ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ІНФЕКЦІЯМИ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ
Інститут нефрології АМН України
Інфекції сечової системи (ІСС) належать до найпоширеніших захворювань людини як в амбулаторній, так і в госпітальній практиці [1,4,7,16]. Під цим терміном приховується ряд хвороб, різнорідних як з точки зору епідеміології й етіології, так і патогенезу, клінічних проявів та прогнозу. Тому, ми вважаємо за необхідне представити загальноприйняті сьогодні визначення термінології ІСС.
ІСС – наявність клінічних проявів запалення внаслідок бактеріальної колонізації сечової системи без визначення топіки ураження (нирки, сечовий міхур та/або уретра).
Гострий пієлонефрит – перший епізод бактеріально обумовленого ураження інтерстицію нирки.
Хронічний пієлонефрит – інфекційно індуковане вогнищеве запалення інтерстицію нирок з формуванням рубців і наступним ураженням усіх структур нефрона.
Цистит – гострий або хронічний запальний процес лише слизового шару сечового міхура або слизового, підслизового та м’язевого шарів відповідно.
Уретрит – запалення слизової сечовипускного каналу.
Уретральний синдром – персистуюча або рецидивуюча дизурія у хворих з істиною бактеріурією.
Безсимптомна бактеріурія – безсимптомна наявність більш ніж 100 тисяч бактеріальних колоній утворюючих одиниць (КУО) в 1 мл сечі.
Імперативне сечовипускання – відчуття необхідності термінового сечовипускання.
Дизурія – відчуття болю, печії або дискомфорту під час сечовипускання.
Реінфекція – поновлення бактеріурії з ідентифікацією того ж самого або іншого збудника, як этіологічного чинника через 10 діб після лікування з підтвердженою ерадикацією уропатогена (той самий мікроорганізм може бути висіяний, якщо він персистує у периуретральній ділянці).
Рецидив – це поновлення бактеріурії з тим самим збудником до
10 доби після антибактеріальної терапії, яка привела до стерилізації сечі.
На сьогодні не існує єдиної точки зору стосовно класифікації інфекцій сечової системи взагалі та пієлонефриту зокрема [3,4], що утруднює практичну роботу лікарів. Відомі класифікації пієлонефриту, на наш погляд, не співвідносяться з сучасними уявленнями про етіологію і патогенез цього захворювання та не узгоджуються з МКХ – 10. Ми вважаємо, що для розмежування ІСС необхідно використовувати топічний класифікаційний підхід: інфекція нирок – пієлонефрит; інфекція сечовивідних шляхів – уретрит, уретральний синдром, цистит; інфекція передміхурової залози – простатит.
Пропонуємо наступну класифікацію ІСС, яка відповідає вимогам клінічної практики та МКХ-10:
Інфекція нирок
- гострий пієлонефрит (N 10.1);
- хронічний пієлонефрит (N 11).
Інфекція сечових шляхів
- гострий цистит (N 30,0);
- хронічний цистит (N 30,1);
- уретрит та уретральний синдром (N 34);
- інфекція сечових шляхів неуточненого генезу (N 39,0).
Діагноз ІСС може встановлюватися на догоспітальному етапі або в стаціонарі як попередній, але протягом 3–7 днів він повинен бути визначений топічно.
Необхідність визначення критеріїв ускладнених інфекцій обгрунтована, насамперед, об’ємом та тривалістю лікування, а також умовами його проведення (амбулаторно або в стаціонарі) (рис.1).
Неускладнені ІСС – це инфекціі у здорової, сексуально активної, невагітної жінки віком від 16 до 65 років, які не супроводжуються лихоманкою. ІСС у осіб чоловічої статі, або за наявності анатомічних чи функціональних порушень у жінок є, відповідно, ускладненими [4,10,13]. Критерії неускладненої та ускладненої ІСС подані в табл.1.
Критерії | Неускладнені | Ускладнені |
Демографічні | Молоді невагітні жінки | Чоловіча стать та жінки похилого віку |
Стан сечовивідних шляхів | Анатомічні та функціональні аномалії відсутні | Анатомічні та функціональні порушення |
Інвазивні урологічні процедури | Немає | Цистоскопія, уретроскопія, катетеризація нирки та інші ендоуретральні маніпуляції |
Супутні захворювання | Відсутні | Сечокам’яна хвороба, кісти нирок, цукровий діабет, гіперплазія передміхурової залози та інші |
Репродуктивний статус | Сексуально активні жінки | Вагітні, постменопаузальний період |
Збудники | Переважно один | Може бути мікстінфекція |
Лікування | Амбулаторне | Стаціонарне |
Таблиця 1.
Критерії неускладнених та ускладнених ІСС

Рис. 1. Алгоритм ведення хворих з ІСС.
