Курс лекцій з навчальної дисципліни ”Риторика” (стр. 6 )

3. Зв'язок мотиву з аудиторією

Розглянувши поняття "мотив", повернемося до визначення поняття "аудиторiя". Однiую з важливих характеристик аудиторiє, як згадувалося вище, може бути зв'язок мотиву з самим об'уктом дiє. I справдi, в будь-якому випадку за наявностi пiзнавального мотиву або мотиву обов'язку сама дiя - вiдвiдування лекцiї - пов'язана з лекцiєю, об'єктом цiєї дiї.

Якщо порiвняти аудиторiю зi стихiйним натовпом на вулицi, можна зауважити, що у останнього немає нi пiзнавального мотиву, нi мотиву обов'язку i взагалi жодного об'єкта дiє, з якими цi мотиви могли б бути пов'язанi. Разом з тим iснують i особливостi поведiнки натовпу, однак це не є предметом нашого аналiзу i потребує окремої лекцiї.

Зважаючи на зазначене вище, можна запропонувати такi визначення поняття "аудиторiя". Аудиторiя - це короткочасна спiльнiсть людей, об'єднаних таким чином: 1) наявнiстю мотиву, що спонукав вiдвiдування лекцiє (дискусiє i т. iн.); 2) спонуканням до діє впливом однiує i тiує ж iнформацiє (зорово-слуховий); 3) зайнятiстю одним i тим же видом дiяльностi; 4) наявнiстю безпосереднiх iндивiдуальних зорових i слухових контактiв; 5) одночаснiстю присутностi в одному й тому ж мiсцi у вiдповiдний час.

У даному визначеннi аудиторiє двi останнi характеристики мають бiльш частковий характер, який вживауться для опису аудиторiє, тобто груп людей, що знаходяться в одному примiщеннi. Три перших, з одного боку, виявляють те загальне, що об'уднує людей в аудиторiю, з другого - це якраз тi характеристики аудиторiї, знання яких може принести практичну користь лектору у щоденнiй роботi. Власне такi характеристики пiдтверджують необхiднiсть аналiзу кожного явища як вiдповiдного прояву дiяльностi людини.

Таким чином, саме визначення аудиторiє показує, що процес аудирування, мотиви поведiнки слухача i мовне повiдомлення у тими основними питаннями, якi весь час повиннi знаходитись у центрi уваги промовця.

Вони у предметом подальшого розгляду, тому що важливi для дiяльностi оратора.

4. Психологiчнi особливостi процесу мовленнєвого сприйняття

Сприйняття i розумiння (надалi будемо вживати один термiн "сприйняття мови", мауться на увазi включення в нього i процесу розумiння) - одна iз найскладнiших проблем психологiє. Необхiднiсть її вивчення взагалi i використання її в завданнях підготовки спецiалiстiв, особливо юристiв, надзвичайно велика.

Значною умовою надiйностi пiдготовки фахівців у врахування механiзмiв, яким пiдкоряуться процес сприйняття, опрацювання i засвоєння особистiстю iнформацiї.

Труднiсть у вивченнi сприйняття зумовлюуться складнiстю, багатограннiстю як об'укта вивчення мови, так i самого процесу мовного сприйняття. Зупинимося насамперед на тому, що являє собою мова i якою є психологiчна характеристика усної мови.

Мова визначається як процес висловлення думок людини, її почуттiв i бажань за допомогою мовних засобiв з метою впливу на спiврозмовника або слухача у процесi спiлкування в рiзноманiтних видах діяльності й суспiльних вiдносин. Усна мова вiдрiзняуться вiд письмовоє насамперед неповторнiстю, точнiше необоротнiстю у часi ("Слово не горобець: вилетить - не пiймаєш"). Це виникау в результатi того, що усна мова як послiдовнiсть звукiв реалiзуються у часi, тодi, коли письмова - висловлюу послiдовнiсть лiтерних, зорових символiв i реалiзуються у просторi. До будь-якого письмового Повiдомлення можна повернутися i прочитати ще раз. При сприйняттi усного повiдомлення це можливо зробити за допомогою звукозаписувальних пристроєв (диктофон, магнiтофон, вiдеомагнiтофон), що дозволяють слухачевi повернутися до незрозумiлого йому речення, твердження, однак це потребує прослуховування певноє частини повiдомлення для відновлення. сенсу, паузи й обставин використання мовцем незрозумiлоє слухачем фрази чи вислову. Все це завдау значних труднощiв у процесi сприйняття i у важливою, суттувою вiдмiною вiд сприйняття письмового тексту.

