Необхідно зазначити, що розгляд скарг платників податків органами державної податкової служби здійснюється відповідно до Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від 11.12.96 № 29, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.96 № 000/1748, яке розроблене на підставі норм, передбачених Законами України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про державну податкову службу в Україні», Про звернення громадян», Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законодавчими актами України.
Крім того, у статті 13 Закону України від 04.12.90 ІІ «Про державну податкову службу в Україні» визначено обов'язки і відповідальність посадових осіб органів державної податкової служби, а також зазначено, що збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.
Разом з тим, поділяємо Вашу позицію, що існуючі проблемні питання, що стосуються виплати відшкодування за шкоду, завдану діяннями органів влади, незалежно від їх вини, що є предметом дослідження у Зеленій книзі, є актуальними і мають бути врегульовані законодавчим шляхом. Слід зазначити, що при розробці нормативного визначення поняття «шкода», що завдана діяннями органів влади, незалежно від їх вини, необхідно велику увагу приділити вказаному поняттю і обов’язково врахувати інші визначені законодавством поняття «шкоди», що може бути завдана діяннями органів влади (у зв’язку з чим, наприклад, платники податків звертаються зі скаргами до органів державної податкової служби), передбачивши можливість їх уточнення або ж внесення відповідних змін, оскільки в іншому випадку вищезгадані положення законодавства фактично можна буде вважати такими, що на сьогодні врегульовують проблемні питання, що можуть виникати у цьому зв’язку і таким чином буде теоретична можливість в певній мірі спростовувати існування на практиці низки проблемних питань, що стосуються виплати відшкодування за шкоду, завдану діяннями органів влади, незалежно від їх вини, про які йдеться у Зеленій книзі.
З повагою,
головний державний податковий інспектор
Ліля Мартинюк
Проект
Закон УкраЇни
Про відшкодування шкоди, завданої фізичним або
юридичним особам незаконними рішеннями, діями
чи бездіяльністю органів державної влади, органів
влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при
здійсненні ними своїх повноважень
_____________________________________
Цей Закон спрямований на забезпечення реалізації права фізичних або юридичних осіб на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень і визначає механізм реалізації цього права.
Стаття 1. Матеріальна та/або моральна шкода (далі — шкода), завдана фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Стаття 2. Дія цього Закону поширюється на відносини органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, а також фізичних та юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, які пов’язані з відшкодуванням завданої цими органами та посадовими і службовими особами шкоди, у тому числі внаслідок прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що визнаний незаконним і скасований.
Стаття 3. Шкода, завдана фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими та службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету.
Шкода, завдана фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади Автономної Республіки Крим, їх посадовими та службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим.
Шкода, завдана фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
Стаття 4. Відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється за рішенням суду, яке набрало законної сили, у визначеному судом розмірі.
Стаття 5. У разі коли шкоду, завдану фізичним або юридичним особам, відшкодовано відповідно до цього Закону як таку, що завдана з вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, посадові і службові особи цих органів, вина яких встановлена у судовому порядку, несуть відповідальність у порядку регресу відповідно до законодавства.
Стаття 6. Рішення суду про відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, виконується в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження”.
Стаття 7. Безспірне списання коштів з рахунку Державного бюджету України та рахунків відповідних місцевих бюджетів здійснюється виключно органами Державного казначейства України за черговістю надходження рішень.
Стаття 8. Порядок відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду встановлюється законом.
Стаття 9. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року.
2. Внести до Бюджетного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 37 — 38, ст. 189; 2004 р., № 4, ст. 67, № 15, ст. 218, № 23, ст. 323) такі зміни:
1) статтю 87 доповнити пунктом 201 такого змісту:
“201) відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень”;
2) статтю 91 доповнити пунктом 141 такого змісту:
“141) відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень”.
