Державна культурна політика (стр. 5 )

Освіта – одна з найважливіших сфер людської діяльності і визначальний фактор розвитку людства. Україна на офіційному рівні визнала пріоритетним вступ до Європейського союзу, а з травня 2005 р. приєдналася до освітнього Болонського процесу. Наукова спільнота України розгорнула дискусію щодо принципів, стандартів та умов реалізації двоступеневої освіти в українській вищій школі, адже в контексті вступу до Болонського процесу ці питання є актуальними.

Державна політика у сфері культури передбачає: постійний аналіз культурних ресурсів і потреб їхнього законодавчого забезпечення; розробку відповідних законодавчих положень щодо залучення інвестицій та запровадження механізмів кредитування культурної діяльності; надання законодавчим нормам у галузі культури пріоритетності та обов’язковості в системі загального законодавства України; узгодження національних законодавчих норм у галузі культури з європейськими та світовими стандартами.

Проблеми культурної політики в Україні та світові інтеркультурні взаємодії. Стан культурного розвитку тієї чи іншої країни є одним із найбільш об’єктивних показників не лише духовного здоров’я суспільства, але й повноти вирішення тих проблем, у тому числі й економічних, котрі стоять перед ним. Серед політичних функцій держави, що регулюють внутрішнє життя суспільства, важливе місце посідає державна культурна політика. Із здобуттям Україною державної незалежності головною метою в цій сфері мала стати така культурна політика, яка б цілком відповідала ідеям національно-культурного відродження.

Настав час закласти основи переходу на якісно новий рівень розуміння, формування та здійснення державної культурної політики.

Тема 7. Сучасні тенденції розвитку закладів сфери культури

у контексті нових умов культурної політики держави

Основне призначення та функціонування мережі закладів сфери культури. Мережа сфери культури формується з метою:

– забезпечення розвитку сфери культури, всіх жанрів і видів мистецтва, а також цілісності національної культури;

– дотримання прав громадян України у сфері культури, забезпечення доступності національного культурного надбання, культурних благ та мистецької творчості шляхом дотримання державних соціальних нормативів у сфері обслуговування закладами культури.

Базова сфера культури формується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування під час формування та забезпечення функціонування мережі закладів культури керуються державними соціальними нормативами у сфері обслуговування закладами культури, передбаченими Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

Загальнодержавний рівень мережі закладів культури складають державні (бібліотеки, музеї, галереї, заповідники, цирки, музичні колективи й ансамблі, культурно-інформаційні та культурно-просвітницькі центри, навчальні заклади культури і мистецтва, кіностудії, художні галереї, виставки національного (загальнодержавного) значення тощо) та національні заклади культури.

Місцевий рівень мережі закладів культури складають комунальні заклади культури (бібліотеки, музеї, галереї, заповідники, виставки, театри, філармонії, концертні організації, мистецькі колективи, кіно-, відеоустановки, кінотеатри, кіновідеопрокатні підприємства, об’єднання, палаци і будинки культури, інші клубні заклади, навчальні заклади культури і мистецтва, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, центральні парки культури і відпочинку тощо).

Значення сучасних закладів культури в контексті формування єдиного в Європі культурного простору. Культурна кооперація в Європі формується нині в контексті широкого багатостороннього потоку проектів та ініціатив, що пропонуються, розробляються та реалізуються окремими митцями, непрофесійними організаціями, місцевими музеями, театрами та компаніями, службами з мистецького управління, місцевими та регіональними органами управління, а також національними урядами та їхніми структурними урядовими організаціями. Проектів із залученням виключно національних урядів залишається дедалі менше встановленої норми. В цьому контексті під сумнівом залишається можливість урядових організацій вийти за рамки логіки дипломатії, бюрократії та просування та долучитися до інших вимірів кооперації. Всупереч труднощам, спричиненим багатьма факторами, держава виконує свою роль у заповненні прогалин, що мають місце в Європі, між вітчизняними культурними програмами та створенням всеохоплюючого Європейського культурного простору, залученням культурних кіл та наявністю ресурсів у разі появи нових аудиторій.

Упродовж останніх десятиліть міжнародна культурна кооперація набуває певної автономії в контексті розширення освітніх та наукових програм та дедалі більше визнається як стратегічно важлива “третя колона” (поза рамками політичних та економічних питань) у межах деяких міжнародних переговорних процесів.

