Чорноморський флот Росії як фактор нестабільності (стр. 2 )

http://www. radiosvoboda. org/content/article/1990850.html

ПЕРША СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА" 30 травня -3 червня 2010 року, АР Крим, Сімеїз

Володимир ПРИТУЛА

Голова Комітету із моніторингу свободи преси у Криму

КРИМСЬКІ ТАТАРИ ХОЧУТЬ СКЛИКАННЯ МІЖНАРОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ ЧЕРЕЗ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ

Керівник відділу зовнішніх зв’язків Меджлісу, впливовий діяч кримськотатарського національного руху, один із його авторитетних ідеологів Алі Хамзін сьогодні закликав до проведення спеціальної міжнародної конференції про долю кримськотатарського народу та його батьківщини – Криму. На думку члена Меджлісу, харківські газово-флотські угоди викличуть, найімовірніше, гостру кризу всередині України, що може навіть призвести до розпаду держави, одночасно з посиленням російського впливу в регіоні. А це реально загрожуватиме самому існуванню кримськотатарського народу.

Алі Хамзін переконаний, що офіційна Москва на Чорноморському флотові не зупиниться і спробує «зробити Крим істинно російським». А це означає, що для кримських татар «наступив новий етап випробовувань, які будуть важкими, і кримськотатарському національному рухові слід готуватися до цього». Алі Хамзін припускає, що цілком можливий «розвиток найнепередбачуваніших ситуацій для кримських татар».

Керівник відділу зовнішніх зв’язків Меджлісу сказав Радіо Свобода, що вихід для кримськотатарського народу у тому, щоб домагатися від іноземних урядів і міжнародних структур скликання міжнародної конференції, яка б могла захистити кримських татар і визначити його майбутнє. За його словами, виглядає, що Україна не здатна самостійно ні вирішити проблеми кримськотатарського народу, ні захистити власний суверенітет.

Не все пропало?

Алі Хамзін посилається на світовий досвід, коли саме на міжнародних конференціях визначалися долі народів, територій і країн. З цим погоджується керівник київського Центру близькосхідних досліджень, відомий експерт з кримських питань Ігор Семиволос. Однак, він звертає увагу на те, що такі конференції скликалися після драматичних подій – війн і конфліктів.

Крім того, за нинішньої світової політичної ситуації «не існує інструментів і механізмів для скликання такої повноважної конференції». І, нарешті, на думку Ігоря Семиволоса, заява Алі Хамзіна є «емоційною реакцією на згоду української влади фактично віддати Крим під російський вплив».

Відчуття небезпеки зараз притаманне багатьом українським громадянам, вважає експерт, але українська держава все ж має потенціал вирішити кримськотатарські і загалом кримські проблеми.

Радіо Свобода © 2010 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

http://www. radiosvoboda. org/content/article/2026199.html

- +

ПЕРША СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА" 30 травня -3 червня 2010 року, АР Крим, Сімеїз

Володимир ПРИТУЛА

Голова Комітету із моніторингу свободи преси у Криму

ХТО В КРИМУ З ЯНУКОВИЧЕМ НОСИВ КОЛОДУ?

Голова Севастопольської міськдержадміністрації Сергій Куницин

Першими у суперечці за «вклад у перемогу» зійшлися голова Севастопольської міськради, керівник міської організації Партії регіонів Валерій Саратов і безпартійний глава Севастопольської міськдержадміністрації Сергій Куницин. Останній у 2004 році очолював кримський виборчий штаб Віктора Януковича, а потім перейшов у команду Віктора Ющенка. Перед другим туром голосування Сергій Куницин із відома (а ймовірніше, з дозволу) президентського Секретаріату знову присягнув колишньому босові і заявив, що бачить новим Президентом України лише Віктора Януковича.

