Реферативні та наукові роботи (стр. 3 )

2. Слова автора після цитати: «Інформаційна компетентність майбутнього економіста незалежно від змісту виконуваної ним професійної діяльності повинна визначати здатність та знання фахівця стосовно роботи з інформацією та комп’ютерними технологіями», – такої точки зору дотримується А. П. Борисов.

3. Слова автора розміщено всередині цитати: «Інформатика, – на думку К. К. Коліна, – це наука про закономірності і форми перебігу інформаційних процесів в природі й суспільстві; комплексний науковий напрям, що має міждисциплінарний характер».

4. Якщо цитата вводиться в середину авторського тексту не повністю, тоді вона подається в лапках, але з маленької літери. Те саме стосується випадку, коли цитата органічно входить до складу речення (включена до складу речення за допомогою підрядних сполучників типу що, бо, якщо, тому що та ін.), незалежно від того, як вона починалася в джерелі. Наприклад: Н. Вірт наголошував, що «в Паскалі зведені до мінімуму можливі синтаксичні неоднозначності, а сам синтаксис інтуїтивно зрозумілий навіть під час першого знайомства з мовою».

4. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог ДСТУ 3582 – 97. «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила» та ДСТУ 7.1: 2006. «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». Джерела розміщують одним із таких способів:

ü у порядку появи посилань у тексті;

ü в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (спочатку видання українською та російською мовами, потім – іноземною за латинським алфавітом).

Кожний бібліографічний запис нумерують і починають з нового рядка.

Основним джерелом інформації про книгу є титульна сторінка. Всі дані, вміщені на ній, подаються без змін. Якщо необхідні для ідентифікації друкованого джерела елементи містяться на звороті титульної сторінки, на останній сторінці, то в бібліографічному описі вони подаються в квадратних дужках []. Найчастіше в таких випадках ідеться про відповідального редактора, перекладача, укладача, редакційну колегію, кількість томів, номер видання.

Розглянемо докладніше послідовність розміщення й правила оформлення елементів бібліографічного опису джерела.

Ø Бібліографічний опис починають із зазначення прізвища, ініціалів (ініціалу) автора книги. Потім після основного заголовка ставиться одна скісна риска й за нею подаються вихідні дані про автора так, як вони зазначені на титульній сторінці: повне ім’я (повне ім’я, по батькові), прізвище; ініціали (ініціал), прізвище; прізвище, повне ім’я (повне ім’я, по батькові); прізвище, ініціал (ініціали).

Наприклад: Карачун ічний словник наукових і технічних термінів / . – К.: Криниця, 1999.– 524 с.

Вовк і методи дослідження операцій в економіко-виробничих системах: монографія / Володимир Михайлович Вовк. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 584 с.

Відмінності в оформленні стосуються друкованих джерел, які мають двох і більше авторів. Якщо авторів два, то на початку бібліографічного опису зазначають тільки першого. Обох подають через кому після скісної риски так, як вони представлені на титульній сторінці. Аналогічно якщо авторів три.

Наприклад: Ткаченко ічна інформатика [Текст]: навч. посіб. / В. А. Ткаченко, Т. Ю. Під’ячний, . – Х.: НТУ «ХПІ», 2011.– 312 с.

Якщо авторів чотири, то бібліографічний опис починається з назви друкованого джерела, а його автори перераховуються після скісної риски в порядку й способі написання на титульній сторінці.

Наприклад: Масова комунікація: підручник / , Губернський Л. В., Іванов В. Ф., – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

Якщо авторів п’ять і більше, то бібліографічний опис починається з назви друкованого джерела, а після скісної риски перераховуються перші три автори, зазначені на титульній сторінці (в порядку написання на ній), після третього автора зазначається та ін. (російською – и др.)

Наприклад: Основы геоинформатики / Е. Г. Капралов, А. В. Кошкарев, В. С. Тикунов и др. – М.: Наука, 2004.– 352 с.

Ø Назва друкованого джерела повинна бути представлена повністю (без скорочень): подається вся інформація, зазначена на титульній сторінці. Якщо основний заголовок складається з кількох речень, між якими в джерелі інформації відсутні розділові знаки, в описі ці речення відокремлюють одне від одного крапкою. Відомості, які відносяться до заголовка, можуть містити інформацію, що розкриває й пояснює основний заголовок, у т. ч. інший заголовок, відомості про вид, жанр, призначення книги, вказівку на те, що документ є перекладом з іншої мови. Таким відомостям передує знак двокрапки. Він же передує кожним наступним різнорідним відомостям про заголовок. Однорідні відомості, які належать до заголовка, розділяють тими розділовими знаками, що містяться в джерелі інформації. За відсутності в джерелі знаків між ними їх відділяють комами.

Наприклад: Інформатика: Інтернет-підручник

Мови програмування: С++, Visual Basic, Lua, Java: довідник

Ø Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб і організації, які брали участь у створенні друкованого джерела, що є об’єктом опису. Відомості про відповідальність записують у тій формі, в якій вони вказані в джерелі інформації. Першим відомостям про відповідальність передує знак скісна риска, наступні групи відомостей відділяють одну від одної крапкою з комою. Однорідні відомості всередині групи відокремлюють комами. Порядок наведення відомостей визначається їх поліграфічним оформленням чи послідовністю в джерелі інформації незалежно від ступеня відповідальності.

