Пам’ятка батькам першокласників (стр. 3 )

Перед сном дитина має скласти в ранець усе, що необхідно для занять, провітрити кімнату, помитися, почистити зуби, якщо є можли-

вість – прийняти душ, але обов’язково помити ноги, постелити постіль, побажати всім доброї ночі.

СОН. Першокласника необхідно вкладати спати не пізніше від 21.00. Адже чимало дітей порушують цей режим. Щоб сон був глибоким, необхідно привчати дитину лягати спати і вставати в один і той же час. Перед сном – 20-30 хвилинна прогулянка на свіжому повітрі.

Таким чином, ми розглянули режим дня. Чи можливі відхилення від режиму? Звичайно, так. Адже ми підкреслили, що режим – поняття умовне. Кожна дитина – це людина з притаманними їй індивідуальними особливостями.

Ось орієнтовний режим дня для учнів початкових класів.

9.00 – 12.30 - заняття в школі;

12.30 – 13.00 - обід;

13.00 – 15.00 - післяобідній відпочинок;

перебування на повітрі;

15.00 – 16.00 - виконання домашніх завдань або

читання книг, малювання,

ліплення (через кожні 30 хв –

перерви на 30 хв);

16.00 – 19.00 - перебування на повітрі, заняття у

гуртках, заняття улюбленими

справами;

19.00 – 19.30 - вечеря;

19.30 – 21.00 - відпочинок, підготовка до сну;

21.00 – 7.00 - сон.

Хай ваша дитина завжди буде здоровою!

Радість успіху – це могутня сила, від якої

залежить бажання дитини бути хорошою.

Початкова школа починає втілювати в життя реформування освіти, стає на перший щабель 12-річного навчання. Яким воно буде для маленького школяра? Як позбавити навчальний процес психологічної напруги, пресінгування знань? Як викликати у школяра прагнення вчитися, пізнавати? Ці запитання одразу постають перед педагогами початкових класів. І мимоволі шукаєш на них відповіді у працях корифея української педагогіки , котрий зумів перетворити важку навчальну працю у життєрадісний процес сприйняття життя. І неабияке значення у створенні такого процесу відіграє оцінювання вчителем знань та умінь учнів. Зміни в оцінюванні знань полягають у тому, що оцінюватиметься прогрес учня в навчанні, його здобутки. Позитивні результати одержав В. Сухомлинський у процесі такого оцінювання. Він ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг через певні обставини опанувати знання. «Ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності», - писав видатний педагог. Переступаючи поріг школи, шестилітня дитина потребує ще родинного тепла, уваги, впевненості, що вона – бажана учениця для вчителя. Тому реальним шляхом для створення мікроклімату сім’ї у класі, де панує доброзичливість, взаємоповага і допомога, є словесна форма оцінювання.

Вербальне оцінювання навчального процесу створить умови гуманного навчання, навчання без страху помилитися, без заздрощів, пригнічення та образ.

Проте дуже важливо правильно оцінювати роботу учня на уроці, його здобутки, прагнення до вдосконалення. Ця оцінка має сприяти вихованню в кожного учня почуття поваги до себе, самозадоволення та прагнення розширювати свої здобутки, і навчальний процес тоді стане радісним для дитини.

На щастя, Львівщина, як і свого часу Полтавщина, також має «Школу радості», яку очолює Любов Павлівна Чуба. Багаторічний досвід словесного оцінювання сприяв, щоб ця шкільна установа стала родинною оселею, у якій тепло, затишно, спокійно і так смачно пахне свіжоспеченими пиріжками. Учні «Школи радості» розкомплектовані, радо спілкуються, висловлюють свої судження, не бояться сперечатися і доводити своє. Проте, як і в кожної сім’ї, знають, що таке дисципліна і мають свої обов’язки. Школа працює за технологіями особистісно орієнтованого навчання, за принципами «Обличчям до дитини», складовою яких і є словесне оцінювання. Педагогічний колектив безупинно і творчо працює над урізноманітненням форм словесного оцінювання. Кожен класовод має власну систему роботи, тематичність та унаочнення. Наприклад, до дня святого Миколая кожен учень класу мав свій намальований чобіток, який потрібно заповнити позитивними відгуками вчителя. Та найцікавішим прикладом словесного оцінювання «Школи радості»є табель успішності учня, у якому відображено (словесно) навчальні здобутки учня відповідно до вимог програми. Такий приклад роботи словесного оцінювання вартий наслідування.

