Тема: Клihичhа аhатомiя, фiзiологiя, методи обстежеhhя глотки, стравоходу, гортаhi, трахеї i броhхiв (стр. 3 )

19. Який хрящ забезпечує роздільну функцію гортані?

а) надгортанний

б) щитовидний

20. Які патологічні утворення можуть порушувати функцію гор­тані шляхом затискання зворотнього нерва?

а) пухлини середостіння

б) пухлини верхівки легенів

в) аневризма аорти

г) гіпертрофія лівого, шлуночка серця

21. Із системи яких артерій отримують кров піднебінні мигдали­ки?

а) зовнішньої сонної артерії

б) внутрішньої сонної артерії

22. Які лімфатичні вузли є регіонарними для піднебінних миг­даликів?

а) підщелепні

б) защелепні

в) глибокі шийні

23. Куди проводжується заглотковий простір?

а) заднє середостіння

б) переднє середостіння

24. Які методи ендоскопічного дослідження глотки Вам відомі?

а) орофарингоскопія

б) задня риноскопія

в) непряма ларингоскопія

г) езофагоскопія

V. Зміст навчання

Анатомія, фізіологія, методи дослідження глотки Анатомія глотки

Глотка с частиною травного тракту і дихальних шляхів. Вона яв­ляє собою порожнинний орган, утворений м'язами, фіброзними во­локнами і вистелений зсередини слизовою оболонкою. Порожнина глотки розташовується позаду порожнин^носа, рота і гортані, перед основною частиною потиличної кістки і 6-ти шийних хребців. Глотка починається від основи черепа і доходить до нижнього краю VI ший­ного хребця, де, воронкоподібне звужуючись, переходить у страво­хід. Довжина глотки дорослої людини сягає 14 см (12-15), попереч­ний розмір її більше передньозаднього І в середньому дорівнює 4,5 см. У глотці розрізняють три відділи: верхній - носоглотка, середній – ротоглотка і нижній – гортаноглотка.

Носоглотка відповідає рівню СІ-СІІ і простягається від основи черепа до умовної межі і ротоглоткою, якою служить уявне продовжен­ня площини твердого піднебіння до пересічення з задньою стінкою глотки. На задній і частково верхній стінці носоглотки розташований глотковий (носоглотковий) мигдалик. На біч­них стінках на рівні задніх кінців нижніх раковин носа знаходяться воронкоподібні заглиблення, де відкриваються глоткові устя слухо­вих труб Зверху і позаду глоткове устя слухової труби оточено хря­щовим валиком. За валиком знаходиться заглиблення - глоткова кишеня, у якій розташований невеликий трубний мигдалик.

У дорослих задня і верхня стінки носоглотки утворюють напів­кругле склепіння, у новонароджених і дітей грудного віку вони розта­шовані під кутом (. 1959), який у дітей до 2-х років часті­ше всього буває гострим (інсон, 1952).

Попереду носоглотка з'єднується з носовою порожниною хоанами. висота яких у новонароджених дорівнює 0,5 см, у дітей у віці 1 року -1 см, у дорослих - 2 см. При невеликих розмірах носоглотки і гострокутній її формі навіть незначне збільшення носоглоткового мигдалика у дітей 1-го року життя призводить до порушення носового дихання.

Ротоглотка відповідає рівню III шийного хребця. Межею з гортаноглоткою служить рівень верхнього краю надгортанника і верхньої поверхні кореня язика. Від порожнини рота глотка відмежовується м'я­ким піднебінням, передніми і задніми дужками під­небінних мигдаликів М'яке піднебіння є як би продовженням твердого піднебіння. Воно являє собою дуже рухливу, покриту слизовою обо­лонкою м'язову пластинку, яка у спокійному стані звішується вниз до кореня язика. Подовжений по середній лінії вільний край м'якого під­небіння зветься язичком. У піднебінній фіранці закладені спо­лучно-тканинні волокна піднебінний апоневроз і три м'язи:

1- піднімаючий м'яке піднебіння притискаючи його до задньої стінки глотки, крім того він розширює просвіт слухової труби;

2- м'яз, що напружує і розтягує м'яке піднебіння в сторони, крім цього він розширює устя слухової труби, звужуючи її на всьому протязі;

3- м'яз язичка, при його скороченні язичок вкорочується і слизова оболонка утворює поперечні складки.

