Роль гри у розвитку особистості в дошкільному віці (стр. 1 )

Україна

Міністерство освіти і науки України

Інститут інноваційних технологій і змісту освіти

Чернівецька філія

58001 м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 5/4, тел./

e-mail: [e-mail]

„27” січня 2011 року № 74

Начальнику Головного управління

освіти і науки Чернівецької

облдержадміністрації

Начальникам управління освіти

Чернівецької міської ради, Кельменецької

райдержадміністрації, відділів

освіти Новодністровської міської

ради, райдержадміністрацій

Завідувачам ММК, РМК, РМЦ

Педагогічним працівникам ДНЗ

Роль гри у розвитку особистості в дошкільному віці

(методичні рекомендації)

Гра є не стільки стихією дитини, скільки єдиною

областю, де дитина дістає більш чи менш широку

ініціативу. У грі вона почувається до певної міри

незалежною. Усе інше – скороминуча милість,

тимчасова поступка, на гру ж дитина має право

Януш Корчак

Походження гри

Гра - один з найцікавіших видів людської діяльності. Граються і діти, і дорослі. Це явище здавна привертало увагу людей різних професій: філософів, педагогів, психологів, соціологів, демографів.

Гра має багатовікову історію. К. Ушинський писав, що це - могутній виховний засіб, вироблений самим людством, тому у ньому відобразилася справжня потреба людської природи.

Аналізи змісту ігор для дітей різних народів і епох дають змогу зробити висновок, що гра виникла після праці і на її основі. Наслідуючи у грі діяльність дорослих, діти практично оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що пов’язано з ними. Таким чином, гра є історичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспільства і пов’язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин.

Окремі вчені пов’язують походження гри з розвитком мистецтва та інших ідеологічних інститутів: наприклад, релігією, що містить ритуальні процеси, які мають багато спільного з ігровими діями. Проте, і філософи, і психологи, і мистецтвознавці одностайно висловлюють думку про те, що гра є соціальною потребою і виконує у суспільстві певні функції – поруч з іншими засобами забезпечує передачу накопиченого суспільного досвіду від одного покоління до іншого. Не випадково ігри дітей різних народів, рас і часів мають схожу тематику: вони відображають спільні для всіх людей явища життя. В іграх виявляються конкретні приклади часу, способу і явищ життя дорослих людей, які спостерігають діти.

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін.

Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, Н. Кудикіна, Н. Короткова, К. Щербакова, Н. Гавриш та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.

Незаперечним є факт, що гра – діяльність, притаманна перш за все молодому організму. Це пояснюється потребою дитини у виявленні активності. Вагомі докази фізіологічного значення гри для розвитку дитини є у працях І. Сєченова, І. Павлова, дослідженнях Л. Чулицької, Т. Осокіної, Е. Тимофєєвої та інших.

Забава, гра – не лише фактор настрою емоцій дитини, але й важливий чинник розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму. Перебіг усіх життєво важливих фізіологічних і психічних процесів в організмі дитини пов’язаний із задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових емоцій. За твердженням голландського психолога, автора книги “Гра людини і тварини” Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887—1974), жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від нав´язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до повторення).

Гра завжди використовувалась і використовується як засіб виховання і навчання. Народна педагогіка вміло застосовувала її для виховання дітей різного віку. В одних іграх виступали на перший план завдання розумового виховання, в інших – фізичного, художнього. Так народ передавав свої традиційні форми розваг та відпочинку.

Отже, гра має соціальну і біологічну природу. Це соціальне явище, яке виникає в процесі історичного розвитку з трудових дій. За змістом гра відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин «людина – суспільство». Водночас вона є активною, свідомою, цілеспрямованою діяльністю, в якій виражається потреба дитини в активності.

Гра – провідна діяльність дошкільника

Гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності. Грі стільки ж років, скільки і всьому людству. Попри те, що гра супроводжує людину протягом усього життя, головне значення її все-таки пов´язують з дошкільним віком.

Гра – головний зміст життя дошкільника. Гра – це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини, де значною мірою реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяти, зміцнювати реальне життя. Гра вільна від обов’язків перед дорослими. Вона являє собою своєрідний прояв самодіяльності та самостійності. В ній дитина виходить із власних безпосередніх потреб та інтересів. В грі дитина набуває, уточнює і закріплює знання, відображає реальне оточуюче життя.

