Європа формату "5 Б", або Нездійснена Італія (стр. 2 )

При виїзді з Корчової перекушуємо та приймаємо трохи коньяку, прямо в автобусі, за вдалий в’їзд до Європейської Унії. До Кракова дорога автобанового формату трапляється лише місцями. У місті Жешуві багато пам’яток слонові, це пов’язано з колишньою дружбою з колишнім Радянським Союзом. До Кракова під’їжджаємо вже десь близько восьмої вечора.

Цікаву розповідь про Краків Ганс Крістіан виголошує вже в автобусі. Міст через чарівну Віслу, «польський Кремль» – замок Вавель – своїм величним виглядом налаштовує на високі думки. Ми виходимо, Василь нас проводить, а Ганс Крістіан з водіями та автобусом займається пошуком місця паркування. На зовнішньому боці стіни Вавеля викарбувані назви різних міст, дуже багато серед них і західноукраїнських, це означає, що каміння для будівництва привозилося у тому числі й звідти. Всередину цього архітектурного велетня знов зайти не вдається, знов зачинено, приїхали запізно… Але з іншого боку замку, фактично на березі Вісли, відвідуємо цікавий пам’ятник драконові, який я не бачив минулого року. Періодично з нього можна чути грізне шипіння й бачити виверження вогняних струменів, це виглядає досить ефектно, але періодичність така, що мені не вдалося схопити цей вогонь із рота ані на відео, ані на фото… Добре, хоч так побачили.

Знов до площі Головний Ринок проходимо по вулиці Гродській. Площа так само вражає своєю євромогутністю, але щось занадто багато різних кіосків-кафешок по її периферії… Зустрічаються «живі скульптури», тобто вимащені та вбрані у позолоту актори, які «оживають», коли їм кидаєш монети… Кінні повозки з туристами граційно цокають по брущатці, з могутнім звуковим відлунням, я лише мимолітно інколи відчуваю вітання єврофантасмагорій, що символізує потрапляння до світу осучасненого надкомфортного європейського середньовіччя. Десь в середині площі група хлопців-тінейджерів у червоних футболках демонструють майстерність брейк-дансу, я на хвилину загублююсь, раптом на диво самому собі натикаюсь на свою групу, Ганс Крістіан вже прийшов. Дають 10 хвилин на пошукати книжечку про Краків, пані Галина зі мною люб’язно проходить на вулицю Флоріантську, там в одному із закапелків знаходиться сувенірний магазинчик, дякувати Галині Василівні за її чарівну польську мову, я купую за 10 євро розкішний глянцевий яскравий путівник по Кракову російською мовою. Проходимо знов на площу, вже стемніло, Ганс Крістіан оповідає частині нашої групи особливості забудови цієї мегаплощі, з мого люб’язного оперативного подання демонструючи ілюстраціями з новопридбаного путівника.

До автобусу йдемо якимись ледь підсвіченими, майже дійсно середньовічними, провулками. Останній цікавий штрих з розповідей Ганса Крістіана – в центрі Кракова щодо розвитку території доходять консенсусу три її господаря: церква (у місті загалом близько сорока костелів), банки та Ягеллонський університет. Цікаво.

…Автобус на явочне місце з’являється не відразу. По виїзді з міста вирулюємо на якісний автобан. Невдовзі – солідна заправка з магазином та туалетами, а далі – давка на масу до ранку, можливо, з однією-двома технічними зупинками… Цього разу спати в автобусі мені набагато зручніше, адже в мене є чарівна майже самонадувна «помпадушка»…

3 липня, п’ятниця День четвертий

Програмні декларації:

03.07.09 (п’ятниця)

НІМЕЧЧИНА

м. Берлін. Німецький Бундестаґ (зустріч з депутатом), екскурсія по будинку Райхстаґу. Екскурсія по Берліну.  

Девіз дня: Підкорення Райхстагу

Маршрут: Краків – Берлін

Об’єкти відвідування: Райхстаг, Браденбурзькі Ворота, вулиця Унтер ден Лінден, Алєксандерплятц, озеро Ванзее

Пригоди: німецьке пиво з діжечки зумовило не дуже добрий мій власний стан… але я тримався мужньо, до критичного не дійшло, дякувати богові

Невдачі: Найважливіші історичні цінності Берліну оглянуто лише мимохідь з автобусу…

Сюрпризи: космополітизм та урбанізм Берліну породили у моїй свідомості концепцію євроекзистенцій

Досягнення: Райхстаг взято! В сенсі відвідано.

