- забезпечити виконання вимог законодавства щодо дотримання порядку виділення земельних ділянок власникам земельних часток (паїв);
- забезпечити реалізацію у повному обсязі прав власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та суб'єктів господарювання в частині посилення відповідальності за дотримання умов договорів оренди та їх державну реєстрацію;
- забезпечити виконання передачі земельно-кадастрової інформації її споживачам (власникам землі, землекористувачам, органам державної влади, фінансово-кредитним установам тощо);
- забезпечити картографічне відображення бази даних земельного кадастру і внесення змін у використання землі.
3.3. Охорона і підвищення родючості ґрунтів,
екологізація сільськогосподарського виробництва
Державна політика спрямовується на вирішення питань забезпечення охорони земель, підвищення родючості ґрунтів та екологічної безпеки сільських територій шляхом здійснення комплексу заходів відповідно до проектів землеустрою, які передбачають:
- оптимізацію структури земельних угідь для досягнення стійкості й стабільності функціонування агропромислового виробництва, раціонального використання, збереження та відтворення родючості земель, забезпечення охорони ґрунтового покриву і довкілля;
- раціоналізацію структури посівних площ з метою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, отримання високих і стабільних урожаїв, запобігання деградаційним процессам грунтів;
- запровадження і освоєння екологічно збалансованих різноротаційних сівозмін, розроблених з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов, спеціалізації господарств, попиту ринку на сільськогосподарську продукцію, переваг розміщення посівів після кращих попередників, оптимального забезпечення культур елементами живлення, інтегрованого захисту рослин, максимального використання потенційних можливостей сортів та гібридів;
- запровадження ресурсозберігаючих природоохоронних систем обробітку ґрунту, які раціонально поєднують в сівозміні різноглибинні полицеві оранки і поверхневі безполицеві операції; в системі передпосівного обробітку – мінімалізацію шляхом застосування комбінованих ґрунтообробних агрегатів;
- виявлення рівня деградації та забруднення, проведення зонування території по рівню концентрації токсичного пресу, встановлення напрямів дії негативних явищ, прогнозування їх впливу на довкілля, впровадженню технологій реабілітації техногрунтів;
- оптимізацію структури посівних площ і сівозміни з метою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, запобігання ерозійним процесам та відтворення родючості ґрунтового покриву;
- покращення балансу гумусу та основних поживних речовин шляхом збільшення обсягів застосування мінеральних добрив та органічних добрив, у тому числі торфокомпостів і органічних решток рослин;
- розширення застосування ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту;
- здійснення заходів щодо запобігання забрудненню ґрунтів важкими металами, промисловими відходами, пестицидами та іншими агрохімікатами;
- проведення хімічної меліорації ґрунтів для підвищення їх родючості;
- здійснення державного контролю за проведенням заходів з охорони та відтворення родючості ґрунтів;
- формування екомережі як ефективного механізму збереження ландшафтного біорізноманіття;
- проведення суцільної еколого-агрохімічної паспортизації угідь аграрних підприємств та здійснення їх екологічного аудиту;
- впровадження альтернативних («органічних», «екологічних», «біологічних» тощо) систем землеробства;
- застосування науково обґрунтованих екологічно безпечних пестицидів, засобів захисту рослин, біопрепаратів, що дозволить вирощувати екологічно чисту продукцію;
- відновлення ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;
- збільшення терміну оренди, з урахуванням інтересів орендодавця, що сприятиме землевпорядкуванню спеціалізованих великотоварних аграрних формувань і раціональному використанні та збереженні земельно-ресурсного потенціалу;
- регламентація в договорах оренди страхового захисту для забезпечення майнових інтересів власників земель на основі якісних показників грунтів, або майнове страхування земельної ділянки;
- здійснення суворого контролю за відведенням земель згадно існуючих нормативів для несільськогосподарських потреб;
- запровадити статистику зіставлення планових екологічних витрат з фактичними для відслідковування ситуації щодо екологічного інвестування.
3.4. Удосконалення системи моніторингу земель
Система моніторингу земель передбачає своєчасне виявлення зміни стану земель, їх оцінку, відтворення та ліквідацію наслідків негативних процесів.
