Огляд про стан забруднення навколишнього природного середовища на території України за даними спостережень гідрометеорологічних організацій у 2013 році (стр. 3 )

** - в т. ч. важкими металами

Спостерігалось незначне покращення якості води за рахунок зменшення вмісту сполук міді. Середні концентрації у пунктах річки перевищували ГДК у 9-10 разів (у 2012 р. – уразів), максимальні – урази (протиразів у 2012 р.). На ділянках міст Рені, Ізмаїл, Вилкове відмічено 8 випадків ВЗ за сполуками міді проти 40 випадків у попередньому році.

На рівні попереднього року залишились концентрації сполук азоту нітритного, хрому шестивалентного, фенолів.

У більшості приток Дунаю відзначалось деяке збільшення рівня забруднення води сполуками заліза загального. Максимальні разові концентрації заліза загального у межах 11-19 ГДК зафіксовані на річках Тиса, Латориця, Віча, Прут, Кам’янка.

У 2013 р. підвищився середній і максимальний вміст сполук азоту амонійного у річках Тиса, Чорна Тиса, Біла Тиса, Латориця, Віча, Уж, Кам’янка, Прут, Чорний Черемош до 6 ГДК і 16 ГДК відповідно. Також підвищився вміст сполук міді у річках Тиса (смт Вилок, м. Чоп), Латориця (м. Свалява), Прут (м. Яремча), Кам’янка.

У воді більшості придунайських озер вміст сполук азоту був нижче ГДК. Середньорічний вміст фенолів знаходився на рівні 1 - 2 ГДК, сполук хрому шестивалентного –ГДК.

Басейн р. Дністер. Якість вод р. Дністер не відповідала нормативам за такими речовинами, як сполуки азоту та сполуки важких металів. Межі середніх концентрацій сполук азоту складали 1 - 4 ГДК, а максимальні разові концентрації перевищували ГДК у разів за сполуками азоту амонійного і разів за сполуками азоту нітритного. Найбільш високі концентрації зафіксовані в районі села Стрілки, міст Роздол, Заліщики. Води річки Дністер забруднені сполуками міді, хрому шестивалентного, заліза загального. Середньорічні і максимальні концентрації сполук міді змінювались у межах 1-19 ГДК і 3-38 ГДК відповідно. Найбільший рівень забруднення сполуками міді зафіксовано в районі м. Галич.

В районі м. Могилів-Подільський залишався стабільно високим вміст сполук хрому шестивалентного, хоча він зменшився у порівнянні з попереднім роком: середньорічні концентрації були у межах 7 - 8 ГДК, а максимальні досягали 15 ГДК (у 2012 р. середній вміст дорівнював 12 ГДК, максимальний –ГДК).

Найбільш забрудненими водними об’єктами басейну були річки Стрвяж, Тисьмениця, Лімниця, Бистриця Солотвинська, Серет, де максимальні разові концентрації досягали рівня ВЗ за сполуками азоту нітритного – 25 ГДК, азоту амонійного – 15 ГДК, сполуками мангану – 19 ГДК, міді – 36 ГДК, заліза загального – 13 ГДК.

Порівняно з попереднім роком погіршилась якість води річок басейну за рахунок збільшення вмісту сполук заліза загального. У річках Лімниця, Бистриця Солотвинська, Ворона зросли концентрації фенолів. Поряд з цим у воді р. Лімниця та Дністровського водосховища (м. Новодністровськ) зменшились концентрації сполук мангану.

Басейн р. Південний Буг. У 2013 р. у воді Південного Бугу на ділянці нижче міста Хмельницький відмічено деяке зменшення середнього вмісту сполук азоту амонійного до 10 ГДК, а максимального – до 22 ГДК (у 2012 р. середньорічна становила 16 ГДК, максимальна – 28 ГДК). Незмінно високими у цьому ж районі залишаються середні і максимальні концентрації сполук азоту нітритного, які перевищували ГДК у 14 разів і у 22 рази відповідно. Середній вміст сполук мангану в обох створах спостережень дещо збільшився і становив 11 ГДК, максимальний – 23-27 ГДК, що майже у два рази більше, ніж у 2012 р.

