Удосконалення професійної компетентності
майбутнього вчителя початкових класів
Лупенко-
Людина стає освіченою
завдяки влаcній розумовій праці. (М. Рубакін)
Не здивувати – не навчити. (Давні філософи)
Щоб не впасти, треба дивитися
під ноги, але щоб не заблукати,
треба дивитися вперед.
Народна мудрість
Те, що я чую я забуваю,
те, що я бачу, я пам’ятаю,
те, що я роблю, я розумію.
Конфуцій
Усі ці мудрі вислови має взяти собі на озброєння майбутній вчитель. Актуальними ці думки є і для досвідченого педагога, котрий, навчаючи дітей, йде в ногу із часом, впроваджуючи нові освіти технології.
ХХ1 сторіччя висуває нові вимоги до рівня і якості підготовки спеціалістів. В економічних умовах, що змінюються, зростає роль професійно-особистісних якостей, які забезпечують компетентність, мобільність, ініціативність, творчий підхід, високу працездатність особистості, конкурентоспроможність на ринку праці, успішність у професійній самореалізації, кар’єрі.
Зміни, що відбуваються в нашій державі, а також у соціальній сфері, зумовили потребу перетворення й оновлення системи вищої педагогічної освіти. В умовах реформування вищої педагогічної освіти особливої актуальності набувають проблеми підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності.
Починаючи свою педагогічну діяльність, молоді вчителі найчастіше спираються на інтуїтивно – емпіричне вирішення методичних і психолого-педагогічних завдань, а також на копіювання, запозичення досвіду вчителів. При цьому вони не враховують два важливих моменти: по–перше, те, що досвід більшості досвідчених вчителів формувався у контексті колишньої освітньої моделі і потребує сьогодні істотного користування; по – друге, „чужий розум” потребує глибокого осмислення, аналізу позитивних і негативних сторін з метою його адаптації до нових умов.
Окрім бажання засвоювати наявні „педагогічні практики”, необхідним є особистісне бачення навчально-методичних проблем, що ґрунтується на глибокому знанні педагогіки, психології, філософії, соціології та, звичайно, стилю сучасного наукового мислення.
Практика свідчить, що сформувати в майбутнього вчителя систему педагогічних переконань, його професійну позицію неможливо, якщо обмежитись аудиторними заняттями, визначеними вузівськими програмами. Вища школа покликана озброїти майбутніх педагогів методами самостійного оволодіння педагогічною теорією й оновлення знань, прийомами активізації пізнавальної, розумової діяльності, методикою вивчення, використання та впровадження передового педагогічного досвіду, а вже на цій основі формування в майбутніх учителів професійно значущих якостей їхньої особистості.
Інтелектуальні якості зумовлюють професійні уміння фахівця, допомагають йому приймати правильні рішення, сприяють творчості, пошуку нових, неординарних шляхів розв'язання проблем. Серед цих якостей - чіткість і логіка мислення, його критичність, творча уява, винахідливість, дотепність. Особливу роль у майбутній професійній діяльності відіграє оперативність мислення, що характеризує його здатність швидко знаходити оптимальне вирішення професійних завдань. '
Вища освіта має загально визначену мету – підготовку висококваліфікованих фахівців. Спрямованість підготовки майбутнього спеціаліста за своїм змістом має бути професійною, тому студента треба орієнтувати на такі цінності, як щонайліпше засвоєння майбутньої професії, опанування професійної майстерності тощо.
Підготовка студентів повинна ґрунтуватися на синтетичному переході до професійної діяльності, що передбачає достатній рівень знань і професійної грамотності. Оцінюючи кваліфікацію спеціаліста, ми повинні враховувати: яку підготовку він отримав; чи відповідає ця підготовка сучасним вимогам; чи займається він самоосвітою, тобто чи поглиблює свої професійні знання і вміння.
Одним із напрямів дослідження та визначення вимог до особистісно-професійних складових майбутнього фахівця є створення моделей майбутнього спеціаліста.
Останнім часом сформувався новий напрям у системі наук про людину — акмеологія — наука, що вивчає можливості самореалізації творчого потенціалу людини на шляху до вершин професійної майстерності. З позиції акмеології, І. М. Драч пропонує розглядати навчання як особливий вид освітнього процесу, за допомогою якого створюється основа для повноцінного розвитку студентів, формування у них потрібних якостей, а також професійного самовдосконалення і творчої самореалізації на шляху їх поступу до вершин професіоналізму. У випускника ВНЗ, на думку вчених, мають бути сформовані:
1. Спрямованість, яку розглядають як складне особистісне утворення, що є потребнісно-мотиваційною сферою людини.
2. Моральна стійкість особистості, яка дає змогу їй зберегти психічне здоров'я в умовах несприятливого соціуму.
