Чорноморський флот Росії як фактор нестабільності (стр. 1 )

ПЕРША СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА" 30 травня -3 червня 2010 року, АР Крим, Сімеїз

Володимир ПРИТУЛА

Голова Комітету із моніторингу свободи преси у Криму

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ РОСІЇ ЯК ФАКТОР НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Загалом роль Чорноморського флоту Росії в російсько-грузинському збройному конфлікті серпня 2008 року була другорядною, але важливою. Російські кораблі блокували північну частину грузинського узбережжя, а також знищили військовий флот і військову та цивільну інфраструктуру в порту Поті та довкола нього. Літаки морської авіації ЧФ Росії також вели розвідку і наводили бомбардувальників на цілі. В усіх випадках були задіяні сили, що дислокуються на українській території, – в Криму.

Військовослужбовці ЧФ Росії отримали повноцінний бойовий досвід

У війні проти Грузії брали участь майже два десятки плавзасобів Чорноморського флоту Росії. Більшість з них – із Севастопольської бази. Частина сил була перекинута з Криму на Північний Кавказ ще до конфлікту. Якраз незадовго до початку бойових дій там завершилися широкомасштабні військові навчання «Кавказ-2008».

Коли ЧФ Росії отримав наказ висуватися до грузинського узбережжя, в районі Новоросійська вже перебувала група плавзасобів Чорноморського флоту, які базуються на території України. Серед них – великі десантні кораблі «Цезарь Кунников», «Саратов» та «Ямал» та деякі інші.

У складі групи, яка вийшла з Севастополя під вечір 9 серпня 2008 року, було близько десятка суден, у тому числі – флагман флоту, гвардійський ракетний крейсер «Москва», сторожовий корабель «Смєтлівий», малий ракетний корабель «Міраж», ракетні катери «Гроза» та «Івановєц», малі протичовневі кораблі «Алєксандровєц» і «Муромєц», а також два допоміжних судна «Епрон» та «Генерал Рябіков».

На борту «Москви» перебував командувач Чорноморського флоту віце-адмірал Олександр Клєцков із оперативною групою. Загалом оперативне керування бойовими діями флотських сил здійснювалося із запасного командного пункту (ЗКП) Чорноморського флоту РФ у Новоросійській базі.

Крім того, Росія задіяла для бомбардувань Грузії літаки морської авіації ЧФ, які базуються в Качі під Севастополем. Кілька бомбардувальників заздалегідь були перекинуті до Анапи на Північному Кавказі. Також розвідувальні літаки Су-24 штурмової авіації ЧФ, які дислокуються в Гвардійському під Сімферополем, проводили розвідку грузинського узбережжя і східної акваторії Чорного моря, наводили бомбардувальників на цілі.

Тоді Служба інформації і громадських зв`язків ВМФ Росії офіційно повідомила, що «відповідно до Конституції, рішенням Верховного головнокомандуючого Збройними Силами РФ кораблі Військово-морського Флоту Російської Федерації розпочали патрулювання морських просторів біля узбережжя Абхазії, поблизу зони збройного конфлікту в Південній Осетії». Російські військові заявили, що не блокують грузинські порти і силу застосують лише «з метою реалізації невід`ємного права російської сторони на самооборону».

Така можливість випала в грузинських територіальних водах поблизу порту Поті, коли група російських кораблів обстріляла чотири катери морської охорони Грузії. МРК «Міраж» затратив дві протикорабельні ракети, щоб вразити один із них. Катер «Тбілісі» в результаті попадання однієї ракети потонув на рейді Потійського порту. Кораблі Чорноморського флоту Росії згодом кілька діб блокували в Поті український автомобільно-залізничний пором «Грейфсвальд». Саме через цю блокаду між українськими та грузинськими портами було перерване регулярне морське сполучення. Крім того, російські військові, які на певний час увійшли до Поті, знищили і військову, і цивільну інфраструктуру порту, пограбували кілька цивільних об’єктів та затопили два катери: один – морської охорони, інший – портофлоту.