Відповідно до законодавства система моніторингу земель удосконалюється шляхом:
- запровадження грунтового моніторингу, який повинен бути всеохоплюючим і систематичним з використанням дистанційних, польових, режимних, аналітичних методів. Наземне картографування, балансові площадки, польові систематичні спостереження і дослідженння, а також лабораторні аналізи повинні давати повну картину стану грунтового покриву на кожний визначений момент та мати можливість оперативного прогнозу кризових ситуацій й задіювати ефективні механізми оперативного реагування на них;
- обов'язкового здійснення агрохімічного обстеження ґрунтів, контролю за зміною їх якісного стану, проведення агрохімічної паспортизації земельних ділянок;
- проведення оцінки потенційних ризиків і шкоди, заподіяної земельним ресурсам внаслідок надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру;
- розробка та запровадження комп’ютерної служби моніторингу, яка об’єднує всю інформацію, формує банк даних, на базі якого здійснюються основні завдання прогнозу й управління для вирішення найважливіших агроеколого-економічних завдань;
- розширення мережі пунктів контролю проведення земельно-кадастрового районування;
- проведення суцільного картографування стану земельних ресурсів за еколого-агрохімічними показниками в усіх категоріях господарств;
- здійснення систематичного дистанційного зондування ґрунтового покриву території, що дасть можливість оперативніше спостерігати за деградаційними процесами.
3.5. Меліорація земель
З метою підвищення рівня використання потенційних можливостей меліорованих земель передбачається:
- забезпечити ефективне функціонування меліораційної системи;
- оцінити придатність земель які періодично перезволожуються, відзначаються невисоким рівнем родючості й незначним ступенем деградації до створення на них високопродуктивних кормових угідь - сінокосів і пасовищ;
- вивчити можливість здійснення на ґрунтах з незадовільним еколого-меліоративним станом заліснення;
- здійснити детальний облік та інвентаризацію об’єктів осушених меліорацій, глибокий аналіз причин погіршення агроекологічного стану грунтів, зокрема, встановити першочерговість їх реконструкції і модернізації;
- проводити постійний технічний контроль за режимом функціонування дренажних систем;
- заборонити застосування завчасно відомих екологічно небезпечних технологій хімічної, культуртехнічної й інших меліорацій та вирощування сільськогосподарських культур;
- встановити, обгрунтувати і реалізувати найбільш раціональні напрями використання осушених земель, перш за все деградованих і низької категорії якості;
- сформувати концепцію формування грунтоохоронних меліоративно упорядкованих агроландшафтів на осушених землях;
- запровадити й освоїти високопродуктивні динамічні екологічно збалансовані сівозміни для умов ведення меліоративного землеробства;
- своєчасно коректувати систему удобрення, вапнування, обробітку грунту в сівозмінах;
- запровадити перехід на ландшафтні енерго - й ресурсозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур.
3.6. Формування ринку земель сільськогосподарського призначення
Для подальшої оптимізації землеволодінь і землекористувань, підвищення ефективності використання земельних ресурсів, забезпечення реалізації конституційних прав власності на землю громадян, юридичних осіб та держави, залучення інвестицій в аграрний сектор формується ринок земель сільськогосподарського призначення.
Формування ринку земель сільськогосподарського призначення здійснюється шляхом:
- сприяння розвитку інфраструктури ринку земель (земельні біржі, аукціони, конкурси тощо);
- посилення захисту прав власників земельних ділянок і контролю за ціновою політикою на земельному ринку;
- забезпечення моніторингу процесів на земельному ринку з метою недопущення надмірної концентрації земель і монополізації сільськогосподарського виробництва;
- посилення соціально-економічної і правової мотивації виходу на земельний ринок достатньої кількості продавців земельних ділянок;
- забезпечення відкритості та прозорості інформації щодо попиту і пропозиції на земельному ринку, а також стосовно ринкових цін на землю;
- сприяння розв’язанню земельних спорів, виконання угод і справедливої конкуренції, захисту прав власників земельних ділянок;
- запобігання та обмеження спекулятивно-тіньових угод щодо купівлі-продажу земельних ділянок;
- стимулювання підприємницької активності землекористувачів.
3.7. Розвиток тваринництва
Зростання обсягів виробництва тваринницької продукції буде досягнуто шляхом призупинення спаду поголів’я тварин і поступового нарощування їх чисельності, підвищення його продуктивності та ефективного використання в усіх категоріях господарств.
