Роль гри у розвитку особистості в дошкільному віці (стр. 2 )

Участь угрі є ефективним засобом формування моральності дітей. У спілкуванні з однолітками розкривається сутність дитини: моральні уявлення, інтелект, ставлення до навколишньої дійсності. Виявляючи свої знання, вміння, дитина ділиться ними з ровесниками, тобто відбувається обмін соціальним досвідом. У дітей формуються колективістські навички: вони вчаться налагоджувати спілкування, домовлятися, узгоджувати свої бажання з бажаннями й намірами інших, переконувати у правомірності своїх міркувань, рахуватися з інтересами інших тощо.

Діти мають бачити зв'язок категорій моралі з реальним життям і переконуватися в доцільності одних і шкідливості інших моделей поведінки. Завдяки цьому вони розширюватимуть і поглиблюватимуть свої знання про сутність і особливості людських взаємин, вчитимуться аналізувати їх на основі власного сприйняття. Переживання різноманітних почуттів і співпереживання у грі формують емоційний досвід дитини, впливають на її характер.

Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для розв'язання багатьох виховних завдань насамперед для становлення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичливих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.

Великого значення у становленні особистості дошкільників набувають рухливі ігри. У рухливих іграх можна об'єднати не лише невеликі підгрупи, а й усю групу дітей: ходити, бігати один за одним по одному, парами тощо.

Рухливі ігри, сприяють згуртуванню дітей, вихованню у них ввічливості та приязного ставлення одне до одного, уміння узгоджувати власні дії та рухи з діями своїх товаришів, знаходити своє місце в колоні, не заважати іншим. Усе це має винятково важливе значення не лише для розвитку основних рухів, а й для виховання моральних якостей особистості. Звичайно, вміння поводитися так не з'являється само собою, його треба виховувати послідовно, наполегливо, терпляче. Іноді вихователі, проводячи цю гру, не приділяють уваги такому, здавалося б, незначному моментові, що хтось з її учасників не встиг заховатися, бо для нього (неї) не вистачило місця в будиночку. Деякі педагоги іноді навіть дорікають дитині за те, що вона, мовляв, була недостатньо спритною. Такий «аналіз» ситуації не сприятиме формуванню в дітей доброзичливого й привітного ставлення до ровесників, адже малятам не дається зразок того, як повинні повестися в подібних випадках справжні товариші. Якщо ж педагог попросить дітей в одному з будиночків трохи потіснитися й прийняти до себе товариша, то це, безумовно, буде уроком для всіх учасників гри. Добре коли вихователь не залишає поза увагою прояви дітьми турботи про інших, звертає на них увагу всіх дітей. В таких іграх у дітей виникає почуття відповідальності не тільки за кінцевий результат спільної справи, але й за кожного з членів своєї команди.

Під час проведення рухливих ігор велике значення має використання різного обладнання (шнурів, кубів, лав, обручів, дуг). Це потрібно для ускладнення рухових завдань, підвищення й тривалого збереження інтересу дітей до них, а, крім того, для розширення взаємодії учасників гри в її ході та під час підготовки. Діти встановлюють обручі-будиночки, погоджуючи і обговорюючи місце їх розміщення, разом рівненько натягують шнурок-рівчачок тощо.

В рухливих іграх, як і в інших, від дітей вимагається злагодженості в їхніх діях, самостійності в організації ігор, уміння поступатися, допомагати одне одному, ділитися атрибутами, іграшками.

Особливої уваги під час проведення рухливих ігор потребують фізично ослаблені діти. Це вимагає від дітей лагідного і тактовного звернення, доброзичливого, товариського ставлення до слабших, бажання допомогти їм, навчити правильно виконувати рухи.

Діти дуже люблять хороводи. Ці ігри завжди супроводжуються віршованим текстом або пісеньками з характерними для народної творчості повторами. Діти швидко засвоюють їх, оскільки пісенний супровід значно полегшує виконання рухів та завдань. Усе це викликає в учасників хороводу піднесений емоційний настрій, який підсилює у них інтерес до гри, бажання продовжувати її, згуртовує дитячий колектив, поглиблює знання дітей з народознавства.

