Стратегічний план сталого розвитку міста Городок (стр. 4 )

Таблиця 13. Підприємства в районі за чисельністю працівників. 36

Таблиця 14. Доходи бюджету (млн. грн.) 37

Таблиця 15. Найбільші роботодавці, 2010. 38

Таблиця 16. Викиди забруднюючих речовин в атмосферу, тонн. 38

Таблиця 17. Громадський транспорт. 39

Таблиця 18. Випускники навчальних закладів. 39

1. Вступ

Городок — центр Городоцького району Хмельницької області. Місто розташоване на річці Смотрич, за 52 км на південний захід від Хмельницького. Населення міста - 16,9 тис. осіб, площа – 29,6 км². Місто засноване у1362 року, статус міста має з 1957 року.

Відстань до обласного центру залізницею - 64 км, автошляхами - 52 км. Найближча залізнична станція Вікторія на лінії Ярмолинці — Копичинці.

Місто Городок, розташоване на мальовничих крутосхилах і частково долинах річки Смотрич та її протоки Тростянця, має давню, героїчну і трагічну водночас, історію та по праву належить до тих невеликих міст-перлин, які є окрасою України загалом і Подільського краю зокрема.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика: Україна, область, район, місто

Адміністративні одиниці	Площа (тис. км2)	Площа у % до площі країни	Населення тис. осіб	Населення у % до загального населення	Густота населення осіб/км²
Місто	0,029	0,005	16,9	0,04	583
Район	1,11	0,2	51,09	0,1	45,7
Область	20,6	3,4	1319,1	2,9	64,2
Україна	603,6	100	45617,5	100	76

В місті нараховується 35% мешканців польського походження, які є прихожанами трьох костьолів. При костьолах функціонують Інститут Богословських наук, Інститут журналістики та Будинок Милосердя, який на кошти міжнародних гуманітарних фондів, прихожан, жителів міста та підтримці міського бюджету утримує одиноких престарілих громадян. Підписано договір про дружбу та співпрацю в 1991 році з Польським містом Сохачевом. Щорічно діти міста оздоровляються в міжнародному дитячому таборі, здобувають освіту в польських навчальних закладах. Окрім трьох загальноосвітніх навчальних закладів, в місті діють гімназія та школа з польською мовою викладання, музична та спортивна школи, філії двох профтехучилищ та Київського авіаційного технікуму. За останні роки у місті збудовано ще два костели і три православні церкви. Діє перша в Україні римо-католицька духовна семінарія.

Активно використовуються зв'язки із громадянами, які народилися в місті і є представниками великого бізнесу. В 2008 році ТОВ "Епіцентр" вклало 5 млн. грн. в переобладнання кінотеатру під спортивний комплекс і повністю фінансує всі його видатки. Спортивна споруда чи не найкраща в області, де займаються сотні дітей та дорослих.

Виявлені на території сучасного міста рештки поселення трипільської культури ІІІ тисячоліття до нашої ери та кілька поховань доби бронзи ІІ тисячоліття до нашої ери свідчать про те, що люди жили тут з дуже давніх часів. Проте свої роки Городок рахує, як і більшість міст світу, від першої писемної згадки. Постановою Кабінету Мінівстрів України від 26.07.2001 року № 000 "Про затвердження Списку історичних населених місць України" (міста і селища міського типу) встановлено дату заснування м. Городок 1362 року, коли Литва розгромила татар на р. Сині Води і підпорядкувала Поділля з його містами та селами своїй владі. Однак у Литовському літописі, де описуються ці події про Городок не згадується.

Дехто з істориків схильний вважати за дату заснування Городка 1392 рік, коли литовський князь Ф. Коріатович передав кілька населених пунктів землевласнику Бедриху. Звідси нібито й назва – Бедрихів-Городок. В актах ХV ст. поселення зустрічається під назвами Городок, Грудек, Грудок і, нарешті Новодвор, що цілих півстоліття, з кінця п’ятнадцятого і до середини шістнадцятого, належав магнатам Новодворським.

За найновішими дослідженнями історика В. Михайловського м. Городок під назвою Новий двір згадується у документі, що датований 1456 роком, згідно якого генеральний кам’янецький староста Бартоша з Бучача записав Миколаю Свірчу з Нового двору 50 кіп кам’янецької монети на села Кузьмин і Новосілка.

