взагалі людей, і тільки таким шляхом можна досягти максимальної ефективності будь-якої організації.
Стосовно фази руху за гуманні стосунки, як стверджує американський економіст А. Маслоу, продуктивність праці зростає тоді, коли менеджери виявляють турботу про підлеглих, при потребі консультуються з ними, надають їм можливість спілкуватися як з керівництвом, так і між собою. 
Головним у теорії періоду фази розвитку школи поведінських наук (біхевіористської школи), за твердженнями американського економіста Ф. Герцберга, є надання допомоги менеджером підлеглому в усвідомленні ним своїх власних можливостей для самовиявлення у процесі праці.
У сучасній фазі розвитку теорії менеджменту характерним є розробка моделей управлінських рішень залежно від тих чи інших ситуацій. За допомогою побудови сучасних управлінських моделей відбувається скорочення кількості впливових змінних величин після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Таким чином, залишаються найбільш впливові змінні складові, що дає менеджерам змогу об’єктивно описати кожну змінну зокрема, а також порівняти їх вплив між собою.

Рис. 2. Етапи розвитку теорії менеджменту

1.3. Класифікація цілей менеджменту
Ціль – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючих разом протягом довгого періоду. Іншими словами, чи буде попутний вітер для команди човна, яка не знає куди вона пливе.
Головна ціль менеджменту – це раціонально використовувати такі критерії, як час, матеріальні та людські ресурси.
Праця менеджерів має багатоцільовий характер, тому цілі менеджменту класифікують за багатьма критеріями, зокрема, такими як: період встановлення, зміст, структура, середовище, пріоритетність, вимірювання, повторність, ієрархія, розвиток життєвого циклу товару тощо. 
За періодом встановлення та терміном досягнення кінцевого результату цілі менеджменту можуть поділятися на стратегічні, тактичні та оперативні.
За змістом цілі менеджменту можна розділяти на організаційні, наукові, технічні, соціальні, політичні та ін.
Стосовно структури цілі менеджменту поділяють на виробничі, фінансові, кадрові, маркетингові тощо.
Відповідно до середовища цілі менеджменту поділяються на внутрішні та зовнішні.
За пріоритетністю цілі менеджменту можна поділяти на особливо пріоритетні, пріоритетні та інші.
Стосовно вимірювання цілі менеджменту можуть бути кількісно та якісно вимірювані.
За повторностю цілі менеджменту можуть поділятися на постійні та одноразові.
За ієрархією цілі менеджменту можуть стосуватися всієї організації або окремого структурного підрозділу. 
Цілі менеджменту стосовно розвитку життєвого циклу товару можуть поділятися відповідно до його етапів, зокрема, ціль проектування товару, зростання обсягу товару, максимальний обсяг товару та ціль зменшення обсягу товару.

Рис. 3. Схема класифікації цілей менеджменту

1.4. Сучасні підходи до менеджменту
У сучасній теорії менеджменту існують три основні підходи: процесійний, системний та ситуаційний.
Процесійний підхід розглядає менеджмент як процес безперервних взаємопов’язаних дій або функцій. Загальна сума всіх функцій управління є процесом управління.
При системному підході використовується теорія систем у менеджменті, тобто вивчення складного через пошук простого. Для об’єкта управління як системи основними складовими елементами можуть бути цілі, структури, завдання, технології і люди.
Ситуаційний підхід вивчає розв’язання окремих управлінських ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які впливають на організацію протягом певного часу з метою найбільш ефективного досягнення нею цілей.
У свій час відома теоретик менеджменту француженка Марі Паркет Фоллет (1868 – 1933) з приводу ситуаційного підходу вважала, що менеджер повинен виходити із ситуації і керувати відповідно до того, що вона диктує, а не що написано у функціональному приписі.

