Школа молодого лідера (стр. 2 )

10. Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями.

У підготовці були використані наступні матеріали:

· Грицяк І. А., , Палій О. М. Європейська інтеграція (опорний конспект дистанційного курсу навчальної дисципліни): Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 44 с.

· Грицяк І. А. Дидактичні матеріали до вивчення слухачами історії, правової системи та інституцій Європейського Союзу. – К. 2005. – 18 с.

· Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО. Інтеграційні перспективи України. – К.: 2004. – 88 с.

· Матеріали Урядового порталу України: http://www. kmu. /control/uk/publish/article? art_id=741034&cat_id=31455

Безпекові

Політичні

Соціальні

Переваги та недоліки членства в ЄС

ПЕРЕВАГИ	НЕДОЛІКИ
Економічні

ТЕХНОЛОГІЯ ДЕБАТІВ

Андрій Странніков,

директор Інституту Політичної Освіти

Під час дебатів Ви, як промовець є опонентом інших виступаючих. Подібно до опонентів, Ви маєте намір переконати слухачів, що Ваша точка зору, Ваше бачення ситуації – найправильніші.

Обов’язковою фігурою під час проведення дебатів є головуючий, який слідкує за тим, щоб поведінка усіх учасників дебатів не порушувала певних регламентованих норм.

Зазвичай дебати складаються з таких трьох етапів:

1. Кожен промовець висловлює та обґрунтовує власну точку зору.

2. Промовці обмінюються репліками (на цьому етапі слухачі мають можливість ставити запитання).

3. Заключне слово промовців.

Перший етап: формулювання та обґрунтування власної точки зору

Завдання - привернути і утримати увагу аудиторії

Викласти свою точку зору чітко і зрозуміло протягом короткого часу є справжнім мистецтвом, основоположними для якого є чотири чинники: увага, актуальність питання, аргументація та сприйняття аудиторією.

Увага:

- речення мають бути короткими і стосуватися виключно суті питання;

- говорити необхідно в теперішньому часі, намагаючись уникати пасивного стану дієслова;

- наявний зоровий контакт – дивитися необхідно безпосередньо в очі слухачам, використовуючи при цьому питання типу “Ви розумієте?”, “Ви також помітили, що…?”.

Актуальність питання:

- готуючись до дебатів, непогано було б використати газетні та журнальні публікації

- поспілкуватися на ці теми з людьми, добре обізнаними з предметом дебатів.

Аргументація

- недоцільно відразу перераховувати всі аргументи;

- опонент нерідко має тенденцію не реагувати на сильні аргументи. Ви можете скористатися проігнорованими аргументами, котрі вже пролунали раніше, а також дискусією, на зразок: “Ви досі не відповіли на моє питання…”, “Чи не були б Ви так ласкаві відзначити, що…”.

- ви можете скористатися проігнорованими аргументами, котрі вже пролунали раніше, а також дискусією, на зразок: “Ви досі не відповіли на моє питання…”, “Чи не були б Ви так ласкаві відзначити, що…” тощо.

Сприйняття аудиторією

- ніхто з учасників дебатів не має на меті переконати свого опонента, насамперед виступаючі орієнтуються на аудиторію та намагаються переконати саме її;

- будьте доброзичливими та відвертими;

- не применшуйте своїх можливостей, але й не перебільшуйте їх;

- не дозволяйте собі зверхньо ставитись як до слухачів, так і до опонентів;

- демонструйте інтерес до свого опонента і його думки, навіть, якщо вона сильно відрізняється від Вашої;

Для адекватного сприйняття Вас аудиторією велику роль також відіграє той фактор, щоб Ваше повідомлення і аргументи співпадали з досвідом слухачів, тобто потрібно заздалегідь визначити, наскільки “підготовленою” є аудиторія для Вашого виступу.

Другий етап: обмін аргументами і запитання із залу

Це етап, на якому виступаючим дозволяється перебивати один одного, передбачені також запитання із залу. На цьому етапі надзвичайно важливо вміти миттєво реагувати, але перебивати опонента слід коректно.

