Європа формату "5 Б", або Нездійснена Італія (стр. 3 )

м. Ботроп (Рурський район), огляд краєвиду від тригонометричного пункту «Тетраедер».

Девіз дня: Подальше просування на Захід…

Маршрут: Берлін – Магдебург – Ганновер – Бохум

Об’єкти відвідування: центри міст Магдебург та Ганновер

Пригоди: в Ганновері я ледве не загубився… але цього ніхто не помітив

Невдачі: не знайшов путівника по Ганноверу; не встигли відвідати Ботроп

Сюрпризи: «Зелена Цитадель» – будинок австрійського архітектора Гундертвассера у Магдебурзі – пік креативності в сучасній урбоестетиці…

Досягнення: проїхали близько 500 км, ще й змістовненько відвідали два значних міста Німеччини.

З Берліну, завантаживши речі до нашого Неоплану, від’їжджаємо о 9.22. Берлінський вузол відвідування, безперечно, залишить незабутні враження, та ж ми поспішаємо далі, попереду стільки цікавого й звабливого… Зараз тримаємо курс на Магдебург. Василь у мікрофон повідомляє, що з Магдебургу вперше на західноукраїнські землі потрапила картопля, тому її там називають «магдабурка». Загалом на Галичині 15 місцевих назв картоплі, вийшла б непогана карта…

Певний час традиційно сиджу на сходах попереду. На виїзді з Берліну спостерігаємо центр логістики швидкої пошти ДХЛ, а згодом – сміттєпереробний завод. Віддаємо Василю по 9 євро за сніданок у перший день і за «катання» на громадському транспорті вчора й позавчора. Ось телевежа 1926 року. Праворуч бачимо трибуни, з яких у 20-ті роки ХХ століття спостерігались автогонки. Ганс Крістіан розповідає історію німецьких автобанів. Один з найважливіших і найдовших в ті часи – це автобан HaFraBa (Ганзейські міста (Гамбург та ін.) – Франфурт-на-Майні – Базель). Гітлер відкривав його з великою забавою, хоча ініціатива була від самих тих міст.

Ось колишній КПП «Західний Берлін – НДР». Виїжджаємо із колишнього американського сектора колишнього Західного Берліну. Загалом більше 10 мільйонів східних німців втекли до «поганої пекли» Західної Німеччини з 1945 по 1961 рр. Цікаво, що перші 10 років існування НДР головою держави там був Президент, який мало не втік на Захід… Нарешті покидаємо межі нашого першого «Євро-Б-вузла»…

Зліва причаїлося місто Дассау, де народилася російська імператриця Катерина ІІ. Вперше за цю поїздку зустрічаю величні вітряки. Обмеження 130 км/год, ми однаково їдемо 80. А ось поле соняшнику! Говорять, в цьому районі найкращі ґрунти Німеччини. Але в нас все одно кращі…

А ось і Магдебург. Міст через Стару Ельбу, відразу – міст через Нову Ельбу. Майже як Дніпро в Запоріжжі… паркуємося на симпатичній парківці у парковій зоні… Виходимо й слухаємо лекцію Ганса Крістіана про Магдебург. Цікава історія починаючи з ІХ століття. Поступово столичні функції перебралися сюди з Аахену, близько 600 років Магдебург був суперцентром німецьких земель, тоді ж сформувалося й поняття привілейного для багатьох міст Європи Магдебурзького права, але після 30-літньої війни початку XVІІ століття місто почало втрачати свої центральні функції, і зараз залишилося б у суто середньовічному вигляді, аби не Друга світова війна. Зараз населення міста близько 210 тис. чол., головним чином культурний та адміністративний центр, це земля Саксонія-Ангальт, є трохи важке машинобудування.

Проходимо до центру, знов трамваї-лебеді, ось дивовижний фонтан з періодичним (настільки періодичним, що можна злякатися) зливанням води, в деяких кірхах чути величний дзвін, поблизу однієї – чудернацькі невеличкі скульптури, на одну з них залазив Максиміліан, з приводу чого Ганс Крістіан назвав сформовану таким чином композицію «Ягуар з нечемною дитиною».