Спостерігалось деяке покращення якості води р. Південний Буг на ділянці с. Олександрівка за рахунок зменшення концентрацій сполук міді та цинку. Середні концентрації досягали 4 ГДК, а максимальні 7 та 9 ГДК відповідно.

За даними спостережень кисневий режим річки Південний Буг покращився. Дефіциту кисню чи повної його відсутності, як у попередньому році, не зареєстровано.

На річках басейну за більшістю показників якість води суттєво не змінилась. Дещо зменшився вміст сполук мангану, хрому шестивалентного, фенолів у воді річок Соб, Ров та збільшився вміст сполук заліза загального, мангану у воді р. Бужок.

Басейн р. Дніпро. У воді р. Дніпро на ділянках с. Неданчичі, міст Херсон, Нова Каховка у 2013 р. спостерігався невисокий вміст сполук азоту та нафтопродуктів. Середньорічний вміст нафтопродуктів був стабільним і не перевищував рівня ГДК, а концентрації сполук азоту були в межах ГДК.

В районі с. Неданчичі відмічено збільшення сполук мангану (максимальні концентрації перевищували ГДК у 12 і 15 разів); у цьому ж районі середньорічні концентрації сполук міді знизились до 9 ГДК проти 12 ГДК у 2012 р., максимальні – до 15 ГДК проти 22 ГДК у попередньому році.

За такими показниками, як феноли, сполуки цинку, хром шестивалентний, залізо загальне якість води суттєво не змінилась.

Річки. У водних об'єктах Дніпра середньорічні концентрації основних забруднювальних речовин: сполук азоту, сполук важких металів, фенолів перевищували ГДК, а за деякими інгредієнтами знаходились на рівні високого забруднення.

У 2013 р. дещо погіршилась якість води річок: Горинь в районі смт Оржів, Устя – м. Рівне, Унава – вище м. Фастів, Хорол – м. Миргород за рахунок збільшення вмісту у воді сполук міді. Максимальні значення за сполуками міді перевищували ГДК у 32-58 разів (рівень ВЗ).

У пунктах річок: Случ (мм. Новоград-Волинський, Старокостянтинів), Уборть, Ірша, Ворскла (м. Кобеляки), Самара, Вовча відмічалось підвищення концентрацій сполук цинку. Максимальні концентрації досягали рівня високого забруднення і знаходились в межах 10-19 ГДК.

Стабільно високими залишаються концентрації сполук мангану. Най­більші середні та максимальні концентрації зафіксовані у воді річок Случ, Ірша, Удай, Псел, Хорол, Ворскла; їх вміст досягав 23 та 58 ГДК відповідно.

У воді р. Удай в районі м. Прилуки відмічено суттєве зменшення сполук міді. Максимальна концентрація у попередньому році становила 40 ГДК (це була найбільша концентрація міді у басейні Дніпра), а в 2013 р. вона становила 5 ГДК.

Зменшення вмісту сполук мангану відбулось у річках Уборть, Тетерів, Гнилоп'ять, Ірпінь, Остер, Тясмин, Самара, Інгулець.

У більшості річок басейну зафіксовано деяке зниження середніх концентрацій сполук азоту амонійного до 1-3 ГДК, та азоту нітритного до 1-5 ГДК, але у деяких річках максимальний вміст азоту амонійного перевищував ГДК у 11-12 разів, азоту нітритного – у 11-19 разів (рівень ВЗ).

Середньорічні концентрації сполук хрому шестивалентного знаходились в межах 1-13 ГДК, заліза загального – <1-7 ГДК, фенолів – 1-6 ГДК і їх вміст практично не змінився у порівнянні з попереднім роком.

Загальна мінералізація води у річках Дніпра значних змін не зазнала і в середньому становила мг/дм3 (при нормі 1000 мг/дм3). Річки Хорол, Оріль, Берестова, Інгулець, Мокра Московка були більш мінералізовані. Вміст розчинених солей у цих річках перевищував 1000 мг/дм3. Мінера­лізація річок Самара, Вовча, Солона становила понад 3000 мг/дм3. У цих річках вміст сульфатів перевищував допустимі концентрації у 13-19 разів.

