З. В. Друзь
Компетентний вчитель як чинник реалізації компетентнісного підходу до сучасного освітньо-виховного процесу
На сучасному етапі завданням навчально-виховної роботи є не просто надання людині певної суми знань, а її розвиток, становлення особистості, формування мотивації та навичок до самонавчання, саморозвитку, самоактуалізації. Науковці говорять про те, що на зміну інформаційно-проблемним формам навчання приходить евристично-пошуковий підхід до організації освітньої діяльності. А вся система освіти набуває гуманоцентричної орієнтації не лише у сфері теорії та елітної освіти, а й на рівні масової школи.
Проблема підвищення професійної компетентності педагогів розглядається в різних аспектах у працях Ю. К. Бабанського, С. Я. Батищева, В. І. Бондаря, О. Н. Владиславлєва, Ю. З. Гільбуха, С. У. Гончаренка, М. І. Дробнохода, С. Б. Єлканова, В. І. Лозової, М. М. Скаткіна та ін.
Останнім часом педагогічна лексика щодо характеристики якості педагогів збагатилася іншомовною термінологією, новими модифікаціями традиційних понять, серед яких все більшого значення набуває педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність.
Педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність як категорії, що пов'язані з професією вчителя, а отже, появу їх можливо розглядати в контексті безперервної педагогічної освіти і педагогічної діяльності, вимог до вчителя і його підготовки.
Аналіз монографії Б. Б. Комаровського «Російська педагогічна термінологія» показав, що у предметно-тематичній класифікації розділ, пов'язаний із вчителем і його діяльністю, відсутній. Короткі відомості про педагогічну термінологію (X–XVII ст.) свідчать, що в Київській державі у XII ст. з'явилися «майстри грамоти», що навчали дітей читання, письма.
У XVI–XVII ст. вітчизняна педагогіка мала у своєму розпорядженні значну кількість соціальних термінів для позначення різних педагогічних категорій, понять і явищ, більш виразно склався навчальний розклад, виникли нові шкільні традиції, що знайшли своє відображення як у Правилах шкільного благочестя, так і в Статутах братських шкіл, підручниках, різних творах учителів братських шкіл і викладачів Києво-братської колегії. Уперше термін «учитель» був ужитий у Постанові «Стоглава» про навчання й училища у 1554 році. У Статуті школи Луцького братства (1624р.) викладаються вимоги до особистості вчителя: він повинен бути «благочестивий, розважливий, лагідний, помірний...» [4].
До виникнення педагогічної освіти не було ніякої спеціальної підготовки вчителя. Наприкінці XVII століття в Росії вперше були вироблені державні вимоги до професійної підготовки вчителя, законодавче оформилося їхнє правове положення в залежності від освіти. Задачі, функції вчителя, його роль, місце і відповідно вимоги до його професійної підготовки (компетентності) істотно змінювалися на різних етапах розвитку суспільства.
У словниках і довідково-енциклопедичних виданнях, у тому числі й педагогічних, поняття «професіоналізм», «компетентність» найчастіше відсутнє.
У кращому випадку вони заміняються словами близькими за змістом. Приміром, у Словнику російської мови С. І. Ожегова даються поняття «професіонал», «професійний», «компетентний», суть яких зводиться до обізнаності у будь-чому по роду основної трудової діяльності. У Педагогічному словнику А. Ю. Коджаспірова, Г. М. Коджаспірової розкриваються поняття «компетентність загальнокультурна» як рівень освіченості, який достатній для самоосвіти і самостійного вирішення виникаючих при цьому пізнавальних проблем та визначення своєї позиції, «компетенція соціальна» трактується наступним чином: «соціальні навички (обов'язки), які дозволяють людині адекватно виконувати та наслідувати норми життя у суспільстві». Значення «професійної компетентності вчителя» розкрито наступним чином: «компетентність вчителя професійна – володіння вчителем необхідною сумою знань, умінь, навичок, які визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування та особистості вчителя як носія певних цінностей, ідеалів і педагогічної свідомості».