Далі проходимо до неймовірної архітектурної житлової споруди – будинку (краще сказати – архітектурного комплексу) «Зелена цитадель», побудованого близько 15 років тому за проектом відомого австрійського архітектора Гундертвассера (з дитинства Стовассера). Такого потужного креативу в архітектурі я ще не бачив… Описати це неможливо, треба тільки побачити. Відзначу лише, що ця надчудернацько-наддивовижна житлова споруда взагалі немає гострих кутів, лише плавні переходи поверхонь з однієї в іншу, а підлога тут взагалі хвиляста… Євроекзистенції forever… Це одна з найголовніших іміджевих візитівок Магдебурга, поряд з величним центральним собором, до якого проходимо невдовзі. Бачу цікаву групу туристів похилого віку, що слухають екскурсію в навушниках, у екскурсовода також відповідний пристрій.

Собор оглядаємо всередині, купую там путівничок по місту німецькою (російською не було), поблизу нього потім вислуховуємо наступний транш Гансової лекції про Магдебург, Гундертвассера та цей собор. Виявляється, у V-VI століттях нашої ери тут жили язичницькі слов’янські племена, і саме тут у них була культова площа. І завжди вона була культова, і після приходу християнства. Цей собор-велетень було закладено у XIII столітті, будувався він, як і більшість таких, декілька сотень років, і до 30-літньої війни це була головна лютеранська кірха Європи. …Чийсь автобус, що стояв поруч, завівся, і далі ми слухали Ганса Крістіана через ревіння його двигуна десь 5-7 хвилин.

Проходимо далі на широку вулицю з трасою й трамваєм, велодоріжками, ще раз оглядаємо надконцептуалістичний будинок Гундертвассера, навіть заходимо у дворик з фонтанчиком, все безмежно гламурно й креативно, голова паморочиться від євроекзистенцій. Цікаво, що в Німеччині на будинках взагалі не прийнято вказувати вулицю, лише на вказівниках на перехрестях.

Невдовзі збираємося й від’їжджаємо. Трохи блукаємо по об’їздах, спостерігаємо Ельбу, університет Макса Планка, вирулюємо на трасу на Ганновер. Через деякий час в’їжджаємо у Західну Німеччину, спостерігаємо залишки митно-прикордонних терміналів: спочатку НДРівського, потім ФРНівського. На автобанівській «узбічній зоні відпочинку» зупиняємося на нетривалий привал. На лавочках за столиком викладаємо, у кого що є. У пана Василя народився племінник, трохи відзначаємо цю подію, прямо тут на привалі.

Далі через корки досягаємо-таки Ганновера. Знав як Дніпродзержинськ, населення близько 300 тисяч, але є метро. Зупиняємося фактично на автовокзалі близ залізничного вокзалу, з видом на чудернацько-велетенську телевежу. Автовокзал нагадав мені дещо колишній дніпропетровський, що діяв до середини 90-х та розташовувався на місці теперішнього Слов’янського ринку.

На огляд Ганновера дають часу з 17.16 до 18.16. До готелю ще їхати більше трьох годин. А планувався ж іще Ботроп з тетраедром… А тут Ганновер хоча б одним оком оглянути… Тунель, стильні графіті-екзистенції… Рейсові автобуси курсують звідси до різних країн, є й до Росії та України, що видно з розкладу. Але тунелі тут якісь розбещено-депреснякові…

Але з іншого боку залізничного вокзалу починається справжня презентабельність. При виході з вокзалу бачимо відразу пам’ятник якомусь цісарю на коні, але першим відкривається вид… з хвоста. Ось якісь панки. Зліва дуже креативні симпатичні фонтанчики, що б’ють прямо з асфальту, на півколом, з поступовим нарощуванням висоти водних струменів у просторі. Грає легка незатійлива музика. Трамваї нагадують електрички в мініатюрі.