Водосховища. Спостереження за станом забруднення поверхневих вод здійснювалися на Київському, Канівському, Кременчуцькому, Дніпродзержинському, Дніпровському і Каховському водосховищах. За даними спостережень вміст розчиненого у воді кисню був задовільний і знаходився у межах 8,52-13,08 мг/.

Середньорічні і максимальні концентрації нафтопродуктів у воді водосховищ знаходились на межі нижче величини ГДК.

Середні концентрації сполук азоту на рівні 1-4 ГДК були зафіксовані у воді Київського, Канівського, Кременчуцького (м. Канів) водосховищ. Підвищення максимального рівня забруднення води сполуками азоту амонійного до 10-11 ГДК відмічено у пунктах Канівського водосховища

Стабільним залишився стан водосховищ за вмістом фенолів, середньорічні концентрації яких були у межах 1-4 ГДК, а разові досягали 1-6 ГДК. Деяке зменшення фенолів відмічено у пунктах Київського, Канівського водосховищ.

Вміст сполук важких металів перевищував рівень рибогосподарських нормативів по всьому каскаду дніпровських водосховищ.

Середньорічні концентрації сполук заліза загального та цинку були на рівні <1-3 ГДК, мангану – <1-5 ГДК, хрому шестивалентного – 2-10 ГДК, міді – 2-11 ГДК.

Максимальні концентрації сполук мангану на рівні ВЗ (від 12 до 43 ГДК) були відмічені у Київському водосховищі в районі с. Нові Петрівці, Канівському та Дніпровському (м. Дніпропетровськ) водосховищах. Підвищення концентрацій сполук мангану у 2013 р. зафіксовано у воді Київського, Канівського водосховищ. Поряд з цим відмічено деяке зменшення вмісту сполук мангану у Дніпродзержинському (м. Верхньодніп­ровськ) і Дніпровському (мм. Дніпропетровськ, Запоріжжя) водосховищах.

У воді Київського (с. Нові Петрівці), Дніпродзержинського (м. Верхньодніпровськ), Каховського водосховищ у звітному році зафіксовано зниження концентрацій сполук заліза загального. Найбільш висока концентрація становила 12 ГДК у воді Дніпровського водосховища вище м. Дніпропетровськ.

Залишились досить високими концентрації сполук міді у Кременчуцькому водосховищі в районі міст Черкаси, Світловодськ і Дніпродзержинському водосховищі - м. Верхньодніпровськ, хоча їх макси­мальний вміст дещо знизився до 35-44 ГДК (проти 33-80 ГДК у 2012 р.).

Зменшення сполук цинку відмічено у Кременчуцькому та Дніпродзержинському водосховищах, але в районі міст Черкаси, Світловодськ, Верхньодніпровськ максимальні разові концентрації перевищували ГДК у 11-17 разів.

Стабільним залишається стан водосховищ за вмістом сполук хрому шестивалентного. Концентрацій на рівні ВЗ не відмічено.

Річки Криму та Північно-Кримський канал були менш забруднені речовинами антропогенного походження, але на деяких водних об’єктах відмічався підвищений вміст сполук азоту нітритного, сполук міді, хрому шестивалентного, заліза загального.

Середньорічні концентрації сполук азоту нітритного у межах 1-11 ГДК зафіксовані у воді річок Альма, Бельбек, Демерджи, Таракташ, Салгир, Малий Салгир, Біюк-Карасу. Як і в попередніх роках разові максимальні концентрації цієї речовини на рівні ВЗ – 18 та 11 ГДК відмічені у воді річки Таракташ в районі Судака та річки Салгир у села Дворіччя.

Середньорічні концентрації сполук міді та хрому шестивалентного у воді більшості річок залишились на рівні попереднього року і знаходились в межах 1-5 ГДК та 1-6 ГДК відповідно.

Деяке збільшення середнього вмісту сполук заліза загального до 2-3 ГДК, а максимального до 4 ГДК відмічено у воді річок Ускут, Таракташ і навпаки зменшення вмісту заліза загального (нижче відповідної ГДК) зафіксовано у воді річки Салгир та Північно-Кримському каналі (м. Нова Каховка).