Гра для дитини, це - шлях до актуального перетворення дійсності, забезпечення єдності уявлення з реаліями життя, форма поєднання вигадки з реальністю (дії та слова), це – полігон проявів мислительної діяльності.

Гра - це спонтанна, природжена, повна радості своєрідна діяльність дитини, яка відбувається не заради якої-небудь зовнішньої мети, а для власного задоволення, для елементарної дії. Інші доповнення гри - вільна, добровільна, необмежена умовами, неповторна, з непередбаченим закінченням, з можливими змінами в процесі гри, вигадана, творча...

Гра, учіння, праця, дозвілля – це різні види діяльності дітей, але гра – основна діяльність. Дитина не може минути цю сходинку людського життя. Гра готує дітей до праці. Тому глибоко помиляються ті батьки, які намагаються замінити гру «серйознішими» заняттями. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, у яких діти в ігрових умовах виконують роль дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та стосунки. Гра – провідна діяльність дітей дошкільного віку.

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні ігри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра - це спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояснення каже (Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігор: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловлі здобичі. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання. Гра — це настільки природній стан дитини, що багато педагогів намагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував так звану Веселу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра — це потяг до щастя. Паола Ломброзо («Життя дитини») каже: «Нема такого горя, такої прикрості, що її мала дитина і не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками, гасати, як дикі коні — яке це щастя”. І треба давати дитині змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Гете казав: «Дитина з усього може зробити все». Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде гратися менше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові, що попаде їй до рук.

Дитяча гра – це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання. Мати дитинство – це передусім мати право на розвиток власної ігрової діяльності, яка є важливою складовою дитячої субкультури. Водночас гра є могутнім виховним засобом, у ній, за словами К. Ушинського, реалізуються потреба людської природи. Вона є провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання, тому її назвали «супутником дитинства».

Високо оцінюючи виховну роль дитячих ігор, писав: “Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі”.

У педагогічному процесі дитячого садка гра є засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання. Про це свідчать сучасні психолого-педагогічні дослідження гри. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу - О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.. Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими.

У сучасній педагогіці виділяють різні види ігор, що подають певні знання та вміння: дидактичні, рухливі, музичні, ігри-забави. У них ігрові дії завчасно передбачені правилами гри, іграшками, ігровими атрибутами. У багатьох іграх, іграх-драматизаціях, сюжетно-музичних, сюжетно-дидактичних, сюжетно-рольових зміст навчання ніби вплітається в ігровий сюжет, цікавий та близький дітям з їх життєвого досвіду. Запропонований ігровий сюжет (тема, етапи) передбачає таку поведінку дітей, яка забезпечує засвоєння нових знань, умінь, моральних правил. Діти, розв’язуючи ігрові задачі, непомітно для себе засвоюють закладений в них навчальний матеріал.

Особливий характер має гра, яку діти створюють самі, відтворюючи у ній близьке та цікаве (дії людей з предметами побуту, трудові процеси, відносини між людьми, їхній відпочинок, розваги). У таких іграх тема, зміст, послідовність явищ не задані дорослими, вони ґрунтуються на життєвому досвіді дітей. Такі ігри називають творчими, сюжетно-рольовими. Тут основний сюжет визначається гравцями, немає заданої програми поведінки та відкритих правил, дії дитини в уявній ситуації та її осмислення виступають на перший план. У творчих іграх закладено основу для колективної діяльності, ігрового співробітництва, спілкування і спільного розв’язання задач.

В грі розвиваються уява, мислення, творчі здібності, мовлення. Їх розвиток у грі, перехід на більш високий рівень – результат поетапного формування гри як виду діяльності.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін. Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя.

Більшість дослідників зосереджується на виявленні можливостей гри як форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості відкриваються в процесі становлення і розвитку ігрового колективу, в якому неминучими є реальні стосунки. Це стимулює формування у дитини якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення зв´язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Особливо актуальна проблема організації ігрової діяльності дітей сьогодні, коли за вимогами Базового Компоненту дошкільної освіти в Україні та Базової Програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» зміщується акцент з обов’язкового засвоєння дітьми певного обсягу знань, умінь та навичок на розвиток і виховання. При цьому традиційні заняття із жорстокою регламентацією дитячої діяльності відходять на другий план, а на перший висувається створення умов для здорового, повноцінного буття дітей, наповнення їхньої життєдіяльності цікавим змістом упродовж усього дня, що передбачає широке розгортання та збагачення змісту специфічних дитячих видів діяльності, серед яких - ігрова. Адже гра – та природна форма діяльності, в якій реалізуються бажання, наміри, інтереси, вподобання кожної дитини, що й визначає вектор її індивідуального розвитку.

