Кооперування машинобудівних підприємств у процесі інноваційного розвитку (стр. 2 )

Для досліджуваних кооперативних формувань характерним є те, що в їхніх системах управління створено локальні системи ІР. Система ІР – це одна з підсистем управління, завданням якої є формування інноваційного потенціалу і його практичне застосування на засадах активізування креативних пошуків працівників, впровадження сучасних технологій, розроблення нетрадиційних шляхів розв’язання виробничо-господарських проблем, покращання властивостей існуючої і створення нової продукції. Місце кооперування в процесі використання систем ІР визначається можливостями, які воно може забезпечити, і завданнями, які кооперування в стані виконати. З позиції процесійного підходу на етапі проведення фундаментальних і прикладних досліджень кооперативні формування, учасниками яких є фінансові організації і наукові установи, мають широкі можливості з фінансування розроблення різнопланових альтернативних ідей та доведення їх до рівня дослідного взірця продукту або технології. На етапі комерціалізації інновацій, зокрема під час організування виробництва продукту або технології, а також їхнього удосконалення та модифікації, науково-виробниче і фінансове кооперування дозволяють максимально скоротити темпи окупності інвестованих в інновації коштів, а також максимально продовжити життєвий цикл інновацій за рахунок постійної роботи над їхнім покращанням, розширенням мереж розповсюдження інновації, активного рекламування функціональних, якісних і вартісних переваг інновації. Умовою отримання взаємних вигод суб’єктів кооперування від інноваційної діяльності є адекватність відносин власності в процесі ІР.

Враховуючи те, що кожен із суб’єктів кооперування має індивідуальні пріоритети і керується власними цілями і можливостями з їхньої реалізації при формуванні управлінських рішень, то під час побудови кооперативних відносин у процесі ІР важливим завданням є дотримуватись певних принципів, які дозволять уникати конфліктів у середині кооперативних формувань і обирати найбільш раціональні способи реалізації встановлених цілей. До них належать принципи: узгодженості цілей і способів їхньої реалізації; оптимізації ресурсного забезпечення ІР; забезпечення приросту інноваційного потенціалу; підвищення рівня трансферних можливостей суб’єктів кооперування; покращання інвестиційної привабливості суб’єктів кооперування; фінансової стійкості; зростання рівня якості машинобудівної продукції; патентної чистоти інновацій. Принципи побудови кооперативних відносин у процесі ІР взаємопов’язані між собою. Врахування цих зв’язків суб’єктами управління кооперативних формувань сприяє: системності у плануванні ІР; уникненню дублювання і суперечливості ухвалених управлінських рішень; підвищенню рівня трансферного потенціалу ІР суб’єктів кооперування; набуттю професіоналізму і диференційованості підходів у формуванні ресурсів, необхідних для ІР учасників кооперативних формувань, а також методів управління їхніми активами; зведенню до мінімуму ризику втрат через низьку якість технологічних процесів і готової продукції суб’єктів кооперування; уникненню конфліктів усередині кооперативного формування на предмет вкладу учасників у створення його балансової і ринкової вартостей, а також на предмет розподілу прав щодо участі в прибутках кооперативного формування тощо.

Другий розділ «Оцінювання кооперування машинобудівних підприємств у процесі інноваційного розвитку» присвячено оцінюванню ефективності кооперування, виявленню резервів її підвищення, а також факторам, які впливають на ефективність кооперування машинобудівних підприємств у процесі ІР.

Під час формування і функціонування кооперативних утворень в системах ІР підприємств актуальним завданням суб’єктів кооперування є перманентне оцінювання їхньої ефективності. В залежності від інформаційних потреб суб’єктів кооперування оцінювання його ефективності може здійснюватись на засадах кількісного, поведінкового або маркетингового підходів. Застосування кількісного підходу представлено на рис. 1. Інформація, отримана внаслідок застосування кількісного підходу, є підставою для ухвалення управлінських рішень щодо управління витратами суб’єктів кооперування, активами, фондами фінансових ресурсів, сформованими інвестиційними портфелями, дебіторською і кредиторською заборгованостями, програмами реалізації інновацій, конкурентною позицією, вартістю прав власності на інноваційні продукти і технології, на які отримано охоронні документи тощо.