3. Креативність (готовність до творчості), яка проявляється в інтелектуально-творчій ініціативі, широті асоціацій, гнучкості й оригінальності мислення, динамізмі психічних процесів.
4. Готовність до продовження освіти, яка включає в себе: переконання у правильному виборі діяльності; мотивацію, яка характеризує позитивне ставлення до обраної професії й об'єкта майбутньої праці на рівні стійких інтересів і нахилів, знання про обрану діяльність; первісні уміння, необхідні для творчого вирішення завдань, та ін.
При організації процесу навчання було визначено основні завдання щодо підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх вчителів. Це:
— формування потреби в оволодінні психолого-педагогічними знаннями;
— вироблення системи конструктивних умінь з організації, корекції та контролю навчально-виховного процесу;
— формування та розвиток дослідницьких навичок із проектування та організації інноваційної педагогічної діяльності;
— розвиток рефлексивних здібностей як основи професійного удосконалення.
Аналіз результатів досліджень дає змогу констатувати, що успіх підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності залежить від багатьох факторів, одним" з яких є самостійна робота "студентів з педагогічних дисциплін.
Організовуючи самостійну роботу у період педагогічної практики, необхідно реалізувати такі завдання:
– забезпечити поєднання теорії з практикою, поглиблення та розширення професійно - педагогічного кругозору, реалізацію знань у конкретній діяльності;
—відпрацювати і закріпити раціональні прийоми педагогічної техніки;
–сформувати основи педагогічної етики;
—перевірити професійну придатність майбутніх учителів;
—озброїти методикою науково-дослідницької роботи, розвивати творчий підхід до виконання професійних функцій майбутніми педагогами.
При визначенні змісту самостійної роботи велика увага приділяється не тільки змісту тем, що вивчаються а й характеру завдань, які пропонуються студентам у процесі самопідготовки.
У цьому напрямку нами зроблено спробу реалізувати різні шляхи побудови завдань для самопідготовки студентів:
– репродуктивний (передбачає повторення, закріплення, відтворення, порівняння, перенесення способів діяльності);
–дослідницький (передбачає активізацію творчого начала та самостійності студентів при виконанні завдань);
_— моделювання професійних ситуацій (вони вимагають активних дій студентів в обстановці професійного вибору та нестандартного вирішення запропонованих завдань).
При виконанні завдань студент перебуває на позиції не того, хто навчається, а вчителя. Це прискорює процес входження його у професію, оволодіння прийомами педагогічної праці та визначає ступінь його готовності до професійної діяльності.
Поєднання різних способів побудови завдань значно активізує позицію студентів: ті, хто пасивно сприймає, і потім механічно відтворює навчальну інформацію під час опитування, стають активними учасниками пізнавального процесу (коли вони мають думати, вирішувати, робити висновки, аналізувати, бачити суперечності, знаходити вихід із ситуації), що сприяє розвитку психічних процесів. Активізація позиції студента в процесі самостійної роботи допомагає йому порівняти свої можливості і здібності з кваліфікаційною характеристикою вчителя.
Таким чином, самостійна робота, професійно спрямована і раціонально організована, слугує дієвим засобом професійного розвитку майбутніх педагогів. Розвиток пізнавальних можливостей майбутніх учителів визначається раціональною організацією самостійної роботи, в основі якої - залучення кожного студента до виконання заві дань професійної спрямованості, чергування постійних і тимчасових завдань, групових, індивідуальних і колективних.
Організація науково-дослідницької діяльності студентів, маючи на меті формування соціально-професійної зрілості особистості, повинна ґрунтуватися на таких основних принципах організації навчання з урахуванням специфіки науково-дослідної роботи:
1.Принцип свідомої навчально-пізнавальної діяльності. Науково-дослідницька діяльність студентів повинна будуватися на мотиваційній орієнтованості та спрямованості діяльності особистості. Теорія мотивації, з одного боку, конкретизує знання про нерозривний зв'язок мотивів із свідомістю, з іншого — мотивів з дією. Згідно з проведеними дослідженнями, до навчальних закладів приходять навчатися особи, в яких мотивація до навчання не завжди присутня або недостатньо вагома. Завдання організації науково-дослідницької діяльності — сформувати спонукальні мотиви до навчання, дати поштовх для розвитку таких якостей особистості, як самоорганізація, цілеспрямованість, прагнення до самовираження.
2.Принцип науковості навчання є досить важливим в організації науково-дослідницької діяльності студентів. Застосування цього принципу зобов'язує викладача удосконалювати методику навчання, спираючись на наукові досягнення.
3.Принцип наочності базується на охопленні всіх сфер навчання (психомоторної, емоційної та пізнавальної) і на використанні всіх способів сприйняття інформації особою (слухового, зорового, тактильного) і врахуванні піраміди пізнання, тобто засвоєння знань залежить від виду навчальної діяльності.