З розповіді Ганса Крістіана вловлюю, що тут живуть найстарші аристократи Німеччини, основною лінією серед яких є такі собі вельфени. Ганновер тривалий час був провінцією Пруссії. Далі розповідь перетікає в тему концерну Фольксваген, адже неподалік місто Вольфсбург, але й у Ганновері є виробництво мікроавтобусів. Тут ми бачимо групку цікаво одягнутих людей у білих сорочках, з різними нашивками, еполетами, значками, у декого – шляпи з чудернацьким пір’ям. Ганс Крістіан пояснює, що це представники товариства стрільців. Ну, традиція така… Фотографуємося з ними й вирушаємо на галоп по пішохідній зоні історичного центру. Аура спокою. Адже недільний вечір… Коли чую живі звуки скрипки, знімаю й втрачаю групу з поля зору. Далі натикаюсь на вуличний оркестри. Щось схоже на Бреговича… а он у кутку розмістився колоритний бомжик… Орієнтуюсь на шпіль кірхи вдалині. Знов бачу екзотичний фонтан, де вода струменить прямо з нетрів кам’яного листя, мене близ нього фотографує цікава стрільчиха в білому на доброму підпитку.

Досягаю-таки головної культової споруди і знаходжу свою групу. Знову величний суперсобор, Маркткірхе, «церква на ринку». Професор Кухта завжди майже інтуїтивно відчуває те місце, де є справжня цінність, ось і тут заходить всередину цієї кірхи. О 18-й могутніми переливами б’ють дзвони… На шляху назад я знов багато фотографую й фільмую, особливу увагу привертає цікава футуристична скульптурна композиція. Екзистенції…

На вокзалі в судорожному темпі оббігав усі книжкові крамниці й книги про Ганновер не знайшов, взагалі чомусь там немає краєзнавчої літератури… Навіть проконсультувався у довідковому бюро, мені порадили звернутися до центру туристичної інформації, але ж він зараз закритий, оскільки вже вечір і неділя. Так я й залишаюся по Ганноверу майже в інформаційному вакуумі…

Заходжу в супермаркет «Алді» й швиденько купую продуктів на найближчий час. До автобусу підходжу із запізненням хвилин на п’ять, наївно побоюючись, що буду останнім. Але після мого приходу група підтягується ще протягом хвилин сорока… Ось так ми збираємось, панове…

Від’їжджаємо о сьомій. Сиджу попереду на сходцях і бачу GPS-навігатор на лобовому склі. Надворі 32 градуси. По навігатору йдемо на наш запрограмований готель у місті Бохумі. У передмісті Ганновера трамваї мають надто дивовижно-чудернацькі зупинки. Водії вмикають українську музику. Цікаво в автобусі німецького виробництва з українськими номерами на льоту по німецьких землях слухати українські веселі пісні… Тримаємо курс на Дортмунд, до Норд-Рейн-Вестфалії. Навігатор невдовзі чомусь вимкнули, але цікаву музику залишили. Десь на обрії за вікном повзе поїзд, а тут грає «Водограй»… В автобусі поступово охолоджується повітря… Німецькі дороги й культурні ландшафти за вікном та чарівна українська музика несуть нас на крилах нашого сірого Неоплану… До Бохума їхати як від Львова до Коломиї. Залишилось всього 235 км…

Річка Ляйнен. Вітряки. Технічна зупинка. О 20-й в’їзд у Нордрайн-Вестфалію, вже третю на нашому шляху федеральну землю. Невдовзі спостерігаємо рідкісне метеоявище – галло. Добре, що я сиджу перед лобовим склом та маю змогу це відзняти у всій своїй красі. Своєрідна райдуга в хмарах – ви таке бачили? Небесна веселка у вирі українських пісень на німецьких землях…

О 21.11 починається легендарний Рурський кам’яновугільний басейн. В салоні плюс 25. Навігатор включено. Останні 65 км. Декілька обводнювальних каналів. Серйозні ЛЕП, не менше 700 Вольт. В Бохумі вже після 22-гої години. Звужена трамвайна колія. Стандартний затишний готель Остмайєр у центрі міста, поселення, швидкоруч-харчування, недовге порпання в Інтернеті, заряджання приладів, сон…

6 липня, понеділок День сьомий

Програмні декларації:

06.07.09 (понеділок)

м. Бохум. АТ «ҐЕА група», центральний офіс концерну (виробник високоякісної технології систем циркуляції повітря, охолодження, кондиціонерів тощо, та високоякісної технології машин (від галузі сільського господарства до океанських лайнерів).