Часта зміна назви містечка була не єдиною особливістю, яка виділяла його з-поміж інших поселень Поділля. Тут ще дуже часто змінювались власники. З кінця ХV і до першої чверті ХVІ ст. містечко належало магнатам Новодворським; з середини і до кінця ХVІ ст.- перважно генералу Гербурту та шляхтичу Свірчу; з короткими перервами протягом двох віків – ХVІІ та ХVІІІ - магнатам Замойським, першу чверть ХІХ ст. – барону Гейсмару. Останнім власником Городка з 1875 року була родина Виноградських з Києва. Кожен з перелічених власників та епоха, в яких вони жили, наклали свої глибокі відбитки на економічному, соціальному та духовному портреті Городка на Смотричі.

Орди чужинців не раз руйнували місто дотла, як це було, наприклад, у 1550 році, коли на Поділля вторглись полчища татар, але жителі відроджували його знову. Занадто вигідним було географічне розташування Городка, щоб не використати цієї обставини: він лежав на важливому торговельному шляху з Брацлавщини в Коломию.

Турецьке ярмо, під яким перебував Городок з 1672 по 1699 роки, вкрай негативно позначилось на кількості населення міста, тому магнат Замойський змушений був заселити Городок селянам-мазурами з-за Вісли і Сяну. Це був другий за рахунком наплив поляків у Городок. Перший мав місце наприкінці ХV ст. після шлюбу литовського князя Ягайла та польської королеви Ядвіги, коли поляки активно почали полонізувати Поділля. Звідси, власне, і бере початок історія Городка, як переважно польського містечка, з давніми духовними традиціями, яким він у певній мірі залишається й донині і чим, безумовно, теж вирізняється на тлі інших подільських міст.

Під час визвольної війни українського народу років під проводом Богдана Хмельницького жителі Городка не залишились осторонь важливих історичних подій. Національний і релігійний гніт, якого зазнавали подоляни, штовхав їх на активну участь у визвольних змаганнях. Відомо, що в 1653 році козацькі війська взяли городоцький замок, і за свідченням мемуариста, «не пощадили ні шляхти, ні поспольства».

Саме 20 червня 1653 року під Городком сталася історична подія, котра можливо, на віки визначила б долю України. Через допущені політичні помилки та прорахунки і в силу несприятливих обставин стався масовий протестний виступ козаків проти... гетьмана. Зважаючи на серйозність моменту, ним та старшинською радою було прийнято рішення «повертатися назад і за ляхами не гнатися». Наступного дня (21 червня) військо знялося і подалося на схід України. Провал наступу позбавив сприятливого шансу перемоги над поневолювачами і домогтися возз’єднання етноукраїнських земель в національну державу.

Активно проявили себе місцеві жителі і під час народного повстання 1702 року, яке розгорнулось на Правобережжі. Чимало міщан приєдналось тоді до загонів Федора Шпака, які діяли в районі Городка, Сатанова та інших міст. А дещо пізніше, в часі селянсько-гайдамацького повстання 1734 року, влились до повстанців Медведя (Медведенка), які нищили шляхту на Поділлі.

Втім, у цих історичних катаклізмах містечко, відроджуючись щоразу буквально з попелу, міцніло і росло. За королівською грамотою 1786 року Городок отримав права міста. У цей час серед його мешканців переважали католики, діяли два костели, один монастир і церква св. Георгія Мученика. Населення ж в основному займалося землеробством, хоча існували й ремісничі цехи: гончарів, чинбарів, свічкарів, кравців.

Кінець ХVІІІ ст. став переломним для Поділля загалом і Городка зокрема. Після третього поділу Площі Правобережна Україна до Збруча відійшла до Росії. І, як і в більшості прикордонних містечок, у Городку спостерігається ріст європейського населення. На початку ХХ ст. воно вже переважало за кількістю і православних, і католиків. За історичними даними, у цей час у місті проживали 1842 особи православної віри, 2688 – католицької і 3325 – іудейської.

Стрімко розвиваються капіталістичні відносини. Якщо у 1578 році у містечку було 28 ремісників, то у 50-х роках ХІХ ст. їх стало 80. У 1839 році запрацював один з перших на Україні цукрових заводів, збудований бароном Гейсмаром, згодом ливарно-механічна майстерня Мельхерта та Єфімова. На початку ХХ ст. Городок став переважно промисловим. Тут діяло 23 заводи, з яких половина випускала продукцію з глини. На все Поділля славилися городоцькі гончарі. В особливій пошані була фабрика з оздоблення фарфору, який для художнього розпису привозили з Карлових Вар та Праги.

Одночасно з ростом промисловості наприкінці ХІХ і на початку ХХ століть у Городку спостерігається пожвавлення в галузі просвіти. На кошти казни і місцевих жителів було збудовано школу і відкрито двокласне міністерське училище.