РЕКОМЕНДАЦІЯ № R (
КОМІТЕТУ МІНІСТРІВ ДЕРЖАВАМ-ЧЛЕНАМ СТОСОВНО ПУБЛІЧНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СПРИЧИНЕНУ ШКОДУ
(Прийнята Комітетом міністрів 11 вересня 1984 року на 375-й нараді заступників міністрів)
Комітет Міністрів, керуючись положеннями статті 15.b Статуту Ради Європи,
враховуючи те, що мета Ради Європи полягає в досягненні більшого єднання між її членами;
виходячи з того, що дедалі зростає ряд сфер, в які органи державної влади здійснюють своє втручання, та з огляду на те, що іноді в своїй діяльності вони зачіпають права, свободи та інтереси осіб і спроможні таким чином завдати їм шкоди;
вважаючи, що, оскільки органи державної влади служать суспільству, останнє повинне гарантувати відшкодування такої шкоди у випадку неправомірного її завдання відповідним особам;
нагадуючи про загальні принципи, викладені в Резолюції (77) 31, які забезпечують захист особи стосовно актів адміністративних органів влади, та про принципи стосовно здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами влади, викладені в Рекомендації № R (80) 2;
вважаючи за доцільне забезпечити захист осіб у сфері публічно-правової відповідальності за заподіяну шкоду,
рекомендує урядам держав-членів:
a. у своєму праві й практиці керуватися принципами, викладеними в додатку до цієї Рекомендації;
b. розглянути доцільність створення у своєму внутрішньому порядку, якщо це необхідно, відповідного механізму, який би не допускав невиконання органами державної влади своїх обов’язків з відшкодування такої шкоди під приводом нестачі коштів.
Додаток
Сфера застосування і дефініції
1. Ця Рекомендація застосовується у сфері публічно-правової відповідальності, тобто вимагає від органів державної влади відшкодовувати шкоду, яку вони завдали своїми актами, і вимагає здійснювати це або шляхом надання компенсації, або в будь-який інший відповідний спосіб (надалі – «відшкодування»).
2. Термін «орган державної влади» означає:
a. будь-який публічно-правовий суб’єкт будь-якого виду чи рівня (включаючи державу, регіон, провінцію, муніципалітет, незалежний публічно-правовий суб’єкт); та
b. будь-яку приватну особу при здійсненні нею прерогатив офіційної влади.
3. Термін «акт» означає будь-який захід або невжиття заходу/заходів, що, з огляду на свій характер, безпосередньо зачіпає права, свободи чи інтереси осіб.
4. До актів, яких стосується ця Рекомендація, належать:
a. нормативні акти, прийняті при здійсненні регуляторних повноважень;
b. адміністративні акти, які не є регуляторними;
b. фізичні акти.
5. До актів, що охоплюються пунктом 4, належать також акти, вчинені при здійсненні правосуддя, які не є актами здійснення судової функції.
6. Термін «потерпіла особа» означає особу, яка зазнала шкоди, або будь-яку іншу особу, яка має право вимагати відшкодування.
Принципи
I
Мають забезпечуватися гарантії відшкодування за шкоду, спричинену особі актом, який становить недотримання органом державної влади у своїх діях певних норм, дотримання яких були всі підстави, з огляду на закон, очікувати від нього в його діях стосовно цієї особи. Презумпція наявності такого акту виникає у випадку порушення усталеної правової норми.
II
1. Навіть якщо умови, викладені в принципі І, не задоволено, гарантії відшкодування мають забезпечуватися у випадку, коли явно несправедливим було б покладати тягар, пов’язаний зі шкодою, лише на потерпілу особу в той час, коли мають місце такі обставини: даний акт відповідає загальним інтересам, шкоди зазнала лише одна особа чи обмежена кількість осіб, акт мав винятковий характер чи шкода являла собою винятковий результат даного акту.
2. Цей принцип дозволяється застосовувати лише до певних категорій актів.
III
Якщо потерпіла особа, через свою власну поведінку або внаслідок невикористання засобів правового захисту, також винна у тому, що зазнала шкоди, розмір відшкодування такої шкоди може бути зменшено відповідною мірою або у відшкодуванні їй може бути відмовлено.
Те ж саме правило має застосовуватися у випадку, коли завданню шкоди сприяла особа, за яку потерпіла особа несе відповідальність за національним законодавством.
IV
Здійснення права на вчинення позову проти органу державної влади не повинно зв’язуватися умовою попереднього звернення до відповідного представника цього органу.
Якщо закон передбачає, що перед порушенням судового провадження має використовуватися адміністративна процедура примирення, така умова не повинна перешкоджати доступу до судового розгляду.
V
Відшкодування згідно з принципом І має надаватися в повному обсязі; при цьому мається на увазі, що пункти відшкодування, характер та форми відшкодування визначаються в національному праві.
Відшкодування згідно з принципом ІІ може надаватися лише частково, на підставі принципів справедливості.
VI
Рішення з надання відшкодування мають виконуватися з максимальною оперативністю. Це повинно забезпечуватися відповідними бюджетними чи іншими заходами.
Якщо національний закон передбачає спеціальну процедуру з виконання таких рішень, вона має бути достатньо доступною і забезпечувати оперативність такого виконання.