У сучасній педагогіці гра розглядається як провідний вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов’язкове почуття радості і задоволення).

У процесі ігор забезпечуються оптимальні умови для психічного й соціального розвитку.

Вихователям треба постійно дбати про урізноманітнення ігор, їх поступове ускладнення. Від того, наскільки дитячі ігри змістовні, складні за задумом, чим більше дітей бере участь, тим більше дитина змушує себе діяти не під впливом випадкових бажань, а керується загальною метою й правилами гри. У таких умовах активно розвиваються розум, почуття, характер, формуються вольові якості особистості (сила волі, наполегливість, відповідальність, дисциплінованість та ін.).

Роль вихователя у розвитку ігрової діяльності дітей

Провідною діяльністю дітей дошкільного віку визнано гру.

Сьогодні зміст ігрової діяльності, як і інших, визначений Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі». Важливо наголосити, що істотна відмінність нової Програми від попередніх полягає в зміщенні акцентів з обов’язкового засвоєння дітьми певного обсягу знань, умінь та навичок на розвиток і виховання. Тож на перший план висувається створення умов для здорового повноцінного буття дітей, виховання, наповнення їхньої життєдіяльності цікавим змістом упродовж усього дня, тобто розгортання та збагачення змісту специфічних дитячих видів діяльності, серед яких і ігрова.

Термін "керівництво грою", що позначає в педагогічній літературі з дошкільного виховання сукупність методів і прийомів, спрямованих на організацію конкретних ігор дітей і оволодіння ними ігровими уміннями, використовується разом з терміном "формування". Основна мета педагога - послідовно керувати процесом формування самостійної гри в кожної дитини і граючого колективу в цілому.

Успішне формування гри залежить від того, наскільки педагог правильно орієнтується в психологічному змісті гри на кожному етапі її розвитку. Педагог, керуючи грою дітей раннього віку, використовує методи, що забезпечують розвиток мислення, мови, самостійності і творчості дитини. Гра у формі дитячої самодіяльності найбільшою мірою впливає на психічний розвиток дитини. У цьому полягає її педагогічна цінність.

Хоча одиницею гри є окрема ігрова дія, але вже в ранньому віці можна спостерігати не тільки ізольовані ігрові дії з іграшками, але і ланцюжок їх, об'єднаний життєвою логікою, що й утворюють сюжет гри. Поступово, з розвитком дитини удосконалюється гра: збільшується кількість ігрових дій. Часто вихователі роблять висновок: щоб навчити дітей грати, треба навчити їх великому числу окремих ігрових дій, потім ігрових сюжетів. Але скільки б конкретних дій або готових сюжетів дитина не засвоїла від дорослого (у спеціальних показах, інсценівках) і як би не вчили її комбінувати дії і сюжети, якщо вона не вміє відображати життєві ситуації, гра не буде носити творчий характер.

Під час пошуку методів формування гри важливо знати специфіку ігрової дії: вона завжди спрямована на досягнення визначеної мети з урахуванням ігрових умов. По ходу гри дитина вирішує ряд ігрових задач, у яких вона вчиться ставити мету, враховувати і готувати умови для її досягнення, засвоює нові, більш складні способи дії. Усе це забезпечує розвиток ігрової діяльності. Отже, саме формування гри можна розглядати як пред'явлення дітям ігрових задач (що ускладнюються), підведення їх до самостійної постановки і самостійного рішення. Необхідно створити особливу проблемну ігрову ситуацію, тобто поставити дітей перед такою ігровою задачею, яка їм цікава, котру вони захочуть вирішувати самі. Досягнення мети в проблемних ігрових ситуаціях завжди пов’язане, як правило, з новими, незвичайними умовами. Якщо ці скрутні моменти лежать у "зоні найближчого розвитку" (), то дитина вирішує ігрову задачу сама, або з невеликою допомогою старших. В одних ігрових проблемних ситуаціях діти ставляться перед необхідністю відображати і комбінувати в грі нові знання про світ. В інших - вирішувати ігрові задачі більш складними способами. В третіх - вчаться ставити ігрові цілі, планувати шляхи до їх досягнення. У четвертих - опановують умінням самостійно готувати або перетворювати умови для гри. Таким чином, якщо ігрові проблемні ситуації поступово ускладнюються в різних напрямках, гра завжди цікава дітям, вони з задоволенням вирішують ігрові задачі, виявляючи максимум самостійності, активності.