Рис. 4. Елементи сучасних підходів до менеджменту

1.5. Види розподілу праці менеджерів
Одним із факторів підвищення результативності менеджменту є розподіл праці працівників апарату управління, тобто їх спеціалізація або розмежування повноважень, прав і відповідальності.
В економічній літературі праця управлінського персоналу поділяється на три основні види: функціональний, структурний і професійно-кваліфікаційний.
Функціональний розподіл праці працівників апарату управління грунтується на формуванні груп працівників управління, які виконують подібні функції менеджменту.
Структурний розподіл праці працівників апарату управління відбувається у двох напрямах: горизонтальному та вертикальному. Горизонтальний розподіл праці працівників апарату управління відбувається відповідно до призначення підрозділів організації. Вертикальний – для координації праці управлінського персоналу в групах та підрозділах і організації в цілому.
У результаті вертикального розподілу праці управлінського персоналу утворюються декілька рівнів управління. Для невеликих за кількістю працюючих організацій характерним є утворення двох рівнів, але у більшості випадків присутня трьохрівнева структура управління, зокрема, вищий, середній і низовий. 
До вищих рівнів управління належать менеджери, їх заступники, інші працівники апарату управління, які організовують загальне стратегічне керівництво організацією.
Від менеджерів вищого рівня вимагається, перш за все, вміти передбачати перспективу розвитку організації, визначати головні цілі, стратегію і тактику. Для виконання цього необхідні певні знання та досвід у підборі та розстановці кадрів, також розуміння особливостей технологічних процесів.
Управлінці середнього рівня відповідають за певні технологічні процеси, які відбуваються у структурних підрозділах організації, що теж мають свої підрозділи.
Менеджери середнього рівня повинні мати знання, уміння, досвід у справах міжособових відносин та організації тегнологічних процесів.
Менеджери низового рівня відповідають за технологічні процеси у пілрозділах, до складу яких входять працівники фізичної або розумової праці.
Від менеджерів низового рівня вимагається знання та навички організації щоденного трудового процесу.
Професійно-кваліфікаційний розподіл праці працівників апарату управління відображає складність виконуваних управлінських робіт за такими категоріями, як керівники, спеціалісти та службовці. 
Керівники – менеджери, у яких головним завданням є прийняття управлінських рішень та їх практичне виконання.
Спеціалісти – управлінський персонал, який розробляє проекти майбутніх управлінських рішень.
Службовці – працівники апарату управління, які забезпечують управлінською інформацією весь процес управління.

Рис. 5. Схема структури організації 

Рис. 6. Ієрархія основних рівнів менеджменту
Тести до розділу 1
1. Менеджмент у перекладі з англійської мови означає:
а) податки;
б) реклама;
в) управління, керування, завідування;
г) виробництво;
д) виховання;
ж) правильної відповіді немає.

2. Менеджмент – це:
а) особливий вид діяльності менеджера щодо керівництва людьми, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників апарату управління за допомогою сукупності принципів, методів, засобів і форм наукового керівництва, використовуючи об’єктивні закони і закономірності, координацію операцій організації в умовах ринку для досягнення цілей, тобто задоволення ринкових потреб споживачів, у тому числі з питань оподаткування;
б) самостійна галузь права;
в) сукупність норм щодо управління підприємствами;
г) правильної відповіді немає.

3. Предметом праці в управлінні є:
а) робоча сила;
б) інформація;
в) організація;
г) правильної відповіді немає.

4. Менеджер – це:
а) людина, яка займає посаду, але не має підлеглих;
б) людина, яка займає постійну посаду і має підлеглих;
в) людина, яка не займає посади в організації;
г) правильної відповіді немає.

5. Підприємець – це:
а) людина, яка не займає посади в організації;
б) людина, яка бере на себе ризик;
в) людина, яка займає посаду не в своїй організації;
г) правильної відповіді немає.

6. Бізнесмен – це:
а) людина, яка не займає ніякої посади в організації, але має долю в її статутному фонді;
б) людина, яка бере на себе ризик;
в) людина, яка займає посаду в організації;
г) правильної відповіді немає.

7. Функціональний розподіл праці менеджерів:
а) це утворення різних рівнів управління;
б) це формування груп працівників управління, які виконують однакові функції;
в) правильної відповіді немає.