м. Реклінґгаузен. АТ «Рурське вугілля», тренувальна копальня кам’яного вугілля.

м. Кьольн. Собор, екскурсія по місту.

Девіз дня: Реалії промислового району Німеччини

Маршрут: Бохум – Реклінгаузен – Бонн

Об’єкти відвідування: центральний офіс концерну «ҐЕА группа» та один з виробничих цехів; тренувальна шахта АТ «Рурське вугілля»

Пригоди: в готелі Бонна, де власницею є особа українського походження, нас не дочекалися й здали заброньовані номери, керівники оперативно знайшли інший готель на трасі Кьольн-Бонн, де власницею, схоже, також є дама з нашим корінням Ілона; святкування Івана Купала в номері пані Галини з телевізором на ліжку у понтанному готелі «У Ілони»…

Невдачі: відвідування Кьольна перенесли на завтра, запізно заселилися до готелю

Сюрпризи: німецькі кам’яновугільні шахти Рурського басейну – минуле й майбутнє в одному флаконі…

Досягнення: підкорення Рурбасу

В холі готелю – досить стильні шкіряні крісла й дивани та ажурний глобус. Після сніданку оперативне збирання, і о 8.30 вирушаємо нашим автобусом до нашого першого на сьогодні програмного підприємства. Явно звужена трамвайна колія так і не спромоглася візуалізувати для нас хоч якийсь реальний трамвай… Ну та це можна пережити. Ось вказівник на Рурський університет. Цікаво, чому там навчають. Та ж ми невпинно виїжджаємо за місто і невдовзі опиняємося поблизу промислового монстра «ГЕА група», точніше, його кругло-скляної офісної частини зі скляною ж і круглою ж скульптурною композицією близ входу. Поки чекаємо на місцевих фахівців, Ганс Крістіан повідомляє, що цей хіміко-машинобудівний монстр має зараз, під час кризи, непогані замовлення, до 200 млн. євро. І ще попереджає, щоб ми не лізли до штучних водоймі руками, а якщо поліземо, то щоб «не рухали пальцями до рота», оскільки там не вода, а хімія.

Невдовзі підходить пан Марк Бьорнітц в елегантному костюмі і краватці, який керує відділом інформації для публіки (себто PR) і є прес-секретарем, потім до нього під’єднується ще один молодий чоловік. Проходимо всередину будівлі швидше, оскільки «багато людей зараз лізуть до роботи». В цілому в компанії робоча мова англійська, але усно нас інформують через німецьку. Організаційно вона являє собою холдинг, тут є штаб-квартира, в цій скляній будівлі-ротонді працює 200 чоловік, у тому числі 100 – з керівництва, тут проходять виставки. Безпосередньо навколо цієї штаб-квартири працюють три виробничі цехи.

Ми заходимо до зали презентацій, займаємо місця, за столами кава й напої, легенькі солодощі, і понеслася презентація… Див. www.geagroup.com

7% акцій в руках німецького Коммерцбанка, 8% мають державні фонди Кувейту, Іраку й Саудівської Аравії, 84% – в малій власності (у людей), але вони не впливають на політику. Товарообіг в минулому році – близько 5,2 млрд. євро. Мають близько 250 підприємств по світу (на всіх континентах), де працює загалом близько 21 тис. чоловік. Демонструють карту світу.

Основні чотири стратегії: 1) бути лідером у своїй галузі; 2) постійно вдосконалюватися, не сходити з інноваційної хвилі; 3) концентруватися на своєму бізнесі за умови незалежності структурних підрозділів («дивізій»), кожен з яких має свою стратегію маркетингу; 4) розвиватися не «вшир», а «вглиб», тобто працювати насамперед якісно й гнатися за кількістю замовлень.