Такий підхід вимагає удосконалення організації ігрової діяльності - ефективного засобу розвитку, виховання і навчання вихованців, комплексного керівництва грою – системного підходу до її формування.

Стрижнем системного підходу є сама ігрова діяльність, що враховує вікові закономірності розвитку дітей. Кожен віковий етап вимагає змін у змісті роботи з дітьми.

У чому сутність комплексного методу керівництва грою? Для формування гри на кожнім етапі необхідні не тільки особливі прийоми, а єдиний комплекс обов'язкових педагогічних заходів, що випливають з природи гри. Компоненти комплексного методу наступні:

1. Планомірне збагачення життєвого досвіду дітей;

2. Спільні навчальні ігри педагога з дітьми, спрямовані на передачу дітям ігрового досвіду, ігрових умінь;

3. Своєчасна зміна ігрового середовища з обліком життєвого й ігрового досвіду, яке збагачується;

4. Спілкування (що активізує, дорослого з дітьми в процесі їхньої гри), спрямоване на спонукання і самостійне застосування дітьми нових способів рішення ігрових задач, на відображення в грі нових сторін життя.

Традиційно ці педагогічні умови можна віднести до прямих і непрямих методів керівництва грою. Збагачення життєвого досвіду, зміна ігрового матеріалу впливають на розвиток гри, у той же час іноді дорослі безпосередньо "навчають" дітей грати. Звичайна перевага віддається непрямим методам і прийомам. Комплексний метод керівництва процесом формування гри не тільки підтверджує правомірність такої переваги, але й обґрунтовує його в зв'язку з новим підходом до гри, як рішенню ігрових задач самими дітьми.

Розглянемо необхідність, місце і специфіку кожного компонента комплексного методу. Реальне життя дитини - одне з умов для розвитку гри, джерело її виникнення і постійного збагачення. Педагогові важливо не тільки враховувати життєвий досвід дітей, але і цілеспрямовано його розширювати. Без постійного збагачення життєвого досвіду педагог неспроможний зробити дитячу гру самостійною, керівництво грою в цьому випадку може придбати лише формальний характер, перетворитися в механічне навчання окремим ігровим умінням. Тільки активні в побуті й на заняттях діти виявляють ініціативу і самостійність у грі.

Для розвитку гри як самостійної діяльності, починаючи з перших етапів її розвитку, важливо формувати вміння приймати від дорослого ігрові завдання, потім ставити і самому розв’язувати їх з поетапним ускладненням методів і способів. Для засвоєння набутих ігрових способів, ігрових умінь важливо, щоб дитина не лише самостійно повторювала цей спосіб в адекватних умовах, а й по-різному застосовувала його у різних проблемних ситуаціях. Так поступово діти набувають нового ігрового досвіду. Чим більше ігрових умінь у дітей, тим багатший досвід, отже, тим вищий рівень гри.

Оволодівши за допомогою дорослих основними способами дій, характерних для тієї чи іншої діяльності, діти можуть їх використовувати в різних змінених умовах. Для цього потрібно, щоб в груповій кімнаті (або на майданчику) були створені відповідні умови. Важливо продумати, як найраціональніше розприділити ігровий матеріал, щоб діти могли займатися різноманітною діяльністю, не заважаючи один одному. Своєчасна зміна ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, різного по тематиці, допомагають дитині відновити в пам'яті недавні враження, спонукають до самостійної гри. Різноманітне предметно-ігрове середовище дозволяє підвести дітей до наступного, більш складного етапу гри.