4.Принцип системності і послідовності вимагає певної схеми організації науково-дослідницької діяльності, що спирається на наявний досвід, знання, уявлення і навички. Комплекс знань, отриманий в процесі науково-дослідницької діяльності, обов'язково повинен використовуватися. Даний принцип співпадає і з поступовим розвитком особистості.
5.Принцип зв'язку з майбутньою практичною професійною діяльністю. Він віддзеркалює зв'язок науково-дослідницької діяльності студентів зі специфікою майбутньої професійної діяльності. Саме врахування цього принципу під час організації науково-дослідницької діяльності є вирішальним у формуванні соціально-професійної зрілості майбутнього фахівця та формуванні в особистості таких складових, як соціальна активність, соціальне самовизначення.
6.Принцип відповідальності соціально-психологічних та індивідуально-психологічних особливостей учасників занять до специфіки навчання.
Під час організації науково–дослідницької діяльності студентів слід врахувати їхні особистісні характеристики, рівень розвитку.
У ході проведення науково–дослідницької роботи в студентів розвивається творче мислення, виховується потреба застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності. Діяльність з виконання дослідження сприяє формуванню свідомої особистої причетності до суспільно значущих справ.
Аналіз досліджень з професійної підготовки вчителів початкової школи і наш досвід показують, що значна частина випускників виявляє достатній рівень знань з предмета та вміє застосовувати ці знання у знайомій ситуації. Проте варто змінити ситуацію, як більшість із них розгублюється і не бачить шляхів виходу з неї. Це свідчить про невміння інтегрувати здобуті методичні знання з дидактичними, психологічними, бачити нову проблему та знаходити шляхи її вирішення, вільно орієнтуватися в тому, де і як отримані знання можуть бути використані.
Зважаючи на розмаїття підходів до класифікації сучасних навчальних технологій (, , О. М.Пєхота та ін.), на етапі професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи необхідно зорієнтувати у правильному їх, виборі.
Охарактеризуємо стисло кожну навчальних технологій:
1.Технології формування загально навчальних умінь і навичок молодших школярів. Особлива увага приділяється в них формуванню в молодших школярів умінь самостійно здобувати знання, щоб успішно здійснювати всі етапи навчальної діяльності. Загально навчальні вміння й навички формуються протягом усієї початкової школи і мають міжпредметний характер.
2.Технології організації навчального співробітництва. Особливістю цих технологій є побудова навчання на основі активної взаємодії всіх учасників навчального процесу з використанням різноманітних засобів інформації, діалогічного характеру навчання.
3.Технології диференційованого навчання дозволяють створити умови для включення кожного учня в навчальну діяльність відповідно до зони його найближчого розвитку.
4.Технології організації самостійної навчальної діяльності. Пріоритетними завданнями цих технологій є навчання молодших школярів уміння визначити мету, самостійно організовувати свою діяльність для її досягнення та оцінювати результати своїх дій.
5.Ігрові навчальні технології. їх характерною рисою є побудова навчального процесу шляхом заохочення учня до гри. Завдання вчителя при застосуванні ігор у навчанні полягає в підпорядкуванні гри конкретній дидактичній меті.
6.Технології організації навчальної проектної діяльності. Ці технології орієнтовані на самостійну пошуково-творчу діяльність учнів, яка може бути як індивідуальною, так і груповою. У процесі проектної діяльності дитина вчиться не тільки здобувати знання, а й того, як їх засвоювати, застосовувати на практиці.
7.Технології досягнення обов'язкових навчальних результатів у системі уроків. Впровадження цих технологій забезпечує досягнення цілей Державного стандарту початкової школи.
На етапі професійної підготовки майбутні вчителі мають чітко усвідомити, що названі вище сучасні навчальні технології в педагогічній науці й практиці постійно доповнюються новими з урахуванням тих змін, які відбуваються в початковій школі.«Водночас пошук, освоєння й застосування відомих навчальних технологій, аналіз отриманих результатів особистого індивідуального стилю можуть сприяти створенню власних навчальних технологій у подальшій професійній діяльності.
Розробляючи модель майбутнього спеціаліста, що відповідає сучасним вимогам, ми повинні водночас формувати і модель викладача ВНЗ.
Які ж умови, що забезпечують оптимальну взаємодію викладача зі студентами і сприяють розвитку їхніх важливих професійних якостей.
Тільки співпраця двох суб'єктів – студента і викладача - може забезпечити ефективну реалізацію навчальних планів і програм, стратегії і методів навчально-виховної роботи, способів інтеграції навчального процесу й виховної роботи відповідно до принципів гуманізму, котрі є основою формування у майбутнього спеціаліста тих якостей, яких потребує суспільство нового тисячоліття.