Прокидаюся у лагідному світлі ранкового сонечка, ми вже в Берліні (мій «перший Б» на маршруті!), десь близько шостої ранку, Василь Миколайович виголошує план на сьогодні та загальний інструктаж. О дев’ятій нас чекає зустріч з депутатом Бундестагу, який працював раніше у Міністерстві внутрішніх справ. Там не можна спати, треба задавати питання. На вході очікує суворий паспортний і «митний» контроль. Як в Європарламент минулого року. Але ж тоді ми добре відіспались і відпочили, а тут майже відразу після такої дороги… Хоча зараз нас очікує готель.

…Початок моїх мрій про Берлін сягає десь 4-5-го класу школи… Одного разу в ті роки в газеті «Пионерская правда» я наткнувся на об’яву, що накладною оплатою можна придбати книгу «Культурные центры Берлина». Вона коштувала дорогувато, напевне, то був яскравий альбом з текстовими коментарями, батьки мені заборонили його купувати, і я тоді образився майже на весь світ… А от тут через десь 27 років так просто прокидаюся в автобусі, а за вікном – Берлін… Ми зараз десь у південно-східній частині цього мегаполісу, шукаємо наш готель «Брітц», що має бути на Бюргерштрассе, 42. Ганс Крістіан з’ясовує нюанси проїзду спочатку у продавця невеличкого магазинчика (і чому він о цій порі відкритий?), потім у цікавої пані похилого віку з болонкою, і нарешті ми вирулюємо туди, куди нам треба.

Та ж офіційно ми поселимося в номери, як належить, після 12-ї години. Поки що нам дають на всю групу два номери, перетягуємо до них з автобусу валізи. По черзі оперативно миємося, я дістаю свій світлий костюм з відблиском, добре, він зім’явся не до критичної межі, за короткий час має розправитись. Швидкий готельний сніданок, звісно, за додаткову платню, і о 7.50 вирушаємо «своїм ходом» до Бундестагу.

Хвилинах у п’яти від готелю – станція метро «Гренценаллее», досить неглибоко, без ескалатора, на платформу можна проникати безперешкодно, без усіляких турнікетів, естетика оформлення станції залишає бажати кращого (навіть у Вашингтоні метро привабливіше, не говорячи вже про Москву, Київ, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Харків, та й, власне, Дніпропетровськ, в інших метро я не бував), квитковий автомат прямо на платформі, Ганс Крістіан купує в ньому «груповий проїзний» на всі види громадського транспорту (включаючи електрички й теплоходи)… до третьої ночі. Потяги метро дещо схожі на наші, лише зафарбування яскравіше, робимо дві пересадки, на другому переході півгрупи ненадовго загублюється (у переході треба підніматися ліфтом!), але швидко всі знаходяться, і от ми виринаємо з техногенного царства метро на білий світ, і перед нами – легендарні Бранденбурзькі ворота, Паризька площа, вулиця Унтер ден Лінден. Оперативненько поспішаємо, фотографую й фільмую на автопілоті, при вході на подвір’я Бундестагу – перший поліцейський контроль, далі старі будівлі дивним чином перемежаються з новими, скляно-металевими, ось видно шматочок річки Шпрее, але ж треба поспішати.

Заходимо до одного з під’їздів, проходимо «митницю», пред’являємо паспорти, ескалатором нагору, невеличка ергономічна зала, і… дві симпатичні дами нас вітають, як з’ясувалося, депутат не зможе з нами сьогодні зустрітися. Тому нас зустрічають, одна – помічниця депутата, друга – представниця інформаційно-сервісної служби.