VII
Норми стосовно строків, у межах яких мають подаватися позови з відшкодування публічно-правової шкоди, та момент, з якого починається сплив такого строку, не повинні перешкоджати ефективному здійсненню права на позов.
VIII
Громадянство потерпілої особи не повинно служити підставою для будь-якої дискримінації при вирішенні питань публічно-правової відповідальності.
Остаточні положення
Ця Рекомендація не може тлумачитися як така, що:
a. обмежує можливості держави-члена застосовувати викладені вище принципи до актів, які не належать до категорій, зазначених у цій Рекомендації, або запроваджувати норми, які забезпечують більш широкі гарантії для потерпілої особи;
b. перешкоджає функціонуванню тієї чи іншої спеціальної системи відповідальності, встановленої міжнародними договорами;
c. перешкоджає функціонуванню спеціальних національних систем відповідальності у сфері поштових і телекомунікаційних послуг, у сфері транспорту, а також таких спеціальних систем, які діють у збройних силах; умовою при цьому є забезпечення для потерпілих осіб адекватного відшкодування з урахуванням всіх наявних обставин;
d. перешкоджає функціонуванню спеціальних національних систем відповідальності, які передбачають однакові умови стосовно органів державної влади і стосовно приватних осіб.
РОЗ’ЯСНЮВАЛЬНИЙ КОМЕНТАР
Вступ
1. Рекомендація № R (стосовно публічно-правової відповідальності за шкоду є логічним результатом роботи, яку Рада Європи здійснює у сфері адміністративного права, спрямовуючи її на забезпечення захисту осіб в їхніх взаєминах з органами державної влади. Коло питань, які вирішують органи державної влади в державах-членах Ради Європи, дедалі розширюється; оскільки їхнє функціонування справляє постійний і вирішальний вплив на діяльність громадян, їхні права та інтереси, неминуче виникає чимало конфліктів, особи зазнають шкоди, і проблема полягає у тому, щоб визначити, до якої міри на особу, яка зазнає шкоди, може покладатися тягар, пов’язаний з такою шкодою.
2. Рада Європи розпочала свою роботу в цій сфері на 9-й конференції з європейського права (Мадрид, 2-4 жовтня 1979 року), на якій розглядалася ситуація в державах-членах, пов’язана з вирішенням питань відповідальності держави, регіональних та місцевих органів влади за шкоду, спричинену їхніми повноважними представниками та адміністративними заходами. На конференції було визначено розбіжності, які існують як стосовно підстави для виникнення публічно-правової відповідальності, так і стосовно норм, які мають регулювати право на відшкодування та визначати його зміст.
3. Було виявлено підґрунтя для здійснення відповідної гармонізації на європейському рівні, і в 1980 році Європейський комітет з правового співробітництва (Комітет CDCJ) доручив з цією метою Комітетові експертів з адміністративного права (Комітет CDCJ) підготувати відповідні документи з освітленням певних аспектів публічно-правової відповідальності.
4. Було зроблено висновок про те, що окрім необхідності встановлення загальної норми, яка покладає на органи державної влади обов’язок відповідати за свої дії, у цій сфері потребуються спеціальні принципи, які б могли застосовуватися до конкретних видів діяльності цих органів. Доцільність таких принципів не залежить від того, чи притягаються органи державної влади до відповідальності в одних і тих самих судах, чи, згідно із законодавством або судовою практикою, для них передбачено окрему систему відповідальності за шкоду.
5. Шкода, завдана особам, може бути результатом «незаконного» або «законного» заходу/діяльності державних службовців чи адміністративних органів. Отже, цей документ містить принципи, які передбачають відшкодування в обох випадках. Однак, оскільки правила стосовно відшкодування шкоди, заподіяної законними актами, можуть потребувати значних змін у законах і практиці деяких держав, цей документ передбачає можливість застосування принципу ІІ в національних системах в певних межах з можливістю поступового розширення таких меж.
6. Існування системи публічно-правової відповідальності становить для осіб суттєво важливу гарантію, але так само важливо забезпечити функціонування такої системи на практиці, яке б дозволяло особам, що зазнали шкоди, в невідкладному порядку одержати справедливе відшкодування. Отже, ця Рекомендація не лише містить принципи стосовно права на відшкодування, але також указує шляхи забезпечення ефективності такого відшкодування та закликає до розгляду доцільності створення, якщо необхідно, відповідного механізму, який би не допускав невиконання обов’язків у цій сфері під приводом нестачі коштів.