Рис. 1. Оцінювання ефективності кооперування на засадах кількісного підходу

Примітка: розроблено дисертантом. Умовні позначення: bb, bz – частки витрат на інноваційну діяльності у загальній сукупності витрат підприємства до і після формування кооперативних утворень; rb, rz – частки прибутку від інноваційної діяльність у загальному обсязі прибутку підприємства до і після формування кооперативних утворень; v1,p1 – витрати на інноваційну діяльність і прибуток від інноваційної діяльності до формування кооперативних утворень у системі ІР підприємства; v2,p2 – сукупні витрати і загальний прибуток підприємства до формування кооперативних утворень у системі ІР підприємства; v3,p3 – витрати на інноваційну діяльність і прибуток від інноваційної діяльності після формування кооперативних утворень у системі ІР підприємства; v4,p4 – сукупні витрати і загальний прибуток підприємства після формування кооперативних утворень у системі ІР підприємства; – зміна частки витрат на інноваційну діяльність у загальній сукупності витрат підприємства після формування кооперативних утворень; – зміна частки прибутку від інноваційної діяльність у загальній сукупності витрат підприємства після формування кооперативних утворень; на представленому графіку правий вектор відображає напрям зміни значення показника r, а лівий – показника b.

З наведеного на рис. 1 графіку бачимо, якщо то кооперування є економічно ефективним, оскільки призвело до зростання частки прибутку від інноваційної діяльності у загальному обсязі прибутку підприємства, а також до зниження витрат на інноваційну діяльність у загальному обсязі витрат підприємства. Комбінація лівих верхніх векторів зміни значень показників r і b відповідає умовам, в яких критерії ефективності повністю витримані, а комбінація лівих нижніх векторів характерна для умов, коли критерії ефективності повністю не витримані. Інші варіанти, тобто і , неоднозначні.

Якщо такі варіанти виникають, то суб’єкти кооперування повинні проаналізувати додаткові параметри, які характеризують досліджуваний об’єкт, зокрема доцільно врахувати те, на скільки саме змінились значення обчислених показників, що стало причиною таких змін, на якому етапі перебувають реалізовувані інноваційні проекти, в якій фазі життєвого циклу знаходяться використовувані технології і пропонована інноваційна продукція тощо.

Оцінювання ефективності кооперування в системах ІР підприємств на основі поведінкового підходу передбачає ідентифікування змін, які характеризують емоційно-психологічний стан у трудовому колективі на основі параметрів, що відображають трудову поведінку працівників організації (рис. 2).

Рис. 2. Оцінювання ефективності кооперування на засадах поведінкового підходу.

Примітка: розроблено дисертантом.

Інформація, отримана в результаті застосування цього підходу, дає підґрунтя для формування і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з організаційними змінами, що націлені на удосконалення використовуваної системи мотивування суб’єктів кооперування, усунення конфліктів у формальних і неформальних групах, покращення умов для саморозвитку і самовираження працівників, посилення трудової дисципліни тощо.

Маркетинговий підхід в оцінюванні ефективності кооперування підприємств у процесі ІР базується на дослідженні таких параметрів, як попит на інноваційну продукції, місткість ринку, тривалість життєвого циклу інноваційної продукції тощо. Застосування цього підходу передбачає: 1. Оцінювання можливостей розроблення і впровадження інновації силами підприємства, а також шляхом формування кооперативних утворень на предмет: кількості джерел і методів отримання інформації про попит на інноваційну продукцію і місткість ринку; обґрунтованості прогнозування обсягу збуту інноваційної продукції за роками; витрат на розробку і впровадження інновацій та їхньої окупності за роками; збільшення тривалості життєвого циклу інноваційної продукції; рівня рентабельності вкладення коштів у ІР підприємств. 2. Порівняння двох альтернатив і формування висновку про ефективність кооперування в системі ІР підприємств.