Метою перебивання може бути намагання:

- примусити опонента втратити концентрацію, особливо якщо він виступає занадто добре;

- створити незручності для виступаючого, ставлячи каверзні питання, згадуючи його попередні слова, яким він зараз суперечить, цитуючи членів його партії або поважних осіб тощо.

Не варто перебивати занадто часто, найкраще обмежити себе лише тими випадками, котрі справді матимуть значну силу. Якщо головуючий не дозволяє Вам перебивати надто часто, Ви можете “зіграти сцену”, апелюючи до нього безпосередньо, наприклад, такими словами: “Пане головуючий, п. N знову каже, що… але чи усвідомлює він, що…”

Іноді перебивання можуть бути жорсткими і прямолінійними:

- “Поясніть, будь-ласка!”;

- “Конкретні приклади, будь-ласка!”;

-“Невже ви це серйозно?”

Два основні підходи до ситуації, коли Вас перебивають

Ви знаєте що відповісти. У цьому разі залишайтесь холоднокровним і детально, ніби Ви пояснюєте дитині, дайте вичерпну відповідь. Спробуйте привнести певний ігровий елемент, скористайтесь почуттям гумору!

Ви не знаєте відповіді. У цьому разі спробуйте виграти час, вигукнувши:

- здивовано: “Невже я недостатньо зрозуміло пояснюю?”

- з показним обуренням: “Отже, Ви хочете сказати, що Вам нічого не відомо про (Ви нічого не знаєте)…!!!”

- затримуюча тактика: “Можливо, Ви дасте мені можливість закінчити? Я ще повернусь до Вашого питання”

- атакуючий маневр: “Ви б могли точніше сформулювати своє питання і сказати, що саме Вам не зрозуміло?” або “Пане головуючий, Я б хотів, щоб п. N вислухав мене до кінця, але можливо він має сказати щось важливе саме зараз. В цьому разі я зупинюсь.”

- ще одна порада: ніколи не вживайте слів і тверджень, значення яких Ви не можете пояснити або обґрунтувати

Зустрічні методи

Дебати – не хаотична навала несподіваних атак опонента, а стратегічна і тактична гра, одержати перемогу в якій означає переконати слухачів. Кожен може використовувати зустрічні методи, що є особливо важливими на другому етапі дебатів. Ми зазначимо лише деякі з них:

- заспокоюючий протест: “Ви, певно, погано поінформовані”, маючи на увазі: “Ви зовсім не маєте рації”;

- умовне схвалення: “Певна річ, Ви маєте рацію і до недавнього часу це дійсно було так, але я можу відзначити мінімум дві зміни…”;

- ігноруюча тактика: Ви ігноруєте реакцію опонента і поверхнево розглядаєте його заперечення, водночас наводячи цілу лавину аргументів “за”;

- відкладна тактика: Ви визнаєте, що опонент правий в чомусь одному. Визнаєте, що є певний сенс у його аргументах, але … зараз вони дещо недоречні… можливо вони стануть у нагоді пізніше… (при цьому прекрасно розуміючи, що “пізніше” ніколи не настане);

- повторення: для того, щоб переконати аудиторію, Ви повторюєте своє повідомлення різними засобами, виразами і з різних точок зору. Ви по суті кажете одне й те саме, тоді як аудиторія не помічає, що Ви повторюєтесь;

- підміна понять: при запереченні опонента Ви змінюєте його аргумент на “так, це певна річ, дуже цікаве питання”, в той час, як заперечення зовсім не є питанням. Далі Ви відповідаєте на “питання”.

Третій етап: заключне слово

- Все, що Ви збираєтесь сказати на цьому етапі, повинно бути викладено на папері

- Дуже ризиковано імпровізувати в заключній частині

- Аби заключне речення було дієвим, необхідно, щоб у ньому ще раз наголошувалося на суті повідомлення, яке Ви хотіли донести до аудиторії

- Не спокушайтесь у заключному слові зайвий раз “вколоти” свого опонента

Загальні навички дебатування

Як слухати

Ми слухаємо багато, але досить часто ми слухаємо погано, намагаючись думати про те “що ж сказати у відповідь”. Мистецтво слухання політичного опонента полягає в тому, щоб почути: чим його точка зору принципово відрізняється від нашої? Але так само – що спільного в його та Ваших підходах?