Під час ковтання їжі або при вимові деяких звуків (фонем) підне­бінна фіранка піднімається вверх і дорсальне тісно прилягає до задньої стінки глотки, відділяючи ротоглотку від носоглотки, що запобігає попаданню їжі в носоглотку і забезпечує звучність вимови. При паре­зах і паралічах м'якого піднебіння рідка їжа затікає в порожнину но­са, розвивається відкрита гугнявість. Вищевка­зане роз'єднання порожнин доповнюється валикоподібним випинан­ням задньої стінки глотки, що обумовлене скороченням верхнього утискувача глотки, який утворює так званий валик Пассавана.

Від латеральних відділів піднебінної фіранки вниз відходять дві складки слизової оболонки. Одна з них називається піднебінно-язиковою (передньою) дужкою. Вона прикріплюється до бічної поверхні кореня язика. Друга - зветься піднебінно-глотковою (задньою) дужкою. Вона при­кріплюється до бічної стінки глотки. У їхній товщі знаходяться відповід­но і піднебінно-глотковий м'язи, які своїми волокнами з'єднуються в м'якому піднебінні і при скороченні зближають дужки протилежних сторін одна до одної, створюючи подобу сфінктера, що відокремлює порожнину ро­та від порожнини глотки.

Між дужками знаходиться трикутне заглиблення - тонзилярна ні­ша, дно якої утворено верхнім стискувачем глотки і глотковою фасці­єю. У нішах розташовані піднебінні мигдалики.

За допомогою зіва ротоглотка з'єднується з порожниною рота. Знизу обмежений коренем язика, з боків - передніми і задніми під­небінними дужками, зверху - м'яким піднебінням.

Гортаноглотка знаходиться перед шийними хребцями і починається на рівні верхнього краю надгортанника і кореня язика. Передня стінка гортаноглотки утворена коренем язика. Внизу між біч­ними стінками гортаноглотки і виступами хрящового каркасу гортані розташовані грушоподібні синуси, які переходять у початкову частину стравоходу. На латеральній стінці грушопо­дібної кишені розташована складка верхнього гортанного нерва. На корені язика знаходиться язиковий мигдалик. Між коренем язика і надгортанником розташо­вані заглиблення - валекули, обмежені двома бічними і серединною язиково-надгортанними складками.

Стінки глотки складаються з чотирьох оболонок: слизової, фіб­розної, м'язової і адвентиціальної.

Слизова оболонка рото - і гортаноглотки вистелена багатошаровим плоским епітелієм, що не ороговівае. Під­слизовий шар добре, розвинутий, містить велику кількість лімфатич­них клітин, які утворюють скупчення за ходом вивідних протоків слизових залоз або групуються у фолікули. Слизова оболонка носоглотки вкрита багаторядним циліндричним епітелієм, багата еластичними во­локнами. Підслизового шару в цій частині глотки, як і в порожнині коса, немає.

Фіброзна оболонка утворює остов глотки, як би підвішуючи її до основи черепа. Фіброзна оболонка тонка, але щільна пластинка сполучної тканини, яка тісно зв'язана з слизовою оболонкою і м'язовим шаром глотки. В основі черепа вона найбільш товста і щільна, з'єднана з ним і тому отримала назву глотково-основної фасції. Внизу вона пере-ходить у тонку еластичну перетинку, що прикріплюється до під'язи­кової кістки і пластинок щитоподібного хряща гортані.

М'язова оболонка глотки складається з внутрішнього кільцевого шару м'язів-констрікторів, які стискують і з зовнішнього поздовжнього шару м’язів, що піднімають глотку. М’язів-констрикторів три - верхній, середи і нижній . Вони беруть початок зверху і як черепиця накладаються один на одного. Поздовжні м'язи, які підні­мають глотку, виражені слабкіше стискаючих. Основний з них шило-глотковий починається від шиловидного відростка скроневої кістки. Волокна його йдуть донизу і вплітаються між верх­нім і середнім стискувачами глотки; частина волокон прикріплюється до верхнього краю щитоподібного хряща Другий м'яз трубно-піднебінно-глотковий складається з двох частин, які вплі­таються в задню стінку глотки.

1 Адвентиціальна оболонка сполучнотканинна оболонка, яка вкриває м'язовий шар глотки зовні.

Навкологлотковий простір. Між адвентиціальною оболонкою і оточуючими глотку органами знаходиться шар рихлої сполучної тканини - навколо глотко вий простір, у якому розрізняють бічний навколо глотковий простір і заглотковий простір.