8. У якій фазі розвитку теорії менеджменту були виявлені чотири основні функції менеджменту:
а) сучасній фазі;
б) школі наукового управління;
в) класичній школі;
г) школі наук про поведінку;
д) передфазі;
є) правильної відповіді немає.
Кросворд до розділу 1 

По горизонталі: 2. Менеджер, який розробляє проекти майбутніх рішень. 5. Засновник адміністративної школи управління. 8. Представник класичної школи в Німеччині. 10. Походить від англійського керувати, завідувати, бізнес. 11. Людина, що займається управлінням.
По вертикалі: 1. Вищий рівень управління. 3. Менеджмент у перекладі з англійської мови. 4. Подружжя школи наукового управління. 6. Менеджер, завданням якого є прийняття рішення. 7. Представник школи руху за гуманні стосунки. 9. Засновник школи наукового управління.

Ситуації до розділу 1
Ситуація 1. Менеджмент – це особливий вид діяльності менеджера. У чому особливість його діяльності? 
Ситуація 2. Менеджер – це професіонал високої кваліфікації. Яку кваліфікацію повинен мати менеджер?
Ситуація 3. Більшість економістів світу поділяють розвиток теорії менеджменту на декілька фаз. Що це за фази?
Ситуація 4. З 1911 року в економічній літературі почали застосовувати термін «наукове управління». Чия це заслуга?
Ситуація 5. Німецький економіст М. Вебер стверджував, що бюрократизм є ідеальний тип організації праці. У чому його ідеальність?
Ситуація 6. Ціль – це конкретний кінцевий стан організації. Що це за стан?
Ситуація 7. Головна ціль менеджменту – це раціональне використання ресурсів. Які це ресурси?
Ситуація 8. У сучасній теорії менеджменту існують різні підходи. Що це за підходи? Дайте їх характеристику.
Ситуація 9. Менеджмент розглядається як процес безперервно пов’язаних дій. Чи такий підхід належить до системного?
Ситуація 10. Одним із факторів підвищення результативності менеджменту є розподіл праці апаратних працівників. Як це відбувається?
Ситуація 11. У результаті вертикального розподілу праці управлінського персоналу утворюються декілька рівнів управління. Що це за рівні?
Ситуація 12. Від менеджерів вищого рівня вимагається, перш за все, уяіти передбачати перспективи розвитку організації, визначати головні цілі, стратегію і тактику. Що необхідно мати менеджеру для цього?
Ситуація 13. Менеджери розробляють проекти майбутніх рішень. До якої категорії вони належать?

Питання до розділу 1
1. Дайде визначення поняттю «менеджмент» авторами, яких Ви знаєте?
2. Коли і ким почав формуватися менеджмент як наука?
3. Які є фази теорії розвитку менеджменту?
4. Назвіть основних учених з менеджменту, над якими проблемами вони працювали?
5. Які головні цілі менеджерів і за якими критеріями їх класифікують?
6. Які існують підходи в сучасній концепції менеджменту? Розкрийте їх сутність.
7. Для чого розподіляють працю менеджерів, на які види вона розподіляється? 
8. На які рівні розподіляється праця менеджерів?
9. На які категорії розподіляється праця менеджерів?

Література до розділу 1
1. , Наумов : Учебник. – 3-е изд. – М.: Гардарики, 1999. – 528 с.
2. Завадський : «Management» – 2-е. вид. – К. – Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – Т.1. – 542 с.
3. Кабушкин менеджмента: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ТОО «Остожье», 1999. – 336 с.
4. , , Серова менеджмент: в деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 367 с.
5. , Кібенко М. Г., Олійник менеджменту: Навчальний посібник. – ВКП «Аспект».– 1999. – 210 с.
6. Кредісов А. І., , Кредісов для керівників. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 556 с.
7. Кузьмін О. Є. Сучасний менеджмент: Навчально-прикладний посібник. – Львів: Центр Європи, 1995. – 176 с.
8. Менеджмент (современный российский менеджмент): Учебник / Под ред. и . – М.: ФБК-ПРЕСС, 1999. – 504 с.
9. , Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело» ЛТД, 1994. – 702 с.
10. Прокушев первичного уровня. – М.: Издательский Дом «Дашков и К», 1999. – 320 с.
11. Теорія і практика управління персоналом: Навч.-метод. посібник /Авт.-уклад. ін. – К: МАУП, 1998. – 256 с.
12. Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 351 с.
13. Шегда менеджмента: Учебное пособие. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. – 512 с.
14. Є., Оборська ічне управління: Навч. посібник. – К., КНЕУ, 1999. – 384 с.