Погоджуємося з тим, що говорячи всім дітям «Молодець!», ми не маємо чіткого «виміру» їхніх знань, який дає бал. Тому важіль оцінки не варто зменшувати. Вже з перших днів роботи з 6-літніми дітьми слід створювати градацію у словесному оцінюванні (Добре! Дуже добре! Молодець! Пречудово!). Словесне оцінювання не має обмежуватись одним словом, а хоча б 2-3 реченнями вчителя, які б вказували правильність напрямку роботи учня. Ми цілком погоджуємося із судженням (. Дидактика початкової школи / Контроль та оцінка результатів навчання. – К.: 1997. – С. 122-133) про надмірне та одноманітне заохочення дітей вищевказаними словами. Дійсно, такі вислови мають короткочасний емоційний вплив і достатньо не замінюють розгорнутих оціночних суджень про те, що добре, а над чим ще потрібно попрацювати. Діти швидко звикають до того, що вчитель хвалить їх усіх однаково, а, отже, похвала з часом втрачає стимулююче значення. Тому пропонуємо здійснювати словесне оцінювання відповідно до рівнів досягнень: низький, середній, достатній і високий.

Старайся! Будь уважним! Говори чіткіше! Твоє письмо має бути кращим! Ти можеш більше! Ти здатна на краще! Відповідай конкретніше! Ти вже більше працюєш над собою! Не сумуй, у тебе все вийде! Доклади більше старань! У тебе все вийде, тільки зверни увагу на… ! Добре! Дійсно це так! Я рада, що ти правильно зрозумів! Вже краще!	Низький (відтворення почутого, прочитаного, побаченого)
Досить добре! Значно краще! З успіхом тебе! Дуже добре! Досить вдало!	Середній (розуміння сприйнятого)
Як гарно ти запитуєш! Я погоджуюся з тобою! Ти вмієш правильно висловлюватися! Який ти дотепний! Ти багато вже вмієш! Як влучно! Чудово! Молодець!	Достатній (застосування знань у практичній діяльності)
Ти можеш творити! Ти маєш власну думку! Блискуча відповідь! Пречудово! Відмінно! Прекрасно! Бездоганно! Ми пишаємося тобою! Ти маєш своє «я»! Ми гордимося твоїми досягненнями!	Високий (вияв творчих здібностей)

Така система словесного оцінювання сприяє проведенню між предметних зв’язків та допоможе молодшому школяреві легше адаптуватися у подальшому 12-бальному оцінюванні. Подану шкалу словесного оцінювання пропонуємо оформити у вигляді таблиці в класному приміщенні, підібравши до кожного рівня колір:

низький – червоний (знання потребують ще подальшого доопрацювання);

середній – жовтий (знання, що потребують уваги, зосередженості);

достатній – зелений (знання, що відповідають програмовим вимогам);

високий – блакитний (достатні знання із проявами самовираження).

І якою б не була оцінка, словесною чи бальною, вона має бути вагомою і значущою. І знову повертаємося до великих педагогічних надбань , який вважав, що «оцінка лише тоді стає стимулом, коли стосунки між учителем і учнем побудовані на взаємному довір’ї і доброзичливості». Дійсно, оцінювання знань учителями має здійснюватися так уміло, щоб сприяти зміцненню взаєморозуміння вчителя і учня, щоб учень усвідомлював і відчував єдність цієї ходи тернистим шляхом здобуття знань.

Відомо, що немає однакових сімей, однакових батьків. Отож сім’ї з різними мікрокліматами, виховними можливостями по-різному впливають на становлення особистості дитини, її соціалізацію.