Бічний навкологлотковий простір обмежений з медіальної сто­рони бічною стінкою глотки, латеральне - глибоким листком фасції" привушної залози, спереду - внутрішньою поверхнею висхідної гілки нижньої щелепи з внутрішнім крилоподібним м'язом позаду передхребетною фасцією. Уздовж бічного глоткового простору проходить внутрішня сонна артерія, під'язико­вий, блукаючий, язикоглотковий, додатковий нерви, до яких латеральне примикає внутрішня яремна вена. Шилоглотковим м'язом, який йде косо медіальне до глотки, цей простір ділиться на передній і задній відділи. Запальні процеси з глотки частіше поширюються в передній відділ.

Бічний глотковий простір тягнеться від основи черепа вниз, де переходить у серединну щілину шиї, утворену листками середньої і поверхневої фасції шиї спереду і глибокої фасції шиї заду Почина­ючись під тілом під'язикової кістки, серединна щілина шиї спуска­ється вниз і переходить у переднє середостіння.

Позадиглотковий (ретрофарингіальний) простір. Між ад­вентицією задньої стінки глотки і передхребетною фасцією роз­ташовується заглотковий простір у вигляді плоскої щілини, за­повненої пухкою сполучною тканиною. У дітей тут с лімфатич­ні вузли, куди впадають лімфатичні судини від піднебінних миг­даликів, задніх відділів носової і ротової порожнин. Починаю­чись від основи черепа, цей простір проходить вниз позаду глот­ки, де його клітковина переходить у позадистравохідну, а потім у клітковину заднього середостіння. Частина заглоткового прос­тору, яка розташована за носоглоткою, серединною перегород­кою розділена сагітальне на дві симетричні половини.

Бічний глотковий і заглотковий простори відокремлюються один від одного тонкою сполучнотканинною перегородкою.

Кровопостачання глотки. Кровопостачання верхнього і се­реднього відділів висхідною глотковою артерією, гілками верхньоще­лепної, лицьової і частково язичної артерій. Нижній відділ глот­ки постачається гілками зовнішньої сонної і верхньої щитоподіб­ної артерії. З огляду на це, для припинення кровотечі з нижнього відділу глотки недостатньо перев'язки зовнішньої сонної артерії вище відходження верхньої щитоподібної артерії.

Венозна кров глотки збирається у венозне сплетення, потім у язич­ну, щитоподібну, задню або загальну лицьову і нарешті - у внутрішню яремну вену.

Лімфовідтік відбувається в глибокі шийні лімфатичні вузли з носоглотки і вузли, що розташовані навколо внутрішньої яремної ве­ни з рото - і гортаноглотки. Лімфатичні судини глотки широко анастомозують з мережею лімфатичних судин порожнини носа. гортані, верх­нього відділу стравоходу.

Іннервація глотки здійснюється гілками трійчастого, язикоглоткового, додаткового і блукаючих нервів, а також гортаноглотковими гілками верхнього шийного вузла симпатичного стовбура. Верхній відділ глотки забезпечується, руховою іннервацією в основному від язикоглоткового нерва, середній і ниж­ній відділи - від зворотнього нерва. Чутлива іннервація носо­глотки здійснюється з другої гілки трійчастого нерва, рото глот­ки - забезпечується язикоглотковим нервом, а гортаноглотки блукаючим (через верхній гортанний нерв).

Лімфоаденоїдне глоткове кільце

Комплекс лімфоаденоїдної тканини, закладений у піднебінних, но­соглотковому (глотковому і навколотрубних язиковому мигдаликах, а також у слизовій оболонці задньої стінки глотки у вигляді окремих гра­нул і валиків на бокових стінках глотки (за піднебінно-глотковими дуж­ками), у верхньому поверсі гортані, у грушоподібних кишенях зветься лімфоаденоїдним глотковим кільцем Вальдейера-Пирогова.

Піднебінні мигдалики (іопві Нае рзіа^іпає} розташовані між передніми і задніми піднебінними дужками в трикутних заглиблен­нях - тонзилярних нішах, дно яких утворене верхнім стискувачем глот­ки і глотковою фасцією. Частіше всього вони мають форму мигдаль­ного горіху, від чого і отримали свою назву. Їх розмір і форма варіює. У мигдаликах розрізняють верхній і нижній полюси, зовнішню і внут­рішню поверхні. Гістологічне вона складається з капсули, строми, па­ренхіми і епітеліального шару.