Програма розвитку галузі тваринництва передбачає:
- пріоритетний розвиток молочного скотарства та м’ясного скотарства, свинарства, вівчарства і птахівництва та поступове відновлення тваринницьких комплексів;
- підвищення продуктивності худоби і птиці на основі зміцнення кормової бази та поліпшення якісного складу поголів’я;
- удосконалення технології кормовиробництва та виробництва комбікормів, як необхідної умови ефективності роботи галузі тваринництва;
- запровадження системи моніторингу цін на продукцію тваринництва;
- удосконалення інфраструктури ринків тваринницької продукції.
Головними завданнями є:
- зупинити спад чисельності поголів’я худоби та забезпечити його поступове нарощування;
- довести обсяги виробництва продукції тваринництва до рівня, який забезпечить рацональні норми її споживання населенням, а також визначені обсяги експортних поставок;
- забезпечити прибуткове ведення тваринництва на основі вигідного збуту продукції за рахунок оптимальних витрат на її виробництво та державної підтримки цін і доходів товаровиробників;
- створити нові робочі місця в аґрарному комплексі, поліпшити зайнятість та підвищити доходи сільського населення.
Основні напрями розвитку галузі тваринництва до 2015 року:
а) у молочному скотарстві:
- інтенсивне використання високопродуктивних спеціалізованих молочних порід вітчизняної селекції у всіх категоріях господарств і залучення до селекційного процесу оцінених за нащадками високопродуктивних бугаїв-плідників;
- збільшення чисельності поголів’я корів у господарствах усіх форм власності за рахунок удосконалення процесу власного відтворення;
- впровадження енергозберігаючих технологій виробництва молока в сільськогосподарських підприємствах, які базуються на безприв’язному утриманню тварин і доїння в автоматизованих доїльних залах;
- створення культурних та поліпшення природних пасовищ;
б) у м’ясному скотарстві:
- розведення м’ясної худоби насамперед в регіональних зонах, де є значні площі природних пасовищ;
- використання високопродуктивних спеціалізованих м’ясних порід і типів з високою продуктивністю;
- пасовищне утримання худоби впродовж 7-8 місяців з виділенням на одну корову 0,5 га пасовищ, для молодняку віком до року – 0,12 га, старше одного року – 0,3 гектара;
- залучення для одержання помісного м’ясного молодняку поголів’я худоби, що утримується в приватних господарствах населення;
- організація закупівлі для дорощування і відгодівлі до високих вагових кондицій телят, отриманих в особистих господарствах населення;
г) у вівчарстві:
- широкого використання відгінної системи випасання овець, збільшення питомої ваги зелених кормів до 70-80 % від загальної потреби;
- розвитку вівчарства м’ясововнового напрямку продуктивності, надаючи при цьому пріоритет отримання молодої баранини;
- впровадження інтенсивного відтворення поголів’я овець;
- налагодження виробництва овечого молока, його переробки на сири.
Основні етапи розвитку галузі тваринництва.
На першому етапі ( рр.) передбачається стабілізувати поголів’я всіх видів худоби і птиці та розпочати нарощування виробництва молока, м’яса й іншої продукції.
На другому етапі ( рр.) прогнозується збільшення виробництва продукції тваринного походження в обсягах, які забезпечують оптимальні норми споживання.
На період до 2015 року прогнозується досягнення таких обсягів виробництва тваринницької продукції, які забезпечать фізіологічні потреби споживання населення області основними продуктами харчування тваринного походження.
Для розв'язання завдань з розвитку тваринництва необхідно здійснити такі заходи:
- забезпечити поступове збільшення чисельності високопродуктивних молочних корів у сільськогосподарських підприємствах і фермерських господарствах шляхом власного відтворення та організації закупівлі ремонтних телиць;
- забезпечити приріст обсягів виробництва м'яса шляхом розвитку м'ясного скотарства, птахівництва і свинарства в сільськогосподарських підприємствах і великих фермерських господарствах;
- стимулювати розвиток м'ясного скотарства в сприятливих для його розвитку регіонах;
- сприяти розвитку конкурентоспроможного виробництва шляхом підтримки формування механізованих тваринницьких ферм і комплексів, укомплектованих високопродуктивним поголів'ям і забезпечених належною кормовою базою;
- створити умови для кращого забезпечення сільськогосподарських виробників, в першу чергу особистих селянських господарств, племінним молодняком;
- сприяти концентрації виробництва продукції тваринництва в особистих селянських господарствах шляхом формування кооперативних об'єднань з метою одержання високоякісної сировини та безпечної для здоров'я людини тваринницької продукції, розширення заготівельної інфраструктури, підвищення товарності продукції тваринництва у 1,5 рази;
- сприяти розвитку комбікормової промисловості на кооперативних засадах та створенню культурних пасовищ.