Річки Приазов’я. Поверхневі води Приазов’я належать до найбільш мінералізованих. На річках Запорізької області – Берда, Обитічна, Лозуватка, Донецької області – Кальміус, Кальчик спостерігалась висока мінералізація з переважанням сульфатних іонів, які постійно перевищували рівень ГДК. Однією з основних причин високих концентрацій сульфатів є природні умови району. Загальна мінералізація річок перевищувала ГДК у 2-4 рази, а максимальний вміст сульфатів перевищував ГДК у разів.

Загальна картина забруднення річок суттєво не змінилась. Основними джерелами забруднення залишаються підприємства металургійної, коксохімічної промисловості та комунального господарства.

Найбільш високий рівень забруднення у річках Приазов’я спостерігався за сполуками азоту, дещо менш – сполуками мангану, хрому шестивалентного.

На річках Кальміус, Кринка, Кальчик, Булавин максимальні концентрації сполук азоту перевищували рівень ВЗ. Разові концентрації сполук азоту амонійного на цих річках були в межах 12-18 ГДК, сполук азоту нітритного – 11-45 ГДК, хрому шестивалентного 10-24 ГДК. Максимальні концентрації сполук мангану досягалиГДК на річках Кальміус, Кальчик, Булавин.

У 2013 р. відмічено зменшення у воді річок нафтопродуктів, але за більшістю показників якість води суттєво не змінилась.

Басейн р. Сіверський Донець. У сольовому складі води річки Сівер­ський Донець переважають сульфати, хлориди, гідрокарбонати і вода досить мінералізована. Середня мінералізація у пунктах річки змінювалась від 600 до 3530 мг/дм3 (при нормі 1000 мг/дм3), а максимальна досягала 4500 мг/дм3.

Води річки характеризуються підвищеним вмістом сполук азоту (особливо її нітритна форма), з високими середніми та максимальними концентраціями. Середні межі коливань сполук азоту нітритного у пунктах р. Сіверський Донець складали 1-5 ГДК, а максимальні досягли 13 ГДК (мм. Чугуїв, Зміїв). У притоках річки у 2013 р. відмічено зростання азоту нітритного. Середні концентрації коливались у межах 1-33 ГДК, а максимальні відмічені на річках в районах крупних промислових центрів: 54 ГДК у р. Уди в районі м. Харків, 61 ГДК – у р. Бахмут - м. Артемівськ, 72 ГДК – у р. Казенний Торець - м. Слов’янськ, 76 ГДК – у р. Кривий Торець - м. Дружківка.

Найбільш забруднювальними речовинами води річок з високими середніми і максимальними концентраціями є сполуки хрому шестивалентного, сполуки міді, мангану, дещо менш цинку та заліза загального.

У річках Казенний Торець, Кривий Торець, Сухий Торець, Бахмут у 2013 р. відбулось збільшення середнього вмісту сполук хрому шестивалентного до 10-19 ГДК, сполук міді – до 8-17 ГДК. Разова максимальна концентрація сполук міді досягла рівня ВЗ – 32 ГДК у воді р. Бахмут - м. Артемівськ.

У порівняння з попереднім роком у пунктах річки Сіверського Дінця - с. Огірцеве та м. Балаклея підвищився рівень забруднення води сполуками мангану та заліза загального. Максимальні концентрації перевищували рівень ГДК у 53 рази та 14 разів відповідно.

Спостерігалось збільшення сполук цинку у пунктах річки Сіверський Донець - с. Огірцеве, м. Балаклея (6 км нижче міста), м. Лисичанськ (19,8 км вище міста) та у її притоках - річках Оскіл, Уди (смт Есхар), Сухий Торець до 3-7 ГДК проти 1-3 ГДК у 2012 р.

Поряд з цим зменшився середньорічний вміст нафтопродуктів у воді р. Бахмут до 2 ГДК проти 4 ГДК у 2012 р.

2.2. Гідробіологічна оцінка якості поверхневих вод

Спостереження за гідробіологічними показниками проводили на 50 річках у 100 пунктах, 188 створах, 210 вертикалях. У 2013 р. до мережі гідробіологічних спостережень було включено річки на Кримському півострові. На річках Дністер, Стрий, Тисьмениця, Стир. Бахмут, Лугань введений новий для цих річок показник - макрозообентос. Кількість проаналізованих проб складала 1248.