Війна постукала у двері севастопольців

Цілком можливо, що це було не стільки тактичним ходом російського командування, скільки – звичайною помстою військових. Адже, і російська, і українська преса, вже не кажучи про грузинську, тоді повідомляли, що грузини своїм вогнем пошкодили три російські кораблі. За інформацією севастопольського Радіо Бриз, яке посилалося на власні військові джерела, МРК «Міраж» отримав серйозні пошкодження під час обстрілу артилерією берегових військ Грузії, коли він підійшов до узбережжя поблизу порту Поті. До Новоросійська через втрату ходу «Міраж» буксирувало рятувальне судно ЧФ Росії.

За даними тих же джерел, пошкодження отримав і малий протичовновий корабель «Муромєц», але він до судноремонтного заводу в Новоросійську дійшов самостійно. Там же залатав борт і провів ремонт надбудови корабля, куди потрапили два грузинських снаряди, і флагман Чорноморського флоту Росії ГРК «Москва». За повідомленням Радіо Бриз, серед екіпажів згаданих трьох кораблів були жертви – і загиблі, і поранені. Правда, мешканців Севастополя серед них не було, хоча на борту допоміжних суден ЧФ як члени екіпажів перебували і громадяни України.

Головне командування ВМФ Росії тоді спростувало інформацію, що російські військові кораблі отримали пошкодження, а серед їхніх екіпажів були постраждалі внаслідок бойових дій. Однак, саме тоді із Севастополя до Новоросійська терміново вийшла російська плавуча майстерня ПМК. Командир МРК «Міраж» капітан 3-го рангу Іван Дубік був представлений до високої державної нагороди – ордена Мужності і запрошений на президентський прийом до Кремля. Однак, до Севастополя він так і не повернувся. За офіційною версією, офіцер поїхав до Санкт-Петербурга на навчання у Військово-морській академії Збройних Сил Росії. Нема у Севастополі вже і «Міража» – корабель перевели на постійне базування до Новоросійська.

Водночас, частина кораблів ЧФ Росії з Новоросійської бази зараз тимчасово дислокується в абхазьких портах: 1-2 кораблі в Сухумі і кілька ракетних катерів – в Очамчирі. В Генштабі ЗС Росії колишній пункт перебування прикордонних кораблів КДБ СРСР в Очамчирському порту серйозно розглядається як можлива майбутня база Чорноморського флоту Росії.

Як уберегти севастопольців від російських воєн?

Офіційний Київ активно протестував проти участі дислокованих на українській території сил Чорноморського флоту РФ у російсько-грузинському військовому конфлікті. З цього приводу кілька офіційних заяв зробив МЗС України, спеціальне засідання провела Рада національної безпеки та оборони, за підсумками якого Президента України Віктор Ющенко підписав два укази: № 000/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 серпня 2008 року «Про ситуацію навколо пересувань, пов’язаних із діяльністю військових формувань Чорноморського флоту Російської Федерації поза місцями їх дислокації на території України» і № 000/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 серпня 2008 року «Питання перетинання державного кордону України військовослужбовцями, військовими кораблями (суднами забезпечення) і літальними апаратами Чорноморського флоту Російської Федерації, який перебуває на території України».

Крім того, Міністерство оборони України вжило низку активних заходів із підвищення рівня обороноздатності Збройних Сил у південних і східних регіонах країни. Туди були перекинуті деякі військові частини, а дислоковані там – посилені новою технікою та особовим складом. Насамперед це стосувалося сил Протиповітряної оборони і ракетних підрозділів Сухопутних військ та Військово-морських Сил України. У той же час у Криму пройшла низка масштабних військових навчань. Під час пересування російських кораблів у дні конфлікту та одразу після нього частина підрозділів ВМС і ППО України перебували у режимі підвищеної бойової готовності. На думку експертів, це дещо знизило агресивність російських військових у західногрузинському напрямку.