На відміну від Автономної Республіки Крим у Севастополі Партія регіонів мала слабенький адмінресурс, тож отримати Сергія Куницина в статусі «подавача снарядів» для Віктора Януковича стало справжньою знахідкою. У результаті, тут він заручився підтримкою понад 84 відсотків севастопольців, які взяли участь у голосуванні, а Сергій Куницин одразу підмітив, що це «найвищий з усіх регіонів держави коефіцієнт приросту голосів за Віктора Януковича». За словами глави міської державної адміністрації, «Севастополь виявив високу політичну активність, показав «за Януковича» третій результат серед 27 регіонів, після Донецька і Луганська».

Голова міськради Севастополя, «регіонал» Валерій Саратов

Втім, голова міськради, регіонал Валерій Саратов заявив, що Віктор Янукович не добрав у Севастополі мінімум 1-2 відсотки, оскільки міськдержадміністрація не організувала підвіз виборців із районів приватних будинків, а також не розчистила місто від снігу і льоду. Він оцінив роботу адміністрації в день виборів між «трійкою» і «двійкою». А ще голова міськради припустив, що підтримка Сергієм Кунициним у другому турі президентських виборів Віктора Януковича негативно вплинула на рейтинг цього кандидата в місті.

Можна припустити, що глава адміністрації не забариться з різкою відповіддю опоненту, як це востаннє робив перед другом туром голосування, коли назвав результати першого туру у Севастополі «повним політичним провалом» лідерів севастопольських регіоналів. За словами Сергія Куницина, після цього Валерій Саратов мав би піти у відставку. Тепер в оточенні Куницина вважають, що саме він виправив ситуацію для Януковича у Севастополі на краще й це дає йому шанси залишитися главою міськдержадміністрації і після того, як Віктор Ющенко піде.

В АРК «батьків перемоги» ще більше

Анатолій Могильов

У Кримській автономії, де за Віктора Януковича голосували понад 78 відсотків кримчан, які взяли участь у другому турі, наслідки зміни керівника держави позначаться не скоро, хіба що вибори до кримського парламенту таки будуть призначені на 30 травня. Проте місцева преса уже пише про тертя між місцевими регіоналами, які представляють керівництво АРК, і кримським штабом Віктора Януковича, який очолює «донецький» Анатолій Могильов, а контролює «донецький» Василь Джарти. Мовляв, останній, після вступу Віктора Януковича на посаду Президента України, претендуватиме на крісла спікера місцевого парламенту чи прем’єра уряду автономії. Втім, це лише неофіційна інформація.

Представники ж проросійських організацій вже офіційно і цілком серйозно стверджують, що їхня підтримка Віктора Януковича на виборах стала «вирішальною». Анатолій Філатов, ідеолог та один із керівників «Російської громади Криму», яка ще перед першим туром різко критикувала лідера Партії регіонів і лише незадовго до голосування формально висловилася за Віктора Януковича, сказав російській інформагенції «Новий регіон», що підтримка проросійських організацій допомогла кандидату-переможцю «мобілізувати своїх прихильників у Криму й отримати досить високий результат».

Сергій Аксьонов

Лідер руху «Російська єдність», до складу якого також входить «Російська громада Криму», Сергій Аксьонов весь перебіг виборчої кампанії досить критично висловлювався на адресу Партії регіонів та її лідера. Але 3 лютого він від імені «Єдності» заявив, що підтримує кандидатуру Януковича.

Перед виборами ця заява загубилася в кримському інформаційному полі, але вже після голосування, 8 лютого, він, очевидно, на правах причетності до перемоги, рішуче зажадав від Юлії Тимошенко визнати і її поразку, і «пристойний результат переможця».

Васві Абдураїмов

Серед претендентів на носіння лаврів «причетних до перемоги» і кримськотатарська громадсько-політична організація «Міллі Фірка», яка наголошує на своїй опозиційності Меджлісу кримськотатарського народу. Останній, як відомо, закликав співвітчизників підтримати Юлію Тимошенко. Кримськотатарські виборці переважно так і вчинили. Але лідер «Міллі Фірка» Васві Абдураїмов з посиланням на власних аналітиків переконує в іншому: кримські татари послухалися саме його закликів не йти на вибори взагалі. І за даними Абдураїмова, майже 45 відсотків його співвітчизників проігнорували вибори, не давши суперниці Януковича очікуваних голосів.