РОЗДІЛ 2. СЕРЕДОВИЩЕ МЕНЕДЖМЕНТУ
2.1. Поняття “середовище організації”
2.2. Внутрішнє середовище менеджменту
2.3. Зовнішнє середовище менеджменту
2.4. Зв’язок внутрішнього і зовнішнього середовища

Навчальна мета
Прочитавши цей розділ, ви:
– з’ясуєте, що таке середовище організації та які їх групи;
– зрозумієте, чим відрізняються формальні від неформальних організацій;
– дізнаєтесь про елементи внутрішнього й зовнішнього середовища організації;
– зрозумієте, у чому сутність зв’язку середовищ внутрішнього й зовнішнього;
Основні терміни й поняття: організація, середовище організації, формальна організація, неформальна організація.

2.1. Поняття «середовище організації »
Організація – це форма об’єднання людей з метою досягнення певних цілей на засадах позаособистих стосунків. 
Основними видами організацій є формальні та неформальні організації.
Формальні організації – це групи людей, які створені на вимогу керівництва для проведення певного технологічного процесу.
Неформальні організації – це непередбачено утворені групи людей, які вступають у постійні взаємодії для досягнення відповідної цілі.
Основною причиною виникнення неформальних організацій є результат соціальної взаємодії людей. Вони завжди виникають після утворення формальних організацій.
Неформальні організації характеризуються соціальним контролем, опором до змін і появою лідера.
Соціальний контроль – це контроль за своїми членами неформальної організації шляхом встановлення групового еталона поведінки, одягу, видів робіт тощо.
Опір до змін – це небажання членів неформальної організації проводити реорганізацію, упроваджувати нові технології та інше.

Рис. Поняття середовища організації 
Поява неформальних лідерів – це визнання членами неформальної організації свого керівника. Визнані колективом людей керівники або лідери діють без підтримки зверху.
Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень.
Організація постійно перебуває під постійним тиском окремих ланок зовнішнього та внутрішнього середовища.
Організація становить взаємодію таких основних елементів, як цілі, структури, завдання, технології, люди, а також оточення – політичне, економічне, культурне, ринкове, до якого вона повинна пристосуватися.

2.2. Внутрішнє середовище менеджменту
Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації.
До основних змінних внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структури, технології, люди.
Цілі організації – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючи разом.
Завдання організації – це передбачена робота, серія робіт або частина її, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки.
Структури організації – це логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації.
Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу. Спочатку розділяють її на широкі сфери дій, потім на менші команди і на функціональні завдання конкретним виконавцям.
Технології – це процес перетворення в системі, який складається з відпрацювання програм і здійснення порядку виконання операцій над ресурсами та інформацією з метою перевтілення їх у бажану продукцію.
Люди організації – це персонал зі своїми попитами, характерами та переживаннями, або центральний фактор будь-якої організації.

2.3. Зовнішнє середовище менеджменту
Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї.
Зовнішнє середовище організації прямого впливу – це середовище, яке включає в себе елементи, що безпосередньо впливають на операції організації та відчувають на собі прямий вплив операцій організації.
Зовнішнє середовище організації опосередкованого впливу – це сукупність факторів, які можуть не здійснювати прямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них.
До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать: споживачі, конкуренти, постачальники, закони і державні установи тощо.
Споживачі – це фізичні або юридичні особи, які використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації.
Конкуренти – це виробники подібної продукції на ринку.
Постачальники – це фірми або окремі особи, які здійснюють постачання машин, устаткування інших матеріальних ресурсів для задоволення технологічних або особистих потреб організації чи окремої особи.
Закони і державні установи – це правові та нормативні акти вищого органу законодавчої та виконавчої влад або їх спеціальні органи, які здійснюють нагляд за дотриманням державних вимог підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами. 
До факторів зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать: стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні та соціально-культурні зміни, вплив міжнародних подій тощо.
Стан економіки – це тенденції та рівень інфляції, ставки банківського процента, рівень безробіття та ін.
Науково-технічний прогрес – це розвиток технологічного процесу у конкурентів.
Політичні зміни – це тенденції у сферах законодавства, судової справи, політики, державного регулювання тощо.
Соціально-культурні зміни – це сукупність відносин, цінностей, норм, переконання, поведінки тощо.
Вплив міжнародних подій – це процеси, які відбуваються за межами країни і впливають на курс національних грошей, конкуренцію тощо.