Сфера застосування і дефініції
Пункт 1
7. У цьому пункті зазначено сферу застосування Рекомендації – тобто, зазначено, що вона стосується публічно-правової відповідальності; останнє визначено як обов’язок органів державної влади компенсувати шкоду, спричинену їхніми актами. У деяких правових системах таку відповідальність органів державної влади традиційно називають «відповідальністю держави». Проте, таке словосполучення вирішили не вживати [в Рекомендації], оскільки слово «держава» не завжди позначає одні і ті самі політичні та інституційні реалії. У деяких системах, наприклад, поняття держави охоплює всі установи, які керують суспільним життям країни чи регулюють його, тоді як в інших воно означає лише центральну урядову владу. Отже, віддано перевагу словосполученню «публічно-правова відповідальність», адже воно може підходити для визначення типу відповідальності, про яке йдеться в цьому документі, у всіх правових системах.
Пункт 2
8. Характерною рисою публічно-правової відповідальності є те, що вона виникає лише у зв’язку з актами органів державної влади.
Поняття «орган державної влади» визначено за допомогою функціонального критерію – тобто, це орган, який здійснює повноваження чи прерогативи понад правами чи повноваженнями звичайних осіб. Конкретні випадки задоволення такого критерію визначає держава у сфері свого національного права. У деяких правових системах прерогативи офіційної влади здійснюються як у діяльності, яка традиційно вважається функцією публічно-правових суб’єктів – наприклад, підтримання громадського порядку, – так і в діяльності, яку можуть здійснювати приватні особи – наприклад, освіта чи транспорт. Але в інших системах вважається, що такі прерогативи офіційної влади не можуть здійснюватися у вищезгаданих видах діяльності – адже до відповідних актів застосовувалися би норми відповідальності, встановлені загальним законодавством.
9. У деяких державах діяльність у сфері «державної служби» (service public) також контролюється певною системою відповідальності.
Виконання завдань чи здійснення діяльності, яка має особливе значення чи особливий інтерес для суспільства, іноді вважається державною службою. Однак поняття державної служби існує не у всіх правових системах і не завжди має один і той самий зміст.
Тому Рекомендація не закликає застосовувати до такої діяльності саме цю систему публічно-правової відповідальності; проте, ніщо не повинно перешкоджати її застосуванню у тих державах, в яких діє поняття державної служби і які вважають, що пов’язана з нею діяльність має контролюватися системою відповідальності, відмінною від тієї, яка передбачена загальним законодавством.
10. Органи державної служби, у значені цієї Рекомендації, можуть являти собою як публічно-правові особи чи суб’єкти, так і приватноправові особи чи суб’єкти, за умови, що вони відповідають згаданому вище критерію. Отже, перелік, наведений у підпункті a пункту 2 служить лише прикладом. Це означає, що публічно-правова або приватноправова ознака суб’єкту чи особи не є вирішальною підставою для виникнення публічно-правової відповідальності. Адже значущим виступає саме характер повноважень, які він/вона здійснює.
Пункт 3
11. У визначенні терміну «акт», сформульованому на підставі визначень, які даються цьому термінові в Резолюції (про захист особи стосовно актів адміністративних органів влади та Рекомендації № R (80) 2 стосовно здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, зазначено, що це «акт», який здійснив орган державної влади і під яким мається на увазі «захід або невжиття заходу/заходів, що, з огляду на свій характер, безпосередньо зачіпає права, свободи чи інтереси осіб». Це формулювання відрізняється від визначень, які містяться в згаданих вище документах, доповненням, яке прямо зазначає, що «акт» може означати захід або невжиття заходу/заходів [бездіяльність як не реагування].
Пункт 4
12. Це положення визначає сферу застосування Рекомендації. У ньому конкретно зазначені деякі акти органів державної влади, але держави можуть поширювати застосування системи публічно-правової відповідальності на інші категорії актів.
З пункту 4 випливає, що законодавчі акти, ухвалені парламентом, і, у деяких країнах, подібними органами суб’єктів, з яких складається держава і які мають законодавчу владу (регіони, штати у федеральній державі), у сферу застосування Рекомендації не підпадають.
У багатьох державах виконавчі органи влади (уряд, міністри, інші адміністративні органи влади) можуть приймати нормативні акти загального застосування. Такі акти ухвалюються або на підставі повноваження, делегованого органом, наділеним законодавчою владою, або повноваження, наданого положеннями Конституції.