Керівник проекту Флот-2017 Дмитро Тимчук сказав Радіо Свобода, що підписання Президентом Ющенком двох згаданих указів було виправданим кроком, оскільки зменшило можливості російського командування вільно використовувати територію України в агресії проти Грузії. Згідно з нормами міжнародного права, дії Москви в грузинських регіонах підпадають під визначення «агресія» і надання Україною своєї території, на якій дислокується ЧФ Росії, для підготовки таких дій теж робить Україну учасницею цієї агресії, переконаний експерт.

За його словами, офіційний Тбілісі з розумінням поставився до ситуації, в якій опинився Київ. Але участь сил ЧФ Росії, дислокованих в Криму, в бойових діях на грузинській території та акваторії показала, що Україна проти своєї волі була втягнута у військовий конфлікт. Причому, її територія була використана для нападу на її ж стратегічного партнера і союзника. На думку Дмитра Тимчука, це суперечить національним інтересам України і свідчить, що вона стала заручником зовнішньої політики Росії, а це означає втрату Україною частини свого суверенітету.

Інший експерт, капітан 1 рангу запасу Мирослав Мамчак, зазначив, що президентські укази, хоч і відіграли і продовжують відігравати позитивну роль у питаннях базування іноземного флоту в Криму, все ж досі офіційно не визнаються ні МЗС Росії, ні командуванням Чорноморського флоту РФ як обов’язкові для російських військових на українській території правові документи. Хоча росіяни і змушені виконувати їхні положення, але, як вважає експерт, необхідна спеціальна російсько-українська угода про використання Росією сил Чорноморського флоту, які дислокують в Україні, у збройних конфліктах в інших регіонах.

Це необхідно для того, щоб уникнути як дипломатичних ускладнень, так і не наражати українських громадян, які живуть поблизу місць базування ЧФ Росії, на можливу відповідь ворожої Російській Федерації сторони.

Мирослав Мамчак каже, що цього разу Грузія не мала бажання і можливості нанести удар у відповідь по базі ЧФ Росії в Севастополі. Але хто виключить, що в майбутньому у Росії не буде такого ж конфлікту з Туреччиною чи союзником Грузії – США?

Тоді гарантувати безпеку севастопольцям ніхто не зможе.

(Сімферополь – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Радіо Свобода © 2010 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

http://www. radiosvoboda. org/content/article/1794250.html

ПЕРША СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА" 30 травня -3 червня 2010 року, АР Крим, Сімеїз

Володимир ПРИТУЛА

Голова Комітету із моніторингу свободи преси у Криму

ПОМИЛКА ЗАТУЛІНА

Питання, хто стане наступним послом Росії в Україні, не довго залишалося без відповіді. 11 червня з’явився указ президента Росії про відставку Віктора Черномирдіна, а за два тижні профільний комітет Ради Федерації Федеральних Зборів Росії у справах СНД підтримав пропозицію Дмитра Медведєва про призначення колишнього міністра охорони здоров’я і соціального розвитку Михайла Зурабова послом Росії в Україні. Формальністю виглядає підтримка кандидатури екс-міністра і в Комітеті Державної думи Росії у справах СНД і зв'язків зі співвітчизниками.

Михайла Зурабова

Голова цього комітету Олексій Островський в інтерв’ю російській інформаційній агенції «Інтерфакс» висловив переконання, що його члени дадуть свою згоду на призначення пана Зурабова послом в Україні. «Закритість і непублічність пана Зурабова, про яку говорять деякі експерти, на мою думку, є значним плюсом для нового посла, оскільки публічні заяви деяких послів Російської Федерації найчастіше ускладнювали їхню діяльність у країнах перебування», – зазначив російський депутат.

Затулін проти Зурабова?

Очевидно, під «деякими експертами» Олексій Островський мав на увазі свого колегу по комітету Державної думи у справах СНД і зв'язків зі співвітчизниками Костянтина Затуліна, кандидатура якого на посаду посла теж обговорювалася в українських і російських мас-медіа. Цілком можливо, що цю ж кандидатуру цілком серйозно розглядали і в Кремлі. Тож Костянтин Затулін не втримався, щоб не вколоти конкурента.