Вільна (зівна) поверхня мигдаликів вкрита 6-10 рядами плескатого епітелію. На цій поверхні є 15-20 заглиблень, що ведуть у канали лакуни або крипти. Більш роз­винені крипти в ділянці верхнього полюса. Почина­ючись на поверхні мигдали­ка, лакуни можуть дерево­видне розгалужуватися, про­ходити через усю їхню тов­щу.

Зовнішня поверхня мигдаликів вкрита сполуч­нотканинною оболонкою, яка називається капсулою Від неї всередину відходять сполучнотканинні тяжі, які розділяють мигдалики на часточки.

Піднебінний мигдалик представлений глибокими складками слизової оболонки з закладеною в них лімф аденоїдною тканиною. Поверхні складок сли­зової оболонки, звернені одна до одної епітеліальним покривом, фор­мують порожнину лакун, а суміжні складки, зливаючись сполучно­тканинними поверхнями, утворюють трабекулу, яка імітує на гістоло­гічному зрізі гомогенну структуру Існуючі уявлення про трабекули, як гомогенні сполучнотканинні відростки капсули, що розділяють паренхіму піднебінного мигдалика на окремі частини, не відповідають дійсності. Сполучнотканинні оболонки складок піднебінних мигда­ликів, звернені своєю поверхнею до бічної стінки глотки в сукупності формують "кипсулу". Внаслідок цього вона утворена часточками сполучно - тканиної нерівномірної щільності, а не однорідною фіброзною тканиною, характерною для утворень, які називають капсулою. Вихо­дячи з сказаного, варто застосовувати термін "псевдокапсула".

Основу паренхіми складає пухка аденоїдна або ретикулярна тка­нина, побудована з зірчастих ретикулярних клітин, їхніх відростків і аргірофільних ретикулярних волокон. У петлях цієї мережі знаходяться поодинокі лімфоцити (в основному малі), а також їхні шаровидні скуп­чення - фолікули, які розташовуються в один ряд за ходом крипт. Роз­різняють первинні і вторинні фолікули. Первинні фолікули з'являються з 3-го місяця ембріонального життя і представляють собою дифузні скупчення лімфоцитів. Вторинні фолікули з'являються тільки в після утробному періоді життя. В їх центрі розташовані великі з світлою цитоплазмою і блідо забарвленим ядром клітини, що утворюють зо­ну, яка називається "реактивним центром" або центром розмножен­ня. Ряд авторів вважають, що клітини реактивних центрів є лімфобластами, які потім трансформуються в лімфоцити. Інші дослідники вважають, що центральна зона фолікула складається з гіпертрофованих ретикулярних клітин, які фагоцитують чужорідні антигени.

Між капсулою мигдалика і м'язової оболонкою, яка утворює ло­же мигдалика, розташована пухка перитонзилярна клітковина.

В патології мигдаликів певну роль відіграє надмигдаликовий прос­тір. будова якого може бути троякою:

- у вигляді гладкої трикутної ямки на місці розходження передньої і задньої піднебінних дужок;

- у вигляді вдавлення в м'якому піднебінні, яке утворює по­рожнину. заповнену часточкою піднебін­ного мигдалика З великою криптою усередині - синус Тур-туаля;

- і у вигляді щілин або каналу, що розгалужується древовидно в м'якому піднебінні.

Анатомія, фізіологія, методи дослідження гортані

Анатомія гортані

Гортань - кінцевий відділ верхніх дихальних шляхів, розмішена в передньому відділі шиї лід під'язиковою кісткою, спере­ду від хребта на рівні С4,-С6, у дорослих і С3-С4 у дітей перших років життя, 3 віком гортань опускається і у людей похилого віку її нижня границя може відповідати VII шийному хребцю,

Верхнім своїм відділом гортань відкривається в глотку, а нижнім переходить в трахею. Зверху межею гортані є умовна горизонтальна площина, що проходить через верхній край надгортанника І корінь язика, знизу " нижній край перснеподібного хряща.