Прикладом родинно-сімейного виховання з позиції педагогічної доцільності можна вважати типологію сімейного середовища, яку запропонував Я. Корчак у книзі «Як любити дитину» (М., 1980. – С. 215-228). В основу її покладено характерні ознаки родинного середовища та реакцію на нього дитини. Педагог класифікує 4 типи середовищ: догматизму, ідейне середовище, задоволення життям та середовище успіху і кар’єри. Отож зупинимося на їх характеристиках.

Середовище догматизму. Визначальні принципи життєдіяльності в такій сім’ї – традиції, ритуали, авторитети, виконання обов’язків, дисципліна, порядок, чесність, серйозність, душевна рівновага, безпристрасність як вища форма володіння собою та впевненість у своїх вчинках і в собі, неприпустимість відступів від норм моралі, щоденна праця і аскетизм.

Я. Корчак наголошував на тому, що таке середовище, якщо в ньому впевненість у собі не переростає у самодурство, а простота – у примітизм, може бути сприятливим для виховання, оскільки там є необхідні умови, щоб формувати глибоко порядних, працьовитих і цілеспрямованих, духовно стійких людей. У цілому ж догматичне середовище сприяє вихованню пасивної дитини.

Середовище ідейне. Його ефект виявляється не у духовній стійкості, а в натиску, активності. Тут не працюють, - а творять, не очікують, - а діють, тут панує не обов’язок, а добра воля, не догми, а завдання, не байдужість, - а натхнення та ентузіазм.

Внутрішнім регулятором поведінки людини, яка вихована в такому середовищі, є огидна до бруду, моральний естетизм, повага до думки інших людей. В ідейному середовищі виховуються ініціативні діти.

До речі, Я. Корчак вважав, що у догматичному середовищі батьки дають дітям десятки заповідей що і як робити. В ідейному – змушують шукати істину.

Середовище задоволення життям. Головним девізом життя у такому середовищі вважається: «Я маю стільки, скільки мені треба; хочу бути тим, ким я є; робота – не мета, а засіб для досягнення бажаного».

Характерні ознаки такого середовища: безтурботність, благодуш – ність, привітність, життєрадісність, доброта, тверезість – рівно

стільки, скільки необхідно; самопізнання – рівно стільки, скільки цього можна досягти без особливих потуг.

Немає послідовності у прагненнях і бажаннях. Все вищеназване дитина всотує в себе, але може стати будь-якою, оскільки самостійно обирає собі дорогу, як правило, орієнтуючись на книги, фільми, почуті розмови і судження, зустрічі і власні життєві враження.

Середовище успіху і кар’єри. В основі цілеспрямованості життя людей із такого середовища – не внутрішня потреба, а холодний рахунок. Повнота змісту життя, як правило, підмінюється формою та певним пошуком престижних на даний момент цінностей.

Характерні ознаки такого середовища: агресивність у стосунках, чванство у поєднанні з підлабузництвом, заздрістю, недоброзичливістю і злорадістю. У цьому середовищі дітей не люблять і не виховують, їх вишколюють. Тут усе прораховується наперед: усмішка, рукостискання, кивок голови тощо. Заробляють на всьому – на зв’язках, фінансових операціях, різних життєвих ситуаціях.

Я. Корчак вважав, якщо у такому середовищі і виросте на перший погляд справжня людина, та з часом виявиться, що це просто видимість, «більш тонка гра, краще підігнана маска».

Однак буває, що і в цьому середовищі виростає справжня перлина. Це доказ того, що поряд із загальновизнаним законом впливу середовища на виховання діє й інший закон – антитези. Це – коли «скнара виховує марнотрата, безбожник – віруючого, боягуз – героя». І цього спадковістю пояснити не можна.

Закон антитези базується на внутрішній силі, яка протиставляє себе впливам, що йдуть із різних джерел і використовують різні засоби. Це щось на зразок захисного механізму опору, інстинкту або самозахисту духовної організації, який дуже чутливий.