Слухання потребує уваги до сигнальних або структурних слів, а саме: спочатку/після того; насамперед/потім/з часом; по-перше/по-друге/по-третє; і; але; підсумовуючи; повторюючи…

Способи дебатування

Важливо усвідомити, що супротивник користується тими ж засобами, що й Ви, тому готуйтесь таким чином, ніби Ви знаєте як саме їм можна протистояти. За допомогою різноманітних засобів Ви повинні вміти:

1. Стверджувати, що аргументи опонента в даному разі недоречні.

2. Доводити, що в опонента немає надійної аргументації.

3. Надавати якомога більше доказів.

4. Нагадувати опонентові його попередні слова поза контекстом, використовуючи їх проти нього ж.

5. Звинувачувати когось у недоречних зауваженнях.

6. Спростовувати наведені супротивником приклади.

7. Протистояти супротивникові зауваженнями його ж колег по партії, які вони можливо робили раніше.

8. Протистояти узагальненням, звертатись до опонента з вимогою пояснити свою точку зору на конкретних прикладах.

9. Визначати хибну аргументацію опонента.

Помилки під час дебатів

У цьому розділі зібрано чинники, уникаючи яких Ви зможете вдосконалити вміння дискутувати і запобігти непорозумінням під час засідань.

Неуважне слухання або неслухання взагалі

- розмови з сусідом;

- читання документів засідань;

- розмірковування над власним виступом.

Невиразне мовлення

- нечіткість;

- занадто швидкий або занадто повільний темп мовлення;

- намагання вразити довгими складними реченнями;

- довгі та складні метафори.

- спроба перебивати виступаючих, не дозволяючи їм закінчити свою думку (за винятком другої стадії дебатів, про що див. вище).

Порушення регламенту

- відхилення від пунктів порядку денного;

- невиконання розпоряджень головуючого;

- виступи не по суті, невміння відрізнити головне від другорядного.

Надто емоційна поведінка

Перебуваючи у стані сильного емоційного збудження, людина часто не в змозі повністю контролювати себе Унаслідок цього її твердження можуть стати:

- менш переконливими;

- незграбними і навіть образливими по відношенню до інших;

- ганебними для самого промовця (часто вже наступного дня йому стає соромно за свою поведінку).

Негнучкість

Люди тісно пов’язані зі своїми звичками та звичаями. Вони нерідко сприймають нові й незвичні речі як загрозу, сильно переживають, коли потрібно застосувати свіжий неординарний підхід і аби уникнути переходу до чогось нового, часто змушені самі собі вигадувати виправдання або лжеаргументи.

Неприйнятні засоби дебатування

Неприпустимі принципи під час дебатування:

- нападки на опонента з образливими зауваженнями чи коментарями:

Не варто: Я сумніваюся, пане головуючий, що він саме та людина, котра може робити подібні заяви.

Рекомендовано: Я сумніваюся, пане головуючий, що п. N має відповідні повноваження, робити подібні заяви.

- намагання загнати опонента у глухий кут, роблячи висновки, що безпосередньо не випливають із його аргументів;

- звинувачення опонента у вчинках, яких він не здійснював, або у словах, яких він не казав.

Заключні поради

Беручи участь у дебатах і виступаючи публічно:

1. Насамперед, будьте впевненими в собі, у своїй грунтовній підготовці та обізнаності з ситуацією.

2. Демонструйте ентузіазм.

3. Виявляйте особисту зацікавленість предметом.

4. Під час виступу звертайтесь переважно до аудиторії, зрідка – до опонента, зовсім іноді – до головуючого, але в жодному разі не фіксуйте свій погляд на одній точці в залі. Підтримуйте зоровий контакт із якомога більшою кількістю присутніх, час від часу поглядаючи на опонента.

5. Артикулюйте якомога чіткіше.

6. Увиразнюйте свої слова жестами та мімікою.

7. Уникайте тривалих пауз і непотрібних повторень, розмовляйте літературною мовою, уникайте складних термінів і абревіатур.