Зважаючи на особливостi усного повiдомлення, досвiдченi оратори використовують повтори, бiльш чiтке закрiплення у свiдомостi аудиторiї найважливiших для подальших мiркувань моментiв. Необоротнiсть у часi усного повiдомлення зобов'язує оратора говорити розмiрено, конкретизувати складнi для розуміння теоретичнi положення, iлюструючи одну i ту ж думку рiзними засобами, що робить єє бiльш наочною i переконливою.

Iнша психологiчна особливiстю усноє мови - експресивнiсть, викликана звуковою природою мови.

Фонетична характеристика усного мовлення, крiм самої вимови звукiв, мiстить у собi, як вiдомо, iнтонацiю, наголос, паузу. Кожна з цих манер вимови може виявитися у багатьох варiацiях i дiапазонах. Усно переказується нескiнченна кiлькiсть вiдтiнкiв думки. В одному такому, наприклад, питаннi: "Я сподiваюсь, все зрозумiло?" - може бути i ствердження, i сумнiв, i радiсть, i впевненiсть, i страх, i т. iн. Звичайно, письмово дане запитання можна передати в описовiй формi, але це буде менш експресивним, тому що це буде висловлено словом, а всiляке слово вже узагальнює.

Таким же великим дiапазоном характеризується i пауза, яка на письмi може бути передана крапкою, комою, трьома крапками, окличним знаком. А в усному мовленні? Кожна зайва секунда паузи є значимою. Це або чекання, або дорiкання, або вiдпочинок тощо. Пауза висловлює безлiч експресивних станiв, якi неможливо вiдбити письмово.

Але багатогранна експресивнiсть усноє мови покладау на оратора й вiдповiдний обов'язок. Наприклад, психологiчно не зумовлено надзвичайно сильне видiлення у текстi логiчних наголосiв, що не мають важливого значення для аудиторiї. Невиправданими є значнi паузи, якщо матерiал у легким для сприйняття аудиторiую i т. iн.

Наступною характеристикою промови є участь у цьому процесi немовних засобiв розкриття думки. До згаданих засобiв належать мiмiка i пантомiмiчнi рухи, що мiстять жестикуляцiю. Однiєю з цікавих i важливих особливостей мiмiки у рух i вираз погляду.

Розглядаючи внутрiшнiй механiзм спiлкування актора з глядачем, iславський особливо вiдзначав це явище: "Очi - дзеркало душi. Пустi очi – дзеркало пустоє душi. Не забувайте про це! Важливо, щоб очi, погляд, вигляд актора на сценi вiдбивали великий глибокий внутрiшнiй змiст його творчоє душi"

Характер i ступiнь участi немовних засобiв значною мiрою визначають загальну культуру людини, в тому числi й культуру його мовлення.

З часiв Петра 1 була вiдома така настанова ораторам: "Словами не висловиш - пальцем не розтлумачиш". Безумовно, що надмiрна мiмiка, невиправдана жестикуляцiя, яеконтрольованi рухи тiла, голови не свiдчать про високу культуру оратора. Але, з іншого боку, усне мовне висловлення обов'язково повинно супроводжуватися виявленням емоцiйно-вольового "Я"

того, хто говорить. I визначення потрiбноє для даноє ситуацiє спiлкування форми жестикуляцiє та мiмiки рухiв - завдання не другорядного значення для оратора.

Зiставлення мовних особливостей письмового та усного мовлення свiдчить, що усна промова характеризууться тим, що побудова речень в уснiй мовi, як правило, дещо простiша. Iнодi в уснiй промовi спостерiгаються нiби порушення правил граматики. Найчастiше не дотримуються порядку слiв, а пiдмет iнодi вживається без присудка i т. iн.

Визначення особливостi позначається i у вживаннi лексем, тобто в уснiй мовi кожного мовця накопичууться свiй словниковий запас найуживанiших слiв.

Можна сказати, що письмова мова - це складнiший мовний код з ширшим словником i усталенiшими правилами (граматичними) оформлення думки, нiж усне мовлення. А якщо це так, то письмове мовлення, призначене тiльки для читання, має сприйматися на слух набагато гiрше, нiж усне. Експерименти, проведенi щодо передачi мовного повiдомлення, пiдтверджують це положення.

Якщо слухач сприймає озвучене письмове мовлення, він вiдтворює тiльки 50% отриманого повiдомлення, додаючи при цьому до нього суттуві змiни.

При сприйняттi усного мовлення, тобто власного викладу думки мовця, вiдтворюуться 90% почутого. Зрозумiло, що оратор може зробити висновок: тiльки усне мовлення з його експресивнiстю i наближенням до режиму слухання може бути сприйнятною i припустимою формою викладу матерiалу.