Як пише «Комерсант», він висловився досить категорично: «Призначення Зурабова буде помилкою. Особливо якщо виходити з інтересів справи. Він не політичний діяч, а менеджер, до того ж непопулярний». За його словами, враховуючи, що в Україні незабаром президентські вибори, Росії там потрібна людина, яка висловлюватиме думки і позицію.

«Черномирдін не відповідав цим вимогам, а Зурабов і поготів. Ось посли США і Польщі в Києві цим активно займаються. А якщо наш посол набере в рот води, це буде незрозуміло всім. У Зурабова абсолютно немає дипломатичного досвіду, навіть такого невдалого, який був у Черномирдіна, який встиг до України попрацювати і з американцями, і на югославському напрямі. Втім, ми багато разів бачили, коли на важливі посади приходять люди, чиє призначення не пояснити», – зазначив Костянтин Затулін в інтерв’ю «Комерсанту».

Затулін за Зурабова!

Втім, уже за добу російський політик радикально змінив своє ставлення до кандидатури майбутнього посла. Справа в тому, що Костянтин Затулін «наїхав» на Михайла Зурабова ще коли не був відомий вибір Кремля. Коли ж документи на екс-міністра офіційно надійшли до обох палат російського парламенту, принциповість керівника Інституту країн СНД дала тріщину.

Від одразу ж вивісив на своєму офіційному сайті спеціальну заяву «Про призначення нового посла Росії на Україні». У ній він категорично заявив, що підтримає кандидатуру Михайла Зурабова на посаду надзвичайного і повноважного посла Росії в Україні.

Як повідомив пан Затулін, відповідно до регламенту палати, згоду на призначення посла від імені депутатів повинен дати профільний Комітет у справах СНД і по зв’язкам зі співвітчизниками. Він нагадав, що у ЗМІ Росії й України впродовж кількох тижнів називали і обговорювали багато можливих кандидатур наступника Віктора Черномирдіна, який залишив посаду посла Російської Федерації в Україні. Серед інших був названий і радник президента Росії Михайло Зурабов.

Зараз стало точно відомо, що саме він і буде запропонований на посаду представника Росії і російських інтересів в Україні, тож Костянтин Затулін висловив упевненість, що саме Михайло Зурабов стане наступним послом в Україні і пообіцяв підтримку цієї кандидатури. «Яким би не було моє особисте ставлення до попереднього досвіду Зурабова, його переваг і недоліків, тепер все обумовлюється фактом рекомендації, даної йому президентом Російської Федерації. Не було, і в цьому випадку, упевнений, не буде прецеденту, відповідно до якого депутатський корпус відмовив би президентові в призначенні на посаду посла того, кого президент вважає за потрібне», – заявив Затулін і пообіцяв, що депутати оцінюватимуть роботу нового посла «не виходячи із власних упереджень, а за результатами».

За словами російського політика, депутати розуміють відповідальність моменту в російсько-українських відносинах, і тому їм «не бракує бажання підтримати перші кроки Зурабова на нових для нього теренах, допомогти його відповідальній місії». Щоправда, Костянтин Затулін уточнив: «Якщо він вважає це для себе можливим та необхідним».

Двом «З.» в Україні місця буде мало?

Із місцевої преси відомо, що Костянтин Затулін за часів посла Черномирдіна фактично мав монопольне право у виборі українських (насамперед, кримських) адресатів російської фінансової допомоги за програмами підтримки «російських співвітчизників за кордоном». Саме за його сприянням найбільшими реципієнтами такої допомоги були Координаційна рада російських співвітчизників України на чолі з народним депутатом України, «регіоналом» із Севастополя Вадимом Колісниченком і Російська громада Криму на чолі з першим віце-спікером кримського парламенту, «регіоналом» Сергієм Цековим, а також більш дрібні організації, як Російська громада Севастополя, Російський молодіжний центр тощо.