Найголовніше, що запам’яталося з цієї зустрічі, це те, що ми сюди прийшли в надто особливий день, сьогодні п’ятниця, і не просто останній день роботи парламенту перед канікулами, а взагалі останній день роботи парламенту цього скликання до наступних виборів, які відбудуться у березні. Незрозуміло тільки, яким чином виглядатиме законодавча діяльність країни увесь цей період. Тим не менше сьогодні тут – найавральніший підсумковий день, чи до нашої групи зараз німецьким законотворцям… Але ж нам повідомили, що того депутата, який мав з нами зустрітися, немає зараз ані в Берліні, ані в своєму виборчому окрузі.

З виступу пані помічниці найголовніше, що «наш» депутат зараз – держсекретар на пенсії і заступник голови фракції, другої за чисельністю з п’яти у парламенті. Трохи заходить мова про державну фінансову допомогу регіонам в умовах кризи, пан Анатолій Дробаха запитує, на яких умовах надаються дотації, пані щось відповідає, але Ганс Крістіан у своєму перекладі говорить разів у п’ять довше, адже він сам депутат, хоч і місцевий, і цю ситуацію може пояснити краще.

Пані від інформаційно-сервісної служби повідомляє, що їх організація незалежна від роботи парламенту. Слухаємо невеличку лекцію про історію Бундестагу й Райхстагу. Існує він тут з 1874 року. Зараз багато старих будівель відновлено, з них на більшості надбудовано сучасні скляно-металеві споруди, і по всьому його величезному подвір’ї-комплексу всі будівлі з’єднано мережею-павутинням підземних або надземних переходів-лабіринтів, з чудернацькими ліфтами та ескалаторами, не виходячи з будівлі (зовні їх ніби багато, старовинних з новітніми нашаруваннями, а фактично – одна), можна навіть перетнути річку Шпрее…

Ось і ми вирушаємо в чудернацький шлях цими лабіринтами, по дорозі десь на автопілоті фотографуючись, я мимохідь хапаю зі стендів різної «макулатури» про Бундестаг, ескалатор, простора скляна зала, далі у підвал (важко помітити, що це насправді підвал), потім через ліфт на вищий поверх, а там на стінах… залишки написів російською мовою радянських воїнів, що звільняли Райхстаг від фашизму. Їх спеціально концептуально не стирають, навіть, можливо, якось бережуть і відновлюють. Пані з інформаційної служби десь несподівано зникає… Можливо, вона й попрощалась із групою, але я того не помітив, оскільки оглядав усе навколо, боячись при тому загубитися в натовпі. Далі проникаємо на дах центральної будівлі, але не просто на дах, а в чудернацький музейний комплекс під гігантським скляним куполом, за склом по кутах даху майорять німецькі прапори, можна так просто вийти з-під куполу просто на дах і оглянути неймовірну панораму мега-Берліну… За прикладом деяких співгрупників біля стієчки своєрідного «ресепшену» беру в одного з місцевих службовців дивовижний радіопристрій (себто німецькомовного радіогіда (можна було ще англо - або франкомовного, російського не було)), чіпляю його на пояс, навушники вдягаю на голову, там жіночий голос дещо розповідає і вказує, куди йти, я розумію далеко не все, але проходжу по спіральній доріжці нагору, до найвищої точки маршруту під куполом, де трохи відпочиваю у зручненькому крісельці… Пристрій розповідає про історію парламенту, власне, те, що ми вже в загальних рисах почули в залі з перекладом. Під склом інколи зустрічаються експонати у вигляді фотографій та копій різних статей законів та ін… Оце так підкорення Райхстагу, годі було й мріяти… Див. www. bundestag. de

Тут у мене народжується нова сюрреалістично-ідеалістична концепція, яку я назвав євроекзистенціями, на противагу минулорічним єврофантасмагоріям. Це символізує якусь неперевершено гримучу суміш старовини із сучасністю, те, що цікаво й привабливо, індивідуально, концептуально й перспективно, але не викликає почуття казковості… Сюди увійдуть і технократичного штибу метро з електричками, і досить стильні графіті та інші несанкціоновані написи й малюнки на парканах та стінах (минулого року я їх фактично ніде не помічав, а тут вони кидалися в очі майже всюди), й інші своєрідні сучасні речі космополітичного Берліну, а далі й не тільки Берліну… Вони просто існують, хоч і є неповторними.