Після того, як інформація про «спільну участь у боротьбі» широко оприлюднена, «Міллі Фірка» заявляє про готовність до «широкої співпраці» з усіма, хто «захищає права простих громадян і сприяє зміцненню громадянського суспільства на півострові».Найімовірніше, що на заклик до прямої співпраці «мілліфірковці» найбільше чекають відгуку Партії регіонів.

Загалом виглядає, що чим ближча дата офіційного визнання перемоги Віктора Януковича, тим більше в Криму з’являється політичних діячів, які «разом із Іллічем» (тут – із Віктором Януковичем) персонально носили колоду (себто, кували перемогу) на відомому суботнику (у цьому випадку – на президентських виборах).

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Радіо Свобода © 2010 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

http://www. radiosvoboda. org/content/article/1954293.html

ПЕРША СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА" 30 травня -3 червня 2010 року, АР Крим, Сімеїз

+

Володимир ПРИТУЛА

Голова Комітету із моніторингу свободи преси у Криму

ЧОГО ЧЕКАЄ КРИМ ВІД РЕШТИ УКРАЇНИ

Не дивно, що жодних офіційних святкувань із приводу завершення формування території сучасної України в Сімферополі, як і в решті населених пунктів півострова, не було. Українська громада півострова, розколота останніми подіями довкола газети «Кримська світлиця», і досі виясняє всередині себе стосунки, а кримські татари, приголомшені численними зрадами Віктора Ющенка і програшем Юлії Тимошенко, останнім часом намагаються не мати справи з українськими політиками і дистанціюватися від усього українського.

Відзначилися лише проросійські радикали: активісти «Російського фронту» під стінами Генконсульства Росії спалили портрети покійного радянського лідера Микити Хрущова, а прихильники «Російської єдності» під скандування «Севастополь! Крим! Росія!» провели факельну ходу центральними вулицями Сімферополя. Втім, для більшості кримчан ця дата залишилася абсолютно непоміченою, і, найімовірніше, невідомою.

Розуміння і врахування інтересів

Звичайно, можна жалкувати з того, що кримчани та кримська влада так байдужі до історичних віх державотворення в Україні. Разом із тим, світлою стороною цього факту є мізерна кількість (не більше сотні загалом) учасників антиукраїнських акцій, що пройшли 19 лютого. Слід також порадіти тому, що в Києві ніхто не додумався ухвалити до історичної дати рішення про спорудження в Сімферополі та Севастополі пам’ятників Шухевичеві і про перейменування Первомайська та Красногвардійська у, відповідно, Бандерівськ і Петлюрівськ.

Лише на перший погляд це виглядає фантастично. Але ж цілком реальними є вимоги чиновників Нацради з телебачення і радіомовлення про 80%, а подекуди і 100% українськомовного мовлення кримських теле - і радіоканалів. Чи спроби запровадити викладання частини предметів українською мовою одночасно в усіх російсько - і кримськотатарськомовних школах (а це 98% загальної кількості кримських шкіл). Чи бездумне переведення всіх кримських кінотеатрів (в тому числі і в курортних регіонах) на показ фільмів із українськомовним дубляжем або титруванням.

І все це робилося з помпою та відповідним інформаційним шумом. На це з такою ж помпою та галасом проросійські радикали організовували відверто ксенофобні та антидержавницькі акції протесту, а кримські високопосадовці у своїх політичних кампаніях використовували (і досі використовують) такі рішення київських чиновників як приклади «насильницької українізації».