Всі вони перебувають під відчутним впливом Костянтина Затуліна, а їхні керівники займалися політичною діяльністю під прапорами Партії регіонів чи Російського блоку. Втім, їхня інтегрованість у владу не вберегла Костянтина Затуліна від чергового видворення з України, як це сталося на початку червня. Як припускають місцеві оглядачі, обережна позиція Москви (в тому числі «рідної» для нього Держдуми) у скандалі з недопуском російського депутата до Криму показала кримському політикуму, що кремлівський вплив Костянтина Затуліна насправді набагато менший, аніж він демонстрував.

Тепер до цього прорахунку пана Затуліна додався ще один – із майбутнім послом. Один із кримських проросійських політиків, який критично ставиться до ролі Затуліна в розвитку російського руху в Криму, висловив переконання, що «двох «З.» для однієї України забагато».

Російська преса характеризує Михайла Зурабова як жорсткого управлінця і прагматичного політика. Найвірогідніше, його жорсткість і прагматизм стосуватиметься і Костянтина Затуліна та його кримських протеже. Втім, це буде потім. А поки що Костянтин Затулін публічно кається.

(Сімферополь – Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Радіо Свобода © 2010 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.

http://www. radiosvoboda. org/content/article/1762720.html

+

ПЕРША СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА" 30 травня -3 червня 2010 року, АР Крим, Сімеїз

Володимир ПРИТУЛА

Голова Комітету із моніторингу свободи преси у Криму

КРИМСЬКІ СКАНДАЛИ МІНІСТРА МОГИЛЬОВА

У Криму член фракції Партії регіонів Макіївської міської ради Анатолій Могильов з’явився наприкінці лютого 2007 року, коли місцевий парламент погодив його призначення керівником кримської міліції. На цій посаді він пропрацював недовго – уже наприкінці грудня зі скандалом був звільнений. Потім багато судився, намагаючись повернути втрачене крісло. Не менше йому довелося виправдовуватися через обставини свого звільнення.

28 грудня 2007 року тодішній заступник голови Комітету Верховної Ради України з боротьби з організованою злочинністю Геннадій Москаль на засіданні в кримському главку МВС оприлюднив запис телефонної розмови начебто депутата кримського парламенту Олександра Мельника, раніше підозрюваного у керуванні організованим злочинним угрупованням «Сейлем», і попереднім керівником кримської міліції Анатолієм Могильовим.

За цим записом, авторитетний депутат рішуче і результативно заперечував проти звільнення якогось одного міліцейського начальника і призначення іншого. Голос Мельника: «Анатолію Володимировичу, я ніколи в житті нічого не просив. Але в мене було одне прохання: мені сказали, що це прохання буде задоволене. Я просив і першу особу, і цю. І мені сказали, що все буде нормально. Я не знаю, що тепер робити...». Голос Могильова, сміється: «Ха-ха! Добре, цю тему обговоримо. Домовилися, добре!».

Уже потім Анатолій Могильов заявляв, що як начальник міліції мав право радитися з будь-яким депутатом кримського парламенту. А що ж до підозр про кримінальне минуле цього депутата, то рішення суду не було, тож і претензій ні до кого не може бути.

Кримським татарам – гумові палиці і гумові кулі

Не менший резонанс в Криму і за його межами Анатолій Могильов викликав своїми жорсткими діями щодо репатріантів під час гострих земельних конфліктів. 1 листопада 2007 року правоохоронці застосували силу проти кількох сотень репатріантів на земельному масиві, розташованому на вулиці Балаклавській у Сімферополі. Тоді близько півтисячі осіб, найнятих однією з будівельних фірм, намагалися витіснити репатріантів із раніше зайнятої ними цієї земельної ділянки. У результаті дій правоохоронців, керованих Анатолієм Могильовим, найбільше дісталося репатріантам: троє з них отримали поранення від гумових куль.