З галузевої точки зору компанія являє собою гримучу суміш машинобудування з хімією. Утворилась у 2005 році шляхом злиття двох фірм: металургійного товариства, що діяло з 1881 року, та безпосередньо GEA, що з 1920-х років займалася фільтруванням пороху всередині шахт, а з 1980-х років зайнялася створенням кондиціонерів та інших охолоджуючих установок та фільтрів. Зараз такого типу обладнання та матеріали виробляє для трьох галузей – харчування, медицина й фармакологія, енергоносії (зі слів Ганса Крістіана, «енергоносці»…). Третина молока світу й 20% пива світу робиться на їх обладнанні.

Організаційно-функціонально має 9 «дивізій»:

1) Air Treatment: виробництво всього, що треба для комфортного перебування людей (тварин, рослин, експонатів та ін.) у невиробничих приміщеннях: кондиціонування, опалення, зволоження офісів, жител, басейнів, музеїв, вокзалів, готелів, лікарень, видовищних залів, океанських лайнерів та ін., для різних країн і континентів з різною культурою – диференційований підхід;

2) Farm System: фермер може поїхати на канікули, а робот від ГЕА-групи все буде робити з коровами, козами, верблюдами та ін. – годувати, доїти, прибирати, так може бути до одного місяця, безліч опцій та варіантів для різних культур світу;

3) Thermal Engineering, або регулювання температур, тобто виробництво кондиціонерів, по-перше, для електростанцій, по-друге, для нафтопереробки та нафтохімії, причому охолодження не лише водою, а й повітрям, це особливо актуально для пустель.

…На цьому презентація переривається й ми йдемо на екскурсію до найближчого цеху якраз по виробництву таких охолоджуючих пристроїв для електростанцій. Але поки що в холі звертають нашу увагу на цікаву скриньку й цікавого мультяшного Ейнштейна макетного вигляду поруч. До цієї скриньки кожен співробітник може занурити у письмовому вигляді свої ідеї щодо покращення роботи у будь-якій сфері, тут же продумана й лотерея для таких «рацушників»…

До нас під’єднуються молоді хлопець і дівчина, також в елегантних костюмах, він європейського, вона – якогось китайського або корейського походження, я їх про себе називаю «хлопчик і дівчинка формату Європа-Азія». Проходимо по території підприємства по доріжках і місточках, цехи місцями трохи проржавілі, що дещо контрастує з яскравістю офісної скляної ротонди. Нас зустрічає пан «начальник цеху» «енергійної технології», що виробляє апаратуру для регулювання температури й вологості. В цеху, зрозуміло, не так все елітно. Шум, робочі в не дуже чистих робах, головним чином слюсарі, в цеху працює 260 робітників, зарплата у них євро чистими… Знімати не можна. Але екскурсію провели шикарно, технологічний процес розмусолили майже до дрібниць, розділивши нашу групу на дві частини. В Китаї щотижня обладнується такими кондиціонерами мінімум одна ТЕС. ГЕА-група займає до третини ринку такого обладнання.

…Повертаємось до «нашої» зали й задаємо питання пану Бьорнітцу по свіжих слідах вражень від щойно відвіданого цеху. Ось деякі відповіді. В управлінні зарплата від 2000 євро. Серед іноземних ІТР тут є один швейцарець, один датчанин, одна пані керівник відділення з Китаю й практикантка з Угорщини. Робоча мова англійська. Якщо є хтось не німець і німецькою розуміє, все одно прийнято говорити англійською. Ідеї можна кидати «в Ейнштейна», за суперідеї можуть бути премії. Передбачена система бонусів для вищих керівників, у тому числі й нематеріальна мотивація, наприклад, підвищення мовної кваліфікації та інше професійне вдосконалення. Можна взяти машину напрокат на 3-5 років за низькими цінами. Стратегічний менеджмент передбачає розробку нанотехнологій у галузі закриття поверхонь продуктів харчування. На випадок декількох одночасних екстрених замовлень передбачені запасні робітники. В Німеччині працює 7 тисяч співробітників з 21 тис. по світу, з них 10% – іноземці. І багато іншого різного – по екології, соціальних програмах, брендингу, шляхах залучення нових клієнтів та ін.