Якщо в результаті порівняння можливостей розробки і впровадження інновації силами підприємства із можливостями, які виникають внаслідок формування кооперативних утворень, виявлено, що кооперування дозволяє більшою мірою задовольнити попит потенційних споживачів, розширити їхню чисельність, максимізувати тривалість життєвого циклу інноваційної продукції, територіально і функціонально диверсифікувати збут, то формується висновок про його ефективність. Якщо ж кооперування таких можливостей не забезпечує, то є підстави стверджувати про його неефективність. На основі інформації, отриманої внаслідок застосування маркетингового підходу, можна ухвалювати управлінські рішення стосовно обрання маркетингових стратегій, стратегій рекламування інноваційної продукції, доцільності розширення кооперативного формування, встановлення критеріїв підбору потенційних учасників кооперативного формування тощо.

Незалежно від того, який спосіб обрано для оцінювання ефективності кооперування підприємств у процесі ІР логічним його продовженням є аналізування чинників, які забезпечили визначений рівень ефективності. Ключовим аспектом побудови факторних моделей ідентифікування цих чинників та аналізування характеру їхнього впливу на досліджуваний об’єкт є застосування принципів каузальності і полікритеріальності.

Аналізування факторів, які впливають на ефективність кооперування підприємств у процесі ІР, необхідне для виявлення і використання резервів підвищення досягнутого рівня ефективності. Резерв – це невикористані можливості, засоби для здійснення чого-небудь. Пошук резервів підвищення ефективності кооперування підприємств у процесі ІР доцільно здійснювати у розрізі способів, за якими аналітики можуть оцінювати ефективність кооперування. З позиції кількісного підходу ключовими параметрами, які характеризують ефективність кооперування в процесі ІР підприємства, є прибуток і витрати суб’єктів кооперування. Враховуючи каузальні зв’язки між цими показниками, а також їх місце в структурі ціни готової продукції і в структурі валового доходу, слід визнати, що витрати є факторною ознакою, а прибуток – результативною, тобто необхідно здійснювати пошук резервів збільшення прибутку і зменшення витрат. Основними об’єктами, в яких необхідно шукати резерви збільшення прибутку, є: витрати на виробництво і збут продукції, якість продукції та її ціна. Нижче наведено методичний інструментарій обчислення резервів збільшення прибутку від виробництва і реалізації і - го продукту суб’єктами кооперування:

1. Розрахунок середньоринкової ціни і - го продукту:

(1)

де – максимальна ринкова ціна на і – й продукт, тис. рн..; – мінімальна ринкова ціна на і – й продукт, тис. рн..

2. Розрахунок можливого приросту ціни на і – й продукт:

(2)

де – фактична ціна і - го продукту, яку встановило підприємство, тис. грн.

Приріст ціни на і - й продукт можливий якщо

3. Ідентифікування резерву зростання прибутку суб’єктів кооперування за рахунок збільшення ціни на і - й продукт:

(3)

де – фактична собівартість і - го продукту, тис. грн.

4. Розрахунок очікуваної собівартості і - го продукту після повної ліквідації або часткового зниження непродуктивних витрат:

(4)

де – обсяг непродуктивних витрат, пов’язаних з виробництвом і - го продукту, тис. грн.

5. Ідентифікування резерву зростання прибутку за рахунок повної ліквідації або часткового зниження непродуктивних витрат, пов’язаних з виробництвом і - го продукту:

(5)

6. Розрахунок собівартості і - го продукту із врахуванням витрат на підвищення його якості:

(6)

де – витрати на покращання якості і - го продукту, тис. грн.

7. Ідентифікування резерву зростання прибутку підприємства за рахунок покращання якості і - го продукту:

(7)

8. Розрахунок сумарного резерву зростання прибутку підприємства від реалізації одиниці і - го продукту:

(8)

9. Обчислення сукупних резервів збільшення прибутку від реалізації і - го продукту суб’єктами кооперування:

(9)

де – очікуваний обсяг реалізації і - го продукту, шт.; t – ознака, за якою оцінюються резерви збільшення прибутку.