Не встигли стихнути звинувачення на адресу міліції у надмірній жорсткості щодо репатріантів у Сімферополі, як Анатолій Могильов продемонстрував її ще рішучіше на Південному узбережжі Криму. 6 листопада того ж року на плато Ай-Петрі правоохоронці в кількості близько тисячі осіб знесли самовільно збудовані репатріантами торгові точки і кав’ярні. Кримські татари стверджували, що під час операції бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували травматичну вогнепальну зброю і жорстоко били людей. 7 осіб потрапило до лікарні, троє перебували у важкому стані, в тому числі один репатріант – із кульовим пораненням у живіт. Представники Меджлісу кримськотатарського народу стверджували, що затриманим вчасно не надали медичну допомогу. 28 осіб були засуджені до адміністративного покарання – штрафи та ув’язнення до 13 діб.

У кримському главку міліції повідомили, що правоохоронці діяли на законних підставах на виконання рішення суду про знесення 7 незаконних будівель. Прокуратура Криму порушила кримінальну справу, яка так і не дійшла до суду. Тодішній прокурор Криму Віктор Шемчук заявив журналістам, що правоохоронці діяли на підставі закону, але дуже непрофесійно, що спричинило поранення кількох людей.

Загиблим у депортації – зневага і бруд

Ще більше обурення у кримських татар викликала публіцистична діяльність звільненого з посади генерала Могильова. У січні 2008 року він опублікував в одній із місцевих газет статтю під назвою «У Криму зріє конфлікт за косовським сценарієм». Там екс-міліціонер писав про «масову зраду» кримських татар під час Другої світової війни і виправдовував депортацію кримськотатарського народу комуністами, називаючи її «правильною і гуманною». Мовляв, після війни неминуче виникли б масові акти помсти і самосуду над «зрадниками» і ворогами». А по-друге, кримських татар переселили, за словами Анатолія Могильова, до «теплого і ситого» Узбекистану.

Крім того, він стверджував, що депортація проводилася «вищою мірою організовано і для військового часу максимально коректно». Разом з тим, генерал приписав кримським татарам «східну хитрість», яка «завжди дозволяла їм приймати вигляд обездолених, принижених, зацькованих позбавленців», а «Коран не перешкоджав приймати подаяння від держави невірних».

Де «євпаторійський маніяк»?

Власне про міліцейський професіоналізм генерала Могильова свідчить резонансна історія з «євпаторійським маніяком». Влітку 2007 року курортну Євпаторію сколихнула серія жорстоких убивств молодих жінок. Зрештою, 9 серпня начальник Головного управління МВС України у Криму Анатолій Могильов повідомив, що кримська міліція таки затримала двох осіб, яких підозрюють у чотирьох убивствах.

За словами начальника кримської міліції, який особисто контролював розслідування, один із них виявився бомжем із російським громадянством. Його підозрювали у вбивстві однієї жінки, теж без певного місця проживання. Інший, місцевий житель, також зізнався у вбивстві трьох молодих жінок і спробі вбивства ще однієї. Обох заарештували, але, коли вони перебували за ґратами, сталося ще кілька подібних злочинів. Так після переможних реляцій начальника главку, справа вбивці маніяка розсипалася. Зрештою, слідчий, який її вів, сам потрапив під слідство і згодом за використання незаконних методів був засуджений до 2 років позбавлення волі. Як пише місцева преса, «євпаторійський маніяк» досі на волі, і новому міністру внутрішніх справ України ще доведеться відповідати на запитання про безпеку жінок у курортній Євпаторії.

Напевно, міністру доведеться відповідати і на запитання західних і міжнародних партнерів України. 17 березня нинішнього року голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України Мустафа Джемілєва виступав у Європейському парламенті, де особливо пригадав скандальні кримські заяви і дії нового українського міністра. Скарга на Анатолія Могильова пішла і до Організації з безпеки та співпраці в Європі, окремим рядком «художества» генерала виписані у звіті Держдепартаменту США з прав людини за минулі роки. Схоже, відлуння кримських скандалів Анатолія Могильова звучатиме ще довго, і Президенту Віктору Януковичу слід бути готовим відповідати на незручні запитання про них.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Радіо Свобода © 2010 RFE/RL, Inc. | Всі права застережені.