Згідно з пунктом 4, Рекомендація стосується лише актів тих виконавчих органів влади, які здійснюють зазначені в ній «регуляторні повноваження». Визначення актів, які належать до категорії, прийнятих при здійснені «регуляторних повноважень», кожна держава дає, виходячи зі свого власного законодавства.
Пункт 5
13. Пункт 5 проводить основну межу між актами, вчиненими при здійсненні судової функції, і саме тими адміністративними актами, які вчинюються при здійсненні правосуддя. Перші не підпадають у сфери застосування цієї Рекомендації. Другу категорію актів – незалежно від того, чи здійснює їх сам суддя, чи підпорядкований йому персонал – можна віднести до одного з виду актів, про які йдеться в пункті 4. На ці акти Рекомендація поширюється.
Пункт 6
14. Гарантії, передбачені системою публічно-правової відповідальності, можуть захищати не лише особу, яка зазнала шкоди, але також інших осіб, таких як його спадкоємці. Для цілей цієї Рекомендації, всі ті, хто має вимагати відшкодування, іменуються «потерпілі особи».
Принципи
Принцип I
15. Це положення визначає фактори, за присутності яких виникає публічно-правова відповідальність. Підстава для відповідальності визначається в Рекомендації у світлі прецедентів, вже опрацьованих у сфері цивільно-правової відповідальності завдяки роботі Європейського комітету Ради Європи з правового співробітництва (Комітет CDCJ), прецедентів, які відповідають сучасним тенденціям – особливо, йдеться про нещодавні рішення, які ухвалили суди в ряді держав-членів. Принцип не спирається на використання критеріїв законності і наявності чиєїсь вини. Публічно-правова відповідальність має виникати в будь-якому випадку, коли орган державної влади завдав особі шкоди, не дотримавши норм поведінки, якої, з огляду на закон, були всі підстави очікувати від нього стосовно цієї особи. Це уможливлює, зокрема, захист потерпілих осіб, які зазнали шкоди внаслідок дій носіїв державної влади, особи яких невідомі, або внаслідок колективних дій відомства.
16. Норми поведінки, дотримання яких є всі підстави, з огляду на закон, очікувати від органів державної влади, обумовлюються покладеними на ці органи завданнями та засобами, які вони можуть використовувати для їх вирішення. Державна адміністрація зокрема та органи державної влади взагалі є апаратом, якому держава, через своїх представників, доручає виконання певних функцій, для чого їм надаються відповідні засоби. Отже, органи державної влади повинні мати змогу виконувати цілий ряд завдань та функцій для суспільства; при цьому визначення, зміст та характер такої діяльності мають встановлюватися правовими нормами. Якщо орган державної влади не виконує обов’язку, обумовленого цими правовими нормами, внаслідок чого громадяни зазнають шкоди, для них має бути передбачена можливість отримати відшкодування від такого органу державної влади, незалежно від наявності особистої відповідальності представників чи посадових осіб, які спричинили таку шкоду.
17. Словосполучення «з огляду на закон» означає, що правова система має розглядатися в цілому. Тобто, маються на увазі всі чинні правові норми.
Поняття «правова норма» може мати різний зміст: у деяких системах норми звичайного права, які задовольняють певні умови чи мають певні риси, мають таку саме обов’язкову силу, що і писані закони. Отже, які норми можуть вважатися правовими – це питання вирішується в самій національній системі.
18. Визначення терміну «акт», яке міститься в пункті 3, взяте в поєднанні зі словосполученням «всі підстави[, з огляду на закон, очікувати...] стосовно цієї [потерпілої] особи», вжитим у принципі І, дає зрозуміти, що публічно-правова відповідальність не виникає в кожному випадку порушення правового принципу або правової норми, оскільки цей принцип, або норма, має бути таким, що зачіпає права, свободи чи інтереси потерпілої особи. Лише таке порушення може породжувати підстави для законного очікування у значенні принципу І. Порушення норми, яка стосується внутрішньої організації адміністративного органу влади і яка прямо чи опосередковано не створює індивідуального права чи інтересу, не породжує відповідальності за принципом І.
19. Презумпція, яка виникає відповідно до цього принципу, стосується, з огляду на необхідність забезпечення правової певності, лише сталих правових норм. Йдеться про норми, які вже були відомі на момент вчинення відповідного акту. До них належать норми, сформульовані судами шляхом загального тлумачення правових положень після здійснення акту, який спричинив шкоду.