Розвиток гри, як самостійної діяльності дітей залежить від змісту і форми безпосереднього спілкування педагога з кожним вихованцем. Це спілкування має носити форму рівноправного доброзичливого співробітництва дорослого з дітьми, скеровувати їх на самостійне відтворення знань, умінь, способів дій з предметами, отриманих на заняттях і в спільній діяльності з дорослими. Спілкування дорослого з дітьми в процесі гри, ігрових проблемних ситуацій, що ускладнюються, спонукають дітей до самостійного пошуку нових ігрових задач, нових способів їхнього рішення. Таке спілкування дорослого з дітьми частіше проходить у формі питання, поради, підказки. З дітьми слід спілкуватися рівно, спокійно, терпляче. Недопустимі викрики, роздратована голосна розмова, постійні зауваження. Важливо, щоб педагог схвалював прояви активності, ініціативи і креативності дітей. Від того, як вихователь звертається до дітей, залежить його педагогічний успіх.

Усі джерела інформації (спостереження, заняття, засоби мистецтва, художнє слово), якщо вони цікаві дітям, будять їхні думки, дивують, хвилюють, не залишають емоційно байдужими. Це сприяє виникненню того, що дитина, активний учасник реального життя, бажає зробити більше, ніж може у своєму віці. Це потреба робити «як дорослий». Багато конкретних цікавих дій людей, їхні вчинки стають мотивом, предметом дитячих ігор. Важливо, щоб діти прилучалися до цікавого, прекрасного, загадкового, а пізніше - до героїчного. У грі закладені великі можливості для креативного розвитку, творчого відтворення різних подій. Якщо життєвий досвід дітей поступово розширюється за рахунок більш глибокого розуміння цікавих, нових явищ, конкретного призначення предметів, сутності взаємин людей, це поступово збагачує зміст гри.

У спільних навчальних іграх вихователь відокремлює головне в подіях, учасниками і спостерігачами яких були вихованці. Діти вчаться переводити свій життєвий досвід в ігровий умовний план, вирішувати і ставити потрібні ігрові задачі різними способами. При спілкуванні дітей, що відрізняються за віком і рівнем розвитку гри, ігровий досвід передається стихійно.

Передача ігрового досвіду може бути організована двома формами:

1) спеціальні навчальні ігри (показ-інсценівка, різноманітні театралізовані ігри; ігри-заняття; сюжетно-дидактичні та сюжетні рухливі і музичні ігри);

2) гра вихователя з дітьми, коли участь педагога може бути тривалою або фрагментарною.

Передача ігрового досвіду сполучає в собі й уявлювані ситуації, і цікаву сюжетну сторону. У залежності від етапу гри на перший план виступають найбільш значимі для наступного розвитку гри способи відтворення дійсності. Вони можуть бути пов’язані як із розвитком сюжету, так і зі змістовною стороною гри (узагальненістю ігрової дії, відображенням відносин між людьми). Наприклад, на другому році життя діти вчаться переносити в гру доступні побутові сценки, на третьому році - казкові елементи або фрагменти з трудового, громадського життя людей. Спочатку малята вчаться виконувати дії із сюжетно-образними іграшками, потім - із предметами-заступниками й уявлюваними предметами тощо.

Велике значення набувають ігрові проблемні ситуації, що створюються завдяки зміні ігрового середовища й активному спілкуванню. Ігрові проблемні ситуації ставлять дітей перед необхідністю використовувати раніше отримані враження і спонукають дітей до пошуку нових знань.