Наприклад: Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій; [авт. передм. і комент. В. В. Кравченко; ред. І. К. Піменова, ірук; упоряд. іл. і худ. оформ. В. О. Ріяки]

Якщо прізвища автора передмови й коментаря, редакторів або упорядника ілюстрацій та художнього оформлення містяться на титульній сторінці, вони подаються без квадратних дужок.

Ø Відомості про видання надаються у формулюванні й послідовності, зазначеній у джерелі. Порядковий номер, указаний у цифровій або словесній формі, записують арабськими цифрами з додаванням закінчення за правилами граматики відповідної мови. Відомості, не зазначені на титульній сторінці, наводяться у квадратних дужках.

Наприклад:

. – [10-е вид., допов.]

. – Вид. 10-е, випр.

. – 2-а ред.

. – 5-th ed.

Вища математика: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / К. Г. Валєєв, І. А. Джалладова, О. І. Лютий та ін.; [за ред. єєва]. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К.: КНЕУ, 2002. – 606 с.

Ø Область вихідних даних містить відомості про місце й час публікації, а також відомості про його видавця, розповсюджувача, виготовлювача. Назви міст Київ, Харків, Москва, Санкт-Петербург подають скорочено (К., Х., М., СПб., але Донецьк, Одеса, Львів та ін.)

Можуть бути наведені назви двох місць видання, які відокремлюються одне від одного крапкою з комою.

Наприклад: . – К. ; Париж

Ім’я (найменування) видавця, розповсюджувача тощо наводять після відомостей про місце видання й відокремлюють двокрапкою.

Наприклад: У джерелі інформації В описі

К.: Видавництво «Наукова думка» К.: Наук. думка

М.: Издательский дом «Новый учебник» М.: Новый учебник

Якщо видавцем є фізична особа, то в описі наводять її прізвище та ініціали в формі й відмінку, вказаних у джерелі інформації.

Наприклад: . – К. : Іваненко О. О.

. – Х. : у іна

За наявності кількох груп відомостей, які включають місце видання й пов’язане з ним ім’я (найменування) видавця тощо, їх указують послідовно й відокремлюють одне від одного крапкою з комою.

Наприклад: . – М. : ГМИИ : Художник и книга; Вашингтон : Нац. галерея искусств

Як дату видання наводять рік публікації документа, що є об’єктом опису. Рік указують арабськими цифрами, йому передує кома.

Наприклад: , 2008

Ø Дані про обсяг публікації. У бібліографічному описі книг подають загальну кількість сторінок.

Наприклад: .– 360 с.

У бібліографічному описі статей зазначають сторінки, на яких надрукована стаття.

Наприклад: . – С. 15 – 21.

Приклади бібліографічного оформлення джерел

Вид джерела	Приклад оформлення
1	2
Монографії (1, 2, 3 автори)	Основи інформатики. Структурне програмування на Паскалі / В. Калюн, А. Черняк. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 248 с.
Монографії (5 і більше авторів)	Основи фінансового аналізу / О. М. Кандиба, М. Л. Лапітко, В. О. Смоляк та ін. – Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000. – 141 с.
Багатотомні видання	Бондаренко ія ймовірностей і математична статистика: [у 2-х т.] / , С. М. Пара-монова. – К. КТУУ «КПІ», 2006. – Ч.1. – 528 с. Введение в теорию вероятностей и ее применение: у 2-х т. / пер. с англ.; В. Феллер. – М.: Мир, 1984. – Т. 2. – 1985. – 528 с.
Статті з журналу	Портнов технологи связи / В. А. Портнов // Защита информации. – 2010. – №5. – С. 23 – 29.
1	2
Статті зі збірника наукових праць	Селіванов програмування на Паскалі / Ю. М. Селіванов, Д. В. Нашев // Сучасні інформаційні технології: зб. наук. праць.– К.: КНЕУ, Академія ДСПУ України, 2009. – С. 71 – 78.
Дисертації	Волков та аналіз сигнатур сигналів для радіосистем з кодовим розділенням каналів: дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: 05.12.13. / Сергій  Леонідович  Волков. – К., 2009. – 165 с.
Автореферати	Кременецька структури контактів на характеристики приладів НВЧ та пристроїв на їхній основі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: 05.12.13 / Яна Адольфівна Кременецька; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2008. – 19 с.
Електронні ресурси	Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі [Електронний ресурс]: електронні ресурси в науці, культурі та освіті: підсумки 10-ї Міжнар. конф. «Крим-2003» / , , А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша // Бібліотечний вісник. – 2003. – № 4. – С. 43. – Режим доступу: http: //www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko/htm

5. ПРАВИЛА СКОРОЧУВАННЯ СЛІВ У НАУКОВИХ ТЕКСТАХ

Правила скорочення слів у науковій роботі та бібліографічному описі джерела містяться в ДСТУ 3582 – 97. «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила».