Сьогодні зміст ігрової діяльності, як і інших, визначений базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі». У ній немає окремого розділу, присвяченого ігровій діяльності. Але структурування матеріалу за уніфікованою, єдиною для всіх вікових періодів життя, рамкою-схемою можна визначити оптимальні шляхи реалізації компетентнісної парадигми, яка орієнтує на впровадження в практику цілісного підходу до розвитку особистості. І тут надійним помічником педагога є гра, її величезний потенціал, в якому закладено більші можливості для формування особистості, ніж у будь якій іншій діяльності.

Рамка-схема програми складається з 6 підрозділів. І в кожному з них приділено увагу ігровій діяльності. Вона передбачена в сферах життєдіяльності і в лініях розвитку. Більше уваги грі приділено в сфері життєдіяльності «Культура», в якій одним з трьох основних блоків є блок «Світ гри». Виокремлюючи його як одну із субсфер сфери «Культура», Програмою наголошено на підвищення ролі ігрової діяльності як провідної в життєдіяльності дитини, актуалізує необхідність уточнити ті особистісні характеристики дошкільника, які пов’язані з розвитком ігрової діяльності та визначають міру компетентності дитини у зазначеній субсфері.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.

Гра – провідний вид діяльності дошкільників. Більшу частину свого дитинства вони проводять в грі. За ці роки (від трьох до шести-семи) дитячі ігри проходять значний шлях розвитку: від предметно-маніпулятивних і символічних до сюжетно-рольових з правилами. І в старшому дошкільному віці можна зустріти практично всі види ігор, які можуть бути у дітей до поступлення в школу.

Класифікація дитячих ігор

Гра є багатоманітною за змістом, характером, формою явищем.

Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на дві групи:

1) експериментальні («ігри звичайних функцій»). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор;

2) спеціальні («ігри спеціальних функцій»). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності. їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються.

Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:

1) ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);

2) ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі — практика і тренування до повного вдосконалення);

3) мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, — пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);

4) ігри із соціальним матеріалом («драматичні», або «тематичні»). Організовують їх діти самостійно, розвивають за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів: стереотипних (мама, лікар та ін.) і тих, що змінюються;

5) ігри за правилами, заданими дорослими;

6) ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності).

Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування С. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо.

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:

1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування).

2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові).

Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі їх установлюють діти, у рухливих і дидактичних іграх — дорослі, переслідуючи виховну та навчальну мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами — вирішення завдань і виконання правил.

Існують різні види ігор, характерних для дитячого віку. Особлива роль у розвитку дошкільників відводиться творчим або рольовим іграм. Вони характеризуються такими особливостями:

- Гра уявляє собою форму активного відображення дитиною життя людей, що її оточують.

- Відмінною особливістю гри є сам засіб, яким дитина користується в цій діяльності. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами (як, наприклад, при малюванні, письмі, у праці).

- Гра, як і всяка інша людська діяльність, має загальний характер, тому міняється із зміною історичних умов життя людей.

- Гра є формою творчого відображення дитиною дійсності. Граючи, діти вносять у свої ігри багато власних видумок, фантазій, комбінувань.

- Гра - це оперування знаннями, засіб їх уточнення і збагачення, шлях вправляння і розвитку пізнавальних та моральних здібностей і сил дитини.

- В розгорнутій формі гра є колективною діяльністю. Всі гравці в стані спів діяльності.

- Розвиваючи дитину в різнобічному плані, сама гра також міняється і розвивається. При систематичному керівництві з боку педагога гра може мінятися: 1) від початку до кінця; 2) від першої гри до наступної тої самої групи дітей; 3) найбільш суттєві зміни в іграх відбуваються відповідно розвитку дітей від молодшого віку до старшого.

Гра, як вид діяльності, направлена на пізнання навколишнього шляхом активної участі в праці і повсякденному житті людей.

Засобами цих ігор є: 1) Знання дітей про людей, їх діяльність, взаємовідносин, відображених в мові, в переживаннях і діях дитини; 2) Засоби дій з відповідними предметами у відповідних обставинах; 3) Ті моральні почуття і оцінки, які проявляються в судженнях про хороші і погані вчинки, про корисні і негативні дії людей.

В українській психолого-педагогічній науці загальноприйнятим є положення про те, що гра — один з найголовніших засобів всебічного розвитку дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінування колективістичних проявів у поведінці людини).