Завдяки взаємозв'язкові всіх компонентів, гра з перших її етапів організується, як самостійна діяльність дітей. Основні компоненти комплексного підходу до формування гри зберігаються на всіх етапах її розвитку. Змінюється лише роль кожного компонента в загальній системі педагогічних впливів. Наприклад, на етапі формування ознайомлювальної предметно-ігрової діяльності, головний компонент керівництва грою - підбір іграшок (підвіски, брязкальця) з визначеними властивостями і спілкування дорослого з дитиною; на етапі відображуючої гри на перший план виступають навчальні ігри, зокрема показ ігрової дії (як покатати м'яч, машинку, як посадити ляльку на стілець, піймати сачком "рибку"); на етапі формування сюжетно-відображуючої гри - організація практичного досвіду і проблемне спілкування дорослого з дитиною під час гри. При переключенні малят на рольову поведінку (у перших сюжетно-рольових іграх), знову підсилюється значення спільних ігор дітей з вихователем, що демонструє рольові відносини між граючими.

Чи всі компоненти керівництва грою використовуються вихователем у повсякденній практиці?

Для переведення гри на більш складний етап важливі усі компоненти. Роль кожного з них міняється в залежності від рівня розвитку гри на даному етапі. У вихованців він може бути різний: одні потребують більшої допомоги вихователя (у спільних іграх), іншим досить дати іграшки, що відновлять у їхній пам'яті враження, отримані на заняттях; третім треба надати можливість пограти самостійно; четвертим - створити проблемну ігрову ситуацію, що спонукає до спостереження, до подальшого розвитку гри.

Зміст роботи по всіх компонентах керівництва грою спрямовано на поступове ускладнення способів рішення ігрових задач, розвиток сюжету і взаємин дітей (ігрових і реальних), їхньої самостійності в грі. Для нормального розвитку здорової дитини необхідно багато рухатися, займатися, грати. Гра допомагає йому пізнавати навколишній простір, розвивати увагу, зосередженість, фантазію, логічне мислення. Тому нам (в т. ч і батькам) важливо пам'ятати, що для дітей гра - не тільки забава, а й важлива справа.

З приводу спрямування дитячих ігор у педагогічному світі точилися чимало дискусій. При цьому думки розділилися на дві групи. Одні стверджують, що гра – це самостійна діяльність дитини і не повинна порушуватися втручанням дорослих, яке перешкоджає вільному розвиткові малюка, розвитку його активності. Інші вважають, що, навпаки, дитина ще не може самостійно діяти у грі і її треба спрямовувати.

Як же визначити оптимальну міру участі дорослого в дитячих іграх?

Педагогічне керівництво іграми дітей передбачає необхідність ураховувати основні вікові та індивідуальні особливості їхнього розвитку, а також розвитку їхньої ігрової діяльності в усі вікові періоди. Як стверджують психологи, без знань внутрішніх законів розвитку гри як діяльності, намагання управляти нею можуть зруйнувати її.

Для успішного керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є:

1) аналітичні - вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності групи загалом і кожної дитини зокрема. Для цього вихователь має постійно спостерігати за іграми дошкільників у своїй групі;

2) проектувальні (конструкційні) - вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей у передбачуваній часовій перспективі;

3) організаторські та комунікативні — вміння організовувати дітей, щиро цікавитися їхньою грою, за необхідності включатись в гру у головних або другорядних ролях, впливати на перебіг гри пропозицією, порадою, запитанням тощо.

Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям:

1) планомірне педагогічно активне формування практичного досвіду дитини. Сутність його полягає в тому, щоб у процесі гри дошкільники на основі своїх вражень засвоювали зміст дій людей, призначення предметів, ставали активними учасниками пізнання дійсності;

2) виокремлення під час організації навчальних ігор головного (ігор-занять, ігор-інсценувань, демонстрації зразка ігрових дій, ігор-драматизацій). У цьому процесі дитина вчиться переводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові завдання і вирішувати їх;

3) своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, зміст якого покликаний відтворити в пам´яті дитини недавні враження, спрямувати її на креативність, самостійне вирішення ігрового завдання, спонукати до різних способів відтворення дійсності;

4) організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації, вихователь має використовувати непрямі прийоми (порада, запитання, підказка тощо) для впливу на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійсності. За необхідності він включається у гру як рівноправний партнер, видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки.