І це при тому, що місцеві телеканали уже за місяць повернулися до мовлення переважно російською, у більшості російсько - і кримськотатарськомовних шкіл Криму українську мову тепер майже не почути, а в кінотеатрах лише окремі фільми на рідкісних сеансах ідуть українською.

Результат виявився майже нульовим, а політичних балів різного ґатунку українофоби набрали не для однієї виборчої кампанії. Навіть виходячи лише з політичного погляду, хіба не мусили б столичні чиновники і депутати розуміти та враховувати особливості Кримського півострова? Хіба є ще десь в державі інша автономна республіка? Чи місто з особливим адміністративним статусом, де базується іноземний ф лот? Чи є в державі ще регіон, де українці за національністю складають лише чверть, а українськомовні – тільки десяту частину населення? Де російська більшість так переконливо історично обґрунтовує своє культурне домінування? Де облаштовуються раніше депортовані кримські татари, які ще не так давно мали тут свою державність і навіть державу, які тут сформувались як нація, і які не мають іншої батьківщини за межами півострова? Чи так відчутні ще десь в Україні геополітичні вітри суперництва православ’я з ісламом, європейського з російським капіталом, вашингтонського з московським впливом?

Очевидно, що розумна політика центру стосовно своєї автономії мала б передбачати особливі умови дії частини законів та інших нормативних актів на її території. Зокрема, стосовно тих сфер, які є надто чутливими для регіону чи підпадають під повноваження автономної республіки, що чітко окреслені ухваленою законом України Конституцією АРК. Це і земельна сфера, і культурно-освітня, і релігійна. Бо, якщо слова попереднього Президента про «єдину церкву в єдиній державі» і нового, про «дві мови – одна держава», кримські татари хоч і критикують, але розуміють, що це політичні заяви, то законодавчі ігри довкола «відродження українського козацтва» уже призвели до засилля на півострові структур «кримського казачества» і цілком справедливо поставили питання про реальне «відродження» кримськотатарських «аскерів».

Допомога

Із розпадом СРСР і поверненням кримськотатарського народу на батьківщину процеси русифікації і детатаризації Криму сповільнилися. Але метастази агресивного совка так вразили півострів і кримчан, що без допомоги решти України тут не обійтися.

Але допомога ця має бути не «поїздами дружби», коли радикали приїжджали для «демонстрації прапору і духу», а після цього кримське суспільство що довго заспокоювалося і втихомирювало свої «гарячі голови».

Не слід «допомагати» і вбухуванням мільйонів гривень у сумнівні економічні проекти, які досі закінчувалися «братським розпилюванням» бюджетних коштів місцевими і київськими чиновниками – хоча це теж свого роду «інтеграція» чиновництва.

Адже реальність нині така, що і на двадцятому році незалежності найміцніше прив’язує півострів до материка саме такий спільний «розпил» державних грошей. В інших аспектах Крим і решта України слабко інтегровані: як свідчать одні з останніх опитувань Центру Разумкова, більшість кримчан не відчувають себе частиною української політичної нації – лише 40% сприймають Україну своєю батьківщиною і менш як 20% у тій чи іншій мірі відчувають до неї патріотизм.

Насамперед, для виправлення ситуації потрібне негайне ухвалення законів, які відновлюють права раніше депортованих за національною ознакою громадян та регулюють статус кримськотатарського народу в Україні. Вони не тільки визначать, хто може користуватися статусом «депортований» та отримати компенсацію від держави, яка на своїй території є правонаступником СРСР, але й знімуть напруженість серед кримських татар, які і через чверть століття після початку репатріації почуваються ображеними і зневаженими державою та суспільством.

Більшість місцевих і київських експертів переконані, що ухвалення цих документів набагато важливіше для інтеграції Криму, аніж декларування в Держбюджеті мільйонів гривень на облаштування репатріантів, які, зрештою, власне до самих раніше депортованих майже не доходять.

