Стаття 1. Податковий кодекс України (стр. 7 )

31.9. Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

32.1. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов’язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

32.2. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати, чи статися, або на подію, що повинна відбутися.

32.3. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

33.1. Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення, встановленого податковим законодавством, строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

33.2. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:

відстрочки;

розстрочки;

податкового кредиту.

33.3. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку.

34.1. Податковим періодом визнається, встановлений цим Кодексом, період часу з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

34.2. Податковий період може складатися з декількох звітних періодів.

34.3. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

35.1. Податковим періодом може бути:

35.1.1. календарний рік;

35.1.2. календарний квартал;

35.1.3. календарний місяць;

35.1.4. календарний день.

36.1. Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

36.2. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

36.3. Порядок сплати податку та збору встановлюється цим Кодексом, податковим чи митним законодавством для кожного податку окремо.

37.1. Податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати, та/або сплатити суму податку та збору, в порядку і в строки, визначені податковим та митним законодавством.

37.2. Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором.

37.3. Податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

37.4. Виконання податкового обов’язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

37.5. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань оподаткування та митної справи.

38.1. Підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов’язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань оподаткування та митної справи.

38.2. Податковий обов’язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та законодавство з питань митної справи пов’язує сплату ним податку.

38.3. Підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є:

38.3.1. ліквідація юридичної особи;

38.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою;

38.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом;

38.3.4. скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб.

39.1. Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

39.2. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку, або банком на підставі податкової поруки.

39.3. У разі смерті платника податку його податковий обов’язок виконується спадкоємцями, які отримали свідоцтво про право на спадщину, пропорційно в межах доходів від спадщини.

39.4. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов’язку встановлюються податковим законодавством.

40.1. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків:

а) бартерних операцій;

б) операцій з пов’язаними особами;

в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки цього податку, або не є платником цього податку;

г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

40.2. Визначення звичайної ціни у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється послідовно за методами, вказаними в цьому пункті. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо звичайна ціна не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни:

а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);

б) ціни перепродажу;

в) „витрати плюс”;

г) розподілення прибутку;

ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов’язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

40.3. У разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб’єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

40.4. У разі неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 3цієї статті вважається, що звичайна ціна збігається з договірною.

40.5. За методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов’язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов’язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов’язаними особами, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.

40.6. Згідно з методом ціни перепродажу застосовується договірна ціна товарів (робіт, послуг), визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі за вирахуванням відповідної націнки та витрат пов’язаних із збутом.

40.7. За методом „витрати плюс” застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності за співставлених умов. Мінімальний розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні.

40.8. Відповідно до методу розподілення прибутку визначається прибуток від операції, який повинен бути розподілений між її учасниками. Такий прибуток розподіляється на економічно обґрунтованій основі, що наближує цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники операцій, якби були непов’язаними особами.

40.9. Метод чистого прибутку ґрунтується на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов’язаними особами у співставлених економічних умовах відповідно до пункту 39.2 цієї статті..

40.10. Порядок застосування методів порівнювальної неконтрольованої ціни (аналогів продаж), ціни перепродажу, „витрати плюс”, розподілення прибутку та чистого прибутку для визначення звичайної ціни встановлюється Кабінетом Міністрів України, виходячи з положень цієї статті.

40.11. Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу затверджує центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг, виходячи з положень цієї статті.

40.12. У разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до принципів такого регулювання. Це положення не поширюється на встановлення мінімальної ціни продажу або індикативної ціни. У цьому разі звичайною є ринкова ціна, але не нижче встановленої мінімальної ціни продажу або індикативної ціни.

40.13. Для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, в тому числі:

40.13.1. статистичні дані державних органів і установ;

40.13.2. ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

40.13.3. довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, в тому числі електронних та інших банків даних;

40.13.4. звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

40.13.5. інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

40.14. Якщо продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана під час такого продажу.

40.15. Для товарів (супутніх послуг), раніше ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (поставки) на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижче митної вартості товарів (супутніх послуг), з якої були сплачені податки та збори під час їх митного оформлення.

40.16. Обов’язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Для обґрунтування відповідності ціни господарської операції рівню звичайної ціни платник податків зобов’язаний за письмовою вимогою подати органу державної податкової служби за місцем реєстрації відомості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

40.17. У разі застосування звичайних цін за результатами проведення перевірки платника податку посадові особи органу державної податкової служби фіксують в акті перевірки встановлені факти невідповідності використаних платником в податковому обліку цін звичайним цінам.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об`єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов`язань, коригування від`ємного значення об`єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов’язаний звернутись до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов’язань, коригування від`ємного значення об`єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

40.18. Великий платник податків має право звернутися до центрального органу державної податкової служби із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування.

Договір про ціноутворення для цілей оподаткування є договором між зазначеним платником податків та центральним органом державної податкової служби, про порядок визначення цін (методів) відповідно до цієї статті та її застосування для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору. Порядок укладення та виконання таких договорів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

40.19. При проведенні аукціону (тендеру) звичайною вважається ціна, яка склалась за результатами такого аукціону (тендеру).

РОЗДІЛ ІІ. АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ (ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ)

ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

41.1. Цей розділ визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі І цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи. У разі коли іншими розділами цього Кодексу або законодавством з питань митної справи (далі - митне законодавство) визначається спеціальний порядок адміністрування окремих податків та зборів, використовуються правила, визначені в іншому розділі або митному законодавстві.

42.1. Контролюючими органами є:

42.1.1. органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби;

42.1.2. митні органи - щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

42.2. Розмежування повноважень і функціональних обов’язків між контролюючими органами визначаються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

42.3. Порядок контролю з боку митних органів за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного податку встановлюється спільним рішенням центрального органу державної податкової служби та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи.

42.4. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

42.5. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу у межах компетенції, а також державні виконавці в межах їх компетенції. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

43.1. Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі та відповідним чином підписані.

43.2. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

43.3. Якщо платник податків на день надсилання йому контролюючим органом відповідного документа не повідомив такий контролюючий орган про зміну податкової адреси, повернення документів, як таких, що не знайшли адресата, не звільняє платника податку від їх виконання.

44.1. Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

44.2. У разі наявності у платника податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання на поточний рахунок платника податків в установі банку, або шляхом повернення готівкою за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

44.3. Обов’язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов’язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

44.4. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

44.5. Контролюючий орган не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства. На підставі отриманого висновку орган Державного казначейства протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених сум податків платникам податків у порядку, встановленому Державним казначейством України.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законодавством за несвоєчасність передачі Державному казначейству України для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з бюджету.

45.1. Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Наслідки, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, є підставою внесення відповідних змін до податкової звітності.

45.2. Платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з моменту подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з моменту передбаченого цим Кодексом граничного строку подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.2 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

45.3. Якщо документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, пов’язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження, прийнятого за її результатами податкового повідомлення - рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законодавством строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або остаточного вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених пунктом 44.2 цієї статті.

45.4. У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.2 цієї статті, платник податків зобов’язаний у п’ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, установленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов’язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

45.5. У разі коли до закінчення перевірки або у терміни, визначені у абзаці другому пункту 44.6 платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки надає документи, не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.6 цієї статті), такі документи можуть у встановленому порядку бути враховані платником податків у податкових періодах, що настають за податковим періодом, який перевірявся, і не є підставою для скасування в адміністративному порядку прийнятого за результатами такої перевірки податкового повідомлення - рішення та є підставою для розгляду правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення у судовому порядку.

45.6. У разі коли посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення з описом вкладеного, або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.