Аналіз навчальних посібників з теорії та історії педагогіки 60–70-х років (Н. І. Болдирев, Н. К. Гончаров, Б. П. Єсипов, Г. І. Щукіна, Т. О. Ільїна, І. Т. Огородніков, І. Є. Шварц, Н. О. Константинов, Є. Н. Мединський, М. Ф. Шабаєва) показав, що термін «професіоналізм, компетентність» не згадується, що свідчить, на наш погляд, про те, що це поняття не було загальноприйнятим. У кращому разі в темі «Радянський вчитель» називалися вимоги до особистості вчителя і його роботи. Лише у навчальних посібниках Г. І. Щукіної і Т. О. Ільїної розкриваються поняття «педагогічна майстерність» і «талант» учителя як самостійні поняття.
У навчальних посібниках кінця 80-х років (Ю. К. Бабанський, В. О. Сластьонін, С. П. Баранов, Р. Л. Болотіна) вводяться поняття, пов'язані з професіоналізмом учителя: професійна спрямованість, професійні якості, професійні цінності.
Т. Лихачов у своєму навчальному посібнику «Педагогіка» (1993) серед основних педагогічних категорій, що складають понятійний апарат курсу, поняття «професіоналізм учителя», «професійний», «компетентний» не називає, хоча в курсі лекцій «Соціологія виховання й освіти» він пише: «Професіоналізм полягає у знаходженні загальної освіченості, на базі формується спеціальна професійна спрямованість, розвиненість, що досягає високого професіоналізму, сприяє економічному, культурному, політичному, соціальному благоденству суспільства».
У «Педагогіці» (1995) за редакцією П. І. Підкасистого професіоналізм вчителя в базових поняттях курсу також не згадується, хоча в анотації зазначено, що посібник створений із урахуванням закономірностей розвитку і формування в майбутніх вчителів педагогічного професіоналізму і компетентності. У навчальному посібнику В. О. Сластьоніна, І. Ф. Ісаєва, О. І. Міщенко, Є. М. Шиянова «Педагогіка» (1997) поняття «педагогічний професіоналізм» стає основним: розглядається його сутність, дається наукове обґрунтування основних компетентів (професійна компетентність, професійна діяльність, професійна творчість, професійні уміння, професійна майстерність), розкривається становлення, розвиток і удосконалення особистості педагога як професіонала в умовах безперервної освіти.
«Поняття професійної компетентності педагога виражає єдність його професіоналізм», – відзначають автори посібника. В. О. Сластьонін (1998) розглядає компетентність педагога як професіоналізм, що полягає у єдності теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.
У 80-х роках слово «професійний» застосовувалося в обмежених словосполученнях, найбільш розповсюдженими з них були такі, як «професійна освіта», «професійна підготовка», «професійна компетентність», «професійний підхід», «професійне мислення». «професійна орієнтація», «професійний саморозвиток».
У сучасних умовах в педагогічній науці вже досить багато подібних словосполучень, сполучною ланкою яких є професія вчителя, його професійна діяльність та рівень професійного розвитку.
Як показує аналіз джерел, наукове тлумачення термінів «педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність» у даний час дається багатьма сучасними дослідниками проблем педагогічної освіти, професійної діяльності, підготовки і перепідготовки вчителя (І. Д. Багаєва, Н. В. Кузьміна, А. К. Маркова, Л. М. Мітіна, О. І. Міщенко, 3. І. Равкін, Є. І. Рогов, В. Я. Синенко, В. О. Сластьонін та ін.). Приміром, починаючи з 70-х років В. О. Сластьонін у своїх чисельних працях послідовно розробляє теорію професійної підготовки вчителя. У його концепції педагогічної освіти і комплексної цільової програми, що не втратили своєї значущості і в сучасних умовах, йдеться про необхідність більш якісної підготовки фахівців у зв'язку з докорінним поліпшенням їхнього професійного використання. Ми повністю розділяємо думку науковця про те, що гуманістична мета педагогічної освіти формулюється як безперервний загальний і професійний розвиток особистості у якому інтегруються як його особистісна позиція так і професійна компетентність. У навчальному посібнику «Освіта: ідеали і цінності» 3. І. Равкін дає таке визначення поняття «професіоналізм (компетентність) учителя»: «професіоналізм (компетентність) педагога – високий рівень спеціальної і загальнокультурної підготовки, широка професійна і загальна ерудиція, педагогічна майстерність, що забезпечує його конкурентоздатні якості на ринку праці;послідовна орієнтація на розвиток і зміцнення в цілісному педагогічному процесі соціальних, інтелектуальних, моральних і естетичних цінностей освіти».