8. Не крутіть у руках окуляри, ручку чи кабель мікрофона.

9. Не виправляйте мовні помилки, продовжуйте ніби нічого не сталося.

10. Робіть паузи після важливих ремарок.

11. Висувайте лише одну конкретну ідею в одній фразі.

12. Слідкуйте за положенням тіла, сидіть рівно.

13. Використовуйте увесь потенціал Вашого голосу, змінюючи його за швидкістю (швидко/повільно), тембром (високий/низький) і гучністю (голосно/тихо).

14. Не привертайте занадто багато уваги до слабких моментів у своїй доповіді: припустившись помилки, не акцентуйте на ній уваги, продовжуйте доповідь.

15. Не тренуйте язика, декілька разів намагаючись вимовити складний термін, – краще скажіть, що згодом повернетесь до нього.

16. Намагайтесь рівномірно дихати протягом усіх дебатів. Вимовляйте орієнтовно два речення за один вдих. Не бійтеся зробити паузу, аби перевести подих.

17. Сповільнюйте мову у приміщеннях із поганою акустикою.

Будьте свідомі Ваших особливостей у поведінці (наприклад, дехто говорячи завжди дивиться праворуч, дехто – ліворуч)

ШЛЯХИ СПІВПРАЦІ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКОСТІ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ.

Віктор Таран,

Керівник фракції БЮТ у

Дарницькій районній в м. Києві ради

Перед тим як говорити про лобізм на місцевому рівні варто чітко визначити, що ми вкладаємо в це поняття. Треба встановити грань між лобіюванням фінансових чи бізнесових інтересів окремих груп на місцях (корупцією) та лобіюванням (захисту) інтересів громадян.

Адже слова "лобіювання" і "корупція" далеко не завжди є синонімами, коли йдеться про "проштовхування" інтересів певних кіл у виконавчій владі на місцях. І тут, слід розрізняти відтінки, адже нехтування такими "тонкощами" призводить до плутанини й нерозуміння проблеми в цілому.

Найчастіше на місцевому рівні лобістами виступають депутати місцевих рад та громадські організації. Однак, якщо депутати чи громадські організації в місцевих радах відстоюють виключно власні інтереси, то це корупція. Якщо ж депутат відстоює інтереси своїх виборців, то це нормальне явище, що передбачене чинним законодавством. І хоча закону про лобізм в Україні немає, деякі норми українського законодавства цілком відповідають європейському розумінню цього поняття.

Зокрема, Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” – ст. 1 “Депутат сільської селищної, міської, районної у місті, районної у області ради (далі – депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади…”

ст.2 -- “Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов’язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини – виборців свого виборчого округу.”

Отже, фактично депутат є лобістом інтересів як всіх, так і окремо взятих виборців. Якщо виходити з того, що лобізм це система організованого певними категоріями людей чи організацій впливу на владу з метою прийняття вигідних для даних груп рішень, то депутат має організувати подібну систему у себе на виборчому окрузі. Помічниками йому в цьому мають стати місцеві громадські організації, органи місцевого самоврядування, тощо.

Депутат місцевої ради має досить великі можливості для лобіювання інтересів виборців. Однак, мати можливості і вміти реально застосовувати їх дві великі різниці. На жаль, досить часто із-за неефективно проведеної лобістської кампанії депутати чи громадські організації не досягають своєї мети, від чого в першу чергу потерпають мешканці територіальної громади.

Спробуємо розглянути головні елементи класичної лобістської кампанії на місцях та проаналізувати, які із запропонованих механізмів є найбільш ефективними.

Перед тим як розпочати будь-яку лобістську кампанію (від побудови дитячого майданчика до закриття автозаправної станції) депутат має чітко продумати тактику та стратегію її проведення. Визначити суть проблеми, шляхи її розв’язання та механізми досягнення результатів. Вивчити хто має право на ухвалення позитивного для вас рішення і від кого реально це залежить.