Встановити топічний діагноз необхідно, оскільки інфікування нирок пов’язано з можливістю формування життєво небезпечних ускладнень. Стан хворого вже сам по собі дає можливість диференціального діагнозу – при ураженні нирок з’являються ознаки запалення (підвищення рівня С-реактивного білку крові, лейкоцитоз, лихоманка), які ніколи не супроводжують ІСШ. Однак в останні роки простежується тенденція до малосимптомного перебігу пієлонефриту, що утруднює діагностику як його хронічної, так і гострої форми. Так, відсутність лихоманки не виключає наявність пієлонефриту, а біль у поперековій ділянці може бути незначною і пояснюватися радикулярним синдромом, гінекологічною патологією та інш. Тому уточнення характеру болю не повинно обмежуватись виявленням симптому Пастернацького та спробою пропальпувати нирки. Вважаємо необхідним звернути увагу лікарів і на епізоди дизурії, особливо рецидивуючого характеру, які не завжди пов’язані з інфекцією (опущення матки, перегин уретри у повних і літніх жінок, зловживання солоною та гострою їжею, неврастенія).
Наводимо основні діагностичні критерії ІСС.
Гострий уретрит.
Місцеві симптоми:
● відчуття болю, печії або дискомфорту під час сечовипускання;
● виділення з сечовипускного каналу (особливо ранком перед сечовипусканням).
Загальний аналіз сечі:
● лейкоцитурія (піурія); може бути в обох порціях сечі (двостаканна проба).
Бактеріологічне дослідження виділень та сечі, видова ідентифікація збудника:
● найчастіші збудники – E. Coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella spp., S. Saprophyticus, S.epidermidis, Proteus spp., Chlamydia trachomatis, Ureaplasma urialiticum, Mycoplasma hominis, Candida.
Хронічний уретрит.
Місцеві симптоми:
● часте сечовипускання;
● відчуття сверблячки та дискомфорту в уретрі;
● можуть бути незначні виділення з сечовипускного каналу.
Загальний аналіз сечі:
● лейкоцитурія (піурія); частіше тільки в першій порції сечі (двостаканна проба).
Бактеріологічне дослідження виділень та сечі, видова ідентифікація збудника:
● найчастіші збудники – E. Coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella spp., S. Saprophyticus, S.epidermidis, Proteus spp., Chlamydia trachomatis, Ureaplasma urialiticum, Mycoplasma hominis, Candida.
Уретроскопія:
● можливі ознаки запалення морганієвих лакун, уретральних залоз.
Гострий цистит.
Загальноклінічні симптоми:
● відчуття болю та важкості над лобком;
Місцеві симптоми:
● часте (іноді кожні 30 хвилин) імперативне сечовипускання;
● відчуття болю, печії або дискомфорту під час сечовипускання;
● можливе виділення крапель крові після сечовипускання.
Загальний аналіз сечі:
● лейкоцитурія (піурія), більша в першій порції сечі;
● еритроцитурія, гематурія
Бактеріологічне дослідження сечі та видова ідентифікація збудника:
● рівень бактеріурії ≥ 105 КУО/мл;
● найчастіші збудники – E. Coli, Proteus, Staphylococcus, Klebsiella.
Хронічний цистит.
● Клініко-лабораторні прояви хвороби визначаються наявністю ремісії чи загострення. Якщо протягом 6 місяців спостерігається білше 2 загострень, або 3 та більше загострень продовж року – такий цистит є рецидивуючим.
Місцеві симптоми:
● часте (іноді кожні 30 хвилин) імперативне сечовипускання;
● відчуття болю, печії або дискомфорту під час сечовипускання;
● можливе виділення крапель крові після сечовипускання.
Загальний аналіз сечі:
● помірна лейкоцитурія;
● можлива еритроцитурія;
Бактеріологічне дослідження сечі та видова ідентифікація збудника:
● рівень бактеріурії ≥ 102-107 КУО/мл;
● найчастіші збудники – E. Coli, Proteus mirabilis, Klebsiella spp., S.epidermidis, Proteus spp., Pseudomonas spp., Enterococcus spp., Staphylococcus spp., Candida.
Гострий пієлонефрит.
Загальноклінічні симптоми:
● підвищення температури тіла до фебрильних цифр з пропасницею, проливним потом або без них;
● артралгії та міалгії;
● головний біль, інколи запаморочення;
● тошнота, інколи блювота;
● можливе підвищення або зниження артеріального тиску.
Місцеві симптоми:
● біль та напруга м’язів у поперековій ділянці;
● дизурія, ніктурія, полакіурія;
● імперативні сечовипускання.
Загальний аналіз крові:
● лейкоцитоз, зміщення лейкоцитарної формули вліво;
● підвищена ШОЕ.
Загальний аналіз сечі:
● лейкоцитурія (піурія);
● протеінурія та еритроцитурія (може бути мінімальною або відсутня);
● циліндрурія.
Бактеріологічне дослідження сечі та видова ідентифікація збудника:
● рівень бактеріурії ≥ 105 КУО/мл;
● найчастіші збудники – E. Coli, Proteus mirabilis, Klebsiella spp., S. Saprophyticus, S.epidermidis, Proteus spp., Pseudomonas spp., Serratia spp., Enterococcus spp., Staphylococcus spp., Candida.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 |