Загальне групове фото у нетрях куполу, здача на базу радіогіда, виходимо на подвір’я вже зі старої будівлі з яскравим гігантським написом «Dem deutschen Volke» на величезне трав’яне поле, там багато таких груп, як ми, велика черга на вхід до будівлі. Знов групово й індивідуально фотографуємось, бесідуємо з Гансом Крістіаном щодо розвитку Німеччини після 1945 року, за обрієм поля на шосе бачимо кортеж з Президенткою Фінляндії (як нас запевнили).

Не доходячи Бранденбурзьких воріт, спостерігаємо на дорозі сліди Берлінської стіни. Така своєрідна лінійна бруківка на дорозі, по якій можна просто ходити й переступати… А з 23 серпня 1961 року по 9 листопада 1989 року тут був височенний мур, що символізував кордон двох світів – Свободи й Несвободи.

…На Паризькій площі розставлено стильно-білі столи й стільці під такими ж білосніжними навісами… Як з’ясувалося пізніше, це Президент Німеччини (суто фігуральна особа) вирішив головних меценатів країни символічно нагодувати гороховою зупою… (мався на увазі супчик). На зупинці довгувато чекаємо автобуса маршруту № 000, один пропускаємо, оскільки багато людей, хоч він і двоповерховий. Ми маємо проїхати всю вулицю Унтер ден Лінден (у перекладі «Під липами») і трохи далі до Алєксандерплятц. Перші липи тут починав садити Наполеон… Поруч – Російське посольство, тому цей район набув собі іміджу району пияцтва.

Нарешті заштовхуємось до прибулого рейсового автобусу, ліземо на другий поверх, я розташовуюсь перед лобовим склом фактично над водієм, зафільмовую майже все, інколи фотографую, Ганс Крістіан коментує. Проїжджаємо повз Німецьку бібліотеку, університет імені Гумбольта, пам’ятник Фрідріху Великому, Стару Варту, Музей німецької історії, величний Берлінський кафедральний собор барокового стилю з похованнями цісарів, Палац республіки, Миколаївську кірху 13-го століття (перша згадка про Берлін належить до 1237 року). Лише вдалині зліва спостерігаємо Музейний острів… От би там побувати, там же світові скарби… Але рухаємось до Алєксандерплятц. Там маємо годину часу. З цієї години мінімум 20 хвилин витрачаю у мегасупермаркеті «Галеріа» спочатку на пошуки книжкового відділу, потім на вибір пристойного путівника. Обираю яскравий про Берлін, Потсдам та Сансусі за 12 євро, і ще купую, не можу втриматись, величезний альбом «Deutschland» усього за 10 євро (але не такий, як я придбав минулого року).

…Ця Олександрівська площа якась безмежно футуристично-демократична. Розвішені величезні плакати на кшталт «Ми єдиний народ», фонтан… не по центру, трамваї, ніби пави, плавають крізь площу, у заглибленні – деяка подібність музею просто неба з фотографіями та іншими ілюстраціями, у тому числі й картографічними, руйнування Берлінської стіни. Інколи вмикають гучномовець зі скандуваннями та промовами саме в той день. Деінде й відео можна переглянути, натиснувши на відповідну кнопочку. Цікаво, тут завжди так, чи сьогодні якась акція?

От недалеко на площі майданчик з палаючими свічками. До чого б це? О, та це в пам’ять Майкла Джексона, от і фото його тут… В іншому кутку суперплощі – декілька підлітків тренуються з хіп-хопу. Трохи знімаю залізничний вокзал Алєксандерплятц та поспішаю на явочну зустріч біля входу до метро. Спекотно… Двоє хлопців продають сосиски на диво-прилавках з навісами, що повністю прикріплені до тіла на плечах. Збираємося. І пурхаємо на метро до готелю, нарешті поселяємося до кімнат, до нас з професором невдовзі приходять Василь з Ігорем, з... діжечкою пива. Ігор мене навчає входити з ноутбука до безпровідного WI-FI інтернету.

У мого організму з пивом давні не дуже дружні стосунки. Зараз спека, була майже безсонна автобусна ніч, все це після пивного фуршету зумовлює якусь безмежно величезну втому, але я збираюсь і виходжу на другу частину нашої сьогоднішньої програми… Я ж помру, але маршрут не пропущу. Тим більше що батарея до камери підзарядилася.