Як центр сільської волості Городок вперше сформувався ще у першій половині ХVІ ст. у складі Подільського воєводства Польщі. Після переходу міста під владу російського царя, у липні 1795 року Городок став повітовим містечком Подільського манісництва, а у 1796-му отримав уже свій герб: у центрі червоного поля – срібна стіна, а по обидва її боки височать золоті гори.

В Городку не залишилося якихось значимих архітектурних пам’яток старовини. Лише окремі будівлі та деякі споруди нагадують про минувшину. Перший костел у містечку був збудований в 1496 році, котрий через 86 років був повністю зруйнований ординцями. Того часу діяла й православна Успенська церква (1530р.).

Справжній розквіт будівництва таких споруд припадає на ХVІІІ ст. Далеко за межами краю славиться Городок монастирем францисканців та наявною там чудотворною іконою Святого Антонія Падуанського (1737р.). А ще – діяннями монахинь католицького ордеру "Сестер милосердя", які лікували хворих та навчали дівчаток. Згодом, після придушення польського повстання на Поділлі, орден був закритий (1833р.) російським урядом, а монахи покинули місто.

ХХ ст. принесло місту нові випробування. Радянська влада була встановлена у Городку в січні 1918 року, і невдовзі місто стало районним центром.

Кінець 20-х-30-х років – колективізація, голодомор, сталінські репресії – забрали життя сотень людей. Голод р. р. тут перенесли без масових жертв, хоча голодування не обминуло жодну сім’ю. Чимало городчан дістало ярлики «шкідників» і «ворогів народу», більшість з них безслідно пропала в сталінських гулагах. Про це нині нагадує Курган пам’яті, споруджений на західній околиці міста.

Великої біди і незліченних страждань коштувала Городку фашистська окупація, яка тривала з 8 липня 1941 року до 25 березня 1944-го. У боях за звільнення міста загинуло 240 радянських воїнів, і не повернулись додому з полів битв Другої світової війни понад 300 городчан. Такою була ціна звільнення від коричневої чуми – фашизму.

Почались роки відбудови. За короткий час жителі не тільки залікували рани, заподіяні війною, але й почали далі розбудовувати своє місто. Знову ожили цехи механічного та цукрового заводів, інших промислових підприємств. А в 1949 році розпочалось будівництво другого цукрового заводу, який вперше дав продукцію у 1952-му і став одним із найпотужніших підприємств цукрової галузі Хмельниччини. Згодом стали до ладу верстатобудівне виробниче об’єднання, молочноконсервний комбінат та плодоконсервний завод. Городок перетворився у промислове місто, оновився новобудовами, став затишним та впорядкованим. За роки незалежності він став одним із найпривабливішим міст Поділля.

Городоцький район розташований в південно-західній частині Хмельницької області. Загальна площа району становить 1,1 тис. кв. км. За станом на 1.07.2010 року в районі проживає 52,3 тисяч чоловік. До складу району входить 74 населених пункти, об’єднаних в Городоцьку міську, Сатанівську селищну та 29 сільських рад.

До 1385 року Поділлям володіли литовські князі. В цьому ж році литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і став польським королем Володиславом ІІ. Він всіляко потурав полякам, роздавав їм в українських землях маєтки, наставляв їх на високі посади.

Скоро поляки заволоділи подільськими містами – фортецями: Кам’янець, Смотрич, Скала, Бакота. В 1434 році було утворено Подільське воєводство в складі Польщі з центром у Кам’янці. Сюди належав і Городок. На протязі майже 300 років Городок належав великим польським магнатам та землевласникам: Новодворським, Свірчам, Гербуртам, Потоцьким, Чермінським, Мнішкам, Гейсмарам та іншим.

Але згодом спустошливі набіги татар розорили економіку Польщі. Після визвольної війни років під проводом Б. Хмельницького містечко Городок було сильно зруйновано. В 1795 році Городок – повітове містечко Подільського намісництва, а в 1796 році йому було затверджено герб.

В 1653 році на території сучасної Городоччини побував Богдан Хмельницький, в серпні 1711 року – російський цар Петро Перший, а в 1822 році – Устим Кармалюк.

В 1834 році Городок купив польський промисловець барон Гейсмар і через 5 років збудував один з перших в Україні цукровий завод. З 1850 року почали діяти цехи нинішнього ВАТ “Говер”.

В квітні 1923 року було утворено Городоцький район. У 1930 році створена Городоцька МТС – нинішнє ВАТ “Сільгосптехніка”. В 1932 році почали діяти майстерні нинішнього ВАТ “Дослідно-експериментальний завод”.