Не менш важлива і культурно-освітня сфера, де інтеграційні процеси найбільш вразливі. Міністерству освіти і науки слід підтримати ініціативу кількох західноукраїнських вишів, які наприкінці 1990-х багато років виділяли невеликі квоти для студентів із АРК і Севастополя. Як правило, кримчани неохоче виїжджають на навчання за межі півострова, але якщо створити відповідні умови, то охочих скористатися такою можливістю буде багато. І досвід свідчить, що абсолютна більшість таких випускників повертається додому з гарним знанням української мови і значно ширшими поглядами на європейську і внутрішньоукраїнську інтеграцію.

В останні роки чомусь майже припинилися популярні наприкінці минулого століття взаємні обміни між школярами Криму і Західної України. Тоді тисячі кримських дітей на новорічно-різдвяні свята їхали на Галичину, Волинь і Буковину, а влітку малі жителі цих регіонів відвідували своїх нових кримських друзів. Наскільки відомо, кошти на дитячі і молодіжні програми щороку надає Мінмолодьспорт України, певні фінанси на це мають і обласні державні адміністрації.

Спільні проекти в різних сферах розбудови громадянського суспільства в Криму могли б реалізовувати і неурядові організації з різних регіонів України. Зараз на півострові розпочала роботу ціла низка іноземних і міжнародних донорських організацій і програм із великими бюджетами, метою яких є послаблення етнополітичної напруженості в регіоні. Цьому ж сприятиме інтеграція кримчан в громадянське суспільство України.

Тож від їхнього залучення до різних мас-медійних, антикорупційних, правозахисних, гендерних, дитячих програм і кампаній, досвід проведення яких мають неурядові організації з інших регіонів України, від широкого включення кримчан до загальноукраїнських громадянських мереж – виграють усі, насамперед – Крим.

Послідовність

Чим-чим, а саме послідовністю державна політика щодо Криму ніколи не вирізнялася. Це в меншій мірі стосується епохи Кучми, а от у часи Президента Ющенка і прем’єрів Януковича, Єханурова і Тимошенко таких прикладів аж занадто багато.

Можна пригадати численні президентські розпорядження та урядові комісії, що мали на меті врегулювання земельної проблеми в Криму. Нині вона ще більш корумпована і гостра. Скільки Президент видавав указів, РНБО та уряд ухвалював рішень про інформаційну безпеку в Криму, а завершилося все спробою закриття газети «Флот України» в Севастополі та розгромом газети «Кримська світлиця» в Сімферополі. Плани ж відкриття продержавницьких російськомовних видань залишилися планами, а на шпальтах кримськотатарської преси, що видається на бюджетні кошти, державницька тематика практично повністю зникла.

Діяльність же українських спецслужб на запобігання загрозам безпеці України лише в останні два-три роки стала системною і результативною. До активу можна зарахувати викриття двох російських дипломатів, що втручалися в українські внутрішні справи в Криму, витурення підрозділу ФСБ Росії з Севастополя, судові справи щодо кількох кримських сепаратистів, закриття через суд радикальних молодіжних організацій «Прорив» та «Євразійський союз молоді Криму», а також обмеження діяльності екстремістського крила організацій «нетрадиційного ісламу».

Пасив, як вважають місцеві оглядачі, може настати після призначення новим Президентом нового начальника СБУ. Активізація російських шпигунів під дипломатичним прикриттям, повернення на Чорноморський флот «феесбешної» бригади, виправдання сепаратистів, створення нових радикальних антиукраїнських організацій, поширення впливу ісламських фундаменталістів – стануть свідченнями непослідовності української влади та її поразки у Криму.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

________________________________________

Радіо Свобода © 2010 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

http://www. radiosvoboda. org/content/article/1968249.html

+

ПЕРША СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА" 30 травня -3 червня 2010 року, АР Крим, Сімеїз

Володимир ПРИТУЛА

Голова Комітету із моніторингу свободи преси у Криму

СВЯТО «ВОЗЗ’ЄДНАННЯ І ЦИВІЛІЗУВАННЯ» ЧИ ДЕНЬ «КАТАСТРОФИ І БЛЮЗНІРСТВА»?