Знову на метро й електричках пронизуємо майже увесь Берлін у південно-західному напрямі. На одному з переходів чекаємо потяга близько 20 хвилин, пускається серйозний дощик, а ми на озеро зібрались… Метро від електричок тут складно відрізнити, система придбання квитків однакова, до електричок струм також подається знизу… Тим не менше досягаємо пристані на озері Ванзее. Від кінцевої станції метро йдемо через парк, природа цікава, свіже повітря після дощу, на галявинках купками відпочиває народ, але кругом ті графіті-надписи та малюнки, на пристані ажурні теплоходи, один взагалі екзотичний, у вигляді акули з відкритою грізною пащею, але нам не на нього. Цікавий ігровий дитячий майданчик з екзистенційно натягнутими канатами складної конфігурації, по яких можна зацікавлено лазити. Й екзотичні туалети.

Пхаємось на теплохід, проїзд на ньому також входить у наш сьогоднішній абонемент. Пропливаємо на інший бік озера, на острів, серед пасажирів чутно російську мову, спостерігаємо чудернацькі вілли на березі й екзотичні вітрильники на воді. Висаджуємось на зупинці-пристані Angestellte Kladow. Близ нової пристані – новий стильний круглий металевий сіті-туалет з повною автоматикою, у тому числі й зачинення дверей, за 25 центів. Невдовзі натикаємось на якусь індуїстську акцію, на березі добра сотня народу займається йогою під трансцеденційний звукозапис, навколо продаються різні індійські штучки для оздоровлення. Не зважаючи на свіже повітря, втома мене захоплює все більше, я ледве рухаюсь… Підступне пиво своїми отруйними струменями щипає мене зсередини все більше… Цікаво, що конкретно нічого не болить, просто втома. Знов їдемо на другому поверсі іншого рейсового автобусу, інколи моросить веселий дощик, я вже не знімаю, немає сил… Аби ж не те пиво… У планах спочатку було відвідати ще й Олімпійський стадіон, але в мене вже явно духу не вистачить. А там же Андрухович бродив з товаришем у своїй «Таємниці»… Та й, як з’ясувалося, ніхто з групи вже не бажає до стадіону, всі виснажились… Закупи в супермаркеті, я лише сиджу на східцях, до магазину не заходжу. Ось тут тільки на зупинці автобусу колеги починають мною опікуватись, я запевняю, що в мене все добре, просто треба відпочити.

…Трохи автобусом, далі якийсь нескінченний шлях на метро. На кожній зупинці фраза «Einsteigen, bitte. Zurückbleiben, bitte», під кінець вже серйозно набридла. Сказали б нормально, обережно, двері зачиняються, а то щось на зразок «Входьте, будь ласка. Залишайтеся на місцях, будь ласка» монотонно-металевим голосом…

В номері – відрада… Освіжаючий душ, кришталево чиста постільна білизна, колеги п’ють шампанське, я лежу на голочках Ляпко й підтримую їх мінеральною водою.

…Наснилася мені якась грізна огрядна безформенна фантасмагорія, яка, як не тужилась і не махала своїми бджолиними крилами, так і не могла злетіти. Натомість з’явилася струнка нафарбована екзистенція, вся в шкіряному, й почала граційно витанцьовувати під репово-хіпхопово-брейкдансово-рокові мотивчики. На все добре, берлінський космополітизме…

4 липня, субота День п’ятий

Програмні декларації:

04.07.09 (субота)

м. Берлін.

м. Потсдам, центр міста та Парк і Замок Сансусі. Оглядова екскурсія

Девіз дня: Культурно-рекреаційне Берлінське передмістя

Маршрут: Берлін – Потсдам – Берлін

Об’єкти відвідування: парк Сансусі й центр Потсдаму, парк Цецілієнгоф, пляж на озері Ванзее

Пригоди: продавчині полуниці на потсдамському вокзалі спочатку не сподобалось, що я її знімаю на камеру… але потім ми з нею майже подружилися

Невдачі: під вечір після пляжу попали під дощ… але це тільки стимулювало до наступного траншу подорожі

Сюрпризи: проїхав на трамваї-лебеді… жодні атракціони в порівняння не йдуть

Досягнення: Побачив королівський парк Сансусі… організм фактично прийшов до норми.