20. Згадану презумпцію може бути спростовано, і відповідальність з відповідного органу державної влади може бути знято, якщо він зможе довести, що порушення такої норми не становить собою недотримання стандарту поведінки, який він повинен був дотримати. Ця презумпція допомагає захистити потерпілу особу - вона не зобов’язана розслідувати поведінку представника (або адміністративної структури), відповідального за акт, який завдав шкоди, але має лише довести, що поведінка органу державної влади не була такою, яку передбачає правова норма.
21. Одним з прикладів застосування цього принципу є те, що в багатьох країнах існує презумпція наявності відповідальності у випадку технічного недоліку у функціонуванні обладнання, яке використовують органи державної влади. Як приклад можна навести справу, яка стосується технічної несправності світлофорів. Позивач [у такій справі] повинен мати змогу домогтися відшкодування навіть за відсутності можливості встановити наявність будь-якої вини з боку тієї чи іншої конкретної посадової особи.
22. З формулювання цього положення випливає, що публічно-правова відповідальність виникає лише тоді, коли завдано шкоди, що, з іншого боку, означає, що порушення правової норми само по собі не є достатньою умовою для виникнення такого виду відповідальності. Це не повинно перешкоджати можливості виникнення відповідальності іншого роду – наприклад, кримінальної або дисциплінарної. Умова, згідно з якою шкода має бути «спричинена» актом, потребує наявності причинного зв’язку між відповідним актом органів державної влади та завданою шкодою. Взагалі питання причинної обумовленості цей документ не регулює, але певні пов’язані з нею питання порушені в принципі ІІІ (частка вини потерпілої особи в спричиненій шкоді).
23. Особлива проблема може виникнути у випадку, коли шкода спричинена посадовою особою, яка нібито діє в інтересах державної служби, але фактично діє у своїх власних інтересах; отже, необхідно встановити критерії для визначення того, що в деяких системах називають провиною окремої особи (faute personnelle détachable) і що адміністративною помилкою (faute de service). Коли видимість нормальної діяльності органу державної влади є такою, що вводить в оману розсудливу і уважну людину, тоді, якщо згодом така видимість не виявляється помилковою, має виникати публічно-правова відповідальність. Такий наслідок обумовлюється тим фактом, що видимість складається з факторів, об’єктивно пов’язаних з функціонуванням державної адміністрації чи державної служби. Отже, відповідальність може виникати, якщо у певному випадку дієздатність посадової особи та обставини його заходу/рішення є такими, що вводять в оману особу, яка зазнає шкоди.
Принцип II
24. Порушення прав і законних інтересів особи та завдання їй шкоди можуть мати місце не лише тоді, коли поведінка органу державної влади не є такою, якої від нього вимагає закон, але навіть у деяких випадках, коли він діє належним чином і його не можна обвинуватити у невиконанні обов’язку. Така шкода є наслідком ризику, властивого для будь-якої соціальної діяльності, і, отже, необхідно встановити критерії для визначення тих випадків, в яких тягар, пов’язаний зі шкодою, має нести особа, яка її зазнає, і, з іншого боку, тих, в яких він має покладатися на суспільство.
25. Загально визнаний принцип соціальної солідарності вимагає від особи сприймати цілий ряд незручностей і збитки/шкоду як нормальний наслідок суспільного життя, якщо вони не є надзвичайно суттєвими чи серйозними і зачіпають інтереси всього населення в цілому. З іншого боку, видається несправедливим вимагати від особи, яка зазнає шкоди, нести відповідний тягар за відсутності згаданих вище умов – коли такий тягар є надмірним для окремої особи з погляду на принцип рівності в розподілі тягаря, пов’язаного наслідками виконання публічно-правових обов’язків.
26. Тому, навіть якщо зазначені в принципі І умови не задоволено – іншими словами, навіть якщо поведінка органу державної влади була саме такою, якої були всі підстави, з огляду на закон, очікувати від нього, – Рекомендація закликає держави передбачити у своєму внутрішньому праві норми, які забезпечують для особи, яка зазнає шкоди, відшкодування у кожному випадку, коли покладання лише на таку особу відповідного тягаря видається явно несправедливим. Щоб допомогти у визначенні несправедливого характеру такого тягаря, цей принцип указує на три кумулятивні умови.
27. З метою сприяння практичному виконанню Рекомендації, особливо в державах, в яких немає об’єктивно визначеної загальної системи відповідальності, до пункту 2 включено положення, яке дозволяє державам обмежувати застосування принципу ІІ певними категоріями актів. Це також дає цим державам змогу застосовувати принцип ІІ, за їхнім бажанням, поетапно до все більш широкої категорії актів.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 |