На початку липня 1941 року Городоцький район окупували німецько-фашистські загарбники. 33 довгих місяці, або майже 1000 днів перебувала Городоччина в окупації. В боях за звільнення міста і району загинуло 343 радянських воїни. Їх прах покоїться у 19 братських могилах, в тому числі 236 воїнів в братській могилі в м. Городку. 25 березня 1944 року район було звільнено від фашистів.

Дальшого економічного розвитку район набув у повоєнні роки. В 1952 році до ладу став другий цукровий завод, в 1957 році – молочноконсервний комбінат, в 1971 і 1973 роках – плодоконсервний та комбікормовий заводи. Базовою основою економіки району є багатогалузеве сільське господарство, яке спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур та тваринництві. В результаті реформування в агропромисловому секторі створено нові підприємства ринкового типу.

Серйозні зміни відбулися в галузях освіти, медицини, культури, духовній сфері. Діють Лісоводський професійний ліцей, Городоцьке ПТУ №26, Городоцька гімназія, 21 загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів, 18 – І –ІІ ступенів, 2 – І ступеня. В 2002 році здано в експлуатацію школу з польською мовою навчання. Близько 8 тисяч учнів навчає 900 вчителів. Працює навчально-консультаційний пункт Київського авіаційного технікуму.

На варті охороні здоров’я населення району стоїть 130 лікарів, 425 середніх медпрацівників, діє районна лікарня на 270 ліжок, 1 Лісоводська дільнична, 1 Сатанівська міська на 100 ліжок, 7 лікарських амбулаторій, 49 фельдшерсько-акушерських пункти.

Жителі району мають можливість проводити своє дозвілля в 43 Будинках культури і клубах, 47 бібліотеках із загальним фондом близько 658 тис. книг. В системі культури працює 472 чол., в тому числі 152 із спеціальною освітою. Діють 9 народних колективів, районний історико-краєзнавчий і 9 громадських музеїв. Працюють 2 музичні і 1 художня школи. Духовні потреби віруючі жителі району можуть задовольняти в 80 релігійних громадах і общинах, серед яких 41 православних церков Московського і 2 Київського Патріархату, 20- римо-католицьких церков, 14 інших релігійних об’єднань.

Гордістю району є селище міського типу Сатанів, історія якого сягає в сиву давнину. Статус містечка він отримав ще в 1443 році, а в 1444 році – магдебурзьке право. З історичних пам’яток до цього часу збереглися Свято-Троїцький монастир ХVІ - ХVІІ ст., який тепер реставровано, синагога Х V І ст., костьол 1561 року. В Сатанові працює плодоконсервний завод, комунальні, шляхові організації, автопідприємство, міська лікарня, школа, заклади культури. Але особливого розвитку селище почало набувати з 1965 року, коли тут в результаті геологорозвідувальних робіт в долині р. Збруч було відкрито мінеральну воду. При пошуках нафти із свердловини вдарив потужний 150-метровий фонтан води із специфічним запахом. Згодом спеціалісти Одеського науково-дослідного інституту курортології отримали результат: - Сатанівська мінеральна вода за своїм хімічним складом і лікувальними властивостями схожа із трускавецькою “Нафтусею”.

В 1985 році в експлуатацію було введено санаторій “Товтри” на 500 пацієнтів. Сьогодні тут розвинута потужна курортно-санаторна зона з десятками пансіонатів, баз відпочинку тощо (“Збруч”, “Лазуровий берег”, “Берізка”, “Хмельницькоблавтодор”, “Чернігівський зв’язківець” та багато інших відомих баз відпочинку і оздоровлення в т. ч. для дітей). Цю територію поправу названо “Сатанівська Швейцарія”. В перспективі курортополіс “Сатанів” зможе обслуговувати до 15 тисяч чоловік щорічно. В цьому - велике майбутнє Городоцького району.

Хмельницька область (до 4 лютого 1954 року — Кам'яне́ць-Поді́льська) — область на заході України. Утворена 22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР з центром у місті Кам'янці-Подільському. Площа області становить 20,6 тисячі км² (3,4 % площі території України). Населення — 1,4 млн. осіб. Центр області — місто Хмельницький.

Географічне розташування. Хмельниччина розташована на стику двох історико-географічних регіонів — Правобережжя і Західної України. У травні 1941 року обласний центр було перенесено в м. Проскурів, але в січні 1954 року область перейменували, назвавши Хмельницькою, а обласний центр перенесли в м. Хмельницький. Протяжність області з півночі на південь 220 км, а із заходу на схід — 120 км. Межує на північному заході з Рівненською, на північному сході з Житомирською, на сході з Вінницькою, на півдні з Чернівецькою, на заході з Тернопільською областями.