Після цілющої ночі на ортопедичному матраці й оздоровлюючого сніданку в нашому берлінському готелі «Брітц» виходимо на наш сьогоднішній уїк-ендовий багатообіцяючий променад. Довгувато йдемо по презентабельній вулиці Германштрассе, далі сідаємо на електричку і їдемо з пересадками до Потсдама, відносно невеликого, але досить цікавого 120-тисячного міста у передмісті Берліна. Потсдам зміг зберегти, не зважаючи на історичні перипетії, чарівність старовинного міста і парадної резиденції прусських вінценосців. На стандартному скляно-футуристичному вокзалі, як завжди, беремо чудесну картосхему-путівник «Потсдам інтенсів», йдемо до виходу, я знімаю на відео ціни на полуничку на одному з прилавків (по 1,80 та по 3 євро за кілограм), пізніше цікава продавщиця мене кличе, ймовірно, побоюючись, чому я її так швидко зняв і втік, я повертаюсь і пояснюю, вона розуміє, я дякую і навіть обіцяю купити на зворотному шляху.

…Виявляється, нам потрібен протилежний вихід з вокзалу. Знов трамваї-лебеді. Та й автобуси рейсові не менш вражаючі, циркулюють, як супутники в космосі. Через 16 хвилин чекання їдемо на одному з таких, № 000, до відомого потсдамського парку Сансусі, що французькою означає «без клопотань». Проїхало три поліцейські «євробобики». Ось величезний вітряний млин. Перед входом до парку чоловік в одязі маркіза задушевно грає на сопілці. Привіт, єврофантасмагорії…

В парку лагідна тиша, симпатичні доріжки з дрібного гравію. Не віденський Шьонбрунн з його неймовірною величчю, але ж… Ми зайшли з боку головного королівського палацу, що на горі. Ганс Крістіан знов розповідає цікаво, особливо історію про судову тяганину короля Фрідріха Великого з місцевим мельником, який виграв процес, після чого король у нього той млин просто купив і залишив надалі фактично недоторканим.

Маємо дві години часу на парк. Безліч фонтанів, скульптур античних та інших міфологічних героїв, без підписів імен, король Фрідріх ІІ, що проектував парк для себе ж, був дуже освіченим і знав їх кожну «в обличчя». Це я дізнався з однієї з двох екскурсій російською мовою, на які випадково натрапив та навіть частково зафільмував. Цікаві виноградні тераси з ілюзорними «ялинковими» сходами. Затишна лютеранська кірха на березі принишклого ставу. І безліч надзатишних садово-паркових композицій з палаючими різнобарв’ям клумбами, бесідками, фонтанами… Ось той самий легендарний млин знизу, велична оранжерея, Новий королівський палац рожевого кольору, чемно-вичурний, виблискуючий золотими барвами Китайський чайний будиночок. Поблизу кожного цікавого об’єкту попросив когось себе сфотографувати. А професор Кухта побував усередині головного палацу й оглянув найбільші цінності цього історичного комплексу…

В означений час зустрічаємось біля центрального фонтану, як було домовлено, загальне фото, і йдемо далі шпацірувати по Потсдаму. Ось цікавий речовий ринок перед Бранденбурзькими (як і в Берліні, тільки меншими розміром) воротами, за ними – бруківчаста пішохідна вулиця, такий собі місцевий Арбат, вуличні музики – на оптимальній відстані один від одного, тому мелодії по мірі нашого шпацірування плавно переходять одна в одну… Флейта, за нею скрипка, віолончель, запальне кантрі німецькою мовою під гітару й губну гармоніку. Дав цьому музиканту 20 центів. Півлітра мінералки за 2,20 євро, туалет за 30 центів.