Роль гри у розвитку особистості в дошкільному віці

Для дітей дошкільного віку ігри мають виняткове значення: гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання.

Гра для дошкільників – засіб пізнання навколишнього. У грі поглиблюється аналіз явищ, взаємин, моральних якостей людей.

Гра привчає дитину рахуватися з іншими (вона неможлива, якщо діти не вміють погоджувати свої дії), розвиває моральні почуття.

Гра відповідає потребам та інтересам дітей, сприяє вияву їхньої самостійності, ініціативи, творчості, імпровізації, перевірці себе.

Гра для дитини – дуже важливе заняття. Дорослі повинні бачити в грі малюка елементи підготовки до майбутньої праці і відповідно спрямовувати їх, беручи в цьому участь.

Гра – це діяльність, яка відрізняється від повсякденних дійств. Людство раз за разом створює свій придуманий світ, нове буття, яке існує поруч із світом натуральним, світом природи. Всяка гра, це, перш за все вільна діяльність, яка відображає ставлення особистості до світу, що її оточує. Роль гри у формуванні особистості важко переоцінити. Не випадково називає гру «дев’ятим валом дитячого розвитку».

В грі дитина не навчається жити, а живе своїм істинним, самостійним життям.

Гра має свої закони розвитку, кожному вікові відповідає визначений її етап. Розвиваючись, вона піднімає дитину на нову ступінь усвідомлення світу предметів, світу людських відносин.

Високо оцінюючи виховну роль дитячих ігор, писав: “Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі”.

У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, себе, свої можливості, усвідомлює свої зв’язки з іншими. Ігри сприяють самовираженню дитини, індивідуалізованому відображенню нею дійсності, формуванню у її свідомості цілісної картини світу. Саме вони дають дошкільнику змогу активно впливати на події і явища, які становлять для нього інтерес і в яких він хоче брати участь. Цілеспрямований характер гри дає їй змогу добирати потрібні засоби, іграшки, товаришів по грі, здійснювати ігровий задум, вступати в стосунки з однолітками, а її творчий характер допомагає реалізувати свої уявлення про оточення, ставлення до нього тощо.

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. Відображаючи в іграх життя реальних людей, їхню трудову діяльність, особливості спілкування, діти глибше осмислюють довкілля. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти. Відомий психолог ін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються. Отже, гра — найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини.

Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність — дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви — чим вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важливо для формування її як особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд “творить” гру, по-своєму відображає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаючи власне ставлення до нього.

У психічному розвитку дитини гра виступає, передусім, як засіб оволодіння дорослим світом. В ній, на досягнутому дитиною рівні психічного розвитку здійснюється засвоєння об’єктивного життя дорослих. Ігрова ситуація дає можливість себезаміщення (замість людей – ляльки), спрощення (програвається, наприклад, зовня сторона прийому гостей). Таким чином в грі імітується дійсність, яка дозволяє дитині самій стати суб’єктом діяльності.

Ігровою діяльністю забезпечується формування дитячого товариства. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей.

В сюжетно-рольових іграх дії виконуються для виявлення певного ставлення до партнера відповідно до взятої на себе ролі. Основним змістом рольової гри дітей стають взаємини між людьми та виконання правил, які випливають з тієї чи іншої ролі. Саме правила гри є важливим засобом регулювання взаємин. В процесі творчої гри, крім взаємин, обумовлених змістом, ролями, правилами, між дітьми виникають реальні стосунки. Адже їм доводиться домовлятися про гру, розподіляти ролі, контролювати виконання правил тощо. У грі дошкільники легше налагоджують контакт між собою, підпорядковують свої дії, поступаються одне одному, оскільки це належить до змісту прийнятих ними ролей. Реальні взаємини є основою організації дитячого товариства, що дає підстави вважати гру формою організації життя і діяльності дошкільнят.

Творча гра є школою моралі, оскільки сформовані у ній моральні якості впливають на поведінку дошкільників у повсякденному житті. А засвоєні в процесі спілкування дітей одне з одним, з дорослими моральні норми і правила набувають у грі подальшого закріплення. Моральне виховання у творчій грі обумовлюється її змістом – відображенням у ній реальних подій, пов’язаних з нормами моралі. Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, сприяють розвитку добрих почуттів. Більшість дослідників відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов’язані з виконанням ролей: турбота і ніжність “матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя», обізнаність «вчителя» тощо. Переживання різноманітних почуттів і співпереживання у грі формують емоційний досвід дитини, впливають на її характер. У грі розкривається духовний світ дитини, рівень її морального розвитку. Не випадково Д. Ельконін радив педагогам при вступі дитини до школи цікавиться тим, у які ігри і з ким вона любить гратися.