2.4. Зв’язок внутрішнього і зовнішнього середовища
Будь-яка організація знаходиться в середовищі і функціонує в тому випадку, коли середовище дає йому таку можливість. 
Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили і включає потенціал, що дає можливість організації існувати і виживати в певному проміжку часу, але воно може бути і джерелом проблем, і навіть банкрутства організації при незабезпеченні функціонально необхідних потреб.
Зовнішнє середовище є джерелом забезпечення організації ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на необхідному рівні для досягнення цілей.
Для визначення майбутньої поведінки організації її керівництву потрібно мати уяву як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовища, їх потенціали і тенденції розвитку, а також знати місце своєї організації в середовищі.
Тісний зв’язок внутрішнього і зовнішнього середовищ дає змогу організації зменшити негативний вплив їх елементів на себе, а також збільшити свої можливості. 

Тести до розділу 2
1. Організація – це:
а) соціальне утворення, яке призначене для досягнення загальної мети чи цілей;
б) група людей, діяльність яких свідомо коригується для досягнення загальної мети чи цілей;
в) внутрішнє і зовнішнє середовище;
г) структура певних завдань, поставлених для досягнення мети;
д) соціальне утворення, у якому об’єднано багато людей з метою підвищення діяльності виробництв, отримання прибутку в невиробничій сфері.
2. Які з наведених елементів не належать до внутрішнього середовища менеджменту?
а) люди;
б) цілі;
в) завдання;
г) структура;
д) технології;
е) функції.

3. Цілі – це:
а) бажаний кінцевий або проміжний результат управління, що передбачається досягти даною організаційною системою;
б) результат управління, який потрібно досягти за допомогою функцій менеджменту;
в) передбачена робота або частина її, яка повинна бути виконана в обумовлені строки;
г) довгий процес, який не завжди вдається досягати.

4. Головною метою податкової адміністрації є:
а) податки;
б) не мати недорахувань;
в) стягти більше грошей;
г) акцизний збір.

5. Чеченська війна, зміна уряду, новий прем’єр-міністр. Це фактор якого впливу?
а) прямого;
б) непрямого;
в) безпосереднього;
г) тимчасового;
д) постійного;
е) економічного;
є) соціального;
ж) політичного;
з) соціально-економічного;
и) правильної відповіді немає.

6. Чи існує зв’язок внутрішнього і зовнішнього середовища менеджменту:
а) так, але незначний;
б) ні;
в) існує досить тісний зв’язок;
г) ні і ніколи не існував.

7. Які з наведених елементів належать до зовнішнього середовища менеджменту (три відповіді)?
а) споживачі;
б) цілі;
в) конкуренти;
г) завдання;
д) державні установи;
е) люди;
є) технології;
ж) структури;
з) внутрішнє середовище.