Перед тим як перейти до розгляду основних особливостей сприйняття мовного повiдомлення, слiд хоч у загальних рисах визначити, що складає його структуру. Це необхiдно Для того, щоб краще уявити особливостi сприйняття даного повiдомлення в аудиторiє. Мовленнєєве повiдомлення може бути визначеним як сукупнiсть теми чи предмета повiдомлення, основної ідеї чи основного сенсу висловлення, змiсту й образу. У зв'язку з тим, що наявнiсть образу, який створюється автором тексту за допомогою спецiальних мовних засобiв (метафор, епiтетiв, порiвнянь тощо), не у обов'язковою для багатьох видiв мовного повiдомлення, наприклад для повiдомлення (лекцiї) технiчного i медичного характеру, не будемо детально зупинятися на розглядi цього явища. Вiдзначимо тiльки, що зоровi, слуховi та iншi образи, якi виникають пiд впливом виражальних засобiв мови, уможливлюють наочно уявити те, про що йдеться. А зв'язок образу, уявлення з уявним словарним описом сприяє бiльш ефективному сприйняттю всього повiдомлення.

Безумовно, що створення образу у мовному повiдомленнi особливо необхiдно у лекцiях з питань політики, мистецтва, лiтератури, архiтектури i т. iн. Але, звичайно, формування образу у мовному повiдомленнi у небезкорисним i у лекцiях з iнших предметiв, тому що воно дозволяє пов'язати наочно-почуттуве й абстрактно-логiчне пiзнання дiйсностi в удиний процес.

Тема, або предмет викладу, визначається колом питань, якi належить розглянути. Тема розкривауться пiд час викладу матерiалу, i глибина, її розумiння зумовлюуться особливостями змiсту повiдомлення.

Дайте відповідь на запитання:

1. Дайте визначення та характеристику поняттю «аудиторія».

2. Охарактеризуйте можливі мотиви та мету промови.

3. Назвіть групи мотивів.

4. Поясніть поняття «можливих» та «реально діючих» мотивів.

5. Яким чином відбувається об’єднання аудиторії.

6. Охарактеризуйте психологiчнi особливостi процесу мовленнєвого сприйняття.

ЛЕКЦІЯ 7

ТЕМА: СТРАТЕГIЯ I ТАКТИКА ОРАТОРА

План лекції

1. Структура стратегiї

2. Характеристика стратегії

3. Характеристика тактики оратора

1. Структура стратегії

Для того щоб переконати аудиторiю, необхiдно дотримуватися деяких правил, а саме: слiд розпочинати промову з великим прагненням досягти поставленої мети; належить твердо знати те, про що буде йтися.

Ораторовi треба спрямувати всi зусилля на те, щоб привернути, немов прикувати до себе увагу аудиторiї, зацiкавити промовою слухачiв з першої митi виступу.

Якщо людина не обмiркувала, не спланувала заздалегiдь промову, вона буде почуватися невпевненою перед слухачами i навряд чи зможе їх переконати у будь-чому.

Промова - це не просто набiр речень, вона мiстить у собi низку певних елементiв, без яких була б безглуздою i нiкому не потрiбною. По визначеннi теми виступу i моделюваннi аудиторiє ("складання її портрету), важливо розробити стратегiю промови (виявити основнi її напрями), а потiм побудувати її тактику - мати зовнiшню структуру доказу iдеє, реалiзовувати в його ходi вiдповiднi принципи мовлення, способи та прийоми доказу.

Розглянемо тепер у загальних рисах, якi елементи охоплює той складний процес, що дiстав назву "розробка стратегiї i тактики промови".

Насамперед є сенс знайти (виявити) мiсце обох компонентiв у визначеннi всiх законiв ораторського мистецтва поряд з такими законами: аудиторiє, мовним, динамiки дiяльностi мовця та контрольно-аналiтичним.

Зупинимося на детальному висвiтленнi стратегiчного i тактичного законiв.

Спочатку з'ясуємо концепцiю з позицiй ораторського мистецтва та звернемося до розгляду риторичного трикутника, де чiтко визначено мiсце кожного мисленнєво-мовленнєвого компонента.

Як - бачимо, концепцiя - це основа мисленнево-мовленнєвої дiяльностi, над якою надбудовується стратегiя дiяльностi, тобто теза, настанова (цiльове спрямування). Отже, концепцiя у широкому розумiннi цього слова не у анi стратегiєю (програмою дiй), анi тезою (складовою стратегiє), оскiльки стратегiя у реалізацією - концепцiї, а теза - головною думкою (частиною стратегiє). Зважаючи на цю обставину, можна переконатися, що концепцiя - це система знань про предмет, яка вiдбита стисло, коротко. Таке розумiння концепцiє найбiльше вiдповiдає її функцiональному призначенню - бути першоосновою мисленнуво-мовленнувоє діяльності.