Творчі ігри сприяють самовираженню дитини, індивідуалізованому відображенню нею дійсності, формуванню у її свідомості цілісної картини світу. Саме вони дають дошкільнику змогу активно впливати на події і явища, які становлять для нього інтерес і в яких він хоче брати участь. В цих іграх діти відображають все те, що вони бачуть навколо себе в житті і діяльності дорослих. Наслідування дорослих в грі пов’язано з роботою відображення. Дитина не копіює дійсність, а комбінує різні враження з особистим досвідом. Вона відображає життя. Тут все «як будто», «понарошку», але в умовних обставинах, які створюють уяву дитини, багато дійсного: дії гравців завжди реальні, їх почуття і переживання іскренні і правдиві. Дитина розуміє, що це лялька, ведмежатко, вони не живі, але любить їх як живих, розуміє, що вона не «справжня мама», але ніжна і лагідна, відчуває себе відповідальною за те як одягла чи нагодувала свою «донечку», розуміє що не «ненастоящій» пілот, але відчуває себе хоробрим, сміливим, сильним, здатним до героїзму. Ці ігри більш повно формують особистість дитини.

Колективна сюжетно-рольова гра розширює коло спілкування дитини. Вона звикає підкорятися правилам, вимогам, які пред’явлені до неї в грі: то дитина в ролі капітана космічного корабля, то – його пасажира, або глядача, який спостерігає за його польотом. Ці ігри виховують почуття колективізму і відповідальності, повагу до товаришів, привчають дотримуватися правил і формують уміння ім підкорятися.

Дидактичні ігри сприяють розвиткові в дітей активності, самостійності, віри в свої сили, загартовують волю, навчають гідно перемагати та програвати. Цікава гра не набридає, а дає можливість самовдосконалюватися – діти повертаються до неї знову й знову, запрошують до неї нових партнерів, придумують нові правила. Кожна дидактична гра містить конкретне завдання і, щоб виконати - його необхідно долати труднощі, самостійно діяти в певній ситуації або з певними предметами, набуваючи власного досвіду. Дидактична гра має певні правила, які водночас виконують важливу роль – визначають характер та спосіб ігрових дій, організують і визначають поведінку та взаємини дітей у грі. Засвоєння дошкільнятами правил та їхнє виконання сприяють вихованню самостійності, забезпечують самоконтроль і взаємоконтроль у грі. Дидактична гра сприяє розвитку довільної уваги та пам’яті дитини. В умовах гри діти краще зосереджуються та більше запам’ятовують. Вона позитивно сприяє на розвиток інтелекту, у грі дитина вчиться узагальнювати предмети та дії, добирати потрібні слова.

Ігри з будівельним матеріалом приносять дітям емоційну насолоду, почуття радості від вирішення різноманітних конструкційних завдань, зміцнюють віру в свої сили, виховують почуття власної гідності. Їх справедливо вважають різновидом творчої гри, оскільки, крім певних знань, моторних, сенсорних навичок, моральних і вольових якостей, вони потребують активної роботи дитячої уяви, нешаблонного мислення, уміння знаходити оригінальні рішення, ініціативно діяти у незвичних ситуаціях. Ігри, основою яких є зведення конструкцій, мають багато спільного з трудовою діяльністю, сприяють формуванню у дошкільників уміння ставити мету, планувати послідовність операцій, добирати необхідний матеріал, оцінювати результати роботи (своєї та інших), творчо здійснювати задум гри. Беручи в них участь, діти пояснюють свої дії, обговорюють задуми, мотивують пропозиції, домовляються про спільну діяльність, що сприяє збагаченню їхнього словникового запасу новими поняттями, термінами. В таких іграх діти вчаться користуватися деякими інструментами і предметами побуту, засвоюють елементарні трудові вміння і навички, у них формується здатність планувати свої дії, удосконалюються рухи, розумові операції, уява, розвивається практичне мислення, креативність. Систематична участь у будівельно-конструкційних іграх збагачує досвід дитини, виховує такі її моральні й вольові якості, як працелюбство, самостійність, організованість, відповідальність, ініціативність, товариськість, уміння доводити справу до кінця, долати труднощі, уважно слухати пояснення вихователя тощо.