Правильне керівництво грою — важлива умова реалізації її виховних завдань.

Готуючись до проведення гри, вихователь повинен підібрати її відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дітей; збагатити дітей знаннями й уявленнями, необхідними для розв´язання ігрового завдання, визначити оптимальний час її проведення; підготувати необхідний матеріал; самому уявити і осмислити гру; продумати методи і прийоми керівництва нею.

Педагог повинен продумано добирати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в групі на конкретний період, інтерес дошкільників до ігор, їхнє особисте прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо. Водночас слід уникати прямого навчання і керівництва ігровою діяльністю дітей.

Під час ознайомлення з грою вихователь повинен розглянути всі ігрові елементи, уточнити назви предметів, правила, порядок гри, враховує досвід дітей, актуальні для них навчально-виховні завдання. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вихователь правильно і справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об´єктивна, обов´язково доброзичлива оцінка є необхідною умовою ефективності ігор як методу формування пізнавальної, рухової, комунікативної активності дошкільника, виховання моральної поведінки. Аналіз гри передбачає з´ясування ефективності її підготовки і проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх ігрових задумів новим матеріалом.

Для збагачення ігрової діяльності дітей молодшого дошкільного віку вихователь повинен сприяти сталості задуму гри, розвитку його у певний сюжет, вчити дошкільнят гратися поруч, а згодом і разом. Одним із основних прийомів педагогічного впливу є його рольова участь в іграх, що надає діям дітей цілеспрямованості і змістовності, сприяє їх об´єднанню для спільної гри, збагачує ігрові задуми, самі дії. Його запитання, звернені до дітей як до персонажів, сприяють становленню сюжетно-рольової гри, оскільки вони зі збагаченням гри різноманітними діями, виникненням сюжету починають словами позначати свої ролі.

Якщо діяльність дитини перебуває на рівні предметних ігор, необхідно подбати про спеціальне навчання їх ігровим діям, елементам ігрової поведінки. Для цього використовують такі педагогічні прийоми, як пропозиція вихователем готового сюжету різної складності, демонстрація зразка ігрової дії, використання у грі разом з іграшками предметів-замінників. Активність дітей розвивають яскраві іграшки, що імітують знайомі їм реальні предмети. Предметні іграшки повинні відповідати за величиною (наприклад, набір лялькових меблів і ляльок) розміру руки дошкільника, його зросту.

У роботі з дітьми середнього дошкільного віку вихователь має орієнтуватися на збагачення змісту їхніх ігор, формування різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки. Включаючись у спільну гру дітей або інсценуючи певний ігровий сюжет, вихователь сприяє формуванню вміння співвідносити назву ролі з відповідними їй діями й атрибутами, виокремлювати паралельні та взаємодоповнювальні ролі, різні типи стосунків між рольовими позиціями (управління, підкорення, рівноправності). Використання ним різноманітних прийомів (запитання, поради, бесіди про зміст гри, розподіл ролей у ній тощо) забезпечує формування у дітей уміння організовувати спільні ігри.

У середньому дошкільному віці взаємини дітей концентруються навколо ролі й дотримання правил, до яких вона зобов´язує. Важливо, щоб ці правила орієнтували на утвердження високоморальних людських стосунків і почуттів, соціальні вміння та навички.