«Святою історичною датою», «святом возз'єднання ісконно російських земель», «приєднанням до цивілізованого світу» – так сьогодні лідери проросійських організацій півострова називають акт анексії Криму Російською Імперією. Давня легенда про те, як «освічена» Катерина Друга «звільнила» півострів і кримчан від тавра «розбійничого гнізда» та принесла сюди «світло і цивілізацію», за своєю абсурдністю може суперничати лише із новітньою тезою про «внесок» імператриці у розширення «слов’янського простору» і навіть «розбудову сучасної української держави»!

Кілька років тому на одному з мітингів «Російської громади Криму» також прозвучали твердження, що приєднання Криму до Російської імперії призвело до «процвітання півострова і гармонізації тут міжетнічних стосунків». З цього приводу один із проросійських лідерів навіть цитував імператорський Маніфест: «Обіцяємо свято і непорушно за себе і за нащадків престолу нашого, утримувати нових підданих нарівні з природними нашими підданими. Охороняти та захищати їхні особи, майно, храми та природну віру, яка вільна у сповідуванні. І дозволити кожному з них ті права і переваги, якими в Росії користуються».

Не до свята

На тлі таких цитувань і розмірковувань представники кримськотатарської, караїмської, кримчацької, греко-урумської і вірменської громад підводять свої підсумки більш як двох століть, що пройшли після «Високого Маніфесту». А вони не дуже втішні – після двох офіційних депортацій і ще кількох примусових хвиль еміграції лише кримські татари збереглися як більш-менш стійка етнічна група. Кримські вірмени і греки-уруми зараз налічують лише по кілька сотень осіб, вони зрусифіковані і розпорошені по всьому Криму. Караїми і кримчаки перебувають на межі припинення свого фізичного існування як народу.

Знищення Кримського ханства як державності кримськотатарського народу заклало основи того, що зараз 265 тисяч кримських татар є меншиною на своїй батьківщині, а кілька мільйонів їхніх співвітчизників вимушені інтегруватися до суспільств і держав у Туреччині, Румунії, Узбекистані та інших країнах. Практично втрачена мова, освіта і культура, підірвані основи духовно-релігійного життя кримських татар. Ледь животіють кілька кримськотатаромовних газет і єдиний театр. У 15 (із 650 загалом) формально кримськотатарських шкіл викладання ведеться переважно російською мовою. Якщо на початку 19-го століття на півострові було близько двох тисяч мечетей і медресе, то тепер – удесятеро менше.

Абсолютно всі грецькі храми і монастирі, котрі перебували у підпорядкуванні Вселенського (Константинопольського) Патріарха спершу були закриті, а потім стали храмами і монастирями Московської Патріархії. Така ж доля спіткала і частину вірменських церков.

Ті вакуфні землі (землі мусульманських громад), які протягом 19-го століття не встиг відібрати імператорський Петербург, у першій половині 20-го століття відібрала радянська Москва. А вже тепер за сприяння місцевої влади колишні вакуфні землі дістаються або Кримській єпархії УПЦ Московської патріархії, або близьким до неї «козачим артілям», або бізнесменам, але тільки не мусульманським громадам.

Як рухатися уперед?

Один із лідерів кримськотатарського народу Рефат Чубаров якось сказав Радіо Свобода, що 19 квітня для нього є «приходом на Кримську землю великої біди». За його словами, з того часу розпочалася «цілеспрямована політика з примусового витіснення з Криму його корінних мешканців». І вона не мінялася протягом усіх двох століть навіть зі зміною політичного режиму в Росії. Ось чому святкування 19 квітня чергової річниці «повернення Криму» чи «возз'єднання з Росією» виглядає для кримських татар щонайменше блюзнірським.