Далі нарешті продовжуємо студіювати наступні «дивізії»:

4) Emission Control, або виробництво обладнання для фіксації й утилізації відходів, особливо від електростанцій;

5) References – системи охолодження. Різні. Зала, де катаються на лижах в Дубаї, де за вікном +40. Також охолоджена піца. Плюс на кораблях, паромах, риболовецьких судах – охолоджуючі системи;

6) Process Equipment – окремі виробничі технології, від харчування до океанських суден. Наприклад, система охолодження масла на кораблі, або щось аналогічне для пивоварні, та ін.;

7) Mechanical Separation, тобто відокремлення різних субстанцій одна від одної, як Попелюшка одну крупу від іншої, тільки тут переважно потужною хімією. Наприклад, десь видобувають нафту з піском, і їхня технологія може пісок легко відділити, або фарби від лаку, й т. ін.;

8) Process Engineering – сушіння й подрібнення будь-яких матеріалів, створення своєрідного пороху, наприклад, пральний порошок, молочний порошок, картопляний порошок, розчинна кава, суп у пакетах, порошковий корм для корів та ін. В Новій Зеландії – основні клієнти в галузі молочного виробництва;

9) Pharma Systems – те ж саме, але специфічно для фармацевтики.

Нарешті, все. Така галузева гримуча суміш – цікаво, чи не так? Але певна логіка тут є.

Насамкінець повідомляють основну філософію компанії: хоч ми є й світовий концерн, кожна з 250 фірм – середнє індивідуальне підприємство, добре відоме серед своїх клієнтів. При цьому серед них виховується відчуття членства світового холдингу. Ця стратегія добре працює в умовах кризи. Ось так.

…Василь дарує пану Бьорнітцу кримський коньяк, на подвір’ї разом з ним фотографуємося групою, невдовзі завантажуємося до автобусу, і відразу ж, прямо «не відходячи від каси», їдемо на наше наступне програмне підприємство, точніше, установу, а саме учбову шахту вуглевидобувної компанії – акціонерного товариства «Рурське вугілля» (див. www.rag.de), що знаходиться неподалік у містечку Реклінгаузені, куди дістаємося трохи пізніше 14-ї години.

…Цікаві квартали для робітників. І дороги не суперякісні, як в інших місцях. Невже Рурський басейн депресує? Та ж зараз побачимо.

Нас зустрічають двоє чоловіків у білих касках, з бейджиками, пани Шуберт і Гюттер, останній – наш основний гід на сьогодні тут. Проводять нас до своєрідної презентаційно-роздягальної (виглядала саме так) зали, де вдягаємо на себе білого (!) кольору, хоч і трохи заляпані місцями в чорне, брезентові халати-плащі, а також сині каски-шлеми, на всіх знаходиться відповідний розмір, навіть і на Максиміліана. Фотографуємось. Далі туалет – і в шахту! З традиційним побажанням «Glück auf!», тобто «Щасливо повернутися нагору!». Пані Галина до шахти не пішла, не дуже дружня із замкненим простором.

…В позаминулому столітті тут була справжня видобувна шахта на значній глибині. Після відпрацювання кам’яного вугілля її було поступово засипано й втрамбовано, потім на цій же поверхні сформовано терикон, після чого вже в ньому створено учбову копальню на рівні земної поверхні. Тому зараз ми не спускаємось до якихось глибин, а просто заходимо до тунелю. Лабіринти то арочні, то прямокутні, безліч проводок на стінах, все освітлено, залізничка для вагонеток, є розгалуження й навіть стрілки. Невдовзі заходимо в таку собі тунельну залу для презентацій, сідаємо на цікаві стільці й слухаємо презентаційну програму. «Зараз теорія, потім практика», – жартує в перекладі Ганс Крістіан. І ще нам ніби треба буде зібрати по відру вугілля. Теж жарт. Пан Гюттер працює в шахті з 1 жовтня 1970 року. Звик свого часу проходити на 10-12 метрів на день.

Цю шахту (справжню) заснував у 1875 році француз Клежи. Тоді це була найглибша шахта світу – 223 м. Потім були терикони. Під час війни тут було бомбосховище, потім закрили. І в 1975 році створили тренувальну шахту для навчання й підвищення кваліфікації гірників для всього Рурського району. З 1995 року кількість як копалень, так і самих гірників почала зменшуватися, але ще й зараз вони кваліфікують до 1700 шахтарів на рік. Як відомо, Німеччина збирається згортати видобуток з причини великої глибини залягання й, відповідно, високої собівартості робіт. Навіть з урахуванням транспортних витрат з Австралії, США, Росії, Китаю та ПАР буде дешевше купувати. Тому зараз вже гірники цього підприємства мають мати якусь другу спеціальність – слюсар, електрик і т. ін.