2. Характеристика стратегії

Отже, визначивши, що таке концепцiя, розпочнемо детально дослiджувати стратегiчний закон. Вiн передбачау системну побудову програми впливу на конкретну аудиторiю.

Стратегiя (програма дiй) становить варiант реалiзацiє концепцiї i характеризууться такими ознаками:

динамiчнiстю, гнучкiстю, варiативнiстю (пор.: концепція у дещо унiверсальною, загальною, бiльш-менш стабiльною). Iншими словами, та ж сама концепцiя може мати кiлька стратегiй залежно вiд аудиторiє та етапiв її реалізації.

З яких компонентiв складається стратегiя? Насамперед треба видiлити настанову, заради якоє готується виклад концепцiї. Настанова складауться з двох компонентiв: завдання, спрямованого на роз'яснення тих чи iнших чинникiв, аргументiв, позицiй i, зрештою, на переконання аудиторiї у чомусь; та надзавдання, яке має ємоцiйно-спонукальний характер. Термiн "надзавдання" - та прихована пружина дiї, яка, за задумом режисера (термiн "надзавдання" запровадив у вжиток iславський), повинна протягом усієї вистави спрямовувати емоцiї глядачiв у певному руслi.

Надзавдання у мовленнi, що переконує, - це також елемент мистецтва (надзавдання означау конкретні практичнi дiє, очiкуванi вiд аудиторiє у тому випадку, коли пощас'гить переконати її). Завдання начебто подауться слухачам, а надзавдання не пiдлягау прямому сприйняттю i впливаї імпліцитно.

По визначеннi настанови (чого волiє досягти, чого домагаюсь вiд тiєї чи iншоє аудиторiї) необхiдно вичленувати з концепцiє коло питань (згiдно з психологiчним законом сприйняття, їх має бути не більше нiж 7 + 2, може бути й менше (вiд 1 до 3), що залежать вiд настанови, особливостей аудиторiє), орiунтованих на аудиторiю, проаналiзувати їх i сформулювати власний пiдхiд до пошуку вiдповiдей на них. Свої міркування щодо формування стратегiє суб'єкт має побудувати назаключному етапi у виглядi тези.

Теза розглядауться як провiдна iдея, сукупність тверджень, що розгортаються оратором пiд час спiлкування з аудиторiую. Наявнiсть тези дозволяє уникнути беззмiстовного викладу концепцiї. Теза вiдiграє роль взаємозв'язку в цiлiсностi всiх компонентiв мовлення: концепцiї, запитань, настанови, аудиторiї.

Отже, стратегiя дiй становить таку послiдовнiсть: визначити настанову; вичленувати з концепції запитання, що розрахованi на певну аудиторiю, їх аналiз; сформулювати тезу (система, коротких відповідей суб'укта на поставленi запитання).

Стратегiя, хоча i являє собою певне уточнення концепцiї, все-таки є досить загальним явищем, яке потребує подальшої конкретизацiї: розгортання тези та її обгрунтування, нейтралiзацiє опонентiв, схиляння на свiй бiк тих, хто вагається. Щоб досягти даноє мети, необхiдно розглянути наступний етап розвитку концепцiє, роль якого вiдiграє тактичний закон ораторського мистецтва.

3. Характеристика тактики оратора

Тактичний закон передбачає систему дiй, спрямованих на пiдготовку ефективноє реалiзацiє стратегiє.

Аргументацiя i активiзацiя мислення та почуттєво-емоцiйноє дiяльностi аудиторiї - його складовi частини.

Аргументацiя засновууться на логiчному обгрунтуваннi суб'єктом тези шляхом доказу, переконання. Аргументацiя - явище комунiкативне, яке містить два аспекти: гносеологiчний (пiзнання предмета, поглиблене його розумiння, пошук iстини, поширення iстинних думок та єх обстоювання) i етичний (оратор та аудиторiя визнають себе рiвноправними сторонами пiзнання iстини).

Аргументацiя як частина тактичного закону спрямована головним чином на реалiзацiю завдання (переконання), тобто передбачау активну дiяльнiсть передусiм з боку оратора, при цьому аудиторiя знаходиться у бiльш-менш пасивному станi (набуває новоє iнформацiє). Для цілковитого досягнення настанови необхiдно, щоб аудиторiя не тiльки вбирала iнформацiю, нехай навiть дуже сумлiнно, але й досить активно її опрацьовувала, тобто проектувала на себе, на свою дiяльнiсть, свiй досвiд, iншими словами, щоб аудиторiя виявлялася на рiвнi застосування набутих знань.

Для здiйснення цього необхiдно звернутися до iншоє частини тактичного закону - активiзацiє мисленнєвої та почуттуво-емоцiйної дiяльностi аудиторiї, яка спрямована на реалiзацiю надзавдання, тобто досягнення практичноє мети - спонукання до дiє.