Майстерність педагога полягає у вмінні: організувати навчальну діяльність з урахуванням особливостей кожного студента, своєчасно скоригувати процес засвоєння знань, правильно оцінити не тільки результат, а й спосіб його досягнення. Це дає змогу створити творчу атмосферу на заняттях, надати навчанню розвивального, особистісно орієнтованого характеру. Нині викладачі віддають перевагу інтерактивним методам навчання: робота в групах, ділові ігри, «круглі столи», «мозковий штурм», дискусії, тренінги на основі моделювання нестандартних ситуацій. Під час інтерактивного навчання цікаво спостерігати за його учасниками: студенти мають необтяжені стереотипами погляди; вони кмітливі, здатні на сміливі, нестандартні підходи до вирішення завдань. Так формується інноваційний стиль мислення, орієнтований на майбутнє.
Одним із найважливіших методів у процесі стимулювання, важливим є також метод розвитку пізнавального інтересу, ще готує до сприйняття навчального мате ріалу.
Методом стимуляції пізнавального інтересу є дидактичні ігри.
А моделювання педагогічних ситуацій у ВНЗ дає можливість студентам самостійно проаналізувати вивчене, усвідомити послідовність та доцільність професійних дій, використати педагогічну теорію для вирішення навчально-виховних завдань. Використання дискусій, психологічних та педагогічних завдань, рольових ситуацій, психологічного, рольового та комунікативного тренінгів сприяє усвідомленню студентами не тільки пізнавального, а й професійного значення набутих знань, оволодінню прийомами, які дають змогу побудувати навчально-виховний процес на принципах взаємодії.
Проблема формування професійної компетентності майбутнього вчителя, здатного моделювати навчально-виховний процес, самостійно генерувати і втілювати нові ідеї та технології навчання і виховання, є на сьогодні актуальною, оскільки професійно компетентний учитель має позитивний вплив на формування творчих учнів і досягає кращих результатів у своїй професійній діяльності, що сприяє реалізації його професійних умінь.
Керівництво педагогічною практикою з боку професорсько-викладацького складу ВНЗ має важливе значення у формуванні професійної компетентності майбутніх учителів. Воно передбачає:
– формування у студентів практичних умінь і навичок стосовно реалізації завдань навчально-виховного процесу; розкриття його професійної значущості, висвітлення перспектив подальшої діяльності, що виробляє у студентів установку на оволодіння професійними УМІННЯМИ;
– розкриття системи професійно-педагогічних умінь, якими необхідно оволодіти в процесі практики; акцентування на умінні як певній сукупності дій і операцій; ознайомлення з науково обґрунтованими способами виконання дій;
– розробку програми і організацію згідно з нею практичної діяльності студентів, конкретних вправ з оволодіння професійними уміннями;
– контроль за рівнем сформованості умінь і навичок, врахування результатів практики.
Педагогічну практику ш розглядаємо як форму професійного навчання. Яку будь-якому педагогічному процесі, в організації педагогічної практики можна виокремити триєдину мету, освітню, виховну і розвивальну:
— освітня сприяє розвитку професійних знань, їх самостійному набуттю, формуванню професійних умінь студентів;
— розвивальна сприяє виробленню мотивації професійної компетентності, розвитку педагогічного мислення, педагогічного цілепокладання, педагогічної спрямованості;
— виховна сприяє формуванню професійно значущих якостей особистості, навичок самоосвіти і самовдосконалення.
Професійно компетентний фахівець повинен бути сформований за час навчання в педагогічному вищому закладі освіти. Як слушно зазначив , завершення формування спеціаліста – спеціаліста – результат формування його особистості на етапі становлення, виявлення його громадянської позиції, тобто є загальним підсумком формування особистості на етапі професійного становлення.
Отже, удосконалюємо ми професійну компетентність майбутнього вчителя, здійснюючи комплексний вплив на студента:
– цілеспрямовані заняття з методик педагогіки, психології;
– організація самостійної роботи як фактора підвищення ефективності підготовки майбутніх педагогів;
– організація науково – дослідницької роботи як чинника зростання професійної компетентності
– залучення студента до педагогічної практики.
Література
1. Бех І. Д. Від волі до особистості. – К.: Україна – Віта, 1995
2. Самостійна робота як фактор підвищення ефективності підготовки майбутніх педагогів до проод. Діяльності // Рідна школа. – 2005 - №8
3. Драч І. І. Драч І. М. Мотиваційно – ціннісні аспекти формування професійної направленості у ВНЗ // Коледжанин – 2002 - №1
4. Роетунов професенональной пригодности,– Минск: ВЖ, 1984
5. Я Сучасний урок у початкових классах. – К.: „Магістр – S”, 1997