Клімат помірно континентальний з м'якою зимою (середня температура січня −5 °C) і теплим, вологим (середня температура липня +19 °C) літом. Кількість опадів, 70% яких припадає на теплий період, становить мм на рік. Поверхня області в основному становить пологохвилясту лесову рівнину. На півночі регіону розташована Поліська низовина (з абсолютними висотами до 240 м), на північному заході — Волинська, у центрі — Придніпровська (до 380 м) і на півдні — Подільська (до 400 м) височини. В області знаходяться верхні течії річок Горинь, Случ і Південний Буг, що визначають природний вигляд районів Полісся і Поділля. Але особливо мальовничі глибоко і хитромудро врізані долини Дністра і його лівих приток (Збруча, Жванчика, Смотрича, Тернави, Ушиці та ін.), що місцями утворюють ефектні каньйони і захопливі пейзажі.

Рельєф. Більшу центральну частину області займає Подільська височина (переважні висоти 270—370 м), по якій проходять вододіли Дніпра, Південного Бугу і Дністра. На північному заході в межі області заходить Волинська височина (висоти до 329 м), а на півночі — Поліська низовина (висоти 200—250 м). Південний захід перетинає Товтровий кряж, на якому є найвища точка області — гора Велика Бугаїха (409 м). Тут поширені карстові форми рельєфу, трапляються печери (Атлантида, Залучанська). Крайній південь має пасмоподібну поверхню, розчленовану каньйоноподібними долинами приток Дністра. Рівень Дністровського водосховища (121 м) є найнижчою висотною відміткою.

Територією області течуть 120 річок завдовжки понад 10 км кожна. Найбільшими є Дністер (довжина в межах області 160 км) із притоками Збруч, Смотрич, Ушиця; Південний Буг (довжина в межах області 120 км) із притоками Бужок, Вовк, Іква; річки Дніпровського басейну — Горинь, Случ, Хомора. Найбільше водосховище — Дністровське. Споруджено 1858 ставків і водосховищ, головним чином у басейнах Горині та Південного Бугу, зокрема Щедрівське (1258 га), Новоставське (1168 га), Кузьминське (765 га).

Природні ресурси. В області Держбалансом обліковується 391 родовище з 26 видів різноманітних корисних копалин. Область є одним з головних постачальників карбонатної сировини для цукрової промисловості України. Враховується 7 родовищ вапняків, запаси яких складають 121,5 млн. тонн (37,1 % від запасів в Україні). В останні роки встановлена висока ефективність використання сапонітових глин. Завершена детальна розвідка Варварівського родовища у Славутському районі, як найбільш перспективного. Затверджені запаси сапонітових глин Варварівської і Ташківської ділянок кількістю 22663 тис. тонн. Обліковується 9 родовищ первинних каолінів, загальні запаси яких складають 8231 тис. тонн. Цементна галузь області спирається на 2 родовища Кривинське у Славутському районі та Гуменецьке родовище в Кам'янець-Подільському районі. На території області обліковуються 80 родовищ торфу, 19 родовищ гранітів, 126 родовищ цегельно-черепичної сировини, 23 родовища піску, родовище апатитів, 3 родовища крейди в Білогірському районі, родовище травертину в Кам'янець-Подільському районі та фосфориту в Білогірському районі. Питні та технічні підземні води в Хмельницькій області для господарсько-питного і виробничо-технічного водопостачання розвідані на 45 ділянках.

Корисні копалини. Хмельницька область багата на різноманітні нерудні корисні копалини, насамперед, природні будівельні матеріали. Цьому сприяють як кристалічні породи щита, так і осадові відклади його західного схилу. В той же час вона цілком позбавлена металевих мінеральних ресурсів, а з числа горючих є лише поклади торфу.

Промисловість. Хмельницька АЕС. Важливе місце серед галузей промисловості займає машинобудування та металообробка, в якій зайнято 44,2 % загальної кількості працюючих в промисловості області. Підприємства цієї галузі випускають верстати, ковальсько-пресові машини, трансформатори, сільськогосподарські машини для рослинництва, технологічне обладнання для переробних галузей агропромислового комплексу, кабель, електротехнічні вироби. Найбільші підприємства області — ВАТ «Укрелектроапарат», «Катіон», «Адвіс», «Пригма-Прес», «Термопластавтомат», ВО «Новатор», кам'янець-подільські АТВТ «Мотор» та заводи «Електроприлад» і кабельний, ВАТ «Шепетівський завод культиваторів», Волочиський ВАТ «Номінал», верстатобудівне ВАТ «Говер» у Городку та ін.