Батьки, вчені, педагоги, психологи часто замислюються над тим, чому діти прагнуть повторювати або наслідувати щось погане (наприклад, почуте лайливе слово чи поганий вчинок). Чому навіть підкоряючись вимогам старших не робити того чи іншого негідного вчинку, зберігають його в пам’яті? Причому, простежується певна закономірність: якщо з боку батьків, інших дорослих немає тиску, вони можуть послухатись, якщо ж їх вмовляти, наполягати на чомусь - дитина обов’язково виявить впертість і підкориться тільки під приму-сом. Чому, особливо в періоди вікових криз, діти на будь-яке «так» дорослого поспішають відповідати своїм «ні» і – навпаки? Я. Корчак пояснював це «одним із виявів внутрішнього опору спокусам, що йшли зсередини, а могли вийти ззовні» (Там само. – С. 228). Саме гіпотезою про закон антитези він пояснював різноманітність парадоксальних реакцій на виховні заборони і тому пропонував батькам (вихователям) утримуватися від надмірного тиску на дитину навіть з найкращих намірів.

На характер дитини, її емоційно-пізнавальні структури великий вплив має психологічний клімат сім’ї. Її нестабільність, конфліктні ситуації можуть спровокувати патологічний розвиток характеру дитини. Саме за цих умов вона набуває негативного досвіду спілкування, оскільки постійно є їх свідком і відчуває на собі ворожі, недружелюбні стосунки між батьками і, що не менш актуально, - втрачає віру (оскільки не має такого досвіду і розуміння) в можливість існування дружніх і ніжних взаємин. До цієї проблеми у своїх дослідженнях звертався також у праці «Супружеские конфликты» (Сысенко конфликты. – М., 1989).

Суть негативного досвіду для дитини, яка проживає в конфліктній сім’ї, полягає в тому, що вона зростає в неузгоджених вимогах батька й матері. Отриманий досвід з часом дає змогу їй маніпулювати ними, а сама дитина часто залишається бездоглядною і безконтрольною, не засвоює багатьох загальноприйнятих моральних норм. Суперечливі умови виховання впливають на психіку дитини, отже зростає ризик нервово-психічних захворювань, знижується здатність дитини до адаптації, вона часто перебуває під впливом (або дією) сильної психологічної травми або під впливом негативних емоцій. Не менш негативним наслідком є і те, що у дитини формуються суперечливі почуття до своїх батьків, інколи ворожі до одного з них.

У дитячій психіатрії (Г, Є, Сударєва) формування агресивно-захисного типу поведінки дітей із підвищеною збудженістю також пов’язують із суперечливим і принижуючим вихованням у сім’ї, а формування пасивно-захисного типу поведінки, для якого характерні загальмованість, невпевненість і залежність, - із деспотичним (жорстоким) вихованням.

У цілому проблема педагогічної доцільності змісту, форм і методів сімейного виховання залишається актуальною практично для кожної сім’ї, оскільки батьки завжди стоять перед вибором того, що і як робити зі своєю дитиною. Інша справа – не кожний із них знає і має те, з чого можна вибирати; не кожний докладає зусиль до пошуку оптимальних варіантів особистісної й особистісно зорієнтованої поведінки, намагається аналізувати виховні ситуації та результати своєї виховної діяльності, щоб у майбутньому не повторювати допущених помилок,; не кожний дослухається до порад фахівців,

чужого позитивного погляду та намагається виявити творчість у

користуванні методами впливу. Як результат, у повсякденному житті зустрічаються численні приклади педагогічно недоцільного поводження з дітьми.