Шляхи нетрадиційного фінансування клубних закладів. Перебудова економіки України на ринкових засадах поставила вимогу упорядкування господарського механізму в усіх сферах діяльності, в тому числі і культури. Особливо гостро стоїть питання стосовно бюджетної політики. Стосунки з державою повинні будуватися на ринкових засадах. Ставлення клубних працівників до ринку характеризується нерозумінням сутності таких відносин. Досвід високорозвинених країн свідчить про те, що успішному розвитку культури сприяє раціональне поєднання різних джерел фінансування – передумова її стабільного розвитку.

Необхідність пошуку альтернативних джерел фінансування клубних закладів постала, передусім, через брак коштів із держбюджету.

Майбутнє культури – в сучасному менеджменті, використанні маркетингових технологій, що дасть змогу закладам культури самим заробляти гроші і таким чином покривати певну частку своїх потреб у коштах.

Тема 8. Міжнародні та громадські організації,

засоби масової інформації як суб’єкти розвитку національних культур у здійсненні державної культурної політики

Громадські організації, засоби масової інформації (комунікації) як вагомий вид творчості в сучасному суспільстві. Громадські організації займають значне місце в реалізації державної політики у сфері культури.

До громадських організацій належать творчі спілки, товариства, фонди, асоціації, які беруть участь у реалізації державної політики у сфері культури відповідно до законодавства. Крім того, вони мають право самостійно та на договірній основі утворювати благодійні організації для фінансування культурних програм розвитку літератури та мистецтва, підтримки талантів і творчих починань у сфері культури, розв’язання соціальних і побутових проблем творчих працівників.

Прикладом міжнародних та громадських організацій як суб’єктів розвитку національних культур у здійсненні культурної політики може бути створена громадська організація – Центр розвитку “Демократія через культуру”.

Засоби масової інформації (комунікації) як вагомий вид творчості у сучасному суспільстві. Проблеми формування духовності суспільства, покоління, яке виросло під впливом так званого “інформаційного вибуху”, піком якого вважається кінець 80-х – початок 90-х рр. XX ст., передумовлені, насамперед, матеріально-економічним станом існування соціуму в кризовому соціокультурному середовищі. Формування духовності і масової свідомості суспільства “перехідного” періоду може розвиватися двома шляхами: в напрямку “маніпулятивної” або “гуманітарної” суто гуманістичної, сучасної цивілізаційної стратегії розвитку.

Телебачення – це засіб комунікації з творчим підходом, елемент культури і візуальний носій, точніше передавач, через який можна донести до певної аудиторії (поширити на весь світ або серед кількох осіб) візуальну і звукову інформацію про будь-який інший елемент чи сукупність елементів культури.

Громадянське суспільство має своє ядро інститутів – добровільні асоціації поза межами держави й економіки, так званий третій сектор, об’єднання громадян для відстоювання своїх інтересів, що не лежать у площині виключно економіки.

Світовий досвід свідчить, що у будь-якому суспільстві повинно мати місце вільне співробітництво між державним, недержавним, підприємницьким секторами. Таке співробітництво є гарантом розвитку й демократії і є перспективним для України на шляху поступового переходу до відкритого суспільства.

Міжнародні організації та їхня роль у здійсненні державної культурної політики. ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 р., коли набрав чинності (після ратифікації двадцятьма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції в Лондоні. ЮНЕСКО змінила Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці, заснований 9 серпня 1925 р.

Штаб-квартира Організації розташована в Парижі (Франція).

Керівні органи ЮНЕСКО – Генеральна конференція, Виконавча рада і Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО – Генеральна конференція, яка складається з представників держав-членів і скликається на чергові сесії раз на два роки. Генконференція визначає напрями і загальну лінію діяльності Організації, затверджує середньострокову стратегію та її програму і бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій і рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає інші важливі питання діяльності ЮНЕСКО.

ЛІТЕРАТУРА

І. Законодавчі документи

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141.

2. Закон України “Про бібліотеки та бібліотечну справу” // Голос України. – 1995. – 2 березня.

3. Закон України “Про державну службу” // Вісник державної служби України. – 1995. – № 1.

4. Закон України “Про музеї та музейну справу” // Голос України. – 1995. – 15 серп.

5. Основи законодавства України про культуру // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 21.

6. Постанова Кабінету Міністрів України № 675 від 28 черв. 1997 р. “Про затвердження концептуальних напрямів діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури” // Уряд. кур’єр. – 1997. – 31 лип.

7. Про національні заклади культури : указ Президента від 02.03.1994 р.

8. Про мови в Українській РСР (із змінами, внесеними згідно із Законом № 75/95 – ВР від 28.02.1995) : закон УРСР № 000-11 від 28 жовтня 1989 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 50. – С. 701.

9. Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 р. // Вісник Верховної Ради. – № 000/97.

10. Про стан і заходи щодо розвитку української культури : постанова Кабінету Міністрів України № 000 від 22.02.1996.

11. Про деякі заходи щодо розвитку національної культури : розпорядження Президента України № 16/94 від 09.03.1994 р.

12. Проект Закону України “Про культуру”.

ІІ. Основна

1. Актуальні питання культурології : матеріали І Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції “Молодь і проблеми входження України у світовий культурний простір” 15-17 листопада 2005 року. – Рівне : РДГУ, 2006. – 202 с.

2. Бебик ітична культура сучасної молоді / , , ; Український НДІ проблеми молоді. – К., 1995. – 112 с.

3. Білик Б. І. Культурологія : навч. посіб. / Б. І.Білик. – К. : КНИГА, 2004. – 407 с.

4. Богуцький їнська культура в європейському контексті / , , . – К. : ЗНАННЯ. – 679 с.

5. Бучко ія та історія світової і вітчизняної культури : курс лекцій / та ін. – К. : Либідь, 1992. – 392 с.

6. Виткалов їнська культура: сторінки історії ХХ ст. : монографія / . – Рівне : Вертекс, 2004. – 640 с.

7. Гриценко політика: Концепція й досвід : навч. посіб. / ; Ін-т державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України. – 1994. – 60 с.

8. Гриценко політика: методологічні, правові, економічні проблеми : зб. наук. праць / (ред.) ; Укр. центр культурних досліджень, Ін-т культурної політики. – К., 1995. – 64 с.

9. Енциклопедія етнокультурознавства: понятійно-термінологічний інструментарій, концептуальні підходи : у 3-х кн / Інститут держави і права НАН України ; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. У 3-х кн. – К.: ДАКККіМ, 2001.

10. Збірник Законів України, Указів, Розпоряджень Президента, Постанов, Розпоряджень Кабінету Міністрів України: З питань культури і туризму за 2005 рік. – К. : ДАКККіМ, 2005. – 153 с.

11. Культурология : учебн. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – Ростов-на-Дону : Феникс, 1995. – 575 с.

12. Культурологія : навч. посібник / ред. . – К. : Центр навчальної літератури, 2007. – 392 с.

13. Людина і культура в умовах глобалізації : збірник наукових статей. – К. : ПАРАЛАН, 2003. – 400 с.

14. Матвєєва ія : курс лекцій / єєва. – К. : Либідь, 2005. – 512 с.

15. Попович історії культури України / . – К. : АртЕк, 1999. – 728 с.

16. Реалізація державної політики у сфері культури і туризму: пріоритети, здобутки, перспективи: Аналітичний звіт Міністерства культури і туризму України за 2006 рік. – К. : ДАКККіМ, 2007. – 103 с.

17. Тисяча років української культури: Історичний огляд культурного процесу / М. Семчишин. – Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1985. – Т. 52.

18. Українська культура та реалізація державної політики в культурній сфері: Аналітичний звіт Міністерства культури і туризму України за 2005 рік. – К. : ДАКККіМ, 2006. – 134 с.

19. Шейко основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.) : монографія / , . – К. : Генеза, 2005. – 592 с.

ЗМІСТ

Пояснювальна записка................................................................................ 3

Тематичний план для студентів денної форми навчання..................... 4

Тематичний план для студентів заочної форми навчання................... 5

Зміст дисципліни......................................................................................... 6

Плани семінарських занять........................................................................ 9

Тематика рефератів..................................................................................... 15

Питання до екзамену................................................................................... 18

Тести.............................................................................................................. 21

Опорний конспект лекцій........................................................................... 31

Література..................................................................................................... 48

Навчально-методичне видання

Філіна Антоніна Петрівна

Філіна Тетяна Вікторівна

ДЕРЖАВНА КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

для студентів спеціальності 6.020100

“Менеджмент соціокультурної діяльності”

cпеціалізації “Менеджер зовнішньокультурної діяльності”

Відповідальний за випуск Г. В Дячук

Редагування

Комп’ютерне верстання

Підп. до друку _____________ Формат 60х84 1/16. Папір др. апарат.

Друк офсетний. Ум.друк. арк. _______ Зам. _____ Тираж 100

________________________________________________________________________________________________________________________

Видавець і виготівник

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

01015, м. Київ, вул. І. Мазепи, 21

Свідоцтво про внесення Державного реєстру суб’єктів видавничої справи

ДК № 000 від 27.06.2006.