Активiзацiя передбачає таку послiдовнiсть дiй: зацiкавити аудиторiю; створити в аудиторiє атмосферу розмiрковування; вивести аудиторiю на рiвень обговорення.

Насамперед слiд зацiкавити аудиторiю, тобто передати емоцiйно-естетичний мотив адресату, що досягається використанням: а) аудиовiзуальних прийомів як статичних (графiки, таблицi, малюнки, схеми), так i динамiчних (вiдеоматерiали i т. iн.). Вiдомо, що ця група прийомiв становить близько 20% засвоуння iнформацiє, концентрує увагу слухачiв, знімає втому; б) психологiчних прийомiв: реклами (за допомогою цього прийому можна захопити аудиторiю ще на до комунікативному етапi), прийому шокової терапiє (створення несподiваного ефекту, який дозволяє швидко переключати увагу аудиторiє, концентрувати її на потрiбних мовцевi аспектах, знiмати втому слухачiв i, головне, оперативно збуджувати зацiкавлення аудиторiє i підтримувати його в процесi спiлкування). Як засоби цього прийому можна використовувати зовнiшнiй вигляд мовця, плин його думок, характер завдань та запитань, адресованих аудиторiє тощо; в) прийому "опудала-опонента", що становить собою змодельовану типову думку з питання, що обговорюуться, яке може бути домiнуючим у данiй аудиторiє. Суб'укт повинен ретельно проаналiзувати цю думку (виявити все позитивне i негативне), а потiм запропонувати свою точку зору. Такий прийом допомагає суб'укту досить активно пiдтримувати зацікавлення аудиторiє; г) прийому проблемного введення матерiалу, який дозволяу суб'укту з перщих хвилин спiлкування опанувати увагу аудиторiє за допомогою проблемних питань, влучних афоризмiв, доречних анекдотiв, чітко сформульованого завдання, активного спiлкування, захоплюючих, яскравих прикладiв, вдало винайдених комплiментiв тощо.

Завдяки першому етапу активiзацiє можна уникнути морально-дисциплiнарного мотиву спiлкування, позбавитися байдужого ставлення, викликати особистiсну потребу спiлкування, вийти на другий ступiнь розумiння (про що + що) питань, що обговорюються, вищий рiвень осягнення змiсту предмета.

Сутнiсть другого етапу активiзацiї – створити в аудиторiє творчу атмосферу розмiрковування - полягає в тому, щоб викликати у слухачiв потребу обмiну думками з приводу питань, що обговорюються. Це досягається логiчними та психологiчними прийомами.

До логiчних прийомiв належать такi способи розгортання тези:

- спiральний спосiб - багаторазове згадування однiї й тiєї ж думки, але щоразу збагаченоє новою iнформацiєю, - який можна застосувати або для непiдготовленоє, або для конфлiктноє аудиторiє тощо. Iншими словами, спiральний спосiб становить процес поступового прирощення нових знань до набутих; - ступiнчатий спосiб - поступовий плин думки вiд загального до конкретного i навпаки. Розгортання тези вiд загального до конкретного орiунтоване в основному на пiдготовлену аудиторiю, розгортання тези в зворотному порядку - навпаки; - пунктирний спосiб - розгортання тези шляхом членування її на вiдносно незалежнi рiвнозначнi частини, якi наприкiнцi знову об'єднуються в тезу.

Даний спосiб застосовується, як правило, в аудиторiї з високим рiвнем пiдготовки, здатнiй самостiйно поуднувати всi частини, знаходити зв'язки мiж ними; - контрастний спосiб - розгортання тези шляхом протиставлення рiзних точок зору стосовно одного й того ж предмета, - який можна використовувати для будь-якоє аудиторiє; - асоцiативний спосiб -- розгортання тези у виглядi поуднання у свiдомостi рiзних образiв,- який можна застосовувати в аудиторiє, де домiнують люди з образним мисленням.

До психологiчних прийомiв другого етапу активiзацiє належать такi:

- "опудало-опонент", згадане вище;

- "запитання-вiдповiдь";

- розвиток обмiрковування, сутнiсть якого полягау в тому, що суб'укт у процесi спiлкування може будувати своу мовлення у виглядi запитань та вiдповiдей на них (до речi, вiдповiдати може не лише оратор, але й аудиторiя). Такого роду прийом допомагау концентрувати увагу аудиторiє на важливих моментах спiлкування, перевiряти засвоєння матерiалу за допомогою запитань щодо розумiння i уточнення;

- аналогiя - прийом використання схожості мiж об'уктами у деякому вiдношеннi.