Щодо пошуку резервів підвищення ефективності кооперування в системах ІР машинобудівних підприємств з позиції поведінкового підходу, то його доцільно здійснювати на предмет ідентифікування рівня диференціювання (методів впливу керівників на підлеглих; застосовуваних форм влади і стилів керівництва), а також рівня дисциплінованості суб’єктів управління в реалізації ухвалених рішень щодо управління трудовою поведінкою суб’єктів, які є виконавцями робіт, передбачених інноваційними проектами. До етапів ідентифікування резервів підвищення ефективності кооперування з позиції поведінкового підходу належать:

1. Розрахунок рівня диференціації методів впливу на підлеглих, які застосовують суб’єкти кооперування:

(10)

де – кількість методів впливу на підлеглих, які фактично застосовують суб’єкти кооперування; – кількість методів впливу на підлеглих, які могли б застосовувати суб’єкти кооперування.

2. Розрахунок рівня диференціації форм влади, які застосовують суб’єкти кооперування:

(11)

де – кількість форм влади, які фактично застосовують суб’єкти кооперування; – кількість форм влади, які могли б застосовувати суб’єкти кооперування.

3. Розрахунок рівня диференціації стилів керівництва, які застосовують суб’єкти кооперування:

(12)

де – кількість стилів керівництва, які фактично застосовують суб’єкти кооперування; – кількість стилів керівництва, які могли б застосовувати суб’єкти кооперування.

4. Розрахунок рівня дисциплінованості суб’єктів управління при реалізації ухвалених рішень щодо управління трудовою поведінкою суб’єктів, які є виконавцями робіт, передбачених інноваційними проектами

(13)

де – кількість робіт, передбачених інноваційним проектом, які повністю або частково не виконі у визначені терміни; – кількість робіт, передбачених інноваційним проектом.

5. Обчислення резервів підвищення ефективності кооперування на основі виявлення можливостей покращання взаємовідносин і поведінки у трудовому колективі

(14)

де k1, k2, k3, k4 – коефіцієнти вагомості відповідних співвідношень. Сума цих коефіцієнтів вагомості дорівнює одиниці.

У відповідності до наведеного вище способу, резерви підвищення ефективності кооперування машинобудівних підприємств у процесі ІР є, якщо виконуються такі умови:

(15)

Якщо маркетинговий підхід в оцінюванні ефективності кооперування є пріоритетним у порівнянні з іншими підходами, то пошук резервів підвищення ефективності кооперування доцільно здійснювати у розрізі таких об’єктів, як джерела і методи отримання інформації про попит на інноваційну продукцію і місткість ринку, витрати на розробку і впровадження інновацій, тривалість життєвого циклу інноваційної продукції, рівень рентабельності вкладення коштів у ІР підприємств.

В умовах раціоналізації управління інноваційною діяльністю доцільно комбінувати різні способи оцінювання ефективності кооперування машинобудівних підприємств у процесі ІР, що дозволить суб’єктам кооперування максимально виявляти можливості отримання позитивних ефектів від науково-виробничої співпраці.

На усіх етапах процесу управління кооперуванням машинобудівних підприємств у процесі ІР виникає необхідність збору і обробки інформації про сучасний стан і перспективи зміни внутрішнього і зовнішнього середовищ учасників кооперування. Ці умови є сукупністю факторів, які перебувають у взаємозв’язках один з одним і у постійній зміні. Враховуючи це, побудова класифікації факторів, які впливають на досліджуваний об’єкт, має відбуватись так, щоб вона могла використовуватись суб’єктами управління як інструментарій технології підготовки управлінських рішень. У запропонованій класифікації фактори розподілено на кілька груп: за змістом (рівень правового забезпечення створення і розвитку кооперативних утворень; рівень розвитку ринкової інфраструктури; рівень прибутковості активів суб’єктів кооперування; диференційованості видів діяльності суб’єктів кооперування; рівень розвитку систем менеджменту суб’єктів кооперування; рівень інтегрованості використовуваних інформаційних систем управління в регіональні, національні і міжнародні інформаційні системи; рівень розвитку стратегічного планування ІР суб’єктів кооперування; рівень фінансової стійкості суб’єктів кооперування; рівень інноваційної активності підприємств; рівень інтелектуального потенціалу суб’єктів кооперування тощо), за джерелом виникнення (фактори внутрішнього середовища; фактори зовнішнього середовища), за характером (фактори позитивної дії; фактори негативної дії), за керованістю (керовані фактори; некеровані фактори), за відношенням до досліджуваного об’єкта (фактори прямої дії; фактори опосередкованої дії), за рівнем значущості (фактори з високим рівнем значущості; фактори з середнім рівнем значущості; фактори з низьким рівнем значущості). У запропонованій класифікації факторів, що впливають на ефективність кооперування в системі ІР підприємств, виділено тільки ті класифікаційні ознаки і види факторів, які є суттєвими для формування висновку щодо стану і перспектив удосконалення кооперування як способу забезпечення ІР підприємств.