Одержані дані про стан гідробіоценозів свідчили, що за середніми значеннями індексу сапробності для всіх водних об’єктів, як і минулого року, спостерігалось помірне забруднення води – 3 клас якості вод. Але окремі спостереження досить часто свідчили про значно вищий рівень забруднення. Загальне число випадків, коли визначався 3-4 та гірший клас якості вод, порівняно з минулим роком, збільшилась в 1,6 разів.

У басейні Західного Бугу гідробіологічні спостереження проводились на 2 річках: Західний Буг і Полтва. Здатність гідробіоценозів річкової системи Західного Бугу до саморегулювання та самовідтворення залишається дуже низькою. Деяке покращення стану в одному році змінюється на погіршення у наступному. Найбільш забрудненою ділянкою річки були створи м. Буськ (3-4 клас якості вод, помірно забруднені–забруднені води). Доволі часто підвищений рівень забруднення спостерігався у створах м. Кам’янка-Бузька та с. Литовеж. «Цвітіння» вод з року в рік спостерігалось у створах с. Литовеж, його інтенсивність не перевищувала початкового ступеня. У 2013 р. відмічено покращення стану біоценозів та деяку стабілізацію еколо­гічної ситуації. Планктонні угруповання р. Полтва були сильно збіднені, екологічний стан річки загрозливий (4-й клас якості, забруднені води).

Сапробіологічний стан р. Дунай був відносно благополучним, забруднення вод помірним (3-й клас якості), екологічна ситуація на річці залишалась сталою протягом всього періоду спостережень. На гірських притоках Дунаю донні ценози були багаті й різноманітні, постійно розвивались види - індикатори чистих вод, якість води річок відповідала 2-му (чисті води) та 3-му (помірно забруднені води) класам якості.

В басейні Дністра гідробіологічні спостереження проводили на річках Дністер, Тисьмениця, Стрий, Бистриця Солотвинська та Дністровському водосховищі. Екологічний стан верхнього Дністра (міста Роздол, Галич, Заліщики) був благополучним, визначено 2-й та 3-й класи якості вод (чисті та помірно забруднені води). В середній течії річки (створи м. Могилів-Подільський) пелагічні та донні гідробіоценози були значно біднішими. Якість вод на цій ділянці була нижчою, визначено 3-й та 4-й класи якості (помірно забруднені та забруднені води). Екологічний стан річки, крім впливу забруднення, був ще зумовлений особливостями гідрологічного і термічного режиму. В притоках Стрий та Тисьмениця масово розвивались види-індикатори органічного забруднення, була порушена сезонна динаміка розвитку пелагічних угруповань. Однак сукупна оцінка за фітопланктоном та макрозообентосом визначала 3-й клас якості вод (помірно забруднені). Донні угруповання р. Бистриця Солотвинська відзначались великим видовим багатством, широкою представленістю видів-індикаторів чистих вод. Якість вод річки відповідала 2-му та 3-му класу якості (помірно забруднені та чисті води). У Дністровському водосховищі спостерігався стабільний розвиток планктонних ценозів у створі с. Устя. Загалом значення індексу сапробності відповідали 3-му класу якості вод.

Стан екосистеми р. Південний Буг у районі м. Вінниця був стабільним і благополучним, влітку неодноразово спостерігалось «цвітіння» води на початковій стадії. На нижній ділянці біля м. Первомайськ у планктонних угрупованнях відмічено деяке збільшення частки високосапробних водоростей і безхребетних (індикаторів органічного забруднення), але на загальну сапробіологічну ситуацію це не впливало. Екологічний стан р. Інгул був стабільним, гідробіоценози багаті та різноманітні - помірне забруднення води.

За даними вивчення стану планктонних ценозів у басейні Дніпра сапробіологічна ситуація на річках Дніпро, Горинь, Тетерів, Десна, Рось, Псел, Інгулець, Прип’ять була досить сприятливою - 3-й клас якості, помірне забруднення вод.