З метою стабілізації та розвитку тваринництва, становлення його як конкурентоспроможної галузі передбачається:
- проводити доплату товаровиробникам за продані ними кондиційне поголів'я великої рогатої худоби, свиней та птиці, молоко та вовну за наявне та нарощене маточне поголів'я сільськогосподарських тварин;
- стимулювати закупівлю сільськогосподарськими підприємствами телиць і нетелів у вітчизняних та закордонних племінних господарствах.
3.8. Ринок матеріально-технічних ресурсів та послуг
З метою покращення ситуації з формування та відтворення матеріально-технічної бази передбачається:
- сприяти розвитку нетрадиційних відновлюваних джерел енергії і альтернативних видів рідкого та газового палива, передусім біодизелю та біоетанолу;
- удосконалити систему лізингу сільськогосподарської техніки та обладнання, розширити обсяги підтримки державних лізингових компаній, активізувати лізингову діяльність інших фінансових установ і машинобудівних підприємств, створити сприятливі умови для широкого залучення вітчизняних та іноземних інвестицій;
- розвивати фірмовий технічний сервіс у гарантійний та післягарантійний період експлуатації сільськогосподарської техніки за участі заводів-виробників та постачальників, забезпечити формування ринкової інфраструктури технічного сервісу, зокрема на кооперативних засадах;
- впроваджувати системний моніторинг та сучасні засоби інформатизації щодо матеріально-технічних ресурсів для аграрного сектору;
- посилити роботу з підготовки механізаторів широкого профілю і підвищення кваліфікації, удосконалити механізм атестації інженерно-технічних працівників;
- проведення системного моніторингу стану технічного забезпечення аграрного сектору та ринку матеріально-технічних і енергетичних ресурсів;
- здійснення комплексу заходів на регіональному рівні з метою активізації інвестиційно-інноваційних процесів щодо техніко-технологічного переоснащення аграрного виробництва;
- формування виробничих приватних структур з надання різних видів матеріально-технічних послуг господарствам населення;
- створення мережі інфраструктури аграрного сервісу з урахуванням спеціалізації виробничої діяльності аграрних товаровиробників і пріоритетних напрямів їх розвитку;
- створення конкурентного середовища і удосконалення різноманітних фінансово-економічних умов щодо надання доступних послуг на ринку аграрного сервісу.
3.9. Формування і розвиток інфраструктури аграрного ринку
З метою розвитку аграрного ринку передбачається:
- розширити обсяги біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією;
- запровадити на товарних біржах сучасні біржові механізми електронної торгівлі з використанням інструментів товарного обігу, включаючи товарні деривативи та складські свідоцтва, що включає:
1) створення системи форвардної торгівлі як засобу самофінансування товаровиробника з використанням оптимальної системи гарантованого виконання зобов'язань за відповідними контрактами;
2) запровадження системи торгівлі деривативами (ф'ючерсний контракт, опціон) як способу обігу майнових прав згідно з товарними біржовими угодами для впровадження механізму страхування (хеджування) цінових ризиків у майбутньому через розрахунково-клірингові установи;
3) фінансову участь держави на загальнодержавному і місцевому рівні у створенні мережі та інфраструктури оптових сільськогосподарських ринків;
4) формування системи державних інституцій з функціями здійснення належного контролю за безпечністю експортної продукції та адаптацією до міжнародних вимог, підтримку розвитку інформаційних систем, створення умов для вільного доступу всіх учасників ринку до інформації, результатів аналізу та прогнозування;
5) державну підтримку формування кооперативних каналів збуту сільськогосподарської продукції, передусім для дрібних сільськогосподарських товаровиробників, як основи створення сприятливого конкурентного середовища в сфері відносин розподілу, альтернативи посередницьких комерційних каналів;
6) сприяння процесам кооперації, особливо за участю дрібних сільськогосподарських товаровиробників, з боку державних органів управління аграрним сектором шляхом виділення в їх структурі спеціальних підрозділів з функціями координації розвитку виробничої і обслуговуючої кооперації та інспектування ідентичності сільськогосподарських кооперативів, їх об'єднань з урахуванням кооперативних принципів та відповідно до актів законодавства;
7) поліпшення матеріально-технічної базиобслуговуючих кооперативів;