Дослідження цих факторів показало, що вони, за винятком рівня правового забезпечення створення і розвитку кооперативних утворень, а також рівня розвитку ринкової інфраструктури, фактори, які впливають на ефективність кооперування підприємств у процесі ІР, є внутрішніми. Враховуючи це, більшість факторів керовані. Тобто під впливом раціонально побудованих управлінських рішень вони можуть перетворюватись з негативних на позитивні. За даними респондентів серед загальної сукупності факторів лише рівень інтелектуального потенціалу суб’єктів кооперування оцінений як фактор позитивної дії на ефективність кооперування підприємств у процесі ІР. Усі інші фактори на сьогодні негативно впливають на досліджуваний об’єкт. Проведені дослідження показали, що більшість факторів (рівень прибутковості активів суб’єктів кооперування; диференційованості видів діяльності суб’єктів кооперування; рівень розвитку систем менеджменту суб’єктів кооперування; рівень фінансової стійкості суб’єктів кооперування; рівень інноваційної активності підприємств; рівень інтелектуального потенціалу суб’єктів кооперування) мають високий рівень значущості. З числа інших факторів не виявлено жодного, рівень значущості якого був би близький до нуля. Щодо зв’язків між факторами, то більшість чинників пов’язані між собою. Це вказує на те, що при формуванні управлінських рішень необхідно аналізувати, як вплив на конкретний фактор відіб’ється на інших факторах, а також на рівні ефективності кооперування підприємств у процесі ІР.

У третьому розділі «Удосконалення управління кооперуванням машинобудівних підприємств у процесі інноваційного розвитку» запропоновано метод оцінювання рівня ІР підприємства, уточнено етапи стратегічного планування ІР підприємства в умовах формування кооперативних відносин, а також технологію вироблення управлінських рішень щодо забезпечення позитивного впливу кооперування на рівень ІР підприємства.

Управління кооперуванням підприємств у процесі ІР є конкретною функцією менеджменту, яка реалізовується через загальні функції управління, зокрема планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання. Враховуючи це реалізацію цієї конкретної функції можливо здійснювати виключно у розрізі загальних функцій, і пов’язаних з ними відповідних методів управління. За результатами проведених досліджень запропоновано комплекс рекомендацій з удосконалення управління кооперуванням підприємств у процесі ІР в розрізі таких загальних функцій як планування і контролювання. Окремо увагу приділено і технології вироблення, і реалізації управлінських рішень щодо забезпечення позитивного впливу кооперування на рівень ІР.

Враховуючи те, що об’єкт досліджуваної конкретної функції спрямований на підвищення рівня ІР підприємства, а також те, що зміна рівня ІР підприємства є критерієм раціональності реалізації управління кооперуванням, то важливим завданням керівників кооперативних формувань є адекватно оцінювати рівень їхнього ІР. На підставі критичного аналізу існуючих підходів до виконання цього завдання запропоновано метод оцінювання рівня ІР суб’єктів кооперування, які усувають недоліки інших методичних рекомендацій і базуються на обчисленні коефіцієнтів:

1. Коефіцієнт вартості використовуваного інноваційного устаткування:

(16)

де Vi – вартість використовуваного інноваційного устаткування, тис. грн.; Vz – загальна вартість використовуваного устаткування, тис. грн.

2. Коефіцієнт вартості продукції, на яку підприємство отримало охоронні документи:

(17)

де Pi – вартість продукції, на яку підприємство отримало охоронні документи, тис. грн.; Pn – загальна вартість інноваційної продукції підприємства, тис. грн.