На річках Дніпро, Устя, Тетерів, Десна, Прип’ять постійно спостерігалась початкова стадія «цвітіння» води внаслідок масового розвитку синьозелених та діатомових водоростей, але взагалі стан гідробіоценозів був досить стабільним. В 2013 р. зріс рівень евтрофікації р. Дніпро у нижній течії та р. Рось, що проявилось у значному збільшенні інтенсивності «цвітіння» води. На р. Устя погіршився стан зоопланктону у верхньому створі - 2,5 км вище м. Рівне. У фітопланктоні в обох створах м. Рівне частка високосапробних водоростей α-мезосапробної зони (індикатори забруднених вод) складала до 53,5%, що погіршувало якість вод до 3-4 класу.

Найбільш забрудненим водним об’єктом басейну Дніпра протягом періоду спостережень була Мокра Московка, де спостерігались процеси повільного погіршення екологічної ситуації, порушення структури та суттєвого збіднення пелагічних угруповань. В планктоценозах домінували βα-мезосапробні організми-індикатори забруднених вод. На р. Мокра Московка в районі м. Запоріжжя визначено 3–4-й клас якості вод (помірно забруднені–забруднені води). Екологічні умови на р. Стир за макрозообентосом у створі 1 км вище м. Луцьк відповідали 2-му класу якості (чисті води). У нижньому створі 1,5 км нижче міста якість вод різко погіршувалась до 4-го класу (забруднені води). Якість вод р. Рось за фіто-, зоопланктоном та вищою водною рослинністю відповідала 3-му класу (помірно забруднені води). Біотичний індекс, розрахований за показниками макрозообентосу, вказував на вищу якість вод річки – 2-й клас якості, чисті води. Однак влітку і восени створ 1км вище м. Біла Церква, який знаходиться на території парку «Олександрія» та активно використовується як місце відпочинку, був найбільш забрудненим. Структура донних угруповань на цій ділянці різко спрощувалась, кількість знайдених видів зменшувалась, визначено 4-й, 5-й клас якості (забруднені та брудні води).

Гідробіологічні спостереження проводили на всіх водосховищах дніпровського каскаду. Суттєвих змін у стані гідробіоценозів водосховищ протягом 2013 р. не виявлено. Стан пелагічних угруповань залишався стабільним, структура була сталою та різноманітною, визначено помірне забруднення вод, 3-й клас якості. «Цвітіння» вод внаслідок збільшення біомаси синьозелених та діатомових водоростей спостерігалось практично кожного року в Київському (м. Чорнобиль), Кременчуцькому (міста Черкаси, Світловодськ), Дніпродзержинському та Дніпровському водосховищах. Періодично погіршення якості вод до 3–4-го класу якості (помірно забруднені–забруднені води) в окремих створах спостерігалось на Київському, Канівському, Кременчуцькому водосховищах.

Річки Криму. Угруповання макрозообентосу та фітобентосу річок Малий Салгир та Дерекойка були структурованими, багатими таксономічно. В усі строки спостережень визначали 3 клас якості вод (помірно забруднені).

Річки Приазов’я. Стан планктонних біоценозів, отже якість пелагіалі річок Кальміус, Кальчик, Булавин була відносно благополучною (3-й клас якості, помірно забруднені води). Втім на річках Кальміус і Кальчик спостерігався стійкий пригнічений стан донних ценозів, можливо пов’язаний з акумулюванням забруднювальних речовин у ґрунтах (значення біотичного індексу відповідали 4–6-му класу якості вод, тобто забруднені–дуже брудні води). На р. Кальміус також зафіксовано різке погіршення стану гідробіоценозів у нижніх створах мм. Донецьк та Маріуполь.

Гідробіологічні спостереження в басейні Сіверського Дінця проводились на 12 річках. На р. Сіверський Донець найбільш забрудненою була ділянка в район мм. Зміїв та Ізюм, де спостерігався стійкий неблагополучний стан донних біоценозів (4-й клас якості вод, забруднені води). На річках Борова, Біленька, Оскіл, Мокра Плотва розвиток планктонних ценозів був нестабільний, періоди благополучного розвитку з вираженою сезонною динамікою чергувались з фазами явно пригніченого стану біоценозів. Періодично на річках Казенний Торець, Кривий Торець, Біленька, Бахмут спостерігалась початкова стадія «цвітіння» води. На річках Уди, Лопань, Харків стан гідробіоценозів покращився, екологічна ситуація стабілізувалась (3-й клас якості, помірно забруднені води). Донні ценози р. Лугань протягом усього року були вкрай збідненими. На більшості створів визначено 5-й та 6-й клас якості вод (брудні та дуже брудні води).