Наступна цікава розповідь Ганса Крістіана про історію Потсдама й Пруссії, зараз місто виконує суто культурні й адміністративні функції, тут нідерландський квартал, трохи проходимо, стильна вулиця з яскраво-червоними будинками, сідаємо в автобус і їдемо… до російського кварталу. Там декілька дерев’яних казкових будинків а-ля «глибинка Ярославської області», нагадують казку «Теремок», тут колонія «Александровка», в цій хаті (класична «русская изба»!) російський ресторан, з якого лунає запальна кадриль. Петро І свого часу подарував прусському королю 10 російських солдат високого росту з сім’ями, російські майстри для них побудували тут відповідні хати з правом передання у спадщину, натомість король отримав у подарунок з Берліну Янтарну кімнату. Зараз ці хати переважно – розважально-музейний комплекс, а нащадки тих високих солдатів живуть у квартирах десь тут поруч.

Далі їдемо 692-м автобусом, який виявляється без кондиціонеру, хтось з наших жартівливо пропонує на це писати скаргу, проходимо до парку Нойєргартен, об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Маємо 9 хвилин на екстер’єрне ознайомлення із замком Цецілієнгоф, де у липні-серпні 1945 року проходила відома Потсдамська конференція, аналог Ялтинської, підсумки яких поділили світ на світи Свободи й Несвободи. Слухаємо розповідь і одночасно знімаємось. А так цей замок – з 1793 року…

До центру їдемо чомусь двома 692-ми автобусами різного часу побудови, але обома без кондиціонерів, далі – збувається мрія ідіота! – до вокзалу ми їдемо космічним євротрамваєм… всередині салону камеру не вимикаю, настільки цікавий цей трамвайний атракціон…

Знов «каскад» електричок, і ми опиняємось там, де були вчора, на Ванзее. На 218-му автобусі їдемо через ліс до берега самого озера. Збираємось на історичний острів Пави, куди курсує паром. Але там купатися не можна, це пам’ятник. У деяких членів групи зароджуються й розбухають сумніви, чи варто туди діставатися. Але всі сумніви розвіюються після прибуття парому та ознайомлення з ціною на його послугу: 4 євро з людини або 34 євро з групи, і це всього за 100-200 метрів пливоття. Звісно, вже ніхто нікуди не пливе. А там, на тому Павичевому острові, у XVII столітті проводились численні експерименти по відкриттю «філософського каменю», а пізніше створено «Нескучний палац» з парком з павичами…

Та ж ми проходимо до найближчої більш-менш привабливої безкоштовної ділянки пляжу, я майже відразу перевдягаюся й пірнаю плавати, тим часом влаштовується невеличкий груповий пікнічок-сабантуйчик, я не п’ю і харчуюсь дуже обережно, боюсь неадекватної шлункової реакції після вчорашнього пивно-втомного стресу, хоча загальний тонус сьогодні значно вищий, а плавання мене завжди очищує. Та плаваю не лише я, а й багато хто з групи, і Борис Леонідович також із задоволенням. Невдовзі більшість групи грає у пляжний волейбол, позичивши через Ганса Крістіана м’яч у когось з відпочиваючих поруч. Погода комфортна, Сонця вже майже немає, пісок теплий, вода в озері приємна.

В міру того, як ми поступово збираємося, формується непогода, лізе серйозна хмара, за нею до нас пнеться серйозний вітер, зрештою ми чекаємо автобуса під деревами з проливною літньою зливою. Нарешті десь через півгодини він з’являється, ми, мокрі і щасливі, ліземо до його другого поверху, а там… працює кондиціонер. Та чи потрібен він зараз? Якийсь дисбаланс у нас сьогодні з кондиціонерами у рейсових автобусах… За вікном дощ, ніби ми на автомийці. Цікаво, що «двірники» на лобовому склі працюють і на рівні другого поверху, а не лише перед водієм.

Знов довгий шлях електричками під дощем, євроекзистенції інколи танцюють за вікном, протяжний променад по Германштрассе, супермаркету, що працює допізна, поруч не знайшли, треба відпочивати, завтра їхати близько 500 кілометрів, ще й реалізовувати культурну програму… Я ненадовго «сходив» до Інтернету і солодко заснув…

5 липня, неділя День шостий

Програмні декларації:

05.07.09 (неділя)

м. Магдебург. Оглядова екскурсія.

м. Ганновер. Оглядова екскурсія.