3. Коефіцієнт спротиву працівників змінам в організації:

(18)

де Kn – кількість працівників, зацікавлених у реалізації інновацій в організації, осіб; Kz – загальна кількість працівників в організації, осіб.

4. Коефіцієнт реалізації інноваційних ідей:

(19)

де Ir – кількість реалізованих інноваційних ідей, шт.; Iv – загальний обсяг запропонованих інноваційних ідей працівниками підприємства, шт.

5. Коефіцієнт інноваційності продукції підприємства:

(20)

де Pn – вартість інноваційної продукції підприємства, тис. грн.; Pz – загальна вартість продукції, яку виробляє підприємство, тис. грн.

6. Коефіцієнт інноваційності сировини і матеріалів:

(21)

де Si – вартість інноваційних сировини і матеріалів, які використовує підприємство, тис. грн.; Sz – загальна вартість сировини і матеріалів, які використовує підприємство, тис. грн.

7. Коефіцієнт затратомісткості ІР:

(22)

де Wi – обсяг витрат на ІР підприємства, тис. грн.;

Wz – загальний обсяг витрат підприємства, тис. грн.

8. Коефіцієнт інтелектуаломісткості продукції підприємства:

(23)

де Wv – обсяг витрат на виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (тис. грн.), його можна обчислити за формулою:

(24)

де Wn – витрати на науково-дослідні роботи; Wp – витрати на проектні роботи; Wk – витрати на конструкторські роботи; Wt – витрати на технологічні роботи; Wd – витрати на створення дослідних зразків або партій виробів; Wy – витрати на удосконалення і модифікацію інноваційної продукції.

Враховуючи це, обсяг витрат на ІР підприємства становить:

(25)

де Wr – витрати на комерціалізацію інноваційної продукції, тис. грн.

Увівши відповідні коефіцієнти вагомості на основі вищенаведених індикаторів, запропоновано обчислювати узагальнюючий коефіцієнт ІР машинобудівного підприємства:

(26)

де k1, k2, k3, k4, k5, k6, k7 – вагомість коефіцієнтів, які характеризують ІР підприємства. Їхня сума дорівнює одиниці.

Чим ближче значення узагальнюючого коефіцієнта до одиниці, тим вищий рівень ІР підприємства. Якщо обчислене значення узагальнюючого коефіцієнта значно менше за одиницю, то це вказує на суттєві резерви його покращання у майбутньому. До них належать: заміна фізично і морально зношеного виробничого обладнання новим; переоцінювання балансової вартості активів суб’єктів кооперування із врахуванням їхньої диференціації на фізично зношені і морально зношені; розширення номенклатури та асортименту продукції підприємства за рахунок впровадження креативних ідей функціонального, вартісного і якісного характеру; відмова підприємства від виробництва продуктів, аналоги яких мають місце на ринку; залучення працівників до креативних пошуків і формування управлінських рішень; активізування креативної діяльності у напрямку дослідження можливостей раціонального впровадження нових ідей, які, з певних причин, були раніше відхилені; впровадження системи обробки креативних ідей різнопрофільними фахівцями, які мають неоднаковий рівень підготовки і різне бачення щодо функціональності та якості продуктів і технологій тощо.

Система ІР є однією з локальних систем управління підприємством. Формування і використання цієї системи в межах окремої організації і в умовах створення кооперативних формувань мають певні відмінності. Їх ознаки виявляються на усіх рівнях стратегічного планування. Із врахуванням вищезазначеного у виконаному дослідженні розглянуто особливості формування і реалізації стратегії ІР в умовах формування кооперативних відносин. Сутність стратегії ІР суб’єктів кооперування полягає у застосуванні інновацій у якості способу реалізації змін задля досягнення конкретних значень показників економічного розвитку. На відміну від інших функціональних стратегій, стратегія ІР не є сталим, відомим наперед варіантом реалізації конкретних цілей, який обирається шляхом порівняння з іншими перевіреними раніше альтернативами. Ця стратегія не обирається, а створюється вперше, тому що в іншому випадку вона не буде інноваційною. Тільки в тому випадку, коли суб’єкти кооперування формують кілька стратегій ІР, можливий вибір однієї стратегії з ряду альтернативних.