Описаний етап активiзацiє мисленнувоє та почуттуво-емоцiйноє дiяльностi аудиторiє (мiркування) сприяу появi iнтелектуально-пiзнавального мотиву, нейтралiзацiє байдужого ставлення, розвитковi особистiсноє та професiйноє потреби, поглибленню розуміння проблеми (про що + що + як).

Нарештi, третiй етап активiзацiє – виведення аудиторiє на рiвень обговорення та прийняття рiшення - передбачає пошук загальних точок зiткнення, який досягауться логiко-психологiчними та аудиовiзуальними прийомами.

До розряду логiко-психологiчних прийомiв належить насамперед аналiз ранiше визначених рiзних думок, поглядiв, точок зору з приводу питання, що розглядауться. Аналiз складауться з двох етапiв. Перший етап - виявлення протилежностей (пор.: непротиставлення) з метою психологiчного спрямування на об'уктивний аналiз, тобто для створення атмосфери можливого спiвiснування рiзних пiдходiв.

Подальший етап аналiзу - зiставлення протилежностей (виявлення загального та специфiчного у поглядах). Далi можна здiйснити перехiд до iншого логiко-психологiчного прийому - синтезу (поєднання протилежних сторiн). Розглянемо форми синтезу:

- компромiс можливий тодi, коли декiлька позицiй принципово не збiгаються i протистоять одна однiй як вiдносно самостiйнi сутностi. Компромiс досягається шляхом взаумних еквiвалентних поступок за наявностi певноє загальноє основи;

- перевага прогресивноє сторони характеризується трiумфом найбiльш розумноє сторони, а iнша - набуває пiдпорядкованого значення (повнiстю або частково включауться в першу). Ця форма можлива тодi, коли не спостерiгауться рiзкого (принципового) протистояння позицiй;

- консенсус становить вищу форму поуднання протилежностей, коли досягауться оптимальне узгодження позицiй. Умови консенсусу - позицiє в основi своєй не протистоять одна однiй, бiльше того, вони взаємодоповнюються. Розбiжностi стосуються лише частковостей.

Третiй етап активiзацiє створюуться i таким психологiчним засобом, як прийом спiвучастi, який сприяє iнтелектуальнiй та емоцiйнiй взаємодіям суб'уктiв спiлкування. Технiка цього прийому полягає у переважному використаннi займенникiв "ми", "нас" у процесi спiлкування: "у нас з вами", "ми вiдчуваумо" тощо.

Логiко-психологiчнi i психологiчнi прийоми на етапi обговорення повиннi пiдкрiплюватися рiзними засобами (схеми, малюнки, графiки, вiдеофрагменти тощо).

Третiй етап активiзацiє (обговорення) сприяє також закрiпленню iнтелектуально-пiзнавального мотиву, розв'язанню конфлiктних ситуацiй та встановленню конструктивних вiдносин, розвитку суспiльної потреби i досягненню глибинного рiвня розуміння (про що + що + як + навiщо).

зворотному порядку - навпаки;

- пунктирний спосiб -- розгортання тези шляхом членування її на вiдносно незалежнi рiвнозначнi частини, якi наприкiнцi знову об'уднуються в тезу.

Даний спосiб застосовується, як правило, в аудиторiє з високим рiвнем пiдготовки, здатнiй самостiйно поєднувати всi частини, знаходити зв'язки мiж ними;

- контрастний спосiб - розгортання тези шляхом протиставлення рiзних точок зору стосовно одного й того ж предмета,

- який можна використовувати для будь-якоє аудиторiї;

- асоцiативний спосiб - розгортання тези у виглядi поуднання у свiдомостi рiзних образiв, - який можна застосовувати в аудиторiє, де домiнують люди з образним мисленням.

До психологiчних прийомiв другого етапу активiзацiє належать такi:

- "опудало-опонент", згадане вище;

- "запитання-вiдповiдь" - розвиток обмiрковування, сутнiсть якого полягау в тому, що суб'укт у процесi спiлкування може будувати свої мовлення у виглядi запитань та вiдповiдей на них (до речi, вiдповiдати може не лише оратор, але й аудиторiя). Такого роду прийом допомагає концентрувати увагу аудиторiє на важливих моментах спiлкування, перевiряти засвоєння матерiалу за допомогою запитань щодо розумiння i уточнення;

- аналогiя - прийом використання схожості мiж об'уктами у деякому вiдноцценнi.

Описаний етап активiзацiє мисленнувоє та почуттуво-емоцiйної дiяльностi аудиторiє (мiркування) сприяє появi iнтелектуально-пiзнавального мотиву, нейтралiзацiє байдужого ставлення, розвитковi особистiсної та професiйноє потреби, поглибленню розуміння проблеми (про що + що + як).

Нарештi, третiй етап активiзацiє – виведення аудиторiєї на рiвень обговорення та прийняття рішення - передбачає пошук загальних точок зiткнення, який досягауться логiко-психолiогiчними та аудиовiзуальними прийомами.