В більшості європейських країн, показником, що в найбільшій мірі відповідає сучасним вимогам щодо підготовки людини до життя визнано компетентність як інтегральний соціально-особистісно-поведінковий феномен, що поєднує в собі мотиваційно-ціннісний, когнітивний і діяльнісний компоненти. Компетентність сьогодні трактується як інтелектуально і особистісно обумовлений життєвий досвід соціально-професійної життєдіяльності людини, який ґрунтується на знаннях, цінностях, нахилах, набутих під час навчання.
Останнім часом при активній підтримці Міжнародної організації праці (МОП) у багатьох країнах визначався напрямок підготовки фахівців на основі стандарту компетентності. Наприкінці 90-х років введено в науковий побут поняття «ключові компетенції». Воно лежить в основі більшості сучасних моделей, представлених закордонними вченими і трактується як загальна здатність людини мобілізувати в ході професійної діяльності набуті знання й уміння, а також використовувати узагальнені способи виконання дій.
У багатьох країнах підготовка кадрів, орієнтована на розвиток компетентності, є найбільш розповсюдженою концепцією в останні роки, де підкреслюється, що поняття «компетентність» ширше, ніж поняття «кваліфікація». Воно означає не тільки професійні знання, навички і досвід у даній спеціальності, але й ставлення до справи, інтереси і прагнення, а також здатність ефективно використовувати знання і уміння, особистісні якості для забезпечення необхідного результату на конкретному робочому місці в даній обстановці.
Отже, в сучасній моделі творчої особистості педагога особливе місце займає структура компетентності. Маючи на увазі педагогічну професію, що припускає складну систему взаємин з «різнохарактерними, різноспрямованими, спрямованими, різними за міркуванням людьми, компетентність педагога повинна розглядатися значно ширше, ніж компетентність будь-якого іншого професіонала.
У зв’язку із посиленням практичної спрямованості шкільної освіти активно запроваджується компетентнісний підхід у визначенні навчальних досягнень. Українські вчені визначили 6 наскрізних ключових компетентностей:
• уміння вчитися;
• соціальна;
• громадянська;
• здоров’язберігаюча;
• комунікативна;
• інформаційних технологій.
Ключові компетентності (між предметні та над предметні компетентності) – здатність людини здійснювати складні полі функціональні, полі предметні, культурно доцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи актуальні, індивідуальні та соціальні проблеми.
Підсумовуючи, вище сказане, можна говорити, що:
Компетенція (від латин. compete – домагаюся, відповідаю, підходжу) – коло питань, у яких певна особа має пізнання, досвід.
Компетентний – знаючий, обізнаний, авторитетний, обізнаний у певній галузі.
Поняття компетенції та компетентності значно ширші за поняття знання, уміння, навички, бо концентрують у собі спрямованість особистості (мотивацію, ціннісні орієнтації та ін.), її здатність долати стереотипи, передбачити проблеми, гнучкість мислення, характер, самостійність, цілеспрямованість, вольові якості.
Ми повністю розділяємо думку А. Ю. Коджаспірова, який у своєму педагогічному словнику зазначає: компетентність вчителя професійна. Володіння вчителем необхідною сумою знань, умінь, навичок, які визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування та особистості вчителя як носія певних цінностей, ідеалів і педагогічної свідомості.