8. Головна ціль будь-якого підприємства:
а) управління;
б) сплата податків;
в) виробництво продукції;
г) прибуток;
д) контроль робітників;
е) сплата з/пл;
є) реалізація продукції;
ж) правильної відповіді немає.
Кросворд до розділу 2

По вертикалі: 1. Логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей організації. 2. Процес, за допомогою якого вхідні матеріали перевтілюються в бажану на виході продукцію. 5. Конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група людей, працюючи разом. 7. Елемент прямого впливу зовнішнього середовища, що контролює дотримання прав робітників. 9. Нормативно-правовий акт органів влади, що мають вплив на організацію. 12. Передбачена робота або її частина, яка повинна бути виконана у встановлені строки.
По горизонталі: 3. Британська дослідниця управління, яка класифікувала технології на групи. 4. Одне із оточень, до якого пристосовується організація. 6. Середовище організації, до якого належить економічний фактор впливу. 8. Група людей із загальними цілями. 10. Фактор непрямої дії, що пов’язаний із упровадженням нововведень. 11. Середовище менеджменту. 13. Елемент, особа з неповторними переживаннями, потребами та характерами.

Ситуації до розділу 2
Ситуація 1. Організація – це форма об’єднання людей з метою досягнення певних цілей. Які основні цілі повинна ставити перед собою будь-яка організація?
Ситуація 2. Основною причиною виникнення неформальних організацій є результат соціальної взаємодії людей. Що це за взаємодія?
Ситуація 3. Соціальний контроль – це контроль за своїми членами неформальної організації шляхом встановлення групового еталона. Що може служити еталоном для неформальної організації?
Ситуація 4. Опір до змін – це небажання членів неформальної організації проводити реорганізацію, упроваджувати нові технології та інше. На чому грунтується небажання до змін у неформальній організації?
Ситуація 5. Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень. Назвіть основні з них?
Ситуація 6. Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою. Що це за компоненти?
Ситуація 7. Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї. Що це за елементи?
Ситуація 8. До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать багато факторів. Що це за фактори? 
Ситуація 9. До зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать багато факторів. Що це за фактори?
Ситуація 10. Тісний зв’язок внутрішнього й зовнішнього середовищ дає змогу організації зменшити негативний вплив їх елементів на себе, а також збільшити свої можливості. Які це можливості?

Питання до розділу 2 
1. Охарактеризуйте організацію як об’єднання людей та її види.
2. Яка основна причина виникнення неформальних організацій?
3. Чим характеризуються неформальні організації?
4. Що таке середовище організації та з яких обставин і факторів вона складається?
5. Що таке внутрішнє середовище організації і які його основні змінні?
6. Охарактеризуйте технологію як елемент внутрішнього середовища організації.
7. Що таке зовнішнє середовище організації і які його основні елементи?
8. Як впливає зовнішнє середовище організації на її діяльність?
9. Охарактеризуйте елементи зовнішнього середовища прямого впливу.
10. Охарактеризуйте елементи зовнішнього середовища непрямого впливу.
11. Що дає організації тісний зв’язок внутрішнього й зовнішнього середовищ? 

Література до розділу 2
1. , Наумов : Учебник. – 3-е изд. – М.: Гардарики, 1999. – 528 с.
2. Завадський : «Management». – 2-е вид. – К.-Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – Т. 1. – 542 с.
3. Кабушкин менеджмента: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ТОО «Остожье», 1999. – 336 с.
4. Кредісов А. І., , Кредісов для керівників. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 556 с.
5. , Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело» ЛТД, 1994. – 702 с.
6. Шегда менеджмента: Учебное пособие. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. – 512 с.

РОЗДІЛ 3. МЕНЕДЖЕР У СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ
3.1. Менеджер і його роль в організації
3.2. Модель сучасного менеджера
3.3. Соціальна відповідальність та етика менеджера