На доказ вищесказаного, наведемо приклади сімейного виховання дошкільників, які батьки дитини вважають абсолютно доцільними: діти в 4-5, навіть 6 і 7 років не мають постійних трудових доручень («ще напрацюються»); чотирирічні діти проводять біля телевізора щовечора (якщо відвідують дошкільний заклад) понад 1-2 год, якщо ж не відвідують і весь час перебувають вдома, або у вихідні дні – 3-4 год, чи навіть більше; репертуар телепередач часто не відповідає вікові дитини; більшість дошкільників, як не дивно, полюбляє телесеріали для дорослих, хоч у їх змісті практично не орієнтуються; діти-дошкільники дуже мало, або й зовсім не слухають радіо, практично не знають дитячих радіопередач; улюблені іграшки багатьох дітей (особливо хлопчиків) – пістолети, петарди, що оглушують перехожих, автомати, танки та інші засоби насилля і саме батьки купують їх дітям, мало читають книг, не проводять бесіди за їх змістом, а переважно розповідають казки; практично не ведеться мова про виробничу діяльність батьків, їхні професійні інтереси; батьки мало граються з дітьми, не цікавляться їхніми настроями і проблемами; недостатньо залучають до спільних і посильних справ, до розмов щодо розподілу сімейного бюджету, обмежують дітей у самостійності вибору; розмовляють мовою, яка нагадує «сюсюкання» тощо. Чи можна таку організацію сімейного життя дитини дошкільного віку вважати доцільною? Звичайно, ні. Особливо це стане зрозумілим з часом. Але перевиховувати буде значно складніше, ніж виховувати.

Для кожного виду діяльності стосовно можливостей психології і фізіології дитини існує найсприятливіший період їх розвитку. Якщо ж його втратити або недооцінити – годі сподіватися на компенсацію затрачених зусиль, які докладатимуться у майбутньому для вироблення у дитини необхідних навичок, умінь, звичок, рис характеру. Внаслідок педагогічної недоцільності щодо створення умов дитині для вчасного і повноцінного розвитку можна також спровокувати надалі її відставання у навчанні, взагалі у накопиченні знань, відставання у фізичному розвитку та, як уже зазначалося, перенапруження емоційної сфери.

Особливо впливає на нервову систему дитини, на становлення її як особистості нестабільність або напруженість сімейного середовища. («Как строить себя и свою семью». М., 1992) виділяє такі типи сімей:

1) домінуючий чоловік – підвладна дружина;

2) домінуюча дружина – підвладний чоловік;

3) відкрита боротьба або співробітництво;

4) ізоляція.

Дитині у такій системі взаємин місця немає. Тим часом, як батьки доводять один одному, хто з них має більше право «керувати» сім’єю, дитина залишається наодинці зі своїми проблемами. Тому доречно в плані педагогічної доцільності звернути увагу на дитячо-батьківські стосунки, які теж мають свої варіації: «батько-дитина, «мати - дитина», «мати-дитина-батько». Це так звані соціальні структурні типи сімей. У таких же номінаціях можуть бути представлені і психологічні типи сімей. Наприклад, у стосунках матері і дитини (вони найтісніші і природні для дитини дошкільного віку) спостерігаються такі варіанти:

1) повне присвячення себе дитині, відмова від власних потреб і задоволень;

2) пристосування матері до потреб дитини;

3) відчуття материнського обов’язку за відсутності емоційної близькості з дитиною;

4) неадекватність вимог віковим можливостям дитини та рівню її розвитку, непослідовність вимог.

Навіть у молодих сім’ях спостерігаються такі варіанти стосунків матері і дитини, за яких відчувається:

а) домінування матері. Домінуюча мати, як правило, відхиляє пропозиції дитини, а дитина підтримує волю матері;

б) домінування дитини. Мати погоджується з дитиною з різних причин: щоб не ускладнювати собі життя її можливими істериками;прийняти «позицію жертви»; підтримувати культ дитини; мати змогу довести їй її слабкість тощо.

Подібні стилі, види і способи поведінки батьків та дітей виникають тоді, коли ставлення батьків до дитини є наслідком деструкції сім’ї за одним типом: відсутності будь-якої організуючої функції чоловіка-батька в структурі сімейних стосунків і замикання всієї системи психологічних зв’язків матері тільки на дитині. Перенавантаження емоційної сфери провокує деформацію стосунків.