8) участь несільськогосподарських підприємств аграрного сектору та споживчих товариств у формуванні сільськогосподарських збутових кооперативів на засадах асоційованого членства;
9) надання обслуговуючим кооперативам пільгових кредитів за схемами, що застосовуються для сільськогосподарських товаровиробників;
10) створення умов для формування прозорих каналів просування продукції від виробника до споживача;
11) ознайомлення сільськогосподарських товаровиробників з перевагами кооперативних та інших видів реалізації сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки;
12) розширення системи заготівель сільськогосподарської продукції за рахунок максимального наближення її елементів до виробника, що сприятиме підвищенню ефективності аграрного виробництва;
13) розвиток системи зберігання, первинної доробки та переробки продукції;
14) створення обслуговуючих кооперативів при сільських громадах з поєднанням їх функцій з кредитними спілками, що дасть можливість кооперативам через членство у агро торгових домах приймати участь у біржовій торгівлі як рівноправні суб’єкти ринку;
15) створення умов для активізації процесів формування мережі оптових ринків, що дасть можливість вивести з тіні значну кількість сільськогосподарської продукції аграрних формувань І господарствами населення.
3.10. Державне регулювання аграрного ринку
Державне регулювання аграрного ринку здійснюється шляхом:
- посилення контролю за забезпеченням захисту прав споживачів;
- удосконалення механізму державної підтримки виробництва основних видів сільськогосподарської продукції для гарантування продовольчої безпеки;
- запровадження експертної оцінки майбутнього врожаю із застосуванням сучасних технологій досліджень і розрахунків;
- удосконалення статистичної звітності з метою достовірного оцінювання ємності внутрішнього аграрного ринку та експортного потенціалу.
3.11. Гарантування безпечності та якості продовольства
Головною метою забезпечення національної продовольчої безпеки є досягнення достатності, доступності та безпечності продовольства, структурної збалансованості раціонів харчування, продовольчої незалежності. Загострення проблем безпечності продовольства і невизначеності щодо агропродовольчої продукції, зокрема, що містить інноваційну складову, а також ГМ - компоненти, ставить підвищені акценти до гарантій безпечності та якості продовольства та впливу на здоров’я людей. Політика гарантування безпечності та якості продовольства спрямовується на:
- удосконалення механізму здійснення державного контролю за дотриманням ветеринарних і санітарних вимог при утриманні тварин і виробництві продукції тваринного походження;
- створення умов для здійснення контролю за вирощуванням тварин, якістю продовольчої сировини та харчових продуктів відповідно до регламентів СОТ;
- удосконалення системи контролю за виконанням товаровиробниками вимог нормативних документів, технічних регламентів, пов'язаних з якістю продукції, вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, зміни ролі держави та операторів ринку щодо забезпечення безпечності харчових продуктів за європейськими принципами;
- ставити підвищені вимоги до контролюючих органів продукції сільськогосподарського виробництва на ринках сільськогосподарської продукції.
3.12. Підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників
З урахуванням залежності сільського господарства від погодних умов та високого рівня ризикованості, а також тривалого періоду виробничого циклу, що зумовлює уповільнений оборот капіталу, проводити роботу з:
- удосконалення існуючих і запровадження нових механізмів державної підтримки сільськогосподарських виробників, які узгоджуються з вимогами СОТ;
- підвищення ефективності і дієвості системи дотування виробництва сільськогосподарської продукції;
- запровадження системи дотування виробництва продукції з низьким рівнем рентабельності, в першу чергу продукції тваринництва;
- підвищення дохідності сільськогосподарських виробників, зокрема шляхом встановлення мінімальних закупівельних цін;
- розвиток системи страхування сільськогосподарських ризиків;
- сприяння розширенню каналів реалізації продукції сільського господарства та організація форм інфраструктури аграрного ринку (торгових домів, обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, заготівельних пунктів) з метою зменшення частки продукції, що реалізується через посередницькі комерційні структури;
- розробки механізмів виділення коштів для стимулювання сільськогосподарських товаровиробників, які вирощують екологічно чисту продукцію;
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