Навчальна мета
Прочитавши цей розділ, ви:
– з’ясуєте, хто такий менеджер, підприємець, бізнесмен і яка відмінність між ними;
– зрозумієте, які основні професійні вимоги до менеджерів у сучасних умовах;
– дізнаєтесь, що таке соціальна відповідальність менеджера;
– зрозумієте, який вплив мають етичні нормативи на етику менеджера.
Основні терміни й поняття: менеджер, підприємець, бізнесмен, соціальна відповідальність, етичні нормативи менеджменту.
3.1. Менеджер і його роль в організації
Менеджер – це людина, яка обов’язково займає постійну посаду і має підлеглих, діяльність та зусилля яких координує і об’єднує для досягнення ефективної праці, приймаючи стратегічно точні управлінські рішення в найскладніших ситуаціях.
Іншими словами, менеджер – це людина, яка направляє роботу інших і несе особисту відповідальність за її результати.
Ефективний менеджер ураховує у своїй роботі ситуаційні відмінності та діє з випередженням, тобто передбачає майбутнє і готується до нього, а не реагує заднім числом.
Бізнесмен – це людина, яка володіє капіталом, що знаходиться в обороті та приносить прибуток. Він не займає ніякої посади в організації, але володіє її акціями або часткою у статутному фонді.
Підприємець – це людина, яка бере на себе ризик, пов’язаний з організацією нового підприємства, нової продукції, нового виду послуг, пропонованих суспільству. Він може займати певні посади у малій організації та володіти невеликою часткою її акцій або статутного фонду. 
Таблиця 1
Порівняльна характеристика діяльності менеджера, підприємця та бізнесмена

3.2. Модель сучасного менеджера
У цивілізованому світі загально визнано – чим вищий рівень підготовки менеджера, тим ефективніше працює виробництво.
Вимоги до менеджера сформулював у свій час французський підприємець А. Файоль (1841 – 1925). На його думку, менеджери повинні мати міцне здоров’я і фізичне завзяття, наполегливість, енергічність, розум і інтелектуальні здібності, відповідальність і мужність у прийнятті рішень, відчуття патріотизму тощо.
У сучасних умовах виробництва з кожним роком зменшується кількість рядових працівників і збільшується кількість менеджерів, тому до останніх вимоги зростають, так як менеджери стають основним фактором управління бізнесом.
Основні професійні вимоги до менеджерів: концептуальність, оперативність, аналітичність, комунікабельність, комунікативність, освіченість тощо.
Концептуальність – це здатність менеджера уявляти діяльність організації в цілому та адаптувати її до умов, які змінюються навичками стратегічного планування та вміння масштабно мислити.
Оперативність – це уміння менеджера швидко вибирати найоптимальніший варіант із кількох альтернатив.

Рис. 7. Основні професійні вимоги до менеджерів
Аналітичність – це вміння ефективно застосовувати наукові методи аналізу, діагностувати проблему та визначати альтернативне рішення.
Комунікабельність – це здатність працювати з людьми, будувати свої стосунки у спілкуванні як всередині організації, так і за її межами.
Комунікативність – це вміння передавати свої ідеї та розробки як усно, так і письмово.
Освіченість – це певний рівень економічних, психологічних, технологічних, технічних та інших знань.

3.3. Соціальна відповідальність та етика менеджера
Соціальна відповідальність – це рівень добровільного відгуку керівника на соціальні потреби підлеглих.
В економічній літературі зустрічаються різні погляди або аргументи як «за», так і «проти» соціальної відповідальності. 
«За» соціальну відповідальність аргументують тим, що, по-перше, у довгостроковій перспективі настануть сприятливі для бізнесу умови, по-друге, – зміни потреб у широкої публіки. По-третє, моральне зобов’язання вести себе соціально відповідально. 
«Проти» соціальної відповідальності аргументують тим, що, по-перше, порушується принцип максимальності прибутку. По-друге, широкій публіці про це невідомо. По-третє, витрати на соціальну захопленість призводять до зростання цін на товари. По-четверте, недостатнє вміння вирішувати соціальні проблеми державними службовцями.
Етика – це сукупність принципів, які визначають правильну та неправильну поведінку особи.
До основних факторів, які впливають на етику менеджера, належать: етичні нормативи, комітети з етики, спеціальні ревізії, навчання етичній поведінці.
Етичні нормативи – це система правил етики, яких, на думку організації, повинні дотримуватися її працівники.
Комітети з етики – це постійні організації в організаціях, які створюють для оцінки щоденної поведінки працівників організації.
Спеціальні ревізії – це тимчасові групи в організації, які створюють для оцінки поведінки працівників за певний проміжок часу. 
Навчання етичній поведінці – це спеціальне навчання етичності поведінки працівників організації. 

Рис. 8. Основні фактори впливу на етику менеджера