Узагальнюючи результати аналізу стану забруднення поверхневих вод за гідробіологічними показниками, слід зазначити, що порівняно з поверхневими водами інших річкових басейнів на території України поверхневі води Донбасу та Приазов’я більш забруднені і переважно відповідають 4-му класу якості вод (забруднені).

Визначення хронічної токсичності вод (біотестування).

Токсичність вод визначалась в хронічних дослідах біотестування на тест-об’єкті Ceriodaphnia affinis на 3-х водосховищах і 12-ти річках.

У Київському водосховищі біотестування проводилось у всіх створах навесні, влітку та восени. Хронічна токсична дія вод на виживаність та плодючість тест-об’єкта Ceriodaphnia affinis у 2013р. була зафіксована у 6% проб на відміну від 2012 р., коли хронічної токсичної дії вод у відібраних пробах не було виявлено. У Канівському водосховищі у створах м. Київ частка проб, в яких була визначена хронічна токсичність вод на плодючість тест-об’єкта, порівняно з минулими роками, продовжувала збільшуватись: 7% у 2011 р., 21% - у 2012 р., 25% - у 2013 р. Отримані результати біотестування свідчали про сталу тенденцію погіршення якості вод Канівського водосховища у межах м. Київ. У створах міст Українка, Ржищів, Канів токсичну дію вод на виживаність і плодючисть тест-об’єкта не зафіксовано. У Кременчуцькому водосховищі - нижче м. Канів хронічна токсичність вод спостерігалась у 2-х пробах із 3-х; у 2012 р. токсичну дію вод на життєдіяльність тест-об’єкта встановлено не було.

Зменшилась частка проб з встановленою токсичністю у таких водних об’єктах: рр. Тясмин, Вільшанка, Недра, Остер, Трубіж, Рось, збільшилась – у річках Уж, Гнилоп’ять, Тетерів, Ірпінь, Десна. Загалом, частка проб з визначеною токсичністю у 2013 р. складала 19% від загальної кількості проб.

2.3. Радіоактивне забруднення поверхневих вод

Показники радіоактивного забруднення поверхневих вод визначались у 9 створах на річках Дніпро, Десна, Дунай, Південний Буг. Спостереження за радіоактивним забрудненням дніпровських водосховищ гідрометслужба України проводить в основному у їх нижніх частинах (у верхніх б’єфах ГЕС).

У рамках радіоекологічного моніторингу у зонах впливу діючих АЕС визначення рівнів радіоактивного забруднення поверхневих вод проводились на річках Стир та Горинь.

Радіоактивне забруднення водних об’єктів басейну Дніпра визначається переважно техногенними радіонуклідами, які змиваються із водозборів, що були забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Головним шляхом надходження радіонуклідів до Київського водосховища (з подальшою міграцією по дніпровським водосховищам) залишаються води р. Прип’ять, тому умови формування поверхневого стоку на території водозбору цієї річки мають вирішальний вплив на радіаційний стан вод всього каскаду.

У кінці березня-на початку квітня на р. Прип’ять розпочалося весняне водопілля, яке відзначалося активним підйомом рівнів води у другій половині квітня. 15-16 квітня на пригирловій ділянці Прип’яті у зоні відчуження були перевищені рівні виходу води на заплаву. Максимуми водопілля у створі гідрологічного поста Чорнобиль сформувалися 26-29 квітня з витратою води 2330 м3/с (норма 1610 м3/с), що відповідає витратам 20%-вої забезпеченості. Найвищий рівень води досягнув максимуму весняного водопілля 1999 року, яке було найвищим за післяаварійний період. На ділянці Берегова насосна станція-Чорнобиль максимальні рівні води були на 1,35-1,08 м вищими за середні багаторічні показники.

Такі гідрологічні умови призвели до ускладнень радіаційної ситуації на водних об'єктах у 30-км зоні відчуження та дніпровської водної системи.