Тим не менше Рурський район залишається світовим лідером в технологіях видобутку вугілля. Ця тренувальна шахта використовується і для випробування й тестування нових видобувних машин. Наприклад, є нова машина вартістю 450 тис. євро, треба гірника навчити нею користуватися. Тут всього використовується 50-60 курсів для навчання та перепідготовки гірників.

В 60-х роках ХХ ст. в Рурському районі працювало близько 200 тисяч шахтарів на 96 кам’яновугільних копальнях. Це був пік виробництва. Зараз діють 6 копален, де працює близько 30 тисяч гірників. Планують до 2012 року зменшити до 2 копалень і 15 тисяч шахтарів, а до 2018 року взагалі видобуток згорнути. А може, ще продовжать, але ненадовго. Адже повна залежність від імпорту, як відомо, небезпечна. І чи варто втрачати світове лідерство в технологіях, адже тут найбільший рівень безпеки роботи в шахтах у світі. Минулого року тут загинув один гірник, але він до того мав інфаркт. Від катастроф тут ніхто ніколи не гинув. В Китаї щороку гине близько 10 тис. чоловік, хоча там і обсяги більші. Тут завжди було правило: по-перше, безпека, а потім вже профіт (себто прибуток). Всі гірники тут проходять і медичну підготовку, в плані надання першої допомоги.

Також в цій тренувальній шахті приймають гостей, як зараз нас, щороку до 5-7 тис. чоловік, а ще знімають художні фільми. Тут з метаном проблем немає, адже ми над землею. Тому безпечно фотографувати й фільмувати. Були питання про професійні хвороби гірників, всі працюють в закритих масках, тому силікозу немає, в основному артроз з причини тяжкої роботи. З приводи вібраційної хвороби внаслідок роботи з відбійним молотком, то зараз основну роботу виконують машини, ручна праця використовується лише як додаткова.

Дивимось два фільми німецькою мовою, хвилин по 15. Перший – про походження кам’яного вугілля, другий – про проблеми розвитку галузі в цьому районі. Дуже цікаво, корисно, повчально, навіть без перекладу, якщо не знаєш мови. В Рурському районі живе 5 млн. чоловік, всі роботи по відновленню території та ренатуралізації ландшафту, туризмізації місць випрацюваних копалень компанія RAG (АТ «Рурське вугілля») бере на себе.

Ненадовго проходимо в іншу тунельну кімнату-залу, п’ємо каву або напитки (Ганс Крістіан зазначає, що це – частина їхньої PR-роботи для публіки), збираємось та вирушаємо «на практику». Ось тунель, що під час війни був бомбосховищем і шпиталем. Спочатку проходи робили прямокутними, потім арочними. Тут бачимо обидва види. Тиск зверху може бути до 400 т/кв. см, за старими технологіями убезпечити не було можливості.

А ось і та машина за 450 тис. євро, своєрідний екскаватор, «якір». Апарат іде самостійно вперед і укріплює аркади. Ззаду машини сидить гірник і керує, це безпечно. А білі брезентові халати гірники носять, щоб їх було видно у темних шахтах. Ось типова ділянка шахти початку ХХ століття. Тоді шахтні стелі укріплювали дерев’яними стійками-опорами, причому перший стандарт висоти був 50-60 см, доводилося майже повзти. Тут зараз трохи вище. Але і сьогодні таке в деяких місцях є. Проповзання через такі лабіринти є частиною екзамену для гірників, їм треба вміти робити по техніці безпеки маленькі бункери про всяк випадок, до того ж, є повір’я, що дерево «говорить» перед тим, як впасти (на відміну від металу), тому є час втекти. От і ми ліземо туди нахилившись, висота десь 1 м. У такому зігнутому стані слухаємо черговий шматок екскурсії.