Якщо питаннями лобізму займається депутат місцевої ради то зібрати подібну інформацію для нього не складе великої проблеми. Для цього він може застосовувати як механізми, що передбаченні чинним законодавством ст. 11 п.4 Заокну України “Про статус депутатів місцевих рад” (право на депутатське звернення, право на невідкладний прийом, тощо) так і власні ділові стосунки, які склалися у нього за час виконання депутатських повноважень. Він також без особливих проблем може сформувати базу даних людей, які можуть стати як його потенційними союзниками, так і ворогами при вирішенні цього питання. Використовуючи певні важелі впливу на місцеву адміністрацію, які збільшуються за наявності депутатської групи, депутат може реально як нейтралізувати своїх противників так і підтримувати своїх можливих потенційних союзників.

Депутат місцевої ради може бути присутнім на засіданнях органів влади (з правом дорадчого голосу), в компетенції яких вирішення проблем округу. Це дає змогу прослідкувати, як влада реагує на проблему, вирішенням якої займається депутат.

Маючи авторитет на місцевому рівні ефективним засобом для досягнення мети може бути створення коаліції з представників громадськості. Завдання депутата -- організувати ефективну підтримку знизу, залучити до своєї діяльності представників громадських організацій, установ, виборців. Адже набагато ефективнішим виглядатиме звернення до місцевої адміністрації щодо вирішення проблеми, під яким стоятиме не один, а сотні підписів.

При вирішенні місцевої проблеми, депутат не повинен забувати про можливість застосування елементів дорадчої демократії, як то громадські слухання, місцеві ініціативи, місцевий референдум, тощо. Використовуючи ці засоби, депутат досягає одразу кілька цілей. З одного боку, активна діяльність депутата, яку бачитимуть виборці, підвищить його власний авторитет на окрузі, а з іншого ці засоби надають змогу реально вирішити проблемне питання, якщо місцева адміністрація чинить перепони для його вирішення. Депутату набагато легше ініціювати проведення заходів дорадчої демократії, оскільки місцева влада фактично позбавлена важелів протидії їх проведення.

Новий Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” дав депутатам ще одну зброю для лобіювання інтересів мешканців виборчого округу – доручення виборців. Так стаття 17 п.1 цього закону говорить, що: “Виборці можуть давати своєму депутатові доручення на зборах з питань, що випливають з потреб відповідного виборчого округу.” Відповідна рада повинна проаналізувати доручення виборців та з врахуванням матеріальних можливостей прийняти рішення щодо їх виконання.

Втім, в ході лобістської кампанії депутата існує цілий ряд проблем. По-перше, на заваді вирішення того чи іншого питання часто стає відсутність відповідного законодавства, яке чітко би розмежувало поняття лобізму та корупції. Для представників владних структур, вирішення того, чи іншого питання часто пов’язане із отриманням матеріальної винагороди, що по суті означає корупцію. І без цього представники влади можуть чинити серйозні перепони у справі ухвалення позитивного рішення щодо проблемних питань конкретної громади. Проблемою може бути і низька активність населення, що не дає можливості застосувати норми дорадчої демократії, а відтак зводить нанівець один із найбільш дієвих засобів впливу для лобізму.

Нарешті, всі заходи, які ми перерахували, вимагають багато часу. А оскільки статус депутата місцевих рад не передбачує відриву від основного місця роботи, а інститут помічників депутатів місцевих рад не передбачений, то в депутата місцевої ради не завжди є можливість провести ефективну лобістську кампанію.

Підсумовуючи зазначимо, що в Україні існує досить широкі можливості для лобіювання інтересів місцевого самоврядування на місцях. Однак існуючий низький ступінь децентралізації влади, величезний громіздкий бюрократичний апарат як у центрі, так і на місцях, невиконання законів України та фактична відсутність бюджетних коштів часто блокує лобістську роботу депутата. Втім вирішення проблем округу, громади чи окремо взятого виборця, що є обов’язком депутата, по-суті і є лобізмом. Зрештою, на позитивні зрушення в Україні можемо сподіватися тільки тоді, коли зміни почнуть відбуватися "знизу", за допомогою, так би мовити, "верху.

Додаток 1. Механізми взаємовигідної співпраці та взаємодії між депутатом та представниками місцевої громади