Вміст радіонуклідів у воді р. Прип’ять у створі м. Чорнобиль у 2013 році був у 1,9-2,2 рази більшим ніж у 2012 році. За даними ДСП «Чорнобильський спец комбінат» об’ємна активність 90Sr у воді річки протягом року коливалась від 74 до 590 Бк/м3 і в середньому за рік становила 181 Бк/м3 (у 2012 р. – 81 Бк/м3); об’ємна активність 137Cs була у межах 22-335 Бк/м3 за середнього значення 75 Бк/м3 (у 2012 р. – 39 Бк/м3).

При проходженні забруднених прип’ятських вод від м. Чорнобиля через Київське водосховище концентрація стронцію-90 знизилась у 2,2 рази і в створі верхнього б’єфу Київської ГЕС (м. Вишгород) складала в середньому за рік 81 Бк/м3. Вниз по Дніпру внаслідок розбавлення більш чистими водами бокових приток, вміст стронцію-90 у воді й далі зменшувався і у Каховсь­кому водосховищі в районі м. Нова Каховка становив у середньому за рік 29,5 Бк/м3 (у 2012 році аналогічні показники складали 40 Бк/м3 у Київському водосховищі та 22 Бк/м3 у Каховському). Зниження концентрації цезію-137 вздовж Дніпра відбувається більш інтенсивно, ніж стронцію-90. Вирішальну роль у цьому відіграють, окрім розбавлення, процеси седиментації (значна частина цезію-137 акумулюється у донних відкладах водосховищ). У 2013 р. середня концентрація цезію-137 у Київському водосховищі становила 11,1 Бк/м3, що у 6,8 разів менше, ніж у прип’ятській воді; у Каховському водосховищі вона складала вже 0,40 Бк/м3 (у 2012 р. відповідно 9,1 і 0,66 Бк/м3).

Загалом у 2013 році вміст стронцію-90 у водах дніпровського каскаду водосховищ в усіх створах спостережень був у 1,3-2 рази більшим ніж у 2012 р.; вміст цезію-137 (крім Каховського водосховища) – був більшим у 1,2-1,9 рази.

Певна кількість радіонуклідів стронцію-90 і цезію-137 потрапляє до дніпровських водосховищ із стоком Верхнього Дніпра і Десни, але внесок цих річок у радіоактивне забруднення каскаду порівняно з р. Прип’ять значно менший.

Вміст радіонуклідів у водах Верхнього Дніпра (с. Неданчичі) та р. Десна (м. Чернігів) протягом 2013 року перебував на передаварійному рівні[6] і був одним з найменших за весь період спостережень після аварії на ЧАЕС: концентрації стронцію-90 у воді в середньому за рік складали, відповідно, 5,4 та 5,0 Бк/м3 (у 2012 р. – 6,7 та 6,0 Бк/м3); концентрації цезію-137 становили, відповідно, 6,9 та 1,0 Бк/м3 (у 2012 р. – 5,9 та 1,1 Бк/м3).

Об’ємна активність радіонуклідів у водах річок Південний Буг, Дунай (на українській ділянці) та у Дніпро-Бузькому лимані в останні роки коливалась у межах багаторічних значень і також була близькою до передаварійних рівнів. Середній за 2013 рік вміст стронцію-90 у воді Дунаю в районі м. Ізмаїл складав 6,6 Бк/м3, цезію-137 – 1,4 Бк/м3 (у 2012 р. відповідно 9,5 та 0,78 Бк/м3); у воді Південного Бугу в районі м. Миколаїв концентрація стронцію-90 дорівнювала 6,7 Бк/м3, цезію-137 – 1,4 Бк/м3 (у 2012 р. відповідно 7,2 та 1,7 Бк/м3); у Дніпро-Бузькому лимані (в районі м. Очаків) концентрації стронцію-90 та цезію-137 становили відповідно 14,2 та 1,9 Бк/м3 (у 2012 р. відповідно 15,9 та 3,8 Бк/м3).

Об’ємна активність цезію-137 у поверхневих водах у зонах впливу Рівненської (р. Стир) та Хмельницької (р. Горинь) атомних електростанцій знаходилась у 2013 році в межах 2,3-4,2 Бк/м3. Об’ємна активність стронцію-90 у поверхневих водах у зонах впливу Рівненської та Хмельницької АЕС складала 3,7-6,1 Бк/м3.

Дані про вміст радіонуклідів у контрольованих водних об’єктах України наведено у таблиці 2.2.