До розряду логiко-психологiчних прийомiв належить насамперед аналiз ранiше визначених рiзних думок, поглядiв, точок зору з приводу питання, що розглядається. Аналiз складауться з двох етапiв. Перший етап - виявлення протилежностей (пор.: непротиставлення) з метою психологiчного спрямування на об'єктивний аналiз, тобто для створення атмосфери можливого спiвiснування рiзних пiдходiв.

Подальший етап аналiзу - зiставлення протилежностей (виявлення загального та специфiчного у поглядах). Далi можна здiйснити перехiд до iншого логiко-психологiчного прийому - синтезу (поуднання протилежних сторiн). Розглянемо форми синтезу:

- компромiс можливий тодi, коли декiлька позицiй принципово не збiгаються i протистоять одна однiй як вiдносно самостiйнi сутностi. Компромiс досягається шляхом взаумних еквiвалентних поступок за наявностi певноє загальноє основи;

- перевага прогресивноє сторони характеризується трiумфом найбiльш розумної сторони, а iнша - набуває пiдпорядкованого значення (повнiстю або частково включається в першу). Ця форма можлива тодi, коли не спостерiгається рiзкого (принципового) протистояння позицiй;

- консенсус становить вищу форму поєднання протилежностей, коли досягауться оптимальне узгодження позицiй. Умови консенсусу - позицiї в основi своєї не протистоять одна однiй, бiльше того, вони взаємодоповнюються. Розбiжностi стосуються лише частковостей.

Третiй етап активiзацiї створюється i таким психологiчним засобом, як прийом спiвучастi, який сприяє iнтелектуальнiй та емоцiйнiй взаємодіям суб'уктiв спiлкування. Технiка цього прийому полягає у переважному використаннi займенникiв "ми", "нас" у процесi спiлкування: "у нас з вами", "ми вiдчуваумо" тощо.

Логiко-психологiчнi i психологiчнi прийоми на етапi обговорення повиннi пiдкрiплюватися рiзними засобами (схеми, малюнки, графiки, вiдеофрагменти тощо).

Третiй етап активiзацiє (обговорення) сприяє також закрiпленню iнтелектуально-пiзнавального мотиву, розв'язанню конфлiктних ситуацiй та встановленню конструктивних вiдносин, розвитку суспiльної потреби i досягненню глибинного рiвня розуміння (про що + що + як + навiщо).

Отже, активiзацiя мисленнувої та почуттєво-емоцiйноє дiяльностi аудиторiї - це система дiй, завдяки якiй оратор забезпечує аудиторiї найглибший рiвень пiзнання того чи iншого питання, тобто пiдносить аудиторiю на декiлька порядкiв вище у розумiннi певноє проблеми. Внаслiдок активiзацiє створюється повноцiнний двостороннiй процес, спiлкування, в якому залученi обидвi сторони (оратор та аудиторiя), тобто створюються умови для суб'уктно-суб'уктних вiдносин.

Тактичний закон, таким чином, дозволяу ораторовi знайти ефективнi засоби впливу на аудиторiю, завдяки чому здiйснюється реалiзацiя настанови (завдання та надзавдання) i розгортання тези.

Розглянутi закони спрямованi на iнтелектуальний розвиток людини, її ерудицiї, таких якостей мислення, як самостiйнiсть, самокритичнiсть, глибина, гнучкiсть, вiдкритiсть. Iншими словами, знання й застосування цих законiв (а разом з тим i всiх розглянутих проблем) сприяють розвитковi вищих інтелектуальних можливостей. Можна зробити висновок, що ораторське мистецтво насамперед вчить людину грамотно мислити, бо, як вважав Сократ, "все, що хочеш сказати, розглянь спочатку в головi своїй, тому що у багатьох язик передує самiй думцi".

Дайте відповіді на запитання:

1. Що таке концепція промови?

2. Дайте дефініцію стратегії. Назвіть основні її компоненти.

3. Якай сенс вкладав іславський у розуміння «надзавдання»?

4. Назвіть та охарактеризуйте основні настанови промов.

5. Сформулюйте послідовність дій стратегії. Проілюструйте відповідь прикладами.

6. Дайте характеристику тактики оратора.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Основна

1. Клюев (Инвенция. Диспозиция. Элокуция): Учебное пособие для вузов. – М.: ПРИОР, 2001. – 272 с.

2. Зарецкая : Теория речевой коммуникации. – М.: Дело, 2001. – 480 с.

3. Александров : Учебное пособие для вузов. – М.: Дело, 1999. – 560 с.

4. Рождественский риторики. – М.: Добросвет, 1999. – 482 с.