Діти старшого дошкільного віку самі вибирають гру, самі її організовують. Проте ні в якій іншій діяльності немає таких суворих правил, такої поведінки як у грі, яких вони без проблем дотримуються. Водночас діти повинні розрізняти свої обов´язки у грі і в буденному житті, вчитися переключатися із гри на реальні справи. Головне, щоб з кожним днем вони ставали самостійнішими, ініціативнішими, розширювали своє бачення світу і себе в ньому. Ігрова діяльність дітей старшого дошкільного віку має бути спрямована на формування креативності, їхніх умінь спільно вибудовувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі та узгоджувати свої дії з їхніми, в разі потреби поступатися власними інтересами. В грі дитина відчуває себе членом колективу, справедливо оцінює власні вчинки і дії та своїх однолітків. В іграх дітей старшого дошкільного віку вихователь повинен зосередити увагу гравців на таких цілях, які би викликали спільність почуттів і дій, спонукали встановленню між дітьми дружніх взаємовідносин, взаємної відповідальності, справедливості.

У цій віковій групі головні ролі виконують діти. Педагог повинен простежити, щоб в головних ролях виступали не лише активні, а й тихі, сором'язливі діти. Зрозуміло, що ці діти спочатку не можуть виконувати свої ролі добре, і товариші іноді, сміються з їхньої вайлуватості, недостатньої спритності. Такі вияви не можна лишати поза увагою, бо звичка нетактовного ставлення до своїх товаришів може закріпитися в дітей. А дитина, яка не зовсім вдало справлялася з роллю, може втратити віру в свої сили, і її буде важко залучити до спілкування та взаємодії з ровесниками у майбутньому.

Дошкільників цього віку треба вчити виявляти такт і стриманість щодо товариша навіть тоді, коли той чогось не вміє, виховувати бажання навчити та допомогти своєму товаришеві. Під час прогулянок, самостійних ігор варто доручити вихованцям, які добре виконують певні рухи (метають у ціль, стрибають у довжину), повчити свого товариша. Адже відомо, що дошкільники надзвичайно люблять виступати у ролі “наставників”. При цьому створюється надзвичайно цінна з педагогічної точки зору ситуація спільної діяльності дітей, коли один повинен так пояснити і показати ровесникові, щоб той не лише зрозумів товариша, а й прийняв його допомогу. Крім того, коли в грі сильна дитина допомагає слабшій, від цього вони обоє виграють. Перша відчуває відповідальність, бажання допомогти товаришеві, а друга — вдячність за це, приязне ставлення до ровесника.

Проте, не всі діти входять в гру навіть після втручання вихователя. Колективна, групова робота з ними не ефективна. Вони потребують особистого контакту з дорослими, його уваги, пояснень, підтримки. Тобто кожна дитина потребує диференційованого підходу і вимагає індивідуального виховного впливу. Слід зауважити, що в цьому не допоможуть насильство (заборона, погрози, покарання), вимога механічних повторень чи вправлянь, або зробити щось таке, до чого дитина не готова, Вихователь повинен проявити педагогічне мистецтво – зацікавити дитину, допомогти, підтримати її успіхи. Доброзичливість, різного роду сюрпризи і несподіванки – також ефективні методи і засоби. Потрібно своєчасно здивуватися або засмутитися, заінтригувати, проявити артистизм, показати своє захоплення мімікою, інтонацією, рухами, зацікавленість грою і успіхами в ній дитини. А радість успіху, зацікавленість і захоплення ведуть до формування повноцінної особистості.

Методист філії

Додаток

до методичних рекомендацій

від грудня 2010 року

Орієнтовний перелік сюжетно-рольових ігор

	Молодший вік	Середній вік	Старший вік
1	Сім’я	Сім’я	Сім’я
2	Дитячий садок	Дитячий садок	Дитячий садок
3	Водії (транспорт)	Водії	Водії
4	Будівництво	Будівельники	Будівельники
5		Магазин	Магазин
6		Лікарня (робота медсестри)	Лікарня
7		Перукарня	Поліклініка
8		Моряки	Аптека
9			Пошта
10			Перукарня
11			Школа
12			Військові (моряки, льотчики, міліція, прикордонники)
13			Праця на селі (ферма, на городі трактористи, …)