З цього приводу варто звернути увагу на те, що державне законодавство декларувало рівні права у вихованні дитини батька і матері. Однак, система пільг, пов’язаних із народженням дитини, її доглядом у перші роки, а особливо в перші місяці життя, надає пріоритету матері. В більшості випадків і після розлучення батьків дитина залишається з матір’ю. Саме тому батько займає пасивну позицію у вихованні. Він здебільшого переконаний, що дитина – проблема в основному жіноча.

Деформовані сімейні стосунки найчастіше спостерігаються у неповних сім’ях. Найголовнішою психолого-педагогічною проблемою неповної сім’ї є те, що дитині в ній важко дати цілісне й об’єктивне уявлення про чоловіків і жінок. Діти з неповної сім’ї не мають цілісного уявлення про модель таких стосунків.

Не менш складна і проблема статевого виховання. В неповній сім’ї хлопчиків надто опікують, щоденно доводять, що все тримається на жінці. З часом вони звикають до цього і в майбутньому сприймають як норму те, що саме жінці доводиться виконувати і тяжку фізичну працю, і нести відповідальність за близьких людей, і задовольняти всі їхні потреби.

Переконаність у домінантній ролі жінки в суспільстві призводить у майбутньому одних хлопчиків до інфантилізму, других – до відмови від власного незалежного і самостійного життя (тільки з мамою!), третіх – до бунтарської поведінки, в основі якої лежить переконаність, що всі жінки – вороги. Окремі прояви такої поведінки і такого ставлення до жінок і матерів інколи можна спостерігати навіть у хлопчиків дошкільного віку. Дівчинка в неповній сім’ї також може отримати викривлене уявлення про стосунки між чоловіками і жінками: вона психологічно буде готова або до повної самостійності і незалежності як у житті, так і в сім’ї і виклично демонструватиме це, або до того, щоб виконувати роль служки – все віддавати і навіть не розраховувати на винагороду.

Відомо, що механізм соціально-психологічного відтворення структури сім’ї закладається ще в дитинстві, коли дитина навчається рольової батьківської або материнської поведінки, ототожнюючи себе з батьком чи матір’ю (відповідно до своєї статі). Для хлопчика особливе значення має досвід спілкування з батьком, а ще більше – спостереження за його поведінкою з матір’ю, ставленням до неї. Дівчинка ж намагається засвоїти способи поведінки матері стосовно батька. В майбутньому, у виборі шлюбного партнера великий вплив матиме образ одного з батьків протилежної статі (за принципом схожості або, навпаки, - протилежності). Вірогідність гармонійного шлюбу виявляється в прямій залежності від схожості моделей батьківських сімей чоловіка і дружини. В протилежних випадках – іде боротьба за владу, характерні непорозуміння, які призводять до розлучень і покинутих дітей.

У цілому варто відзначити, що зайнятість батька чи матері в непов

ній сім’ї, їхня постійна втома, емоційна нестабільність більшою мірою

впливають на дитину, ніж подібні фактори в повній сім’ї. Одна з причин цього – відсутність іншої рідної людини, завдяки якій можна релаксувати. Все це шкодить емоційному розвитку дитини і впливає на формування її соціально-ціннісних потреб та інтересів. Психічний розвиток дитини може бути одностороннім – з перевагою жіночих або чоловічих рис характеру і способів поведінки.

У плані визначення педагогічної доцільності умов виховання дитини в сім’ї особливої уваги заслуговують сім’ї з однією дитиною. На противагу досить поширеній думці, ці умови складніші, ніж у багатодітних сім’ях. Відсутність братиків і сестричок впливає на загальний розвиток дитини, не дає їй змоги проходити природну школу соціалізації та співжиття в дитячому колективі. Діти з таких сімей здебільшого зосереджені на собі, своїх потребах і проблемах. Їм важко, порівняно з іншими дітьми, поступатися своїми бажаннями чи конкретними речами (іграшками, солодощами, навіть місцем тощо). Вони звикають, що все робиться тільки для них.