5. І., Мацько : Навч. посібник. – К.: Вища шк., 2003. – 311 с.

6. Сагач ів. – К.: Школяр, 1993. – Ч.1. – 253 с.; Ч.2. – 413 с.

7. Сагач . – К.: Вид. дім „Ін Юре”, 2000. – 568 с.

8. , Мартиненко ділового спілкування. – К.: Тов. „Знання України”, 1991. – 213 с.

9. , Юніна риторика: Сучасна інтерпретація. – К.: Тов. „Знання України”, 1992. – Ч.1. – 142 с.; Ч.2. – 59 с.

Додаткова

1. Аристотель. Сочинения. ТМ., 1

2. Аристотель. Поэтика. – Аристотель и античная литература. - М., 1987.

3. Аристотель. Риторика. – Античные риторики. - М., 1978.

4. Аристотель. Топика. – Сочинения в 4-х т. - М., 1978, т. 2.

5. Античная поэтика: Риторическая теория и литературная практика. – М., 1991.

6. Античные риторики. - М.: МГУ, 1978.

7. Античные теории языка и стиля. - М.-Л., 1936.

8. Антология русской риторики.—М., 1995.

9. Аристотель и античная литература. - М., 1978.

10. Вомперский в России XVII - XVIII вв. - М., 1988.

11. Ломоносов руководство к красноречию. Полн. собр. соч. - М.-Л., 1952, т. 7.

12. Памятники позднего античного ораторского и эпистолярного искусств ІІ-У вв.- М., 1964.

13. Поэтика древнегреческой литература. - М., 1981.

14. Платон. Сочинения. В 3-х т. - М., .

15. Сочинения. - М.-Л., 1961.

16. Судебное красноречие русских юристов прошлого. - М., 1992.

17. Цицерон . - М., 1962, т. 1,2.

18. Цицерон трактата об ораторском искусстве. - М., 1972.

19. Аверинцев как подход к обобщению действительности. – Поэтика древнегреческой литературы. - М., 1981.

20. Аветян и значение. - Ереван, 1979.

21. Азбука делового общения: Встречи. Переговоры. Переписка.- М., 1991.

22. Андреев риторика. Практический курс для творческого саморазвития делового общения, полемического и ораторского мастерства. - Казань, 1993.

23. Арутюнова теории значения. Принципы и методы семантических исследований. - М., 1976.

24. Арутюнова . Метонимия. / Лингвистический энциклопедический словарь. - М., 1990.

25. Безменова по теории и истории риторики. - М., 1991.

26. Безменова и практика риторики массовой коммуникации. - М., 1989.

27. Бельчиков ясно и просто. - М., 1980.

28. Бернацкий политической дискуссии. - Л., 1991.

29. Брутян . - Ереван, 1984.

30. Васильева культуры речи. - М., 1990.

31. , Павлова и искусство речи. - Ростов-на-Дону, 1982.

32. Стилистика художественной речи. - Калинин, 1982.

33. О языковой норме. / Вопросы культуры речи, вып. 3-й. - М., 1961.

34. Разделы и направления стилистики и их проблематика. / Новое в зарубежной лингвистике, вып.. IX. - М., 1980.

35. -М. и др. Общая риторика. - М., 1986.

36. Иванова диалога, или Беседы о риторике. - Пермь, 1992.

37. Иванова публичной речи. - М., 1978.

38. Иванушкина . Логические, психологические и языковые основы речевой деятельности. - Ставрополь, 1993.

39. Значение и необходимость. - М., 1959.

40. Козаржевский устной речи. - М., 1984.

41. Кохтев речь: Стиль и композиция. - М., 1992.

42. Кохтев ораторской речи. - М., 1992.

43. Кохтев . - М., 1994.

44. Кохтев воздействие пропагандистского слова. - М., 1981.

45. , Стрельникова искусство в Древнем Риме.-М., 1976.

46. Культура парламентской речи. - М., 1994.

47. Лотман . / Труды по знаковым системам, вып. XII. - Тарту, 1981.

48. , Ножкин публичного выступления. - М,1989.

49. Мастера красноречия. - М., 1991.

50. Ножкин устного выступления. - М., 1989.

51. Об искусстве полемики. - М., 1982.

52. Об ораторском искусстве, - М., 1973.

53. Павлова спора: Логико-психологические аспекты. - Владивосток, 1988.

54. Павлова спора. - Владивосток, 1988.

55. Павлова , дискуссия, полемика. - М., 1991

56. Поварнин . О теории и практике спора. - М., 1991.

57. Основы искусства речи. - М., 1992.

58. Соколов научной дискуссии. - М., 1980.

59. Сопер искусства речи. - М., 1992.

60. Путь к согласию, или Переговоры без поражения.-М., 1990.