Пальпаторно розпізнавальними пунктами гортані спереду вва­жають ділянку верхнього краю куга щитоподібного хряща (кадика), що розташований на 1 см нижче тіла під'язикової кістки, і горбиком. то розташований посередині передньої поверхні дуги перснеподіб­ного хряща. Між нижнім краєм щитоподібного і верхнім краєм дуги перснеподібного хряща знаходиться заглиблення - проекція конічної зв'язки (місце, де в випадку асфіксії можна виконати конікотомію).

З боків гортань межує з боковими долями щитоподібної залози і судинно-нервовими пучками шиї. Позаду гортані знаходиться частина травного тракта позади - гортанний й відділ гіпофарингіальний, а починаючи і рівня нижнього краю перснеподібного хряща - початок стравоходу.

Скелет гортані складається з хрящів, що з'єднуються між собою

А) непарні хрящі:

- перснеподібний ;

- щитоподібний;

- надгортанник;

Б) парні хрящі:

- черпакуваті, розташовані на верхньому краю печатки перснеподібного хряща;

- ріжкоподібні, розташовані на верхівці черпакоподібних хрящів;

- клиноподібні, розташовані в товщі черпако-надгортанних складок.

Надгортанник, ріжковидні, клиноподібні і голосові відростки чер­пакуватих хрящів утворені еластичним хрящем; щитоподібний, перс­неподібний, черпакуваті (виключаючи голосові відростки) складають­ся з гіалінового хряща.

Між собою хрящі гортані з'єднуються шляхом перснечерпакуватих, персне-щитоподібних суглобів, які підкріплюються однойменни­ми зв'язками, і зв'язковим апаратом, який складається з серединної перснещитоподібної або конічної черпаконадгортанних, й то над гортан­них, голосових зв'язок. Справжні голосові зв'язки являють собою пучки поздовжніх еластич­них волокон, що прикріплюються у куті внутрішньої поверхні щито­подібного хряща і до голосового відростка черпакоподібного. В тов­щі справжньої голосової зв'язки с голосовий м'яз.

Гортань з'єднана зв'язками з сусідніми анатомічними утворен­нями:

-за допомогою щитопідязикової мембрани гортань підвішена до під'язикової кістки. Найбільш потужні пучки утворюють медіальну і бокові зв'язки. Через бокові відділи щитопід'язикової мембрани проходять судинно-нервові пучки гортані (верхньогортанна ар­терія і вена. внутрішня гілка верх неї-ортам ного нерву), що необхідно враховувати при анестезії верхнього гортанного нерва, його блокаді.

- перснетрахеальною зв'язкою гортань зв'язана з трахеєю.

- під'язиково-надгортанною зв'язкою надгортанник з’єднаний підязиковою кісткою.

М`язи гортані поперечно смугасті.

І. Зовнішні м'язи зумовлюють рух гортані в цілому. Їх ділять на підпід'язикові, один кінець яких прикріпляється до гортані, а інший до кісток скелету: вони забезпечують рух гортані в вертикальному на­прямку (вверх-вниз):

-грудиннощитоподібний;

-грудиннопід'язиковий;

-щитопід'язиковий.

Деяку участь в рухах гортані приймає нижній стискувач глотки.

Друга група не мас безпосереднього відношен­ня до гортані. Вона впливає на рух гортані опосередковано, через дію на під'язикову кістку. Один кінець цих м'язів прикріплюється до під'я­зикової кістки, а другий - до будь-якої іншої кістки скелету:

-шилопід'язиковий;

-двочеревцевий;

-лопаточнопід'язиковий;

-підборіднопід'язиковий;

-щелепнопід'язиковий.

II. Внутрішні м'язи гортані приводять в рух хрящі гортані, змінюють ширину її порожнини і внаслідок цього - шири­ну голосової щілини, яка обмежена голосовими складкам. Кінці внут­рішніх м'язів прикріпляються до різних хрящів.

В основу класифікації покладені функціональні особливості внут­рішніх м'язів. Розрізняють наступні групи внутрішніх м'язів гортані:

1. М'язи, що виконують функцію клапанного апарату (змі­нюють положення надгортанника при ковтанні і диханні);

-черпаконадгортанний;

-щитонадгортанний;

2. М'яз, що розширює просвіт гортані:

- задній перснечерпакуватий, парний.

3. М'язи, що звужують просвіт гортані:

- перснечерпакуватий боковий;

-черпакоподібний поперечний:

-черпакоподібний косий;

-Сімановського-Рінгера змикає вестибулярні складки, приймає участь в утворенні псевдоголосу. коли порушується функція голосових складок.