Скороченню підлягають різні частини мови. У наукові роботі можливе використання як загальноприйнятих скорочень (наприклад, сантиметр – см; науково-дослідний інститут – НДІ; і так далі – і т. д.; дивись – див.; наприклад –  напр.), так і спеціальних, характерних для певної галузі (наприклад, видання –  вид.; мегабайт – Мбайт; технічний огляд – техогляд).

Існує кілька способів скорочення:

· усічення, коли на місці скорочення ставиться крапка, наприклад: редактор – ред.; тисяча – тис.; професор – проф.; доцент – доц. та ін.;

· стягування (видалення голосних); у кінці скороченого слова крапка не ставиться, наприклад: мільйон – млн; мільярд – млрд; гривень – грн тощо;

· утворення абревіатур, наприклад: персональний комп’ютер – ПК; дискова операційна система – ДОС  та ін.

Загальні правила скорочення в наукових текстах:

Ø Якщо в науковому тексті використовуються маловідомі скорочення, то їх варто розшифрувати при першому згадуванні: записати повністю, а поряд у дужках вказати скорочений варіант, який вживатиметься надалі.

Ø Для зручності та зрозумілості в магістерських та інших роботах після змісту подається список скорочень, де подаються основні найуживаніші в тексті скорочення. Скорочення мають бути однаковими в усій роботі.

Ø Під час скорочення повинно залишатися не менше ніж дві літери, незалежно від прийому, який використовується. Наприклад: адміністрація – адмін.; аркуш – арк.

Скорочення слова до однієї літери допускається тільки для загальноприйнятих скорочень. Наприклад: рік (роки) – р. (рр.); сторінка – с.; грам – г; виконувач обов’язки – в. о.

Ø Під час скорочення іменників ураховуються відмінкові закінчення однини або множини. Наприклад: інститут – ін-т; інститути – ін-ти; видавництво – вид-во; видавництва – вид-ва.

Ø Прикметники і дієприкметники, що закінчуються на:

-авський - ений - іальний - овський

-авчий - ельський - івний - огічний

-адський - енський - івський - одський

-ажний - ентальний - ійний - ольський

-азький - енький - ійський - омічний

-айський - ерський - ільний - оньський

-альний - еський - ільський - орський

-альський - ецький - інський - ський

-аний - євий - ірський - уальний

-анський - ивний - істий - чий

-арський - инський - ічий - яний

-ативний - ирський - ічний - янський

-атський - истий - кий

-афічний - иський - ний

-ацький - ицький - ній

-евий - ичий - ований

-ейський - ичний - овий

-ельний

-енний

скорочують відсіканням цієї частини слова.

Прикметники, що закінчуються на -графічний; - логічний; -номічний;  навчий, скорочують відсіканням частин -афічний; -огічний; - омічний; - авчий. Наприклад: філологічний – філол.; краєзнавчий – краєзн.

Ø Прикметники, утворені від власних імен, скорочуються відсіканням частини -ський. Наприклад: Франківський – франків.

Ø Якщо відсіченій частині слова передує літера «й» або голосна, то під час скорочення слова зберігають наступну за нею приголосну. Наприклад: червоний – червон.; олійний – олійн.

Ø Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують. Наприклад: вчений – вчен., але вчена – не скорочується; вищий – вищ., але вища – не скорочується.

Ø Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то під час скорочення слова зберігають наступні за ним голосну й приголосну літери. Наприклад: слов’янський – слов’ян. Якщо відсіченій частині слова передує літера «ь», то скорочувати слово треба на приголосній літері, що стоїть перед нею. Наприклад: грецький – грец.; сільський – сіл.

Ø Якщо відсіченій частині слова передує подвоєна приголосна літера, то під час скорочення слова зберігають одну із приголосних. Наприклад: іменний – імен.; щоденний – щоден.

Ø Якщо слово може скорочуватися відсіканням різної кількості літер, то відсікається максимальна кількість. Наприклад: фундаментальний – фундам. (а не фундаментал., фундамент.); експериментальний – есперим. (а не експериментал., експеримент.).

Ø У складних іменниках, що пишуться через дефіс, відсікання здійснюється у кожній складовій частині. Наприклад: словник-довідник – слов.-довід.

Ø Під час скорочення прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, як у географічному, так і в адміністративному значенні, зберігають найповнішу для розуміння форму скорочення. Наприклад: ніжинський інститут – ніжин. ін-т; Бориспільський район – Бориспіл. р-н; Харківська область – Харк. обл.; Луганська область – Луган. обл.

Ø У складних прикметниках, що пишуться через дефіс, відсікання здійснюється у кожній складовій частині або одній із них відповідно до загальних правил скорочень. Наприклад: фізико-математичний – фіз.-мат.; хіміко-технологічний – хім.-технол.

Ø У складних прикметниках, що пишуться разом, відсікають другу частину слова відповідно до загальних правил. Наприклад: лісогосподарський – лісогосп.; системотехнічний комплекс – системотехн. комплекс.

Ø Ініціальна абревіація записується початковими літерами без крапок. Наприклад: радіоелектронні апарати – РЕА; графічна інформаційна система – ГІС.