4. М'язи, що напружують справжні голосові зв'язки:

-перснещитоподібний;

-щиточерпаковидний;

вважає - перснещитоподібний м'яз основним звужувачем гортані. Він нахиляє щитопо­дібний хрящ вперед і донизу, внаслідок відстань між ним і черпа-коподібним хрящом збільшується. При цьому натягаються голосо­ві складки і звужується голосова щілина. Бокові перснечерпакоподібні, поперечний черпакоподібний і косі черпакоподібні, вони від­носяться до м'язів-помічників, що допомагають або розширювачу голосової щілини або основному звужувачу її. За рахунок реципропної іннервації одні з них скорочуються, а інші водночас розслаб­люються. Це відбувається автоматично у відповідності з скорочен­ням або розслабленням заднього перснечерпакоподібного або перс-не шито подібного м'яза. В рухових актах бе­руть участь всі м'язи, роз­ширюючи або звужуючи го­лосову щілину, регулюючи її просвіт, змінюючи якість звуку шляхом потовщення або натягнення голосових складок. Імпульси з цент­ральної нервової системи приходять до певних груп м'язів - головних учасників тієї або іншої функції'. Інші м'язи в цей час не знахо­дяться в стадії бездіяльнос­ті, а допомагають їм або прямим скороченням, або виконуючи функцію фікса­ції хрящів.

Ларингологи давно по­мітили, що при пошкоджен­ні зворотних нервів в біль­шому ступені страждає функція м'язів, що розши­рюють голосову щілину (так званий закон Семода).

Сила м'язів, що звужу­ють гортань, переважає си­лу розширювачів, і при су­домі всіх м'язів завжди на­стає звуження голосової щі­лини. Для пояснення цього спостереження висловлю­ються різноманітні припу­щення. Переважання м'язів звужувачів над розширювачами виправ­дане необхідністю захисту нижніх дихальних шляхів і філогенетичне розвивалось в єдності з дихальною функцією гортані.

М. С,Грачова висуває наступні пояснення більшої вразливості роз­ширювачів голосової щілини. Задні перснечерпакоподібні м'язи, що інервуються тільки нижніми гортанними нервами, перестають розши­рювати гортань. М "язи-помічники не отримують імпульсів віл нижніх гортанних нервів, які б сприяли їх синергізму в розширенні, що змушує їх виконувати функцію звужувачів гортані. Водночас з цим продовжують нормально функціонувати щитоперснеподібні м'язи, що інервуються непошкодженим верхнім гортанним нервам, внас­лідок чого звуження гортані за рахунок натягнення голосових скла­док посилюється/

Порожнину гортані утворюють хрящі, зв'язки, м'язи. Зсередини гортань вистелена слизовою оболонкою, що покрита багаторядним миготливим епітелієм, окрім голосових складок, язикової поверхні над­гортанника і міжчерпакоподібної ділянки, де епітелій багатошаровий плескатий. В гортані розрізняють три поверхи (анатомічні області):

верхній (вестибулярний) - над голосовими складками, середній - рі­вень голосових складок, нижній - підскладковий .

Вхід в гортань обмежений спереду надгортанником, ззаду - чер­паками, З боків - чєрпаконадгортанними складками

В порожнині гортані по обидві сторони розташовуються дві па­ри горизонтальних складок. Верхні з них називаються вестибулярни­ми (шлуночновими, несправжніми голосовими), нижні - голосовими. Останні знаходяться на межі нижньої і середньої третини пластинок щитоподібного хряща, колір зв'язок - перламутрове-блиску чий. Щі­лина. що утворюється між голосовими складками називається голо­совою. Між вестибулярними і голосовими складками розташовані за­глиблення - гортанні {морганіст} шлуночки.

Довжина голосових складок у чоловіків - 20-22 мм, у жінок 18-20 мм. Ширина голосової щілини в чадній частині у дорослих колива­ється в межах 17-20 мм. Місце, де сходяться передні кінці істинних голосових складок, називається передньою комісурою.

Кровопостачання гортані здійснюється верхньою щитоподібною і нижньою щитоподібною артеріями. Гілками верхньої щитоподібної артерії є верхня і середня гортанні артерії. Гілкою нижньої щитопо­дібної артерії є нижня гортанна артерія.

Відтік венозної крові відбувається головним чином через верх­ню щитоподібну вену, яка впадає в загальну яремну вену.